Історія справи

Постанова КЦС ВП від 13.12.2022 року у справі №695/2483/20

Постанова

Іменем України

13 грудня 2022 року

м. Київ

справа № 695/2483/20

провадження № 61-16924св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - товариство з обмеженою відповідальністю «Красногірське»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційні скарги ОСОБА_1 на рішення Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 14 травня 2021 року, додаткове рішення Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 28 травня 2021 року в складі судді Середи Л. В. та постанови Черкаського апеляційного суду від 08 вересня 2021 року в складі колегії суддів Гончар Н. І., Вініченка Б. Б., Фетісової Т. Л.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст вимог

У жовтні 2020 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Красногірське» (далі - ТОВ «Красногірське») про стягнення боргу по заробітній платі, компенсації за невикористані відпустки та середній заробіток за час затримки виплати заробітної плати.

Позовна заява мотивована тим, що позивач працювала на посаді головного бухгалтера у ТОВ «Красногірське». 05 червня 2020 року вона звільнилася з роботи на підставі пункту 1 частини першої статті 36 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), тобто за згодою сторін. На день її звільнення відповідач мав перед нею заборгованість по заробітній платі в сумі 1 900 грн та борг з грошової компенсації за невикористані відпустки - 28 603,63 грн. Оскільки позивач в день звільнення не отримала вказану заробітну плату та суму компенсації, вона також має право на стягнення з колишнього роботодавця суми середнього заробітку за весь час затримки виплати заробітної плати. З урахуванням заяви про збільшення позовних вимог просила суд стягнути з відповідача на її користь заборгованість по заробітній платі в сумі 1 900 грн, заборгованість із виплати компенсації за невикористані відпустки - 28 603,63 грн та середній заробіток за час затримки виплати заробітної плати - 96 190,29 грн, а всього - 126 693,92 грн.

Короткий зміст судових рішень

Рішенням Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 14 травня 2021 року відмовлено в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .

Рішення мотивоване недоведеністю заявлених позовних вимог, оскільки у справі відсутні докази щодо розміру заробітної плати позивача, наявності заборгованості по її виплаті, невиплати компенсації за невикористані відпустки та достовірності нарахованої позивачем суми такої компенсації. Представник позивача та позивач не звертались до суду із клопотанням про витребування належних та допустимих доказів в обґрунтування заявлених позовних вимог та самі жодних доказів суду не надали.

Постановою Черкаського апеляційного суду від 08 вересня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 14 травня 2021 року - без змін.

Апеляційний суд погодився із висновком суду першої інстанції щодо безпідставності та недоведеності заявлених позовних вимог ОСОБА_1 . За клопотанням позивача апеляційним судом витребувано у відповідача інформацію щодо наявності заборгованості з виплати заробітної плати та компенсації за невикористані відпустки перед ОСОБА_1 . До відзиву на апеляційну скаргу ТОВ «Красногірське» додано лист на виконання ухвали суду про витребування доказів, підписаний директором ОСОБА_2 та головним бухгалтером ОСОБА_3, в якому вказано про відсутність заборгованості у відповідача перед позивачем з виплати заробітної плати та компенсації за невикористані відпустки.

Додатковим рішенням Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 28 травня 2021 року частково задоволено заяву ТОВ «Красногірське» про розподіл судових витрат; стягнено із ОСОБА_1 на користь ТОВ «Красногірське» витрати на професійну правничу допомогу в сумі 4 200 грн.

Рішення суду обґрунтоване тим, що заявлені до відшкодування витрати на професійну правничу допомогу в сумі 9 600 грн не є повністю співмірними із складністю цієї справи. Враховуючи наданий адвокатом обсяг послуг та кількість затраченого часу на ознайомлення та вивчення матеріалів позовної заяви, час його участі в судовому засіданні, суд вважав за можливе стягнути витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 4 200 грн.

Постановою Черкаського апеляційного суду від 08 вересня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а додаткове рішення Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 14 травня 2021 року - без змін.

Постанова мотивована тим, що враховуючи докази надання професійної правничої допомоги відповідачу адвокатом Крикуном О. А., які містяться в справі, а також подання таких доказів у строк, передбачений статтею 141 ЦПК України, апеляційний суд вважав правильним висновок суду першої інстанції про необхідність стягнення таких витрат в сумі 4 200 грн з позивача на корись відповідача у зв`язку із відмовою в задоволенні позовних вимог. Апеляційний суд погодився із визначеним судом першої інстанції розміром витрат на професійну правничу допомогу, який відповідає співмірності складності справи та наданим адвокатом послуг.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

13 жовтня 2021 року ОСОБА_1 надіслала засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційні скарги на рішення Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 14 травня 2021 року, додаткове рішення Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 28 травня 2021 року та постанови Черкаського апеляційного суду від 08 вересня 2021 року.

