Головна Сервіси для юристів ... База рішень" Протокол " Ухвала КЦС ВП від 18.05.2020 року у справі №638/509/19 Ухвала КЦС ВП від 18.05.2020 року у справі №638/50...
print
Друк
search Пошук
comment
КОМЕНТАР від ресурсу "ПРОТОКОЛ":

КОМЕНТАР від ресурсу "ПРОТОКОЛ":

Постанова

Іменем України

03 березня 2021 року

м. Київ

справа № 638/509/19

провадження № 61-7643св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С., Погрібного С. О.,

Яремка В. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі: Державна казначейська служба України, Вовчанський районний суд Харківської області, Головне управління Національної поліції в Харківській області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги Державної казначейської служби України, Головного управління Національної поліції в Харківській області на рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 16 січня 2020 року у складі судді Іващенка С. О. та постанову Харківського апеляційного суду від 16 квітня 2020 року у складі колегії суддів: Яцини В. Б., Бурлака І. В., Хорошевського О. М.,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог та рішень судів

У січні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державної казначейської служби України (Казначейство України), Вовчанського районного суду Харківської області, Головного управління Національної поліції в Харківській області, у якому просив відшкодувати йому моральну шкоду у розмірі 2 000 000 грн шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України через Державну казначейську службу, завдану незаконним притягненням його до адміністративної відповідальності у виді адміністративного арешту.

На обґрунтування позову посилався на таке. 14 листопада 2016 року, користуючись законним правом відповідно до чинного законодавства, він здійснював відеозйомку за допомогою мобільного телефону відкритого судового засідання під головуванням судді Вовчанського районного суду Харківської області Уханьової І. С., яка висловила вимогу вимкнути відеозйомку. На звернення позивача обґрунтувати вимогу заборони проводити відеозапис судового засідання, суддя оголосила перерву та запросила працівників поліції, які на вимогу судді та без з'ясування обставин вивели його із зали судового засідання та доставили до Вовчанського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Харківській області (далі - Вовчанський ВП ГУНП в Харківській області). Інспектор поліції Хоменко С. І. склав щодо нього протокол про адміністративне правопорушення від 14 листопада 2016 року АА № 464265, відповідно до якого він звинувачувався у скоєнні злісної непокори законному розпорядженню працівників поліції, а саме відмовився пройти до відділу поліції. Постановою Вовчанського районного суду Харківської області від 14 листопада 2016 року його було притягнуто до адміністративної відповідальності за статтею 185 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП): накладено стягнення у виді адміністративного арешту строком на 15 діб та стягнуто 275,60 грн судового збору на користь держави. Не погодившись з винесеною постановою, він та його представник подали апеляційні скарги. Постановою Апеляційного суду Харківської області від 23 листопада 2016 року постанову Вовчанського районного суду Харківської області від 14 листопада 2016 року скасовано, позивача звільнено від подальшого відбуття адміністративного стягнення у виді адміністративного арешту, матеріали справи повернуто до Вовчанського ВП ГУНП в Харківській області для дооформлення.

Постановою Великобурлуцького районного суду Харківської області від 03 лютого 2017 року провадження у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за статтею 185 КУпАП закрито за відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення на підставі пункту 1 статті 247 КУпАП. Таким чином, він був незаконно підданий адміністративному арешту з 13:30 год. 14 листопада 2016 року до 18:00 год. 23 листопада 2016 року та незаконно перебував під вартою протягом 9 діб, що становить собою серйозне порушення його права на свободу та особисту недоторканість, гарантовані Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).

Рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова від 16 січня 2020 року позов задоволено частково. Стягнуто з Державного казначейства України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 90 000 грн на відшкодування моральної шкоди. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивачу через протиправні дії органів внутрішніх справ, що полягали у незаконному адміністративному арешті, завдано моральних страждань. Порушився його сталий життєвий уклад, він був позбавлений можливості спілкування із рідними та близькими, ведення раціонального, здорового та звичного способу життя, був змушений докласти значних зусиль для захисту своїх прав та законних інтересів. З урахуванням характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, їх тривалості, істотності змін в житті, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, суд, керуючись засадами справедливості, добросовісності та розумності, дійшов висновку про відшкодування моральної шкоди у розмірі 90 000 грн.

Постановою Харківського апеляційного суду від 16 квітня 2020 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що сума відшкодування моральної шкоди, визначена судом першої інстанції, є пропорційною глибині та тривалості душевних страждань позивача, що підтверджені висновком спеціаліста-психолога, який відповідачі не спростували. Висновки суду першої інстанції відповідають загальним засадам цивільного законодавства, справедливості та розумності.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги і позиції інших учасників

У травні 2020 року Державна казначейська служба України звернуласядо Верховного Суду із касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просиларішення судів попередніх інстанцій скасувати, ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Касаційна скарга мотивована тим, що Державна казначейська служба України жодної шкоди позивачеві не завдавала, у правовідносини з ним не вступала, тому стягнення на відшкодування моральної шкоди коштів безпосередньо з Казначейства України є безпідставним. Суди попередніх інстанцій не врахували висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених Верховним Судом у постанові від 06 лютого 2019 року у справі № 199/6713/14-ц (провадження № 61-18697св18) та Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16 (провадження № 12-110гс18), від 27 листопада 2019 року у справі № 242/4741/16-ц (провадження № 14-515цс19). Розмір відшкодування моральної шкоди має визначатися з урахуванням вимог розумності та справедливості і це не повинно призводити до збагачення позивача за рахунок держави. Суди попередніх інстанцій помилково взяли до уваги характеристику психолога від 01 листопада 2019 року № 30, оскільки вона є недопустимим доказом.

У червні 2020 року Головне управління Національної поліції в Харківській області звернулося до Верховного Суду із касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило рішення судів першої та апеляційної інстанцій змінити шляхом зменшення суми на відшкодування моральної шкоди з 90 000 грн до 1
416,90 грн.


Касаційна скарга мотивована тим, що визначений розмір компенсації моральної шкоди не відповідає засадам розумності, виваженості та справедливості. Суди не врахували, що відповідно до частини 3 статті 13 Закону України від 01 грудня 1994 року № 266/94-ВР "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" (далі - Закон № 266/94-ВР) розмір моральної шкоди має бути не меншим однієї мінімальної заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством або судом. Позивач не надав жодних належних та допустимих доказів, які б підтвердили завдання йому моральної шкоди. Характеристика психолога від 01 листопада 2019 року № 30 не є належним доказом. Постановою Великобурлуцького районного суду Харківської області від 03 лютого 2017 року та постановою Апеляційного суду Харківської області від 22 листопада 2016 року незаконність дій та вимог працівників поліції не встановлено.

У липні надійшли відзиви на касаційні скарги Державної казначейської служби України та Головного управління Національної поліції в Харківській області, в яких ОСОБА_1 просив касаційні скарги залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 16 червня 2020 рокувідкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Державної казначейської служби України в указаній справі на підставі пункту 1 частини 2 статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України): неврахування висновків, викладених Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 27 листопада 2019 року у справі № 242/4741/16-ц (провадження № 14-515цс19), від 19 червня 2018 року № 910/23967 (провадження № 12-110гс18) та Верховним Судом у постанові від 06 лютого 2019 року у справі № 199/6713/14-ц (провадження № 61-18697св18).

Ухвалою Верховного Суду від 30 червня 2020 рокувідкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Головного управління Національної поліції в Харківській області в указаній справі на підставі пункту 1 частини 2 статті 389 ЦПК України: неврахування висновків, викладених Верховним Судом у постановах від 19 вересня 2018 року у справі № 686/3471/17 (провадження № 61-981св18), від 11 грудня 2018 року у справі № 607/10827/16 (провадження № 61-56св18), від 14 січня 2019 року у справі № 686/5701/17 (провадження № 61-33775св18), від 24 січня 2019 року у справі № 137/49/17 (провадження № 61-28817св18), від 19 червня 2019 року у справі № 206/4148/17 (провадження № 61-30999св18), від 21 жовтня 2019 року у справі № 641/7804/15 (провадження № 61-1810св19).

Ухвалою Верховного Суду від 15 лютого 2021 року справу призначено до розгляду.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини 3 статті 3Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною 1 статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням Частиною 1 статті 402 ЦПК України.

Згідно з частиною 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частиною 2 статті 389 ЦПК України.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційні скарги Державної казначейської служби України та Головного управління Національної поліції в Харківській області підлягають частковому задоволенню з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частин 1 , 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю не відповідають.

Суди встановили, що постановою Вовчанського районного суду Харківської області від 14 листопада 2016 року позивача притягнуто до адміністративної відповідальності за статтею 185 КУпАП: накладено адміністративне стягнення у виді адміністративного арешту строком на 15 діб та стягнуто 275,60 грн судового збору на користь держави.

Постановою Апеляційного суду Харківської області від 23 листопада 2016 року постанову Вовчанського районного суду Харківської області від 14 листопада 2016 року скасовано, позивача звільнено від подальшого відбуття адміністративного стягнення у виді адміністративного арешту, матеріали справи повернуто до Вовчанського ВП ГУНП в Харківській області для дооформлення. У постанові суду зазначено, що судом першої інстанції не встановлено наявності або відсутності об'єктивної сторони правопорушення, передбаченого статтею 185 КУпАП, не з'ясовано, які саме дії ОСОБА_1 судом встановлені як протиправні.

Постановою Великобурлуцького районного суду Харківської області від 03 лютого 2017 року, яка набрала законної сили, провадження у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за статтею 185 КУпАП закрито за відсутністю у його діях складу адміністративного правопорушення на підставі пункту 1 статті 247 КУпАП. Зазначеним рішенням встановлено, що ОСОБА_1 на законних підставах 14 листопада 2016 року перебував у залі судового засідання під час розгляду кримінальної справи, мав право проводити відеофіксування судового процесу, а суд того дня не ухвалював вмотивованого рішення про видалення позивача із залу судового засідання. Суд дійшов висновку, що у матеріалах справи відсутні докази, які б підтверджували вчинення ОСОБА_1 правопорушення, передбаченого статтею 185 КУпАП.

Рішенням Вищої ради правосуддя від 15 січня 2019 року змінено рішення Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 21 вересня 2018 року № 2949/1дп/15-18 про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді Вовчанського районного суду Харківської області Уханьової І. С., яким застосовано до останньої дисциплінарне стягнення у виді подання про тимчасове, на шість місяців, відсторонення від здійснення правосуддя з позбавленням права на отримання доплат до посадового класу судді та обов'язковим направленням судді до Національної школи суддів України для проходження курсу підвищення кваліфікації з курсу суддівської етики, порядку розгляду справ про адміністративні правопорушення, практики застосування статей 5,6 Конвенції та подальшим кваліфікаційним оцінюванням для підтвердження здатності судді здійснювати правосуддя у відповідному суді.

Згідно з висновком службового розслідування за результатами розгляду звернення ОСОБА_1 від 03 грудня 2016 року за порушення службової дисципліни майору поліції ОСОБА_3, дільничному офіцеру поліції сектору превенції патрульної поліції Головного управління Національної поліції в Харківській області та майору поліції ОСОБА_4, начальнику сектору реагування патрульної поліції № 4 Вовчанського ВП ГУНП в Харківській області оголошено догану за порушення службової дисципліни, що виразилась у неналежному контролі за діяльністю підпорядкованого особового складу, усно попереджено щодо необхідності суворого додержання службової дисципліни підполковника поліції ОСОБА_5, начальника Вовчанського ВП ГУНП в Харківській області.

Позивач на обґрунтування позовних вимог щодо завдання моральної шкоди надав характеристику психолога від 01 листопада 2019 року № 30 БО "Благодійний фонд "Добробут України", зі змісту якої вбачається, що при діагностуванні ОСОБА_1 після незаконного застосування арешту були виявлені такі стани: надмірна дратівливість, спалахи гніву, неможливість відчувати радість, труднощі у переживанні емоцій, особливо позитивних, відчуття емоційного "замороження", відчуття безнадії та розпачу, втрата інтересу, пригнічення, зменшення життєвої енергії, пасивність, різка зміна настрою, постійне відчуття тривоги - так, ніби щось страшне має статися знов. Також встановлено, що порушилися взаємини з близькими та колегами, стали виникати складнощі в побудові відносин у тих випадках, коли треба представляти інтереси особи в суді, спостерігається уникання нагадувань про травматичну подію, бо "запускаються" неприємні емоції, відчуття та спогади. У ОСОБА_1 виявлено симптоми тривожності та посттравматичного стресового розладу, які є наслідком психотравмуючої події, тобто ситуації, яка є небезпечною для життя та здоров'я людини та може супроводжуватися відчуттям безсилля, страху, жахливими картинами.

Згідно зі статтею 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до статті 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

За правилами пункту 2 частини 2 статті 1167 ЦК України, якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт, то моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала.

Згідно з частиною 1 статті 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.

Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом (частина 2 статті 1176 ЦК України).

Пунктом 1 частини першої статті 1 Закон № 266/94-ВР визначено, що відповідно до положень частини 3 статті 13 Закону України від 01 грудня 1994 року № 266/94-ВР "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.

У пункті 2 частини першої статті 1 Закону № 266/94-ВР зазначено, що підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного застосування адміністративного арешту чи виправних робіт, незаконної конфіскації майна, незаконного накладення штрафу.

