Історія справи

Постанова КЦС ВП від 15.06.2022 року у справі №461/1311/20
Постанова КЦС ВП від 13.08.2024 року у справі №461/1311/20

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 серпня 2024 року

м. Київ

справа № 461/1311/20

провадження № 61-1099св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротенка Є. В. (судді-доповідача), Зайцева А. Ю., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Державна казначейська служба України, Головне управління Національної поліції у Львівській області,

розглянув при попередньому розгляді справи у порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного управління Національної поліції у Львівській області на постанову Львівського апеляційного суду від 21 грудня 2023 року у складі колегії суддів: Шандри М. М., Бойко С. М., Левика Я. А.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст вимог позову

У лютому 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державної казначейської служби України, Головного управління Національної поліції у Львівській області про відшкодування моральної шкоди, заподіяної незаконними діями органів досудового слідства.

В обґрунтування позову посилався на те, що 14 січня 2001 року старшим дізнавачем відділу дізнання Личаківського районного відділу Львівського міського управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області (далі - ВД РВ ЛМУ ГУМВСУ у Львівській області) Смуком Г. В. прийнято постанову про порушення кримінальної справи за фактом того, що 14 січня 2001 року невідомі особи по АДРЕСА_1 , увірвавшись в кімнату, вчинили злісне хуліганство щодо ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , спричинивши останнім тілесні ушкодження.

Зазначає, що постановою Личаківського РВ ЛМУ УМВСУ у Львівської області від 21 березня 2001 року його було притягнуто в якості обвинуваченого за частиною третьою статті 206 КК України (матеріали кримінального провадження №12018140040002941).

02 квітня 2001 року щодо нього складено обвинувальний висновок та направлено кримінальну справу до Личаківського районного суду м. Львова.

Постановою Личаківського районного суду м. Львовавід 11 липня 2001 року кримінальна справа щодо нього повернута прокурору Личаківського районному м. Львова на додаткове розслідування.

Після цього кримінальна справа до Личаківського районного суду не поверталась.

09 квітня 2019 року старшим слідчим слідчого відділу Личаківського ВП ГУНП України у Львівській області Тимкович Г. В. прийнято постанову про закриття кримінального провадження № 12018140040002941 у зв`язку з відсутністю складу кримінального правопорушення.

Позивач вказував, що у зв`язку з незаконними діями працівників органів досудового слідства його позбавлено права та можливості займатися роботою та заробляти гроші звичайним йому способом. При цьому його репутація була зруйнована, оскільки протягом багатьох років його родичі та друзі вважали, що він скоїв злочин.

Посилаючись на викладені обставини, ОСОБА_1 просив суд стягнути з відповідачів за рахунок Державного бюджету на його користь моральну шкоду у розмірі 1 500 000 грн та витрати за правову допомогу у розмірі 45 000 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 28 жовтня 2022 року позов задоволено частково.

Стягнуто з Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_1 моральну шкоду, завдану діями органів досудового розслідування, у розмірі 100 000 грн.

Стягнуто з Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 1 000 грн.

Судовий збір віднесено за рахунок держави.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що розмір відшкодування, наведений у позовній заяві, є необґрунтованим та завищеним. Позивач не обґрунтував та не надав належних та допустимих доказів на підтвердження факту заподіяння йому моральних страждань саме на суму 1 500 000 грн, в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження того, що завдані йому душевні та психічні страждання свідчать про погіршення стану його здоров`я, порушення стосунків з оточуючими людьми, а також суттєве обмеження прав та можливостей, які потребують таких матеріальних затрат. У зв`язку з наведеним, суд вважав, що розмір відшкодування у сумі 100 000 грн відповідатиме вимогам розумності та справедливості та є співмірним завданій моральній шкоді.

Також суд вказав, що визначений стороною позивача розмір відшкодування витрат на правову допомогу у сумі 45 000 грн є завищеним та підлягає зменшенню до 1 000 грн, зважаючи на складність справи та витрачений адвокатом час.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_5 та Державна казначейська служба України звернулись до суду з апеляційними скаргами.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Львівського апеляційного суду від 21 грудня 2023 року апеляційні скарги ОСОБА_5 та Державної казначейської служби України задоволено частково.

Рішення Галицького районного суду м. Львова від 28 жовтня 2022 року скасовано та ухвалено у справі нове рішення, яким позов ОСОБА_5 задоволено частково.

Стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 моральну шкоду, завдану діями органів досудового розслідування, у розмірі 1 447 200 грн.

У задоволенні інших вимог позову відмовлено.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що визначений судом першої інстанції розмір відшкодування моральної шкоди у сумі 100 000 грн є меншим ніж гарантований державою мінімум.

ОСОБА_1 перебував під слідством з 21 березня 2001 року (дата винесення постанови про притягнення позивача в якості обвинуваченого) по 09 квітня 2019 року (дата винесення постанови про закриття кримінального провадження), тобто 216 місяців.

Мінімальна заробітна плата, встановлена Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» на момент відшкодування, становить 6 700 грн, отже мінімальний розмір відшкодування моральної шкоди становить у даній справі 1 447 200 грн (6 700 грн х 216 міс.).

Урахувавши тривалість перебування ОСОБА_1 під слідством та судом, взявши за основу установлений законодавством мінімальний розмір заробітної плати на момент розгляду справи, врахувавши при цьому характер і обсяг страждань, яких зазнав позивач, можливість відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих суспільних стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, апеляційний суд вважав, що адекватною сатисфакцією моральної шкоди є сума у розмірі 1 447 200 грн.

Відмовляючи у задоволенні вимог про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, апеляційний суд виходив з того, що у матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази на підтвердження таких витрат, зокрема договір про надання правової допомоги, детальний опис виконаних доручень клієнта, акт прийому-передачі виконаних робіт, платіжні доручення на підтвердження фактично понесених витрат клієнтом.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

19 січня 2024 року Головне управління Національної поліції у Львівській області (далі - ГУНП у Львівській області) в системі «Електронний суд» звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Львівського апеляційного суду від 21 грудня 2023 року.

Уточнивши в подальшому вимоги касаційної скарги, заявник просив скасувати постанову суду апеляційної інстанції та ухвалити нове рішенням у справі, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити.

Касаційна скарга мотивована тим, що судом апеляційної інстанції судове рішення ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи, а також без урахування правового висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.

Доводи інших учасників справи

Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 12 березня 2024 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою, витребувано матеріали справи із суду першої інстанції та зупинено виконання оскаржуваної постанови до закінчення касаційного провадження.

26 березня 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи

Встановлено, що 14 січня 2001 року старшим дізнавачем ВД РВ ЛМУ ГУМВСУ у Львівській області Смуком Г. В. прийнято постанову про порушення кримінальної справи по факту злісного хуліганства відносно ОСОБА_4 за ознаками частини другої статті 206 КК України (матеріали кримінального провадження № 12018140040002941).

Постановою Личаківського РВ ЛМУ УМВСУ у Львівської області від 21 березня 2001 року ОСОБА_1 притягнуто в якості обвинуваченого за частиною третьою статті 206 КК України (матеріали кримінального провадження № 12018140040002941).

02 квітня 2001 року щодо ОСОБА_1 складено обвинувальний висновок та направлено кримінальну справу до Личаківського районного суду м. Львова.

Постановою Личаківського районного суду м. Львова від 11 липня 2001 року кримінальна справа щодо ОСОБА_1 повернута прокурору Личаківського району м. Львова на додаткове розслідування.

Постановою старшого слідчого СВ Личаківського відділу поліції ГУНП України у Львівській області Тимкович Г. В. від 09 квітня 2019 року провадження у кримінальному провадженні № 12018140040002941 закрито у зв`язку з відсутністю складу кримінального правопорушення.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Постанова Львівського апеляційного суду від 21 грудня 2023 року в частині вирішення позовних вимог про відшкодування витрат на правову допомогу в касаційному порядку не оскаржена, тому, в силу приписів статті 400 ЦПК України, не є предметом касаційного перегляду.

Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувана постанова апеляційного суду відповідає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частин першої, другої статті 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, в тому числі, і відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, а також відшкодування моральної (немайнової шкоди).

Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець відокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.

Порядок відшкодування такої шкоди визначається законом (частина сьома статті 1176 ЦК України).

Статтею 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» № 266/94 ВР від 01 грудня 1994 року (далі - Закон № 266/94 ВР) передбачено, що відповідно до положень цього Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок: 1) незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян; 2) незаконного застосування адміністративного арешту чи виправних робіт, незаконної конфіскації майна, незаконного накладення штрафу; 3) незаконного проведення оперативно-розшукових заходів, передбачених законами України «Про оперативно-розшукову діяльність», «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю» та іншими актами законодавства. У випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду.

Право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає, зокрема, у випадках закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати(пункт 2 частини першої статті 2 Закону № 266/94 ВР).

Положеннями статті 3 Закону № 266/94 ВР передбачено, що у наведених в статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовуються(повертаються):

1) заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій;

2) майно (в тому числі гроші, грошові вклади і відсотки по них, цінні папери та відсотки по них, частка у статутному фонді господарського товариства, учасником якого був громадянин, та прибуток, який він не отримав відповідно до цієї частки, інші цінності), конфісковане або звернене в доход держави судом, вилучене органами досудового розслідування, органами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, а також майно, на яке накладено арешт;

3) штрафи, стягнуті на виконання вироку суду, судові витрати та інші витрати, сплачені громадянином;

4) суми, сплачені громадянином у зв`язку з поданням йому юридичної допомоги;

5) моральна шкода.

Відшкодування шкоди проводиться за рахунок коштів Державного бюджету (стаття 4 вказаного Закону № 266/94 ВР).

Частиною третьою статті 13 Закону № 266/94 ВР визначено, що відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Тобто вказаним Законом передбачено, що розмір відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом повинен визначатися судом з урахуванням мінімального розміру заробітної плати.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18) зазначила що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи. Законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі. Тобто суд повинен з`ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості.

Аналогічний висновок також викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 квітня 2019 року у справі № 236/893/17 (провадження № 14-4цс19), у постановах Верховного Суду від 21 жовтня 2020 року у справі № 754/8730/19 (провадження № 61-9673св20), від 03 березня 2021 року у справі № 638/509/19 (провадження № 61-7643св20).

Статтею 23 ЦК України визначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частини другої цієї статті моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Згідно із частинами п`ятою, шостою статті 4 Закону № 266/94 ВР відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

Водночас Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц дійшла висновку, що, визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення.

Ухвалюючи рішення у справі, суд апеляційної інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і, надавши їм належну оцінку в силу вимог статей 12 81 89 ЦПК України, встановивши, що ОСОБА_1 незаконно перебував під слідством та судом в період з 21 березня 2001 року по 09 квітня 2019 року, тобто 216 місяців, дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для відшкодування моральної шкоди.

При цьому апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про стягнення з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 1 447 200 грн компенсації моральної шкоди, правильно визначивши розмір відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом з урахуванням мінімального розміру заробітної плати, установленого законодавством на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом.

Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом.

Судом були враховані всі чинники та обставини, передбачені положеннями статті 23 ЦК України, а саме: обсяг заподіяної шкоди, глибину та тривалість моральних страждань, пов`язаних із перебуванням позивача під слідством та судом, які в сукупності безумовно свідчать про наявність душевних хвилювань, що зумовили порушення, в тому числі, звичного способу життя, призвели до погіршення життєвих зв`язків та ділової репутації, стосунків із соціальним оточенням, у результаті чого ухвалив законне судове рішення, керуючись засадами справедливості, добросовісності та розумності.

У зв`язку із цим є безпідставними доводи касаційної скарги про завищення апеляційним судом розміру відшкодування моральної шкоди, оскільки її розмір визначено з урахуванням встановлених у справі обставин та вимог закону.

Доводи касаційної скарги про неврахування судом висновків про застосування норм права у подібних спірних правовідносинах, які викладені у наведених постановах Верховного Суду є необгрунтованими, оскільки висновки у цих справах і у справі, яка переглядається, та встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що рішення суду першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваній частині ухвалені без додержання норм матеріального і процесуального права. Фактично доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів та встановлення фактичних обставин справи, що відповідно до правил частини першої статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

Верховний Суд враховує, що, як неодноразово відзначав ЄСПЛ, рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (§§ 29-30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «Руїз Торіха проти Іспанії», заява № 18390/91). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії», заява № 49684/99).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду апеляційної інстанцій - без змін, оскільки підстави для його скасування відсутні.

Відповідно до частини третьої статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Ураховуючи, що ухвалою Верховного Суду від 12 березня 2024 року було зупинено виконання постанови Львівського апеляційного суду від 21 грудня 2023 року до закінчення касаційного провадження, виконання цього рішення, на підставі частини третьої статті 436 ЦПК України, підлягає поновленню.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Головного управління Національної поліції у Львівській області залишити без задоволення.

Постанову Львівського апеляційного суду від 21 грудня 2023 року залишити без змін.

Поновити виконання постанови Львівського апеляційного суду від 21 грудня 2023 року.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Є. В. Коротенко

А. Ю. Зайцев

М. Ю. Тітов