У касаційних скаргах заявник просить суд касаційної інстанції скасувати оскаржувані судові рішення танаправити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Верховний Суд ухвалами від 13 грудня 2021 року відкрив касаційне провадження за касаційними скаргами ОСОБА_1 на рішення Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 14 травня 2021 року, додаткове рішення Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 28 травня 2021 року та постанови Черкаського апеляційного суду від 08 вересня 2021 року; витребував справу з суду першої інстанції.

Указана справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Підставами касаційного оскарження рішення Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 14 травня 2021 року та постанови Черкаського апеляційного суду від 08 вересня 2021 року заявник вказує застосування в оскаржуваних рішеннях норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 30 травня 2019 року у справі № 750/9956/17.

Крім того, зазначає, що апеляційний суд необґрунтовано відмовив у задоволенні клопотання про приєднання доказів, необхідних для встановлення обставин, що мають суттєве значення; апеляційний суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів. Тобто, було допущено порушення пунктів 3, 4 частини другої статті 411 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).

Підставою касаційного оскарження додаткового рішення Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 28 травня 2021 року та постанови Черкаського апеляційного суду від 08 вересня 2021 року заявник вказує застосування в оскаржуваних рішеннях норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду: від 13 лютого 2019 року у справі № 756/2114/17, від 20 травня 2020 року у справі № 643/3720/15-ц, від 23 листопада 2020 року у справі № 638/7748/18.

Касаційні скарги подані на підставі пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України.

Позиції інших учасників

У січні 2022 року до Верховного Суду ТОВ «Красногірське» було подано відзив на касаційну скаргу позивача на рішення Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 14 травня 2021 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 08 вересня 2021 року, в якому воно вказувало, на законність та обґрунтованість оскаржуваних судових рішень. У зв`язку із цим просило суд касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів - без змін.

Фактичні обставини, встановлені судами

Позивач ОСОБА_1 працювала у ТОВ «Красногірське» та 05 червня 2020 року була звільнена з посади головного бухгалтера за згодою сторін на підставі пункту 1 частини першої статті 36 КЗпП України.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

У статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року та протоколи до неї (далі - Конвенція), а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Як вбачається із касаційної скарги, рішення судів першої та апеляційної інстанцій, визначені у пункті 1 частини першої статті 389 ЦПК України оскаржуються на підставі пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України.

Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

У частинах першій та другій статті 400 ЦПК України визначено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Верховний Суд вважає, що касаційні скарги підлягають залишенню без задоволення з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Щодо оскарження рішення Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 14 травня 2021 року та постанови Черкаського апеляційного суду від 08 вересня 2021 року.

Суди встановили, що позивач ОСОБА_1 працювала у ТОВ «Красногірське» та 05 червня 2020 року була звільнена з посади головного бухгалтера за згодою сторін.

Мотивуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 вказувала, що на час її звільнення з роботи відповідач не виплатив їй борг із заробітної плати та компенсацію за невикористані відпустки.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог про стягнення із відповідача на користь позивача заборгованості із заробітної плати та компенсації за невикористані відпустки, а також суми середнього заробітку за час затримки у виплаті заробітної плати, суд першої інстанції, з яким погодився і апеляційний суд, прийшов до правильного висновку, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів для встановлення розміру заробітної плати позивача, наявності заборгованості із заробітної плати, кількості невикористаних днів щорічної відпустки в період роботи у ТОВ «Красногірське».

Верховний Суд погоджується із відповідними висновками судів першої таапеляційної інстанцій, оскільки вони відповідають нормам чинного законодавства, якими регулюються спірні правовідносини, а також фактичним обставинам справи, встановленим судами на підставі повного, всебічного та об`єктивного дослідження наданих доказів.

Диспозитивність цивільного судочинства виявляється в тому, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності (стаття 13 ЦПК України).

Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.

За статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Метою доказування є з`ясування дійсних обставин справи, обов`язок доказування покладається на сторін, суд за власною ініціативою не може збирати докази. Це положення є одним з найважливіших наслідків принципу змагальності у цивільному процесі.

Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

Відповідно до частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина шоста статті 81 ЦПК України).

Тож, можна зробити висновок, що суд не втручається у процесуальну діяльність учасників процесу (реалізацію наданих їм процесуальних прав та виконання покладених на них процесуальних обов`язків), крім випадків, передбачених ЦПК України.

У процесуальному законодавстві передбачено обов`язок доказування, який слід розуміти як закріплену міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах. Цей склад фактів визначається нормою права, що регулює спірні правовідносини.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

Суди встановили, що при розгляді справи у суді першої інстанції позивач та/або її представник не зверталися із клопотаннями про витребування доказів на підтвердження заявлених позовних вимог.

За клопотанням позивача, викладеним у апеляційній скарзі, апеляційним судом було витребувано у ТОВ «Красногріське» інформацію щодо наявності заборгованості з виплати заробітної плати та компенсації за невикористані відпустки перед ОСОБА_1 . До відзиву на апеляційну скаргу позивача, відповідачем ТОВ «Красногірське» додано лист на виконання ухвали суду про витребування доказів, підписаний директором ОСОБА_2 та головним бухгалтером ОСОБА_3 із зазначенням у ньому про відсутність будь-якої заборгованості відповідача як колишнього роботодавця перед позивачем, у тому числі боргу по заробітній платі та компенсації за невикористані відпустки. Зміст цього листа позивачем не спростований.

Враховуючи наведене, Верховний Суд погоджується із висновком судів, що позивачем не надано належних та достатніх доказів на підтвердження наявності у відповідача заборгованості перед позивачем із виплати заробітної плати та інших сум, що підлягали сплаті при звільненні, тобто порушення відповідних трудових прав позивача відповідачем при звільненні 05 червня 2020 року з роботи.

Таким чином, суди дійшли обґрунтованих висновків про недоведеність та безпідставність заявлених ОСОБА_1 позовних вимог, а тому правомірно відмовили у їх задоволенні.

Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги щодо ухвалення оскаржуваних рішень без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду: від 30 травня 2019 року в справі № 750/9956/17, оскільки висновок у цій справі та у справі, яка переглядається, а також встановлені судом фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у зазначеній справі Верховний Суд виходив з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

У справі № 750/9956/17 Верховний Суд залишаючи без змін постанову апеляційного суду, погодився із висновками останнього, що при обчисленні середньої заробітної плати для оплати компенсації за невикористані щорічні основні відпустки слід врахувати виплати за час невиконання відповідачем рішення суду про поновлення позивача на роботі, оскільки з 01 вересня 2016 року до 31 березня 2017 рік запозивачем зберігалось місце роботи та середній заробіток.

Таким чином, відсутні підстави вважати, що суди у справі, що переглядається, не врахували висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у наведених як приклад постановах касаційного суду, оскільки у цих постановах, та у справі, що є предметом перегляду, відмінними є, зокрема, встановлені фактичні обставини на підставі наданих доказів.

Верховний Суд вважає безпідставними доводи касаційної скарги щодо помилкової відмови апеляційного суду у задоволенні клопотання позивача про приєднання доказів, враховуючи таке.

Під час розгляду справи судом апеляційної інстанції ОСОБА_1 подала письмове пояснення, в якому просить поновити строк для подання доказів та долучити до матеріалів справи: виписки та довідки про рух коштів по її банківській картці, а також дані реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування та листи управління Держпраці у Черкаській області. У клопотанні вказувала, що позиція відповідача щодо позовних вимог стала відома позивачці лише під час розгляду справи по суті, коли представник відповідача в усній формі повідомив її суду.

Статтею 83 ЦПК України визначено, що позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. У випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Відповідно до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Статтею 12 ЦПК України передбачена рівність прав учасників справи щодо здійснення процесуальних прав та обов`язків, передбачених Законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Апеляційний суд правильно зазначив, що ОСОБА_1 не наведено у клопотанні причин неможливості подання наданих нею документів під час розгляду справи судом першої інстанції. Посилання на те, що лише в суді апеляційної інстанції виникло питання надання відповідачем інформації щодо наявності заборгованості із виплати заробітної плати, є безпідставними, оскільки підставою звернення позивача до суду була саме наявність заборгованості. При поданні позову, позивач повинна була надати належні докази для підтвердження вказаного факту. Під час розгляду справи судом першої інстанції ОСОБА_1 не заявляла про неможливість отримання наданих нею документів - виписки з карткового рахунку, належного позивачці, та інформації з реєстру застрахованих осіб. Крім того, листи управління Держпраці у Черкаській області про розгляд звернення ОСОБА_1 датовані 22 липня 2020 року та 21 серпня 2020 року, тобто до подання позову у цій справі. Однак поважних причин ненадання зазначених доказів при подачі позову 10 жовтня 2020 року та до винесення судом першої інстанції оскаржуваного рішення позивачем не наведено.

Доводи касаційної скарги щодо встановлення обставин справи на підставі недопустимих доказів Верховний Суд також вважає необґрунтованими та виключно суб`єктивними судженнями заявника, оскільки вони зводяться до переоцінки доказів і незгоди з фактичними обставинами, встановленими судами в оскаржуваних рішеннях. Ці доводи зводяться до незгоди з висновками судів стосовно установлення обставин справи, переоцінки доказів, що в силу вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження в судах першої та апеляційної інстанцій.

Таким чином, доводи касаційної скарги заявника щодо оскарження рішення Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 14 травня 2021 року та постанови Черкаського апеляційного суду від 08 вересня 2021 року не підтвердилися.

Щодо оскарження додаткового рішення Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 28 травня 2021 року та постанови Черкаського апеляційного суду від 08 вересня 2021 року.

Відповідно до статті 59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (пункт 1 частини третьої статті 133 ЦПК України).

Згідно зі статтею 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 141 ЦПК України передбачено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача, у разі відмови в позові - на позивача, у разі часткового задоволення - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Можливість подання сторонами доказів у підтвердження понесених судових витрат, в тому числі і витрат на професійну правничу допомогу у відповідній інстанції, процесуальний закон ставить у залежність від процесуальної стадії розгляду справи у конкретній інстанції.

Тобто, докази на підтвердження розміру витрат на правничу допомогу у суді першої інстанції подаються до закінчення судових дебатів у справі саме в суді першої інстанції, або протягом п`яти днів після ухвалення рішення судом першої інстанції за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. Докази на підтвердження розміру витрат на правничу допомогу у суді апеляційної інстанції, відповідно подаються до закінчення судових дебатів під час перегляду справи у суді апеляційної інстанції, або протягом п`яти днів після ухвалення рішення апеляцією за умови, що до закінчення судових дебатів у суді апеляційної інстанції сторона зробила про це відповідну заяву. Повторне подання доказів в суді апеляційної (касаційної) інстанції в підтвердження розміру витрат на правничу допомогу, понесених в суді першої інстанції, процесуальний закон не вимагає.

Викладене узгоджується із правовим висновком, висловленим у постанові Верховного Суду від 08 квітня 2020 року у справі № 278/1396/19.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

Отже, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні цих витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 14 квітня 2021 року у справі № 757/60277/18-ц.

Рішенням Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 14 травня 2021 року відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1

18 травня 2021 року ТОВ «Красногірське» подало заяву, у якій просило суд ухвалити додаткове рішення у справі про стягнення із ОСОБА_1 на користь ТОВ «Красногірське» понесених витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 9 600 грн.

Додатковим рішенням Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 28 травня 2021 року, залишеним без змін постановою Черкаського апеляційного суду від 08 вересня 2021 року, частково задоволено заяву ТОВ «Красногірське» про розподіл судових витрат; стягнено із ОСОБА_1 на користь ТОВ «Красногірське» витрати на професійну правничу допомогу в сумі 4 200 грн.

Визначаючи розмір витрат на професійну правничу допомогу, суди правильно врахували, що він є співмірним із складністю цієї справи, обсягом фактично наданих адвокатом послуг у цій справі та детальним описом таких послуг, доказами оплати послуг адвоката.

Докази надання професійної правничої допомоги ТОВ «Красногірське» адвокатом Крикуном О. А., які містяться в справі, а також подання таких доказів у строк, передбачений статтею 141 ЦПК України, колегія суддів Верховного Суду вважає правильними висновки судів про необхідність стягнення таких витрат з позивача на корись відповідача у зв`язку із відмовою в задоволенні позовних вимог.

Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги щодо ухвалення оскаржуваних рішень без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 13 лютого 2019 року у справі № 756/2114/17, від 20 травня 2020 року у справі № 643/3720/15-ц, від 23 листопада 2020 року у справі № 638/7748/18, оскільки висновки у цих справах і у справі, яка переглядається, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

У справі № 756/2114/17 Верховний Суд в частині розподілу судових витрат, вказав, що виходячи із загальних засад цивільного законодавства щодо справедливості, добросовісності та розумності, принципу співмірності та розумності судових витрат, на компенсацію яких має право сторона, враховуючи всі аспекти та складність справи (яка, на думку колегії суддів, не є занадто складною), судова колегія Верховного Суду вважала за необхідне зменшити розмір судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, та визначила їх розмір, який підлягає відшкодуванню позивачем, у сумі 5 000 грн.

