Історія справи

Постанова КЦС ВП від 13.09.2023 року у справі №127/23733/20
Постанова КЦС ВП від 13.09.2023 року у справі №127/23733/20

Постанова

Іменем України

13 вересня 2023 року

м. Київ

справа № 127/23733/20

провадження № 61-3917св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач (відповідач за зустрічним позовом)- ОСОБА_1 ,

відповідач (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на додаткову постанову Вінницького апеляційного суду від 20 квітня 2022 року у складі колегії суддів: Рибчинського В. П.,Денишенко Т. О., Медвецького С. К.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст вимог за первісним позовом

У жовтні 2020 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя.

Позов обґрунтований тим, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 15 січня 2015 року.

19 серпня 2015 року сторони придбали автомобіль FORD KUGA, державний номер НОМЕР_1 , 2015 року випуску, дата реєстрації 19 серпня 2015 року, сірого кольору, ViN-код НОМЕР_2 , який зареєстрували за ОСОБА_2 (далі - автомобіль).

Автомобіль був придбаний за кредитні кошти, отримані від Публічного акціонерного товариства «Кредобанк» (далі - ПАТ «Кредобанк»), у зв`язку з чим 26 серпня 2015 року укладено договір застави цього транспортного засобу.

З моменту придбання у власність автомобіля та до кінця 2018 року кредит сторони сплачували спільно, але з 2019 року та на час звернення з позовом кредит фактично сплачує ОСОБА_1 , оскільки ОСОБА_2 не працював та не отримував дохід.

Автомобіль був придбаний сторонами у шлюбі та є їх спільною сумісною власністю, тому підлягає поділу.

Просила визнати автомобіль спільною сумісною власністю сторін, у порядку поділу автомобіля стягнути з ОСОБА_2 грошову компенсацію вартості 1/2 частини автомобіля у розмірі 242 973,00 грн, автомобіль залишити у власності ОСОБА_2 .

Короткий зміст вимог за зустрічним позовом

У грудні 2020 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя.

Позов обґрунтований тим, щоу шлюбі сторони придбали за кредитні кошти автомобіль. Кредит сплачував він особисто.

Після припинення шлюбних стосунків з ОСОБА_1 , з січня 2019 року він виплатив кредит за власні кошти.

06 жовтня 2019 року сталася дорожньо-транспортна пригода, в результаті якої автомобіль був фактично знищений.

Він отримав суму страхового відшкодування, що становить 227 414,10 грн, які є їхнім спільним майном, та не заперечує щодо компенсації ОСОБА_1 половину від цієї суми.

Сторони заощадили кошти у розмірі 5 000,00 дол. США, які зберігалися на банківському рахунку у Акціонерному товаристві Комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «Приватбанк»), відкритому на ім`я ОСОБА_1 , які є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя та підлягають поділу.

Просив суд визнати право власності на 1/2 частину грошових коштів у розмірі 2 500,00 дол. США, які знаходяться на банківських рахунках, що були відкриті на ім`я ОСОБА_1 у АТ КБ «Приватбанк».

Короткий зміст рішень суду першої інстанції

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 15 листопада 2021 року первісний позов задоволено. Визнано спільним сумісним майном автомобіль. Стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 242 973,00 грн грошової компенсації вартості 1/2 частини автомобіля. Стягнено з ОСОБА_2 судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 2 430,00 грн.

Зустрічний позов задоволено частково. Визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину коштів у розмірі 2 034,00 дола. США, що знаходяться на банківських рахунках, яку були відкриті на ім`я ОСОБА_1 у АТ КБ «Приватбанк». В іншій частині зустрічного позову відмовлено.

Додатковим рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 30 листопада 2021 року заяву ОСОБА_1 , подану адвокатом Бєліком А. С., задоволено частково. Стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 7 000,00 грн.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Вінницького апеляційного суду від 16 лютого 2022 року апеляційні скарги ОСОБА_2 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 15 листопада 2021 року та додаткове рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 30 листопада 2021 року залишено без задоволення. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Бєліком А. С., задоволено.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 15 листопада 2021 року в частині задоволення зустрічних позовних вимог скасовано, ухвалено нове рішення про відмову в позові у цій частині.

