Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 11.11.2018 року у справі №464/3112/17

Постанова

Іменем України

09 липня 2020 року

м. Київ

справа № 464/3112/17

провадження № 61-46813 св 18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач), Гулька Б. І.,

Лідовця Р. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2, яка діє в своїх інтересах та інтересах малолітніх дітей: ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5,

представник відповідача - адвокат Сливка Василь Васильович,

треті особи: орган опіки та піклування Сихівської районної адміністрації Львівської міської ради, Сихівський районний відділ Державної міграційної служби України у м. Львові,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Сливки Василя Васильовича, на рішення Сихівського районного суду м. Львова від 24 січня 2018 року у складі судді Теслюка Д. Ю. та постанову Апеляційного суду Львівської області від 11 вересня 2018 року

у складі колегії суддів: Мікуш Ю. Р., Павлишина О. Ф., Приколоти Т. І.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до

ОСОБА_2, яка діє в своїх інтересах та інтересах малолітніх дітей: ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5, треті особи: орган опіки та піклування Сихівської районної адміністрації Львівської міської ради, Сихівський районний відділ Державної міграційної служби України

у м. Львові, про усунення перешкод у користуванні майном шляхом виселення з квартири без надання іншого житлового приміщення та зняття

з реєстрації місця проживання.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 05 квітня 2016 року між ним та ОСОБА_6 укладено договір купівлі-продажу квартири

АДРЕСА_1 та належним чином зареєстровано право власності на вказану квартиру. На даний час він не може у повній мірі реалізувати своє право власності на житло, оскільки у вказаній квартирі проживає та зареєстрована колишня власниця ОСОБА_2 із своїми малолітніми дітьми.

На час укладення договору купівлі-продажу квартири йому не було відомо про реєстрацію вказаних осіб у квартирі, оскільки ОСОБА_2,

як головою об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Новий Львів" (далі - ОСББ "Новий Львів"), було подано довідку про склад сім'ї і реєстрацію, у якій зазначена недостовірна інформація, зокрема про те, що у квартирі немає зареєстрованих осіб. На численні вимоги виселитись з квартири, відповідач не реагує, чим чинить йому перешкоди у здійсненні права власності на квартиру.

Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 просив суд зобов'язати ОСОБА_2, яка діє в своїх інтересах та інтересах малолітніх дітей:ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 не чинити йому перешкоди у користуванні власністю - квартирою АДРЕСА_1 шляхом виселення зі вказаної квартири без надання іншого житлового приміщення та зняття з реєстрації за вищевказаною квартирою.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 24 січня 2018 року

позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Усунуто ОСОБА_1 перешкоди у користуванні квартирою АДРЕСА_1 шляхом виселення ОСОБА_2 ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 із зазначеної квартири без надання іншого житлового приміщення.

У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 320,00 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що право власності ОСОБА_2 на зазначену квартиру, після відчуження нею цієї квартири на користь ОСОБА_6 на підставі договору купівлі-продажу

від 25 лютого 2015 року, як і її право користування квартирою, вважається припиненим, а право користування цією квартирою, яке належить

її малолітнім дітям ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5,

є похідним від права власності та права користування цією квартирою, яке належало її колишньому власнику ОСОБА_2.

Також, суд першої інстанції зазначив, що на дату судового розгляду даної справи договори купівлі-продажу квартири

АДРЕСА_1 від 25 лютого 2015 року та 05 квітня 2016 року у встановленому законом порядку недійсними не визнано.

Суд указав, що позов в частині зняття з реєстрації ОСОБА_2 та її неповнолітніх дітей: ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_5,

ІНФОРМАЦІЯ_3, не підлягає задоволенню, оскільки статтею 7 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" передбачено, що зняття з реєстрації місця проживання особи здійснюється, зокрема, на підставі судового рішення, яке набрало законної сили, про виселення. Тобто, саме по собі рішення суду про виселення є підставою для зняття з реєстрації особи.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Апеляційного суду Львівської області від 11 вересня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення. Рішення Сихівського районного суду м. Львова від 24 січня 2018 року залишено без змін.

