Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 29.03.2018 року у справі №638/12259/16

Постанова

Іменем України

11 липня 2018 року

м. Київ

справа № 638/12259/16

провадження № 61-14157св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Ступак О. В. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідачі: прокуратура Харківської області, Державна казначейська служба України,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу заступника прокурора Харківської області на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 16 березня 2017 року у складі судді Подус Г. С. та постанову Апеляційного суду Харківської області від 31 січня 2018 року у складі колегії суддів: Кружиліної О. А., Бровченка І. О., Хорошевського О. М.,

ВСТАНОВИВ:

У липні 2016 року ОСОБА_4 звернувся до суду із позовом до прокуратури Харківської області, третя особа - слідчий прокуратури Харківської області ОСОБА_5, про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконно винесеними рішеннями та протиправною тривалою бездіяльністю відповідача.

У січні 2017 року ОСОБА_4 звернувся до суду із уточненою позовною заявою, зазначивши відповідачами прокуратуру Харківської області та Державну казначейську службу України.

В обґрунтування позову та уточнення до нього, ОСОБА_4 зазначив, що 12 березня 2016 року він у порядку статті 214 КПК України звернувся до прокуратури Харківської області із заявою про кримінальне правопорушення, вчинене слідчим слідчого відділу Фрунзенського районного відділу Харківського міського управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ в Харківській області ОСОБА_6 (далі СВ Фрунзенського РВ ХМУ ГУМВС), проте прокурор відділу прокуратури Харківської області ОСОБА_7 завідомо не вчинив жодних дій щодо поданої ним заяви та протягом 24 годин не вніс відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі - ЄРДР), направивши при цього формальну відповідь на неї.

Ухвалою Червонозаводського районного суду м. Харкова від 04 квітня 2016 року частково задоволено скаргу ОСОБА_4 та зобов'язано прокуратуру Харківської області внести відомості про кримінальне правопорушення за обставинами викладеними у заяві ОСОБА_4 від 12 березня 2016 року до ЄРДР.

31 травня 2016 року слідчий першого слідчого відділу слідчого управління прокуратури Харківської області ОСОБА_5 виніс постанову про закриття кримінального провадження. Ухвалою слідчого судді Червонозаводського районного суду м. Харкова від 08 червня 2016 року скаргу ОСОБА_4 задоволено, постанову слідчого прокуратури Харківської області ОСОБА_5 від 31 травня 2016 року скасовано.

В подальшому слідчий прокуратури Харківської області ОСОБА_5 неодноразово виносив такі ж самі постанови про закриття кримінального провадження, а саме: 30 червня, 29 липня, 03 жовтня, 31 жовтня та 23 грудня 2016 року, які були скасовані ухвалами слідчого судді.

Враховуючи те, що слідчий прокуратури Харківської області ОСОБА_5 протягом дев'яти місяців умисно не виконує вимоги чинного законодавства щодо прийняття та розгляду поданої ОСОБА_4 12 березня 2016 року заяви про вчинення кримінального правопорушення, позивач, з урахуванням уточнених позовних вимог, просив стягнути з прокуратури Харківської області моральну шкоду, заподіяну тривалим невиконанням посадовими особами вимог чинного кримінально-процесуального законодавства у розмірі 496 080,00 грн.

Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 16 березня 2017 року позов задоволено частково. Стягнуто з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України на користь ОСОБА_4 компенсацію спричиненої моральної шкоди у розмірі 49 608,00 грн. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив із положень статей 23, 1173, 1174 ЦК України та тих обставин, що у судовому засіданні знайшов своє підтвердження факт заподіяння позивачу ОСОБА_4 неправомірними діями посадових осіб прокуратури Харківської області моральних страждань та як наслідок моральної шкоди.

Постановою Апеляційного суду Харківської області від 31 січня 2018 року рішення суду першої інстанції в частині стягнення моральної шкоди та судового збору змінено та ухвалено в цій частині нове рішення.

Зменшено розмір компенсації спричиненої моральної шкоди, яка підлягає стягненню з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України на користь ОСОБА_4, з 49 608,00 грн до 5 000,00 грн.

Стягнуто з прокуратури Харківської області, Державної казначейської служби України в дохід держави в рівних частках судові витрати, понесені у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, по 275,60 грн.

Змінюючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд, враховуючи конкретні обставини справи, глибину заподіяної моральної шкоди, характер та обсяг душевних, психічних страждань, яких зазнав позивач унаслідок бездіяльності органів прокуратури, вимоги розумності, добросовісності, виваженості та справедливості, тривалість моральних страждань позивача у зв'язку з необхідністю докладати додаткових зусиль для доведення своїх вимог щодо розгляду його звернень, дійшов висновку, що сума у розмірі 5000,00 грн є достатньою для відшкодування спричиненої моральної шкоди.

У березні 2018 року заступником прокурора Харківської області подано касаційну скаргу на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 16 березня 2017 року та постанову Апеляційного суду Харківської області від 31 січня 2018 року, в якій просив рішення судів попередніх інстанцій в частині задоволених позовних вимог скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позову, обґрунтовуючи свої вимоги порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

У касаційній скарзі заявник посилається на те, що оскаржувані рішення прийняті з неправильним застосуванням норм матеріального права, зокрема статей 23, 1167, 1173, 1174, 1176 ЦК України, оскільки в цьому випадку відсутні будь-які докази протиправності діянь працівників прокуратури Харківської області під час досудового розслідування, а тому, як наслідок відсутня моральна шкода. Крім того, судами не вирішено питання про приєднання до матеріалів справи уточненої позовної заяви, внаслідок чого не з'ясовано питання про склад осіб, які беруть участь у справі.

Ухвалою Верховного Суду від 26 березня 2018 року відкрито касаційне провадження у зазначеній цивільній справі.

15 грудня 2017 року набув чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», за яким судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Рішення судів першої й апеляційної інстанцій відповідають вимогам ЦПК України (у редакціях на час ухвалення судових рішень у справі) щодо законності та обґрунтованості.

Судом установлено, що 12 березня 2016 року у порядку статті 214 КПК України ОСОБА_4 звернувся до прокуратури Харківської області із заявою про кримінальне правопорушення, вчинене слідчим СВ Фрунзенського РВ ХМУ ГУМВС в Харківській області ОСОБА_6, але уповноважена особа прокуратури Харківської області - прокурор відділу прокуратури ОСОБА_8 протягом 24 годин не вніс відомості до ЄРДР по заяві ОСОБА_4 від 12 березня 2016 року, направивши при цього формальну відповідь на неї.

Ухвалою Червонозаводського районного суду м. Харкова від 04 квітня 2016 року частково задоволено скаргу ОСОБА_4 та зобов'язано прокуратуру Харківської області внести відомості про кримінальне правопорушення за обставинами викладеними у заяві ОСОБА_4 від 12 березня 2016 року до ЄРДР.

На виконання зазначеної ухвали 07 квітня 2016 року прокурор відділу ОСОБА_8 вніс відомості до ЄРДР за частиною першою статті 367 КК України, викладені у заяві ОСОБА_4 від 12 березня 2016 року. Досудове розслідування доручено слідчому ОСОБА_5.

31 травня 2016 року слідчий першого слідчого відділу слідчого управління прокуратури Харківської області ОСОБА_5 виніс постанову про закриття кримінального провадження.

Ухвалою слідчого судді Червонозаводського районного суду м. Харкова від 08 червня 2016 року скаргу ОСОБА_4 задоволено, постанову слідчого прокуратури Харківської області ОСОБА_5 від 31 травня 2016 року скасовано.

В подальшому слідчий прокуратури Харківської області ОСОБА_5 неодноразово виносив такі ж самі постанови про закриття кримінального провадження, а саме: 30 червня, 29 липня, 03 жовтня, 31 жовтня та 23 грудня 2016 року, які були скасовані відповідними ухвалами слідчого судді Червонозаводського районного суду м. Харкова від 14 липня 2016 року, 31 серпня 2016 року, 21 жовтня 2016 року, 14 грудня 2016 року та 23 січня 2016 року.

Згідно із статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 56 Конституції України визначено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені нормами статей 1166, 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування та посадової або службової особи вказаних органів при здійсненні ними своїх повноважень, визначені статтями 1173 та 1174 ЦК України.

Згідно із статтею 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Відповідно до частини першої статті 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

Підставою для відшкодування ОСОБА_4 моральної шкоди є протиправна бездіяльність прокуратури Харківської області, а тому до спірних правовідносин підлягає застосуванню стаття 1174 ЦК України.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Тобто при вирішенні спору про стягнення моральної шкоди суду слід встановити: наявність заподіяної позивачу шкоди, протиправність діяння відповідача, наявність причинного зв'язку між заподіяною шкодою і протиправним діянням відповідача. При цьому кожна із вказаних обставин повинна бути підтверджена належними та допустимими доказами.

Відповідно до статті 57, частини першої статті 58 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 131, 132, 137, 177, 179, 185, 194, 212-215 ЦПК України, визначено обов'язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо.

Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Тобто Верховний Суд не має права встановлювати обставини справи і оцінювати докази.

З огляду на викладене судами правильно встановлено факт заподіяння позивачу моральної шкоди внаслідок неправомірних дій посадових осіб прокуратури Харківської області.

При цьому, змінюючи рішення суду першої інстанції в частині розміру компенсації спричиненої моральної шкоди, шляхом її зменшення, апеляційний суд, належним чином оцінивши подані сторонами докази, правильно виходив із того, що в судовому засіданні є доведеним той факт, що позивачеві спричинені моральні страждання, що безумовно змінило його нормальний життєвий ритм, проте інших доказів на підтвердження немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення, істотності змін у житті тощо) ОСОБА_4 не надано, а тому з урахуванням конкретних обставин справи, глибини заподіяної моральної шкоди, характеру та обсягу душевних, психічних страждань, яких зазнав позивач унаслідок бездіяльності органів прокуратури, вимог розумності, добросовісності, виваженості та справедливості, тривалості моральних страждань позивача у зв'язку з необхідністю докладення додаткових зусиль для доведення своїх вимог щодо розгляду його звернень, дійшов висновку, що сума у розмірі 5000,00 грн є достатньою для відшкодування спричиненої моральної шкоди.

Доводи касаційної скарги про те, що судами не вирішено питання про приєднання до матеріалів справи уточненої позовної заяви, внаслідок чого не з'ясовано питання про склад осіб, які беруть участь у справі, чим порушено норми процесуального права, - не заслуговують на увагу, оскільки ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 14 грудня 2017 року (том 2 а.с. 48) встановлено, що під час судового засідання 16 березня 2017 року ОСОБА_4 підтримував подану ним 30 січня 2017 року уточнену позовну заяву та судом розглядалася саме уточнена позовна заява, завдання цивільного судочинства, які полягають у справедливому, неупередженому та своєчасному вирішенні цивільних справ з метою ефективного захисту порушених прав, досягнута, спір вирішено, а тому не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення лише з формальних підстав.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів, що згідно з положеннями статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.

Керуючись статтями 409, 410 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу заступника прокурора Харківської області залишити без задоволення.

Рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 16 березня 2017 року у незміненій частині та постанову Апеляційного суду Харківської області від 31 січня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:О. В. Ступак С. О. Погрібний Г. І. Усик