Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 03.02.2020 року у справі №351/1781/17

Постанова

Іменем України

06 жовтня 2021 року

м. Київ

справа № 351/1781/17-ц

провадження № 61-2094св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Хопти С. Ф. (суддя-доповідач),

Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі: Будилівська сільська рада Снятинського району Івано-Франківської області, ОСОБА_2,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргуОСОБА_2

на постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 18 грудня 2019 року у складі колегії суддів: Максюти І. О., Василишин Л. В., Матківського Р. Й.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом

до Будилівської сільської ради Снятинського району Івано-Франківської області та ОСОБА_2 про визнання права власності на земельну ділянку, зобов'язання винести межові знаки та зобов'язання дотримуватись правил добросусідства, усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою.

Позовну заяву мотивовано тим, що рішенням виконкому Устянської сільської ради народних депутатів Снятинського району Івано-Франківської області

від 15 травня 1991 року йому було виділено земельну ділянку, розміром

0,08 га, для будівництва індивідуального житлового будинку по

АДРЕСА_1.

ОСОБА_1 зазначав, що рішенням Устянської сільської ради народних депутатів Снятинського району Івано-Франківської області від 14 грудня

1993 року йому було передано у приватну власність земельну ділянку, площею 0,21 га. У зв'язку із тим, що на момент передачі земельної ділянки

у приватну власність не було можливості видати державний акт на право власності, було видано план, як тимчасовий документ та зареєстровано

у книзі Державних актів на право власності на землю за № 80.

Межі зазначеної земельної ділянки було погоджено зі всіма суміжними землекористувачами.

ОСОБА_1 зазначав, що 16 березня 2017 року проведено реєстрацію нерухомого майна та рішенням Будилівської сільської ради Снятинського району Івано-Франківської області від 26 січня 2017 року № 3 було присвоєно адресний номер новозбудованому житловому будинку. Проте Будилівська сільська рада Снятинського району Івано-Франківської області ігнорувала вирішення питання прибудинкової території та заїзду до будинку АДРЕСА_1. Поруч знаходиться земельна ділянка його матері,

а з іншого боку, земельною ділянкою користувався ОСОБА_2, який самовільно захопив частину належної йому земельної ділянки та встановив паркан.

Ураховуючи викладене та уточнення позовних вимог, ОСОБА_1 просив суд:

визнати за ним право власності на земельну ділянку, площею 0,21 га, для обслуговування житлового будинку та господарських споруд у відповідності до плану, виданого на підставі рішення Устянської сільської ради народних депутатів Снятинського району Івано-Франківської області від 14 грудня

1993 року, зареєстрованого в книзі реєстрації Державних актів на право власності на землю під № 80, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1;

зобов'язати Будилівську сільську раду Снятинського району Івано-Франківської області винести межові знаки земельної ділянки, площею

0,21 га, за зазначеною адресою на місцевості, згідно із межами

та розмірами, зазначеними у плані, виданому на підставі рішення Устянської сільської ради народних депутатів Снятинського району Івано-Франківської області від 14 грудня 1993 року;

зобов'язати ОСОБА_2 дотримуватись правил добросусідства

та усунути перешкоди у користуванні спірною земельною ділянкою.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Ухвалою Снятинського районного суду Івано-Франківської області

від 13 березня 2018 року до участі у цій справі як співвідповідача залучено ОСОБА_2.

Рішенням Снятинського районного суду Івано-Франківської області

від 16 січня 2019 року у складі судді Калиновського М. М. позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Зобов'язано Будилівську сільську раду Снятинського району Івано-Франківської області винести межові знаки земельної ділянки,

що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, на місцевості, згідно з межами

та розмірами, зазначеними у плані, виданому на підставі рішення Устянської сільської ради народних депутатів Снятинського району Івано-Франківської області від 14 грудня 1993 року, зареєстрованого в книзі реєстрації державних актів на право власності на землю під № 80, площею 0,21 га.

У іншій частині позовних вимог відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач у відповідності

до вимог статей 78, 81, 106, 107, 125, 152, 158 ЗК України, Декрету Кабінету Міністрів України "Про приватизацію земельних ділянок" від 26 грудня

1992 року, статті 21 Закону України "Про Державний земельний кадастр"

та статей 328, 392 ЦК України має право на захист порушеного права шляхом винесення межових знаків спірної земельної ділянки на місцевості згідно

із зазначеними у плані межами та розмірами. Позовна вимога щодо визнання права власності на земельну ділянку є передчасною, оскільки позивачем

не використано спосіб реєстрації прав власності на земельну ділянку

у визначеному законом порядку.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 18 грудня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково. Рішення Снятинського районного суду Івано-Франківської області від 16 січня

2019 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Усунуто ОСОБА_1 перешкоди у користуванні частиною земельної ділянки, площею 0,0785 га, переданої йому у власність на підставі рішення Устянської сільської ради народних депутатів Снятинського району Івано-Франківської області від 14 грудня 1993 року.

Зобов'язано ОСОБА_2 звільнити частину переданої на підставі рішення Устянської сільської ради народних депутатів Снятинського району Івано-Франківської області від 14 грудня 1993 року у власність

ОСОБА_1 земельної ділянки, площею 0,0785 га, розташованої

по АДРЕСА_1, згідно із ситуаційним планом № 2, викладеним у висновку судової земельно-технічної експертизи від 18 жовтня 2019 року № 820, виконаному судовим експертом СП "Західно-український експертно-консультативний центр" Юзвенко Р. М.

У іншій частині у задоволенні позову та у задоволенні позову до Будилівської сільської ради Снятинського району Івано-Франківської області про визнання права власності на земельну ділянку, зобов'язання винести межові знаки земельної ділянки відмовлено.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що орган місцевого самоврядування фактично самоусунувся від вирішення земельного спору між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, про що свідчать ті факти,

що на вирішення сесії Будилівської сільської ради Снятинського району Івано-Франківської області заяви ОСОБА_1 не вносилися, наявність цього спору перешкоджає обом сторонам виготовити технічну документацію на земельні ділянки та зареєструвати речове право, тому спір слід вирішити у судовому порядку.

Суд апеляційної інстанції вважав наявними підстави для задоволення позовних вимог щодо усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, оскільки позивачу у встановленому законом порядку передана

у власність земельна ділянка з визначеною площею та конфігурацією, межі якої погоджені з ОСОБА_2, а останній не надав суду жодних доказів, які б свідчили про правомірне користування ним земельною ділянкою у тих межах та площі, якою він фактично користується. Земельна ділянка,

що знаходиться у фактичному користуванні ОСОБА_2 накладається на земельну ділянку, передану у власність ОСОБА_1.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи

У касаційній скарзі, поданій у січні 2020 року до Верховного Суду,

ОСОБА_2, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права й порушення норм процесуального права, просив скасувати постанову суду апеляційної інстанції та передати справу на новий розгляд.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що судом апеляційної інстанції неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права,

що призвело до неправильного вирішення справи.

ОСОБА_2 вважає, що позбавлення його права на частину земельної ділянки, площею 0,0785 га, якою він безперешкодно, відкрито

та добросовісно користується із 1991 року є порушенням його конституційних прав.

А безпідставне вилучення цієї частини землі колгоспного двору,

в якому проживають 5 членів цієї сім'ї і кожен має 1/5 частку майна колгоспного двору, на його думку, тільки ускладнить відносини між суміжними землекористувачами.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 03 лютого 2020 року було відкрито касаційне провадження у справі та витребувано цивільну справу № 351/1781/17-ц

із Снятинського районного суду Івано-Франківської області.

У лютому 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 29 червня 2021 року справу № 351/1781/17-ц призначено до розгляду.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У вересні 2020 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_1 на касаційну скаргу, у якому зазначено, що оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції є законною та обґрунтованою.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Рішенням 13 сесії 21 скликання Устянської сільської ради народних депутатів Снятинського району Івано-Франківської області від 14 грудня 1993 року, зареєстрованим у книзі реєстрації Державних актів на право приватної власності на землю за № 80, у приватну власність ОСОБА_1 передано земельну ділянку, площею 0,21 га, що знаходиться по

АДРЕСА_1, у тому числі: під ріллею - 0,16 га, подвір'ям - 0,05 га, під будівлями - 0,04 га.

