Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 08.08.2019 року у справі №2-2761/09

Постанова

Іменем України

13 травня 2020 року

м. Київ

справа № 2-2761/09

провадження № 61-14789св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Бурлакова С. Ю., Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Коротуна В. М.,

учасники справи:

позивач (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 ,

відповідач за первісним і зустрічним позовами - ОСОБА_2 ,

третя особа за первісним позовом - Товариство з обмеженою відповідальністю «Дніпропетровський медичний інститут традиційної і нетрадиційної медицини»,

третя особа за зустрічним позовом - Комунальне підприємство «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю «Дніпропетровський медичний інститут традиційної і нетрадиційної медицини» про зобов`язання вчинити певні дії та за позовом третьої особи Товариства з обмеженою відповідальністю «Дніпропетровський медичний інститут традиційної і нетрадиційної медицини» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа - Комунальне підприємство «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації» про визнання права власності,

за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Дніпропетровський медичний інститут традиційної і нетрадиційної медицини» на постанову Дніпровського апеляційного суду від 02 липня 2019 року у складі колегії суддів: Свистунової О. В., Красвітної Т. П., Єлізаренко І. А.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2009 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про зобов`язання вчинити певні дії та просив зобов`язати ОСОБА_2 вчинити дії за договором доручення від 01 березня 2009 року та витребувати належні йому оригінали документів, а саме: статут Товариства з обмеженою відповідальністю «Дніпропетровський медичний інститут традиційної і нетрадиційної медицини» (далі - ТОВ «Дніпропетровський медичний інститут традиційної і нетрадиційної медицини», товариство), довідку з державного реєстру, рішення Дніпропетровської міської ради від 15 лютого 1996 року № 256, договір про користування майном від 30 квітня 1996 року.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 посилався на те, що 01 березня 2009 року між ним та ОСОБА_2 був укладений договір доручення на виконання зобов`язань з підготовки відповідних документів на об`єкт нерухомості АДРЕСА_1 , а саме: реєстрації в органах БТІ на проведення інвентаризації, оформлення технічного паспорта, виконання землевпорядних робіт. У зв`язку з постійною зайнятістю і неможливістю особисто зробити реєстрацію й одержати документацію, усі необхідні документи для здійснення реєстрації за взаємною домовленістю були передані ОСОБА_2 для проведення державної реєстрації в органах технічної інвентаризації, однак така реєстрація та інші дії не були проведені. Невиконання ОСОБА_2 узятих на себе обов`язків щодо оформлення і реєстрації відповідних документів, негативно впливає на його інтереси, створюючи додаткові труднощі і незручності, а також затримує позитивний результат у вирішенні проблем, пов`язаних з оформленням документації на домоволодіння АДРЕСА_1 (нинішня назва Дніпро) .

У серпні 2009 року ТОВ «Дніпропетровський медичний інститут традиційної і нетрадиційної медицини» звернулося до суду з позовом про визнання права власності та просило: визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , без додаткових актів вводу в експлуатацію; зобов`язати Комунальне підприємство «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації» провести державну реєстрацію права власності за ТОВ «Дніпропетровський медичний інститут традиційної і нетрадиційної медицини» нерухомого майна, розташоване по АДРЕСА_1 , без додаткових актів вводу в експлуатацію.

Обґрунтовуючи позовні вимоги ТОВ «Дніпропетровський медичний інститут традиційної і нетрадиційної медицини» посилалося на те, що на підставі рішення виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради народних депутатів від 15 лютого 1996 року № 256 дошкільний заклад № 83 відділу освіти виконкому Красногвардійської районної ради народних депутатів передано «Дніпропетровському медичному інституту» в безкоштовне користування на період його функціонування, з покриттям фактично наданих комунальних послуг. 30 квітня 1996 року між районним відділом освіти виконкому Красногвардійської районної ради народних депутатів та Господарчим товариством «Дніпропетровський медичний інститут народної медицини» був укладений договір про безоплатне користування цим майном. В зазначеному нежитловому приміщенні було здійснено реконструкцію та перебудову капітального характеру, проведено ремонтні роботи з додержанням усіх необхідних норм, стандартів та правил. У зв`язку з цим, просило визнати за ним право власності на спірне нерухоме майно, провести державну реєстрацію права власності без додаткових актів вводу в експлуатацію.

Індустріальний районний суд міста Дніпропетровська ухвалою від 26 серпня 2009 року залучив до участі у розгляді справи ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зобов`язання вчинити певні дії ТОВ «Дніпропетровський медичний інститут традиційної і нетрадиційної медицини» як третю особу із самостійними вимогами.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Індустріальний районний суд міста Дніпропетровська рішенням від 26 серпня 2009 року у складі судді Мороза В. П. відмовив у задоволені позовних вимог ОСОБА_1 про зобов`язання вчинити певні дії. Задовольнив позовні вимоги ТОВ «Дніпропетровський медичний інститут традиційної і нетрадиційної медицини». Визнав за ТОВ «Дніпропетровський медичний інститут традиційної і нетрадиційної медицини» право власності на нерухоме майно, розташоване по АДРЕСА_1 без додаткових актів вводу в експлуатацію. Зобов`язав Комунальне підприємство «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації» (далі - КП «Дніпропетровське МБТІ») провести державну реєстрацію права власності за ТОВ «Дніпропетровський медичний інститут традиційної і нетрадиційної медицини» нерухомого майна, розташоване по АДРЕСА_1 без додаткових актів вводу в експлуатацію.

Мотивував рішення суд першої інстанції тим, що ТОВ «Дніпропетровський медичний інститут традиційної і нетрадиційної медицини» набуто право на спірне майно як на новостворене, відповідно до вимог частини другої статті 331 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) через здійснення реконструкції та перебудови капітального характеру, проведення ремонтних робіт з додержанням усіх необхідних норм, стандартів та правил.

Короткий зміст рішень суду апеляційної інстанції

Дніпровський апеляційний суд ухвалою від 31 жовтня 2018 року поновив прокуратурі Дніпропетровської області строк на апеляційне оскарження рішення Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 26 серпня 2009 року. Апеляційну скаргу прокуратури Дніпропетровської області на рішення Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 26 серпня 2009 року залишив без руху.

В ухвалі апеляційного суду зазначено, що: «Перевіривши матеріали справи та зважаючи на конкретні обставини, вважаю, що вказані апелянтом причини пропуску строку на апеляційне оскарження судового рішення є поважними, тому клопотання про поновлення процесуального строку підлягає задоволенню».

Дніпровський апеляційний суд ухвалою від 13 листопада 2018 року відкрив апеляційне провадження та розпочав підготовчі дії для призначення справи до розгляду в апеляційному суді.

Дніпровський апеляційний суд постановою від 02 липня 2019 року рішення Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 26 серпня 2009 року в частині задоволених позовних вимог ТОВ «Дніпропетровський медичний інститут традиційної і нетрадиційної медицини» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа - КП «Дніпропетровське МБТІ» про визнання права власності скасував та у цій частині ухвалив нове рішення про відмову в задоволенні вказаних вимог. Вирішив питання про розподіл судових витрат.

Мотивував судове рішення суд апеляційної інстанції тим, що місцевий суд, задовольняючи позовні вимоги ТОВ «Дніпропетровський інститут традиційної і нетрадиційної медицини» про визнання права власності на нерухоме майно за відсутності правових підстав фактично порушив права власника цього майна - Дніпровської міської ради щодо користування, володіння, розпорядження комунальним майном. При цьому, Дніпровська міська рада як власник спірного нерухомого майна, всупереч вимогам статті 33 Цивільного процесуального кодексу Українивід 18 березня 2004 року в редакції, чинній на час ухвалення рішення місцевого суду (далі - ЦПК України 2004 року) не залучена до участі у справі як відповідач, що позбавило її можливості оскаржити рішення суду з метою захисту інтересів держави. Також, Апеляційним судом встановлено, що ОСОБА_1 помер, про що відділом державної реєстрації смерті Головного територіального управління юстиції у місті Києві складено актовий запис про смерть від 24 листопада 2016 року № 17914.Так як, позовні вимоги за позовом третьої особи із самостійними вимогами - ТОВ «Дніпропетровський медичний інститут традиційної і нетрадиційної медицини» були заявлені до відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не як до фізичних осіб, а як до учасників інституту, повноваження яких визначені статутом вказаного товариства, тому спірні правовідносини не допускають правонаступництва в порядку спадкування.

