Історія справи

Постанова КЦС ВП від 25.03.2019 року у справі №454/2653/15

Постанова

Іменем України

13 лютого 2019 року

місто Київ

справа № 454/2653/15-ц

провадження № 61-5883св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Стрільчука В. А.,

суддів: Кузнєцова В. О., Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Ступак О. В., Усика Г.І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_3,

відповідач - Комунальний заклад Сокальської районної ради Львівської області «Сокальська районна центральна лікарня»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Сокальського районного суду Львівської області від 21 січня 2016 року у складі судді Пахут С. О. та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 23 червня 2016 року у складі колегії суддів: Крайник Н. П., Мельничук О. Я., Штефаніци Ю. Г.,

ВСТАНОВИВ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Стислий виклад позиції позивача

ОСОБА_3 у листопаді 2015 року звернувся до суду з позовом до Комунального закладу Сокальської районної ради Львівської області «Сокальська центральна районна лікарня» (далі - КЗ «Сокальська центральна районна лікарня») про визнання незаконним наказу про застосування дисциплінарного стягнення.

Позивач обґрунтовував заявлені вимоги тим, що з 20 травня 2013 року він працює на посаді лікаря-терапевта госпрозрахункового відділення КЗ «Сокальська центральна районна лікарня». Оскаржуваним наказом від 17 вересня 2015 року на нього накладено дисциплінарне стягнення у виді догани за порушення трудової дисципліни, а саме за невиконання наказу головного лікаря, проте не зазначено, який саме наказ ним не виконано. Вважає, що трудову дисципліну він не порушував, посадові обов'язки виконує сумлінно, перед ухваленням наказу йому не пропонували надати пояснення, чим роботодавець порушив порядок застосування дисциплінарних стягнень. Оскаржуваний наказ не відповідає вимогам постанови Кабінету Міністрів України від 30 листопада 2011 року № 1242 та Типовій інструкції з діловодства в органах виконавчої влади, Раді міністрів АРК, місцевих органах виконавчої влади, затвердженій наказом Міністерства охорони здоров'я від 25 лютого 2014 року № 143.

Позивач зазначає, що не міг не надати комісії доступу до карток форми 142/0, оскільки не є відповідальним за їх зберігання. Вважає, що через те, що ОСОБА_4 не приступила до виконання обов'язків відповідальної особи за зберігання карток, комісія була позбавлена можливості до їх доступу.

Просив визнати незаконним наказ КЗ «Сокальська центральна районна лікарня» від 17 вересня 2015 року № 142-К/ТМ «Про порушення трудової дисципліни лікарем-терапевтом госпрозрахункового відділення».

Стислий виклад заперечень відповідача

КЗ «Сокальська центральна районна лікарня» позов не визнав, посилаючись на його безпідставність.

Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Сокальського районного суду Львівської області від 21 січня 2016 року у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції обґрунтовувалось тим, що в судовому засіданні спростовані всі зазначені позивачем обставини, на які він посилався, не погоджуючись з оскаржуваним наказом. Суд зробив висновок, що на позивача, який не виконав наказ головного лікаря, обґрунтовано накладено стягнення за порушення трудової дисципліни, а тому позов є безпідставним.

Ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 23 червня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилено. Рішення Сокальського районного суду Львівської області від 21 січня 2016 року залишено без змін.

Ухвала апеляційного суду обґрунтовувалась тим, що відповідачем дотримано порядок застосування дисциплінарних стягнень працівника. Будь-яких належних та допустимих доказів для спростування рішення суду першої інстанції, передбачених статтями 57, 58, 59 ЦПК України (в редакції Закону України від 18 березня 2004 року № 1618-ІV, далі - ЦПК України 2004 року), які б мали доказове значення та заслуговували на увагу, чи порушень норм процесуального права, які можуть бути підставою для скасування або зміни рішення, заявником не надано. Апеляційним судом встановлено, що ОСОБА_3 не допустив комісію для перевірки обґрунтованості оплати за медичні огляди водіїв транспортних засобів, наркологічних та психіатричних сертифікатів, створену наказом головного лікаря КЗ «Сокальська центральна районна лікарня» від 10 вересня 2015 року № 138, до перевірок карток форми 142/0, що визнав сам позивач у своїх письмових поясненнях на ім'я головного лікаря, а отже, в судовому засіданні знайшов підтвердження факт порушення ним трудової дисципліни, що полягає у невиконанні наказу головного лікаря.

