Історія справи

Постанова КЦС ВП від 12.11.2025 року у справі №487/2528/21

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 листопада 2025 року

м. Київ

справа № 487/2528/21

провадження № 61-9544св25

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Осіяна О. М., Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Ступак О. В., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - територіальне управління Державного бюро розслідувань, розташоване у місті Миколаєві,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Миколаєві, на рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 07 листопада 2022 року у складі судді Сухаревич З. М. та постанову Миколаївського апеляційного суду від 13 серпня 2024 року у складі колегії суддів: Царюк Л. М., Базовкіної Т. М., Яворської Ж. М.,

Короткий зміст позовних вимог

1. У квітні 2021 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до територіального управління Державного бюро розслідування, розташованого у місті Миколаєві (далі - ТУ ДБР у м. Миколаєві), про визнання протиправним і скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

2. Позов обґрунтовано тим, що наказом відповідача № 34-ос від 6 грудня 2018 року його призначено на посаду інспектора сектору матеріально-технічного забезпечення ТУ ДБР у м. Миколаєві.

3. 29 жовтня 2020 року позивачу вручено попередження про наступне вивільнення, в якому зазначено, що у зв`язку із реорганізацією ТУ ДБР у м. Миколаєві його посаду буде скорочено через два місяці з моменту вручення попередження.

4. Наказом директора ТУ ДБР у м. Миколаєві № 213-ос від 29 грудня 2020 року ОСОБА_1 звільнено з посади інспектора сектору матеріально-технічного забезпечення на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України.

5. Позивач вважав вказаний наказ незаконним та таким, що прийнятий з порушенням норм діючого законодавства України, оскільки:

- реорганізація в ТУ ДБР у м. Миколаєві фактично не відбулася, а структурний підрозділ, в якому він працював, зберігся з тими ж функціями та завданнями; змінено лише його назву з «сектору» на «відділ»;

- в структурі ТУ ДБР у м. Миколаєві залишилася посада, на якій він працював, з тими ж посадовими обов`язками; змінено виключно її назву з «інспектор» на «провідний інспектор»;

- відповідач перевів на посаду провідного інспектора відділу матеріально-технічного забезпечення працівників, які перебували на посаді водіїв сектору матеріально-технічного забезпечення та є менш кваліфікованими;

- відповідач не вжив заходів для його працевлаштування на рівнозначній посаді та не врахував кваліфікацію позивача.

6. Крім того, позивач зазначав, що 29 січня 2021 року він звертався із цим позовом в порядку адміністративного судочинства; 29 березня 2021 року отримав ухвалу Миколаївського окружного адміністративного суду від 17 березня 2021 року про закриття провадження у справі за його позовом до ТУ ДБР у м. Миколаєві про визнання протиправним і скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, в якій роз`яснено право на звернення із вказаним позовом в порядку цивільного судочинства.

7. Зазначені обставини позивач вважав поважними причинами пропуску строку для звернення із заявою про вирішення трудового спору, визначеного статтею 233 КЗпП України, тому просив поновити вказаний строк.

8. Посилаючись на викладені обставини та вважаючи порушеними свої трудові права, ОСОБА_1 просив:

визнати протиправним та скасувати наказ ТУ ДБР у м. Миколаєві № 213-ос від 29 грудня 2020 року про звільнення його з посади інспектора сектору матеріально технічного забезпечення з 29 грудня 2020 року;

поновити його на посаді інспектора сектору матеріально технічного забезпечення ТУ ДБР у м. Миколаєві;

стягнути з ТУ ДБР у м. Миколаєві середній заробіток за час вимушеного прогулу

з 1 січня 2021 року до ухвалення рішення суду.

Короткий зміст судових рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій

9. Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 7 листопада 2022 року, залишеним без змін постановою Миколаївського апеляційного суду від 06 лютого 2023 року, позов задоволено.

10. Поновлено ОСОБА_1 строк звернення до суду з вказаним позовом .

11. Скасовано наказ ТУ ДБР у м. Миколаєві за № 213-ос від 29 грудня 2020 року про звільнення ОСОБА_1 з посади інспектора сектору матеріально-технічного забезпечення та поновлено його на вказаній посаді з 30 грудня 2020 року.

12. Стягнено з ТУ ДБР у м. Миколаєві на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 600 147,70 грн, визначений без утримання сум податків та інших обов`язкових платежів.

13. Стягнено з ТУ ДБР у м. Миколаєві на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 600 147,70 грн, визначений без утримання сум податків та інших обов`язкових платежів.

14. Вирішено питання щодо судових витрат.

15. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що ТУ ДБР у м. Миколаєві обмежилось виключно попередженням позивача про наступне звільнення за два місяці до дати звільнення і не вжило жодних заходів щодо працевлаштування позивача. При цьому відповідач не заперечував наявність вакантних посад, проте зазначив про невідповідність кваліфікації ОСОБА_1 вимогам до посади провідного інспектора відділу матеріально-технічного забезпечення.

16. Місцевий суд відхилив посилання ТУ ДБР у м. Миколаєві про невідповідність кваліфікації позивача вимогам до посади провідного інспектора зазначеного відділу, оскільки посадова інструкція, яка визначає вимоги до спеціальних знань та навичок, затверджена відповідачем 24 грудня 2020 року, а водії сектору матеріально-технічного забезпечення переведені на вказану посаду 22 грудня 2020 року.

17. Встановивши вказані обставини, суд першої інстанції зазначив про порушення відповідачем установленого законом порядку звільнення позивача у контексті виконання вимог частини другої статті 40 та частини третьої статті 49-2 КЗпП України, а саме обов`язку одночасно із попередженням про наступне вивільнення запропонувати всі інші вакантні посади (іншу роботу), які з`явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення.

18. Дійшовши висновку про незаконність звільнення позивача, місцевий суд вважав, що позивач має бути поновлений на роботі з 30 грудня 2020 року та на його користь підлягає стягненню середній заробіток за час вимушеного прогулу на підставі статті 235 КЗпП України.

19. Крім того, суд першої інстанції вважав, що позивач пропустив строк для звернення із заявою про вирішення трудового спору, визначений статтею 233 КЗпП України, проте зазначив про поважність причин його пропуску з урахуванням звернення ОСОБА_1 з цим позовом до Миколаївського окружного адміністративного суду і закриття цим судом провадження у справі у зв`язку з неможливістю розгляду справи в порядку адміністративного судочинства. Поновлюючи вказаний строк, місцевий суд керувався статтею 233 КЗпП України та статтями 261 264 267 ЦК України.

20. Постановою Верховного Суду від 26 червня 2024 року касаційну скаргу ТУ ДБР у м. Миколаєві задоволено частково.

21. Постанову Миколаївського апеляційного суду від 06 лютого 2023 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

22. Суд касаційної інстанції, направляючи справу на новий апеляційний розгляд, виходив із того, що суд апеляційної інстанції належним чином не перевірив висновок суду першої інстанції про існування в ТУ ДБР у м. Миколаєві в період з часу попередження позивача про наступне вивільнення до дати його звільнення вакантних посад, для зайняття яких у ОСОБА_1 є достатня кваліфікація та досвід роботи. При цьому Верховний Суд зазначив, що суди попередніх інстанцій такі посади не зазначають.

23. Крім того, обставини щодо наявності у ОСОБА_1 освіти, спеціальності, кваліфікації, стажу роботи, крім тих, що були достатні для зайняття посади інспектора сектору матеріально-технічного забезпечення ТУ ДБР у м. Миколаєві, суди попередніх інстанцій не встановлювали.

24. Касаційний суд звернув увагу на те, що апеляційний суд не перевірив доводи апеляційної скарги про те, що кваліфікація та досвід роботи ОСОБА_1 не відповідає кваліфікаційним вимогам до посади провідного інспектора відділу матеріально технічного забезпечення ТУ ДБР у м. Миколаєві, які фактично введені замість посади позивача і які, за висновком місцевого суду, відповідач мав запропонувати позивачу.

25. Також, враховуючи те, що як на час звільнення ОСОБА_1 з роботи, так і на час його звернення до суду з позовом, в Україні діяв встановлений Кабінетом Міністрів України карантин з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), а строки, визначені статтею 233 КЗпП України, були продовжені на строк дії такого карантину, суд дійшов висновку, що суди попередніх інстанцій помилково вважали пропущеним позивачем строк звернення до суду та безпідставно поновили цей строк.

26. Постановою Миколаївського апеляційного суду від 13 серпня 2024 року апеляційну скаргу ТУ ДБР у м. Миколаєві залишено без задоволення.

27. Рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 07 листопада 2022 року залишено без змін.

28. Суд апеляційної інстанції, врахувавши висновки касаційного суду, переглядаючи справу в апеляційному порядку, дійшов висновку, що при звільненні позивача роботодавцем була порушена процедура звільнення працівника на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України.

29. Апеляційний суд зазначив, що на час попередження позивача про скорочення його посади інспектора роботодавцю було відомо, що вводяться дві нові посади з функцією обслуговування, на які можуть претендувати особи, посади яких були скорочені. Разом із тим, позивач не був повідомлений про посади провідних інспекторів, на які він міг претендувати.

30. Водночас посади провідних інспекторів були запропоновані двом водіям сектора матеріально-технічного забезпечення, які погодились та написали відповідні заяви про своє переведення 17 грудня 2020 року та наказом відповідача від 22 грудня 2020 року були переведені на посади провідних інспекторів 23 грудня 2020 року, проте вказані посади не були запропоновані позивачу.

31. Суд відхилив посилання відповідача на те, що ОСОБА_1 не мав достатньої кваліфікації та досвіду роботи для переведення його на вакантні посади провідних інспекторів, оскільки посадова інструкція провідного інспектора, за якою були визначені вимоги до спеціальних знань і навичок провідного інспектора, була затверджена 24 грудня 2020 року, тобто на час пропонування вакантних посад іншим особам, видачі наказу про переведення останніх на ці вакантні посади, будь-яких вимог щодо спеціальних знань та навичок до кандидатів на ці посади роботодавець не зазначав та таких доказів матеріали справи не містять.

32. Таким чином, апеляційний суд дійшов висновку, що доводи відповідача про те, що за період з 22 жовтня по 29 грудня 2020 року у нього не було вакантних посад, які б могли бути запропоновані позивачу ,є неприйнятними.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

33. У липні 2025 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга ТУ ДБР у м. Миколаєві.

34. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 28 липня 2025 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу і надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

35. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 листопада 2025 року справу призначено до розгляду у складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

36. У касаційній скарзі ТУ ДБР у м. Миколаєві, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

37. Підставою касаційного оскарження заявник зазначає неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме:

застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду ід 08 серпня 2018 року в справі № 757/19004/15-ц, від 30 жовтня 2019 року в справі № 503/361/16-ц, від 25 березня 2020 Року в справі № 288/1466/18, від 12 серпня 2020 року в справі № 753/3889/17, від 24 лютого 2021 року в справі № 540/2097/18, від 26 березня 2021 року в справі № 570/2709/19 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України);

невиконання вказівок Верховного Суду, вказаних під час перегляду судових рішень в цій справі.

38. Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційним судом не враховано, що положення статей 14, 143 Закону України «Про Державне бюро розслідувань» не передбачають переведення працівників ДБР з однієї категорії посад на іншу, новостворені посади державної служби та посади осіб рядового та начальницького складу у ТУ ДБР у м. Миколаєві не могли бути запропоновані позивачу без проходження конкурсу.

39. Заявник вказує, що апеляційний суд не перевірив відповідність кваліфікації позивача новоствореній посаді та не взяв до уваги, що позивач не має досвіду роботи строком не менше 1 року на посаді водія, не має посвідчення ІІІ групи з електробезпеки, яке свідчить про наявність спеціальної освіти, пов`язаної з оперативним обслуговуванням та ремонтом електроустановок, тобто його освіта та кваліфікація не відповідає вимогам, що пред`являються до посади провідного інспектора відділу матеріально-технічного забезпечення.

40. При цьому вакантні посади, які б відповідали освітньому рівню та кваліфікації позивача та роботу на яких він міг би виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду, у відповідача відсутні.

41. Суд не врахував, що станом на 29 грудня 2020 року (дата звільнення позивача) відповідні кваліфікаційні вимоги до новоствореної посади провідного інспектора існували та позивач їм не відповідав.

42. Разом із тим, відповідність посадам провідних інспекторів перевединих працівників ОСОБА_3 та ОСОБА_2 підтверджується наданими доказами.

Відзиву на касаційну скаргу не подано

Фактичні обставини справи, встановлені судами

43. Наказом ТУ ДБР у м. Миколаєві від 06 грудня 2018 року за № 34-ос ОСОБА_1 призначено на посаду інспектора сектору матеріально-технічного забезпечення ТУ ДБР у м. Миколаєві з 10 грудня 2018 року з випробуванням тривалістю два місяці.

44. Наказом ДБР від 15 жовтня 2020 року за № 581 затверджено структуру та штатну чисельність територіальних управлінь, зокрема, затверджено структуру ТУ ДБР у м. Миколаєві та визначено чисельність у кількості 116 штатних одиниць.

45. Суди встановили, що згідно з наказом ДБР від 20 жовтня 2020 року № 201-дск, зокрема, затверджено зміни до штатного розпису на 2020 рік № 5 ТУ ДБР у м. Миколаєві, які вводяться в дію з 23 грудня 2020 року. Вказаними змінами зі складу структурних підрозділів ТУ ДБР у м. Миколаєві виведено, окрім іншого, сектор матеріально-технічного забезпечення кількістю 10 штатних посад, зокрема, 2 посади інспектора, та введено відділ матеріально-технічного забезпечення кількістю 5 штатних посад, зокрема, 2 посади провідного інспектора.

46. Наказом ТУ ДБР у м. Миколаєві від 22 жовтня 2020 року № 156-ос, зокрема, доручено сектору кадрової роботи та державної служби ТУ ДБР у м. Миколаєві попередити працівників, посади яких скорочуються, про наступне звільнення та виплатити вихідну допомогу у розмірі двох середньомісячних заробітних плат.

47. 29 жовтня 2020 року ОСОБА_1 ознайомився з попередженням про наступне вивільнення, зі змісту якого суди встановили, що у зв`язку з реорганізацією ТУ ДБР у м. Миколаєві посаду позивача буде скорочено після закінчення двох місяців з моменту вручення цього попередження і звільнено на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України.

48. Наказом ТУ ДБР у м. Миколаєві від 29 грудня 2020 року № 213-ос звільнено ОСОБА_1 з посади інспектора сектору матеріально-технічного забезпечення з 29 грудня 2020 року у зв`язку зі скороченням чисельності та штату працівників ТУ ДБР у м. Миколаєві.

Позиція Верховного Суду

49. Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

50. Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

51. Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

52. Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановленні в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

53. Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

54. Відповідно до статті 43 Конституції України громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

55. Статтею 21 КЗпП України визначено, що трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

56. Згідно пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірванні власником або уповноваженим ним органом у випадку зміни в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

57. Статтею 49-2 КЗпП України встановлено, що про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації.

58. При вирішенні питання про те, чи мав змогу роботодавець виконати вимоги статті 49-2 КЗпП України про надання роботи працівникові, який вивільняється у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, суд має виходити з того, що за змістом цієї норми працівнику має бути запропонована наявна робота за відповідною професією чи спеціальністю і лише за відсутності такої роботи інша наявна робота. При цьому роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.

59. Таким чином, однією з найважливіших гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов`язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника.

60. Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини 2 статті 40, частини 3 статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

61. Відповідний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 вересня 2018 року у справі № 800/538/17, в постановах Верховного Суду від 07 квітня 2021 року у справі № 946/6628/19, від 21 квітня 2021 року у справі № 723/822/20.

62. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 вересня 2018 року у справі № 800/538/17 зроблено висновок, що «за приписами частини першої статті 40, частин першої та третьої статті 49-2 КЗпП вбачається, що власник або уповноважений ним орган одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці зобов`язаний запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації. Тобто, роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, які відповідають зазначеним вимогам, що існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював. З огляду на викладене, оскільки обов`язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом усього періоду і існували на день звільнення. Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 01 квітня 2015 року у справі № 6-40цс15, і Велика Палата Верховного Суду не вбачає правових підстав відступити від цих висновків».

63. У постанові Верховного Суду від 22 вересня 2021 року у справі № 490/372/21 зазначено: «звільнення працівника з підстав, не передбачених законом, або з порушенням установленого законом порядку свідчить про незаконність такого звільнення та тягне за собою поновлення порушених прав працівника. Відповідно до частини першої статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. Таким чином, аналіз зазначених правових норм у їх сукупності з положеннями статті 43 Конституції України та статті 240-1 КЗпП України дає підстави для висновку про те, що за змістом частини першої статті 235 КЗпП України працівник підлягає поновленню на попередній роботі у разі незаконного звільнення, під яким слід розуміти як звільнення без законної підстави, так і звільнення з порушенням порядку, установленого законом».

64. Суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу в апеляційному порядку, погодився із висновком місцевого суду, що вивільнення позивача відбулось з порушенням трудового законодавства, тому наявні підстави для задоволення позовних вимог.

65. У касаційній скарзі заявник посилається на те, що освіта та кваліфікація позивача не відповідає вимогам, що пред`являються до посади провідного інспектора відділу матеріально-технічного забезпечення, тому суди помилково задовольнити позовні вимоги.

66. Колегія судді відхиляє вказані доводи касаційної скарги з огляду на наступне.

67. Судами встановлено, що наказом ДБР від 15 жовтня 2020 року за № 581 затверджено структуру та штатну чисельність територіальних управлінь, зокрема, затверджено структуру ТУ ДБР у м. Миколаєві та визначено чисельність у кількості 116 штатних одиниць.

68. Згідно з наказом ДБР від 20 жовтня 2020 року № 201-дск, зокрема, затверджено зміни до штатного розпису на 2020 рік № 5 ТУ ДБР у м. Миколаєві, які вводяться в дію з 23 грудня 2020 року. Вказаними змінами зі складу структурних підрозділів ТУ ДБР у м. Миколаєві виведено, окрім іншого, сектор матеріально-технічного забезпечення кількістю 10 штатних посад, зокрема, 2 посади інспектора, та введено відділ матеріально-технічного забезпечення кількістю 5 штатних посад, зокрема, 2 посади провідного інспектора.

69. Суд апеляційної інстанції, на виконання вказівок суду касаційної інстанції, ухвалою від 30 липня 2024 року витребував у відповідача відповідні докази.

70. На виконання ухвали апеляційного суду відповідачем було надано суду: довідку про те, що в період з 22 жовтня до 29 грудня 2020 року у ТУ ДБР були відсутні вакантні посади, для зайняття яких у ОСОБА_1 була достатня кваліфікація та досвід роботи та які можливо було б запропонувати йому для переведення без проведення конкурсу; копії протоколів засідання комісії ТОВ «НКЦ Профтехнавчання» № 20-029-5 та відповідно № 20-029-04 від 24 грудня 2020 року щодо перевірці знань з питань охорони праці, Правил безпечної експлуатації електроустановок споживачів НПАОП 40.1-1.21-98, Правил експлуатації електрозахисних засобів та інш., а також основ електробезпеки, гігієни праці та надання першої допомоги потерпілим гр. № 029 ОСОБА_3 та ОСОБА_2 .

За результатами цих перевірок останнім були видані посвідчення про перевірку знань з питань охорони праці від 24 грудня 2020 року. Також було надано копії трудової книжки ОСОБА_3 , з якої встановлено, що останній працював водієм, та довідкою підтверджено, що ОСОБА_2 працював в ТУ ДБР на посаді водія з 23 грудня 2019 року по 22 грудня 2020 року.

71. Судами встановлено, що внаслідок змін до штатного розпису на 2020 рік було виведено зі штатного розпису, зокрема, сектор матеріально технічного забезпечення ТУ ДБР, де скороченню підлягали посади з функцією обслуговування завідувача господарства, інспектора (цю посаду займав позивач), та дві посади робітників - водіїв, які займали ОСОБА_3 та ОСОБА_2 .

72. З 23 грудня 2020 року замість цього сектору вводився відділ матеріально-технічного забезпечення, до складу якого було введено тільки дві посади провідного інспектора, які були визначені як посади з функцією обслуговування та не потребували призначення через конкурсну процедуру працевлаштування.

73. Зазначений змінений штатний розпис було затверджено 19 жовтня 2020 року як додаток до наказу ДБР від 20 жовтня 2020 року № 201дск (т. 1, а. с 115).

74. З огляду на викладене колегія суддів погоджується із висновком судів попередніх інстанцій про те, що на час попередження позивача про скорочення його посади інспектора, роботодавцю було відомо, що вводяться дві нові посади з функцією обслуговування, на які можуть претендувати особи, посади яких були скорочені.

75. Водночас роботодавцем не було повідомлено позивача про вказані посади, на які він міг претендувати.

76. Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги про те, що апеляційним судом не враховано, що положення статей 14, 143 Закону України «Про Державне бюро розслідувань» не передбачають переведення працівників ДБР з однієї категорії посад на іншу, новостворені посади державної служби та посади осіб рядового та начальницького складу у ТУ ДБР у м. Миколаєві не могли бути запропоновані позивачу без проходження конкурсу, оскільки обіймання посад провідних інспекторів (посада з функцією обслуговування) не передбачає проходження конкурсу, отже посилання заявника на вказані статті Закону, є безпідставними.

77. Крім того, посади провідних інспекторів були запропоновані двом водіям сектора матеріально-технічного забезпечення ( ОСОБА_3 та ОСОБА_2 ), які погодилися та написали відповідні заяви про своє переведення від 17 грудня 2020 року та наказом відповідача від 22 грудня 2020 року були переведені на посади провідних інспекторів з 23 грудня 2020 року (день ввода в дію нового штатного розпису). При цьому зазначені посади на день видачі вказаного наказу не були запропоновані ОСОБА_1 .

78. Колегія суддів звертає увагу заявника на те, що згідно наказів від 22 грудня 2020 року ОСОБА_3 та ОСОБА_2 були переведені на посаду провідного інспектора з 23 грудня 2020 року, проте посадова інструкція провідного інспектора відділу матеріально-технічного забезпечення ТУ ДБР у м. Миколаєві була затверджена 24 грудня 2020 року, тому доводи щодо невідповідності кваліфікації позивача є безпідставними.

79. З урахуванням викладеного, колегія суддів погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про наявність вакантних посад з 22 жовтня 2020 року по 29 грудня 2020 року, які могли бути запропоновані позивачу.

80. Також слід зазначити, що відповідачем на надано доказів здійснення порівняння продуктивності праці та кваліфікації працівників з метою вирішення питання про те, хто з працівників, які підлягають вивільненню у зв`язку із скороченням штату, має переважне право залишитися на роботі (довідки, порівняльні таблиці тощо), із зазначенням чому саме надається перевага одним працівникам, а не іншим.

81. Таким чином, враховуючи те, що відповідач, вивільняючи працівника на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, не дотримався вимог трудового законодавства щодо запропонування всіх наявних вакантних посад позивачу, колегія суддів погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про наявність підстав для задоволення позовних вимог.

82. Посилання заявника на невиконання апеляційний судом вказівок Верховного Суду є безпідставними, оскільки суд апеляційної інстанції, переглядаючи повторно справу в апеляційному порядку, відповідно до частини першої статті 417 ЦПК України врахував висновки касаційного суду, викладені у постанові від 26 червня 2024 року.

83. Доводи заявника щодо неврахування судами висновків, викладених у постановах Верховного Суду ід 08 серпня 2018 року в справі № 757/19004/15-ц, від 30 жовтня 2019 року в справі № 503/361/16-ц, від 25 березня 2020 Року в справі № 288/1466/18, від 12 серпня 2020 року в справі № 753/3889/17, від 24 лютого 2021 року в справі № 540/2097/18, від 26 березня 2021 року в справі № 570/2709/19, відхиляються колегією суддів, оскільки судові рішення, з урахуванням встановлених обставин, не суперечать висновкам, викладеним у вказаних постановах.

84. Вказані, а також інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм матеріального і процесуального права й зводяться до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

85. Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального процесуального права.

86. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на законність та обґрунтованість судових рішень не впливають.

Керуючись статтями 400 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Миколаєві, залишити без задоволення.

2. Рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 07 листопада 2022 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 13 серпня 2024 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

О. В. Ступак

В. В. Шипович