Історія справи

Постанова КЦС ВП від 12.06.2023 року у справі №718/1816/21
Постанова КЦС ВП від 12.06.2023 року у справі №718/1816/21

Постанова

Іменем України

12 червня 2023 року

місто Київ

справа № 718/1816/21

провадження № 61-3528сво22

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Погрібного С. О. (суддя-доповідач),

суддів: Грушицького А. І., Гулька Б. І., Крата В. І., Луспеника Д. Д., Фаловської І. М., Червинської М. Є.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Акціонерне товариство «Альфа-Банк», приватний нотаріус Чернівецького міського нотаріального округу Козлова Наталія Володимирівна,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства «Альфа-Банк» на постанову Чернівецького апеляційного суду від 25 лютого 2022 року, прийняту колегією суддів у складі Височанської Н. К., Владичана А. І., Литвинюк І. М.,

ВСТАНОВИВ:

І. ФАБУЛА СПРАВИ

Стислий виклад позиції позивача

ОСОБА_1 у липні 2021 року звернувся до суду з позовом до Акціонерного товариства «Альфа-Банк» (далі - АТ «Альфа-Банк», банк), приватного нотаріуса Чернівецького міського нотаріального округу Козлової Н. В. про визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію права власності, поновлення права власності.

Позивач обґрунтовував свої вимоги тим, що 04 липня 2007 року він та Акціонерно-комерційний банк соціального розвитку «Укрсоцбанк»

(далі - АКБ «Укрсоцбанк») уклали кредитний договір № 335, за яким кредитор зобов`язувався передати позичальнику кредитні кошти в сумі 99 000, 00 дол. США зі сплатою 13, 5 % річних, строком до 03 липня 2022 року.

На забезпечення виконання зобов`язання за цим кредитним договором він та АКБ «Укрсоцбанк» уклали іпотечний договір № 335, предметом якого були житловий будинок та земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_1 . Власником нерухомого майна на момент укладення кредитного договору та договору іпотеки був позивач.

22 квітня 2021 року АТ «Альфа-Банк» звернулося до приватного нотаріуса Чернівецького міського нотаріального округу Козлової Н. В. з метою реєстрації за банком права власності на житловий будинок, який був предметом іпотеки. Того ж дня приватний нотаріус прийняла рішення (індексний номер 57805252) про реєстрацію за АТ «Альфа-Банк» права власності на згаданий житловий будинок.

ОСОБА_1 вважав протиправною проведену державну реєстрацію щодо предмета іпотеки, оскільки на його адресу не надходило жодних повідомлень від банку щодо звернення стягнення на іпотечне майно.

На переконання позивача, звернення стягнення на предмет іпотеки відбулося усупереч дії мораторію, запровадженого Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», та без згоди позивача.

Посилаючись на наведене та остаточно сформулювавши позовні вимоги, ОСОБА_1 просив суд:

- визнати протиправним рішення, індексний номер 57805252, прийняте приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Козловою Н. В., про реєстрацію права власності на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 ,

за АТ «Альфа-Банк»;

- скасувати рішення про державну реєстрацію права власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно щодо реєстрації за АТ «Альфа-Банк» на зазначений житловий будинок від 22 квітня 2021 року 15:38:18, номер запису права власності № 41644765, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2344129573225;

- поновити у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно право приватної власності на спірний житловий будинок за ОСОБА_1 на підставі рішення Кіцманського районного суду Чернівецької області від 26 жовтня 2006 року № 2-1347/2006.

Стислий виклад позиції відповідача

АТ «Альфа-Банк» подало відзив на позов ОСОБА_1 , просило відмовити у його задоволенні.

Відповідач зазначив, що під час проведення реєстраційних дій щодо реєстрації права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем державний реєстратор не порушила норм чинного законодавства, на час вчинення спірної реєстраційної дії жодних законодавчих заборон, мораторіїв та інших перешкод, які б не давали права кредитору звертати стягнення на предмет іпотеки в позасудовому порядку, не було.

Стислий виклад змісту рішення суду першої інстанції

Рішенням від 01 листопада 2021 року Кіцманський районний суд Чернівецької області відмовив у задоволенні позову ОСОБА_1 .

Суд першої інстанції зазначив, що застереження в іпотечному договорі прирівнюється до договору про задоволення вимог іпотекодержателя за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання. Державний реєстратор відповідно до вимог статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» вчинила реєстраційні дії щодо переходу права власності на предмет іпотеки до іпотекодержателя, адже іпотекодержатель надав передбачені законом документи для такої реєстраційної дії.

Посилання позивача на неотримання ним повідомлення про усунення порушень суд визнав безпідставними, оскільки ОСОБА_1 не надав суду жодних доказів отримання такого повідомлення іншою особою, а не ним особисто, або взагалі його неотримання.

Також суд першої інстанції вважав необґрунтованими посилання позивача на Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», оскільки спірна реєстрація права власності проведена 22 квітня 2021 року, тобто тоді, коли зазначений Закон не був чинним. Натомість Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо споживчих кредитів, наданих в іноземній валюті», яким було фактично продовжено дію мораторію, набрав чинності 23 квітня 2021 року.

Водночас суд першої інстанції зауважив, що 16 січня 2020 року внесено зміни до статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» і такого способу захисту порушених речових прав, як скасування рішення про проведену державну реєстрацію права, без вимоги про припинення, зміну або визнання речового права законом не передбачено.

Відмовляючи у задоволенні вимог до державного реєстратора, суд дійшов висновку, що він не є належним відповідачем.

Стислий виклад змісту рішень суду апеляційної інстанції

Постановою від 25 лютого 2022 року Чернівецький апеляційний суд задовольнив апеляційну скаргу ОСОБА_1 , скасував рішення Кіцманського районного суду Чернівецької області від 01 листопада 2021 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до АТ «Альфа-Банк» та ухвалив нове рішення про задоволення позову в цій частині.

Апеляційний суд визнав протиправним рішення, індексний номер 57805252, прийняте приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Козловою Н. В., про реєстрацію права власності на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 ,

за АТ «Альфа-Банк».

Скасував рішення про державну реєстрацію права власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно щодо реєстрації за АТ «Альфа-Банк» права приватної власності на спірний житловий будинок від 22 квітня 2021 року, номер запису права власності № 41644765, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2344129573225.

