Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 16.12.2019 року у справі №607/3363/19

Постанова

Іменем України

13 січня 2020 року

м. Київ

справа № 607/3363/19

провадження № 61-21519св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Крата В. І. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Краснощокова Є. В.,

учасники справи:

позивач - акціонерне товариство «Державний ощадний банк України»,

відповідач - ОСОБА_1 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу акціонерного товариства «Державний ощадний банк України», яка підписана представником Данилевич Андріаною Богданівною, на постанову Тернопільського апеляційного суду від 23 жовтня 2019 року у складі колегії суддів: Парандюк Т. С., Дикун С. І., Храпак Н. М.,

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2019 року акціонерне товариство «Державний ощадний банк України» (далі - АТ «Державний ощадний банк України», банк) звернулося з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором № 45 від 11 травня 2006 року.

Позов обґрунтований тим, що між банком та ОСОБА_1 (позичальник) укладено кредитний договір № 45 від 11 травня 2006 року, згідно якого банк надав позичальнику кредит в сумі 50 100 доларів США зі сплатою 11% річних (додатковий договір № 1 від 07 листопада 2006 року - 13% річних; додатковий договір № 2 від 05 вересня 2008 року зі сплатою - 15% річних) на споживчі цілі строком на 60 місяців, а позичальник зобов`язався здійснити остаточне погашення кредиту до 10 травня 2011 року. Для забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором ОСОБА_1 передав у заставу банку і зареєстрував обтяження транспортних засобів: сідлового тягача марки - МАЗ 543205 220, 2006 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 та напівпричепа бортового МАЗ 9758, 2006 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_2 . У грудні 2009 року прокуратурою м. Тернополя в інтересах держави в особі ВАТ «Державний ощадний банк України» подано позовну заяву про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором, шляхом звернення на предмет застави. 22 квітня 2010 року Тернопільський міськрайонний суд задовольнив позов прокурора м. Тернополя в інтересах держави в особі ВАТ «Державний ощадний банк України» і вирішив стягнути з ОСОБА_1 58 168,54 доларів США, шляхом звернення стягнення на майно, що належить йому на праві власності і передане в заставу: сідловий тягач марки - МАЗ 543205 220, 2006 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , та напівпричіп бортовий МАЗ 9758, 2006 року випуску реєстраційний номер НОМЕР_2 .

17 травня 2010 року Тернопільським міськрайонним судом на виконання рішення суду у справі № 2-2070/2010 видано виконавчий лист.

26 вересня 2012 року ОСОБА_1 звернувся до Тернопільського міськрайонного суду із заявою про відстрочку та розстрочку виконання рішення суду і ухвалою Тернопільського міськрайонного суду від 25 жовтня 2012 року розстрочено виконання рішення Тернопільського міськрайонного суду від 22 квітня 2010 року на 48 місяців (4 роки) з 01 листопада 2012 року по 01 листопада 2016 року включно зі сплатою, щомісячно, в рівних частинах.

Банк вказував, що позичальник не виконав взяті на себе зобов`язання, визначені умовами кредитного договору № 45 від 11 травня 2006 року та не дотримувався графіку погашення заборгованості, встановленого ухвалою суду про розстрочку виконання рішення суду. Станом на 01 лютого 2019 року заборгованість за кредитним договором № 45 від 11 травня 2006 року становить 52 858,95 доларів США і складається із: заборгованості по тілу кредиту - 38 332,50 доларів США; пені за несвоєчасну сплату кредиту за період з 31 січня 2018 року по 31 січня 2019 року - 13 373,32 доларів США; 3% річних від прострочених сум заборгованості за кредитним договором - 1 153,13 дол. США.

