Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 19.08.2019 року у справі №645/5543/18

Постанова

Іменем України

13 лютого 2020 року

м. Київ

справа № 645/5543/18

провадження № 61-12979св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Лідовця Р. А. (суддя-доповідач), Воробйової І. А., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Харківська міська рада,

третя особа - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 11 лютого 2019 року у складі судді Горпинич О. В. та постанову Харківського апеляційного суду від 28 травня 2019 року у складі колегії суддів: Сащенка І. С., Коваленко І. П., Овсяннікової А. І.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Харківської міської ради, третя особа - ОСОБА_2 , про встановлення факту проживання однією сім`єю та визнання права власності в порядку спадкування за законом.

Позовна заява мотивована тим, що 23 листопада 2002 року між ним та ОСОБА_3 було укладено шлюб. Після одруження він проживав зі своєю дружиною та її сином від попереднього шлюбу ОСОБА_4 у будинку АДРЕСА_1 .

З 21 січня 2010 року він зареєстрований у вказаному будинку.

Вказував, що за час спільного проживання позивач, його дружина та її син від першого шлюбу були однією сім`єю, вели спільне господарство, мали спільний бюджет, піклувались один про одного, спільно святкували родинні свята.

На підтвердження факту проживання із спадкодавцем однією сім`єю протягом останніх п`яти років, посилався на те, що сприймав ОСОБА_4 як свого сина та коли останній перебував у місцях позбавлення волі, вони з дружиною готували та відвозили йому передачі, їздили на побачення.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 померла. За вищевказаною адресою він залишився проживати разом з пасинком ОСОБА_4

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 помер, позивач займався організацією його поховання.

Після смерті ОСОБА_4 відкрилася спадщина на 1/3 частки будинку АДРЕСА_1 та грошові вклади з відповідними відсотками та компенсацією у Публічному акціонерному товаристві «Мегабанк» (далі - ПАТ «Мегабанк») у розмірі 43 415,84 грн, Публічному акціонерному товаристві «Укрсиббанк» (далі - ПАТ «Укрсиббанк») у розмірі 26 900,82 грн та Публічному акціонерному товаристві комернційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») у розмірі 13 916,79 грн.

Вказане майно належить ОСОБА_4 у порядку спадкування за законом після смерті його матері ОСОБА_3 , яку він прийняв у порядку частини третьої статті 1268 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), але за життя не встиг отримати свідоцтво про право на спадщину.

Вважає, що оскільки він проживав зі ОСОБА_4 однією сім`єю не менше п`яти років, то він є спадкоємцем за законом четвертої черги, інших спадкоємців не має.

Посилався на те, що звернувся до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, проте постановою завідувача Дванадцятою Харківською державною нотаріальною конторою Хлистуна О. В. від 23 листопада 2017 року йому було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на спадкове майно, яке залишилося після смерті ОСОБА_4 , у зв`язку з відсутністю рішення суду про встановлення факту проживання однією сім`єю з померлим.

Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 просив суд встановити факт його проживання однією сім`єю у період часу з листопада 2002 року до ІНФОРМАЦІЯ_2 зі ОСОБА_4 ; визнати за ним право власності в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_4 на 1/3 частину будинку АДРЕСА_1 , яка була зареєстрована за ОСОБА_3 ; визнати за ним право власності в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_4 на грошові вклади з відповідними відсотками та компенсаціями, що знаходяться у ПАТ «Мегабанк» у розмірі 43 415,84 грн, ПАТ «Укрсиббанк» у розмірі 26 900,82 грн та ПАТ КБ «ПриватБанк» у розмірі 13 916,79 грн на рахунках, які були відкриті на ім`я ОСОБА_3 ; стягнути з відповідача на свою користь понесені судові витрати.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова від 11 лютого 2019 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем не доведено факту постійного проживання зі ОСОБА_4 на час відкриття спадщини, а тому, він не може вважатися таким, що прийняв спадщину на підставі положень частини третьої статті 1268 ЦК України.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 щодо визнання права власності на спадкове майно, суд першої інстанції виходив із того, що вказані вимоги є похідними від вимоги про встановлення факту проживання однією сім`єю, а тому задоволенню не підлягають.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Харківського апеляційного суду від 28 травня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 11 лютого 2019 року - без змін.

Судове рішення суду апеляційної інстанції мотивоване тим, що районний суд забезпечив повний та всебічний розгляд справи й ухвалив законне, справедливе та обґрунтоване судове рішення.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд вказав, що районний суд дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , оскільки позивачем не надано і судом не встановлено доказів на підтвердження факту спільного проживання однією сім`єю зі ОСОБА_4 , не встановлено і обставин, що вони були пов`язані спільним побутом, мали взаємні права та обов`язки.

Апеляційний суд вказав, що підтримання стосунків ОСОБА_1 зі ОСОБА_4 у період перебування останнього у місцях позбавлення волі не є доказом їх проживання однією сім`єю, ведення спільного господарства та побуту.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у липні 2019 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити його позов.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій надали неправильну оцінку обставинам справи та поданим сторонами доказам.

Оскільки у період відбування ОСОБА_4 покарання у виправній колонії вони з дружиною, враховуючи об`єктивні обмеження, підтримували сімейні стосунки, їздили до нього на побачення, готували та відвозили передачі, а тому, вважає це підтвердженням постійного проживання зі спадкодавцем однією сім`єю до дня його смерті.

Відзив на касаційну скаргу учасники процесу до суду не подали.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини другої розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Положенням частини другої статті 389 ЦПК України (тут і далі у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) встановлено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Статтею 1216 ЦК України визначено, що спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Відповідно до статті 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Згідно із частиною другою статті 1223 ЦК України у разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу.