Апеляційний суд судове рішення мотивував тим, що ОСОБА_2 не надала суду належних і достатніх доказів на підтвердження своїх доводів про те, що відчуження спірної квартири ОСОБА_6 відбулося під психічним та фізичним примусом її чоловіка та батька її малолітніх дітей, що передача квартири ОСОБА_6 відбулася з метою розрахунку за борги чоловіка перед сім'єю покупця.

Крім того, апеляційний суд зазначив, щоОСОБА_2, як голова

ОСББ "Новий Львів", при відчуженні квартири ОСОБА_6 двічі внесла неправдиві відомості у довідку з місця проживання про склад сім'ї та реєстрацію, згідно із яких у спірній квартирі немає зареєстрованих осіб, хоч фактично у спірній квартирі була зареєстрована ОСОБА_2 та троє її малолітніх дітей. Крім того, вироком Сихівського районного суду м. Львова

у від 20 березня 2018 року, справа № 464/7098/17, ОСОБА_2 визнано винною у вчинені злочинів, передбачених частиною 4 статті 358 та частиною 1 статті 366 КК України. Вирок суду набрав законної сили.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у листопаді 2018 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду представник ОСОБА_2 - адвокат Сливка В. В., посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду

від 27 листопада 2018 року відкрито касаційне провадження в указаній справі, витребувано цивільну справу № 464/3112/17 із Сихівського районного суду м.

Львова, у задоволенні клопотання про зупинення виконання постанови Апеляційного суду Львівської області від 11 вересня 2018 року відмовлено та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду

від 20 грудня 2018 року зупинено виконання рішення Сихівського районного суду м.

Львова від 24 січня 2018 року та постанову Апеляційного суду Львівської області від 11 вересня 2018 року до закінчення касаційного перегляду.

У грудні 2018 року справа надійшла до Верховного Суду.

У квітні 2020 року згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями справа передана судді-доповідачеві.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд дійшов невірного висновку, що спірну квартиру було відчужено ОСОБА_6, відчуження відбулося під психічним та фізичним примусом чоловіка відповідачки.

Крім цього, грошові кошти, які повинні були бути передані, як розрахунок за спірну квартиру, фактично не передавалися. Передача права власності на квартиру здійснювалася виключно з метою розрахунку за борги, які існували

у чоловіка ОСОБА_2 перед сім'єю ОСОБА_6.

Також зазначає, що апеляційний суд не надав належного обґрунтування положення статті 109 Житлового Кодексу УРСР, оскільки суд вважав, що положення статті 109 Житлового Кодексу УРСР поширюється виключно на відносини найму житла, яке належить територіальній громаді, а не є власним житлом, проте зі змісту даної статті не вбачається, що вона поширюється виключно на відносини найму житла, яке належить територіальній громаді.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу.

У лютому 2019 року ОСОБА_1 подано до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому зазначив, що оскаржувані судові рішення

є законними і обґрунтованими, суди правильно застосували норми матеріального та процесуального права, а касаційна скарга

є необґрунтованою, безпідставною та такою, що не відповідає дійсним обставинам справи і не підлягає задоволенню, тому просить оскаржувані судові рішення залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" передбачено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

Згідно з положенням частини 2 статті 389 ЦПК України (тут і далі

в редакції до наведених змін) підставами касаційного оскарження

є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга представника ОСОБА_2 - адвоката Сливки В. В., задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини 1 і 2 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами 1 , 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів вважає, що оскаржувані судові рішення є законними і обґрунтованими та підстав для їх скасування немає.

Частиною 1 статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю; ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності; право власності є непорушним.

Стаття 47 Конституції України проголошує, що кожен має право на житло. Держава гарантує не тільки свободу його придбання, але й можливість стабільного користування житлом, його недоторканість, а також недопущення примусового позбавлення житла, не інакше, як на підставі закону і за рішенням суду.

Відповідно до статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.

Згідно з частиною 1 та 6 статті 319 ЦК України власник майна володіє, користується і розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина 1 статті 321 ЦК України).