Додаткове рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 30 листопада 2021 року скасовано, ухвалено нове рішення, яким заяву ОСОБА_1 , подану адвокатом Бєліком А. С., про стягнення витрат на професійну правничу допомогу задоволено.

Стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 20 000,00 грн.

Стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 832,00 грн.

Короткий зміст заяви про ухвалення додаткового рішення в суді апеляційної інстанції

21 лютого 2022 року ОСОБА_1 через адвоката Бєліка А. С. звернулась до Вінницького апеляційного суду із заявою про ухвалення додаткового рішення щодо стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрат на правничу допомогу у розмірі 15 000,00 грн.

Заява обґрунтована тим, що при ухваленні постанови Вінницького апеляційного суду від 16 лютого 2022 року не в повному обсязі було вирішено питання про стягнення на її користь судових витрат, зокрема не вирішено питання щодо стягнення на її користь витрат на професійну правничу допомогу.

На підтвердження понесених витрат на правничу допомогу ОСОБА_1 надала суду договір про надання правничої допомоги № 22/12-21, укладений між адвокатом Бєліком А. С. та Сачек О. Ф. (а. с. 207), акт виконаних робіт до договору від 22 грудня 2021 року (а. с. 209), квитанцію до прибуткового касового ордера від 22 грудня 2021 року (а. с. 208).

Короткий зміст додаткового рішення суду апеляційної інстанції

Додатковою постановою Вінницького апеляційного суду від 20 квітня 2022 року заяву ОСОБА_1 , подану адвокатом Бєліком А. С., про ухвалення додаткового рішення залишено без задоволення.

Додаткова постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що на підтвердження розміру понесених витрат на правничу допомогу до заяви про ухвалення додаткового рішення додано квитанцію до прибуткового касового ордера від 22 грудня 2021 року, апеляційна скарга подана через адвоката 27 грудня 2021 року, розгляд в суді апеляційної інстанції відбувся 16 лютого 2022 року, тобто ОСОБА_1 було відомо про розмір понесених нею витрат на правничу допомогу за участю адвоката Бєліка А. С. у розгляді справи в суді апеляційної інстанції до судових дебатів, тому питання щодо стягнення судових витрат повинно вирішуватись за результатами розгляду справи у Вінницькому апеляційному суді.

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що хоча заява про стягнення витрат, пов`язаних із наданням правничої допомоги і була викладена в апеляційній скарзі, однак докази, які підтверджують розмір понесених витрат, вчасно, а саме до судових дебатів, подано не було, тому немає підстав для ухвалення додаткового рішення у справі.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У травні 2022 року ОСОБА_1 звернулась до Верховного Суду з касаційною скаргою на додаткову постанову Вінницького апеляційного суду від 20 квітня 2022 року, просила її скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити заяву ОСОБА_1 , подану адвокатом Бєліком А. С., про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, понесених в суді апеляційної інстанції, в розмірі 15 000,00 грн.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга обґрунтована тим, що 16 лютого 2022 року між Адвокатським бюро «ADVOKAT БЄЛІК» та ОСОБА_1 складено акт виконаних робіт, тому докази на підтвердження понесених витрат на правничу допомогу неможливо було подати до закінчення судових дебатів.

Посилається на висновки Верховного Суду, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2021 року у справі № 910/12876/19, від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, постанові Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року у справі № 815/1479/18, додаткових постановах Верховного Суду від 05 вересня 2019 року у справі № 826/841/17, від 06 березня 2019 року у справі № 922/1163/18.

Аргументи інших учасників справи

Відзивна касаційну скаргу до Верховного Суду не надійшов.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 25 травня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи.

У червні 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 18 серпня 2023 року справу призначено до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у складі колегії з п`яти суддів.

Позиція Верховного Суду

Підстави відкриття касаційного провадження та межі розгляду справи

Відповідно до абзацу другого частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно зі статтею 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Касаційне провадження відкрито з підстави, передбаченої абзацом другим частини другої статті 389 ЦПК України.

Як на підставу касаційного оскарження заявниця посилається на судом апеляційної інстанції норм процесуального права, а саме статтей 133 134 137 141 ЦПК України.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про задоволення касаційної скарги з таких підстав.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суд апеляційної інстанції встановив, що відповідно до свідоцтва про шлюб, серія НОМЕР_3 , 15 січня 2015 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстрували шлюб (т. 1, а. с. 10).

Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 29 вересня 2020 року у справі № 200/11996/29 шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 розірвано. Встановлено, що сторони фактично припинили шлюбні відносини з 15 січня 2019 року. (т. 1, а. с. 11).

Під час шлюбу сторони придбали автомобіль, який відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу зареєстрований за ОСОБА_2 (т. 1, а. с. 12).

Відповідно до листа Регіонального сервісного центру Головного сервісного центру МВС України в Дніпропетровській області від 03 липня 2020 року № 31/4-7аз станом на 30 червня 2020 року за громадянином ОСОБА_2 з 19 серпня 2015 року зареєстровано автомобіль (т. 1, а. с. 13).

21 серпня 2015 року між ОСОБА_2 та ПАТ «КредоБанк» укладено кредитний договір № 486/2015, відповідно до якого для здійснення оплати за договором купівлі-продажу автомобіля ОСОБА_2 надано кошти у розмірі 425 958,00 грн на строк до 20 серпня 2020 року (т. 1, а. с. 89).

21 серпня 2015 року між ОСОБА_1 та ПАТ «КредоБанк» укладено договір поруки на виконання зобов'язань за кредитним договором (т. 1, а. с. 90).

26 серпня 2015 року між ПАТ «КредоБанк» та ОСОБА_2 укладено договір застави автомобіля (т. 1, а. с. 91-92).

26 серпня 2015 року директор Товариства з обмеженою відповідальністю «Автовінн» ОСОБА_3 та ОСОБА_2 склали акт приймання-передання автомобіля (т. 1, а. с. 93).

Відповідно до довідки АТ КБ «Приватбанк» від 26 травня 2021 року ОСОБА_1 має в АТ КБ «Приватбанк» два депозитних рахунки: договір SAMDNWFD0072208582601, № рахунку НОМЕР_4 , дата відкриття - 24 січня 2019 року, сума депозиту - 4 000,00 дол. США та договір SAMDNWFD0072317259301, № рахунку НОМЕР_5, дата відкриття - 25 квітня 2019 року. Розмір депозиту становить 2 019,00 дол. США. Залишок коштів після здійснення операцій з депозитними рахунками становить 0,00 грн (т. 1, а. с. 217).

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Згідно зі статтею 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до пункту 12 частини третьої статті 2 ЦПК України однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Згідно зі статтею 1 Закону України від 05 липня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон № 5076-VI) договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Дія договору про надання правової допомоги припиняється його належним виконанням (частина перша статті 29 Закону № 5076-VI).

Відповідно до частин першої, другої статті 30 Закону № 5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Аналогічні положення викладені в частинах першій, другій статті 28 Правил адвокатської етики, затверджених Звітно-виборним з`їздом адвокатів України від 09 червня 2017 року (зі змінами, затвердженими З`їздом адвокатів України 15 лютого 2019 року) (далі - Правила адвокатської етики).

Відповідно до частини третьої статті 28 Правил адвокатської етики розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю.

З огляду на викладене Верховний Суд зауважує, що правовідносини щодо домовленості про сплату гонорару за надання правничої допомоги є такими, що склалися між адвокатом та клієнтом, в межах яких розглядаються питання щодо зобов`язання про сплату та строки сплати.

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини (додаткові постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, від 07 липня 2021 року у справі № 910/12876/19).

Втручання суду у договірні відносини між адвокатом і клієнтом з питань визначення розміру гонорару чи його зменшення можливо лише за умови обґрунтованості та наявності доказів підтвердження невідповідності витрат фактично наданим послугам (постанови Верховного Суд від 20 листопада 2020 року у справі № 910/13071/19, від 21 квітня 2021 року у справі № 488/1363/17).

Цивільним процесуальним законом визначено критерії, які необхідно застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу у справі.

Згідно з частиною першою статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Переглянувши справу в апеляційному порядку, суд апеляційний суд дійшов помилкового висновку про відмову в задоволенні заяви про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, виходячи з такого.

Відповідно до частини другої статті 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Згідно з частиною третьою статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача.

Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина восьма статті 141 ЦПК України).

Згідно з матеріалами справи в апеляційній скарзі від 27 грудня 2021 року ОСОБА_1 вказала про намір заявити про відшкодування витрат на правничу допомогу, понесених в суді апеляційної інстанції, у розмірі 15 000,00 грн, докази яких будуть подані протягом 5 днів з моменту ухвалення рішення у справі (т. 2, а. с. 120).

Постанова суду апеляційної інстанції ухвалена 16 лютого 2022 року. 21 лютого 2022 року до суду апеляційної інстанції надійшла заява ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення щодо стягнення витрат на правничу допомогу.

На підтвердження понесених витрат на правову допомогу представник ОСОБА_1 - адвокат Бєлік А. С. надав суду договір про надання правничої допомоги від 22 грудня 2021 року № 22/12-21 (далі - договір) (т. 2, а. с. 207), акт виконаних робіт до договору від 16 лютого 2022 року (т. 2, а. с. 209), квитанцію до прибуткового касового ордера від 22 грудня 2021 року (т. 2, а. с. 208).

Відповідно до пункту 7 договору сторони договору погодили, що гонорар за надану правничу допомогу становить 15 000,00 грн.

Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується зі статтею 30 Закону № 5076-VI, враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу.

Не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18, від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, провадження № 14-382цс19, постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18, провадження № 12-171гс19).

Заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення Європейського суду з прав людини від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява № 19336/04, пункт 268; від 28 липня 1999 року у справі «Ботацці проти Італії», заява № 34884/97, пункт 30).

У матеріалах справи немає заяви ОСОБА_2 про зменшення витрат на правничу допомогу.

З огляду на вказане, взявши до уваги характер правовідносин у цій справі, обсяг наданих заявниці послуг, Верховний Суд дійшов висновку, що стягненню на користь ОСОБА_1 підлягають витрати на професійну правничу допомогу, понесені в суді апеляційної інстанції у розмірі 15 000,00 грн, що відповідатиме критерію реальності наданих адвокатських послуг, розумності їхнього розміру, конкретним обставинам справи, з урахуванням її складності, необхідних процесуальних дій сторони.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з частинами першою та третьою статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Перевіривши правильність застосування судами норм процесуального права, Верховний Суд вважає за необхідне касаційну скаргу задовольнити, оскаржуване судове рішення скасувати, ухвалити нове рішення, яким заяву ОСОБА_1 задовольнити.

Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Згідно з пунктом 5 частини другої статті 3 Закону України «Про судовий збір» судовий збір не справляється за подання заяви про винесення додаткового судового рішення.

Керуючись статтями 400 409 412 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Додаткову постанову Вінницького апеляційного суду від 20 квітня 2022 року скасувати, ухвалити нове рішення.

Заяву ОСОБА_1 , подану адвокатом Бєліком Андрієм Сергійовичем, про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 15 000 (п`ятнадцять тисяч) грн 00 коп витрат на професійну правничу допомогу.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді: І. Ю. Гулейков

А. С. Олійник

С. О. Погрібний

В. В. Яремко