Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 03.03.2020 року у справі №761/39229/19

Постанова

Іменем України

09 липня 2020 року

м. Київ

справа № 761/39229/19

провадження № 61-2818св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 10 грудня 2019 року у складі судді Кондратенко О. О. та постанову Київського апеляційного суду від 21 січня 2020 року у складі колегії суддів: Борисової О.

В., Ратнікової В. М., Левенця Б. Б. у справі за позовом ОСОБА_1 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про стягнення трьох відсотків річних, пені та відшкодування моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст заяви

У жовтні 2019 року позивач звернулася до суду з позовом до відповідача, в якому просила стягнути з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на її користь: 4
434,24 грн - 3% річних за 1196 днів, 1 618 498,96 грн - пені за прострочення зобов'язання за 1196 днів та 25 000 грн - моральної шкоди.

Свої вимоги мотивувала тим, що вона була клієнтом ПАТ "Банк Михайлівський".

Вказувала, що рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 03 квітня 2019 року зобов'язано Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Банк Михайлівський" Волкова О. Ю. подати до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб додаткову інформацію щодо неї як вкладника ПАТ "Банк Михайлівський", який має право на відшкодування коштів у розмірі 45 108,61 грн, які обліковуються на поточному рахунку в ПАТ "Банк Михайлівський" № НОМЕР_1.

Зазначала, що сума коштів у розмірі 45 108,61 грн Фондом гарантування вкладів фізичних осіб їй була виплачена 24 вересня 2019 року, тобто через три роки після того як ПАТ "Банк Михайлівський" було віднесено до категорії неплатоспроможних, чим їй була завдана майнова та моральна шкода.

За таких обставин просила стягнути з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб передбачені статтею 625 ЦК України 3% річних та передбачену частиною 5 статті Закону України "Про захист прав споживачів" пеню, а також відшкодувати завдану їй такими неправомірними діями моральну шкоду.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 10 грудня 2019 року провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про стягнення трьох відсотків річних, пені та відшкодування моральної шкоди закрито.

Постановою Київського апеляційного суду від 21 січня 2020 року апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 залишено без задоволення, а ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 10 грудня 2019 року без змін.

Закриваючи провадження у справі, місцевий суд, з висновками, якого погодився суд апеляційної інстанції виходив з того, що майнові вимоги ОСОБА_1 про стягнення передбачених статтею 625 ЦК України 3% річних та передбаченої частиною 5 статті 10 Закону України "Про захист прав споживачів" пені за прострочення грошового зобов'язання з виплати гарантованого відшкодування за договором вкладу, звернені позивачем до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та стосуються правомірності дій останнього, пов'язаних із виплатою ОСОБА_1 відшкодування за вкладом, а не банку-боржника, що ліквідується.

Такий спір пов'язаний із виконанням Фондом гарантування вкладів фізичних осіб владної управлінської функції з організації виплати суми гарантованого відшкодування та застосування відповідальності за несвоєчасне виконання такої виплати, тому є публічно-правовим і підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У лютому 2020 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 10 грудня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 21 січня 2020 року в якій, посилаючись на порушення судами норм процесуального права, просила оскаржувані судові рішення скасувати, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У поданій касаційній скарзі заявник посилається не те, що суди попередніх інстанцій дійшли до помилкових висновків про наявність підстав для закриття провадження у справі.

Заявник вважає, що її позов повинен бути розглянутий місцевим загальним судом в порядку цивільного судочинства, адже нею було заявлено майнові вимоги за прострочення грошового зобов'язання з виплати гарантованого відшкодування за договором вкладу.

Узагальнені доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

В квітні 2020 року від представника Фонду гарантування вкладів фізичних осіб - адвоката Дворніченко Л. В. до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 в якому представник відповідача просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін посилаючись на її необґрунтованість. Вказує, що у цьому випадку між сторонами виник публічно-правовий спір, а тому суди дійшли правильних висновків про неможливість його розгляду в порядку цивільного судочинства.

Рух справи в суді касаційної інстанції.

Ухвалою Верховного Суду від 02 березня 2020 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із Шевченківського районного суду м.

Києва.

03 квітня 2020 року справа № 761/39229/19 надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що у жовтні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом в якому просила стягнути з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на її користь: 4 434,24 грн - 3% річних за 1196 днів, 1 618 498,96 грн - пені за прострочення зобов'язання за 1196 днів та 25 000 грн - моральної шкоди.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

Частиною 3 статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частиною 2 статті 389 ЦПК України.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2,3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина 1 статті 263 ЦПК України).