Відповідно до пункту 5 статті 3 Закону № 266/94-ВР у наведених в частини 3 статті 13 Закону України від 01 грудня 1994 року № 266/94-ВР "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" випадках громадянинові відшкодовується (повертається) моральна шкода.

Відшкодування шкоди у випадках, передбачених частини 3 статті 13 Закону України від 01 грудня 1994 року № 266/94-ВР "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду", провадиться за рахунок коштів державного бюджету. Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду, завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру (стаття 4 Закону № 266/94-ВР).

Питання про відшкодування моральної шкоди за заявою громадянина вирішується судом відповідно до чинного законодавства в ухвалі, що приймається згідно з частиною першою статті 12 (частина перша статті 13 Закону № 266/94-ВР).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18) зроблено висновок, що моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. У випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи.

Законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом.

Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі.

Тобто суд повинен з'ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості.

Згідно з ~law39~ розмір відшкодування моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Тобто законом передбачено, що розмір відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом повинен визначатися судом із врахуванням мінімального розміру заробітної плати.

Аналогічний висновок викладений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 22 квітня 2019 року у справі № 236/893/17 (провадження № 14-4цс19), Верховним Судом у постанові від 21 жовтня 2020 року у справі № 754/8730/19 (провадження № 61-9673св20).

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом ("STANKOV v. BULGARIA", № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, від 12 липня 2007 року).

ЄСПЛ у справі "THOMAv. LUXEMBOURG", № 38432/97 від 29 березня 2001 року, використав принцип за яким сам факт визнання порушеного права є достатнім для справедливої сатисфакції.

При визначенні розміру моральної шкоди суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Зміст понять "розумність" та "справедливість" при визначенні розміру моральної шкоди розкривається і в рішеннях ЄСПЛ, який виходить з принципу справедливої сатисфакції, передбаченої статтею 41 Конвенції.

Зокрема, у рішеннях "THOMAv. LUXEMBOURG", "CALOC v. FRANCE" та "NIEDBALA v.
POLAND
" ЄСПЛ дійшов висновку, що сам факт визнання порушеного права є адекватним засобом для згладжування душевних страждань і справедливої сатисфакції.

Встановивши, що у період незаконного та безпідставного адміністративного арешту позивачу завдана моральна шкода, яка виражалася у душевних стражданнях, принижені честі, гідності та ділової репутації, що призвело до погіршення стану здоров'я, суди попередніх інстанційдійшли обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для відшкодування позивачеві моральної шкоди.

Разом з тим, Верховний Суд погоджується з доводами касаційної скарги Головного управління Національної поліції в Харківській області, що при визначенні розміру відшкодування моральної шкоди (90 000 грн), суди попередніх інстанцій не звернули уваги на тривалість перебування позивача під незаконним адміністративним арештом (9 днів) та недостатньо врахували вимоги частини 3 статті 23 ЦК України щодо розумності і справедливості, враховуючи які, Верховний Суд вважає обґрунтованим розмір відшкодування моральної шкоди, що підлягає стягненню на користь позивача, у 10 000 грн, у зв'язку з чим рішення судів першої та апеляційної інстанцій у цій частині підлягають зміні.

Водночас доводи касаційних скарг про те, що характеристика психолога від 01 листопада 2019 року № 30 є неналежним доказом, зводиться до необхідності переоцінки доказів, що відповідно до статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції.

Також заслуговують на увагу доводи касаційної скарги Державної казначейської служби України про неврахування судами правових висновків, викладених Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16 (провадження № 12-110гс18), від 27 листопада 2019 року у справі № 242/4741/16-ц (провадження № 14-515цс19).

Кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов'язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина 2 статті 2 ЦК України)

Відповідно до статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

Згідно з пунктом 1 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 квітня 2015 року № 215 (далі - Положення), Державна казначейська служба України (Казначейство) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів України і який реалізує державну політику у сферах казначейського обслуговування бюджетних коштів, бухгалтерського обліку виконання бюджетів.

Відповідно до покладених завдань Казначейство України здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів або боржників на підставі рішення суду (підпункт 3 пункту 4 Положення).

Отже, відповідачем у справі є держава Україна, яка бере участь у справі через відповідний орган державної влади. Кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України, тому відсутня необхідність зазначення у резолютивній частині рішення таких відомостей, як орган, через який грошові кошти мають перераховуватися, або номера чи види рахунку, з якого має бути здійснено стягнення/списання, оскільки такі відомості не впливають ні на підстави, ні на обов'язковість відновлення права позивача в разі встановлення судом його порушення, та за своє суттю є регламентацією способу та порядку виконання судового рішення, що має відображатися у відповідних нормативних актах, а не резолютивній частині рішення.

