Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 30.05.2019 року у справі №350/2058/18

Постанова

Іменем України

12 лютого 2020 року

м. Київ

справа № 350/2058/18

провадження № 61-10271св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

представник позивача - ОСОБА_2 ,

відповідач - державний реєстратор Брошнів-Осадської селищної ради об`єднаної територіальної громади Івано-Франківської області Витвицька Тетяна Іванівна,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_3 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області від 19 лютого 2019 року у складі судді Максиміва І. В. та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 16 квітня 2019 року у складі колегії суддів: Бойчука І. В., Фединяка В. Д., Девляшевського В. А.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до державного реєстратора Брошнів-Осадської селищної ради об`єднаної територіальної громади Івано-Франківської області Витвицької Т. І., третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_3 , про визнання протиправним і скасування рішення державного реєстратора.

Позовна заява мотивована тим, що із витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, сформованого 20 червня 2018 року, вона дізналася, що державним реєстратором Брошнів-Осадської селищної ради Витвицькою Т. І. було прийнято рішення від 20 червня 2018 року про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) індексний номер 41696633.

На підставі цього рішення державного реєстратора внесено відомості про реєстрацію права власності ОСОБА_3 на 482/1000 житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами по АДРЕСА_1 . Підставою для виникнення у ОСОБА_3 право власності зазначено договір дарування від 07 липня 1997 року, посвідчений державним нотаріусом Першої Рожнятівської державної нотаріальної контори Котелко С. Д.

Вважав, що таке рішення державним реєстратором прийнято необґрунтовано, без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, оскільки жодних підстав для реєстрації права власності на вказаний об`єкт нерухомості за ОСОБА_3 не було.

Так, між ним та ОСОБА_3 існує спір з приводу 482/1000 житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами по АДРЕСА_1 , який знаходиться на розгляді у суді.

Заочним рішенням Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області від 29 грудня 2017 року, залишеним без змін постановою апеляційного суду Івано-Франківської області від 10 травня 2018 року, задоволено позов ОСОБА_3 та визнано недійсними: договір дарування 482/1000 частин домоволодіння, що знаходиться по АДРЕСА_1 , укладений 29 липня 2005 року між ОСОБА_4 і ОСОБА_5 , і договір дарування 482/1000 частин домоволодіння, що знаходиться по АДРЕСА_1 , укладений 11 червня 2009 року між ОСОБА_5 і ОСОБА_1 .

Вказані судові рішення були оскаржені до Верховного Суду і рішення за наслідком касаційного перегляду не ухвалено, отже спір не вирішено, кінцевого судового рішення у справі немає.

Крім того, в указаній справі ОСОБА_3 не заявлялися вимоги про визнання права власності на спірне майно і витребування його з чужого незаконного володіння і заочним рішенням Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області від 29 грудня 2017 року не вирішувалося питання про повернення сторін недійсних правочинів в попереднє становище.

На підставі вказаного ОСОБА_1 просила суд визнати протиправним і скасувати рішення державного реєстратора від 20 червня 2018 року про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) індексний номер: 41696633.

Короткий зміст судових рішень

Рішенням Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області від 19 лютого 2019 року, залишеним без змін постановою Івано?Франківського апеляційного суду від 16 квітня 2019 року, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, виходив із того, що ОСОБА_3 в установленому законом порядку були надані державному реєстратору усі необхідні для державної реєстрації права власності документи, а тому підстав для відмови у державній реєстрації права власності, не було, що свідчить про те, що реєстрацію права власності на нерухоме майно за ОСОБА_3 державним реєстратором було проведено відповідно до вимог чинного законодавства.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить судові рішення скасувати і ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі судді касаційного цивільного суду від 30 травня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу і надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 лютого 2020 року справу призначено до розгляду у складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що, ухвалюючи оскаржувані судові рішення, суди першої та апеляційної інстанцій не врахували, що спір між позивачем і ОСОБА_3 щодо визнання договорів дарування 482/1000 частин спірного домоволодіння остаточно не вирішений, а тому державний реєстратор не мала підстав для реєстрації права власності за ОСОБА_3 . При цьому, визнаючи договори дарування недійсними у справі № 350/1839/17, суд не вирішував питання про повернення сторін недійсних правочинів у попереднє становище, крім того, судом не вирішено питання про витребування майна із чужого незаконного володіння.

Відзив на касаційну скаргу учасниками справи не подано

Фактичні обставини справи, встановлені судами

07 липня 1997 року між ОСОБА_4 і ОСОБА_6 , яка діяла від імені неповнолітнього сина ОСОБА_3 , було укладено нотаріально посвідчений договір дарування, за яким ОСОБА_4 подарував, а ОСОБА_3 прийняв у дар 482/1000 частин житлового будинку житловою площею 80 кв. м і гараж, що знаходяться у с. Креховичі Рожнятівського району Івано-Франківської області. Вказана частка в нерухомому майні належала дарувальнику за рішенням народного суду Рожнятівського району Івано-Франківської області від 30 жовтня 1981 року, зареєстрованим у погосподарській книзі Креховицької сільської Ради народних депутатів за № 7. Цей договір підлягав реєстрації у виконавчому комітеті сільської ради.

Згідно з довідкою виконавчого комітету Креховицької сільської ради Рожнятівського району від 12 жовтня 2017 року № 1239 на підставі договору дарування від 07 липня 1997 року ОСОБА_3 належить 1/2 частини житлового будинку по АДРЕСА_1 , що свідчить про реєстрацію сільською радою вказаного правочину.

20 червня 2018 року ОСОБА_3 звернувся із заявою до державного реєстратора Брошнів-Осадської селищної ради Витвицької Т. І., яка на підставі договору дарування від 07 липня 1997 року прийняла рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 41696633, і внесла відомості про право власності ОСОБА_3 на 482/1000 житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, який знаходиться по АДРЕСА_1 .

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За таких обставин розгляд касаційної скарги представника ОСОБА_7 - ОСОБА_2 на рішення Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області від 19 лютого 2019 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 16 квітня 2019 рокуздійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 підлягає залишенню без задоволення.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів вважає, що оскаржувані судові рішення є законними і обґрунтованими та підстав для їх скасування немає.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

У частині першій статті 5 ЦПК України визначено, що, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відтак, зазначена норма визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорене право чи цивільний інтерес.

Згідно з пунктом 10 частини другої статті 16 ЦК України одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, спричинених рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов`язані з реалізацією її майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів.

У пункті 1 частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

За загальним правилом державна реєстрація прав проводиться державним реєстратором за заявами у сфері державної реєстрації прав (абзац четвертий частини п`ятої статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).

Згідно з частиною третьою статті 10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державний реєстратор, зокрема встановлює відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями; перевіряє документи на наявність підстав для проведення реєстраційних дій.

Державний реєстратор самостійно приймає рішення за результатом розгляду заяв у сфері державної реєстрації прав (стаття 11 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).

Тобто державна реєстрація прав проводиться державним реєстратором не з власної ініціативи, а на підставі відповідної заяви, поданої зацікавленою особою. Відносини у сфері державної реєстрації речового права виникають між суб`єктом звернення за такою послугою та суб`єктом, уповноваженим здійснювати відповідні реєстраційні дії.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація права власності та інших речових прав, крім державної реєстрації права власності на об`єкт незавершеного будівництва, проводиться на підставі укладеного в установленому законом порядку договору, предметом якого є нерухоме майно, речові права на яке підлягають державній реєстрації, чи його дубліката.

Умови, підстави та процедура проведення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, перелік документів, необхідних для її проведення, права та обов`язки суб`єктів у сфері державної реєстрації прав, а також порядок взяття на облік безхазяйного нерухомого майна регулюється «Порядком державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудні 2015 року № 1127.

З урахуванням вказаного, встановивши, що ОСОБА_3 подав державному реєстратору усі документи, необхідні для державної реєстрації права власності, а саме: заяву, квитанцію про оплату адміністративних послуг, договір дарування від 07 липня 1997 року,предметом якого є нерухоме майно, речові права на яке підлягають державній реєстрації, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дійшов правильного висновку, що державним реєстратором Брошнів-Осадської селищної ради об`єднаної територіальної громади Івано-Франківської області Витвицькою Т. І. прийнято рішення про державну реєстрацію прав на нерухоме майно з дотриманням вимог чинного законодавства і підстав для відмови у такій реєстрації у неї не було.

Твердження заявника, що у державного реєстратора не було правових підстав для прийняття оскаржуваного рішення про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, оскільки з приводу цього майна існує спір, який знаходиться на розгляді в суді, який остаточно не вирішено, на правильність висновків судів не впливає, оскільки державна реєстрація права власності державним реєстратором була проведена на підставі договору дарування від 07 липня 1997 року, а не на підставі заочного рішення Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області від 29 грудня 2017 року. Посилання позивача на оскарження у касаційному порядку вказаного рішення суду не має правового значення, оскільки підставою для прийняття державним реєстратором оскаржуваного рішення був правочин, предметом якого є нерухоме майно, речові права на яке підлягають державній реєстрації.

Крім того, Верховний Суд звертає увагу на те, що хоча позивач й доводить неправомірність дій державного реєстратора, однак фактично у справі, що переглядається, спір виник між позивачем і третьою особою у справі ОСОБА_3 , які вважають себе власниками 482/1000 житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами по АДРЕСА_1 , і, на думку позивача, ОСОБА_3 не мав правових підстав для набуття права власності на вказане нерухоме майно.

При цьому діяльність з державної реєстрації речових прав на нерухоме майно в якості свого предмета має безспірні справи щодо реалізації цивільних прав, а судова - справи про право, тому цивільні права позивача можуть бути захищені за участю осіб, які вважають себе власниками спірного майна, зокрема, шляхом оскарження в установленому законом порядку договору дарування від 07 липня 1997 року, що буде підставою для скасування запису про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_3 .

Інші доводи касаційної скарги не можуть бути підставою для скасування законних і обґрунтованих судових рішень, оскільки по своїй суті зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій щодо установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував.

У силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

З урахуванням того, що вказані доводи касаційної скарги є ідентичними доводам, яким судами була надана належна оцінка, Верховний Суд приходить до висновку про відсутність необхідності повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain, серія A, № 303-A, §§ 29-30)). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів вважає, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому їх відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Керуючись статтями 402, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області від 19 лютого 2019 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 16 квітня 2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:Є. В. Синельников О. В. Білоконь О. М. Осіян Н. Ю. Сакара В. В. Шипович