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у липні 2016 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_3 просив рішення Сокальського районного суду Львівської області від 21 січня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 23 червня 2016 року скасувати, постановити нове рішення про задоволення позову.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга обґрунтовується порушенням судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Заявник зазначає, що він не є відповідальним за зберігання карток форми 142/0 та не чинив перешкод у доступі до них. ОСОБА_3 не був присутнім під час складання акта від 17 вересня 2015 року. У зв'язку з відсутністю відповідальної особи за збереження карток комісія не змогла 17 вересня 2015 року отримати доступ до них, про що ОСОБА_3 зазначив у службовій записці на ім'я головного лікаря. Судами не взято до уваги, що заявник не чинив перешкод у доступі комісії до карток. Роботодавцем не доведено наявності шкідливих наслідків та їх причинний зв'язок з допущеним працівником порушенням.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу КЗ «Сокальська районна центральна лікарня» просив касаційну скаргу ОСОБА_3 відхилити, а оскаржувані судові рішення залишити без змін. Відповідач зазначає, що доводи касаційної скарги не стосуються предмета позову.

ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДАХ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 липня 2016 року відкрито касаційне провадження у справі, ухвалою від 28 листопада 2016 року справу призначено до розгляду.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України (в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набрав чинності 15 грудня 2017 року, далі - ЦПК України) судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Справу разом із матеріалами касаційного провадження передано до Верховного Суду у лютому 2018 року.

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом підлягають до застосування правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 213 ЦПК України 2004 року, відповідно до яких рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим; законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом; обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд перевірив правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.

Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що згідно з наказом головного лікаря КЗ «Сокальська центральна районна лікарня» від 10 травня 2013 року ОСОБА_3 працює на посаді лікаря-терапевта госпрозрахункового відділення КЗ «Сокальська центральна районна лікарня».

Відповідно до посадової інструкції від 16 травня 2013 року № 1130 лікар-терапевт госпрозрахункового відділення здійснює керівництво медичною комісією, яка складається з працівників госпрозрахункового відділення та проводить платні медичні огляди відповідно до Положення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 вересня 1996 року № 1138. У своїй діяльності лікар-терапевт підпорядковується безпосередньо завідувачу поліклініки, головному лікарю та заступникам головного лікаря. Він несе відповідальність за неналежне виконання чи невиконання своїх посадових обов'язків в межах, визначених законодавством України про працю та Кримінальним кодексом України.

З посадовою інструкцією ОСОБА_3 ознайомлений 16 травня 2013 року, про що свідчить його особистий підпис.

Згідно з наказом від 23 квітня 2015 року № 100 створено комісію для проведення періодичного та позачергового медичного огляду водіїв, головою якої призначено ОСОБА_3, секретарями: ОСОБА_10. та ОСОБА_12., яких також призначено відповідальними за зберігання карток форми 142/0.

З наказу від 28 серпня 2015 року № 135 встановлено, що наказ від 23 квітня 2015 року № 100 визнано недійсним та створено комісію для проведення періодичного та позачергового медичного огляду водіїв. Головою комісію призначено ОСОБА_3, відповідальною за зберігання карток форми 142/0 - сестру медичну ОСОБА_10., її дублером - ОСОБА_4

Наказом головного лікаря КЗ «Сокальська центральна районна лікарня» від 10 вересня 2015 року № 138 створено комісію для перевірки обґрунтованості оплати за медичні огляди водіїв транспортних засобів, наркологічних та психіатричних сертифікатів. Цим наказом уповноважено комісію провести звірку карток форми 142/0 з банківськими виписками та журналами реєстрації, починаючи з 01 січня 2015 року.