Банк просив стягнути з ОСОБА_1 :

заборгованість по тілу кредиту за кредитним договором № 45 від 11 травня 2006 року в розмірі 38 332,50 доларів США;

пеню за несвоєчасну сплату кредиту за період з 31 січня 2018 року по 31 січня 2019 року в сумі 13 373,32 доларів США;

3% річних від прострочених сум заборгованості за кредитним договором № 45 від 11 травня 2006 року в розмірі 1 153,13 дол. США.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області в складі судді: Герчаківської О. Я., від 24 липня 2019 року позов АТ «Державний ощадний банк України» задоволено частково. Стягнуто із ОСОБА_1 на користь АТ «Державний ощадний банк України» заборгованість за кредитним договором № 45 від 11 травня 2006 року, а саме: 13 373,32 доларів США - пені за несвоєчасне погашення основного боргу; 1 153,13 доларів США - сума 3% річних по простроченому основному боргу. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що ОСОБА_1 не виконав рішення суду по справі № 2-2070/10 від 22 квітня 2010 року та ухвалу суду в цій же справі від 25 жовтня 2012 року про розстрочку виконання рішення суду. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц, вважала, що наявність судового рішення про дострокове задоволення вимог кредитора щодо всієї суми заборгованості, яке боржник виконав не в повному обсязі, не є підставою для нарахування процентів та пені за кредитним договором, який у цій частині змінений кредитором, що засвідчено в судовому рішенні, а отже строк дії кредитного договору змінився. Неналежне виконання умов кредитного договору не звільняє боржника від відповідальності й не позбавляє кредитора права на отримання штрафних санкцій, передбачених статтею 625 ЦК України. Таким чином, враховуючи факт неналежного виконання відповідачем умов кредитного договору № 45 від 11 травня 2006 року, суд зробив висновок, що в даному випадку мають місце порушення прав позивача, які підлягають захисту шляхом стягнення із ОСОБА_1 в користь банку заборгованості за кредитним договором № 45 від 11 травня 2006 року, а саме: 13 373,32 доларів США - пені за несвоєчасне погашення основного боргу; 1 153,13 доларів США - 3% річних по простроченому основному боргу. В частині стягнення із ОСОБА_1 на користь банку заборгованості по тілу кредиту в сумі 38 332,50 доларів США суд відмовив, оскільки вказана сума основного боргу уже стягнута рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 22 квітня 2010 року.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Тернопільського апеляційного суду від 23 жовтня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 24 липня 2019 року в частині стягнення пені за несвоєчасне погашення основного боргу скасовано та ухвалено в цій частині нове, яким відмовлено у задоволені даних позовних вимог. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що банком змінено строк виконання зобов`язання шляхом пред`явлення позову про дострокове стягнення заборгованості ще у 2010 році, і рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 22 квітня 2010 року стягнуто як основну суму заборгованості по кредиту, так і нараховану пеню, а тому підстава для стягнення з відповідача в користь позивача нарахованої банком пені за кредитним договором відсутня. При розгляді 04 липня 2018 року справи № 310/11534/13-ц (провадження №14-154цс18) Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові зазначила, що наявність судового рішення про дострокове задоволення вимог кредитора щодо всієї суми заборгованості, яке боржник виконав не в повному обсязі, не є підставою для нарахування процентів та пені за кредитним договором, який у цій частині змінений кредитором, що засвідчено в судовому рішенні. Якщо за рішенням суду про звернення стягнення на предмет застави заборгованість за кредитним договором указана у рішенні у повному обсязі, то кредитор має право на отримання гарантій належного виконання зобов`язання відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, а не нарахування пені. Тому апеляційний суд зробив висновок, що рішення суду першої інстанції про стягнення з ОСОБА_1 13 373,32 доларів США пені за несвоєчасне погашення основного боргу слід скасувати та ухвалити нове про відмову у задоволенні цих вимог. Стосовно стягнення з ОСОБА_1 на користь банку 1 153,13 доларів США 3 % річних по простроченому основному боргу, то колегія суддів погодилася із висновком суду першої інстанції.