Відповідний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16, провадження № 12-110гс18.

Отже, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що резолютивна частина судового рішення підлягає зміні в частині зазначення про стягнення коштів не з Державної казначейської служби України, а з держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України.

Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги про те, що Державна казначейська служба України не порушувала прав та обов'язків позивача, не вступала із ним у будь-які правовідносини та не завдала йому жодної шкоди, тому не може нести відповідальність за шкоду, завдану позивачу іншими суб'єктами, з огляду на те, що виконання рішення суду про стягнення коштів здійснюється Державною казначейською службою України не з власного рахунку, а з Державного бюджету України у межах відповідних призначень.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з частинами 1 , 4 статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених частинами 1 , 4 статті 412 ЦПК України межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

У зв'язку з наведеним, Верховний Суд дійшов висновку, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають зміні в частині визначеного судом розміру відшкодування моральної шкоди, що підлягає стягненню на користь ОСОБА_1, шляхом його зменшення з 90 000 грн до 10 000 грн. Також підлягає зміні резолютивна частина рішення суду першої інстанції в частині зазначення про стягнення коштів не з Державної казначейської служби України, а з держави Україна.

Згідно з частиною 13 статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Розмір заявлених позовних вимог у цій справі становить 2 000 000 грн, а розмір вимог, що підлягають задоволенню, - 10 000 грн.

Отже, відсоток задоволення позовних вимог складає 0,5 %.

За подання позовної заяви судовий збір підлягав сплаті у розмірі 9 605грн.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, то судовий збір за подання позову підлягає стягненню з Державної казначейської служби України та Головного управління Національної поліції в Харківській області на користь держави пропорційно до задоволеної частини вимог у розмірі 48,03 грн (9 605 грн х 0,5 / 100%).

Державна казначейська служба України та Головне управління Національної поліції в Харківській області, не погоджуючись із визначеним судом першої інстанції розміром відшкодування шкоди у 90 000 грн, подали апеляційну та касаційну скарги, за подання яких сплатили судовий збір по 1 350 грн та по 1 800 грн відповідно.

Відсоток задоволення скарг становить 11,11 %

Відповідачі за подання апеляційних скарг сплатили по 1 350 грн, а за подання касаційних скарг по 1 800 грн.

З урахуванням відсотку задоволення касаційних скарг (11,11 %) та застосувавши правило взаємозаліку обов'язку зі сплати судових витрат, судовий збір за подання апеляційних скарг по 149,99 грн (1 350 грн х 11,11 / 100%) та за подання касаційних скарг по 199 грн (1 800 грн х 11,11 / 100%), а разом по 325,95 грн (149,99 грн + 199,98 грн - 24,02 грн) підлягає компенсації Державній казначейській службі України та Головному управлінню Національної поліції в Харківській області за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Керуючись статтями 400, 409, 412, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги Державної казначейської служби України та Головного управління Національної поліції в Харківській області задовольнити частково.

Рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 16 січня 2020 року та постанову Харківського апеляційного суду від 16 квітня 2020 року змінити в частині розміру та порядку відшкодування моральної шкоди, стягнутої на користь ОСОБА_1.

Резолютивну частину рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 16 січня 2020 року викласти у такій редакції:

"Стягнути з держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 10 000 грн на відшкодування моральної шкоди".

В іншій частині рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 16 січня 2020 року та постанову Харківського апеляційного суду від 16 квітня 2020 року залишити без змін.

Компенсувати Державній казначейській службі України та Головному управлінні Національної поліції в Харківській області за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, витрати зі сплати судового збору по 325,95 грн кожному.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді: І. Ю. Гулейков

А. С. Олійник

С. О. Погрібний

В. В. Яремко
logo

Юридичні застереження

Protocol.ua є власником авторських прав на інформацію, розміщену на веб - сторінках даного ресурсу, якщо не вказано інше. Під інформацією розуміються тексти, коментарі, статті, фотозображення, малюнки, ящик-шота, скани, відео, аудіо, інші матеріали. При використанні матеріалів, розміщених на веб - сторінках «Протокол» наявність гіперпосилання відкритого для індексації пошуковими системами на protocol.ua обов`язкове. Під використанням розуміється копіювання, адаптація, рерайтинг, модифікація тощо.

Повний текст