У справі № 643/3720/15-ц Верховний Суд, змінюючи додаткову постанову апеляційного суду вказав, що Колегія суддів касаційного суду вважає, що апеляційний суд порушив норми процесуального права, прийнявши по суті правильну додаткову постанову щодо відшкодування судових витрат. Тому мотивувальну та резолютивну частину додаткової постанови Харківського апеляційного суду від 13 листопада 2019 року необхідно змінити з урахуванням висновків, сформульованих у цій постанові. Оскільки апеляційним судом неправильно застосовано норми процесуального права, а зміна судового рішення не потребує встановлення фактичних обставин справи, прийнята апеляційним судом додаткова постанова підлягає зміні,

а заява про відшкодування судових витрат підлягає частковому задоволенню, стягненню з відповідачів на користь позивача підлягають судові витрати пропорційно розміру задоволених вимог, в сумі 895,20 грн з кожної.

У справі № 638/7748/18 Верховний Суд, залишаючи без змін ухвалу апеляційного суду про відмову в ухваленні додаткового рішення щодо розподілу судових витрат, погодився із висновком останнього, що відповідач не надав суду розрахунків витрат, інших документів, що підтверджують обсяг, вартість наданих послуг або витрати адвоката, необхідні для надання професійної правничої допомоги. Неподання стороною, на користь якої ухвалено судове рішення, розрахунку (детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат часу по кожному із виду робіт, необхідних для надання правничої допомоги) позбавляє іншу сторону можливості спростовувати ймовірну неспівмірність витрат на професійну правничу допомогу. За таких обставин апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку, що підстав для ухвалення додаткового рішення (постанови) про стягнення витрат на професійну правничу допомогу адвоката, пов`язаних з переглядом справи в суді апеляційної інстанції, немає.

Таким чином, відсутні підстави вважати, що суди у справі, що переглядається, не врахували висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у наведених як приклад постановах касаційного суду, оскільки у цих постановах, та у справі, що є предметом перегляду, відмінними є, зокрема, встановлені фактичні обставини на підставі наданих доказів.

Зазначені у касаційній скарзі інші аргументи, Верховний Суд також вважає необґрунтованими та виключно суб`єктивними судженнями заявника, оскільки вони зводяться до переоцінки доказів і незгоди з фактичними обставинами, встановленими судами в оскаржуваних рішеннях.

Таким чином, доводи касаційної скарги заявника щодо оскарження додаткового рішення Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 28 травня 2021 року та постанови Черкаського апеляційного суду від 08 вересня 2021 року не підтвердилися.

Проаналізувавши зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій з точки зору застосування норм права, які стали підставою для позову по суті, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що судами ухвалені рішення відповідно до встановлених ними обставин на підставі наданих сторонами доказів, які мають індивідуальний характер. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваних судових рішеннях, питання обґрунтованості висновків судів попередніх інстанцій, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

ЄСПЛ у своїх рішеннях вказував, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду. Цей принцип наголошує, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового рішення суду просто тому, що вона має на меті добитися нового слухання справи та нового її вирішення. Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду. Перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Винятки із цього принципу можуть мати місце лише за наявності підстав, обумовлених обставинами важливого та вимушеного характеру (справа «Пономарьов проти України» (CASE «PONOMARYOV v. UKRAINE»), рішення від 03 квітня 2008 року).

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваних рішеннях, питання вичерпності висновків судів попередніх інстанцій, Верховний Суд виходить із того, що у справі, що переглядається, судові рішення відповідають вимогам вмотивованості.

Верховний Суд розглянув справу в межах доводів, наведених заявником у касаційних скаргах, які стали підставами для відкриття касаційного провадження, і підстав вийти за межі розгляду справи судом касаційної інстанції не встановлено.

Враховуючи зазначене, Верховний Суд вважає, що судами правильно застосовано норми матеріального та процесуального права на підставі наданих доказів та ухвалено законні і обґрунтовані судові рішення в цій справі.

Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Судами попередніх інстанцій повно встановлено обставини справи на підставі належної оцінки наявних у справі доказів, визначено норми права, які підлягали застосуванню.

У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційні скарги слід залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.

Щодо судових витрат

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки касаційні скарги залишені без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 14 травня 2021 року, додаткове рішення Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 28 травня 2021 року та постанови Черкаського апеляційного суду від 08 вересня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко В. А. Стрільчук