Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 30.07.2018 року у справі №182/422/17

Постанова

Іменем України

13 лютого 2019 року

м. Київ

справа № 182/422/17-ц

провадження № 61-39975св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідач - приватне акціонерне товариство «Сталь»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_4 до приватного акціонерного товариства «Сталь» про скасування наказу про звільнення та поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за касаційною скаргою приватного акціонерного товариства «Сталь» на постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області від 05 червня 2018 року у складі колегії суддів: Бондар Я. М., Барильської А .П., Зубакової В. П.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2017 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до приватного акціонерного товариства «Сталь» (далі - ПрАТ «Сталь») про скасування наказу про звільнення та поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Позовна заява мотивована тим, що він з 07 серпня 2015 року працював слюсарем - ремонтником 5-го розряду в ПрАТ «Сталь». Між ним та Міністерством оборони України 11 червня 2016 року укладено контракт про проходження військової служби на три роки з 11 червня 2016 року до 11 червня 2019 року. Наказом ПрАТ «Сталь» від 15 грудня 2016 року № 49-к його звільнено з роботи на підставі пункту 3 частини першої статті 36 КЗпП України.

Згідно з нормами трудового законодавства, роботодавець має зберігати місце роботи (посаду) і середній заробіток за працівниками, які уклали контракти про проходження військової служби, до закінчення особливого періоду. Оскільки на працівників, які проходять військову службу за контрактом, поширюється норма частин третьої, четвертої статті 119 КЗпП України, їх звільнення на підставі пункту 3 частини першої статті 36 КЗпП України (призов або вступ працівника або власника - фізичної особи на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу, крім випадків, коли за працівником зберігаються місце роботи, посада відповідно до частин третьої, четвертої статті 119 цього Кодексу) є незаконним та суперечить нормам трудового законодавства.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_4 просив суд: скасувати наказ від 15 грудня 2016 року № 49-к про припинення трудового договору з ним; поновити його на роботі слюсаря - ремонтника 5-го розряду в ПрАТ «Сталь» з 16 грудня 2016 року; стягнути з ПрАТ «Сталь» на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 39 847,21 грн; поновити пропущений з поважних причин строк для звернення до суду для вирішення трудового спору; допустити рішення суду в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку в межах місячного платежу до негайного виконання.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 08 лютого 2018 року у складі судді Рунчевої О. В. поновлено ОСОБА_4 строк, встановлений частиною першою статті 233 КЗпП України для звернення до суду з позовом про скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Відмовлено ОСОБА_4 у задоволенні позову.

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_4, суд першої інстанції виходив із того, що вимоги позивача є не обґрунтованими, а звільнення правомірним, оскільки ОСОБА_4 був звільнений з роботи 15 грудня 2016 pоку, а часткова мобілізація, відповідно до мобілізаційного плану, закінчилася 17 серпня 2015 року, тому укладання військового контракту з особою, що не була призвана на військову службу під час мобілізації, в особливий період, не передбачає збереження гарантій, визначених статтею 119 КЗпП України.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 05 червня 2018 року апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_4 - ОСОБА_5, задоволено.

Рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 08 лютого 2018 року скасовано.

Позов ОСОБА_4 до ПрАТ «Сталь» задоволено частково.

Визнано незаконним та скасовано наказ ПрАТ «Сталь» від 15 грудня 2016 року № 49-к про звільнення ОСОБА_4 з посади слюсаря-ремонтника на підставі пункту 3 частини першої статті 36 КЗпП України.

Поновлено ОСОБА_4 на посаді слюсаря-ремонтника ПрАТ «Сталь» з 16 грудня 2016 року.

Стягнуто з ПрАТ «Сталь» на користь ОСОБА_4 середній заробіток за період з 16 грудня 2016 року до 05 червня 2018 року включно у розмірі 49 774,56 грн з утриманням обов'язкових платежів.

Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції та частково задовольняючи позов ОСОБА_4, виходив із того, що на час укладення позивачем контракту існувала кризова ситуація, що загрожує національній безпеці України, а невідкладні заходи, запровадженні рішенням Ради національної безпеки та оборони України щодо забезпечення національної безпеки, суверенітету та територіальної цілісності України вимагали, крім іншого, проведення часткової мобілізації, з початком якої настав особливий період діяльності усіх інституцій України, який не закінчився на час розгляду судового спору. З цим періодом та наявністю кризової ситуації частиною третьою статті 119 КЗпП України пов'язане право позивача на збереження за ним на час дії контракту місця роботи та посади у ПрАТ «Сталь».

Середній заробіток обчислено згідно з Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У липні 2018 року ПрАТ «Сталь» подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати постанову апеляційного суду, рішення суду першої інстанції залишити в силі.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 31 серпня 2018 року відкрито касаційне провадження в указаній справі, витребувано цивільну справу № 182/422/17-цз Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області, зупинено виконання постанови Апеляційного суду Дніпропетровської області від 05 червня 2018 року до закінчення касаційного провадження.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У вересні 2018 року справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд не врахував, що позивач не є громадянином призовного віку, на військову службу прийнятий у добровільному порядку.

