Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 10.06.2021 року у справі №487/4247/20

Постанова

Іменем України

06 жовтня 2021 року

м. Київ

справа № 487/4247/20

провадження № 61-8530св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В. (суддя-доповідач), Коротуна В. М., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач за первісним позовом (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1,

відповідач за первісним позовом (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_2,

третя особа - Орган опіки та піклування в особі Служби у справах дітей адміністрації Заводського району Миколаївської міської ради,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Миколаївського апеляційного суду від 14 квітня 2021 року у складі колегії суддів: Крамаренко Т. В., Бондаренко Т.

З., Темнікової В. І.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст вимог скарги

У липні 2020 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про визначення місця проживання дитини та стягнення аліментів на утримання дитини.

На обґрунтування позовних вимог зазначала, що з 01 лютого 2014 року вона перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2, від шлюбу сторони мають неповнолітнього сина - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1.

29 квітня 2020 року відповідачем подано до суду позовну заяву про розірвання шлюбу.

Позивачка вказує, що до травня 2020 року сім'я проживала разом у будинку відповідача. З травня 2020 року ОСОБА_1 з сином мешкає у своїй трикімнатній квартирі.

Зазначає, що вона має матеріальну можливість забезпечувати інтелектуальний та фізичний розвиток сина ОСОБА_3, натомість відповідач усунувся від матеріального утримання сина, хоча й має відповідну можливість.

Посилаючись на вказані обставини та положення статей 161, 180 Сімейного кодексу України, позивачка просила суд визначити місце проживання ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, разом з нею за адресою: АДРЕСА_1 та стягнути з відповідача аліменти на утримання сина у твердій грошовій сумі у розмірі 10 000,00 грн на місяць.

У серпні 2020 року ОСОБА_2 звернувся до суду з зустрічним позовом до ОСОБА_1 про визначення способу участі у вихованні та спілкуванні з дитиною, в якому, посилаючись на наявність перешкод у спілкуванні з сином з боку відповідачки, просив суд визначити спосіб його участі у вихованні та спілкуванні з дитиною шляхом побачень:

- кожного вівторка та середи в період з 17 год. до 20 год. після відвідування дитиною навчального закладу - без присутності матері;

- з 17 год. кожної п'ятниці за місцем проживання або перебування батька (з ночівлею) без присутності матері з обов'язком повернути дитину до місця її постійного проживання до 20 год. неділі;

- в період з 22 по 29 червня, з 23 по 30 серпня включно кожного року за місцем проживання та перебування батька з правом виїзду для відпочинку та оздоровлення без присутності матері з обов'язком повернути дитину до місця постійного проживання дитини;

- кожного року - половина зимових канікул, а в період літніх канікул - протягом одного місяця (з 01 липня);

- необмежені спілкування дитини з батьком засобами телефонного, поштового, електронного та іншого засобу зв'язку; спілкування з дитиною в режимі відеозв'язку через мережу Інтернет.

Ухвалою Заводського районного суду м. Миколаєва від 26 серпня 2020 року позови об'єднанні в одне провадження.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 15 лютого 2021 року позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення місця проживання дитини та стягнення аліментів на утримання дитини задоволено частково.

Визначено місце проживання ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, разом з матір'ю ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання неповнолітньої дитини, ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, у твердій грошовій сумі в розмірі 2 500,00 грн щомісячно, починаючи стягнення з 23 липня 2020 року і до досягнення дитиною повноліття.

Позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про встановлення часу та місяця побачень з дитиною задоволено частково.

Встановлено час та місто побачень ОСОБА_2 та його участь у вихованні рідного сина ОСОБА_3 наступним чином: кожного вівторка та середи в період з 17:00 год. до 20:00 год. після відвідування дитиною навчального закладу - без присутності матері; з 17:00 год. кожної п'ятниці за місцем проживання або перебування батька (з ночівлею) без присутності матері, з обов'язком повернути дитину до місця її постійного проживання до 22:00 години суботи; 29 серпня кожного року в присутності матері; кожного року - половина зимових канікул, а в період літніх канікул - протягом одного місяця, починаючи з 01 липня; необмежені спілкування дитини з батьком засобами телефонного, поштового, електронного та іншого засобу зв'язку; спілкування з дитиною в режимі відеозв'язку через мережу Інтернет.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що на даний час визначення місця проживання дитини разом з матір'ю не суперечитиме інтересам дитини.

Крім того, враховуючи, що відповідач має працездатний вік, має на утриманні двох неповнолітніх дітей, пенсіонер, виходячи з принципу справедливості та розумності, суд вважав можливим з ОСОБА_7 стягнути аліменти на утримання дитини у твердій грошовій сумі в розмірі 2 500,00 грн.

Стосовно вирішення зустрічних позовних вимог ОСОБА_7, то суд виходив з того, що сторони мають рівні права щодо виховання та розвитку свого сина, разом з тим батько має бажання приймати участь у вихованні дитини, а їх спілкування не перешкоджає нормальному розвитку дитини.

Частково не погодившись із рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 звернулась до суду з апеляційною скаргою.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Миколаївського апеляційного суду від 14 квітня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 15 лютого 2021 року в частині вирішення вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів змінено.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання неповнолітньої дитини - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, у твердій грошовій сумі у розмірі 4 000,00 грн щомісячно, починаючи з 23 липня 2020 року і до досягнення дитиною повноліття.

Рішення суду в частині вирішення вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визначення способу участі у вихованні та спілкуванні з дитиною змінено, викладено пункт 2 абзац 5 резолютивної частини в наступній редакції:

- з 17:00 год. першої та третьої п'ятниці кожного місяця за місцем проживання або перебування батька (з ночівлею) без присутності матері, з обов'язком повернути дитину до місця її постійного проживання до 20:00 год. суботи.

Рішення суду в частині судових витрат змінено.

В іншій частині рішення суду залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що оскільки добровільної згоди між батьками щодо порядку реалізації обов'язку з утримання дитини не досягнуто, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для стягнення з відповідача аліментів.

Разом з тим, суд апеляційної інстанції зазначив, що стягнувши з відповідача аліменти у розмірі 2 500,00 грн щомісячно, судом першої інстанції не в повній мірі було враховано наявність нерухомого майна у власності відповідача та розмір його сукупного доходу.

Змінюючи рішення в частині вирішення зустрічного позову, суд апеляційної інстанції зазначив, що визначивши спосіб участі ОСОБА_2 у вихованні дитини шляхом побачень із сином з 17:00 год. кожної п'ятниці за місцем проживання або перебування батька (з ночівлею) без присутності матері, з обов'язком повернути дитину до місця її постійного проживання до 22:00 год. суботи, судом першої інстанції не було враховано у повній мірі інтереси як дитини, так і ОСОБА_1, як матері.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

17 травня 2021 року ОСОБА_2 подав через засоби поштового зв'язку до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Миколаївського апеляційного суду від 14 квітня 2021 року у вищевказаній справі.

В касаційній скарзі заявник просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що судом апеляційної інстанції постанова ухвалена без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи.

Доводи інших учасників справи

Ухвалою Верховного Суду від 30 липня 2021 року відзив ОСОБА_1 на касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Миколаївського апеляційного суду від 14 квітня 2021 року залишено без розгляду на підставі статті 126 ЦПК України, оскільки такий подано поза межами встановленого строку, протягом якого можуть бути подані відзиви на касаційну скаргу.

Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 10 червня 2021 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою та витребувано матеріали цивільної справи.

23 червня 2021 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 28 вересня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Судом встановлено, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 01 лютого 2014 року, який за рішенням суду розірвано у серпні 2020 року.

Від подружнього життя сторони мають неповнолітнього сина - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, який починаючи з травня 2020 року проживає з позивачкою та знаходиться на її утриманні.

На теперішній час домовленості щодо утримання дитини між сторонами не досягнуто.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частини 2 статті 389 ЦПК України.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин 1 і 2 статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частини 2 статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Згідно з частинами 1 , 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції в частині визначення місця проживання дитини не було предметом апеляційного розгляду, тому не підлягає перегляду в касаційному порядку.

Зазначеним вимогам закону оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції в оскаржуваній частині відповідає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини 2 статті 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного та соціального розвитку (стаття 8 Закону України "Про охорону дитинства").

Згідно зі статтею 141 Сімейного кодексу України (далі - СК України) мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.

Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.

Відповідно до статей 150, 180 СК України батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, матеріально утримувати дитину до повноліття.

Згідно з положеннями статті 181 СК України способи виконання батьками обов'язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

Відповідно до частини 2 статті 182 СК України розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.

Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Частиною 1 статті 192 СК України встановлено, що розмір аліментів, визначений за рішенням суду або за домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось із них та в інших випадках, передбачених Частиною 1 статті 192 СК України.

Судами встановлено, що малолітній ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, постійно мешкає разом з матір'ю ОСОБА_1, за адресою: АДРЕСА_1.

Також встановлено, що ОСОБА_2 з 03 липня 2020 року є пенсіонером та займав посаду заступника Новоодеської райдержадміністрації Миколаївської області з посадовим місячним окладом 12 125,00 грн.

ОСОБА_2 на праві власності належить нежитлова будівля загальною площею 1 230 кв. м, що складається з окремих об'єктів та відноситься до об'єктів ринкової інфраструктури, земельна ділянка площею 2,4674 кв. м з цільовим призначенням
1.11.4 ринкової інфраструктури, які розташовані в смт Берегомет Вижницького району Чернівецької області.

Крім того, 27 жовтня 2020 року ОСОБА_2 у власність набута земельна ділянка, загальною площею 8,081 га, що розташована в Миколаївський області та отримано спадщину на 174 016,00 грн.

До того ж, на підставі нотаріально посвідченого договору дарування від 22 травня 2020 року ОСОБА_2 подарував належний йому на праві власності житловий будинок АДРЕСА_2, повнолітньому сину ОСОБА_8.

Також, 13 червня 2020 року між ОСОБА_9 та ОСОБА_2 укладено нотаріально посвідчений договір про сплату аліментів на користь ОСОБА_9 на утримання неповнолітньої доньки ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2 у розмірі 1 500,00 грн та повнолітнього сина - ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_3 у розмірі 2 500,00 грн щомісяця.

Між тим, належних та допустимих доказів про сплату аліментів відповідно до вказаного вище договору матеріали справи не містять.

Крім того, за 2020 рік ОСОБА_2 отримано пенсії на загальну суму 51 050,00 грн.

Ураховуючи наявність у відповідача нерухомого майна у власності та розмір його сукупного доходу, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про стягнення аліментів з ОСОБА_2 на утримання сина - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, в розмірі 4
000,00 грн щомісяця, який з урахуванням балансу інтересів батьків та дитини буде достатнім для забезпечення її належного утримання та відповідатиме можливостям батька надавати таку допомогу.

В частині визначення способу участі батька у вихованні та спілкуванні з дитиною слід зазначити наступне.

Статтею 18 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою Україною 27 лютого 1991 року (далі - Конвенція), визначено принцип загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини, а також встановлено, що найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосованого закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини. Держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучаться з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини (пункти 1 і 3 статті 9 Конвенції).

Стаття 1 Закону України "Про охорону дитинства" визначає контакт з дитиною як реалізацію матір'ю, батьком, іншими членами сім'ї та родичами, у тому числі тими, з якими дитина не проживає, права на спілкування з дитиною, побачення зазначених осіб з дитиною, а також надання ним інформації про дитину або дитині про таких осіб, якщо це не суперечить інтересам дитини.

Відповідно до статті 15 Закону України "Про охорону дитинства" дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів. Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов'язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини. У разі коли батьки не можуть дійти згоди щодо участі одного з батьків, який проживає окремо, у вихованні дитини, порядок такої участі визначається органами опіки та піклування за участю батьків виходячи з інтересів дитини.

Відповідно до статті 153 СК України мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом.

Згідно зі статтею 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.

Частинами 1 та 2 статті 159 СК України передбачено, якщо той із батьків, з ким проживає дитина, чинить перешкоди тому з батьків, хто проживає окремо, у спілкуванні з дитиною та у її вихованні, зокрема якщо він ухиляється від виконання рішення органу опіки та піклування, другий із батьків має право звернутися до суду з позовом про усунення цих перешкод.

Суд визначає способи участі одного з батьків у вихованні дитини (періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця його проживання тощо), місце та час їхнього спілкування. В окремих випадках, якщо це викликано інтересами дитини, суд може обумовити побачення з дитиною присутністю іншої особи.

Під час вирішення спору щодо участі одного з батьків у вихованні дитини береться до уваги ставлення батьків до виконання своїх обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення, в тому числі, стан психічного здоров'я одного з батьків, зловживання ним алкогольними напоями або наркотичними засобами.

Системний аналіз наведених міжнародних правових норм та норм внутрішнього законодавства України вказує на те, що питання виховання дитини вирішуються батьками спільно.

Батько, який проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має беззаперечне право на особисте спілкування з дитиною, враховуючи його ставлення до виконання своїх батьківських обов'язків, прихильність дитини до батька, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.

Мати, яка проживає разом з дитиною, не має права перешкоджати батьку спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не має негативного впливу на нормальний розвиток дитини.

Визначальним принципом регулювання сімейних відносин за участю дитини є максимально можливе урахування інтересів дитини (частина 8 статті 7 СК України, стаття 11 Закону України "Про охорону дитинства").

Відповідно до частини 2 статті 155 СК України батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

Питання справедливої рівноваги між інтересами батьків та інтересами дитини неодноразово аналізувалося Європейським судом з прав людини, практика якого відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" і частини 4 статті 10 ЦПК України застосовується судом як джерело права.

У рішенні ЄСПЛ у справі "Хант проти України" від 07 грудня 2006 року зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров'ю чи розвитку дитини (рішення ЄСПЛ у справі "Johansen
v. Norway" від 07 серпня 1996 року).

Отже, положення про рівність прав та обов'язків батьків у вихованні дитини не може тлумачиться на шкоду інтересам дитини.

Відповідно до частин 4 -6 статті 19 СК України при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов'язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою.

Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Висновком органу опіки та піклування від 20 жовтня 2020 року було запропоновано ОСОБА_2 графік зустрічей із сином ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1: щовівторка та щосереди з 18-00 год. до 20-00 год., перший та третій тиждень місяця з 10-00 год. суботи до 20-00 год. неділі, половина зимових, осінніх, весняних канікул та протягом літніх канікул - 1 місяць, святкові дні - за домовленість між батьками.

Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 15 лютого 2021 року встановлено час та місто побачень ОСОБА_2 та його участь у вихованні рідного сина ОСОБА_3 наступним чином: кожного вівторка та середи в період з 17:00 год. до 20:00 год. після відвідування дитиною навчального закладу - без присутності матері; з 17:00 год. кожної п'ятниці за місцем проживання або перебування батька (з ночівлею) без присутності матері, з обов'язком повернути дитину до місця її постійного проживання до 22:00 години суботи; 29 серпня кожного року в присутності матері; кожного року - половина зимових канікул, а в період літніх канікул - протягом одного місяця, починаючи з 01 липня; необмежені спілкування дитини з батьком засобами телефонного, поштового, електронного та іншого засобу зв'язку; спілкування з дитиною в режимі відеозв'язку через мережу Інтернет.

При таких обставинах апеляційний суд, урахувавши викладені вище норми матеріального права та практику ЄСПЛ, з огляду на встановлені обставини справи, дійшов вірного висновку, що визначивши спосіб участі ОСОБА_2 у вихованні дитини шляхом, крім іншого, побачень із сином з 17:00 год. кожної п'ятниці за місцем проживання або перебування батька (з ночівлею) без присутності матері, з обов'язком повернути дитину до місця її постійного проживання до 22:00 год. суботи, судом першої інстанції не було у повній мірі враховано інтереси дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.

Таким чином, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про зміну встановленого місцевим судом порядку побачень батька з сином.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції ухвалена без додержання норм матеріального і процесуального права. Фактично доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів та встановлення фактичних обставин справи, що відповідно до правил частини 1 статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Серявін та інші проти України", заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).

Верховний Суд встановив, що оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції в оскаржуваній частині ухвалена з додержанням норм матеріального права та процесуального права, а доводи касаційної скарги її висновків не спростовують, на її законність не впливають.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини 1 статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених частини 1 статті 410 ЦПК України межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції в оскаржуваній частині- без змін, оскільки підстави для її скасування відсутні.

Керуючись статтями 400, 410, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Постанову Миколаївського апеляційного суду від 14 квітня 2021 року в оскаржуваній частині залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий М. Є. Червинська

Судді: А. Ю. Зайцев

Є. В. Коротенко

В. М. Коротун

М. Ю. Тітов