Згідно зі статтею 391 ЦК України власник майна вправі вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Судами установлено, що ОСОБА_1 є власником квартири

АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 05 квітня 2016 року, посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу за реєстраційним номером 1358, яку придбав у ОСОБА_6.

Згідно з інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно власником квартири АДРЕСА_1 зазначений ОСОБА_1.

Також судами встановлено, що ОСОБА_2 та її малолітні діти не тільки зареєстровані у спірній квартирі, а й постійно там проживають, що підтверджується актом обстеження умов проживання від 17 липня 2017 року.

Крім того, ОСОБА_2, як голова ОСББ "Новий Львів", при відчуженні квартири ОСОБА_6 двічі внесла неправдиві відомості у довідку з місця проживання про склад сім'ї та реєстрацію, згідно із яких у спірній квартирі немає зареєстрованих осіб, хоч фактично у спірній квартирі була зареєстрована ОСОБА_2 та троє її малолітніх дітей.

Вироком Сихівського районного суду м. Львова від 20 березня 2018 року,

у справі № 464/7098/17, ОСОБА_2 визнано винною у вчинені злочинів передбачених частиною четвертою статті 358 та частиною першою

статті 366 КК України. Вирок суду набрав законної сили.

Встановивши, що ОСОБА_1 є власником спірної квартири, але не може реалізувати своїх прав власника щодо користування квартирою у зв'язку з тим, що відповідачі чинять йому перешкоди та проживають у квартирі без законних підстав, всупереч волевиявленню власника, суд першої інстанції з висновком, якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 346 ЦК України право власності припиняється у разі відчуження власником свого майна.

Згідно вимог частини 1 статті 109 ЖК Української РСР виселення із займаного приміщення допускається з підстав, установлених законом. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку.

Посилання касаційної скарги на відчуження квартири ОСОБА_6 під тиском чоловіка не стосується правовідносин щодо захисту права власності ОСОБА_1, який не придбавав квартиру у відповідачки. Більше того, ОСОБА_2 правочин у суді не оспорювала. У зв'язку з цим посилання на відповідну прецедентну практику Європейського суду з прав людини є безпідставними.

Верховний Суд вважає, що висновки судів попередніх інстанцій відповідають обставинам справи, які узгоджуються з нормами матеріального права та процесуального права, та правильно застосовані судами.

Посилання касаційної скарги на правову позицію, викладену у постановах Верховного Суду України від 21 жовтня 2015 року у справі № 6-1484 цс 15,

про те, що постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду, як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого жилого приміщення при зверненні стягнення на предмет іпотеки, якщо іпотечне майно було придбано за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення, безпідставні, оскільки стосується інших фактичних обставин, кредитних правовідносин, в яких одним із способів захисту порушених прав іпотекодержателя є звернення стягнення на нерухоме майно, яке було набуто за рахунок кредитних коштів, такі правовідносини регулюються положеннями статті 40 Закону України "Про іпотеку" та статті 109 ЖК Української РСР.

Проте, у даній справі між сторонами виникли інші правовідносини та наявні інші фактичні обставини.

Інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні відповідачем норм матеріального та процесуального права й зводяться до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення - без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Згідно з частиною 3 статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Оскільки ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 20 грудня 2018 року зупинено виконання рішення Сихівського районного суду м.

Львова від 24 січня 2018 року та постанову Апеляційного суду Львівської області від 11 вересня 2018 року до закінчення касаційного провадження, тому слід поновити виконання вказаних судових рішень.

Керуючись статтями 400, 401, 416, 418, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Сливки Василя Васильовича, залишити без задоволення.

Рішення Сихівського районного суду м. Львова від 24 січня 2018 року та постанову Апеляційного суду Львівської області від 11 вересня 2018 року залишити без змін.

Поновити виконання рішення Сихівського районного суду м. Львова

від 24 січня 2018 року та постанову Апеляційного суду Львівської області

від 11 вересня 2018 року.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: Д. Д. Луспеник

Б. І. Гулько

Р. А. Лідовець