Положеннями статті 1258 ЦК України передбачено, що спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово.

Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.

Відповідно до статті 1264 ЦК України у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини.

Ураховуючи наведене, до спадкоємців четвертої черги можуть належати не лише жінка (чоловік), які проживали однією сім`єю зі спадкодавцем без шлюбу і не перебували у зареєстрованому шлюбі з іншою особою, а і інші особи, які не перебували зі спадкодавцем у безпосередніх родинних зв`язках.

Обов`язковою умовою для визнання їх членами сім`ї, крім власне факту спільного проживання, є ведення зі спадкодавцем спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини.

У пункті 21 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» судам роз`яснено, що при вирішенні спору про право на спадщину осіб, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини (четверта черга спадкоємців за законом), судам необхідно враховувати правила частини другої статті 3 СК України (2947-14) про те, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Зазначений п`ятирічний строк повинен виповнитися на момент відкриття спадщини і його необхідно обчислювати з урахуванням часу спільного проживання зі спадкодавцем однією сім`єю до набрання чинності цим Кодексом.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 23 листопада 2002 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 було укладено шлюб, що підтверджується свідоцтвом про шлюб від 23 листопада 2002 року серії НОМЕР_1 .

ОСОБА_3 на праві власності належить 2/3 частки житлового будинку № АДРЕСА_1 , загальною площею 110,1 кв. м, житловою площею 56,1 кв. м з надвірними будівлями та спорудами.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 померла, що підтверджується свідоцтвом про смерть від 11 листопада 2016 року серії НОМЕР_2 , виданого Харківським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Харківський області.

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть від 03 травня 2017 року серії НОМЕР_3 , виданого Харківським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Харківський області.

Також установлено, що ОСОБА_1 були понесені витрати, пов`язані з похованням ОСОБА_4 .

Після смерті ОСОБА_4 відкрилася спадщина на 1/3 частину будинку АДРЕСА_1 та на банківські вклади з відсотками та компенсацією, що знаходяться у ПАТ «Мегабанк» у розмірі 43 415,84 грн, ПАТ «Укрсиббанк» у розмірі 26 900,82 грн та ПАТ КБ «ПриватБанк» у розмірі 13 916,79 грн, які належали ОСОБА_4 у порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_3 .

Відповідно до довідки адміністрації Немилянського району Харківської області від 16 листопада 2017 року № 3922-11 про склад сім`ї або зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб, які мешкають у приватному домоволодінні у будинку АДРЕСА_1 постійно проживала та була зареєстрована з 24 травня 1974 року до дня смерті ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , зареєстрований з 21 травня 1996 року до дня смерті та ОСОБА_1 , зареєстрований з 21 січня 2010 року.

Постановою завідувача Дванадцятою Харківською державною нотаріальною конторою Хлистуна О. В. від 23 листопада 2017 року ОСОБА_1 було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на спадкове майно, яке залишилося після смерті ОСОБА_4 , у зв`язку з відсутністю рішення суду про встановлення факту проживання однією сім`єю з померлим.

Під час судового засідання в суді першої інстанції допитана в якості свідка третя особа ОСОБА_2 пояснила, що ОСОБА_4 відбував покарання у вигляді позбавлення волі спочатку з 1999 року до 2003 року, а потім - з 2007 року до 2013 року.

Згідно із листом ДУ «Темнівська виправна колонія (№ 100)» Харківської області від 06 лютого 2019 року ОСОБА_4 відбував строк покарання в установі з 23 вересня 2008 року по 18 жовтня 2013 року. Був засуджений Червонозаводським районним судом м. Харкова 13 серпня 2008 року за частиною третьою статті 185, частиною другою статті 289, частинами першою, другою статті 309, статті 70 Кримінального кодексу України до 6 років позбавлення волі з конфіскацією майна. 18 жовтня 2013 року був звільнений з установи у зв`язку із відбуттям покарання. Вибув за адресою: АДРЕСА_1 .

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У частинах першій та другій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог щодо встановлення факту проживання однією сім`єю, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами факту спільного проживання зі ОСОБА_4 однією сім`єю не менше як п`ять років до часу відкриття спадщини у будинку АДРЕСА_1 , оскільки ОСОБА_1 не надано доказів на підтвердження того, що вони були пов`язані спільним побутом, мали взаємні права та обов`язки.

При цьому, апеляційний суд правильно вказав, що підтримання стосунків ОСОБА_1 зі ОСОБА_4 у період перебування останнього у місцях позбавлення волі не є доказом їх проживання однією сім`єю, ведення спільного господарства та побуту.

Крім того суди попередніх інстанцій, розглядаючи справу, яка переглядається у касаційному порядку, дійшли правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог щодо визнання права власності на спадкове майно, оскільки вони є похідними від вимоги про встановлення факту проживання однією сім`єю.

Доводи заявника про те, що суди попередніх інстанцій надали неправильну оцінку обставинам справи та поданим сторонами доказам є необґрунтованими, оскільки суди ухвалили рішення про відмову у задоволенні позову, дослідивши та оцінивши докази у справі щодо їх належності, допустимості та достатності.

Інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні позивачем норм матеріального та процесуального права і незгоді з ухваленими судовими рішеннями, зводяться до необхідності переоцінки судом доказів, що не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

Наведені у касаційній скарзі позивачем доводи є аналогічними із доводами його апеляційної скарги, які були предметом дослідження у судах попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Оскільки доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують, на законність та обґрунтованість судових рішень не впливають, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 11 лютого 2019 року та постанову Харківського апеляційного суду від 28 травня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Р. А. Лідовець

І. А. Воробйова

Ю. В. Черняк