Історія справи

Постанова

Іменем України

12 червня 2019 року

м. Київ

справа № 206/4295/17

провадження № 61-7790св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.,

суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Журавель В. І. (суддя-доповідач), Краснощокова Є. В.,

учасники справи:

заявник - комунальний заклад «Дніпропетровська клінічна психіатрична лікарня» Дніпропетровської обласної ради,

заінтересована особа - ОСОБА_1 ,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 18 серпня 2017 року у складі судді: Сухорукова А. О. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 13 лютого 2019 року у складі колегії суддів: Деркач Н. М., Каратаєвої Л. О., Ткаченко І. Ю.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2017 року лікар-психіатр комунального закладу «Дніпропетровська клінічна психіатрична лікарня» (далі - КЗ «Дніпропетровська клінічна психіатрична лікарня») Дніпропетровської обласної ради Вицина В. В. звернулась до суду з заявою про примусову госпіталізацію ОСОБА_1 , 1952 року народження, яка проживає на АДРЕСА_1 , до психіатричної лікарні відповідно до статті 14 Закону України «Про психіатричну допомогу» (у редакції, чинній на час звернення із заявою про госпіталізацію).

На обґрунтування заяви посилалася на те, що 13 серпня 2017 року о 23 год. 27 хв. ОСОБА_1 була госпіталізована до психіатричного стаціонару КЗ «Дніпропетровська клінічна психіатрична лікарня») Дніпропетровської обласної ради. Відповідно до висновку комісії лікарів хвора агресивна та становить безпосередню небезпеку для себе та оточуючих, лікування можливе лише у стаціонарних умовах.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Самарського районного суду міста Дніпропетровська від 18 серпня 2017 року заяву лікаря-психіатра КЗ «Дніпропетровська клінічна психіатрична лікарня» Дніпропетровської обласної ради Вициної В. В. задоволено.

Госпіталізовано ОСОБА_1 , 1952 року народження, до КЗ «Дніпропетровська клінічна психіатрична лікарня» Дніпропетровської обласної ради для надання психіатричної допомоги у примусовому порядку.

Своє рішення суд мотивував тим, що ОСОБА_1 страждає психічним захворюванням і внаслідок погіршення її психічного стану виявляє небезпеку для оточуючих.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 13 лютого 2019 року рішення Самарського районного суду міста Дніпропетровська від 18 серпня 2017 року залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з рішенням суду першої інстанції як таким, що ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

ОСОБА_1 подала касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами обох інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення, ухвалити нове про відмову у задоволенні заяви про її примусову госпіталізацію.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга аргументована тим, що суди неповно дослідили обставини справи, не надали їм належної правової оцінки та дійшли помилкових висновків при вирішенні спору.

Медичний висновок, який суди поклали в основу своїх судових рішень, не свідчить про наявність у неї психічного захворювання, яке може бути підставою для примусового її тримання у психіатричній лікарні.

Відзив/заперечення на касаційну скаргу не находили.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 18 квітня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі за заявою комунального закладу «Дніпропетровська клінічна психіатрична лікарня» Дніпропетровської обласної ради, заінтересована особа - ОСОБА_1 , про надання особі психіатричної допомоги в примусовому порядку та витребувано її з Самарського районного суду міста Дніпропетровська.

Ухвалою Верховного Суду від 16 травня 2019 року вищезазначену справу призначено до розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди попередніх інстанцій установили, що 13 серпня 2017 року о 23 год. 27 хв. на підставі направлення лікаря-психіатра Кравцевич Н. В. ОСОБА_1 була госпіталізована до КЗ «Дніпропетровська клінічна психіатрична лікарня» Дніпропетровської обласної ради.

При обстеженні психічного стану хворої ОСОБА_1 14 серпня 2017 року комісією лікарів-психіатрів КЗ «Дніпропетровська клінічна психіатрична лікарня» Дніпропетровської обласної ради поставлений попередній діагноз «шизофренія, параноїдна форма, параноїдний синдром».

Комісія лікарів дійшла висновку, що ОСОБА_1 потребує госпіталізації до психіатричного закладу відповідно до статті 14 Закону України «Про психіатричну допомогу».

Відповідно до заяви сусідів від 15 серпня 2017 року, наданої головному лікарю КЗ «Дніпропетровська клінічна психіатрична лікарня» Дніпропетровської обласної ради, психічний стан ОСОБА_1 погіршився, вона виявляє агресію до них, внаслідок чого була госпіталізована швидкою психіатричною допомогою.

Звертаючись до суду з заявою про госпіталізацію до психіатричного закладу в примусовому порядку на підставах, передбачених статтею 14 Закону України «Про психіатричну допомогу» (у редакції, чинній на час звернення із заявою про госпіталізацію), представник психіатричного закладу посилався на те, що ОСОБА_1 необхідно пройти курс лікування у стаціонарних умовах.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги та скасування судового рішення суду апеляційної інстанції.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до частини першої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Зазначеним вимогам закону судове рішення апеляційного суду не відповідає.

Мотивувальна частина

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосування норм права

Законодавство України про психіатричну допомогу базується на Конституції України, Законі України «Про основи законодавства України про охорону здоров`я», Законі України «Про психіатричну допомогу» та інших нормативно-правових актах, прийнятих відповідно до них (стаття 2 Закону України «Про психіатричну допомогу»).

Згідно статті 3 Закону України «Про психіатричну допомогу» кожна особа вважається такою, яка не має психічного розладу, доки наявність такого розладу не буде встановлено на підставах та в порядку, передбачених цим Законом та іншими законами України.

З огляду на вимоги процесуального закону (статті 279-282 ЦПК України (у редакції, чинній на момент звернення із заявою про госпіталізацію)) та відповідно до статей 14-16 Закону України «Про психіатричну допомогу» (у редакції, чинній на момент звернення із заявою про госпіталізацію) рішення про надання відповідної психіатричної допомоги у примусовому порядку приймається виключно судом.

Відповідно до частини другої статті 281 ЦПК України (у редакції, чинній на момент звернення із заявою про госпіталізацію) справа за заявою про надання психіатричної допомоги у примусовому порядку чи про припинення надання амбулаторної психіатричної допомоги, госпіталізацію у примусовому порядку розглядається в присутності особи, щодо якої вирішується питання про надання їй психіатричної допомоги у примусовому порядку, з обов`язковою участю прокурора, лікаря-психіатра, представника психіатричного закладу, що подав заяву, та законного представника особи, щодо якої розглядаються питання, пов`язані з наданням психіатричної допомоги.

Відповідно до статті 14 Закону України «Про психіатричну допомогу» (у редакції, чинній на момент звернення із заявою про госпіталізацію), особа, яка страждає на психічний розлад, може бути госпіталізована до психіатричного закладу без її усвідомленої згоди або без згоди її законного представника, якщо її обстеження або лікування можливі лише в стаціонарних умовах, та при встановленні в особи тяжкого психічного розладу, внаслідок чого вона: вчиняє чи виявляє реальні наміри вчинити дії, що являють собою безпосередню небезпеку для неї чи оточуючих, або неспроможна самостійно задовольняти свої основні життєві потреби на рівні, який забезпечує її життєдіяльність.

Надаючи згоду на примусову госпіталізацію ОСОБА_1 до КЗ «Дніпропетровська клінічна психіатрична лікарня» Дніпропетровської обласної ради, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив із наявності у неї психічного розладу та відсутності усвідомленої згоди останньої на лікування.

Проте з таким висновком погодитися не можна.

Надання особі психіатричної допомоги в примусовому порядку шляхом її госпіталізації до психіатричного закладу у примусовому порядку розглядаються як позбавлення свободи у розумінні пункту 1 статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод з усіма гарантіями, що передбачені цією статтею.

Однак, згідно з практикою Європейського суду з прав людини щодо застосування підпункту «е» пункту 1 статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод особа може бути позбавлена свободи як «психічно хвора», якщо дотримано трьох мінімальних умов: по-перше, має бути достовірно доведено, що особа є «психічно хворою»; по-друге, психічний розлад повинен бути такого виду або ступеня, що слугує підставою для примусового тримання у психіатричній лікарні; і по-третє, обґрунтованість тривалого тримання у психіатричній лікарні залежить від стійкості відповідного захворювання.

Перед тим як визначати, чи було достовірно доведено, що особа страждає на психічний розлад, вид і ступінь якого можуть бути підставою для примусового тримання цієї особи у психіатричній лікарні, суди повинні встановити, чи було таке тримання законним у розумінні підпункту «е» пункту 1 статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, зокрема, чи була дотримана процедура, передбачена чинним законодавством України.

Недотримання вимог норм матеріального чи процесуального права при вирішенні питання про надання особі психіатричної допомоги в примусовому порядку призводить до порушення підпункту «е» пункту 1 статті 5 Конвенції про захист прав і основоположних свобод.

Відповідність такого позбавлення особи свободи національному законодавству є недостатньою умовою; воно також має бути необхідним за конкретних обставин, які повинен встановити суд, розглядаючи справу.

Вказаний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 лютого 2018 року у справі № 2-1/07 (провадження № 14-9свц18).

Суд першої інстанції, надаючи згоду на госпіталізацію ОСОБА_1 у примусовому порядку до психіатричного закладу, послався лише на висновок комісії лікарів-психіатрів КЗ «Дніпропетровська клінічна психіатрична лікарня» Дніпропетровської обласної ради від 14 серпня 2017 року, згідно з яким контакт з ОСОБА_1 формальний, «хвора кричить, щоб її відпустили. Намагається бігти, виривається, нецензурно лається. Себе називає. Стверджує, що всі з неї знущаються: сусіди, лікарі. Негативістична до оточуючих. Дереться. Опирається огляду. Інструкції не виконує. Критика до стану порушена».

При цьому, у висновку відсутні посилання на обставини, що свідчать про вчинення ОСОБА_1 чи виявлення останньою наміру вчинити дії, що являють собою безпосередню небезпеку для неї чи оточуючих або того, що вона неспроможна самостійно задовольняти свої основні життєві потреби на рівні, який забезпечує її життєдіяльність, що вона страждає на такий психічний розлад, вид і ступінь якого можуть бути підставою для примусової її госпіталізації у психіатричну лікарню й обстеження та лікування можливі лише в умовах психіатричного стаціонару.

Крім того, справа про примусову госпіталізацію ОСОБА_1 до психіатричної лікарні на порушення вимог частини другої статті 281 ЦПК України (у редакції, чинній на момент звернення із заявою про госпіталізацію) розглянута судом без участі самої ОСОБА_1 та її представника, хоча згідно з ухвалою Самарського районного суду міста Дніпропетровська від 14 серпня 2017 року та відповідно до змісту журналу судового засідання і рішення Самарського районного суду міста Дніпропетровська від 18 серпня 2017 року справу розглянуто у виїзному судовому засіданні.

Перевіряючи в апеляційному порядку законність і обґрунтованість рішення місцевого суду, апеляційний суд на вищевикладене уваги не звернув, допущені судом першої інстанції помилки не виправив, у зв`язку з чим судове рішення апеляційного суду підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Ураховуючи зазначене, судове рішення апеляційного суду не може вважатись законним і обґрунтованим та в силу статті 411 ЦПК України підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 141, 400, 416, 417 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Дніпровського апеляційного суду від 13 лютого 2019 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийВ. І. Крат Судді:Н. О. Антоненко І. О. Дундар В. І. Журавель Є. В. Краснощоков