У рішенні зазначено, що у зв'язку із неможливістю видати державний акт

на право власності, видано план, як тимчасовий документ

(а. с. 7,8,135,136 т. 1).

На підставі вищезазначеного рішення складена план-схема, згідно якої сусідом із західної сторони (від літ. А до літ. Б) є ОСОБА_2, з південної сторони (від літ. Б до літ. В) - яр, зі східної сторони (від літ. В до літ. Г) - ОСОБА_3 (батько позивача (після смерті якого землю успадкувала мати позивача ОСОБА_4), з північної сторони (від літ. А до літ. Г) - АДРЕСА_1 (а. с. 7,135 т. 1).

Станом на 1993-1994 роки с. Будилів Снятинського району Івано-Франківської області входило до складу громади Устянської сільської ради Снятинського району Івано-Франківської області.

Згідно погосподарської книги № 2 на 2001-2005 роки, особовий рахунок № НОМЕР_1, адреса домогосподарства - АДРЕСА_1. Згідно рішення Будилівської сільської ради Снятинського району Івано-Франківської області від 14 грудня 1993 року ОСОБА_1 надано план під житлову забудову, площею 0,21 га. ОСОБА_1 не набував права власності на землю

у межах норм приватизації по Будилівській сільській раді Снятинського району Івано-Франківської області. ОСОБА_1 користувався земельною ділянкою за зазначеною адресою, площею 0,21 га, для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських споруд згідно рішення Устянської сільської ради Снятинського району Івано-Франківської області від 14 грудня 1993 року, що підтверджується довідками Будилівської сільської ради Снятинського району Івано-Франківської області від 04 вересня 2014 року № 113, а також довідками, виданими у 2016 році №№ 328,329 (а. с. 15,138 т. 1).

Відповідно до відповіді Снятинського районного відділу земельних ресурсів Управління земельних ресурсів Івано-Франківської області від 20 липня

2004 року № Г-04-092 у користуванні ОСОБА_1 по АДРЕСА_1 знаходилася земельна ділянка, площею 0,21 га (а. с. 16, т. 1).

Згідно інформації виконавчого комітету Будилівської сільської ради Снятинського району Івано-Франківської області від 22 липня 2014 року № 92-01/40, житловий будинок ОСОБА_1 збудований на подвір'ї його матері ОСОБА_4 по АДРЕСА_1 і окремим заїздом не забезпечений. ОСОБА_1, керуючись план-схемою з рішення Устянської сільської ради Снятинського району Івано-Франківської області від 14 грудня

1993 року, звернувся до Будилівської сільської ради Снятинського району Івано-Франківської області із заявою про відкриття АДРЕСА_1

і упорядкування проїжджої частини до його господарства за рахунок землі його сусіда ОСОБА_2, у чому йому було відмовлено. Відмова була мотивована тим, що окрема вулиця до його будинку не передбачена ні в карті с. Будилів Снятинського району Івано-Франківської області 1975 року,

ні в генеральному плані с. Будилів Снятинського району Івано-Франківської області. Межа між господарствами ОСОБА_1 та ОСОБА_2, щодо якої виник спір, також співпадає з картографічними даними (карта

с. Будилів Снятинського району Івано-Франківської області) 1975 року

та викопіювання з генерального плану с. Будилів Снятинського району Івано-Франківської області) і по цій межі проходить огорожа ОСОБА_2, котрій більше 20 років (а. с. 13, т. 1).

Рішенням Будилівської сільської ради Снятинського району Івано-Франківської області від 26 січня 2017 року № 3 присвоєно адресний номер новозбудованому житловому будинку ОСОБА_1, розташованому

по АДРЕСА_1 (а. с. 14, т. 1).

Згідно витягу із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 22 березня 2017 року, ОСОБА_1

на праві приватної власності належить житловий будинок, розташований

по АДРЕСА_1, загальною площею 110,9 кв. м, житловою площею 62,9 кв. м

(а. с. 12,137 т. 1).

Відповідно до збірного плану земельна ділянка по

АДРЕСА_1, належна ОСОБА_1, що була передана йому у приватну власність на підставі рішення Устянської сільської ради Снятинського району Івано-Франківської області від 14 грудня 1993 року, спроектована згідно план-схеми, виданої замість державного акту, має площу 0,1970 га. У фактичному користуванні ОСОБА_1 знаходиться 0,1560 га, а перетин земельних ділянок складає - 0,0826 га (а. с. 96, т. 1).

Згідно до наданої Державною податковою інспекцією у Снятинському районі Головного управління міндоходів в Івано-Франківській області інформації

від 07 серпня 2014 року № 2066/10/09-12-15/771, згідно наявних у державній податковій інспекції даних ОСОБА_1 у 2012-2014 роках сплачував плату за земельні ділянки розміром: під особистою житловою забудовою - 0,08 га, для ведення особистого господарства - 0,17 га (а. с. 98, т. 1).

Відповідно до архівного відділу Снятинської районної державної адміністрації Івано-Франківської області від 10 жовтня 2016 року № 04-01/507 документи Устянської сільської ради Снятинського району Івано-Франківської області за 1991 рік передані на зберігання до Державного архіву Івано-Франківської області.

Документи Устянської сільської ради Снятинського району Івано-Франківської області (протоколи засідання виконкому та протоколи сесій) за 1992-1994 роки в архівний відділ

на збереження не передавалися. З цих підстав надати інформацію

чи передавалася земельна ділянка у власність та ведення підсобного господарства ОСОБА_2 немає можливості (а. с. 99, т. 1).

Згідно відомостей із облікових карток об'єктів погосподарського обліку

на 2011-2015 роки щодо земельних ділянок суміжних ОСОБА_1 землекористувачів ОСОБА_2 та ОСОБА_4 у ОСОБА_2

у користуванні знаходиться земельна ділянка, площею 0,22 га, для будівництва і обслуговування житлового будинку і господарських споруд

та для ведення особистого селянського господарства станом на 2011 рік, площею 0,85 га, яка збільшилася з 2012 року до 0,95 га (а. с. 222-238, т. 1).

Відповідно до відповіді Будилівської сільської ради Снятинського району Івано-Франківської області від 04 листопада 2014 року № 1567/02-29 постійна депутатська комісія з питань земельних відносин, екології та раціонального природокористування встановити межові знаки належної ОСОБА_1 земельної ділянки по АДРЕСА_1, згідно із схемою з рішення Устянської сільської ради Снятинського району Івано-Франківської області від 14 грудня 1993 року, не може, тому що фактичні межі земельної ділянки не співпадають із схемою вище вказаного рішення (а. с. 37, т. 1).

Рішенням Будилівської сільської ради Снятинського району Івано-Франківської області від 21 грудня 2016 року № 84-6/2016 затверджено генеральний план забудови с. Будилів Снятинського району Івано-Франківської області (а. с. 3, т. 2).

На замовлення ОСОБА_1 у 2018 році виготовлялася технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для будівництва

та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, яка не погоджена Будилівською сільською радою Снятинського району Івано-Франківської області (а. с. 122-141, т. 1).

Підставою для виготовлення цієї технічної документації послужило рішення Устянської сільської ради Снятинського району Івано-Франківської області від 14 грудня 1993 року про надання ОСОБА_1 у власність земельної ділянки, площею 0,21 га.

17 жовтня 2018 року ОСОБА_1 звертався до Будилівської сільської ради Снятинського району Івано-Франківської області із заявою про погодження цієї технічної документації із землеустрою (а. с. 142, т. 1).

Згідно повідомлення Будилівської сільської ради Снятинського району Івано-Франківської області від 18 жовтня 2018 року № 191 технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки

в натурі (на місцевості) по АДРЕСА_2, виготовлену на замовлення ОСОБА_1, може бути погоджено посадовими особами сільської ради після погодження її усіма суміжними землекористувачами

(а. с. 143,157, т. 1).

У технічній документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для будівництва

та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, виготовленій на замовлення ОСОБА_1 міститься акт погодження меж земельної ділянки із суміжними власниками та землекористувачами

від 02 серпня 2018 року, який не підписаний суміжним землекористувачем ОСОБА_2 (а. с. 131, т. 1).

Актом прийому-передачі межових знаків на зберігання від 02 серпня

2018 року, який міститься у тій же технічній документації, межі земельної ділянки, яка знаходиться по АДРЕСА_2, площею 0,1970 га, наданої

ОСОБА_1 для будівництва та обслуговування житлового будинку, закріплені в натурі (на місцевості) межовими знаками встановленого зразка у кількості 8 штук. До акта долучено список межових знаків, переданих

на зберігання ОСОБА_1 (а. с. 132,133, т. 1).

Суміжними землекористувачами є Будилівська сільська рада Снятинського району Івано-Франківської області, ОСОБА_4 та ОСОБА_2

(а. с. 122-141, т. 1).

Відповідно до рішення 13 сесії 21 скликання Устянської сільської ради народних депутатів Снятинського району Івано-Франківської області

від 14 грудня 1993 року, зареєстрованого у книзі реєстрації Державних актів на право приватної власності на землю № 79, ОСОБА_3 батько ОСОБА_1 передано у приватну власність земельну ділянку, площею 0,29 га, що знаходиться по АДРЕСА_1, у тому числі: під ріллею - 0,22 га, садом - 0,01 га, подвір'ям - 0,06 га, із них під будівлями - 0,04 га. У рішенні зазначено,

що у зв'язку із неможливістю видати державний акт на право власності, видано план як тимчасовий документ. Межі погоджено з суміжним землекористувачами, у тому числі з ОСОБА_1 (а. с. 145,146, т. 1).

Рішенням Снятинського районного суду Івано-Франківської області

від 18 вересня 2015 року у справі № 351/905/15-ц, яке набрало законної сили 29 вересня 2015 року, позов ОСОБА_4 до Будилівської сільської ради Снятинського району Івано-Франківської області про встановлення права власності на спадкове майно задоволено. Визнано за ОСОБА_4 право власності на земельну ділянку, площею 0,29 га, що знаходиться

по АДРЕСА_1 (а. с. 147,148, т. 1).

Згідно свідоцтва на забудову садиби у сільських населених пунктах Української РСР на ім'я ОСОБА_2 йому на підставі рішення Устівської сільської ради Снятинського району Івано-Франківської області

від 29 вересня 1965 року № 15 виділена земельна ділянка під забудову, площею 0,12 га.

На плані на забудову житлового будинку суміжним землекористувачем позначений ОСОБА_5 - батько ОСОБА_1.

Згідно відповіді Будилівської сільської ради Снятинського району Івано-Франківської області від 14 грудня 2019 року № 75, наданої ОСОБА_2, розмежувати ділянку ОСОБА_2 та суміжним землекористувачем ОСОБА_1 сільська рада не має можливості через відсутність технічних можливостей і тому, що є розбіжності між картографічними даними (карта с. Будилів Снятинського району Івано-Франківської області 1975 року) та рішенням Устянської сільської ради Снятинського району Івано-Франківської області від 14 грудня 1993 року про передачу у власність ОСОБА_1 земельної ділянки для ведення підсобного господарства по АДРЕСА_2, площею 0,21 га. На підставі зазначеного рішення сільської ради видана план-схема земельної ділянки, але вона не відповідає картографічним даним - карті с. Будилів Снятинського району Івано-Франківської області 1975 року та фактичним даним розміщення земельної ділянки (а. с. 211, т. 1).

Відповідно до висновку судової земельно-технічної експертизи від 18 жовтня 2019 року № 820, виконаного судовим експертом СП "Західно-український експертно-консультативний центр" Юзвенко Р. М. площа, яка фактично перебуває у користуванні ОСОБА_1 по АДРЕСА_2 станом на день проведення експертизи становила 0,1096 га.

При проведенні обмірів земельної ділянки, якою фактично користується ОСОБА_1, що знаходиться по АДРЕСА_2, фактична площа земельної ділянки становить 0,1096 га, що не відповідає розмірам та площі з переданою у приватну власність ОСОБА_1 земельною ділянкою згідно рішення Устянської сільської ради Снятинського району Івано-Франківської області від 14 грудня 1993 року, а саме: площа ділянки відповідно до план-схеми таблиці № 1 становить 0,21 га, площа ділянки відповідно до ситуаційного плану становить 0,1096 га, а різниця в лінійних промірах і площі складає 0,1004 га.

Площа, яка фактично перебуває у користуванні ОСОБА_2

по АДРЕСА_1, станом на день проведення експертизи становить 0,3921 га.

В умовних позначеннях показане накладання земельної ділянки ОСОБА_1, площею 0,0785 га, яка передана йому у власність згідно рішення Устянської сільської ради Снятинського району Івано-Франківської області від 14 грудня 1993 року, на земельну ділянку, якою користується ОСОБА_2 (а. с. 87-99, т. 2).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною 3 статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження

у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", положеннями якого встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

Частинами 1 та 2 статті 400 Цивільного процесуального кодексу України (тут і далі в редакції, чинній на час подання касаційної скарги) визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з положеннями частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Відповідно до частини 1 статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд та застосовані норми права

Відповідно до частин 1 , 3 статті 6 ЗК України 1991 року (чинного на час прийняття рішення Устянською сільською радою Снятинського району Івано-Франківської області про передачу у приватну власність

ОСОБА_1 земельної ділянки), громадяни України мають право

на одержання у власність земельних ділянок, зокрема, для ведення особистого підсобного господарства, будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських будівель (присадибна ділянка). Передача земельних ділянок у власність громадян здійснюється місцевими радами народних депутатів відповідно до їх компетенції за плату або безоплатно.

Згідно статті 17 ЗК України 1991 року передача земельних ділянок

у колективну та приватну власність провадиться радами народних депутатів, на території яких розташовані земельні ділянки. Громадяни, заінтересовані

у передачі їм у власність земельних ділянок із земель запасу, подають заяви про це до сільської, селищної, міської, а у разі відмови - до районної, міської, в адміністративному підпорядкуванні якої є район, ради народних депутатів за місцем розташування земельної ділянки. У заяві зазначаються бажані розмір і місце розташування ділянки, мета її використання і склад сім'ї. Рада народних депутатів розглядає заяву і у разі згоди передати земельну ділянку у власність громадянину замовляє землевпорядній організації розробку проекту її відведення.

Проект відведення земельної ділянки погоджується

з сільською (селищною) Радою народних депутатів, з районними (міськими) землевпорядним, природоохоронним і санітарним органами, органом архітектури і подається до районної (міської) Ради народних депутатів для прийняття рішення про передачу громадянину земельної ділянки у власність.

Передача у власність земельної ділянки, що була раніше надана громадянину, провадиться сільськими, селищними, міськими Радами народних депутатів за місцем розташування цієї ділянки, зокрема для будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських будівель (присадибна ділянка), садівництва, дачного і гаражного будівництва

у розмірах згідно із статті 17 ЗК України (у сільських населених пунктах не більше 0,25 гектара).

Зазначені земельні ділянки передаються у власність на підставі заяви громадянина і матеріалів, що підтверджують її розмір (земельно-кадастрова документація, дані бюро технічної інвентаризації, правлінь товариств

і кооперативів тощо).

Ради народних депутатів розглядають у місячний строк зазначені заяви

і матеріали та приймають відповідні рішення.

Статтею 22 ЗК України (у редакції від 18 грудня 1990 року) встановлено,

що право володіння або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж цієї ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує

це право. Приступати до використання наданої земельної ділянки (в тому числі і на умовах оренди) до встановлення меж цієї ділянки в натурі

(на місцевості) і одержання документа, що посвідчує право володіння або право користування землею, забороняється.

Відповідно до статті 41 Конституції України та статті 90 ЗК України ніхто

не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Власники земельних ділянок мають право продавати, іншим шляхом відчужувати земельну ділянку, самостійно господарювати на своїй землі. Порушені права власників земельних ділянок підлягають відновленню в порядку встановленому законом.

Частиною 3 статті 17 ЗК України 1991 року передбачено, що обов'язок замовити землевпорядній організації розробку проекту відведення земельної ділянки покладався на відповідну раду народних депутатів, яка надавала згоду на передачу земельної ділянки у власність.

ЗК України від 18 грудня 1990 року втратив чинність з 01 січня 2002 року

та набрав чинності ЗК України у редакції від 25 жовтня 2001 року № 2768-III.

В силу абзаців першого та другого частини 1 розділу X Перехідних положень Земельного Кодексу України рішення про надання в користування земельних ділянок, а також про вилучення (викуп) земель, прийняті відповідними органами, але не виконані на момент введення у дію Земельного Кодексу України, підлягають виконанню відповідно до вимог Земельного Кодексу України.

Установити, що рішення про передачу громадянам України безоплатно

у приватну власність земельних ділянок, прийняті органами місцевого самоврядування відповідно до Декрету Кабінету Міністрів України

від 26 грудня 1992 року "Про приватизацію земельних ділянок", є підставою для реєстрації права власності на земельні ділянки цих громадян або

їх спадкоємців відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень". Державна реєстрація таких земельних ділянок здійснюється на підставі технічної документації

із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки

в натурі (на місцевості).

Згідно і з цим ЗК України аналогічно до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить: розпорядження землями територіальних громад, передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян

та юридичних осіб відповідно до ЗК України, вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності відповідно до ЗК України,

а також викуп земельних ділянок для суспільних потреб (пункти а-г

статті 12 ЗК України).

В силу частин 1 та 2 статті 78, частини 1 статті 79 ЗК України, який набрав чинності з 01 січня 2002 року, право власності на землю -

це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, Конституції України, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Земельна ділянка - це частина земної поверхні

з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Частиною 1 статті 81 ЗК України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки, зокрема на підставі приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування.

Правовою підставою набуття права власності та права користування

на землю згідно зі статтями 116, 118 ЗК України є рішення органу виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Згідно із частинами 1 , 6 та 7 статті 118 ЗК України громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває

у його користуванні, подає заяву до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених частинами 1 , 6 та 7 статті 118 ЗК України.

Громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених частинами 1 , 6 та 7 статті 118 ЗК України. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності

у власність відповідно до повноважень, визначених частинами 1 , 6 та 7 статті 118 ЗК України, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання

та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється

за замовленням громадян суб'єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін.

Підстави виникнення права на земельну ділянку та порядок оформлення речових прав на земельну ділянку передбачені статтями 125 та 126 ЗК України.

Таким чином, аналогічно зазначені норми чинного ЗК України на час розгляду спору встановлюють нерозривний зв'язок між прийняттям рішення органом місцевого самоврядування про передачу земельних ділянок у власність громадян та видачею громадянам правовстановлюючих документів на право власності на земельні ділянки, або реєстрацією земельної ділянки

у державному земельному кадастрі та відповідно у реєстрі речових прав

на нерухоме майно.

Відповідно до статті 107 ЗК України основою для відновлення меж є дані земельно-кадастрової документації, яка відповідно до статті 193 ЗК України містить сукупність відомостей і документів про місце розташування

та правовий режим земельних ділянок, їх оцінку, класифікацію земель, кількісну та якісну характеристику, розподіл серед власників землі

та землекористувачів.

Статтею 198 ЗК України встановлено, що кадастрові зйомки - це комплекс робіт, виконуваних для визначення та відновлення меж земельних ділянок. Кадастрова зйомка включає: геодезичне встановлення меж земельної ділянки; погодження меж земельної ділянки з суміжними власниками

та землекористувачами; відновлення меж земельної ділянки на місцевості; встановлення меж частин земельної ділянки, які містять обтяження

та обмеження щодо використання землі; виготовлення кадастрового плану.

Погодження меж земельної ділянки є складовою частиною кадастрового плану, який, у свою чергу, є складовою частиною технічної документації, необхідної для передачі земельних ділянок у власність чи в користування. Встановлення меж земельної ділянки по суті зводиться до вирішення питань, чи не належить земельна ділянка іншому власнику чи правомірному користувачеві та чи не накладаються межі земельної ділянки на суміжні земельні ділянки. Встановлення (відновлення) меж земельної ділянки здійснюється з метою визначення в натурі (на місцевості) метричних даних земельної ділянки, у тому числі місцеположення поворотних точок її меж

та їх закріплення межовими знаками.

Наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 18 травня 2010 року № 376 затверджена Інструкція про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками, яка визначає механізм встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками.

У цій Інструкції терміни вживаються у такому значенні: виконавець - юридична особа, що володіє необхідним технічним і технологічним забезпеченням та у складі якої працює не менше двох сертифікованих інженерів-землевпорядників або фізична особа-підприємець, яка володіє необхідним технічним і технологічним забезпеченням та є сертифікованим інженером-землевпорядником; замовник - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, власник (користувач) земельної ділянки, який замовляє роботи із встановлення (відновлення) меж земельної ділянки

в натурі (на місцевості) (пункт 1.3 Інструкції).

Частиною 1 статті 15 ЦК України визначено право кожної особи

на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно зі статтею 16 ЦК України, звертаючись до суду, позивач на власний розсуд обирає спосіб захисту.

Частиною 2 статті 158 ЗК України передбачено, що виключно судом вирішуються земельні спори з приводу володіння, користування

і розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, а також спори щодо розмежування територій сіл, селищ, міст, районів та областей.

Згідно статті 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною;

г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків;

д) застосування інших, передбачених законом, способів.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення, суд апеляційної інстанції встановивши, що позивачу на час прийняття рішення Устівською сільською радою Снятинського району Івано-Франківської області виділена та передана у власність присадибна земельна ділянка

в сільській місцевості у межах встановлених законом норм, проте сільською радою було зафіксовано відсутність можливості видати державний акт

на право власності та видано план на земельну ділянку, як тимчасовий документ, а також ураховуючи те, що до реєстрації цього плану межі земельної ділянки погоджені з усіма суміжними землекористувачами, зокрема і з ОСОБА_2, що не заперечувалось представниками останнього у судовому засіданні під час апеляційного розгляду цієї справи, обґрунтовано вважав, що позивач мав наміри завершити процедуру отримання земельної ділянки у власність у 1994 році, проте державний акт йому не був виданий з вини Будилівської сільської ради Снятинського району Івано-Франківської області.

Разом із тим, ураховуючи висновок судової земельно-технічної експертизи СП "Західно-український експертно-консультативний центр" від 18 жовтня 2019 року № 820, відповідно до якого у фактичному користуванні позивача знаходиться земельна ділянка, площею значно меншою від площі, переданої йому у власність, а у користуванні відповідача фактично перебуває земельна ділянка, значно більшої площі земельної ділянки, яка йому передавалась

у користування рішенням сільської ради від 29 вересня 1965 року № 15,

а також ураховуючи відсутність належних та допустимих доказів, які

б свідчили про правомірне користування відповідачем земельною ділянкою у тих межах та площі, якою він фактично користується, обґрунтовано вважав, що земельна ділянка, яка знаходиться у фактичному користуванні відповідача накладається на земельну ділянку, передану у власність позивачу та дійшов правильного висновку про задоволення позовних вимог щодо усунення позивачу перешкод у користуванні земельною ділянкою.

Отже, суд апеляційної інстанції повно і всебічно дослідив наявні у справі докази, надав їм належну правову оцінку, правильно встановив обставини справи та в межах доводів апеляційної скарги переглянув рішення суду першої інстанції і в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального і процесуального права.

Посилання у касаційній скарзі як на підставу для скасування оскаржуваного судового рішення суду апеляційної інстанції на порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин справи, які мають значення для правильного вирішення справи, колегія суддів відхиляє, оскільки вони зводяться до незгоди заявника з висновками суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій.

Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів та їх переоцінювати згідно з положеннями статті 400 ЦПК України

(у редакції, чинній на час звернення із апеляційною скаргою).

Інші доводи касаційної скарги не спростовують законність

та обґрунтованість судового рішення, а також містять посилання на факти,

що були предметом дослідження й оцінки судами першої та апеляційної інстанцій.

З огляду на викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження та не дають підстав для висновку про неправильне застосування норм матеріального права

та порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча

пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент.

Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до частин 1 , 2 статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення залишити без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 18 грудня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту

її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

С. Ф. Хопта

В. В. Шипович