Крім того, згідно з листом Державна служба України з питань праці від 23 листопада 2016 року місце роботи, посада та середній заробіток зберігаються за працівниками, які починаючи з 08 лютого 2015 року уклали контракт на строк: до закінчення особливого періоду або до дня фактичної демобілізації; на шість місяців. Для працівників, які уклали контракт на проходження військової служби на інший період (3, 5, 10 років), гарантії щодо збереження місця роботи, посади та середнього заробітку чинним законодавством не передбачені. Такі працівники підлягають звільненню на підставі пункту 3 частини першої статті 36 КЗпП України.

Таким чином, рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 08 лютого 2018 року є обґрунтованим та законним, а доводи та висновки суду апеляційної інстанції безпідставними.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У вересні 2018 року ОСОБА_4 подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому зазначено, що оскаржуване судове рішення є законним і обґрунтованим, апеляційний суд правильно застосував норми матеріального та процесуального права відповідно до встановлених фактичних обставин справи, дав належну правову оцінку доказам, наданим сторонами.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

З 10 серпня 2015 року ОСОБА_4 працював слюсарем - ремонтником 5-го розряду у ПрАТ «Сталь» (а.с. 9-10).

Між Міністерством оборони України в особі командира військової частини польова пошта В0927 полковника О. С. Грузевич та ОСОБА_4 11 червня 2016 року укладено контракт про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України на посаді солдатського сержантського складу на строк три роки з 11 червня 2016 року до 11 червня 2019 року (а.с. 96-98).

Згідно з наказом ПрАТ «Сталь» від 15 грудня 2016 року № 49-к ОСОБА_4 звільнено на підставі пункту 3 частини першої статті 36 КЗпП України у зв'язку з вступом на військову службу (а.с. 8).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ПрАТ «Сталь» задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що постанову апеляційного суду прийнято з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є призов або вступ працівника або власника - фізичної особи на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу, крім випадків, коли за працівником зберігаються місце роботи, посада відповідно до частин третьої та четвертої статті 119 цього Кодексу.

Частиною третьою статті 119 КЗпП України передбачено, що за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Відповідно до статті 1 Закону України «Про оборону України» особливий період, це період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та

охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Відповідно до частини другої статті 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» проходження військової служби здійснюється громадянами України у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.

Пунктом 3 статті 23 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» передбачено, що для військовослужбовців строкової військової служби та військовослужбовців військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, які під час дії особливого періоду вислужили не менше 11 місяців, осіб, звільнених з військової служби під час дії особливого періоду, які приймаються на військову службу за контрактом у період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану (настання воєнного часу) або оголошення рішення про демобілізацію, строк військової служби в календарному обчисленні встановлюється шість місяців. Строк проходження військової служби для таких військовослужбовців може бути продовжено за новими контрактами на строк шість місяців.

У разі закінчення особливого періоду або оголошення рішення про демобілізацію дія таких контрактів припиняється достроково.

Частиною другою статті 39 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» визначено, що громадяни України, призвані на військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими частиною третьою та четвертою статті 119 КЗпП України, а також частиною першою статті 51, частиною п'ятою статті 53, частиною третьою статті 57, частиною п'ятою статті 61 Закону України «Про освіту».

З положень зазначених норм законів вбачається, що гарантії, передбачені частинами третьою, четвертою статті 119 КЗпП України, надаються не тільки особам, які були призвані на військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, але і тим, що були прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці чи настання особливого періоду.

Так, ОСОБА_4 уклав контракт про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб солдатського сержантського складу під час дії в державі особливого періоду на три роки (а.с. 96-98).

Отже, на позивача поширюються гарантії, визначені частиною третьою статті 119 КЗпП України.

Таким чином, вирішуючи спір, апеляційний суд з дотриманням вимог статей 89, 263-264, 382 ЦПК України повно та всебічно з'ясував обставини справи, дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову ОСОБА_4, оскільки він до теперішнього часу проходить службу в лавах Збройних Силах України за контрактом, строк дії якого ще не сплив, оскільки рішення про закінчення особливого періоду, який був оголошений в Україні з 18 березня 2014 року, Президентом України не ухвалювалось.

Висновки апеляційного суду відповідають обставинам справи, які встановлені відповідно до вимог процесуального закону, а також узгоджуються з нормами матеріального права, які судом правильно застосовані.

Посилання касаційної скарги на те, що позивач не є громадянином призовного віку, на військову службу прийнятий у добровільному порядку, не заслуговують на увагу, оскільки у статті 119 КЗпП України відсутній перелік осіб, з якими можливо укласти контракт про проходження військової служби на особливий період.

Інші доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують, на законність судового рішення не впливають, фактично стосуються переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

У частині третій статті 436 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Керуючись статтями 400, 401, 416, 418, 419, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палатиКасаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу приватного акціонерного товариства «Сталь» залишити без задоволення.

Постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області від 05 червня 2018 року залишити без змін.

У зв'язку із закінченням касаційного провадження поновити виконання постанови Апеляційного суду Дніпропетровської області від 05 червня 2018 року.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Д. Д. Луспеник

Б. І. Гулько

Ю. В. Черняк