Історія справи

Постанова КЦС ВП від 11.12.2024 року у справі №344/11054/20

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 грудня 2024 року

м. Київ

справа № 344/11054/20

провадження № 61-15080св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Коротуна В. М., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про виселення та усунення перешкод у користуванні нежитловим приміщенням

за касаційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 13 лютого 2023 року у складі судді Татарінової О. А. та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 28 вересня 2023 року у складі колегії суддів: Баркова В. М., Луганської В. М., Василишин Л. В.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, у якому просила виселити ОСОБА_2 та будь-яких третіх осіб з нежитлового приміщення станції технічного обслуговування (далі - СТО), що розташоване на АДРЕСА_1 , зобов`язати ОСОБА_2 та будь-яких третіх осіб не чинити їй перешкоди у користуванні нежитловим приміщенням СТО.

Як на обґрунтування заявлених вимог ОСОБА_1 посилалась на те, що 29 березня 2019 року вона придбала на електронних торгах, організованих Державним підприємством «СЕТАМ», спірне приміщення СТО. Однак ОСОБА_2 як попередній власник приміщення спільно з невідомими особами чинить їй перешкоди у користуванні цим майном.

09 жовтня 2019 року позивач направила ОСОБА_2 вимогу про звільнення приміщення або укладення з нею договору оренди. Проте відповідач вимогу проігнорував та надалі продовжує використовувати спірне майно на власний розсуд.

13 липня 2020 року позивач звернулася із заявою до Івано-Франківського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області про вчинення злочину ОСОБА_2 спільно з невідомими їй особами.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області рішенням від 13 лютого 2023 року позов задовольнив. Виселив ОСОБА_2 і ОСОБА_3 з нежитлового приміщення СТО, що розташоване на АДРЕСА_1 . Усунув перешкоди ОСОБА_1 у користуванні нежитловим приміщенням СТО шляхом зобов`язання ОСОБА_2 і ОСОБА_3 надати ОСОБА_1 доступ до нежитлового приміщення СТО.

Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що позивач як власник майна має право на захист свого права щодо користування і розпорядження своєю власністю шляхом усунення перешкод у користуванні спірним майном.

Короткий зміст постанови апеляційного суду

Івано-Франківський апеляційний суд постановою від 28 вересня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишив без задоволення. Рішення Івано-Франківського міського суду від 13 лютого 2023 року залишив без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована законністю й обґрунтованістю рішення суду першої інстанції.

Короткий зміст касаційної скарги, відзиву на неї, їх узагальнені аргументи

У жовтні 2023 року ОСОБА_2 подав касаційну скаргу, в якій просить рішення Івано-Франківського міського суду Іван-Франківської області від 13 лютого 2023 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 28 вересня 2023 року скасувати й ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

Підставою касаційного оскарження зазначив те, що відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме: частини першої статті 181 та частини третьої статті 373 ЦК України (наявності права власності на будівлю позивача та одночасно права власності на земельну ділянку під будівлею відповідача); відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме: частин першої, шостої статті 120 ЗК України, зокрема, підстав (умов) переходу права на землю при набутті права власності на будівлю, порядку (процедури) такого набуття та/або припинення, форми набуття та/або припинення права власності на землю при набутті права власності тільки на будівлю; суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

Як на обґрунтування вимог касаційної скарги заявник посилається на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Право власності на земельну ділянку, на якій розташований спірний об`єкт нерухомого майна, належить ОСОБА_2 , тому він має право володіти та користуватись майном, яке на ній розташоване. Крім того, апеляційний суд необґрунтовано відмовив у зупиненні провадження у справі, враховуючи наявність невирішеного спору за позовом ОСОБА_2 про визнання недійсними електронних торгів, за результатами проведення яких позивач набула право власності на спірний об`єкт, та витребування майна з володіння. Крім того, в основу оскаржуваних рішень покладено докази, які не є допустимими, зокрема матеріали досудового розслідування.

У квітні 2024 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_4 на касаційну скаргу, і письмові пояснення мотивовані законністю й обґрунтованістю рішення апеляційного суду. Право власності на земельну ділянку, на якій розташоване спірне майно, ОСОБА_2 зареєстрував після набуття права власності ОСОБА_1 на спірне нерухоме майно. З часу придбання позивачем приміщень СТО до неї перейшло право власності, право користування на земельну ділянку, на якій розташоване належне їй майно.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 29 січня 2024 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

09 лютого 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 05 грудня 2024 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

06 грудня 2007 року між ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит» і ОСОБА_2 укладено іпотечний договір, предметом якого є нерухоме майно нежитлового призначення - приміщення СТО, що розташоване на АДРЕСА_1 .

01 листопада 2018 року ОСОБА_2 (орендодавець) і ОСОБА_3 (орендар) уклали договір оренди, за умовами якого орендодавець передав, а орендар прийняв у строкове користування спірне приміщення загальною площею 72,9 кв. м для здійснення діяльності з технічного обслуговування транспортних засобів. Договір укладено на 2 роки 11 місяців.

Згідно з актом про реалізацію предмета іпотеки від 15 травня 2019 року ОСОБА_1 придбала на електронних торгах нерухоме майно - спірне нежитлове приміщення СТО (шлакобетонне) загальною площею 72,9 кв. м, яке належало ОСОБА_2

18 липня 2019 року приватний нотаріус Івано-Франківського міського нотаріального округу Луцик С. Ф. видав свідоцтво, зареєстроване в реєстрі за № 511, відповідно до якого ОСОБА_1 належить на праві власності майно, що складається з нежитлового приміщення СТО за адресою: АДРЕСА_1 , характеристика майна відповідно до договору про поділ нерухомого майна від 23 травня 2007 року реєстровий номер Д0553, посвідченого Фрісом І. П., приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу, право власності зареєстровано в Івано-Франківському обласному бюро технічної інвентаризації 23 травня 2007 року за реєстраційним номером майна 18966040, нежитлове приміщення СТО (шлакобетонне) загальною площею 72,9 кв. м, яке придбане ОСОБА_1 за 567 054, 00 грн, що раніше належало ОСОБА_2 .

Право власності ОСОБА_1 на приміщення СТО зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та підтверджується свідоцтвом від 18 липня 2019 року.

09 жовтня 2019 року ОСОБА_1 зверталась до ОСОБА_2 із повідомленням про належність їй на праві власності спірного СТО та пропозицією укласти з нею договір оренди цього приміщення та надалі користуватись СТО, або звільнити приміщення впродовж п`яти днів.

У липні 2020 року ОСОБА_1 звернулась до Івано-Франківського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області (далі - Івано-Франківський ВП ГУНП в Івано-Франківській області) із заявою про вчинення ОСОБА_2 кримінальних правопорушень, передбачених частиною другою статті 190 та статтею 356 КК України.

Ухвалою слідчого судді Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 17 липня 2020 року зобов`язано Івано-Франківський ВП ГУНП в Івано-Франківській області внести до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомості про кримінальне правопорушення за заявою ОСОБА_1 від 13 липня 2020 року про вчинення кримінального правопорушення.

Згідно з інформацією, викладеною у довідці про здійснення досудового розслідування слідчого СВ Івано-Франківського ВП ГУНП України в Івано-Франківській області від 12 лютого 2021 року, ОСОБА_2 і ОСОБА_3 перешкоджають користуватись приміщенням СТО та використовують його у своїх підприємницьких цілях, хоча вказане приміщення їм не належить. На підставі зазначеного СВ Івано-Франківського ВП ГУНП в Івано-Франківській області проводить досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12020090010001832 від 28 липня 2020 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 190 КК України.

Заочним рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 05 жовтня 2022 року розірвано договір оренди приміщення СТО, укладений між ОСОБА_2 і ОСОБА_3 .

14 грудня 2022 року ОСОБА_1 звернулась до Івано-Франківського ВП ГУНП в Івано-Франківській області із заявою про вчинення ОСОБА_2 , ОСОБА_3 спільно з невідомими особами кримінального правопорушення, передбаченого статтею 356 КК України. Матеріали перевірки за повідомленням ОСОБА_1 від 14 грудня 2022 року долучено до ЄРДР № 12020090010001832.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, перевіривши правильність застосування судами норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права

Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України).

Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Згідно зі статтею 319 ЦК України власник володіє, користується і розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Відповідно до статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до частини другої статті 386 ЦК України власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

Відповідно до статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Відповідно до статті 1 Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суди встановили, що спірне нежитлове приміщення належить на праві власності ОСОБА_1 , яка підтвердила ту обставину, що ОСОБА_2 і ОСОБА_3 не допускають її до нежитлового приміщення, тобто чинять їй перешкоди у користуванні належним їй на праві власності майном.

Отже, встановивши, що ОСОБА_2 і ОСОБА_3 не звільнили спірне нежитлове приміщення, власником якого є позивач, відповідачі створюють перешкоди у здійсненні позивачем права користування своїм майном, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для усунення перешкод ОСОБА_1 у користуванні нежитловим приміщенням СТО шляхом зобов`язання ОСОБА_2 і ОСОБА_3 надати ОСОБА_1 доступ до нежитлового приміщення СТО.

Аргументи касаційної скарги про те, що заявник є власником земельної ділянки, на якій розташоване спірне нерухоме майно, тому має право ним користуватись, не є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог про усунення перешкод у користування нежитловим приміщенням, адже за загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 120 ЗК України, особи, які набули права власності на будівлю чи споруду, стають власниками земельної ділянки на тих самих умовах, на яких вона належала попередньому власнику (див. пункт 6.29 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 689/26/17).

Не заслуговують на увагу і посилання в касаційній скарзі на те, що рішення судів ґрунтуються на недопустимих доказах, а саме: довідці про здійснення досудового розслідування, інших матеріалах досудового розслідування, отримані у межах досудового розслідування кримінального провадження, оскільки зазначені документи суди оцінили в сукупності з іншими наявними в матеріалах справи доказами та на підставі встановлених обставин справи вважали доведеними вимоги заявленого позову про усунення перешкод у користування майном.

Інші аргументи касаційної скарги (в межах доводів та вимог, які стали підставою для відкриття касаційного провадження) не спростовують висновків судів попередніх інстанцій в частині усунення позивачу перешкод у користуванні майном, а зводяться до незгоди заявника з ухваленими у справі судовими рішеннями та необхідності переоцінки доказів у справі.

Разом із цим, задовольняючи вимоги про виселення ОСОБА_2 і ОСОБА_3 з спірного нежитлового приміщення СТО, суди не звернули уваги на те, що житловим законодавством не передбачено можливості виселення особи із нежитлового приміщення, адже такий спосіб захисту як виселення застосовуваний лише щодо житла.

Схожих висновків дійшов Верховний Суд у постанові 14 лютого 2018 року у справі № 344/16946/15-ц.

Враховуючи наведене, судові рішення в частині задоволення вимог про виселення ОСОБА_2 і ОСОБА_3 з спірного нежитлового приміщення СТОслід скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні цієї вимоги.

Відповідно до частини першої статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Частиною першою статті 141 ЦПК України встановлено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

За таких обставин, судові витрати понесені ОСОБА_5 у розмірі 1 261,20 грн на сплату судового збору за подання апеляційної скарги та 1 681,60 грн - касаційної скарги, слід стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_5 .

Керуючись статтями 400 412 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 13 лютого 2023 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 28 вересня 2023 року в частині виселення ОСОБА_2 , ОСОБА_3 з нежитлового приміщення СТО, що розташоване на АДРЕСА_1 скасувати, ухвалити в цій частині нове рішення.

Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про виселення.

В іншій частині рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 13 лютого 2023 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 28 вересня 2023 року залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір за подання апеляційної і касаційної скарг у розмірі 2 942,80 грн (дві тисячі дев`ятсот сорок дві гривні вісімдесят коп.).

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий М. Є. Червинська

Судді А. Ю. Зайцев

Є. В. Коротенко

В. М. Коротун

М. Ю. Тітов