Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 07.10.2019 року у справі №708/195/19

Постанова

Іменем України

11 березня 2020 року

м. Київ

справа № 708/195/19

провадження № 61-17895св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.

суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І., Лідовця Р. А. (суддя-доповідач), Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Акціонерне товариство «Ідея Банк»,

треті особи: Чигиринський районний відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Черкаській області, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Гуревічов Олег Миколайович,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства «Ідея Банк» на рішення Чигиринського районного суду Черкаської області від 08 травня 2019 року у складі судді Івахненко О. Г. та постанову Черкаського апеляційного суду від 20 серпня 2019 року у складі колегії суддів: Нерушак Л. В., Бородійчука В. Г., Єльцова В. О.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Акціонерного товариства (далі - АТ) «Ідея Банк»,треті особи: Чигиринський районний відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Черкаській області, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Гуревічов О. М., про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню.

Позовна заява мотивована тим, що виконавчий напис від 20 липня 2018 року, вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гуревічовим О. М., та зареєстрований за № 1482, про стягнення з нього на користь ПАТ «Ідея Банк» невиплачених у строк грошових коштів на підставі кредитного договору від 28 грудня 2016 року за період з 01 лютого 2018 року по 04 червня 2018 року, у сумі 94 075,68 грн, виконаний без достатніх правових підстав, оскільки при вчиненні виконавчого напису нотаріус не врахував та не перевірив факту наявності чи відсутності спору щодо заборгованості.

Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 просив суд визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис № 1482, вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гуревічовим О. М., від 20 липня 2018 року, зареєстрований у реєстрі за № 1482, щодо стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Ідея Банк» заборгованості за кредитним договором від 28 січня 2016 року № Z06.225.71555 у розмірі 92 375,68 грн.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Чигиринського районного суду Черкаської області від 08 травня 2019 року, залишеним без змін постановою Черкаського апеляційного суду від 20 серпня 2019 року, позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано таким, що не підлягає виконанню, виконавчий напис, вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гуревічовим О. М. від 20 липня 2018 року, зареєстрований у реєстрі за № 1482, щодо стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Ідея Банк» заборгованості за кредитним договором № Z06.225.71555 від 28 січня 2016 року у розмірі 92 375,68 грн та витрат за вчинення виконавчого напису у сумі 1 700 грн.

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Судові рішення судів попередніх інстанцій мотивовано тим, що сума заборгованості, зазначена у виконавчому написі нотаріуса, яка розрахована відповідачем на дату звернення із заявою про вчинення виконавчого напису, не може бути визнана безспірною, оскільки розмір боргових зобов`язань позивача перед банком, який визнаний у виконавчому написі нотаріуса, не є підтвердженим належно складеною випискою по рахунку позивача за кредитним договором від 28 січня 2016 року. Суди послалися на те, що до матеріалів заяви на вчинення виконавчого напису не долучено доказів направлення боржнику вимоги про погашення заборгованості у зазначеному розмірі із відміткою поштового відділення про вручення чи неможливість вручення боржнику такої вимоги, тому не відомими є підстави визнання нотаріусом кредитного боргу безспірним.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у жовтні 2019 року до Верховного Суду, АТ «Ідея Банк», посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди дійшли помилкового висновку про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, оскільки, при його вчиненні, нотаріус не повинен вирішувати спір про право, а лише перевірити безспірність заборгованості на підставі наданих доказів.

Вказує, що банком були подані усі необхідні документи, для підтвердження безспірності заборгованості та вчиненні виконавчого напису.

Висновки про те, що банк не надав доказів направлення на адресу боржника вимоги про погашення заборгованості, є помилковими, оскільки така вимога надіслана була, а той факт, що боржник не приходить до поштової установи для отримання листа, не спростовує того, що така вимога направлялася йому.

Відзив на касаційну скаргу учасники процесу до суду не подали.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою судді Верховного Суду від 07 жовтня 2019 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 лютого 2020 року справу призначено до розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ПАТ «Ідея Банк» звернулось до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Гуревічова О. М. із заявою від 09 липня 2018 року № 12.4.2/73247 про вчинення виконавчого напису про стягнення з ОСОБА_1 92 375,68 грн боргу за кредитним договором від 28 грудня 2016 року та витрат на його вчинення.

20 липня 2018 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гуревічовим О. М. на підставі вказаної заяви, статті 87 Закону України «Про нотаріат» та пункту 2 Переліку документів, за якими стягнення заборгованості проводиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172, вчинено виконавчий напис, зареєстрований у реєстрі за № 1482, яким нотаріусом запропоновано стягнути з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Ідея Банк» невиплачені грошові кошти за період з 01 лютого 2018 року по 04 червня 2018 року включно на підставі кредитного договору від 28 січня 2016 року № Z06.225.71555, строк платежу якого настав 01 січня 2018 року у розмірі: 41 105,57 грн - основний борг; 5 311,94 грн - прострочений борг; 11 029,60 грн - прострочені проценти; 83,89 грн - строкові проценти; 1 342,55 грн - нарахована плата за обслуговування кредиту; 9 887,85 грн - прострочена плата за з обслуговування кредиту; 23 614,28 грн - пеня; 1 700 грн - плата за вчинення виконавчого напису, що становить загальну 94 075,68 грн (а. с. 99).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини другої розділу ІІ «;Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Положенням частини другої статті 389 ЦПК України (тут і далі у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) встановлено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга АТ «Ідея Банк» задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги їх висновків не спростовують.

Частиною першою статті 88 Закону України «Про нотаріат» передбачено, що нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями -не більше одного року.

У абзаці 3 пункту 284 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 03 березня 2004 року № 20/5, вказано, що заборгованість або інша відповідальність боржника визнається безспірною і не потребує додаткового доказування у випадках, якщо подані для вчинення виконавчого напису документи передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України.

Згідно із пунктом 1 Переліку документів, за якими стягнення заборгованості проводиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженого Постановою Кабінету міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172 для одержання виконавчого напису подаються: а) оригінал нотаріально посвідченої угоди; б) документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов`язання.

З урахуванням приписів статей 15, 16, 18 ЦК України, статей 50, 87, 88 Закону України «Про нотаріат» захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає в тому, що нотаріус підтверджує наявне у стягувача право на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Це право існує, поки суд не встановить зворотного. Тобто боржник, який так само має право на захист свого цивільного права, в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис: як з підстав порушення нотаріусом процедури вчинення виконавчого напису, так і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи в частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами в повному обсязі чи їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчинення виконавчого напису.

Тому суд при вирішенні спору про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком документів. Для правильного застосування положень статей 87, 88 Закону України «Про нотаріат» у такому спорі суд повинен перевірити доводи боржника в повному обсязі й установити та зазначити в рішенні чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість взагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час вчинення нотаріусом виконавчого напису.

Законодавством не визначений виключний перелік обставин, які свідчать про наявність спору щодо заборгованості. Ці обставини встановлюються судом відповідно до загальних правил цивільного процесу за наслідками перевірки доводів боржника та оцінки наданих ним доказів.

Такі правові висновки викладено у постанові Верховного Суду України від 05 липня 2017 року у справі № 6-887цс17.

Крім того, вказані висновки узгоджуються з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду у постанові від 15 січня 2020 року у справі № 305/2082/14-ц (провадження № 14-557цс19).

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Положеннями абзацу 3 частини четвертої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» кредитодавцю забороняється встановлювати в договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною.

Згідно із цим Законом послуга - це діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб; споживчий кредит - це кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції (пункти 17 і 23 статті 1).

Отже, послугою з надання споживчого кредиту є діяльність банку або іншої фінансової установи з передачі споживачу коштів на придбання продукції для його особистих потреб, а тому встановлення кредитором будь-яких зборів, відсотків, комісій, платежів за інші дії, ніж надання коштів на придбання продукції, є незаконним, а такі умови споживчого кредиту є нікчемними і не потребують визнання недійсними.

Такий правовий висновок, викладений Верховним Судом України у постанові від 06 вересня 2017 року по справі № 6-2071цс16.

Також Верховний Суд України у постанові від 16 листопада 2016 року у справі № 6-1746цс16 вказав, що відповідно до пункту 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача, тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на кредитного договору тощо).

Судами було встановлено, що крім заборгованості за кредитом та відсотками, до виконавчого напису нотаріуса було включено також плату за обслуговування кредиту.

Проте, враховуючи наведені правові висновки, заборгованість зі сплати платежів за обслуговування кредиту, є необґрунтованою, оскільки банк не мав права встановлювати такий платіж у кредитному договорі, за дії, які банк вчиняє на власну користь, тому що отримує прибуток у вигляді відсотків за користування кредитними коштами. Така умова договору є нікчемною та не потребує визнанню недійсною.

Враховуючи наведене, подану нотаріусу заборгованість ОСОБА_1 перед АТ «Ідея Банк» не можна було вважати безспірною, тому колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій по суті вирішення спору та визнання таким, що не підлягає виконанню, виконавчого напису, вчиненого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гуревічовим О. М. від 20 липня 2018 року, зареєстрованого у реєстрі за № 1482, щодо стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Ідея Банк» заборгованості за кредитним договором № Z06.225.71555 від 28 січня 2016 року у розмірі 92 375,68 грн та витрат за вчинення виконавчого напису у сумі 1 700 грн.

Європейський суд з прав людини також вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (§ 23 рішення у справі «Проніна проти України»).

Усі доводи касаційної скарги не впливають на правильність вирішення судами спору по суті, оскільки не спростовують той факт, що до виконавчого напису нотаріуса була включена заборгованість за платежем, на виконання нікчемної умови кредитного договору.

Згідно із частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій по суті спору не спростовують, на законність та обґрунтованість їх судових рішень не впливають, то колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.

Керуючись статтями 400, 402, 409, 410, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Акціонерного товариства «Ідея Банк» залишити без задоволення.

Рішення Чигиринського районного суду Черкаської області від 08 травня 2019 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 20 серпня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:Д. Д. Луспеник І. А. Воробйова Б. І. Гулько Р. А. Лідовець Ю. В. Черняк