Ухвала КЦС ВП від 07.06.2018 року у справі №752/1016/17

Друк

Пошук

389

Просмотров

КОММЕНТАРИЙ от ресурса "ПРОТОКОЛ":

Постанова

касаційний цивільний суд верховного суду ( КЦС ВП )

Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 07.06.2018 року у справі №752/1016/17

Державний герб України

Постанова

Іменем України

12 вересня 2018 року

м. Київ

справа № 752/1016/17

провадження № 61-19138сво18

Верховний Суд у складі Обєднаної Палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І. (суддя-доповідач),

суддів: Гулька Б. І., Луспеника Д. Д., Стрільчука В. А., Червинської М. Є.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_2,

відповідачі: публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк», публічне акціонерне товариство «Івано-Франківський арматурний завод»,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк», яка підписана представником ОСОБА_3, на ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 30 березня 2017 року у складі суддів: Прокопчук Н. О., Саліхова В. В., Семенюк Т. А.,

ВСТАНОВИВ:

У січні 2017 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ПАТ «Укрсоцбанк», ПАТ «Івано-Франківський арматурний завод» про визнання договору поруки недійсним.

Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 21 лютого 2017 року у задоволенні клопотання представника ПАТ «Укрсоцбанк» про залишення позову ОСОБА_2 без розгляду з підстав, передбачених пунктом 6 частини першої статті 207 ЦПК України відмовлено.

Ухвала мотивована тим, що третейське застереження в договорі поруки № 365/5-СВ/SUR від 27 вересня 2012 року укладено в порушення вимог пункту 14 частини першої статті 6 Закону України «Про третейські суди», тому таке застереження є нікчемним.

Не погодившись з цією ухвалою ПАТ «Укрсоцбанк» звернулося до суду з апеляційною скаргою.

Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 07 березня 2017 року відкрито апеляційне провадження у цій справі, а ухвалою від 09 березня 2016 року справу призначено до розгляду в судовому засіданні на 30 березня 2017 року.

Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 30 березня 2017 року апеляційне провадження закрито. Апеляційну скаргу повернуто ПАТ «Укрсоцбанк».

Ухвала мотивована тим, що апеляційне провадження у справі було відкрите помилково, оскільки при вирішенні питання не було враховано, що ухвала про відмову у залишенні позову без розгляду відповідно до статті 293 ЦПК України (у редакції, чинній на момент прийняття оскаржених рішень) не може бути оскаржена окремо від рішення суду.

У квітні 2017 року ПАТ «Укрсоцбанк» подало касаційну скаргу на ухвалу Голосіївського районного суду м. Києва від 21 лютого 2017 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 30 березня 2017 року, в якій просить оскаржені рішення скасувати і прийняти нове про залишення позову без розгляду.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд зробив неправильний висновок, що ухвала про відмову у залишенні заяви без розгляду не оскаржується в апеляційному порядку. Також ПАТ «Укрсоцбанк» вважає безпідставним посилання суду першої інстанції на пункт 14 частини першої статті 6 Закону України «Про третейські суди», оскільки ОСОБА_2 є поручителем, а не споживачем.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 квітня 2017 року у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ПАТ «Укрсоцбанк» на ухвалу Голосіївського районного суду м. Києва від 21 лютого 2017 року відмовлено.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 квітня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ПАТ «Укрсоцбанк» на ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 30 березня 2017 року.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 вересня 2017 року справу призначено до судового розгляду.

У статті 388 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), в редакції Закону України № 2147-VІІІ від 3 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», який набрав чинності 15 грудня 2017 року, передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

На підставі підпункту 6 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України справу передано до Касаційного цивільного суду.

У травні 2018 року ОСОБА_2 через представника ОСОБА_4 надав відзив на касаційну скаргу, в якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржене рішення без змін.

Відзив мотивований тим, що стаття 293 ЦПК України (у редакції, чинній на момент звернення ПАТ «Укрсоцбанк» із апеляційною скаргою) містить вичерпний перелік ухвал, які можуть бути оскаржені окремо від рішення суду, та ухвали про відмову у залишенні заяви без розгляду у цьому переліку не зазначено. Тому вважає ухвалу апеляційного суду про закриття апеляційного провадження законною та обґрунтованою.