Короткий зміст касаційної скарги та її узагальнені аргументи, позиції інших учасників справи

У липні 2019 року ТОВ «Дніпропетровський медичний інститут традиційної і нетрадиційної медицини» подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати постанову Дніпровського апеляційного суду від 02 липня 2019 року, а рішення Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 26 серпня 2009 року залишити без змін.

Касаційна скарга ТОВ «Дніпропетровський медичний інститут традиційної і нетрадиційної медицини» мотивована тим, що суд апеляційної інстанції безпідставно поновив строк на апеляційне оскарження рішення місцевого суду, оскільки прокуратурою не надано жодного доказу щодо неможливості міською радою та прокуратурою довідатися про ухвалене у цій справі рішення, хоча в матеріалах справи наявні докази, які вказують на те, що Дніпровській (до зміни назви Дніпропетровській) міській раді було відомо про рішення суду ще у 2011 році, що підтверджуєтеся розпискою від 20 грудня 2011 року про отримання рішення суду. Крім того, 13 серпня 2014 року представник міської ради ознайомився з матеріалами справи, що додатково підтверджує про обізнаність з ухваленим рішенням. Наведені обставини повністю спростовують доводи про будь-яку поважність причин пропуску строку на апеляційне оскарження на які посилається прокурор у клопотанні про поновлення строку на апеляційне оскарження, а безпідставне та необґрунтоване поновлення пропущеного строку на оскарження судового рішення, що набрало законної сили, є порушенням вимог статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) стосовно права на справедливий суд. Поновлюючи процесуальний строк та скасовуючи рішення місцевого суду, апеляційний суд залишив поза увагою той факт, що за спливом тривалого часу після набрання законної сили судовим рішенням (більше 9 років) таке рішення може суттєво вплинути на права та законні інтереси інших осіб, які вступили в цивільно-правові відносини з власником майна, розумно очікуючи, що минулі операції з цим майном є цілком правомірними. Апеляційним судом не розглянуто клопотання про залучення спадкоємців ОСОБА_1 . Крім того, поновлюючи строк на апеляційне оскарження, судом апеляційної інстанції не враховано, що прокурором не було доведено підстав для представництва інтересів держави і особі Дніпровської міської ради, що є порушенням вимог статті 23 Закону України «Про прокуратуру» та статті 56 ЦПК України і не доведено факту вирішення місцевим судом питання про права та обов`язки міської ради.

У серпні 2019 року прокуратура Дніпропетровської області подала відзив на касаційну скаргу, в якому просила залишити її без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, посилаючись на безпідставність доводів касаційної скарги про відсутність поважних причин для поновлення строку на апеляційне оскарження, оскільки ТОВ «Дніпропетровський медичний інститут традиційної і нетрадиційної медицини» не зазначено доказів на підтвердження того, яким чином прокуратура могла дізнатися про існування рішення місцевого суду, яке в порушення вимог Закону України «Про доступ до судових рішень» не оприлюднено в Єдиному державному реєстрі судових рішень. При цьому, ні Дніпровська (Дніпропетровська) міська рада, як єдиний орган, що має право на розпорядження комунальним майном, ні прокуратура області, яка в апеляційному порядку оскаржила рішення суду першої інстанції в інтересах власника майна, не залучалися до розгляду цієї справи, а тому відсутня була можливість дізнатися про існування вказаного рішення та оскаржити його у передбачений законом строк. У спірному випадку місцевим судом незаконно визнано за ТОВ «Дніпропетровський медичний інститут традиційної і нетрадиційної медицини» право власності на об`єкт нерухомості комунальної власності фактично перебрав на себе повноваження власника, ухвалив рішення яким позбавив міську раду відповідних прав, не залучивши її до участі у справі. Прокуратурі про наявність рішення Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 26 серпня 2009 року стало відомо з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, а наявність підстав для застосування представницьких повноважень встановлена після ознайомлення 08 жовтня 2018 року з матеріалами справи. Прокурор, для забезпечення захисту інтересів територіальної громади, звернувся з апеляційною скаргою, що в спірному випадку є єдиним ефективним засобом захисту інтересів держави, а факт порушення прав та інтересів Дніпровської міської ради є очевидним, оскільки комунальне майно вибуло із власності поза її волею.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 07 серпня 2019 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

02 жовтня 2019 року справа № 2-2761/09 надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 06 листопада 2019 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи

Апеляційним судом встановлено, що ТОВ «Дніпропетровський медичний інститут традиційної і нетрадиційної медицини» є правонаступником усіх прав та обов`язків Акціонерного товариства закритого типу «Дніпропетровський медичний інститут народної медицини» (далі - АТЗТ «Дніпропетровський медичний інститут народної медицини»).

Рішенням Дніпропетровської міської ради народних депутатів від 27 листопада 1991 року № 46 «Про комунальну власність Дніпропетровської міської ради народних депутатів», зі змінами внесеними рішенням від 26 вересня 2001 року № 26/23 затверджено перелік об`єктів комунальної власності територіальної громади міста Дніпропетровськ, серед якого у розділі VII вказаного переліку (заклади освіти) значиться дошкільний заклад № 83, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

21 грудня 1995 року виконавчим комітетом Дніпропетровської міської ради народних депутатів прийнято рішення № 1704 «Про передачу в тимчасове користування дошкільного закладу № 83 відділу освіти виконкому Красногвардійської районної Ради народних депутатів Дніпропетровському медичному інституту народної медицини», згідно з яким передано дошкільний заклад № 83 відділу освіти виконкому Красногвардійської районної Ради народних депутатів Дніпропетровському медичному інституту народної медицини в тимчасове користування з покриттям фактично наданих комунальних послуг на період функціонування інституту (нежитлове приміщення, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 826,7 кв. м, разом із земельною ділянкою загальною площею 3 158 кв. м).

Рішенням виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради народних депутатів від 15 лютого 1996 року № 256 пункти 1, 2 рішення від 21 грудня 1995 року № 1704 «Про передачу в тимчасове користування дошкільного закладу № 83 відділу освіти виконкому Красногвардійської районної Ради народних депутатів Дніпропетровському медичному інституту народної медицини» визнано такими, що втратили чинність та викладено вказані пункти у наступній редакції: «1. Відділу освіти виконкому Красногвардійської районної Ради народних депутатів передати дошкільний заклад № 83 «Дніпропетровському медичному інституту народної медицини» в безкоштовне користування на період його функціонування, з покриттям фактично наданих комунальних послуг. 2. «Дніпропетровському медичному інституту народної медицини» для забезпечення своїх потреб закінчити капітальний ремонт приміщення».

30 квітня 1996 року, на виконання вищевказаного рішення виконавчого комітету від 15 лютого 1996 року № 256, між відділом освіти виконкому Красногвардійської районної Ради народних депутатів та АТЗТ «Дніпропетровський медичний інститут народної медицини», правонаступником якого є ТОВ «Дніпровський медичний інститут традиційної і нетрадиційної медицини» був укладений договір про безвідплатне користування майном (далі - договір користування).

Згідно з пунктом 1.1 названого вище договору відділ передає товариству у безвідплатне користування (далі - користування) нежитлове приміщення (далі - приміщення) по АДРЕСА_1 , загальною площею 826,7 кв. м разом із земельною ділянкою площею 3 156 кв. м, згідно з технічним паспортом на дану будівлю для використання товариством у відповідності з установчими завданнями.

Строк користування встановлюється на період функціонування товариства (пункт 1.2 договору користування).

Пунктом 4.1 договору користування передбачено можливість дострокового розірвання договору в наступних випадках: при погіршенні в результаті дій товариства технічного чи санітарного стану приміщення; при відмові товариства від відшкодування витрат за комунальні послуги (газ, водопровід, електроенергію, послуги засобів зв`язку, радіоточку, телефон); у випадку повного чи часткового руйнування приміщення.

Приміщення дитячого комбінату № 83 (АДРЕСА_1) було передано у тимчасове користування Дніпропетровському інституту народної медицини, про що складено акт приймання-передачі від 04 березня 1996 року.

Рішенням виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради від 31 серпня 2011 року № 1146 визнано такими, що втратили чинність рішення виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради народних депутатів від 21 грудня 1995 року № 1704, зі змінами внесеними рішенням від 15 лютого 1996 року № 256.

Рішенням Дніпропетровської міської ради від 20 жовтня 2016 року № 24/15 вирішено передати з балансу відділів освіти районних у місті на баланс департаменту гуманітарної політики міської ради, згідно з переліком (додаток 2) до вказаного рішення, об`єкти нерухомого майна, в тому числі спірне приміщення, основні засоби, нематеріальні активи та запаси навчальних закладів міста.

Факт належності спірного майна до комунальної власності міста Дніпро підтверджується листом департаменту по роботі з активами Дніпровської міської ради від 03 серпня 2017 року № 4/5-1179.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За таких обставин розгляд касаційної скарги здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Перевіривши аргументи касаційної скарги та матеріали справи, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про наявність передбачених законом підстав для часткового задоволення касаційної скарги, виходячи з такого.

Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з пунктом 13 Розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України, у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», судові рішення, ухвалені судами першої інстанції до набрання чинності цією редакцією Кодексу, набирають законної сили та можуть бути оскаржені в апеляційному порядку протягом строків, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У пункті 9 Розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України, у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Отже, судові рішення, що ухвалені до набрання чинності цією редакцією ЦПК України, можуть бути оскаржені в апеляційному порядку протягом строків, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу, однак до розгляду таких скарг застосовуються правила, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно зі статтею 292 ЦПК України 2004 року сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права та обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Частиною першою статті 294 ЦПК України 2004 року було передбачено, що апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Законом України № 4176-VI від 20 грудня 2011 року «Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства» були обмежені в часі права прокурора, органу державної влади або органу місцевого самоврядування на подачу апеляційних скарг на рішення суду шляхом встановлення однорічного строку з моменту оголошення рішення суду першої інстанції, протягом якого право на подачу апеляційної скарги могло бути поновленим. Цей строк незалежно від підстав поважності його пропуску не міг бути поновленим, він встановлювався як присічний.

Так, відповідно до абзацу третього частини третьої статті 297 ЦПК України 2004 року незалежно від поважності причини пропуску строку апеляційного оскарження апеляційний суд відмовляє у відкритті апеляційного провадження у разі, якщо апеляційна скарга прокурора, органу державної влади чи органу місцевого самоврядування подана після спливу одного року з моменту оголошення оскаржуваного судового рішення.

Таким чином, згідно із абзацом 3 частиною третьою статті 297 ЦПК України 2004 року норми щодо річного присічного строку для поновлення пропущеного строку подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції розповсюджувались на апеляційні скарги, подані прокурором або органом державної влади, або органом місцевого самоврядування.

Виходячи із системного аналізу вказаних норм процесуального права, передумовою вирішення питання про відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою особи (яка є органом державної влади), поданою після 15 грудня 2017 року, на рішення, ухвалене судом до набрання чинності редакцією ЦПК України з 15 грудня 2017 року, є розгляд та вирішення питання розповсюдження присічного річного строку для поновлення пропущеного строку подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, визначеного абзацом третім частиною третьою статті 297 ЦПК України 2004 року.

Такий правовий висновок за подібних правовідносин викладений Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду в постанові від 21 лютого 2019 року в справі № 908/1141/15-г.

Тобто у даному випадку на прокуратуру Дніпропетровської області як орган державної влади, поширюється присічний річний строк на оскарження рішення суду першої інстанції, визначеного абзацом третім частиною третьою статті 297 ЦПК України 2004 року, що, у свою чергу, передбачає відмову у відкритті апеляційного провадження.

Аналіз матеріалів справи свідчить, що:

Індустріальний районний суд міста Дніпропетровська рішенням від 26 серпня 2009 року відмовив у задоволені позовних вимог ОСОБА_1 про зобов`язання вчинити певні дії. Задовольнив позовні вимоги ТОВ «Дніпропетровський медичний інститут традиційної і нетрадиційної медицини»;

прокурор ознайомився з матеріалами цієї справи 08 жовтня 2018 року, а з апеляційною скаргою перший заступник прокурора Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради звернувся 18 жовтня 2018 року;

Дніпровський апеляційний суд ухвалою від 31 жовтня 2018 року поновив прокуратурі Дніпропетровської області строк на апеляційне оскарження рішення Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 26 серпня 2009 року. Апеляційну скаргу прокуратури Дніпропетровської області на рішення Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 26 серпня 2009 року залишив без руху.

В ухвалі апеляційного суду зазначено, що: «Перевіривши матеріали справи та зважаючи на конкретні обставини, вважаю, що вказані апелянтом причини пропуску строку на апеляційне оскарження судового рішення є поважними, тому клопотання про поновлення процесуального строку підлягає задоволенню».

Дніпровський апеляційний суд ухвалою від 13 листопада 2018 року відкрив апеляційне провадження та розпочав підготовчі дії для призначення справи до розгляду в апеляційному суді.

Тобто, суд апеляційної інстанції виходив з того, що оскільки прокурор не був залучений судом до участі у справі, не був присутнім під час проголошення судового рішення, тому право на оскарження судового рішення набув з моменту отримання копії такого рішення, що і стало підставою для поновлення прокурору строку апеляційного оскарження.

Частиною другою статті 358 ЦПК України (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року) передбачено, що незалежно від поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у разі, якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення, крім випадків: 1) подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки; 2) пропуску строку на апеляційне оскарження внаслідок виникнення обставин непереборної сили.

Положення пунктів 1, 2 частини другої статті 358 ЦПК України (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року), є винятками із загального правила, передбаченого частиною другою статті 358 ЦПК України. Тому у випадках, коли за правилами дії норми у часі не діє норма частини другої статті 358 ЦПК України, не діють і винятки з неї.

Відповідно до частини першої статті 127 ЦПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Застосування передбачених цією нормою правил залежить від виду процесуального строку. У разі, коли процесуальна дія не вчинена у межах строку, встановленого законом, суд може поновити його, якщо строк пропущено з причин, визнаних судом поважними.

Оскільки апеляційна скарга прокуратури Дніпропетровської області подана на судове рішення від 26 серпня 2009 року, строк на апеляційне оскарження якого був встановлений абзацом третім частиною третьою статті 297 ЦПК України 2004 року (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) та сплив на час подання апеляційної скарги у жовтні 2018 року, на таку скаргу не можуть бути розповсюджені положення частини другої статті 358 ЦПК України у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року, й відповідно і випадки, які як виключення передбачені для поновлення строку на апеляційне оскарження.

Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що органи прокуратури в силу своєї правосуб`єктності не можуть розглядатися в контексті пункту 1 частини другої статті 358 ЦПК України (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року) як особи, не повідомлені про розгляд справи або не залучені до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про їх права, свободи, інтереси та (або) обов`язки. Це правило може бути реалізоване органами прокуратури лише в разі, якщо вони були стороною у справі, і діяли не в інтересах держави, а у власних інтересах, як сторона цивільної справи (і при цьому не були повідомлені про справу або залучені до участі у ній).

Згідно зі статтею 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Враховуючи імперативний характер положень абзацу 3 частини третьої статті 297 ЦПК України 2004 року та те, що річний строк, визначений для прокуратури, є присічним і поновленню не підлягає, то суд позбавлений у цьому випадку можливості оцінювати поважність причин пропуску строку на апеляційне оскарження.

Такого ж висновку за подібних правовідносин дійшла і Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19 червня 2019 року в справі № 2-1678/05 (провадження № 14-262цс19).

Відтак, у суду апеляційної інстанції відсутні правові підстави для з`ясування поважності причин пропуску, поновлення строку на апеляційне оскарження та відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою прокурора Дніпропетровської області поданою після спливу річного строку з дня складення повного тексту оскаржуваного судового рішення.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово зауважував, що:

«вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження (рішення ЄСПЛ від 03 квітня 2008 року в справі «Пономарьов проти України» № 3236/03, § 41,);

«одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов`язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами (рішення ЄСПЛ від 29 жовтня 2015 року в справі «Устименко проти України» № 32053/13, § 46).

Згідно з частинами першою, третьою-п`ятою статті 56 ЦПК України (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року) у випадках, встановлених законом, органи державної влади, органи місцевого самоврядування, фізичні та юридичні особи можуть звертатися до суду із заявами про захист прав, свобод та інтересів інших осіб або державних чи суспільних інтересів та брати участь у цих справах. У визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 185 цього Кодексу. У разі відкриття провадження за позовною заявою особи, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб (крім прокурора), особа, в чиїх інтересах подано позов, набуває статусу позивача. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача.

Частиною третьою статті 23 Закону України «Про прокуратуру» (у редакції, чинній на час подання апеляційної скарги) визначено, що право подання апеляційної чи касаційної скарги на судове рішення в цивільній, адміністративній, господарській справі надається прокурору, який брав участь у судовому розгляді, а також незалежно від участі в розгляді справи прокурору вищого рівня: Генеральному прокурору, його першому заступнику та заступникам, керівникам регіональних та місцевих прокуратур, першим заступникам та заступникам керівників регіональних прокуратур.

Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу.

Такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 січня 2020 року у справі № 698/119/18 (провадження № 14-350цс19) з посиланням на правові висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (провадження № 14-104цс19).

Жодних висновків про наявність/відсутність підстав для представництва Дніпровської міської ради апеляційним судом ні в ухвалі про поновлення строку на апеляційне оскарження (відкриття апеляційного провадження), ні в оскаржуваній постанові не наведено, тобто не перевірено підстав такого представництва, а лише наведено норми права, які вказують на можливість здійснення представництва прокурором.

Відповідно до статті 48 ЦПК України сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава.

Верховний Суд звертає увагу на те, що з апеляційною скаргою в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради у цій справі звернувся перший заступник прокурора Дніпропетровської області, а не прокуратура Дніпропетровської області, яка відповідно до статті 48 ЦПК України є самостійним суб`єктом цивільних правовідносин, однак вона не є учасником в цій справі. Тобто, апеляційний суд відкрив апеляційне провадження та переглянув рішення суду першої інстанції за скаргою прокуратури як юридичної особи в якої відсутні повноваження на подання такої скарги.

У касаційній скарзі заявник фактично оскаржує ухвали Дніпровського апеляційного суду від 31 жовтня та від 13 листопада 2018 року (про поновлення строку на апеляційне оскарження та відкриття апеляційного провадження) та постанову Дніпровського апеляційного суду від 02 липня 2019 року, а згідно з положеннями частини другої статті 406 ЦПК Українискарги на ухвали, що не підлягають оскарженню окремо від рішення суду першої інстанції чи постанови суду апеляційної інстанції, включаються до касаційної скарги на відповідне рішення чи постанову.

Касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанцій розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції (частина третя статті 406 ЦПК України).

За таких обставин обґрунтованими є доводи касаційної скарги в частині того, що апеляційний суд дійшов передчасного висновку про поважність причин пропуску строку на апеляційне оскарження та про можливість відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою прокуратури Дніпропетровської області на рішення Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 26 серпня 2009 року.

Доводи касаційної скарги щодо суті спору не підлягають оцінці судом касаційної інстанції, оскільки апеляційний суд дійшов висновків без належного обґрунтування поновлення строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції та відкриття провадження за апеляційною скаргою прокуратури Дніпропетровської області, за результатами розгляду якої ухвалено оскаржуване в касаційному порядку судове рішення.

Суд, здійснюючи правосуддя, наділений повноваженнями, керуючись верховенством права та основними засадами судочинства, надати оцінку наведеним стороною обставинам на предмет поважності причин пропуску строку, оцінити чи поновлення такого строку не буде втручанням у принцип юридичної визначеності, та враховуючи баланс суспільного та приватного інтересу, дійти висновку про можливість (неможливість) відновлення строку на апеляційне оскарження.

Відповідно до підпунктів 1 та 3 частини третьої статті 411 ЦПК Українипідставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази та/або встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

Згідно з частиною четвертою статті 411 ЦПК Українисправа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом.

За викладених обставин ухвали Дніпровського апеляційного суду від 31 жовтня та від 13 листопада 2018 року та постанова Дніпровського апеляційного суду від 02 липня 2019 року підлягають скасуванню зі стадії відкриття апеляційного провадження з передачею справи до суду апеляційної інстанції на новий розгляд.

Під час нового розгляду апеляційний суд має повторно вирішити питання про відкриття апеляційного провадження з урахуванням принципу правової визначеності (res judicata) з викладенням обґрунтованих мотивів або відмови у поновленні строків на апеляційне оскарження або про поновлення строків на апеляційне оскарження та відкриття апеляційного провадження.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Дніпропетровський медичний інститут традиційної і нетрадиційної медицини» задовольнити частково.

Ухвали Дніпровського апеляційного суду від 31 жовтня та від 13 листопада 2018 року і постанову Дніпровського апеляційного суду від 02 липня 2019 року скасувати, а справу направити до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий М. Є. Червинська Судді: С. Ю. Бурлаков А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко В. М. Коротун