Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 29.05.2019 року у справі №190/1605/18

Постанова

Іменем України

11 липня 2019 року

м. Київ

справа № 190/1605/18

провадження № 61-10391св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Бурлакова С. Ю., Коротенка Є. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Лихівська селищна рада П`ятихатського району Дніпропетровської області, П`ятихатська районна державна адміністрація Дніпропетровської області,

особа, яка подавала апеляційну скаргу, - прокуратура Дніпропетровської області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Лихівської селищної ради П`ятихатського району Дніпропетровської області, П`ятихатської районної державної адміністрації Дніпропетровської області про визнання права на земельну частку (пай) в порядку спадкування,

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 23 квітня 2019 року у складі колегії суддів: Макарова М. О., Демченко Е. Л., Куценко Т. Р.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з указаним позовом та просила визнати за нею в порядку спадкування за законом право на земельну частку (пай) площею 7,39 умовних кадастрових гектарів, розташовану на території Лихівської селищної об`єднаної територіальної громади П`ятихатського району Дніпропетровської області, що належала ОСОБА_3 .

Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 посилалася на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її батько ОСОБА_4 , а ІНФОРМАЦІЯ_2 померла її баба ОСОБА_3 , яка була матір`ю її батька. Після смерті баби вона не зверталася до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини так як вважала, що спадкове майно після її смерті відсутнє. У вересні 2018 року вона дізналася, що її баба ОСОБА_3 внесена до списку додатку членів Колективного сільськогосподарського підприємства імені Кірова П`ятихатського району Дніпропетровської області (далі - КСП імені Кірова, підприємство) під № 342 і вона має право успадкувати право померлої баби на земельну частку (пай). У жовтні 2018 року вона звернулася до П`ятихатської державної нотаріальної контори із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті баби ОСОБА_3 , однак їй було відмовлено у зв`язку з відсутністю правовстановлюючого документу на земельну частку (пай).

Короткий зміст рішення суду першої інстанції та апеляційної скарги

П`ятихатський районний суд Дніпропетровської області рішенням від 17 грудня 2018 року у складі судді Митошопа В. М. позов задовольнив. Визнав за ОСОБА_1 в порядку спадкування за законом право власності на земельну частку (пай) площею 7.39 умовних кадастрових гектарів, розташовану на території Лихівської селищної об`єднаної територіальної громади П`ятихатськогорайону Дніпропетровської області, що належала ОСОБА_3 , померлій ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Мотивував рішення суд першої інстанції тим, що ОСОБА_3 на час отримання державного акта на право колективної власності на землю як член КСП імені Кірова була внесена до списку осіб членів підприємства під № 342, однак сертифікат на право на земельну частку (пай) не отримувала. ОСОБА_1 як спадкоємиці померлої за законом відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом через відсутність правовстановлюючого документу у померлої на пай, будь-які інші спадкоємці, крім позивачки у померлої ОСОБА_3 відсутні.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, прокуратура Дніпропетровської області подала апеляційну скаргу, в якій зазначила, що визнання за позивачкою права власності на земельну частку (пай) за відсутності відповідних земель беззаперечно зачіпає інтереси держави, оскільки реалізувати встановлене судом право вона зможе лише шляхом виділення такого паю із земель запасу чи резервного фонду державних сільськогосподарських земель. ОСОБА_3 на час передачі земель у колективну власність КСП імені Кірова та одержання останнім державного акту на право колективної власності не перебувала у членах підприємства, а тому права на земельну частку (пай) вона не мала. Листом архівного відділу П`ятихатської районної державної адміністрації від 18 січня 2019 року повідомлено про відсутність відомостей про роботу померлої ОСОБА_3 у КСП імені Кірова. Крім того зазначила, що ОСОБА_1 пропустила строк звернення до суду за захистом своїх порушених прав, що згідно з частиною четвертою статті 267 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) є підставою для відмови в задоволенні позову.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Дніпровський апеляційний суд постановою від 23 квітня 2019 року рішення П`ятихатського районного суду Дніпропетровської області від 17 грудня 2018 року скасував та ухвалив нове рішення про відмову в задоволенні позову. Вирішив питання про розподіл судових витрат.

Мотивував судове рішення апеляційний суд неврахуванням судом першої інстанції того факту, що на час передачі земель у колективну власність КСП імені Кірова та одержання останнім державного акта на право колективної власності на землю, ОСОБА_3 вже не перебувала у членах підприємства, так як померла ІНФОРМАЦІЯ_2 і право на земельну частку (пай) через це не набула. Сам по собі факт її внесення як померлої особи до списку не породжує юридичних наслідків. Крім того, розглядаючи вказану справу суд першої інстанції вийшов за межі позовних вимог, оскільки позивач просила визнати за нею право на земельну частку (пай) в порядку спадкування, а в рішенні місцевого суду зазначено про визнання за позивачкою права власності на земельну частку (пай).

Короткий зміст касаційної скарги та її узагальнені аргументи, позиції інших учасників справи

У травні 2019 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати постанову Дніпровського апеляційного суду від 23 квітня 2019 року і залишити в силі рішення П`ятихатського районного суду Дніпропетровської області від 17 грудня 2018 року.

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована неврахуванням апеляційним судом того, що вона є єдиною спадкоємицею після померлої ОСОБА_3 яка на час розпаювання була членом підприємства та була внесена до списку його членів до державного акта на право колективної власності на землю, однак сертифікат на право на земельну частку (пай) не отримувала. При цьому зазначила, що право на земельну частку (пай) виникає у члена підприємства згідно з актом розпаювання, а не на момент видачі суб`єкту господарювання акта на право колективної власності на землю. Також вказувала на те, що прокурором не наведено підстав для звернення з апеляційною скаргою на рішення місцевого суду, оскільки відсутні докази звернення Лихівської селищної ради П`ятихатського району Дніпропетровської області (далі - Лихівська селищна рада) та П`ятихатської районної державної адміністрації Дніпропетровської області (далі - П`ятихатська РДА) до органів прокуратури за захистом їх інтересів, а також відсутні докази порушення прав держави. Посилання апеляційного суду на вихід місцевим судом за межі позовних вимог є опискою.

У червні 2019 року перший заступник прокурора Дніпропетровської області подав відзив на касаційну скаргу, в якому просив залишити її без задоволення, а оскаржувану постанову - без змін, посилаючись на те, що це судове рішення є законним і обґрунтованим. Аргументи ОСОБА_1 на відсутність у прокуратури повноважень на представництво інтересів держави у цій справі є помилковими, оскільки порушення інтересів держави полягає у визнанні за позивачкою за відсутності правових підстав, тобто в порушення порядку набуття права на землю сільськогосподарського призначення та майнові інтереси держави. Головне управління Держгеокадастру Дніпропетровської області та П`ятихатська РДА рішення місцевого суду не оскаржили в апеляційному порядку, що свідчить про неналежне виконання ними обов`язків щодо захисту інтересів держави. Померла ОСОБА_3 на час передачі земель у колективну власність КСП імені Кірова та одержання останнім державного акта на право колективної власності (11 лютого 1996 року) не була його членом, у зв`язку з чим вона не мала права на земельну часку (пай). Тобто, на час відкриття спадщини у позивача були відсутні будь-які права на земельну частку (пай) у КСП імені Кірова.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 29 травня 2019 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

07 червня 2019 року справа № 190/1605/18 надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи

Апеляційним судом встановлено, що ОСОБА_5 та ОСОБА_3 були батьками ОСОБА_4

Батьками ОСОБА_1 були ОСОБА_4 та ОСОБА_7 .

В зв`язку з укладенням шлюбу ОСОБА_1 змінила прізвище на ОСОБА_1 .

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_7 помер, а ІНФОРМАЦІЯ_2 померла його мати ОСОБА_3

11 жовтня 2018 року ОСОБА_1 звернулася до нотаріуса із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом на земельну ділянку, що відкрилася після смерті її баби ОСОБА_3 .

Постановою державного нотаріуса П`ятихатської державної нотаріальної контори від 11 жовтня 2018 року позивачці було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті баби ОСОБА_3 через пропуск шестимісячного строку для подання заяви про прийняття спадщини та через відсутність правовстановлюючого документа, який підтверджує наявність у ОСОБА_3 права власності на земельну ділянку на час відкриття спадщини.

11 лютого 1996 року КСП імені Кірова отримало державний акт на право колективної власності на землю серії НОМЕР_1 для ведення сільськогосподарського виробництва, тобто з цієї дати підприємство набуло право колективної власності на землю.

З повідомлення виконавчого комітету Лихівської селищної ради встановлено, що за життя ОСОБА_3 мала право на земельну частку (пай) у КСП імені Кірова.

У листі Відділу у П`ятихатському районі Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області від 27 вересня 2018 року вказано, що згідно з додатком 1 списків до державного акта на право постійного користування від 11 лютого 1996 року серії НОМЕР_1 по КСП імені Кірова Холодіївської сільської ради П`ятихатського району Дніпропетровської області ОСОБА_3 значиться під № 342. Згідно з книгою реєстрації сертифікатів на земельний пай членів КСП імені Кірова сертифікат на право на земельну частку (пай) не видавався, розмір земельної частки (паю) по колишньому КСП імені Кірова становить 7.39 умовних кадастрових гектарів.

В Листі архівного відділу П`ятихатської РДА від 18 січня 2019 року зазначено про відсутність відомостей про роботу померлої ОСОБА_3 в КСП імені Кірова.

За життя ОСОБА_3 сертифікат про право на земельну частку (пай) не отримала.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального

права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Оскільки спадщина після смерті ОСОБА_3 відкрилася ІНФОРМАЦІЯ_2 , тобто під час дії Цивільного кодексу Української РСР 1963 року (далі - ЦК Української РСР), то положення саме цього Кодексу підлягають застосуванню при вирішенні питання про спадкування майна померлої.

Згідно зі статями 525, 526 ЦК Української РСР часом відкриття спадщини визнається день смерті спадкодавця. Місцем відкриття спадщини визнається останнє постійне місце проживання спадкодавця, а якщо воно невідоме - місцезнаходження майна або його основної частини.

При спадкоємстві за законом спадкоємцями першої черги є, в рівних частках, діти (у тому числі усиновлені), дружина і батьки (усиновителі) померлого. До числа спадкоємців першої черги належить також дитина померлого, яка народилася після його смерті (частина перша статті 529 ЦК Української РСР).

Згідно з положеннями статті 549 ЦК Української РСР визнається, що спадкоємець прийняв спадщину: 1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; 2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Зазначені дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.

За пунктом 2 Указу Президента України від 08 серпня 1995 року № 720/95 «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям» право на земельну частку (пай) мають члени колективного сільськогосподарського підприємства, в тому числі пенсіонери, які раніше працювали в ньому і залишаються членами зазначеного підприємства, кооперативу, товариства, відповідно до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю.

За змістом статей 22, 23 Земельного кодексу України (в редакції 1990 року) особа набуває право на земельний пай за наявності трьох умов: перебування в членах колективного сільськогосподарського підприємства на час паювання; включення до списку осіб, доданого до державного акта на право колективної власності на землю; одержання колективним сільськогосподарським підприємством цього акта.

Пунктом 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» судам роз`яснено, що при вирішенні спору про спадкування права на земельну частку (пай) основним документом, що посвідчує таке право, є сертифікат про право на земельну частку (пай). Якщо спадкодавець мав право на земельну частку (пай), але за життя не одержав сертифіката на право власності на земельну частку (пай) або помилково не був включений (безпідставно виключений) до списку, доданого до державного акта про колективну власність на землю відповідного сільськогосподарського підприємства, товариства тощо, при вирішенні спору про право спадкування на земельну частку (пай) суд застосовує положення чинного на час існування відповідних правовідносин Земельного кодексу України, Указу Президента України від 08 серпня 1995 року № 720/95 «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям».