Згідно з наказом від 16 вересня 2015 року № 203 К/ТР на час тимчасової втрати працездатності медичної сестри терапевтичного кабінету госпрозрахункового відділення ОСОБА_10., виконувачем її обов'язків із 17 вересня 2015 року призначено ОСОБА_4

Відповідно до наказу КЗ «Сокальська центральна районна лікарня» від 17 вересня 2015 року № 142 К/ТМ «Про порушення трудової дисципліни лікарем терапевтом госпрозрахункового відділення» лікарю-терапевту госпрозрахункового відділення ОСОБА_3 оголошено догану за порушення трудової дисципліни, а саме невиконання наказу головного лікаря.

Зі змісту наказу встановлено, що 17 вересня 2015 року лікар-терапевт госпрозрахункового відділення ОСОБА_3 відмовився надати доступ до карток форми 142/0 для звірки з банківськими виписками, чим перешкоджав виконанню наказу головного лікаря від 10 вересня 2015 року № 138 «Про проведення ревізії госпрозрахункового відділення».

Підставами ухвалення зазначеного наказу зазначено: доповідна комісії з проведення ревізії госпрозрахункового відділення від 17 вересня 2015 року, акт від 17 вересня 2015 року «Про недопущення до ревізії госпрозрахункового відділення», пояснення лікаря-терапевта ОСОБА_3 від 17 вересня 2015 року.

У доповідній записці від 17 вересня 2015 року зазначено, що комісія довела до відома головного лікаря ту обставину, що ОСОБА_3 створював перешкоди у доступі до карток форми 142/0, мотивуючи це відсутністю медичної сестри ОСОБА_10. Комісія звернула увагу, що ОСОБА_4 виконувала обов'язки ОСОБА_10.

Згідно із заявою від 17 вересня 2015 року ОСОБА_4 доповіла головному лікарю, що ОСОБА_3 не допустив її до карток, які їй доручила вибрати завідувач поліклініки ОСОБА_7

З пояснень ОСОБА_3, викладених 17 вересня 2015 року, встановлено, що він визнав, що не допустив комісію до карток форми 142/0, мотивуючи це тим, що відповідальна за їх збереження ОСОБА_10. захворіла. Вважає, що вчинив правильно.

Судами встановлено, що ОСОБА_3 17 вересня 2015 року безпосередньо перед оголошенням йому догани, надав головному лікарю письмові пояснення з приводу допущеного порушення трудової дисципліни.

З оскаржуваним наказом ОСОБА_3 ознайомився 18 вересня 2015 року.

У судовому засіданні здійснено допит свідків ОСОБА_4, ОСОБА_8, ОСОБА_9, які зазначили, що 17 вересня 2015 року ОСОБА_7 надала розпорядження вибрати ОСОБА_4 картки форми 025/о, які знаходилися в кабінеті ОСОБА_3, який не дозволив їй брати картки та сказав, що ОСОБА_10. надасть картки після одужання. Також, запропонував їй повернутися на своє основне робоче місце в кабінет № 6. Про зазначене вона повідомила ОСОБА_7

Також надано докази, що надходження за медичний огляд водіїв повинні становити 111, 30 грн, або 113, 80 грн, однак надходило по 40, 00 грн, або 48, 00 грн. Госпрозрахункове відділення стало нерентабельним, тому ухвалено наказ про проведення перевірки. Комісія вибрала з бухгалтерії зазначені оплати, які було необхідно звірити з медкартками, в яких були чеки. 14 вересня 2015 року вперше прибули на перевірку до ОСОБА_3 в кабінет № 33А, медсестра надала частину карток (приблизно 20 штук). Комісія залишила список, щоб надали додатково картки. 15 вересня 2015 року комісії карток не надали, оскільки у медсестри ОСОБА_10. не було на це часу. 16 вересня 2015 року комісії знов надали приблизно 20 карток і знов було залишено список карток для подальшої перевірки. 17 вересня 2015 року комісія прибула до кабінету ОСОБА_3, медсестра була відсутня, а ОСОБА_3 сказав, що до карток не допустить. Комісія покликала медсестру ОСОБА_4, яка виконувала обов'язки ОСОБА_10., однак ОСОБА_3 її також не допустив до карток. Після цього складено акт про недопуск комісії до проведення ревізії, який передано головному лікарю. Картки надано комісії лише 22 вересня 2015 року. Надані рентгени та кардіограми були під одним і тим самим номером (таких номерів за такі дні навіть не існувало). До карток різних осіб прикріплені копії однієї і тієї ж кардіограми. За офтальмолога і отоларинголога записи та підписи в картках ставив сам ОСОБА_3

Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі

Відповідно до статті 139 КЗпП України працівники зобов'язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержуватися трудової дисципліни.

Трудова дисципліна - це система правових норм, що регулюють внутрішній трудовий розпорядок, встановлюють трудові обов'язки працівників та роботодавця, визначають заохочення за успіхи в роботі й відповідальність за невиконання цих обов'язків.

За правилами статті 147 КЗпП України за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: 1) догана; 2) звільнення. Законодавством, статутами і положеннями про дисципліну можуть бути передбачені для окремих категорій працівників й інші дисциплінарні стягнення.

Відповідно до статті 147-1 КЗпП України дисциплінарні стягнення застосовуються органом, якому надано право прийняття на роботу (обрання, затвердження і призначення на посаду) даного працівника. На працівників, які несуть дисциплінарну відповідальність за статутами, положеннями та іншими актами законодавства про дисципліну, дисциплінарні стягнення можуть накладатися також органами, вищестоящими щодо органів, вказаних у частині першій цієї статті.

Порядок застосування дисциплінарного стягнення визначений у статті 148 КЗпП України, відповідно до якого до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. За кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника. Стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку.

В оцінці доводів касаційної скарги Верховний Суд врахував, що судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що порядок застосування дисциплінарного стягнення КЗ «Сокальська центральна районна лікарня» дотримано, отримано письмові пояснення від ОСОБА_3

Щодо наявності в діях позивача порушення трудової дисципліни, то Верховний Суд врахував таке.

Ознакою порушення трудової дисципліни є наявність проступку в діях або бездіяльності працівника.

Дисциплінарний проступок визначається як винне невиконання чи неналежне виконання працівником своїх трудових обов'язків. Складовими дисциплінарного проступку є дії (бездіяльність) працівника; порушення або неналежне виконання покладених на працівника трудових обов'язків; вина працівника; наявність причинного зв'язку між діями (бездіяльністю) і порушенням або неналежним виконанням покладених на працівника трудових обов'язків.

Недоведеність хоча б одного з цих елементів виключає наявність дисциплінарного проступку.

Саме на роботодавця покладено обов'язок надати докази фактів винного вчинення працівником дисциплінарного проступку. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати всі обставини, за яких вчинено проступок. Для притягнення працівника до дисциплінарної відповідальності в обов'язковому порядку має бути встановлена вина, як одна із важливих ознак порушення трудової дисципліни. При відсутності вини працівник не може бути притягнутий до дисциплінарної відповідальності.

Відповідно до статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Таким актом національного законодавства України є зокрема Конвенція Міжнародної Організації Праці № 158 про припинення трудових відносин з ініціативи підприємця 1982 року, яку ратифіковано Постановою Верховної Ради України від 04 лютого 1994 року N 3933-XII (далі - Конвенція). Згідно із статтею 4 Конвенції трудові відносини з працівниками не припиняються, якщо тільки немає законних підстав для такого припинення, пов'язаного із здібностями чи поведінкою працівника або викликаного виробничою потребою підприємства, установи чи служби.

За змістом статті 4 цієї Конвенції тягар доведення законності підстави для звільнення лежить на роботодавцеві.

Отже, під час розгляду справ про накладення дисциплінарних стягнень за порушення трудової дисципліни судам необхідно з'ясовувати, в чому конкретно проявилося порушення, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені статтями 147-149 КЗпП України правила і порядок застосування дисциплінарного стягнення, зокрема, чи враховані обставини, за яких вчинено проступок.

Для правомірного накладення дисциплінарного стягнення роботодавцем необхідна наявність сукупності таких умов: порушення має стосуватися лише тих обов'язків, які є складовими трудової функції працівника чи випливають з правил внутрішнього трудового розпорядку. Невиконання чи неналежне виконання працівником трудових обов'язків має бути винним, скоєним без поважних причин умисно або з необережності.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідно до посадової інструкції від 16 травня 2013 року № 1130, лікар-терапевт госпрозрахункового відділення здійснює керівництво медичною комісією, яка складається з працівників госпрозрахункового відділення та проводить платні медичні огляди відповідно до положення. Таким чином, ОСОБА_3, даючи розпорядження підлеглій йому медичній сестрі Цикаленко Я. не надавати комісії для проведення ревізії медичні картки, здійснював свої посадові обов'язки (керування роботою медичного персоналу). Видання такого розпорядження, яке створює перешкоди у виконанні наказу головного лікаря про проведення ревізії фінансово-господарської діяльності, є свідомим порушенням ОСОБА_3 трудової дисципліни, невиконанням ним своїх посадових обов'язків. Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, ОСОБА_3 підпорядковується у своїй роботі завідувачу поліклініки, головному лікарю, заступникам головного лікаря, а тому невиконання правомірного наказу головного лікаря є порушенням посадових обов'язків ОСОБА_3 як працівника.

Наведене дає підстави для висновку, що дії позивача мали на меті свідомо не допустити проведення ревізії, правомірно призначеної до проведення відповідним наказом головного лікаря районної лікарні, що є грубим порушенням трудової дисципліни.

Позивач допустив свідоме зловживання своїми правами, оголосивши розпорядження, що не відповідає змісту та меті наданих йому адміністративно-владних повноважень керівника комісії.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Встановивши, що КЗ «Сокальська центральна районна лікарня» під час притягнення до дисциплінарної відповідальності ОСОБА_3. дотрималась вимог трудового законодавства щодо процедури дисциплінарного провадження стосовно позивача та об'єктивно встановила у його діях склад правопорушення, суди першої та апеляційної інстанцій зробили обґрунтований висновок про безпідставність вимог позовної заяви.

Суди першої та апеляційної інстанцій, встановивши фактичні обставини справи, правильно застосували норми матеріального права до спірних правовідносин із дотриманням норм процесуального права, оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, що є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваних судових рішень без змін.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно зі статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Вирішення питання про поновлення виконання (дії) оскаржуваних судових рішень

За правилами статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції за заявою учасника справи або за своєю ініціативою може зупинити виконання оскарженого рішення суду або зупинити його дію (якщо рішення не передбачає примусового виконання) до закінчення його перегляду в касаційному порядку. Про зупинення виконання або зупинення дії судового рішення постановляється ухвала. Суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 липня 2016 року зупинено виконання рішення Сокальського районного суду Львівської області від 21 січня 2016 року та ухвали Апеляційного суду Львівської області від 23 червня 2016 року до закінчення касаційного провадження.

Зробивши висновок про залишення без змін рішень судів першої та апеляційної інстанцій, постановлених у справі, Верховний Суд, керуючись частиною третьою статті 436 ЦПК України, поновлює їх виконання.

Керуючись статтями 389, 400, 409, 410, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Сокальського районного суду Львівської області від 21 січня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 23 червня 2016 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя В. А. Стрільчук

Судді В. О. Кузнєцов

С. О. Погрібний

О. В. Ступак

Г. І. Усик