Аргументи учасників справи

У листопаді 2019 року АТ «Державний ощадний банк України» засобами поштового зв`язку подало касаційну скаргу, яка підписана представником Данилевич А. Б., в якій просило оскаржену постанову апеляційного суду скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції. При цьому посилалося на те, що апеляційним судом неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що скасовуючи рішення суду першої інстанції про стягнення нарахованої пені колегія суддів апеляційної інстанції невірно застосувала постанову ВП ВС від 28 березня 2018 року беручи до уваги висновки суду в частині стягнення з боржника відсотків нарахованих після дострокового розірвання кредиту та стягнення заборгованості. Вимога про стягнення заборгованості по нарахованих відсотках у позовній заяві банку не ставиться, а відтак норми матеріального права щодо її стягнення до застосування у даній справі не підлягають. Факт невиконання грошових зобов`язань згідно кредитного договору, а також рішення суду від 22 квітня 2010 року встановлено судами обох інстанцій та запереченню в цій частині зі сторони відповідача не піддано. Підставою, яка породжує обов`язок сплатити неустойку, є порушення боржником зобов`язання. За змістом приписів параграфу 2 глави 49 ЦК України особливість пені у тому, що вона нараховується з першого дня прострочення та доти, поки зобов`язання не буде виконане. Період за який нараховується пеня за порушення зобов`язання, не обмежується.

Аналіз касаційної скарги свідчить, що рішення апеляційного суду оскаржується в частині відмови в задоволенні позовних вимог банку про стягнення пені за несвоєчасну сплату кредиту за період з 31 січня 2018 року по 31 січня 2019 року в сумі 13 373,32 доларів США. В іншій частині рішення апеляційного суду не оскаржується, а тому в касаційному порядку не переглядається.

Короткий зміст ухвали суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 10 грудня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі.

Позиція Верховного Суду

Колегія суддів відхиляє аргументи, які викладені у касаційній скарзі, з таких мотивів.

Суди встановили, що 11 травня 2006 року між банком та ОСОБА_1 (позичальник) укладено кредитний договір № 45, згідно якого банк надав позичальнику кредит в сумі 50 100 доларів США зі сплатою 11% річних на споживчі цілі, строком на 60 місяців, а позичальник зобов`язався здійснити остаточне погашення кредиту до 10 травня 2011 року.

Згідно підпункту 4.2 пункту 4 договору від 11 травня 2006 року № 45 за порушення взятих на себе зобов`язань по поверненню основної суми кредиту та несвоєчасної сплати відсотків за користування кредитом Позичальник зобов`язується сплатити на користь банку пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.

Додатковим договором № 1 до кредитного договору № 45 від 11 травня 2006 року, укладеним 07 листопада 2007 року, встановлено процентну ставку на рівні 13 % річних. Додатковим договором № 2 до кредитного договору № 45 від 11 травня 2006 року, укладеним 05 вересня 2008 року, встановлено процентну ставку на рівні 15 % річних.

Для забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором № 45 від 11 травня 2006 ОСОБА_1 передав в заставу банку і зареєстрував обтяження транспортних засобів: сідлового тягача марки - МАЗ 543205 220, 2006 р випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , та напівпричепа бортового 9758, 2006 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_2 , що підтверджується нотаріально посвідченим від 11 травня 2006 року і зареєстрованим в реєстрі за № 49 договором застави.

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області суду від 22 квітня 2010 року у справі № 2-2070/10 позов прокурора м. Тернополя в інтересах держави в особі ВАТ «Державний ощадний банк України» до ОСОБА_1 про дострокове стягнення заборгованості за кредитним договором задовлено. Стягнуто із ОСОБА_1 58 168,54 доларів США, що еквівалентно 461 043,85 грн, з яких 43 627,13 доларів США, що еквівалентно 345 788,63 грн, заборгованості за кредитом, 6 052,59 доларів США, що еквівалентно 47 972,83 грн, нарахованої пені за несвоєчасну сплату кредиту, 7 527,69 доларів США, що еквівалентно 59 664,47 грн, - заборгованості по нарахованих відсотках, 961,12 доларів США, що еквівалентно 7 617,92 грн, пені за несвоєчасну сплату відсотків, шляхом звернення стягнення на майно, що належить на праві власності ОСОБА_1 та передане в заставу ВАТ «Ощадбанк саме: сідловий тягач марки - МАЗ 543205 220, 2006 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , та напівпричіп бортовий МАЗ 9758, 2006 року, реєстраційний номер НОМЕР_2 (справа № 2-2070/10).

17 травня 2010 року Тернопільським міськрайонним судом Тернопільської області на виконання рішення суду у справі № 2-2070/2010 видано виконавчий лист.

26 вересня 2012 року ОСОБА_1 звернувся до Тернопільського міськрайонного суду із заявою про відстрочку та розстрочку виконання рішення суду у справі №2-2070/10.

Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 25 жовтня 2012 року заяву ОСОБА_1 задоволено частково, розстрочено виконання рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 22 квітня 2010 року у цивільній справі за позовом прокурора м. Тернополя в інтересах держави в особі ВАТ «Державний ощадний банк України» до ОСОБА_1 про дострокове стягнення заборгованості за кредит договором в розмірі 47 946,22 доларів США на 48 місяців (4 роки) з 01 листопада 2012 року по 01 листопада 2016 року включно зі сплатою, щомісячно, в рівних частинах.

ОСОБА_1 не виконав рішення суду у справі № 2-2070/10 від 22 квітня 2010 року та ухвалу суду в цій же справі від 25 жовтня 2012 року про розстрочку виконання рішення суду.

Згідно розрахунку заборгованості, станом на 01 лютого 2019 року за кредитним договором № 45 від 11 травня 2006 року: заборгованість по тілу кредиту становить 38 332,50 доларів США; сума пені за несвоєчасну сплату кредиту за кредитним договором № 45 від 11 травня 2006 року за період з 31 січня 2018 по 31 січня 2019 становить 13 373,32 доларів США; 3% річних від прострочених сум заборгованості за кредитним договором становить 1 153,13 доларів США.

Як свідчить тлумачення статті 526 ЦК України цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов`язання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Це правило є універсальним і підлягає застосуванню як до виконання договірних, так і недоговірних зобов`язань. Недотримання умов виконання призводить до порушення зобов`язання.

Наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено у частині другій статті 1050 ЦК України. Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18) Велика Палата Верховного Суду відступила від правових висновків Верховного Суду України, викладених у постановах: від 23 вересня 2015 року у справі № 6-1206цс15, від 21 вересня 2016 року у справі № 6-1252цс16.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18) зроблено висновок, що «звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Рішення суду про стягнення заборгованості чи звернення стягнення на заставлене майно засвідчує такі зміни. Право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється у разі пред`явлення до позичальника вимог згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. Наявність судового рішення про дострокове задоволення вимог кредитора щодо всієї суми заборгованості, яке боржник виконав не в повному обсязі, не є підставою для нарахування процентів та пені за кредитним договором, який у цій частині змінений кредитором, що засвідчено в судовому рішенні. Якщо за рішенням про звернення стягнення на предмет застави заборгованість за кредитним договором указана в такому рішенні у повному обсязі, кредитор має право на отримання гарантій належного виконання зобов`язання відповідно до частини другої статті 625 ЦК України».

Таким чином у справі, що переглядається, після рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області суду від 22 квітня 2010 року у справі № 2-2070/10, яким на користь банку було стягнуто достроково заборгованість по кредитному договору № 45 від 11 травня 2006 року, банк мав право на стягнення з відповідача тільки сум, передбачених положенням частини другої статті 625 ЦК України.

За таких обставин, апеляційний суд зробив обґрунтований висновок про відмову в задоволенні позову в частині стягнення пені.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що постанова апеляційного суду в оскарженій частині ухвалена без додержання норм матеріального та процесуального права. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, постанову апеляційного суду в оскарженій частині без змін, а тому судовий збір за подання касаційної скарги покладається на особу, яка подала касаційну скаргу.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу акціонерного товариства «Державний ощадний банк України», яка підписана представником Данилевич Андріаною Богданівною, залишити без задоволення.

Постанову Тернопільського апеляційного суду від 23 жовтня 2019 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» до ОСОБА_1 про стягнення пені за несвоєчасну сплату кредиту за період з 31 січня 2018 року по 31 січня 2019 року в сумі 13 373,32 доларів США залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. І. Крат

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков