Історія справи

Постанова КЦС ВП від 13.11.2025 року у справі №521/9935/21

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 листопада 2025 року

м. Київ

справа № 521/9935/21

провадження № 61-10381св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Литвиненко І. В.,

учасники справи:

позивач (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 ,

відповідач (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Малиновського районного суду міста Одеси від 18 вересня 2023 року в складі судді Сегеди О. М. та постанову Одеського апеляційного суду від 11 червня 2024 року в складі колегії суддів Комлевої О. С., Вадовської Л. М., Сєвєрової Є. С. у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя та зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання права власності та поділ майна подружжя,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог ОСОБА_1 .

У липні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначав, що він з 10 травня 2011 року перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 , який розірваний рішенням Малиновського районного суду міста Одеси від 29 жовтня 2020 року. У період шлюбу у них народилася дочка ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка проживає разом з матір`ю.

Під час шлюбу сторони придбали майно, яке є їх спільною сумісною власністю, а саме:

- квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 41,0 кв. м, житловою - 16,0 кв. м, на підставі договору купівлі-продажу від 17 березня 2014 року, право власності на яку 17 березня 2014 року зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на відповідача ОСОБА_2 . У подальшому зазначена квартира була перебудована у житловий будинок, загальною площею 72,6 кв. м, житловою площею 37,8 кв. м, якому було присвоєно нову адресу: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 315297251101 (далі - житловий будинок);

- у 2019 році сонячну електростанцію, монтаж якої позивач здійснив на даху альтанки на АДРЕСА_2 (далі - сонячна електростанція). За договором на виконання електромонтажних робіт, укладеним з фізичною особою - підприємцем (далі - ФОП) ОСОБА_4 , останній прийняв на себе обов`язок і виконав встановлення обладнання для сонячної електростанції, а саме: фотомодулі Longi LR4-60HPH 355 1776 х 1052 (16 шт.); інвертор Growatt Hybrid SPH5000; акумулятори Kijo JDG 12 V 100 Ah (4 шт.); кабельна продукція; монтажний комплект; комплект захисту, загальною вартістю 173 032,00 грн. Електричне обладнання працює, дохід від виробленої енергії надходить на розрахунковий рахунок відповідача;

- земельну ділянку № НОМЕР_1 , яка розташована у АДРЕСА_4, цільове призначення - для ведення індивідуального садівництва, кадастровий номер 5123755800:01:002:3693, загальною площею 0,1 га (далі - земельна ділянка), вартістю 375 000,00 грн, на підставі договору купівлі-продажу від 05 вересня 2019 року, право власності на яку зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за позивачем;

- автомобіль марки «HONDA ACCORD» СХК 5038999, реєстраційний номер НОМЕР_2 , номер шасі НОМЕР_3 , 2004 року випуску (далі - автомобіль марки «HONDA ACCORD»), право власності на який 10 квітня 2018 року зареєстровано за позивачем;

- майнові права на житлове приміщення АДРЕСА_3 , загальною площею 61,34 кв. м, житловою - 30,95 кв. м (далі - майнові права на житлове приміщення № 37), на підставі договору купівлі-продажу цінних паперів або інших фінансових інструментів від 30 червня 2020 року № БВ31717 ФК № АКБ-ЧЕР/ОД/Млн-рн/проф9-А/с-1/кв.37, укладеного між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія управління активами «Актив» (далі - ТОВ «КУА «Актив»), на виконання якого було внесене 30 червня 2020 року 329 070,00 грн та 24 вересня 2020 року - 101 362,00 грн.

Посилаючись на те, що зазначене майно є спільною сумісною власністю і сторони не досягли згоди щодо його поділу у позасудовому порядку, ОСОБА_1 просив суд:

- визнати за ним право власності на 1/2 частку спірного житлового будинку;

- визнати за ним право власності на 1/2 частку сонячної електростанції з її складовими;

- визнати за ним право особистої власності на земельну ділянку;

- припинити право власності на 1/2 частку в спільному майні подружжя ОСОБА_2 на земельну ділянку, виплативши їй компенсацію вартості припиненої частки у розмірі 150 178,35 грн;

- визнати за ним право особистої власності на автомобіль марки «HONDA ACCORD», який зареєстрований за ОСОБА_1 ;

- припинити право власності на 1/2 частку у спільному майні подружжя ОСОБА_2 на вказаний автомобіль, виплативши їй компенсацію вартості припиненої частки у розмірі 68 322,82 грн;

- визнати за ним право особистої власності на частку в майнових правах за договором від 30 червня 2020 року № БВ31717 ФК №АКБ - ЧЕР/ОД/Млн-рн/проф9-А/с-1/кв.37, укладеним між ОСОБА_1 та ТОВ «КУА «Актив», на виконання якого внесено 30 червня 2020 року 329 070,00 грн та 24 вересня 2020 року - 101 362,00 грн.

Короткий зміст позовних вимог ОСОБА_2 .

У вересні 2021 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 про визнання права власності та поділ майна подружжя.

ОСОБА_1 не заперечувала те, що під час перебування у шлюбі сторони набули майно, яке є їх спільною сумісною власністю, а саме:

- земельну ділянку;

- майнові права на житлове приміщення № 37;

- автомобіль марки «HONDA ACCORD».

Однак, заявник заперечувала те, що спірний будинок був набутий сторонами за спільні кошти подружжя і є його спільним майном. Стверджувала те, що квартиру, яка перебудована у спірний житловий будинок, була придбана нею за особисті кошти, подаровані її батьками ОСОБА_5 та ОСОБА_6 для придбання цієї квартири, що підтверджується договором дарування грошових коштів від 09 серпня 2021 року.

Оскільки квартира придбана за кошти, які були її приватної власністю, то на підставі статті 57 СК України є її особистою власністю.

У зв`язку з чим ОСОБА_2 просила суд:

- визнати за нею право приватної власності на спірний житловий будинок з господарськими будівлями;

- визнати за нею право власності на 1/2 частку земельної ділянки;

- визнати за нею право приватної власності на майнові права на житлове приміщення № 37;

- поділити автомобіль марки «HONDA ACCORD» шляхом стягнення з ОСОБА_1 на її користь 1/2 частку вартості автомобіля в розмірі 100 000,00 грн.

Короткий зміст рішення суду першої

Малиновський районний суд міста Одеси рішенням від 18 вересня 2023 року позов ОСОБА_1 задовольнив частково.

Визнав за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частку спірного житлового будинку.

Визнав за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частку спірної земельної ділянки № НОМЕР_1 .

Визнав за ОСОБА_1 право особистої власності на автомобіль марки «HONDA ACCORD».

Стягнув з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошову компенсацію 1/2 частки вартості автомобіля у розмірі 68 322,82 грн.

Припинив право спільної часткової власності ОСОБА_2 на автомобіль у зв`язку зі стягненням з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 компенсації 1/2 частки вартості автомобіля у розмірі 68 322,82 грн.

Визнав за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частку майнових прав на житлове приміщення № 37.

В інший частині позовних вимог відмовив.

Стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору в розмірі 16 819,61 грн.

Стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на правову допомогу в розмірі 19 250,00 грн.

Позов ОСОБА_2 задовольнив частково.

Визнав за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частку спірного житлового будинку.

Визнав за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частку спірної земельної ділянки № НОМЕР_1 .

Визнав за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частку майнових прав на житлове приміщення № 37.

В інший частині позовних вимог відмовив.

Стягнув з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати зі сплати судового збору в розмірі 10 560,20 грн.

Додатковим рішенням від 10 листопада 2023 року Малиновський районний суд міста Одесистягнув з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошову компенсацію 1/2 частки вартості автомобіля марки «HONDA ACCORD» у розмірі 68 322,82 грн, які знаходяться на депозитному рахунку Територіального управління державної судової адміністрації України в Одеській області, внесені від імені ОСОБА_1 за 1/2 частку вартості автомобіля.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що житловий будинок, сонячна електростанція, земельна ділянка, автомобіль марки «HONDA ACCORD» та майнові права на житлове приміщення № 37 придбані сторонами під час перебування у зареєстрованому шлюбі, презумпцію спільного майна подружжя сторони не спростували, тому зазначене майно підлягає поділу.

Суд не взяв до уваги доводи ОСОБА_2 , що спірна квартира, яка в подальшому перебудована у житловий будинок, придбана нею за особисті кошти, отримані в дар від своїх батьків на підставі договору дарування від 09 серпня 2021 року, оскільки такі доводи не підтвердженні належними та допустимими доказами, а також спростовуються матеріалами справи та поясненнями свідків. Врахувавши те, що ОСОБА_2 не спростувала презумпцію виникнення права спільної сумісної власності подружжя, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні її позовних вимог про визнання будинку особистою власністю.

