Історія справи

Постанова КЦС ВП від 10.11.2025 року у справі №704/973/23

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 листопада 2025 року

м. Київ

справа № 704/973/23

провадження № 61-8704св25

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

треті особи: Відділ служби у справах дітей Тальнівської міської ради, Служба у справах дітей та сім`ї Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Тальнівського районного суду Черкаської області від 03 березня 2025 року в складі судді Дьяченка Д. О. та постанову Черкаського апеляційного суду від 03 червня 2025 року в складі колегії суддів: Фетісової Т. Л., Гончар Н. І., Сіренка Ю. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , треті особи: Відділ служби у справах дітей Тальнівської міської ради, Служба у справах дітей та сім`ї Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації про визначення місця проживання дитини та визначення порядку участі матері у вихованні дитини.

В обґрунтування позову вказав, що 18 липня 2019 року між сторонами було укладено шлюб, в якому ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народився син ОСОБА_3 . На початку повномасштабного вторгнення російської федерації в Україну у березні 2022 року відповідачка із сином виїхали в м. Золочів Львівської області. Перебуваючи там, у квітні 2022 року відповідачка повідомила, що не має наміру повертатись і хоче розлучитись.

Рішенням Тальнівського районного суду Черкаської області від 21 березня 2023 року їх шлюб було розірвано.

Після розлучення син постійно проживає з матір`ю, відповідачка перешкоджає його спілкуванню з сином, постійно наражає дитину на небезпеку шляхом залишення сина одного, без нагляду за ним дорослих на тривалий час, ігнорує повітряні тривоги, не відвідуючи укриття. Крім того, за час їх проживання відповідачка показала себе психічно неврівноваженою особою, з постійними нервовими зривами, регулярно приймала заспокійливі препарати. Він вважає, що таким чином відповідачка завдає шкоди здоров`ю дитини, порушує його (позивача) права та інтереси як батька, а тому він просив суд визначити місце проживання сина з ним за місцем реєстрації його місця проживання у АДРЕСА_1 .

Аргументи інших учасників справи

Відповідачка позов не визнала та пояснила, що на даний час задля безпеки дитини вона разом з сином виїхала за кордон, у безпечне місце, тому посилання позивача на те, що вона постійно наражає дитину на небезпеку шляхом залишення сина одного, без нагляду за ним дорослих на тривалий час, ігнорує повітряні тривоги, є безпідставними.

Представник Служби у справах дітей Тальнівської міської ради пояснила, що висновок щодо вирішення спору про визначення місця проживання дитини надати неможливо з тих підстав, що матір з дитиною перебувають за кордоном.

Представник Служби у справах дітей та сім`ї Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації повідомив про неможливість надання висновку із спірного питання, оскільки дитина з матір`ю на території Святошинського району міста Києва не проживають.

Короткий зміст ухвалених у справі судових рішень

Рішенням Тальнівського районного суду Черкаської області від 03 березня 2025 року, залишеним без змін постановою Черкаського апеляційного суду від 03 червня 2025 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, керувався тим, що з огляду на малолітній вік дитини, проживання саме з матір`ю буде відповідати її найкращим інтересам, так як забезпечуватиме стійкість усталеного внаслідок тривалого спільного проживання емоційного зв`язку.

Водночас суди зазначили, що визначення місця проживання дитини з матір`ю не впливатиме на взаємовідносини дитини з батьком, оскільки визначення місця проживання дітей з одним із батьків не позбавляє іншого батьківських прав та не звільняє його від виконання своїх батьківських обов`язків.

Установивши, що матір із дитиною на даний час проживає за кордоном, суди відхилили посилання позивача на те, що відповідачка постійно наражає дитину на небезпеку шляхом залишення сина одного, ігнорує повітряні тривоги та не відвідує укриття.

Крім того, суди також вважали необґрунтованими посилання позивача на психічне здоров'я відповідачки як на підставу визначення місця проживання дитини з батьком, вказавши, що ОСОБА_2 не перебуває на обліку у лікаря психіатра.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи

04 липня 2025 року до Верховного Суду через засоби поштового зв`язку ОСОБА_1 подав касаційну скаргу на судові рішення попередніх інстанцій, у якій просив їх скасувати та ухвалити нове с, яким задовольнити позов у повному обсязі.

На виконання вимог ухвали Верховного Суду від 21 липня 2025 року про залишення касаційної скарги без руху, заявник надав докази доплати судового збору та уточнену редакцію касаційної скарги, у якій просив скасувати ці судові рішення та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Підставою касаційного оскарження заявник зазначає неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: необґрунтоване відхилення клопотання про необхідність безпосередньої участі відповідача у судовому засіданні в режимі відеоконференції, встановлення судом обставини, що мають суттєве значення, без належних на це доказів.

Касаційне провадження у справі відкрито на підставі пунктів 3, 4 частини третьої статті 411 ЦПК України (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

На обґрунтування доводів касаційної скарги заявник вказав, що в період 2022-2023 років відповідачка наражала дитину на небезпеку, залишаючи її вдома саму без догляду дорослих на тривалий час, забираючи її з укриття під час повітряних тривог або просто ігноруючи тривоги, що підтверджено достовірними доказами, яким суди не надали належної правової оцінки.

Обставини перебування відповідачки разом із дитиною у Німеччині у безпечних та комфортних умовах не підтверджені належними доказами, що залишилось поза увагою суду.

Крім того, суди не звернули уваги на те, що у матеріалах справи містяться докази, які вказують на те, що починаючи з 2022 року відповідач постійно перешкоджала і продовжує перешкоджати батьку дитини в спілкуванні, побаченнях, вихованні та піклуванні про сина.

Суди не дослідили належним чином надані позивачем докази, які вказують на його здатність забезпечити дитині належний рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку.

Аргументи інших учасників справи

Ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі ОСОБА_2 отримала 23 вересня 2025 року, однак правом на подання відзиву не скористалась.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 11 вересня 2025 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

18 липня 2019 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було зареєстровано шлюб, у якому ІНФОРМАЦІЯ_2 син ОСОБА_3 .

Рішенням Тальнівського районного суду Черкаської області від 21 березня 2023 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано (справа № 704/1141/22).

На виконання вимог ухвали Тальнівського районного суду Черкаської області від 25 жовтня 2023 року про зобов`язання служби у справах дітей Тальнівської міської ради надати висновок щодо доцільності визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , разом з батьком ОСОБА_1 виконавчим комітетом Тальнівької міської ради суду надано інформаційний лист від 13 грудня 2023 року про те, що висновок щодо вирішення спору про визначення місця проживання дитини видати неможливо з тих підстав, що батьком дитини не надано всіх необхідних документів, а мати з дитиною перебувають за кордоном та остання категорично проти проживання дитини з батьком (а. с. 31-32).

Згідно із довідкою Центру обробки спеціальної інформацї Державної прикордонної служби України від 01 березня 2024 року № 19/Л-2542/3001 ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , 20 вересня 2023 року перетнув кордон України на виїзд (а. с. 75-76).

На виконання вимог ухвали Тальнівського районного суду Черкаської області від 30 січня 2024 року про зобов`язання служби у справах дітей та сім`ї Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації надати висновок щодо доцільності визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , разом з батьком ОСОБА_1 на адресу суду надійшов лист про те, що Святошинська районна в місті Києві державна адміністрація як орган опіки та піклування не вбачає правових підстав для надання висновку, оскільки дитина з матір`ю на території Святошинського району міста Києва не проживають ( а. с. 90, 91).

Згідно з повідомленням КНП «Тальнівська багатопрофільна лікарня» Тальнівської міської лікарні №569-с від 11 липня 2024 року ОСОБА_6 на обліку у лікаря психіатра не перебуває. Дані щодо звернення за медичною допомогою до лікаря психіатра відсутні (а. с. 143).

Позиція Верховного Суду

Частиною другою статті 389 ЦПК України визначено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла таких висновків.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Цим вимогам закону оскаржувані судові рішення відповідають з огляду на таке.

Відповідно до статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Згідно з частинами першою, другою статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року (далі - Конвенція), передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

При визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним.

При оцінці та визначенні найкращих інтересів дитини підлягають врахуванню такі базові елементи: (а) погляди дитини; (б) індивідуальність дитини; (в) збереження сімейного оточення і підтримання відносин; (г) піклування; захист і безпека дитини; (ґ) вразливе положення; (д) право дитини на здоров`я; (е) право дитини на освіту (постанова Верховного Суду від 04 серпня 2021 року у справі № 654/4307/19). Також підлягають врахуванню: (1) спроможність кожного з батьків піклуватися про дитину особисто; (2) стосунки між дитиною і батьками в минулому; (3) бажання батьків бути опікунами; (4) збереження стабільності в оточенні дитини, йдеться про місце проживання (дім), школу, друзів; (5) бажання дитини.

Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини.

Відповідно до частини третьої статті 9 Конвенції визначено право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.

За змістом статей 18, 27 Конвенції про права дитини держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

Рівність прав батьків стосовно дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й першочергово повинні бути визначені й враховані інтереси дитини з урахуванням об`єктивних обставин спору. При визначенні місця проживання дитини судам потрібно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору. Отже, під час розгляду справ щодо визначення місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах (постанова Верховного Суду від 14 вересня 2022 року у справі № 466/1017/20).

Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»).

Згідно зі статтею 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини.

Відповідно до статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.

Згідно із частиною першою, другою статті 15 Закону України «Про охорону дитинства» дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів. Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини.

Відповідно до частин другої, четвертої статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна.

У разі спору місце проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років визначається органом опіки та піклування або судом.

Право дитини на місце проживання розкрите через право батьків на визначення місця проживання дитини (стаття 160 СК України). Відповідно до частин першої, другої статті 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.

Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов`язки стосовно дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку.

У цій справі встановлено, що як батько, так і мати дитини мають бажання її виховувати, висловлюють бажання в однаковій мірі піклуватися про неї, не зловживають спиртними напоями чи наркотичними засобами, намагаються створити належні умови для виховання та розвитку сина ОСОБА_7 .

У той же час між сторонами існує тривалий особистий конфлікт та неприязні стосунки, що унеможливило вирішення питання про фізичну опіку щодо їхньої спільної дитини в позасудовому порядку. Після початку повномасштабного вторгнення рф в Україну у березні 2022 року матір та дитина, якій на той час виповнилося 2 роки, переїхали у м. Золочів Львівської області, а у вересні 2023 року - до Німеччини.

Обставин, які б унеможливлювали проживання дитини з батьком чи з матір`ю, у цій справі не встановлено.

Колегія суддів вважає, що суди попередніх інстанцій, врахувавши інтереси малолітньої дитини, права на гармонійний розвиток та належне виховання, а також дотримуючись балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах, дійшли обґрунтованого висновку про визначення місця проживання дитини з матір'ю, оскільки це відповідає найкращому забезпеченню інтересів ОСОБА_8 .

Вирішуючи питання про визначення місця проживання дитини з матір'ю у цій справі, суди надали належну оцінку доказам: кожному окремо та доказам у їх сукупності, врахували ставлення батьків до виконання ними батьківських обов`язків та інші обставини, що мають суттєве значення для вирішення справи, у результаті чого ухвалили законні та вмотивовані рішення.

Надаючи оцінку аргументам касаційної скарги про те, що суди попередніх інстанцій не врахували ті обставини, що відповідачка наражала дитину на небезпеку, залишаючи її вдома саму без догляду дорослих на тривалий час, забираючи її з укриття під час повітряних тривог або просто ігноруючи тривоги, колегія суддів зазначає про те, що аналогічні доводи ОСОБА_1 були предметом оцінки судів.

Спростовуючи ці аргументи позивача, суди підставно констатували, що матір із дитиною на час розгляду справи судами проживають за кордоном, тобто у безпечному середовищі. Водночас суди установили, що після початку повномасштабного вторгнення російської федерації в Україну матір із дитиною виїхали у м. Золочів Львівської області, де не ведуться активні бойові дії і безпекова ситуація відносно краще у порівнянні з ситуацією у місті Києві, де проживає батько дитини, який просить визначити місце проживання останньої саме з ним.

З цих же підстав колегія суддів відхиляє посилання ОСОБА_1 у касаційній скарзі на те, що обставини перебування відповідачки разом із дитиною у Німеччині у безпечних та комфортних умовах не підтверджені належними доказами.

Водночас позивач не надав доказів того, що зміна місця проживання дитини відбулась примусово або відповідачка чинить йому перешкоди у спілкуванні із сином або якимось чином негативно впливає на його розвиток та світосприйняття, вчиняє дії, які б суперечили інтересам дитини.

Навпаки відповідачка виїхала разом із дитиною із більш небезпечного для дитини середовища, погодилась на зміну власного стійкого середовища заради безпеки дитини.

Верховний Суд наголошує, що першочергова увага повинна приділятися не інтересам батьків, а саме інтересам дитини.

Рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання. Похідний характер означає відсутність пріоритету інтересів батьків над інтересами дитини та переважність права захисту прав дитини, а тому у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин кожної конкретної справи, а вже тільки потім - права батьків.

У спорах про визначення місця проживання дитини суди мають крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановити та надати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору, враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах.

До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема:

- особисті якості батьків (моральні якості матері та батька як вихователів. Моральними якостями, які можуть негативно вплинути на виховання дитини, є, зокрема, зловживання спиртними напоями, наркотичними речовинами, перебування на диспансерному нагляді, притягнення до кримінальної чи адміністративної відповідальності);

- відносини, які існують між кожним із батьків і дитиною (встановлення повного чи часткового виконання батьківських обов`язків, наявність причин що впливають на виконання батьківських обов`язків; встановлення, чи враховують мати/батько інтереси дитини, чи є взаєморозуміння між кожним із батьків і дитиною);

- можливість створення дитині належних умов для виховання і розвитку (наявність самостійного доходу, належних житлових умов у кожного із батьків);

- стан здоров`я дитини (наявність хвороб у дитини, що потребують посиленого догляду, наявність у батьків навичок щодо надання первинної медичної допомоги);

- стан безпеки дитини (можливість створення дитині безпечних умов для життя та розвитку) тощо.

Указане тлумачення статті 161 СК України при розгляді категорії справ, що стосуються надчутливої сфери правовідносин (оскільки йдеться не просто про спір між позивачем і відповідачем, а про долю дитини), є сталим та однозначним у практиці Верховного Суду (див. постанови від 14 лютого 2019 року в справі № 377/128/18, від 15 квітня 2020 року у справі № 761/35714/16-ц, від 23 жовтня 2021 року у справі № 127/17427/20, від 08 вересня 2023 року у справі № 639/3862/20, від 28 вересня 2023 року у справі № 944/5191/19).

Крім того, першочерговим завданням держави є забезпечення безпеки і права на життя дитини, що проголошено статтею 6 Конвенції про права дитини, а тому, розглядаючи справи про визначення місця проживання дитини з урахуванням особливостей, спричинених введенням в Україні воєнного стану, вирішуючи спори, що стосуються прав та інтересів дитини, судове рішення має бути спрямованим на забезпечення її безпеки і права на життя (див. постанови Верховного Суду від 09 лютого 2023 року у справі № 753/572/20, від 24 травня 2023 року у справі № 127/9377/21, від 14 червня 2023 року у справі № 760/31518/21).

Тимчасове проживання дитини за кордоном, з огляду на військовий стан в України, не суперечить її інтересам.

Колегія суддів також зазначає, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним.

У справі, що переглядається, судами не встановлено обставин, які б свідчили, що визначення місця проживання дитини із матір'ю не сприятиме забезпеченню її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним, а також обставин, за яких дитина зростатиме у неблагополучній сім`ї.

Доводи касаційної скарги про достовірність наданих позивачем доказів ігнорування матір'ю дитини безпекових заходів під час повітряних тривог є безпідставними та необґрунтованими.

Крім того, суд касаційної інстанції в силу вимог статті 400 ЦПК України позбавлений можливості встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Таким чином, доводи касаційної скарги про порушення судами норм матеріального та процесуального права є необґрунтованими.

Інші доводи касаційної скарги були предметом розгляду судів та додаткового правового аналізу не потребують, на законність оскаржуваних судових рішень не впливають, а зводяться до незгоди заявника із висновками судів, а також спростовуються встановленими вище обставинами справи.

Із урахуванням того, що інші доводи касаційної скарги є ідентичними доводам заявника, яким судом апеляційної інстанції надана належна оцінка, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність необхідності повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразова відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанції просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення («Серявін та інші проти України», № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

У справі, яка розглядається, надано відповідь на всі істотні питання, що виникли при кваліфікації спірних відносин. Наявність у позивача іншої точки зору на встановлені судами обставини не спростовує законності та обґрунтованості ухвалених судами попередніх інстанцій судових рішень та фактично зводиться до спонукання касаційного суду до прийняття іншого рішення - на користь позивача.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, з повним з`ясуванням судами обставин, що мають значення для справи, відповідністю висновків судів обставинам справи, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Тальнівського районного суду Черкаської області від 03 березня 2025 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 03 червня 2025 року - без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара