Історія справи

Постанова КЦС ВП від 13.09.2023 року у справі №686/17562/22
Постанова КЦС ВП від 13.09.2023 року у справі №686/17562/22

Постанова

Іменем України

13 вересня 2023 року

м. Київ

справа № 686/17562/22

провадження № 61-5836св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.

суддів: Гулейкова І. Ю., Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Державне підприємство «Дослідне господарство «Проскурівка» Миронівського інституту пшениці імені В. М. Ремесла Національної академії аграрних наук України,

третя особа - Національна академія аграрних наук України,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана його представником - адвокатом Драпчуком Сергієм Миколайовичем, на постанову Хмельницького апеляційного суду від 23 березня 2023 року у складі колегії суддів: Грох Л. М., Янчук Т. О., Ярмолюка О. І.

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державного підприємства «Дослідне господарство «Проскурівка» Миронівського інституту пшениці імені В. М. Ремесла Національної академії аграрних наук України (далі - ДП «ДГ «Проскурівка» Миронівського інституту пшениці імені В. М. Ремесла НААН України), третя особа - Національна академія аграрних наук України (далі - НААН України), про стягнення заборгованості по заробітній платі, грошової компенсації за невикористану відпустку, компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Позовна заява мотивована тим, що з 03 вересня 2019 року до 31 жовтня 2019 року він перебував у трудових відносинах з ДП «ДГ «Проскурівка» Миронівського інституту пшениці імені В. М. Ремесла НААН України. 31 жовтня 2019 року він був звільнений із займаної посади за одноразове грубе порушення трудових обов`язків керівником підприємства відповідно до пункту 11 частини першої статті 41 КЗпП України, згідно з наказом ДП «ДГ «Проскурівка» Миронівського інституту пшениці імені В. М. Ремесла НААН України від 31 жовтня 2019 року ДП «ДГ «Проскурівка» Миронівського інституту пшениці імені В. М. Ремесла НААН України. За цей період відповідач не виплатив йому заробітну плату в повному обсязі. Згідно з довідкою від 21 лютого 2022 року заробітна плата директора ДП «ДГ «Проскурівка», нарахована за вересень 2019 року - 31 297 грн, за жовтень 2019 року - 31 297 грн. З відрахуванням податків, заборгованість по заробітній платі становить 50 388,16 грн.

Відповідачем при звільненні із займаної посади також не виплачена компенсація за невикористану щорічну відпустку у розмірі 2 549,95 грн. Крім того, він втратив частину доходів у зв`язку із порушенням строків виплати заробітної плати, що у грошовому еквіваленті склало 18 593,24 грн.

У день його звільнення відповідач письмово не повідомив про нараховані суми, належні при звільненні та не здійснив виплату належних коштів, що є грубим порушенням частини першої статті 116 КЗпП України.

Вважав, що наявні підстави для застосування до відповідача відповідальності за затримку розрахунку при звільненні, передбаченої статтею 117 КЗпП України.

Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 просив суд стягнути з ДП «ДГ «Проскурівка» Миронівського інституту пшениці імені В. М. Ремесла НААН Українина його користь заборгованість із заробітної плати у розмірі 50 388,16 грн, компенсацію за невикористану відпустку у розмірі 2 549,95 грн, компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати у розмірі 18 593,24 грн, середній заробіток за весь період затримки розрахунку при звільненні з 01 листопада 2019 року до дня ухвалення рішення у справі.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 17 січня 2023 року у складі судді Карплюка О. І. позов ОСОБА_1 задоволено.

Стягнуто з ДП «ДГ «Проскурівка» Миронівського інституту пшениці імені В. М. Ремесла НААН України на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі у розмірі 50 388,83 грн, середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 944 976,66 грн, грошову компенсацію за невикористані дні щорічної відпустки у розмірі 2 549,95 грн, компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати у розмірі 18 593,24 грн.

Стягнуто з ДП «ДГ «Проскурівка» Миронівського інституту пшениці імені В. М. Ремесла НААН України на користь держави судовий збір у розмірі 15 247,63 грн.

Рішення суду звернуто до негайного виконання.

Рішення суду мотивовано тим, що наявна заборгованість по зарплаті, компенсація за невикористану відпустку та компенсація втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, оскільки з ним не було здійснено повного розрахунку в день звільнення.

Також відповідно до статті 117 КЗпП України з відповідача на користь позивача слід стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 01 листопада 2019 року до 17 січня 2023 року у сумі 944 976,66 грн. Підстави для застосування строків позовної давності відсутні, оскільки у справах щодо порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Хмельницького апеляційного суду від 23 березня 2023 року апеляційну скаргу ДП «ДГ «Проскурівка» Миронівського інституту пшениці імені В. М. Ремесла НААН України задоволено частково.

Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 17 січня 2023 року в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та судового збору змінено.

Стягнуто з ДП «ДГ «Проскурівка» Миронівського інституту пшениці імені В. М. Ремесла НААН України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 30 000 грн.

Стягнуто з ДП «ДГ «Проскурівка» Миронівського інституту пшениці імені В. М. Ремесла НААН України на користь держави судовий збір у розмірі 1 015,32 грн.

В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ДП «ДГ «Проскурівка» Миронівського інституту пшениці імені В.М.Ремесла НААН України 13725,30 грн. понесених судових витрат за подачу апеляційної скарги.

Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що сума середнього заробітку очевидно неспівмірна зі встановленим розміром заборгованості по зарплаті та її складових, розмір якої є більшим більше ніж у 13 разів. Крім того, позивач звернувся до суду із цим позовом через майже 2 роки 10 місяців після звільнення. Апеляційний суд вважав справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат у сумі 30 000 грн. Суд послався на відповідну практику Великої Палати Верховного Суду.

При цьому, в іншій частині рішення місцевого суду не оскаржувалося, тому апеляційним судом не переглядалося.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у квітні 2023 року до Верховного Суду, представник ОСОБА_1 - адвокат Драпчук С. М., посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції скасувати та залишити в силі рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 17 січня 2023 року.

Виходячи з доводів касаційної скарги, за межі яких Верховний Суд вийти не може, судове рішення апеляційного суду фактично оскаржується тільки в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, а тому в іншій частині Верховним Судом відповідно до вимог статті 400 ЦПК України не перевіряється.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції безпідставно зменшив розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку, враховуючи обставини справи, тривалість порушення права позивача. Вважає, що висновки Великої Палати Верховного Суду, на які послався апеляційний суд, є помилковими, оскільки самим законодавством, чинним на час виникнення спірних правовідносин, було встановлено правило нарахування середнього заробітку саме за весь час прострочення. При цьому, вказує, що у відповідну норму права на сьогодні внесені зміни, які обмежили таке нарахування 6 місяцями, проте закон не має зворотної дії в часі.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У червні 2023 року ДП «ДГ «Проскурівка» Миронівського інституту пшениці імені В. М. Ремесла НААН України подало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому вказує, що її доводи є безпідставними та не впливають на правильність вирішення спору судом апеляційної інстанції, висновки якого вважає законними та обґрунтованими, тому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову апеляційного суду - без змін.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 10 травня 2023 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано цивільну справу із суду першої інстанції.

30 травня 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 01 вересня 2023 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 03 вересня 2019 року ОСОБА_1 поновлено на посаді виконувача обов`язків директора ДП «Дослідне господарство «Проскурівка» Миронівського інституту пшениці імені В. М. Ремесла Національної академії аграрних наук України з 03 вересня 2019 року.

Наказом президента Національної академії аграрних наук України від 31 жовтня 2019 року № 370 ОСОБА_1 поновлено на вказаній посаді з 03 вересня 2019 року.

Наказом Національної академії аграрних наук України від 31 жовтня 2019 року № 371-К звільнено ОСОБА_1 з посади виконуючого обов`язки директора ДП «Дослідне господарство «Проскурівка» Миронівського інституту пшениці імені В.М. Ремесла НААН» з 31 жовтня 2019 року на підставі пункту 11 частини першої статті 41 КЗпП України.

Відповідно до довідки ДП «Дослідне господарство «Проскурівка» від 21 лютого 2021 року № 9/2022 заробітна плата директора ДП «ДГ «Проскурівка» згідно книги обліку по заробітній платі нарахована за вересень 2019 року у сумі 31 297 грн, за жовтень 2019 року - у сумі 31 297 грн, проте не виплачена.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Підставою касаційного оскарження зазначеного судового рішення ОСОБА_1 вказує необхідність відступлення від висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, що був застосований апеляційним судом в оскаржуваній постанові (пункт 2 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Драпчука С. М., задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Судове рішення суду апеляційної інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Відповідно до статті 116 КЗпП Українипри звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Статтею 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Отже, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Однак, встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.

Слід також мати на увазі, що працівник є слабшою, ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.

Відповідно до частини першої статті 9 ЦК України положення ЦК України застосовуються до врегулювання, зокрема, трудових відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавствами. Отже, положення ЦК України мають застосовуватися субсидіарно для врегулювання трудових відносин.

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.

Законодавство України не передбачає обов`язок працівника звернутись до роботодавця з вимогою про виплату йому належних платежів при звільненні. Водночас у трудових правовідносинах працівник має діяти добросовісно, реалізуючи його права, що, зокрема, вимагає частина третя статті 13 ЦК України, не допускаючи дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення.

Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків.

Відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.

Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Відповідно до частини 1 статті 9 ЦК України така спрямованість притаманна і заходу відповідальності роботодавця, передбаченому статтею 117 КЗпП України.

Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.

З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-623цс18) дійшла висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.

Подібні висновки також викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 711/4010/13-ц (провадження № 14-429цс19).

Згідно із частиною четвертою статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Повно та всебічно встановивши обставини справи, врахувавши та надавши оцінку їм та наданим доказам за своїм внутрішнім переконанням, врахувавши наведені вище правові висновки Великої Палати Верховного Суду, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про необхідність зменшення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, оскільки вона є неспівмірною з розміром заборгованості, а також врахував принципи розумності та справедливості.

Верховний Суд погоджується з такими висновками апеляційного суду та відхиляє доводи касаційної скарги про те, що чинним на час виникнення спірних правовідносин законодавством не було передбачено обмеження розміру середнього заробітку, оскільки, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, що й вказано Великою Палатою Верховного Суду в указаній постанові.

При цьому, заявник не наводить обґрунтованих підстав для відступлення від таких висновків, а колегія суддів їх не встановила.

Суд апеляційної інстанції правильно врахував, що позивач звернувся до суду з цим позовом 19 серпня 2022 року, тобто, зі спливом майже 2 років та 10 місяців після звільнення з роботи, яке мало місце 31 жовтня 2019 року. При цьому він не надав доказів об`єктивної неспроможності подати цей позов раніше.

Зважаючи на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості по зарплаті та її складових, розмір якої є більшим більше ніж у 13 разів, звернення із цим позовом позивача через майже 2 роки 10 місяців після звільнення, апеляційний суд правильно вважав справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи та наведеним вище критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат у сумі 30 000 грн.

Верховний Суд у силу статті 400 ЦПК України не має процесуальних повноважень переоцінювати докази й обставини, яким була надана оцінка.

Отже, доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування судового рішення суду апеляційної інстанції, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм матеріального права, були предметом дослідження у суді апеляційної інстанції з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах закону, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Згідно із частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують, на законність та обґрунтованість його судового рішення не впливають, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову - без змін.

При цьому, Верховний Суд не здійснює перерозподілу судових витрат, оскільки судове рішення в оскаржуваній частині залишає без змін.

Керуючись статтями 400 402 409 410 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана його представником - адвокатом Драпчуком Сергієм Миколайовичем, - залишити без задоволення.

Постанову Хмельницького апеляційного суду від 23 березня 2023 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:Д. Д. Луспеник І. Ю. Гулейков Б. І. Гулько Г. В. Коломієць Р. А. Лідовець