Ухвалою Верховного Суду від 30 травня 2018 року справу передано на розгляд Обєднаної Палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Ухвала мотивована тим, що у пункті 15 частини першої статті 293 ЦПК України (у редакції, чинній на момент звернення ПАТ «Укрсоцбанк» із апеляційною скаргою) законодавець передбачив право оскаржувати в апеляційному порядку окремо від рішення суду ухвали суду першої інстанції про залишення заяви без розгляду, так і про відмову у залишенні заяви без розгляду.

Верховний Суд у складі Обєднаної Палати Касаційного цивільного суду заслухав суддю-доповідача, перевірив наведені у касаційній скарзі доводи, за результатами чого робить висновок про відхилення аргументів, які викладені в касаційній скарзі, з таких мотивів.

При закритті апеляційного провадження суд апеляційної інстанції зробив висновок, що при вирішенні питання про відкриття апеляційного провадження не було враховано, що ухвала про відмову у залишенні позову без розгляду відповідно до статті 293 ЦПК України (у редакції, чинній на момент прийняття оскаржених рішень) не може бути оскаржена окремо від рішення суду.

Верховний Суд у складі Обєднаної Палати Касаційного цивільного суду погоджується із цим висновком апеляційного суду з таких підстав.

Відповідно до частини другої статі 292 ЦПК України (у редакції, чинній на момент звернення ПАТ «Укрсоцбанк» із апеляційною скаргою) ухвала суду першої інстанції оскаржується в апеляційному порядку окремо від рішення суду у випадках, передбачених статтею 293 цього Кодексу.

Згідно пункту 15 частини першої статті 293 ЦПК України окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо залишення заяви без розгляду.

Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (VOLOVIK v. UKRAINE, № 15123/03, § 45, ЄСПЛ, 06 грудня 2007 року).

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.

Європейський суд з прав людини зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (DIYA 97 v. UKRAINE, №19164/04, § 47, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2010 року).

Аналіз змісту частини першої статті 293 ЦПК України (у редакції, чинній на момент звернення ПАТ «Укрсоцбанк» із апеляційною скаргою), дозволяє зробити висновок, що законодавець використав різні конструкції, визначаючи перелік ухвал, зокрема, в одних випадках вживається слово: «відмови» (п. 1, 4, 7, 11 та ін.), а в інших - вказується на сутність процесуального рішення (п. 2, 3, 6, 12 та ін.).

Тлумачення пункту 15 частини першої статті 293 ЦПК України (у редакції, чинній на момент звернення ПАТ «Укрсоцбанк» із апеляційною скаргою) свідчить, що законодавець передбачив право оскаржувати в апеляційному порядку окремо від рішення суду лише ухвали суду першої інстанції про залишення заяви без розгляду.

Посилання у касаційній скарзі на правові позиції Конституційного Суду України висловлені у рішеннях: від 27 січня 2010 року у справі № 3-рп/2010, від 28 квітня 2010 року у справі № 12-рп/2010, від 08 липня 2010 року у справі № 18-рп/2010, від 02 листопада 2011 року у справі № 13-рп/2011, від 22 квітня 2014 року у справі № 4-рп/2014, і твердження про те, що вони прийняті по аналогічним правовідносинам, колегія суддів відхиляє.

Аналіз змісту рішень Конституційного Суду України у вказаних справах свідчить, що при тлумаченні пунктів 2, 10, 12, 18, 28 частини першої статті 293 ЦПК України (у редакції, чинній на момент звернення ПАТ «Укрсоцбанк» із апеляційною скаргою), суд враховував такі обставини:

(а) зміст (особливість) процесуального рішення, що оскаржується;

(б) стадію цивільного судочинства, що обумовлює процесуальну можливість особи поновити свої права виключно шляхом оскарження відповідної ухвали.

При цьому, Конституційний Суд України, зокрема, вказував, що:

(1) «згідно з частиною другою статті 293 Кодексу заперечення на ухвали, які не підлягають оскарженню окремо від рішення суду, включаються до апеляційної скарги на рішення суду. Це положення слід розуміти так, що будь-яка ухвала суду підлягає перегляду в апеляційному порядку самостійно або разом з рішенням суду. Однак особливість ухвали про відмову у видачі дубліката виконавчого листа полягає в тому, що вона приймається на стадії виконання судового рішення і оскаржити її одночасно з оскарженням рішення суду неможливо, тому ця ухвала може бути оскаржена лише самостійно» (абзац 5 пункту 3.2. рішення від 27 січня 2010 року у справі № 3-рп/2010);

(2) «особливістю ухвали про роз'яснення рішення суду або про відмову в роз'ясненні рішення суду є те, що суд може постановити її в будь-який час до настання обмежень, визначених у частині другій статті 221 ЦПК України, зокрема після набуття ним законної сили. Це виключає можливість оскарження такої ухвали разом з цим рішенням, тому вона може бути оскаржена самостійно» (абзац другий пункту 2.2. рішення Конституційного Суду України від 08 липня 2010 року у справі № 18-рп/2010);

(3) «[…] особливістю ухвал суду першої інстанції щодо внесення виправлень у рішення або відмови у внесенні виправлень є те, що суд може постановити їх у будь-який час, зокрема й після набрання рішенням законної сили. За цих умов такі ухвали суду першої інстанції фактично не можуть бути оскаржені разом із рішенням суду. Крім того, відсутність можливості апеляційного оскарження ухвал суду першої інстанції про відмову у внесенні виправлень у рішення окремо від рішення суду у випадку, якщо наявні у тексті судового рішення неточності (арифметичні помилки чи описки) стосуються істотних обставин, може ускладнити або навіть унеможливити виконання судового рішення» (пункт 2.3. рішення Конституційного Суду України від 22 квітня 2014 року у справі № 4-рп/2014);

(4) «особливістю ухвал суду щодо повороту виконання рішення є те, що вони приймаються на стадіях виконання судового рішення і оскаржити їх одночасно з рішенням суду неможливо» (абзац четвертий пункту 3.2. рішення Конституційного Суду України від 02 листопада 2011 року у справі № 13-рп/2011).

Тому тлумачення пункту 15 частини першої статті 293 ЦПК України (у редакції, чинній на момент звернення ПАТ «Укрсоцбанк» із апеляційною скаргою) має відбуватися із урахуванням можливості/неможливості поновити свої права, особою, яка подає апеляційну скаргу, в інший спосіб аніж шляхом оскарження в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції окремо від рішення суду.

Європейський суд з прав людини вказав, що відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції, якщо апеляційне оскарження існує в національному правовому порядку, держава зобов'язана забезпечити особам під час розгляду справи в апеляційних судах, в межах юрисдикції таких судів, додержання основоположних гарантій, передбачених статтею 6 Конвенції, з урахуванням особливостей апеляційного провадження, а також має братись до уваги процесуальна єдність судового провадження в національному правовому порядку та роль в ньому апеляційного суду. «Право на суд», одним із аспектів якого є право доступу, не є абсолютним і може підлягати обмеженням; їх накладення дозволене за змістом, особливо щодо умов прийнятності апеляційної скарги. Проте такі обмеження повинні застосовуватись з легітимною метою та повинні зберігати пропорційність між застосованими засобами та поставленого метою (VOLOVIK v. UKRAINE, 15123/03, § 53, 55, ЄСПЛ, від 06 грудня 2007 року).

Верховний Суд у складі Обєднаної Палати Касаційного цивільного суду враховує, що ухвала про відмову у залишенні заяви без розгляду не перешкоджає подальшому провадженню у справі (не є остаточним рішенням), а тому особа має право включити до апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції заперечення на ухвалупро відмову у залишенні заяви без розгляду.

Європейський суд з прав людини вказав, що неможливо припустити, щоб пункт 1 статті 6 Конвенції детально описував процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і водночас не гарантував сторонам, що спір щодо їх прав та обов'язків цивільного характеру буде остаточно вирішено (BALATSKYY v. UKRAINE, № 34786/03, § 30, ЄСПЛ, від 25 жовтня 2007 року). Також Суд неодноразово наголошував, що це роль національних судів організовувати судові провадження таким чином, щоб вони були без затримок та ефективними (SHULGA v. UKRAINE, № 16652/04, § 28, ЄСПЛ, від 02 грудня 2010 року) і запобігання неналежній та такій, що затягує справу, поведінці сторін у цивільному процесі є завданням саме державних органів (MUSIYENKO v. UKRAINE, № 26976/06, § 24, ЄСПЛ, від 20 січня 2011 року).

У пункті 26 ухвали Великої Палати Верховного Суду 4 липня 2018 року у справі № 623/3792/15-ц вказується, що право на апеляційне оскарження учасники справи можуть реалізувати у порядку, визначеному процесуальним законом, не зловживаючи їхніми процесуальними правами у спосіб подання апеляційної скарги на ухвалу, що не може бути оскаржена до ухвалення рішення по суті спору й окремо від такого рішення. Заперечення учасників процесу щодо наявності підстав для закриття провадження у справі мають розглядатися судом при оскарженні рішення, ухваленого по суті спору.

Верховний Суд у складі Обєднаної Палати Касаційного цивільного суду вважає за необхідне зазначити, що право на апеляційне оскарження учасники справи можуть реалізувати у порядку, визначеному процесуальним законом, не зловживаючи їхніми процесуальними правами у спосіб подання апеляційної скарги на ухвалу, що не може бути оскаржена до ухвалення рішення по суті спору й окремо від такого рішення. Заперечення учасників процесу щодо наявності підстав для залишення заяви без розгляду мають розглядатися судом при оскарженні рішення, ухваленого по суті спору. У зв'язку із цим право на суд, одним із аспектів якого є право доступу, в аспекті апеляційного оскарження ухвали про відмову у залишенні заяви без розгляду, підлягає обмеженню, яке застосовується з легітимною метою та зберігає пропорційність між застосованими засобами та поставленого метою.

Подібний висновок зроблено у пункті 26 ухвали Великої Палати Верховного Суду 4 липня 2018 року у справі № 623/3792/15-ц.

Системний аналіз статей 205, 293, 307 ЦПК України (у редакції, чинній на момент звернення ПАТ «Укрсоцбанк» із апеляційною скаргою) дозволяє стверджувати, що у випадку прийняття до розгляду апеляційної скарги на ухвалу, що не підлягає оскарженню окремо від рішення суду, апеляційний суд має постановити ухвалу про закриття апеляційного провадження у справі за такою скаргою.

Постановляючи ухвалу про закриття провадження у справі, апеляційний суд зробив правильний висновок про те, що ухвала Голосіївського районного суду м. Києва від 21 лютого 2017 року про відмову у залишенні заяви без розгляду не підлягає апеляційному оскарженню, оскільки відсутня в переліку ухвал, на які можуть бути подані апеляційні скарги, згідно частини першої статті 293 ЦПК України (у редакції, чинній на момент звернення ПАТ «Укрсоцбанк» із апеляційною скаргою).

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржена ухвала постановлена без додержання норм процесуального права У зв'язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржену ухвалу без змін.

Відповідно до частини другої статті 416 ЦПК України у постанові палати, об'єднаної палати, Великої Палати Верховного Суду має міститися висновок про те, як саме повинна застосовуватися норма права, із застосуванням якої не погодилася колегія суддів, палата, об'єднана палата, що передала справу на розгляд палати, об'єднаної палати, ВеликоїПалати.

На підставі викладеного, частини другої статті 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі Обєднаної Палати Касаційного цивільного суду висловлює такий висновок про застосування норми права.

Тлумачення пункту 15 частини першої статті 293 ЦПК України (у редакції, чинній на момент звернення ПАТ «Укрсоцбанк» із апеляційною скаргою) має відбуватися із урахуванням можливості/неможливості поновити свої права, особою, яка подає апеляційну скаргу, в інший спосіб аніж шляхом оскарження в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції окремо від рішення суду. Ухвала про відмову у залишенні заяви без розгляду не перешкоджає подальшому провадженню у справі (не є остаточним рішенням), а тому особа має право оскаржити в апеляційному порядку ухвалу про відмову у залишенні заяви без розгляду разом з рішенням суду першої інстанції.

Керуючись статтями 400, 406, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі Обєднаної Палати Касаційного цивільного суду,