Також суд не вбачав підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 в частині визнання за ним права особистої власності на земельну ділянку та майнові права на житлове приміщення № 37, припинення права власності ОСОБА_2 на 1/2 частку цього майна з виплатою їй компенсації, оскільки позивач за первісним позовом не спростував презумпцію виникнення права спільної сумісної власності подружжя на вказане майно. При цьому, суд врахував, що відповідач ОСОБА_2 заперечувала проти припинення її права власності на 1/2 частку земельної ділянки та виплати їй компенсації за її частку.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання за ним права власності на 1/2 частку сонячної електростанції, суд першої інстанції керувався тим, що сонячна електростанція, яка розташована на даху альтанки на АДРЕСА_2 , є приналежністю головної речі - спірного житлового будинку, у зв`язку з чим, така електростанція не може використовуватися без головної речі, тому право власності на сонячну електростанцію, як на окремий об`єкт, визнаватися не може.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 та ОСОБА_2 щодо поділ спірного будинку, ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу.

Одеський апеляційний суд постановою від 11 червня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишив без задоволення, а рішення Малиновського районного суду міста Одеси від 18 вересня 2023 року - без змін.

Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції в частині поділу спірного житлового будинку, зазначивши про те, що суд правильно встановив, що квартира, яка в подальшому була перебудована в будинок, була придбана сторонами під час перебування у шлюбі. Презумпцію спільного майна подружжя сторони не спростували. Доказів того, що ОСОБА_2 під час укладення договору купівлі-продажу квартири 17 березня 2014 року отримала грошові кошти для придбання цієї квартири від батьків у дар матеріали справи не містять.

Короткий зміст вимог та доводів, наведених у касаційній скарзі

19 липня 2024 року ОСОБА_2 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Малиновського районного суду міста Одеси від 18 вересня 2023 року та постанову Одеського апеляційного суду від 11 червня 2024 року в частині вирішенні позовних вимог щодо поділу спірного житлового будинку та ухвалити в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 залишити без задоволення, а позовні вимоги ОСОБА_2 задовольнити.

У касаційній скарзі заявник посилається на підстави касаційного оскарження, визначені пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України. Зазначає, про неправильне застосування судами в оскаржуваній частині норм матеріального права та порушення норм процесуального права, суди не дослідили належним чином зібрані у справі докази, а також не врахували висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 22 січня 2020 року в справі № 711/2302/18. Також звертає увагу на те, що ні вона, ні її представник не був повідомлений про судове засідання, призначене апеляційним судом на 11 червня 2024 року.

Зазначає, що суд у порушення норм процесуального права не розглянув клопотання позивача за зустрічним позовом про проведення судової будівельно-технічної експертизи та про витребування доказів, а саме довідки про доходи ОСОБА_1 з початку його трудової діяльності до 2014 року. Заявник вважає, що зазначений доказ (довідка про доходи) спростував би факт придбання спірної квартири та переобладнання її у житловий будинок за спільні кошти подружжя.

Також суди не взяли до уваги те, що у ОСОБА_1 були відсутні кошти на купівлю спірної квартири, тому такі кошти дали їй в дар батьки, що свідчить про те, що спірне майно є особистою власність позивача за зустрічним позовом. Зазначене підтверджується показаннями свідків, яким суди не надали належної оцінки.

Крім того, суди, поділивши спірний будинок між сторонами, не вирішили спір у справі, оскільки спільне проживання та використання спірного майна є неможливим. При цьому суди не врахували доводів заявники про вчинення відповідачем домашнього насильства, викрадення майна з будинку та викрадення спільної дитини, а також відкритих щодо ОСОБА_1 кримінальних проваджень, що унеможливлює співіснування в одному будинку.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою від 28 серпня 2024 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження у цій справі та витребував її матеріали із Малиновського районного суду міста Одеси.

Справа надійшла до Верховного Суду у вересні 2024 року.

Відзив на касаційну скаргу не надходив

Фактичні обставини, з`ясовані судами

Суди встановили та матеріалами справи підтверджується, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірваний рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 29 жовтня 2020 року (т. 1, а. с. 14, 15, 122, 123).

У період шлюбу у сторін народилася дочка ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (т. 1, а. с. 124).

Дитина проживає разом з матір`ю.

У період шлюбу сторони на підставі договору купівлі-продажу від 17 березня 2014 року придбали за 755 000,00 грн квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 41,0 кв. м, житловою площею 16,0 кв. м (т. 1, а. с. 18-20).

17 березня 2014 року право власності на зазначену квартиру зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за ОСОБА_2 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 315297251101 (т. 1, а. с. 21).

У подальшому зазначена квартира була перебудована у житловий будинок, загальною площею 72,6 кв. м, житловою площею 37,8 кв. м, якому було присвоєно нову адресу: АДРЕСА_2 ,

який складається з двох житлових кімнат, площею 16,0 кв. м та 21,8 кв. м, коридору, площею 8,8 кв. м., кухні, площею 21,2 кв. м, санвузла, площею 4,8 кв. м, господарчих споруд: підсобна під літ. «Б», навісу під літ. «В», навісу під літ. «Г», мостіння № 1, огорожа № 1-3 (т. 1, а. с. 23-27).

Право власності на житловий будинок у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зареєстровано за ОСОБА_2 (т. 1, а. с. 16, 17).

Згідно зі звітом про вартість спірного житлового будинку станом на 04 жовтня 2021 року вартість будинку складає 504 569,00 грн, що еквівалентно 18 965,00 дол. США (т. 1, а. с. 173-184).

У 2019 році сторони придбали сонячну електростанцію, монтаж якої був здійснений ФОП ОСОБА_4 , який за договором на виконання електромонтажних робіт, встановив на даху альтанки на АДРЕСА_2 , таке обладнання: фотомодулі Longi LR4-60HPH 355 (16 шт.) 1776 х 1052; інвертор Growatt Hybrid SPH5000; акумулятори Kijo JDG 12 V 100 Ah (4 шт.); кабельна продукція, монтажний комплект, комплект захисту, загальною вартістю 173 032,00 грн (т. 1, а. с. 28-37, 47-51).

05 вересня 2019 року на підставі договору купівлі-продажу сторони придбали земельну ділянку № НОМЕР_1 , яка розташована в АДРЕСА_4, цільове призначення - для ведення індивідуального садівництва, кадастровий номер 5123755800:01:002:3693, загальною площею 0,1 га, вартістю 375 000,00 грн (т. 2, а. с. 58, 59). Земельна ділянка зареєстрована у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за ОСОБА_1 (т. 1, а. с. 133, 134, т. 2, а. с. 60).

Відповідно до звіту про експертну грошову оцінку земельної ділянки, зробленої Приватним підприємством «Ріелт-Класік», ринкова вартість земельної ділянки без ПДВ станом на 04 жовтня 2021 року складає 293 375,00 грн (т. 1, а. с. 185-200).

Відповідно до звіту про експертну грошову оцінку земельної ділянки № 18-211208-06, зробленого оцінювачем ТОВ «Релвест Груп» ОСОБА_7 , ринкова вартість земельної ділянки без ПДВ, станом на 08 грудня 2021 року складає 300 356,70 грн (т. 2, а. с. 20-26).

10 квітня 2018 року на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_4 був придбаний на ім`я ОСОБА_1 автомобіль марки «HONDA ACCORD», номер шасі НОМЕР_3 , реєстраційний номер НОМЕР_2 , 2004 року випуску (т. 1, а. с. 208).

Відповідно до звіту про оцінку майна № 18-211208-067 ринкова вартість автомобіля марки «HONDA ACCORD» складає 136 645,63 грн (т. 2, а. с. 28-35).

30 червня 2020 року сторони на підставі договору купівлі-продажу цінних паперів або інших фінансових інструментів № БВ317174 ФК № АКБ-ЧЕР/ОД/Млн-рн/проф9-А/с-1/кв.37, укладеного між ОСОБА_1 та ТОВ «КУА «Актив» придбали майнові права на житлове приміщення АДРЕСА_3 , загальною площею 61,34 кв. м, житловою площею 30,95 кв. м, на виконання якого внесено 30 червня 2020 року 329 070,00 грн та 24 вересня 2020 року - 101 362,00 грн (т. 1, а. с. 142-153).

09 грудня 2021 року ОСОБА_1 у цій справі вніс на дипозитний рахунок Територіального управління державної судової адміністрації України в Одеській області НОМЕР_5 , ІПН/ЄДРПОУ НОМЕР_6 грошові кошти за 1/2 частку вартості земельної ділянки 5123755800:01:002:3693 у розмірі 150 178,35 грн (т. 2, а. с. 27).

09 грудня 2021 року ОСОБА_1 вніс на депозитний рахунок Територіального управління державної судової адміністрації України в Одеській області НОМЕР_5 , ІПН/ЄДРПОУ 26302945 грошові кошти за 1/2 частку вартості автомобілю «HONDA ACCORD» у розмірі 68 322,82 грн (т. 2, а. с. 35).

У судовому засіданні в суді першої інстанції свідок ОСОБА_8 пояснив суду, що він проживає по сусідству зі сторонами, знає їх 7 років. Зазначав, що спірний будинок сторони придбали разом, але він був у поганому стані, тому вони робили ремонт.

Свідок ОСОБА_9 пояснила суду, що вона є колишньою дружиною коханця ОСОБА_2 . З ОСОБА_1 вона познайомилася 08 березня 2020 року. Ремонт у спірному будинку був зроблений у 2019 році. Спірний автомобіль знаходиться у позивача за первісним позовом. Також ОСОБА_1 проектував сонячну електростанцію та її оплачував (т. 2, а. с. 115-118).

Свідок ОСОБА_6 в судовому засіданні пояснив суду, що він є батьком ОСОБА_2 , спірний будинок був придбаний за його кошти, які він давав без договору. Відповідач за зустрічним позовом робив у будинку ремонт. Зараз в будинку проживає співмешканець дочки. Сонячна електростанція була придбана ними у шлюбі. Дочка хоче компенсацію за половину автомобіля (т. 2, а. с. 145, 146, 148-149).

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

У частині першій статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваних судових рішень, обговоривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з огляду на таке.

Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права

Рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції оскаржуються лише в частині вирішення позовних вимог щодо поділу спірного житлового будинку, а в іншій не оскаржуються, тому відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України Верховний Суд в іншій частині не переглядає.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (постанова Верховного Суду від 15 березня 2023 року в справі № 753/8671/21 (провадження № 61-550св22)).

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).

Відповідно до норм статей 12 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. При цьому кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У справі, яка переглядається Верховним Судом, спір стосується поділу спільного майна подружжя, а саме житлового будинку.

Звертаючись до суду із цим позовом, ОСОБА_1 , зокрема, стверджував, що у період перебування у шлюбі з ОСОБА_2 , сторони набули на праві спільної сумісної власності квартиру, яку в подальшому перебудували у спірний житловий будинок. Водночас ОСОБА_2 як у суді першої інстанції, так і в суді апеляційної інстанції та в касаційній скарзі заперечує обставину набуття вказаного об`єкта нерухомості за кошти спільного бюджету та стверджує, що квартиру вона набула за свої особисті кошти.

Верховний Суд погоджується з висновками судів про те, що спірний житловий будинок є спільною власністю подружжя, оскільки він набутий за час перебування сторін у шлюбі.

Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом (частина третя статті 368 ЦК України).

Майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу) (частина перша статті 60 СК України).

Відповідно до положень статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

У частині першій статті 69 СК України визначено, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Законодавцем визначено, що право на поділ майна, яке перебуває на праві спільної сумісної власності подружжя, належить кожному з них незалежно від того, в який момент здійснюється поділ: під час шлюбу або після його розірвання. Поділ може бути здійснений як за домовленістю подружжя, так і за судовим рішенням. В основу поділу покладається презумпція рівності часток подружжя, яка може бути спростована домовленістю подружжя або судовим рішенням.

Згідно з положеннями частини першої статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі.

Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення (частина перша статті 71 СК України).

Поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69-72 СК України та статтею 372 ЦК України.

У частині першій статті 57 СК України встановлено перелік майна, яке є особистою приватною власністю дружини, чоловіка: 1) майно, набуте нею, ним до шлюбу; 2) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; 3) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй йому особисто; 4) житло, набуте нею, ним за час шлюбу внаслідок його приватизації відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду»; 5) земельна ділянка, набута нею, ним за час шлюбу внаслідок приватизації земельної ділянки, що перебувала у її, його користуванні, або одержана внаслідок приватизації земельних ділянок державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, або одержана із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених Земельним кодексом України.

Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними за час шлюбу. Разом з тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі у судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Отже, на майно, набуте за час шлюбу, діє презумпція виникнення права спільної сумісної власності подружжя, а визнання такого майна особистою приватною власністю дружини чи чоловіка потребує доведенню.

Належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його за час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею у набутті майна. Застосовуючи положення статті 60 СК України та визначаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна за час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.

Тобто критеріями, які дозволяють надати майну статус спільної сумісної власності, є: 1) час набуття такого майна; 2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття); 3) мета придбання майна, яка дозволяє надати йому правовий статус спільної власності подружжя.

Стаття 60 СК України вважається застосованою правильно, якщо набуття майна відповідає цим критеріям. Презумпція спільності права власності подружжя на спірне майно не спростована.

Колегія суддів зазначає, що вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60 69 СК України, частина третя статті 368 ЦК України) відповідно до частин другої, третьої статті 325 ЦК України можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. Не належить до спільної сумісної власності майно одного з подружжя, набуте особою до шлюбу; набуте за час шлюбу на підставі договору дарування або в порядку спадкування; набуте за час шлюбу, але за кошти, які належали одному з подружжя особисто; речі індивідуального користування, в тому числі коштовності, навіть якщо вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя; кошти, одержані як відшкодування за втрату (пошкодження) речі, що належала особі, а також як відшкодування завданої їй моральної шкоди; страхові суми, одержані за обов`язковим або добровільним особистим страхуванням, якщо страхові внески сплачувалися за рахунок коштів, що були особистою власністю кожного з них.

Відповідно до положень частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У частині першій статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Вирішуючи спір у частині поділу спірного житлового будинку, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, керувався тим, що зазначений будинок придбаний сторонами під час перебування сторін у шлюбі та зареєстрований на ім`я відповідача за первісним позовом, що на підставі презумпції спільності майна подружжя, сформульованої у статті 60 СК України, є спільним майном подружжя, а тому підлягає поділу між ними.

Заперечуючи проти поділу цього майна ОСОБА_2 вказувала, що спірне майно придбане нею за її особисті кошти, які вона отримала в дар від своїх батьків на підставі договору дарування від 09 серпня 2021 року.

Надавши оцінку наведеним доказам у сукупності, суди першої та апеляційної інстанцій, врахувавши те, що спірну квартиру, яку в подальшому перебудовано у будинок, було куплено 17 березня 2014 року, а договір на який відповідач посилається укладено в 2021 році, дійшли висновку, що ОСОБА_2 не надала належних та допустимих доказів на підтвердження того, що вона у 2014 році отримувала особисто кошти від батьків і, що ці кошти були використанні для придбання спірної квартири.

Тому суди вважали, що презумпція спільності майна подружжя в даному випадку не спростована відповідачем за первісним позовом, тоді, як тягар доказування покладається саме на неї, а тому спірний будинок є предметом поділу.

Колегія суддів погоджується із висновками судів у цій частині, а тому відхиляє аналогічні за змістом арґументи касаційної скарги, які зводяться до переоцінки доказів і незгоди заявника з висновками судів першої та апеляційної інстанцій суду щодо їх оцінки.

Доводи касаційної скарги про те, що апеляційний суд допустив порушення норм процесуального права, яке виявилось у тому, що він відхилив клопотання відповідача за зустрічним позовом про проведення судової будівельно-технічної експертизи та про витребування доказів, а саме довідки про доходи ОСОБА_1 , колегія суддів не бере до уваги з огляду на таке.

Згідно з частинами другою та третьою статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Отже, суд апеляційної інстанції на етапі апеляційного перегляду справи має право досліджувати нові докази лише у випадку, якщо неподання таких доказів до суду першої інстанції зумовлене поважними причинами (поважність яких повинен довести заявник, який подає такі докази).

Випадки дослідження апеляційним судом нових доказів можуть бути, зокрема, наступними: 1) докази існували на час розгляду справи в суді першої інстанції, але особа, яка їх подає до апеляційного суду, не знала і не могла знати про їх існування; 2) докази існували на час розгляду справи в суді першої інстанції і учасник процесу знав про них, однак з об`єктивних причин (не залежних від нього) не міг надати їх до суду; 3) суд першої інстанції помилково виключив із судового розгляду надані учасником процесу докази, що могли мати значення для справи; 4) суд першої інстанції необґрунтовано відмовив учаснику процесу в дослідженні доказів, що могли мати значення для справи (необґрунтовано відмовив у призначенні експертизи, витребуванні доказів, коли їх подання суду для нього становило певні труднощі тощо); 5) наявні інші поважні причини їх ненадання до суду першої інстанції, де відсутні умисел чи недбалість особи, яка їх подає, або вони не досліджені цим судом внаслідок інших процесуальних порушень.

Вказані висновки підтверджується численною, сталою й незмінною судовою практикою Верховного Суду (різних юрисдикцій) з цього процесуального питання, яке має важливий вплив на дотримання принципів судочинства: змагальності, диспозитивності, рівності всіх учасників судового процесу, правової визначеності (зокрема: постанови Верховного Суду від 08 листопада 2023 року у справі № 140/1322/22, від 31 липня 2019 року у справі № 753/11963/15, від 14 грудня 2022 року у справі № 521/574/22 та постанови Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі № 717/2052/16-ц (провадження № 14-632цс18), від 31 січня 2020 року у справі № 370/999/16-ц (провадження № 14-709цс19), від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17 (провадження № 14-317цс19) та інші).

Як відомо з матеріалів справи, ОСОБА_10 у своїй апеляційній скарзі просила суд витребувати у Чернівецької ДПІ Головного управління ДПС у Чернівецькій області довідку про доходи ОСОБА_1 станом на час купівлі спірного житлового будинку та призначити у справі судову будівельно-технічну експертизу.

Суд апеляційної інстанції, врахувавши те, що ОСОБА_2 не надала належних доказів неможливості подання таких клопотань до суду першої інстанції з причин, що не залежали від неї, а також необхідність проведення такої експертизи, дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для задоволення клопотань ОСОБА_2 про витребування доказів та про призначення судової будівельно-технічної експертизи.

Посилання у касаційній скарзі на те, що суди першої та апеляційної інстанцій не врахували правових висновків, висловлених у постанові Верховного Суду від 22 січня 2020 року у справі № 711/2302/18, є необґрунтованими, оскільки оскаржувані судові рішення таким висновкам не суперечать, і встановлені судами у зазначеній справі фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є іншими ніж у справі, яка переглядається. У цій справі суди першої та апеляційної інстанції виходили з конкретних обставин справи з урахуванням наданих сторонами доказів.

Також суд відхиляє доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції розглянув апеляційну скаргу за відсутності належних доказів повідомлення ОСОБА_2 та її представника ОСОБА_11 про судове засідання, призначене на 11 червня 2024 року, з огляду на таке.

Як відомо з матеріалів справи, а також підтверджено інформацією, які міститься у підсистемі «Електронний суд», судову повістка про судове засідання, призначене на 11 червня 2024 року, ОСОБА_2 отримала 01 квітня 2024 року через підсистему «Електронний суд».

Щодо неповідомлення представника ОСОБА_11 про розгляд справи у суді апеляційної інстанції та не надання їй доступу до підсистеми «Електронний суд», колегія суддів керується тим, що матеріали справи не містять доказів того, що адвокат Нікітіна О. В. була наділена повноваженнями на представництво інтересів ОСОБА_2 у суді апеляційної інстанції, а також, що адвокат зверталася до апеляційного суду із заявою про надання їй доступу до підсистеми «Електронний Суд».

Зазначене спростовує доводи ОСОБА_2 про неповідомлення її та її представника про судове засідання, призначене на 11 червня 2024 року.

Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Колегія суддів перевірила доводи касаційної скарги на предмет законності судового рішення виключно в межах заявлених у суді першої інстанції вимог та які безпосередньо стосуються правильності застосування судами норм матеріального і дотримання норм процесуального права, у зв`язку із чим, не вдається до аналізу і перевірки інших доводів, які за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів та встановлення обставин, що за приписами статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Висновок за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення - без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З підстав викладено, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційна скарга залишена без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 401 406 409 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Малиновського районного суду міста Одеси від 18 вересня 2023 року та постанову Одеського апеляційного суду від 11 червня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді Є. В. Петров

А. І. Грушицький

І. В. Литвиненко