Поновив у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно право приватної власності на згаданий житловий будинок за ОСОБА_1 на підставі рішення Кіцманського районного суду Чернівецької області від 26 жовтня 2006 року № 2-1347/2006.

Рішення суду першої інстанції в частині позовних вимог ОСОБА_1 до приватного нотаріуса Чернівецького міського нотаріального округу Козлової Н. В. залишив без змін.

Частково задовольняючи позовні вимоги, апеляційний суд зазначив, що позивач, остаточно сформулювавши позовні вимоги, правильно вибрав спосіб захисту порушеного права.

Вважаючи вимоги позову до банку обґрунтованими, суд апеляційної інстанції зазначив, що з врахуванням приписів Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» під час дії мораторію не може бути звернуто примусове стягнення на спірний житловий будинок, площа якого становить 209, 9 кв. м та який використовується позивачем як місце постійного проживання.

Доводи банку про те, що оспорювана реєстрація права власності здійснена 22 квітня 2021 року, тобто коли Закон України «Про мораторій на стягнення майна, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» не був чинним, апеляційний суд відхилив як необґрунтовані, звернувши увагу на те, що 13 квітня 2021 року Верховна Рада України схвалила Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реструктуризації зобов`язань за кредитами в іноземній валюті та адаптації процедур неплатоспроможності фізичних осіб», яким продовжила дію мораторію.

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційної скарги

АТ «Альфа-Банк» у квітні 2022 року звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Чернівецького апеляційного суду від 25 лютого 2022 року та залишити в силі рішення Кіцманського районного суду Чернівецької області від 01 листопада 2021 року.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Заявник, наполягаючи на тому, що оскаржуване судове рішення суд апеляційної інстанції ухвалив з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, визначив як підстави касаційного оскарження наведеного судового рішення те, що апеляційний суд застосував норми права без урахування висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 369/382/17 (провадження № 14-389цс18), від 13 березня 2019 року у справі № 331/6927/16-ц (провадження № 14-651цс18), від 15 травня 2019 року у справі № 757/12726/18-ц

(провадження № 14-97цс19), від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (провадження № 14-364цс19), від 28 січня 2020 року у справі № 50/311-б (провадження № 12-143гс19), від 07 липня 2020 року у справі № 438/610/14-ц (провадження № 14-577цс19), від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (провадження №12-204гс19), від 29 вересня 2020 року у справі № 378/596/16-ц (провадження № 14-545цс19), від 09 грудня 2020 року у справі № 200/13595/19-а (провадження № 11-250апп20), від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (провадження № 14-67цс20), а також у постановах Верховного Суду від 23 червня 2020 року у справі № 906/516/19, від 30 червня 2020 року у справі № 922/3130/19, від 14 липня 2020 року у справі № 910/8387/19, від 20 серпня 2020 року у справі № 916/2464/19, від 03 вересня 2020 року у справі № 914/1201/19, від 18 листопада 2020 року у справі № 154/883/19-ц (провадження № 61-12287св20), від 15 грудня 2020 року у справі № 922/2589/19, від 16 грудня 2020 року у справі № 676/58/17 (провадження № 61-5047св20), від 25 січня 2021 року у справі № 664/220/19-ц (провадження № 61-12991св20), від 10 серпня 2021 року у справі № 918/127/20, від 01 грудня 2021 року у справі № 501/1346/18 (провадження № 61-4788св21), щодо правомірного (ефективного) способу захисту порушених прав у подібних правовідносинах.

Також як на підставу касаційного оскарження постанови апеляційного суду заявник посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо чинності Закону України «Про мораторій на стягнення майна, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» у період із 21 до 22 квітня 2021 року.

Банк звертає увагу, що позивач одночасно із вимогою про скасування рішення державного реєстратора повинен був пред`явити вимогу про припинення речового права (права власності) відповідача. Оскільки позивач не сформулював вимогу про припинення права власності відповідача на спірне майно, тоді створені такі умови, коли для вирішення одного спору потрібно ініціювати декілька судових процесів.

Стверджує, що позивач не надав до суду доказів, що у нього немає будь-якого іншого житла, крім того, яке було передано в іпотеку, а також не надав доказів його проживання у спірному житловому будинку.

Оспорювана реєстрація проведена 22 квітня 2021 року, тобто коли Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» втратив чинність, натомість Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо споживчих кредитів, наданих в іноземній валюті», яким фактично продовжено дію мораторію на стягнення майна, набрав чинності 23 квітня 2021 року, як і Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реструктуризації зобов`язань за кредитами в іноземній валюті та адаптації процедур неплатоспроможності фізичних осіб».

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

Відзиви на касаційну скаргу до Верховного Суду не надходили.

ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ

Ухвалою від 07 червня 2022 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження у справі та витребував матеріали справи із суду першої інстанції.

Ухвалою від 02 листопада 2022 року Верховний Суд призначив справу до судового розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

Ухвалою від 30 листопада 2022 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду передав справу на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Ухвалою від 20 січня 2023 року Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду прийняв справу та призначив її до розгляду.

Мотиви передачі справи на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду

В ухвалі від 30 листопада 2022 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду зробив висновок про наявність правових підстав для передачі справи на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, оскільки вважав, що існує нагальна потреба відступити від висновків колегії Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, викладених у постанові від 15 червня 2022 року у справі № 354/467/16-ц

(провадження № 61-15833св21), та врахувати принцип справедливості, добросовісності та розумності як загальної засади цивільного законодавства у правовідносинах, на які поширювалися умови Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» та які виникли 21 та 22 квітня 2021 року.

На думку колегії суддів, з огляду на те, що Закон України № 1381-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо споживчих кредитів, наданих в іноземній валюті» та Закон України № 1382-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реструктуризації зобов`язань за кредитами в іноземній валюті та адаптації процедур неплатоспроможності фізичних осіб» були прийняті Верховною Радою України 13 квітня 2021 року, підписані Президентом України і опубліковані 22 квітня 2021 року, тому очевидно, що, звертаючись до державного реєстратора 22 квітня 2021 року із заявою про здійснення державної реєстрації права власності внаслідок примусового звернення стягнення на предмет іпотеки, іпотекодержатель був обізнаним про зміст законодавчих актів, спрямованих на продовження відповідного мораторію, та правомірні очікування позичальника.

Аналіз обставин, встановлених судами у розглядуваній справі, на переконання колегії суддів, дає підстави для висновку, що дії АТ «Альфа-Банк» щодо примусового звернення стягнення на предмет іпотеки 22 квітня 2021 року, тобто після публікації Законів України від 13 квітня 2021 року № 1381-IX та № 1382-IX, з урахуванням наслідків цих дій у виді втрати позивачем права власності на житло, мають бути оцінені на предмет відповідності засадам справедливості, добросовісності та розумності.

ІV. ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ ОБ`ЄДНАНОЇ ПАЛАТИ КАСАЦІЙНОГО ЦИВІЛЬНОГО СУДУ У СКЛАДІ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що 04 липня 2007 року АКБ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 уклали договір кредиту № 335, за умовами якого позичальник отримав кредит у розмірі 99 000, 00 дол. США зі сплатою за користування кредитними коштами 13, 5 % річних та кінцевим терміном повернення кредиту та процентів за ним не пізніше 03 липня 2022 року.

Відповідно до додаткової угоди від 25 червня 2009 року № 2 про зміну умов договору кредиту від 04 липня 2007 року № 335 сторони погодили, що кредитор надає позичальнику грошові кошти на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового використання в сумі 102 766, 21 дол. США зі сплатою 16 % річних.

На забезпечення виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором 04 липня 2007 року АКБ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 уклали іпотечний договір № 335 (з подальшими змінами та доповненнями), відповідно до якого іпотекодавець передав в іпотеку банку житловий будинок, 1994 року побудови, з належними до нього господарськими будівлями та спорудами, загальною площею 209, 90 кв. м, житловою площею 119, 30 кв. м, та земельну ділянку, площею 0, 1680 га, за цільовим призначенням - для обслуговування житлового будинку, ведення особистого підсобного господарства, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно з підпунктом 4.5.3 іпотечного договору іпотекодержатель звертає стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку».

У випадку невиконання іпотекодавцем письмової вимоги іпотекодержателя про усунення порушених зобов`язань за цим та/або основним зобов`язанням у встановлений іпотекодержателем строк, такі вимоги іпотекодержателя задовольняються за рахунок предмета іпотеки. Це застереження згідно з Законом України «Про іпотеку» вважається договором про задоволення вимог іпотекодержателя, який є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на предмет іпотеки на підставі цього іпотечного договору, який в цьому випадку є правовстановлюючим документом (пункт 4.8 іпотечного договору).

АТ «Альфа-Банк» 05 червня 2020 року направило ОСОБА_1 повідомлення № АБ/2019/123 про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору та анулювання залишку заборгованості за основним зобов`язанням (вимога про усунення порушення), в якому зазначило, що внаслідок реорганізації шляхом приєднання правонаступником усього майна, майнових прав та обов`язків АТ «Укрсоцбанк» є АТ «Альфа-Банк». Цим листом іпотекодержатель вимагав сплатити борг за кредитним договором, розмір якого становив 242 926, 40 дол. США.

Із посиланням на статті 35, 36 Закону України «Про іпотеку» АТ «Альфа-Банк» попередило, що в разі невиконання цієї вимоги протягом тридцятиденного строку банк має намір звернути стягнення на предмет іпотеки в порядку, передбаченому статтею 37 Закону України «Про іпотеку».

Відповідно до реєстру № 235 цінних поштових відправлень, що пересилаються в межах України, відділення поштового зв`язку Чернігів-24, поштамт ЦПЗ № 1, АТ «Альфа-Банк» направило ОСОБА_1 зазначене повідомлення, яке згідно з рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення вручене ОСОБА_1 17 липня 2020 року.

Відповідно до звіту № ВА 210420-001 про незалежну оцінку вартості ринкова вартість житлового будинку на АДРЕСА_1 складає 1 679 410, 00 грн, земельної

ділянки - 273 168, 00 грн.

На підставі рішення від 22 квітня 2021 року, індексний номер 57805252, державного реєстратора - приватного нотаріуса Чернівецького міського нотаріального округу Козлової Н. В. за АТ «Альфа-Банк» зареєстровано право власності на спірний житловий будинок.

Оцінка мотивів передачі справи на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду

Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у вирішенні цього спору в цілому та поставленого перед нею завдання визначила основною правовою проблемою, що підлягає розв`язанню, те, чи можна вважати таким, що здійснено згідно із законом, відповідає загальним засадам цивільного законодавства України та принципам права примусове звернення стягнення у період 21, 22 квітня 2021 року на предмет іпотеки, який за своїми характеристиками підпадає під дію Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».

Право, застосоване судом

Відповідно до частини першої статті 37 Закону України «Про іпотеку»

(тут і далі - в редакції, чинній на час звернення банком стягнення на предмет іпотеки) іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання.

Згідно із підпунктом 1 пункту 1 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» не може бути примусово звернено стягнення (відчужене без згоди власника) на майно, що віднесене до об`єктів житлового фонду

(далі - нерухоме житлове майно), об`єкт незавершеного житлового будівництва, майнові права на нього, що є предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно/об`єкт незавершеного житлового будівництва/майнові права виступають як забезпечення виконання зобов`язань фізичної особи (позичальника або майнового поручителя) за кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що:

- таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об`єктом незавершеного житлового будівництва, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності немає іншого нерухомого житлового майна; або;

- таке нерухоме житлове майно придбавалося за кредитні кошти і при цьому умовами кредитного договору передбачена заборона реєстрації місця проживання позичальника або майнового поручителя за адресою знаходження нерухомого житлового майна, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності немає іншого нерухомого житлового майна;

- загальна площа такого нерухомого житлового майна (об`єкта незавершеного житлового будівництва) не перевищує 140 квадратних метрів для квартири та 250 квадратних метрів для житлового будинку.

Пунктом 4 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» передбачено, що протягом дії цього Закону інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм.

Відповідно до абзацу 4 пункту 2 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Кодексу України з процедури банкрутства (у редакції Закону України від 16 вересня 2020 року № 895-IX) Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» втрачає чинність через вісімнадцять місяців з дня введення в дію цього Кодексу, тобто 21 квітня 2021 року.

13 квітня 2021 року Верховна Рада України прийняла Закон України № 1381-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо споживчих кредитів, наданих в іноземній валюті», відповідно до пункту 2 розділу ІІ якого Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» втрачає чинність через п`ять місяців з дня набрання чинності цим Законом.

Також 13 квітня 2021 року Верховна Рада України прийняла Закон України № 1382-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реструктуризації зобов`язань за кредитами в іноземній валюті та адаптації процедур неплатоспроможності фізичних осіб», яким внесла зміни до Кодексу України з процедур банкрутства у розділі «Прикінцеві та перехідні положення» та абзац четвертий пункту 2 виклала в такій редакції: «Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» втрачає чинність через двадцять місяців з дня введення в дію цього Кодексу».

Закони № 1381-IX та № 1382-IX Президент України 21 квітня 2021 року підписав, та 22 квітня 2021 року їх опубліковано в офіційному друкованому виданні - газеті «Голос України».

Закони України від 13 квітня 2021 року № 1381-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо споживчих кредитів, наданих в іноземній валюті» та № 1382-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реструктуризації зобов`язань за кредитами в іноземній валюті та адаптації процедур неплатоспроможності фізичних осіб» набрали чинності 23 квітня 2021 року.

Відповідно до цих законів Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» (який втратив чинність 21 квітня 2021 року) поновлює свою дію на п`ять місяців з дня набрання чинності Законом № 1381-IX, тобто діє з 23 квітня 2021 року до 23 вересня 2021 року.

Щодо дії закону в часі

В оцінці правомірності дій іпотекодержателя щодо звернення стягнення на предмет іпотеки 22 квітня 2021 року потрібно враховувати, що Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» втратив чинність 21 квітня 2021 року та поновив свою дію лише 23 квітня 2021 року.

Відповідно до частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

За правилами частин першої та третьої статті 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

Закріплення названого принципу на конституційному рівні є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, зумовлює у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене в результаті прийняття пізніше іншого закону чи інакшого нормативно-правового акта.

У Рішенні Конституційного Суду України від 09 лютого 1999 року

№ 1-рп/99 у справі про зворотну дію в часі законів та інших

нормативно-правових актів наголошується на тому, що до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

У Рішенні від 12 липня 2019 року № 5-р(I)/2019 Конституційний Суд України висловив думку, що за змістом частини першої статті 58 Основного Закону України новий акт законодавства застосовується до тих правовідносин, які виникли після набрання ним чинності. Якщо правовідносини тривалі і виникли до ухвалення акта законодавства та продовжують існувати після його ухвалення, то нове нормативне регулювання застосовується з дня набрання ним чинності або з дня, встановленого цим нормативно-правовим актом, але не раніше дня його офіційного опублікування (абзац четвертий пункту 5 мотивувальної частини).

З урахуванням наведених приписів Закону та Рішення Конституційного Суду України є підстави для висновку, що іпотекодержатель, звертаючись до державного реєстратора з метою позасудового врегулювання спору, мав керуватися тією нормою права, яка сформульована саме у законі, яка була чинною на момент вчинення ним відповідної реєстраційної дії, зокрема й звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом реєстрації права власності на нього за іпотекодержателем. За умови дотримання вимог позасудового звернення стягнення на предмет іпотеки, чинних на момент вчинення такої дії, рішення державного реєстратора про реєстрацію права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем є правомірним та не підлягає скасуванню судом.

Враховуючи, що станом на 22 квітня 2021 року ЗаконУкраїни «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» втратив чинність та поновлено його дію було лише 23 квітня 2021 року, тому висновки суду першої інстанції про те, що на момент звернення стягнення на предмет іпотеки мораторій не діяв, є обґрунтованими.

Та обставина, що Президент України підписав закони № 1381-IX та № 1382-IX 21 квітня 2021 року, та 22 квітня 2021 року їх опубліковано в офіційному друкованому виданні - газеті «Голос України», не підтверджує, що ці закони набрали законної сили та були обов`язковими для іпотекодержателя (у цій справі) у день їх опублікування.

Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду наголошує на тому, що, як зазначалося, новий закон України, який набрав чинності, за загальним правилом, застосовується до тих правовідносин, які виникли після набрання ним чинності. Якщо правовідносини є тривалими і виникли до ухвалення акта законодавства та продовжують існувати після його ухвалення, тоді нове правове регулювання застосовується з дня набрання ним чинності або з дня, встановленого цим нормативно-правовим актом, але не раніше дня його офіційного опублікування.

У Законі № 1381-IX, пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» якого продовжено дію Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», не міститься застереження про те, що його положення застосовуються до правовідносин не раніше дня його офіційного опублікування, а тому підстав для застосування норм Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» у справі, що переглядається, не встановлено.

Відповідно у іпотекодержателя не було законних перешкод для звернення до державного реєстратора із заявою про державну реєстрацію прав та їх обтяжень - реєстрацію 22 квітня 2021 року права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем на підставі іпотечного застереження у примусовому порядку без згоди іпотекодавця: іпотекодержатель надав державному реєстратору усі необхідні документи, що встановлено судом, заборон на вчинення таких дій на момент звернення іпотекодержателя до державного реєстратора законодавцем встановлено не було, відповідно оспорюване рішення державного реєстратора є правомірним та не підлягає скасуванню.

Щодо застосування принципів справедливості, добросовісності та розумності у спірних правовідносинах

Передаючи справу на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду висловила переконання, що дії іпотекодержателя щодо примусового звернення стягнення на предмет іпотеки 22 квітня 2021 року, тобто після публікації Законів України № 1381-IX та № 1382-IX, з урахуванням наслідків цих дій у виді втрати позивачем права власності на житло, мають бути оцінені на предмет відповідності засадам справедливості, добросовісності та розумності.

Оцінюючи доводи колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, потрібно враховувати принцип справедливості, добросовісності та розумності як загальну засаду цивільного законодавства у правовідносинах, на які поширювалися умови Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» та які виникли 21 та 22 квітня 2021 року, Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду врахувала таке.

Справедливість, добросовісність та розумність є загальною засадою цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України).

Добросовісність - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17 (провадження № 61-22315сво18)).

Виходячи із аналізу правових норм, закріплених у ЦК України, поняття «добросовісність» ототожнюється із поняттям «безвинність» і навпаки, «недобросовісність» із «виною». Такий висновок випливає із того, що за діяння, якими заподіяно шкоду внаслідок недобросовісної поведінки, може наступати відповідальність (наприклад, частина третя статті 39 ЦК України), а оскільки обов`язковим елементом настання відповідальності за загальним правилом є вина, то такі діяння є винними (постанова Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 521/17654/15-ц

(провадження № 61-2858св18)).

Розглядаючи поняття розумності як принципу здійснення суб`єктивних цивільних прав потрібно враховувати, що розумною є поведінка особи, яка діє у межах, не заборонених їй договором або актами цивільного законодавства (постанова Верховного Суду від 16 січня 2019 року у праві № 521/17654/15-ц (провадження № 61-2858св18)).

Справедливість є однією з основних засад права та вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню. У сфері реалізації права справедливість проявляється, зокрема у рівності всіх перед законом (третій та четвертий абзаци пункту 4.1 Рішення Конституційного Суду України від 02 листопада

2004 року № 15-рп/2004).

Таке тлумачення пункту 6 статті 3 ЦК України, що дії іпотекодержателя з примусової реалізації предмета іпотеки у період, коли не діяв Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» (21 та 22 квітня 2021 року), та за обставин прийняття 13 квітня 2021 року Верховного Радою України законів № 1381-IX та № 1382-IX, які опубліковані 22 квітня 2021 року та набрали чинності 23 квітня 2021 року, суперечить принципу справедливості, розумності та добросовісності, призведе до унеможливлення задоволення іпотекодержателем вимог за відповідним договором.

Подібне тлумачення є несумісним із призначенням інституту забезпечення виконання зобов`язань і суперечить принципам розумності, справедливості та рівності сторін.

У таких висновках Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду керується тим, що вимога іпотекодержателя щодо звернення стягнення на предмет іпотеки є правомірною та пов`язана з невиконанням/неналежним виконанням позичальником основного кредитного зобов`язання. Звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до іпотечного застереження за існування відповідних обставин, зокрема невиконання позичальником зобов`язань за кредитним договором, що призвело до існування простроченої заборгованості, у період, коли не діяв Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» (21 та 22 квітня 2021 року) та за обставин прийняття 13 квітня 2021 року Верховного Радою України законів № 1381-IX та № 1382-IX, які опубліковані 22 квітня 2021 року та набрали чинності 23 квітня 2021 року, не свідчить про порушення іпотекодержателем принципу справедливості, добросовісності та розумності.

Банк, звертаючись до державного реєстратора, діяв відкрито, у межах, не заборонених договором або актами цивільного законодавства, реалізуючи своє правомірне право на погашення заборгованості за кредитним договором за рахунок предмета іпотеки. Обмеження іпотекодержателя у такому праві, з урахуванням існування усіх необхідних для цього умов, буде неправомірним та призведе до надання переваги одному із учасників спірних правовідносин та порушення принципу рівності сторін у правовідносинах.

Інтерес банку був правомірним, банк задовольнив його з метою отримання виконання за чинним зобов`язанням.

Підписавши іпотечне застереження, сторони визначили можливі шляхи звернення стягнення, які має право використати іпотекодержатель. Стягнення є примусовою дією іпотекодержателя, направленою до іпотекодавця з метою задоволення вимог кредитора. При цьому до прийняття Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» право іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки (як у судовому, так і в позасудовому порядку) залежало не від наявності згоди іпотекодавця, а від факту невиконання боржником умов кредитного договору.

Визначаючи те, чи вийшов кредитор за межі здійснення цивільних прав, Верховний Суд врахував таке.

Верховний Суд наголошує на тому, що мораторій є відстроченням виконання зобов`язання, а не звільненням від його виконання. Мораторій на стягнення майна, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті, запроваджений законом, не передбачає втрати кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) у разі невиконання боржником зобов`язань за договором, а лише тимчасово забороняє у примусовому порядку стягувати (відчужувати без згоди власника) цей предмет іпотеки (застави).

Дія Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» виключно обмежувала в часі примусове стягнення майна до моменту втрати ним чинності. Після втрати чинності цим Законом право іпотекодержателя примусово звернути стягнення на предмет іпотеки відновлюється та іпотекодержатель вправі скористуватися ним у разі існування на те підстав, зокрема факту невиконання боржником умов кредитного договору.

Відповідно до частини третьої статті 16 ЦК України суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої-п`ятої статті 13 цього Кодексу.

Аналіз частини другої статті 13 ЦК України дає підстави для висновку, що недобросовісна поведінка особи, яка полягає у вчиненні дій, які можуть у майбутньому порушити права інших осіб, є формою зловживання правом.

Сутність зловживання правом полягає у вчиненні уповноваженою особою дій, які складають зміст відповідного суб`єктивного цивільного права, недобросовісно, в тому числі всупереч меті такого права.

Категорія «зловживання правом» свідчить про те, що вона стосується саме здійснення суб`єктивних цивільних прав, а не виконання обов`язків. Обов`язковою умовою кваліфікації дій особи як зловживання правом є встановлення факту вчинення дій, спрямованих на здійснення належного відповідній особі суб`єктивного цивільного права.

Заборона зловживання правом за суттю випливає з якості рівнозваженості, закладеної такою засадою, як юридична рівність учасників цивільних правовідносин. Ця формула виражає втілення в цивільному праві принципів пропорційності, еквівалентності, справедливості під час реалізації суб`єктивних цивільних прав і виконання юридичних обов`язків.

Здійснення суб`єктивних цивільних прав повинно відбуватися суто відповідно до принципів правомірності здійснення суб`єктивних цивільних прав, автономії волі, принципів розумності і добросовісності. Дотримання цих принципів є обов`язковим для застосування при здійсненні усіх, без винятку, суб`єктивних цивільних прав.

Дослідження питання про здійснення особою належного їй суб`єктивного матеріального права відповідно до його мети безпосередньо пов`язане з аналізом фактичних дій суб`єкта на предмет дотримання вимоги добросовісності.

Як зазначено, право іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки є правомірним, сторони у договорі передбачили відповідну умову про іпотечне застереження - про позасудовий спосіб реалізації предмета іпотеки, на момент реєстрації права власності за банком Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» втратив чинність, а та обставина, що на момент реалізації предмета іпотеки Верховна Рада України вже прийняла 13 квітня 2021 року закони № 1381-IX та № 1382-IX, які опубліковані 22 квітня 2021 року та набрали чинності 23 квітня 2021 року, не свідчить про порушення іпотекодержателем принципу справедливості, добросовісності та розумності. На момент реалізації іпотекодержателем свого правомірного права мораторій на звернення стягнення на предмет іпотеки в Україні не діяв, а набрання чинності відповідним Законом у майбутньому не може призводити до обмеження прав осіб у момент, коли такий Закон ще не набрав чинності.

Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у таких висновках керується також тим, що, розпочинаючи процедуру позасудового врегулювання спору та направляючи іпотекодавцю досудову вимогу, іпотекодержатель мав правомірні очікування на реалізацію своїх прав на звернення стягнення на предмет іпотеки у позасудовому порядку після втрати чинності Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті». На момент направлення досудової вимоги ще не було прийнято

законів № 1381-IX та № 1382-IX, а тому іпотекодержатель не міг передбачати, що дію цього Закону буде продовжено.

Потрібно враховувати, що Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» не встановлює заборони іпотекодержателю розпочати процедуру звернення стягнення на предмет іпотеки, зокрема, провести підготовчі дії, що полягають у направленні іпотекодавцю досудової вимоги, проведенні оцінки вартості іпотечного майна. До того ж, направлення досудової вимоги іпотекодавцю не свідчить про те, що у подальшому безумовно відбудеться примусове стягнення у позасудовому порядку, адже така вимога може бути задоволена іпотекодавцем добровільно та предмет іпотеки буде відчужений за згодою іпотекодавця, а також невиконання досудової вимоги може бути підставою для звернення до суду з відповідним позовом. Саме іпотекодержатель на власний розсуд та з урахуванням обставин, що склалися, вправі обирати, у який саме спосіб йому задовольнити свої вимоги за рахунок предмета іпотеки.

Також не може свідчити про порушення принципу добросовісності, справедливості та розумності сама реєстрація за іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки у день подання заяви до державного реєстратора, оскільки такої заборони Закон України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (у редакції, чинній на момент прийняття рішення про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно) не містить. Визначення граничного строку (в один робочий день) розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень не означає, що таке рішення державний реєстратор має прийняти в момент закінчення такого строку, а свідчить, що таке рішення державний реєстратор вправі ухвалити протягом усього цього строку до його завершення.

Підсумовуючи, за обставин, коли іпотекодержатель діє відкрито, з дотриманням процедури позасудового звернення стягнення на предмет іпотеки та за існування для цього правових підстав - невиконання чи неналежне виконання боржником зобов`язань, забезпечених іпотекою, - такі дії іпотекодержателя не можуть вважатися вчиненими з порушенням принципу справедливості, розумності та добросовісності.

Покладення на іпотекодержателя негативних наслідків у виді невизнання за іпотекодержателем права на позасудове звернення стягнення на предмет іпотеки, коли Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» не діяв у зв`язку з несвоєчасним прийняттям, підписанням та опублікуванням законів № 1381-IX та № 1382-IX, є неприпустимим, нівелює в цілому права іпотекодержателя на захист своїх порушених прав невиконанням чи неналежним виконанням боржником зобов`язань, забезпечених іпотекою.

Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду наголошує на тому, що та обставина, що до втрати чинності Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» Верховна Рада України схвалила Закони № 1381-IX та № 1382-IX, не мала для іпотекодержателя таких наслідків, як заборона позасудового врегулювання спору після втрати чинності Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», адже прийняття закону Верховною Радою України не ототожнюється з набранням ним чинності.

Відповідно до статті 94 Конституції України закон підписує Голова Верховної Ради України і невідкладно направляє його Президентові України. Президент України протягом п`ятнадцяти днів після отримання закону підписує його, беручи до виконання, та офіційно оприлюднює його або повертає закон зі своїми вмотивованими і сформульованими пропозиціями до Верховної Ради України для повторного розгляду. У разі якщо Президент України протягом встановленого строку не повернув закон для повторного розгляду, закон вважається схваленим Президентом України і має бути підписаний та офіційно оприлюднений. Закон набирає чинності через десять днів з дня його офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачено самим законом, але не раніше дня його опублікування.

Тож прийняття Закону України Верховною Радою України без набрання ним чинності не створює для особи обов`язку для вчинення певних дій або утримання від них, адже за загальним правилом закон не має зворотної дії у часі.

Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду виснувала, що звернення іпотекодержателя 21 та 22 квітня 2022 року до державного реєстратора з метою звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі іпотечного застереження у примусовому порядку без згоди іпотекодавця є правомірним, не суперечить принципу добросовісності, розумності та справедливості, а тому немає підстав для висновку про існування підстав для скасування рішення державного реєстратора про реєстрацію права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем.

Щодо наявності підстав для відступу від правових висновків, викладених колегіями суддів Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду

З огляду на викладене Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду вважає, що немає підстав для відступу від правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 червня 2022 року у справі № 354/467/16-ц (провадження № 61-15833св21), щодо правомірності передачі предмета іпотеки для реалізації 21 квітня 2021 року, коли втратив чинність Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».

Оцінюючи подібність правовідносин у справі, що переглядається, та у справі № 354/467/16-ц, Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду керується тим, що у обох справах постало питання щодо дії мораторію на примусове звернення стягнення на майно, що є предметом іпотеки, протягом 21 та 22 квітня 2021 року, коли не діяв Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».

Та обставина, що у справі № 354/467/16-ц оскаржувалися дії приватного виконавця з передачі майна на реалізацію, не спростовують тих обставин, що у обох правових ситуаціях постало питання щодо застосування мораторію на примусове звернення стягнення на майно, що є предметом іпотеки, протягом 21 та 22 квітня 2021 року, коли не діяв Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті». У обох справах щодо предмета іпотеки застосовано процедуру примусового звернення стягнення, тобто без згоди іпотекодавця.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 з метою конкретизації висновків, викладених, зокрема у постанові від 27 березня 2018 року у справі № 910/17999/16, постанові від 25 квітня 2018 року у справі № 925/3/7, постанові від 25 квітня 2018 року у справі № 910/24257/16, зазначила, що на предмет подібності потрібно оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, тоді у такому разі подібність потрібно також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

Щодо вирішення спору по суті вимог

Задовольняючи частково позов, апеляційний суд врахував, що під час дії мораторію не може бути звернуто примусове стягнення на спірний житловий будинок, площа якого становить 209, 9 кв. м, та який використовується позивачем як місце постійного проживання.

Доводи банку про те, що оспорювана реєстрація права власності здійснена 22 квітня 2021 року, тобто коли Закон України «Про мораторій на стягнення майна, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» не був чинним, апеляційний суд відхилив як необґрунтовані, звернувши увагу на те, що 13 квітня 2021 року Верховна Рада України прийняла Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реструктуризації зобов`язань за кредитами в іноземній валюті та адаптації процедур неплатоспроможності фізичних осіб», яким продовжила дію мораторію.

Враховуючи наведені Об`єднаною палатою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду висновки про те, що банк правомірно реалізував своє право на звернення стягнення на предмет іпотеки у період, коли не діяв Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» (21 та 22 квітня 2021 року), та за обставин прийняття 13 квітня 2021 року Верховного Радою України законів № 1381-IX та № 1382-IX, які опубліковані 22 квітня 2021 року та набрали чинності 23 квітня 2021 року, обґрунтованим є висновок про скасування постанови суду апеляційної інстанції в частині задоволених позову із залишенням в силі в цій частині рішення суду першої інстанції, адже підстав для скасування рішення про державну реєстраціє права власності на предмет іпотеки немає, оспорюване рішення державного реєстратора є правомірним.

Щодо доводів, що звернення стягнення на предмет іпотеки відбулося усупереч дії мораторію, запровадженого Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», та без згоди позивача, то за обставинами справи АТ «Альфа-Банк» звернулося до державного реєстратора із заявою про реєстрацію права власності на предмет іпотеки 22 квітня 2021 року, коли Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» втратив чинність 21 квітня 2021 року, а тому обмежень на реалізацію предмета іпотеки того дня не було. Рішення про реєстрацію права власності на предмет іпотеки за банком державний реєстратор прийняла також 22 квітня 2022 року.

Доводи позивача про те, що він не отримував повідомлень від банку, спростовані встановленими судами першої та апеляційної інстанцій обставинами справи.

Щодо доводів касаційної скарги про спосіб захисту, вибраний позивачем, то Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду врахувала, що такі доводи не підлягають оцінці з огляду на висновки про правомірність звернення банком стягнення на предмет іпотеки 22 квітня 2021 року у позасудовий спосіб без згоди іпотекодавця та, відповідно, про відмову у задоволенні позову з цих підстав.

У постанові від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18) Велика Палата Верховного Суду зробила висновки, що, оцінюючи належність вибраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, суди повинні виходити із його правомірності та ефективності. Це означає, що вимога про захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання відповідного відшкодування. Відтак підставою для звернення до суду є наявність порушеного права, а таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту. Неіснування (невстановлення) обставин, які підтверджували б наявність порушення права особи, за захистом якого вона звернулася, є підставою для відмови у задоволенні такого позову.

Додатково Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду врахувала, що у постанові від 21 грудня 2022 року у справі № 914/2350/18 (914/608/20) (провадження № 12-83гс21) Велика Палата Верховного Суду зробила висновки щодо правомірного та ефективного способу захисту при зверненні стягнення на предмет іпотеки, якщо таке майно надалі не було відчужено третій особі. Велика Палата Верховного Суду наголосила на тому, що державна реєстрація права власності передбачена законом як елемент позасудової процедури звернення стягнення на предмет іпотеки. Якщо позивач (іпотекодавець) вважає порушеними свої права на предмет іпотеки (внаслідок позасудового звернення стягнення на предмет іпотеки відповідачем), він може, з огляду на фактичні обставини, вимагати відновлення становища, яке існувало до порушення (пункт 4 частини другої статті 16 ЦК України). Цей спосіб захисту застосовується у випадку вчинення однією із сторін правопорушення, в результаті чого порушені права та законні інтереси іншої сторони. Водночас позивач повинен довести, що звернення стягнення на предмет іпотеки здійснено всупереч вимогам закону, тобто з порушенням прав позивача.

У згаданій постанові Велика Палата Верховного Суду зауважила, що вибраний позивачем спосіб захисту прав повинен відповідати правовій природі тих правовідносин, що виникли між сторонами. За загальним правилом,

речово-правові способи захисту прав особи застосовуються тоді, коли сторони не пов`язані зобов`язально-правовими відносинами, які визначають їх зміст та правову природу. Якщо спір стосується правочину, укладеного власником майна, то його відносини з контрагентом мають договірний характер, що зумовлює і можливі до застосування способи захисту його прав. Водночас, коли власник та володілець майна не перебували у договірних відносинах один з одним, власник майна може використовувати речово-правові способи захисту. Зважаючи на обставини цієї справи, які існували на момент звернення позивача з позовом та прийняття рішення судом першої інстанції, для захисту порушеного права власності позивача потрібно відновити становище, яке існувало до порушення. Зазначене відповідає способу захисту, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 16 ЦК України. Відповідно до частини четвертої статті 37 Закону України «Про іпотеку» (у редакції, чинній на момент звернення з позовом) рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржено іпотекодавцем у суді.

Велика Палата Верховного Суду виснувала, що оскільки порушення права власності позивача відбулося у результаті державної реєстрації права власності на спірне нерухоме майно за АТ «Мегабанк», пред`явлені ним вимоги позову про скасування рішень державного реєстратора про державну реєстрацію прав опосередковують відновлення становища, яке існувало до порушення. Враховуючи обставини конкретної справи та за умови, що правовідносини між сторонами щодо спірного нерухомого майна мають договірний характер та таке майно не було відчужено третім особам, вимога про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на нерухоме майно не може бути розцінена судами як неефективний (неправомірний) спосіб захисту. Задоволення такого позову приводить до внесення державним реєстратором до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про речове право позивача на спірне нерухоме майно. Це відновлює становище, яке існувало до прийняття державним реєстратором оспорюваного рішення. Зазначене відповідає способу захисту, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 16 ЦК України. Судове рішення про задоволення позовних вимог про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав є підставою для державної реєстрації права власності за позивачем тільки за умови, що на час вчинення реєстраційної дії право власності зареєстроване за відповідачем, а не за іншою особою.

Тож вибраний позивачем спосіб захисту у справі, яка переглядається, відповідно до наведених правових висновків Великої Палати Верховного Суду є правомірним та ефективним за встановлених фактичних обставин справи.

Втім, такий позов не підлягає задоволенню, адже за встановлених фактичних обставин справи іпотекодержатель, звертаючи стягнення на предмет іпотеки, діяв правомірно, оспорюване рішення державного реєстратора є законним, а тому немає підстав для задоволення позову іпотекодавця.

Щодо вимог позивача до приватного нотаріуса як державного реєстратора, то Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду врахувала таке.

Велика Палата Верховного Суду у постановах від 30 січня 2019 року у справі № 552/6381/17 (провадження № 14-626цс18), від 13 березня 2019 року у справі № 757/39920/15-ц (провадження № 14-61цс19), від 27 березня 2019 року у справі № 520/17304/15-ц (провадження № 14-94цс19) та інших звертала увагу на те, що визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи.

У постанові від 21 грудня 2022 року у справі № 914/2350/18 (914/608/20) (провадження № 12-83гс21) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що зміст і характер спірних правовідносин, встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи підтверджують, що спір у позивача є саме з банком чи іншою особою - набувачем майна, що було у заставі (іпотеці) банку, а не з приватним нотаріусом, який виконував функції державного реєстратора, тому приватний нотаріус (державний реєстратор) є неналежним відповідачем у спірних правовідносинах, у позові до нього потрібно відмовити саме із цієї підстави.

Водночас у цій частині касаційна скарга доводів не містить, а Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у цій справі, враховуючи правовий результат вирішення спору, не встановила підстав для виходу за межі доводів та вимог касаційної скарги.

Висновки про застосування норм права

Відповідно до частини другої статті 416 ЦПК України у постанові палати, об`єднаної палати, Великої Палати Верховного Суду має міститися висновок про те, як саме повинна застосовуватися норма права, із застосуванням якої не погодилася колегія суддів, палата, об`єднана палата, що передала справу на розгляд палати, об`єднаної палати, Великої Палати.

На підставі викладеного Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду висловлює такий висновок про застосування норми права.

Системний аналіз положень частини першої статті 58 Конституції України, частин першої та третьої статті 5 ЦК України дає підстави для висновку, що іпотекодержатель, звертаючись до державного реєстратора з метою позасудового врегулювання спору, повинен був керуватися тією правовою нормою, сформульованою в законі, яка була чинною на момент вчинення реєстратором відповідної дії, зокрема й звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом реєстрації щодо нього права власності за іпотекодержателем. За умови дотримання вимог позасудового звернення стягнення на предмет іпотеки, чинних на момент вчинення такої дії, рішення державного реєстратора про реєстрацію права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем є правомірним та не підлягає скасуванню судом.

Враховуючи, що протягом 21 та 22 квітня 2021 року Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» не діяв, за обставин прийняття 13 квітня 2021 року Верховного Радою України законів № 1381-IX

та № 1382-IX, які опубліковані 22 квітня 2021 року та набрали чинності 23 квітня 2021 року, іпотекодержатель мав право на звернення стягнення на предмет іпотеки у позасудовому порядку без згоди іпотекодавця, адже Закон № 1381-IX не містить застереження про те, що його положення застосовуються до правовідносин не раніше дня його офіційного опублікування, а тому підстав для застосування норм Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» станом на 22 квітня 2021 року не було.

Таке тлумачення пункту 6 статті 3 ЦК України, що дії іпотекодержателя з примусової реалізації предмета іпотеки у період, коли не діяв Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», вчинені з порушенням принципу справедливості, розумності та добросовісності, призводить до унеможливлення задоволення іпотекодержателем вимог за відповідним договором. Подібне тлумачення є несумісним із призначенням інституту забезпечення виконання зобов`язань і суперечить принципам розумності, справедливості та рівності сторін.

Звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до іпотечного застереження за існування відповідних обставин, зокрема невиконання позичальником зобов`язань за кредитним договором, що призвело до існування простроченої заборгованості, дотримання процедури примусового звернення стягнення на предмет іпотеки у позасудовому порядку у період, коли не діяв Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» (21 та 22 квітня 2021 року) та за обставин прийняття 13 квітня 2021 року Верховною Радою України Законів № 1381-IX та № 1382-IX, які опубліковані 22 квітня 2021 року та набрали чинності 23 квітня 2021 року, є правомірним, не свідчить про порушення іпотекодержателем принципів справедливості, добросовісності та розумності.

Обмеження іпотекодержателя у такому праві, з урахуванням існування усіх необхідних для цього умов, є неправомірним та призводитиме до надання переваги одному із учасників спірних правовідносин та порушення принципу рівності сторін у цивільних відносинах.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Ухвалюючи судове рішення у цій справі, суд апеляційної інстанції допустив неправильне застосування норм матеріального права, що призвело до скасування правильного рішення суду першої інстанції.

Задовольняючи позов, апеляційний суд застосував норми права, які втратили чинність на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, надав перевагу одній із сторін правовідносин, чим порушив рівність учасників цивільних відносин.

За таких обставин оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції в частині вирішення позовних вимог до банку підлягає скасуванню із залишенням в силі в цій частині рішення суду першої інстанції.

Рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду в частині вирішення позовних вимог до державного реєстратора сторонами не оскаржувалися, а тому в цій частині Верховним Судом не переглядалися.

Відповідно до правил статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Розподіл судових витрат

Згідно із підпунктами «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається, крім іншого, з нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції; розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи, що Верховний Суд дійшов висновку про задоволення касаційної скарги банку, скасування постанови апеляційного суду в частині вирішення вимог до АТ «Альфа-Банк» із залишенням в силі рішення суду першої інстанції в цій частині, судові витрати у виді судового збору за подання касаційної скарги, понесені заявником, підлягають відшкодуванню йому позивачем.

У визначенні розміру судового збору, який підлягає відшкодуванню позивачем відповідачеві, Верховний Суд врахував, що у справі заявлені дві вимоги немайнового характеру, позов подано у 2021 році, постанова апеляційного суду оскаржена відповідачем повністю, а тому за подання касаційної скарги заявник мав сплатити судовий збір у розмірі 3 632, 00 грн (2 270, 00 грн х 0, 4 х 2 х 200 %), що відповідає ставці судового збору за подання касаційної скарги на рішення суду у 2022 році, а тому така сума судового збору, сплачена заявником, підлягає відшкодуванню йому позивачем.

Судові витрати, понесені позивачем у суді апеляційної інстанції, покладаються на нього.

Керуючись статтями 141 400 409 413 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Акціонерного товариства «Альфа-Банк» задовольнити.

Постанову Чернівецького апеляційного суду від 25 лютого 2022 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Альфа-Банк» скасувати, рішення Кіцманського районного суду Чернівецької області від 01 листопада 2021 року в цій частині залишити в силі.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Альфа-Банк» судові витрати, понесені заявником у зв`язку з касаційним переглядом справи, у розмірі 3 632, 00 грн.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий С. О. Погрібний

Судді А. І. Грушицький

Б. І. Гулько

В. І. Крат

Д. Д. Луспеник

І. М. Фаловська

М. Є. Червинська