Водночас відповідно до роз`яснень, що містяться в пункті 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року № 7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ», член колективного сільськогосподарського підприємства, включений до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю, набуває права на земельну частку (пай) з дня видачі цього акта, і в разі його смерті успадкування права на земельний пай здійснюється за нормами ЦК України, у тому числі й у випадку, коли з різних причин ця особа не отримала сертифікат на право на земельну частку (пай).

Згідно зі статтею 9 ЦК Української РСР здатність мати цивільні права і обов`язки (цивільна правоздатність) визнається в однаковій мірі за всіма громадянами Української РСР та інших союзних республік. Правоздатність громадянина виникає в момент його народження і припиняється зі смертю.

Установивши, що на час передачі земель у колективну власність КСП імені Кірова та одержання останнім державного акту на право колективної власності на землю, ОСОБА_3 вже не перебувала у членах товариства, так як ІНФОРМАЦІЯ_2 померла, апеляційний суд дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні позову, оскільки ОСОБА_3 на момент смерті не набула право на відповідну частку земельної ділянки, незважаючи на наявність її прізвища у списку, що додавався до акта.

Так як право, яке просить визнати за нею позивачка у порядку спадкування, її баба як спадкодавець не набула за життя, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про відмову у позові.

Аргументи касаційної скарги про те, що ОСОБА_3 була включена до списку, що додається до державного акта про передачу землі у колективну власність КСП імені Кірова, а позивачка є спадкоємцем померлого і має право на її земельну частку (пай) не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного судового рішення у цій справі, оскільки право власності на земельну частку (пай) виникає не з часу внесення членів колективного сільськогосподарського підприємства до відповідних списків, доданих до державного акта на право колективної власності на землю, перевірки, уточнень і затвердження указаних списків, а з моменту передачі (державної реєстрації) державного акта про право колективної власності на землю конкретному колективному сільськогосподарському підприємству.

В оцінці спірних правовідносин Верховний Суд виходить також виходить з того, що факт внесення спадкодавця до списків громадян-членів колективного сільськогосподарського підприємства лише вказує на наміри щодо виділення цій особі земельної ділянки.

Аналізуючи правові підстави набуття такої земельної частки (паю) у приватну власність, колегія суддів зазначає про неможливість наділення особи цим правом після її смерті.

Зазначене узгоджується з правовими висновками викладеними Верховним Судом у постановах від 26 червня 2018 року у справі № 599/1833/15-ц та від 12 вересня 2018 року у справі № 183/2548/15.

Згідно з частиною четвертою статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Посилання в скарзі нате, що прокуратурою не наведено підстав для звернення з апеляційною скаргою на рішення місцевого суду, не заслуговують на увагу з огляду на таке.

Тлумачення частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» дозволяє зробити висновок, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: (а) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; (б) у разі відсутності такого органу.

Захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.

Згідно з частиною четвертою статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Виключно з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, прокурор має право отримувати інформацію, яка на законних підставах належить цьому суб`єкту, витребовувати та отримувати від нього матеріали та їх копії.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Аналіз матеріалів справи свідчить про те, що в апеляційній скарзі прокурор відповідно до статті 23 Закону України «Про прокуратуру» обґрунтував виключні підстави для представництва в суді інтересів держави в особі Головного управління Держгеокадастру Дніпропетровської області, оскільки інтереси держави порушуються переданням позивачу у власність спірної земельної ділянки, а апеляційний суд при відкритті апеляційного провадження перевірив наявність таких підстав.

Інші наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками апеляційного суду стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки суду, який їх обґрунтовано спростував. В силу вимог вищенаведеної статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).

Передбачених частиною третьою статті 400 ЦПК України підстав для виходу за межі доводів та вимог касаційних скарг Верховним Судом не встановлено.

Згідно з частиною третьою статті 401 та статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і відсутні підстави для його скасування. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Оскаржуване судове рішення відповідає вимогам закону й підстави для його скасування відсутні.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

ПостановуДніпровського апеляційного суду від 23 квітня 2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:А. Ю. Зайцев С. Ю. Бурлаков Є. В. Коротенко