Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 03.03.2020 року у справі №324/783/18

Постанова

Іменем України

06 серпня 2020 року

м. Київ

справа № 324/783/18

провадження № 61-3146св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Бурлакова С. Ю. (суддя-доповідач), Коротуна В. М., Червинської М. Є.,

учасники справи:

позивач - Публічне акціонерне товариство "Державний ощадний банк України" в особі філії - Запорізьке обласне управління Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України",

відповідач - ОСОБА_1,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" в особі філії "Запорізьке обласне управління акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" на постанову Запорізького апеляційного суду від 15 січня 2020 року в складі колегії суддів: Подліянової Г. С., Гончар М. С., Кримської О.

М.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2018 року Публічне акціонерне товариство "Державний ощадний банк України" (далі - ПАТ "Державний ощадний банк України") в особі філії - Запорізького обласного управління Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 про виселення з житлового приміщення та зняття з реєстраційного обліку.

Позовна заява обґрунтована тим, що 28 вересня 2007 року між Відкритим акціонерним товариством "Державний ощадний банк України" (далі - ВАТ "Державний ощадний банк України") та ОСОБА_2 укладено кредитний договір № 448, за умовами якого банк надав ОСОБА_2 кредит в сумі 40 000,00 дол. США.

06 вересня 2007 року між банком та ОСОБА_2 з метою забезпечення виконання умов кредитного договору був укладений іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Пологівського районного нотаріального округу Черкун В. І., предметом іпотеки за яким є нерухоме майно, а саме: квартира АДРЕСА_1.

Згідно довідки Пологівської міської ради Запорізької області від 19 березня 2018 року № 1820 за адресою: АДРЕСА_1 зареєстрований ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1. У зв'язку з порушенням ОСОБА_2 умов кредитного договору, прокурор Пологівського району звернувся до суду з позовом в інтересах банку про звернення стягнення на передану в іпотеку трикімнатну квартиру.

Рішеннями Пологівського районного суду Запорізької області від 22 вересня 2011 року по справі №2-329/2011 року звернуто стягнення шляхом продажу з публічних торгів, а саме трикімнатну квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

Рішення набрало законної сили 04 жовтня 2011 року.

З посиланням на статті 33, 39, 40 Закону України "Про іпотеку" ЖК України, статті 3,6,7 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" позивач просив суд виселити ОСОБА_1 з трикімнатної квартири АДРЕСА_1 зі зняттям з реєстраційного обліку у Пологівській міській раді Запорізької області.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Пологівського районного суду Запорізької області від 12 червня 2019 року позов задоволено частково.

Виселено ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, з трикімнатної квартири АДРЕСА_1.

У задоволенні інших позовних вимог - відмовлено.

Вирішено питання судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що матеріали справи не містять належних, допустимих доказів того, що ОСОБА_1 є членом сім'ї (родичем) одноособового власника вищезазначеного квартири - ОСОБА_2 як іпотекодавця, та вселився у цю квартиру за попереднім письмовим дозволом банку, а тому останній вважається таким, що не набув права користування вказаною квартирою у встановленому законом порядку та підлягає виселенню зі спірної квартири без надання іншого жилого приміщення.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Запорізького апеляційного суду від 15 січня 2020 року рішення Пологівського районного суду Запорізької області від 12 червня 2019 року в частині задоволених позовних вимог ПАТ "Державний ощадний банк України" в особі філії - Запорізьке обласне управління публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" до ОСОБА_1 про виселення з житлового приміщення, стягнення судового збору скасовано, у задоволенні позову ПАТ "Державний ощадний банк України" в особі філії - Запорізьке обласне управління публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" до ОСОБА_1 відмовлено.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що ОСОБА_1 на момент укладення договору іпотеки постійно проживав в спірній квартирі та мав право на користування предметом іпотеки, як член сім'ї власника ОСОБА_2, а також з огляду на те, що при виселенні в судовому порядку з іпотечного майна, придбаного не за рахунок кредиту і забезпеченого іпотекою цього майна, відсутність постійного жилого приміщення, яке відповідно до вимог закону має бути надане особі одночасно з виселенням, вказане є підставою для відмови у задоволенні позову про виселення ОСОБА_1.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 20 травня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі № 324/783/18, витребувано її з Пологівського районного суду Запорізької області.

Узагальнені доводи касаційної скарги

У лютому 2020 року АТ "Державний ощадний банк України" в особі філії "Запорізьке обласне управління Акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" подало касаційну скаргу до Верховного Суду, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати оскаржене рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційним судом застосовано норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в постановах Верховного Суду від 10 жовтня 2018 року в справі № 359/10886/15-ц, від 22 травня 2019 року в справі № 552/7400/16-ц, від 27 листопада 2019 року в справі № 753/7093/16-ц.

Доводи інших учасників справи

У червні 2020 року ОСОБА_3 подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому вказувала, що судове рішення апеляційного суду є законним і обґрунтованим, а доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Суд установив, що 28 вересня 2007 року між ВАТ "Державний ощадний банк України" та ОСОБА_2 укладено кредитний договір № 448, за умовами якого (пункти 1.1 і 1.2) банк надав позичальнику кредит у сумі 40 000,00 дол. США строком на 120 місяців зі строком остаточного повернення не пізніше 28 вересня 2017 року, що підтверджується долученими до матеріалів справи копіями вказаного кредитного договору та додатків до нього.

28 вересня 2007 року між банком та ОСОБА_2 з метою забезпечення виконання умов вказаного кредитного договору укладено іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Пологівського районного нотаріального округу Черкун В. І. і зареєстрований за р. №2343, предметом іпотеки за умовами якого є квартира, розташована за адресою: АДРЕСА_1, та накладено заборону відчуження зазначеної в договорі квартири, що підтверджується долученою до матеріалів справи копією вказаного іпотечного договору.

Зазначена квартира належала ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого Пологівською товарною біржою "Агропром-Інвест" 27 липня 2001 року за № ПН-249 та рішенням Пологівського районного суду Запорізької області від 06 серпня 2002 року, зареєстрованих в Пологівському державному комунальному підприємстві "Імпульс" (далі? КП "Імпульс") в реєстровій книзі № 33 за номером № 5690, що стверджується витягом з реєстру прав власності на нерухоме майно № 15271299, виданого КП "Імпульс" Пологівського району.

Пунктом 4.2 Іпотечного договору у випадку невиконання чи неналежного виконання іпотекодавцем зобов'язання в цілому чи тієї або іншої її частини, а також у інших випадках, передбачених цим договором, іпотекодержатель реалізує своє право шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки у порядку, визначеному цим договором.

Рішенням Пологівського районного суду Запорізької області від 22 вересня 2011 року у справі № 2-329/2011 рік, копія якого долучена до матеріалів справи, у зв'язку з невиконанням ОСОБА_2 умов кредитного договору від 28 вересня 2007 року № 448 звернуто стягнення на предмет іпотеки шляхом продажу з публічних торгів, а саме - трикімнатну квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1; - нежитлову будівлю магазин, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3.

З копії довідки №1820, виданої виконавчим комітетом Пологівської міської ради Запорізької області у березні 2018 року, встановлено, що за адресою: АДРЕСА_1 зареєстрований ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1, з якого часу здійснена реєстрація, не зазначено.

Рішенням Пологівського районного суду Запорізької області від 28 березня 2013 року у справі № 0820/2972/2012, копія якого долучена до матеріалів справи, позов ПАТ "Державний ощадний банк України" в особі філії-Запорізьке обласне управління до ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_1, Пологівський сектор управління департаменту міграційної служби України в Запорізькій області, третя особа-орган опіки та піклування Пологівської райдержадміністрації в Запорізькій області про виселення з житлового приміщення, зняття з реєстраційного обліку задоволено частково.

Виселено ОСОБА_2 без надання іншого житла зі зняттям з реєстраційного обліку у Пологівському секторі управління департаменту міграційної служби України в Запорізькій області.

Рішенням апеляційного суду Запорізької області від 05 червня 2013 року апеляційну скаргу ПАТ "Державний ощадний банк України" задоволено частково.

Рішення Пологівського районного суду Запорізької області від 28 березня 2013 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог про виселення ОСОБА_4 і зняття її з реєстраційного обліку у житловому приміщенні скасовано, позовні вимоги ПАТ "Державний ощадний банк України" до ОСОБА_4 задоволено. Виселено ОСОБА_4 із кварти АДРЕСА_1 без надання іншого житла зі зняттям з реєстраційного обліку. В частині позовних вимог ПАТ "Державний ощадний банк України" до ОСОБА_1 про виселення і зняття з реєстрації рішення суду змінено в мотивувальній частині - у задоволенні позову відмовлено за недоведеністю позовних вимог. В решті рішення залишено без змін.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною 3 статті 3 Цивільного процесуального кодексу України в редакції, чинній на дату подання касаційної скарги (далі - ЦПК України), провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

Згідно з частиною 2 статі 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами 1 , 3 статті 411 ЦПК України. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини 1 статті 389 ЦПК України, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Перевіривши доводи касаційної скарги, а також матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Мотиви і доводи, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

За змістом статті 47 Конституції України ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Частиною першою статті 40 Закону "Про іпотеку" передбачено, що звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей.

Виселення проводиться у порядку, встановленому законом.

Нормою, яка встановлює порядок виселення із займаного житлового приміщення, є стаття 109 ЖК УРСР, у частині першій якої передбачені підстави виселення.

Частина третя цієї статті регулює порядок виселення громадян.

Прикінцевими положеннями Закону "Про іпотеку", який набрав чинності з 01 січня 2004 року, внесено зміни до ЖК УРСР, зокрема, текст статті 109 викладено у новій редакції.

За змістом частини другої статті 40 Закону "Про іпотеку" та частини 3 статті 109 ЖК УРСР (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Відповідно до частини 2 статті 109 ЖК УРСР громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.

Таким чином, частина 2 статті 109 ЖК УРСР установлює загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого жилого приміщення. Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого жилого приміщення при зверненні стягнення на жиле приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення.

Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що під час ухвалення судового рішення про виселення мешканців при зверненні стягнення на жиле приміщення застосовуються як положення статті 40 Закону України "Про іпотеку", так і норма статті 109 ЖК УРСР.

За змістом цих норм особам, яких виселяють із жилого будинку (жилого приміщення), що є предметом іпотеки, у зв'язку зі зверненням стягнення на предмет іпотеки, інше постійне житло надається тільки в тому разі, якщо іпотечне житло було придбане не за рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою цього житла.

Суд апеляційної інстанції установив, що ОСОБА_1 на час укладення іпотечного договору проживав разом зі своїм батьком та матір'ю в квартирі за адресою: АДРЕСА_1, набув право користування спірною квартирою.

Установивши у справі, яка переглядається, що позивач набув право власності на спірний будинок у зв'язку зі зверненням стягнення на предмет іпотеки і з цих підстав просить виселити відповідачів зі спірної квартири, яка придбана не за рахунок кредиту, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про неможливість виселення відповідача із зазначеного будинку без надання йому іншого постійного житла.

Аналогічний висновок міститься в постанові Верховного Суду України від 22 червня 2016 року у справі № 6-197цс16, а у подальшому підтверджений постановою Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 753/12729/15-ц, провадження № 14-317цс18, згідно з якою немає підстав для відступу від висновків щодо застосування норми права в подібних правовідносинах, викладених у раніше ухвалених постановах Верховного Суду України від 22 червня 2016 року у справі № 6-197цс16 та від 21 грудня 2016 року у справі № 6-1731цс16.

Відповідно до абзацу 3 частини 1 статті 7 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" зняття з реєстрації місця проживання особи здійснюється на підставі судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про виселення, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою.

У разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном, власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, зокрема, шляхом зняття особи з реєстрації місця проживання, пред'явивши разом з тим одну із таких вимог: 1) про позбавлення права власності на житлове приміщення; 2) про позбавлення права користування житловим приміщенням; 3) про визнання особи безвісно відсутньою; 4) про оголошення фізичної особи померлою.

Таким чином вирішення питання про зняття особи з реєстраційного обліку залежить, зокрема, від вирішення питання про право користування такої особи жилим приміщенням.

Вимога позивача про зобов'язання знятися з реєстраційного обліку задоволенню не підлягає з огляду на те, що відповідно до статті 7 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" здійснюється на підставі судового рішення, яке набрало законної сили, про виселення.

Такий висновок узгоджується з правовим висновком, який Верховний Суд виклав у постанові від 04 грудня 2019 року у справі № 235/9835/15-ц (провадження № 61-8142св18).

З урахуванням викладеного доводи касаційної скарги про застосування апеляційним судом норм права без врахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 10 жовтня 2018 року в справі № 359/10886/15-ц, від 22 травня 2019 року в справі № 552/7400/16-ц, від 27 листопада 2019 року в справі № 753/7093/16-ц, є необґрунтованими, оскільки зазначені висновки не є різними за своїм змістом, а зроблені судами з урахуванням інших фактичних обставин, встановлених судами попередніх інстанцій у кожній справі, які формують зміст правовідносин і зумовили прийняття відповідного рішення, що не дає підстави вважати правовідносини у цих справах подібними.

Вирішуючи спір, суд апеляційної інстанції з дотриманням вимог статей 89, 263, 264, 382 ЦПК України повно та всебічно з'ясував обставини справи, надав належну правову оцінку доводам сторін, наданим ними доказам та дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, оскільки таке судове рішення є законним та обґрунтованим, а доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини 1 статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

З огляду на те, що судом касаційної інстанції рішення не змінюється та не ухвалюється нове рішення, підстави для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, відсутні.

Керуючись статтями 400, 401 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" в особі філії "Запорізьке обласне управління акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" залишити без задоволення.

Постанову Запорізького апеляційного суду від 15 січня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: С. Ю. Бурлаков

В. М. Коротун

М. Є. Червинська