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина 1 статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Згідно зі статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

Частиною 1 статті 19 ЦПК України установлено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім випадків, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Разом з тим відповідно до частини 1 статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення. Зокрема, юрисдикція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів або правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. Вжитий у цій процесуальній нормі термін "суб'єкт владних повноважень" позначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (частини 1 статті 19 КАС України).

З аналізу наведених процесуальних норм убачається, що до адміністративної юрисдикції відноситься справа, яка виникає зі спору в публічно-правових відносинах, що стосується цих відносин, коли один з його учасників - суб'єкт владних повноважень, здійснює владні управлінські функції, в цьому процесі або за його результатами владно впливає на фізичну чи юридичну особу та порушує їх права, свободи чи інтереси в межах публічно-правових відносин.

Натомість визначальні ознаки приватноправових відносин - це юридична рівність та майнова самостійність їх учасників, наявність майнового чи немайнового особистого інтересу суб'єкта. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням приватного права (як правило, майнового) певного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права призвели владні управлінські дії суб'єкта владних повноважень.

При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами встановлюються Законом України від 23 лютого 2012 року № 4452-VI "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (далі - ~law25~). ~law26~ також регулюються відносини між Фондом, банками, НБУ, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків. ~law27~ є спеціальним у регулюванні спірних правовідносин.

За змістом ~law28~ Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. Фонд є юридичною особою публічного права, має відокремлене майно, яке є об'єктом права державної власності і перебуває у його господарському віданні.

Згідно із ~law29~ основним завданням Фонду є забезпечення функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. Для цього Фонд наділено відповідними функціями, визначеними ~law30~, серед яких, зокрема: ведення реєстру учасників Фонду; здійснення заходів щодо організації виплат відшкодувань за вкладами у строки, визначені ~law31~; здійснення заходів щодо інформування громадськості про функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, захисту прав та охоронюваних законом інтересів вкладників.

На підставі ~law32~ в межах своїх функцій та повноважень Фонд здійснює нормативне регулювання системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. Фонд приймає нормативно-правові акти з питань, віднесених до його повноважень, які є обов'язковими до виконання банками, юридичними та фізичними особами.

Відповідно до ~law33~ Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200 тис. гривень. Вкладник має право на одержання гарантованої суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду в межах граничного розміру відшкодування коштів за вкладами.

У разі прийняття НБУ рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку з підстав, визначених частиною 2 статті 77 Закону України від 07 грудня 2000 року № 2121-III "Про банки і банківську діяльність", Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за вкладами, включаючи відсотки, на день початку процедури ліквідації банку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на дату прийняття такого рішення, незалежно від кількості вкладів в одному банку (~law35~).

Нормами ~law36~ установлено порядок визначення вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами, зокрема: уповноважена особа Фонду складає перелік рахунків вкладників та визначає розрахункові суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду відповідно до вимог ~law37~ та нормативно-правових актів Фонду станом на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку; уповноважена особа Фонду формує перелік рахунків, за якими вкладники мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду, із визначенням сум, що підлягають відшкодуванню; виконавча дирекція Фонду затверджує реєстр відшкодувань вкладникам для здійснення виплат відповідно до наданого уповноваженою особою Фонду переліку рахунків, за якими вкладник має право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду; Фонд не пізніше ніж через 20 робочих днів з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку розміщує оголошення про початок відшкодування коштів вкладникам на офіційному веб-сайті Фонду та оприлюднює оголошення про початок відшкодування коштів вкладникам у газеті "Урядовий кур'єр" або "Голос України".

Відповідно до ~law38~ Фонд розпочинає виплату відшкодування коштів у національній валюті України в порядку та у черговості, встановлених Фондом, не пізніше 20 робочих днів з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку.

За приписами ~law39~ рішення, що приймаються відповідно до ~law40~ НБУ, Фондом, працівниками Фонду, що виконують функції, передбачені ~law41~, у тому числі у процесі здійснення тимчасової адміністрації, ліквідації банку, виконання плану врегулювання, можуть бути оскаржені до суду.

Гарантії Фонду є гарантіями держави, передбаченими ~law42~. Для виконання Фондом відповідних зобов'язань можуть залучатися державні кошти. Тому рішення та дії Фонду чи уповноваженої особи Фонду щодо включення вкладника до переліку осіб, яким необхідно здійснити виплату відшкодувань сум вкладів за рахунок коштів Фонду, є рішеннями та діями суб'єкта владних повноважень, який реалізує делеговані державою повноваження щодо виведення з ринку неплатоспроможних банків.

Правовідносини між Фондом і вкладником, який претендує на отримання гарантованого державою відшкодування за рахунок коштів Фонду в межах граничної суми, складаються без участі банку-боржника та мають управлінський характер. У цих правовідносинах Фонд виконує управлінські функції щодо гарантованої державою виплати відшкодування за банківським вкладом у межах граничного розміру за рахунок коштів Фонду незалежно від перебігу процедури ліквідації банку (продажу його майна). А тому у вказаних відносинах у фізичних осіб виникають майнові вимоги не до банку-боржника, що ліквідується, а до держави в особі Фонду.

Отже, спір щодо права фізичної особи на відшкодування за вкладом за рахунок коштів Фонду у сумі, що не перевищує 200 000 грн (якщо адміністративна рада Фонду згідно з ~law43~ не прийняла рішення про збільшення граничної суми такого відшкодування), є публічно-правовим і пов'язаний з виконанням Фондом владної управлінської функції з організації виплати цього відшкодування. А тому такий спір має розглядатися за правилами адміністративного судочинства.

Такий правовий висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суд, від 18 квітня 2018 року у справі № 813/921/16, від 23 травня 2018 року у справі № 820/3770/16, від 06 червня 2018 року у справі № 727/8505/15-ц, від 23 січня 2019 року у справі № 285/489/18-ц, від 10 квітня 2019 року справі № 761/10730/18.

Із матеріалів справи вбачається, що правовими підставами для стягнення з відповідача передбачених статтею 625 ЦК України 3% річних, передбаченої частиною 5 статті 10 Закону України "Про захист прав споживачів" пені за прострочення грошового зобов'язання з виплати гарантованого відшкодування за договором вкладу та моральної шкоди є невчасна виплата Фондом гарантування вкладів фізичних осіб гарантованого відшкодування за договором вкладу в неплатоспроможному банку.

Тобто, майнові вимоги позивача про стягнення передбачених статтею 625 ЦК України 3% річних, передбаченої частиною 5 статті 10 Закону України "Про захист прав споживачів" пені за прострочення грошового зобов'язання з виплати гарантованого відшкодування за договором вкладу та моральної шкоди за прострочення грошового зобов'язання з виплати гарантованого відшкодування за договором вкладу, звернені позивачем до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та стосуються правомірності дій останнього, пов'язаних із виплатою ОСОБА_1 відшкодування за вкладом, а не банку-боржника, що ліквідується.

Такий спір пов'язаний із виконанням Фондом гарантування вкладів фізичних осіб владної управлінської функції з організації виплати суми гарантованого відшкодування та застосування відповідальності за несвоєчасне виконання такої виплати, тому є публічно-правовим і підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 761/10730/18 (провадження № 14-116цс19) зазначено, що вимоги про стягнення інфляційних витрат та 3 % річних за прострочення грошового зобов'язання звернені позивачкою до Фонду та стосуються безпосередньо правомірності дій останнього, пов'язаних із виплатою відшкодування за вкладами, а тому також підлягають розгляду за правилами адміністративного судочинства.

Такого правового висновку дійшов Верховний Суд у складі Об'єднаної Палати Касаційного цивільного суду у постанові від 05 вересня 2019 року у справі № 761/11256/17, провадження № 61-31354сво18.

Відповідно до статті 21 КАС України вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин, або вимоги про витребування майна, вилученого на підставі рішення суб'єкта владних повноважень, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше такі вимоги вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.

Позовні вимоги у цій справі за своєю природою випливають із спору щодо несвоєчасності виплати Фондом коштів за відповідним вкладом в межах гарантованої суми відшкодування, є вимогами саме до Фонду, що підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Згідно з частиною 4 статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Враховуючи вищенаведене, правильними є висновків судів першої та апеляційної інстанції про закриття провадження у цій справі, оскільки такий спір підлягає розгляду у порядку адміністративного судочинства.

Доводи касаційної скарги висновків судів про те, що позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення коштів підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства не спростовують та фактично зводяться до неправильного тлумачення зазначених норм процесуального права.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанції - без змін, оскільки підстави для їх скасування відсутні.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 10 грудня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 21 січня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:І. В. Литвиненко В. С. Висоцька І. М. Фаловська