Історія справи

Постанова КЦС ВП від 10.04.2024 року у справі №372/2920/22

Постанова

Іменем України

10 квітня 2024 року

м. Київ

справа № 372/2920/22-ц

провадження № 61-18198св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М. (суддя-доповідач), Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - Павлової Надії Євгенівни на постанову Київського апеляційного суду від 24 листопада 2023 року в складі колегії суддів: Приходька К. П., Писаної Т. О., Журби С. О.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , у якому просила встановити факт проживання ОСОБА_1 і ОСОБА_2 однією сім`єю без реєстрації шлюбу з січня 2014 року до грудня 2018 року; визнати спільною сумісною власністю набуте під час перебування у фактичних шлюбних відносинах, нерухоме майно, а саме: земельну ділянку площею 0,2193 га, кадастровий номер 3222487000:04:002:5089, цільове призначення - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), за адресою: АДРЕСА_1 ;

житловий будинок загальною площею 222,1 кв. м, житловою площею 53,1 кв. м, гараж літ. Б, госпблок літ. В, басейн, канал, споруди ІІ-V, скважину VІ, вимощення VІІ, підпірну стіну VІІІ, за адресою: АДРЕСА_1 ;

житловий будинок загальною площею 150,4 кв. м, житловою площею 72,4 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 .

Визнати за ОСОБА_1 право приватної власності на частини вказаного нерухомого майна, придбаного під час перебування у фактичних шлюбних відносинах.

Позов мотивований тим, що з січня 2014 року вона почала проживати разом із відповідачем, спочатку в м. Українка Київської області, а з літа 2014 року - у квартирі позивача в смт Козин Обухівського району Київської області, що підтверджується копією довідки ОСББ «Чисті сосни» від 08 грудня 2021 року та довідкою ОСББ «Солнєчний Луч» від 07 грудня 2021 року.

Вказувала, що свої стосунки з відповідачем не приховувала, усі друзі та знайомі сприймали її та відповідача як одну сім`ю.

Крім того зазначала, що на той час вони підтримували дружні стосунки з другом відповідача ОСОБА_4 , а також з її подругами - ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , з якими час від часу зустрічалися, відпочивали та святкували різні події.

Зазначала, що разом з відповідачем відпочивала у липні 2014 року в Коблево, у травні 2016 року у Вільнюсі (Литва), у червні 2016 року в Хорватії, у січні 2017 року в Австрії, у червні 2017 року в Дніпропетровську.

19 серпня 2014 року сторони придбали земельну ділянку площею 0,0838 га, кадастровий номер 3222487000:04:002:5013, на АДРЕСА_1 , за договором купівлі-продажу, серія та номер бланка НАА 623269, зареєстрований в реєстрі за № 1426 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Татаровою Т. О.

За домовленістю право власності оформлене на відповідача як на її чоловіка, якому вона повністю довіряла.

Вказувала, що вони разом обрали проєктно-будівельну компанію, узгодили і замовили проєкт основного будинку та почали будівництво.

Позивач зазначала, що оскільки відповідач продовжував працювати в Чернігові та з понеділка до п`ятниці перебував на робочому місці, супроводом усіх питань щодо будівництва займалася вона.

Крім того, 11 серпня 2015 року та 29 грудня 2015 року разом з відповідачем придбала ще дві земельні ділянки, кадастрові номери 3222487000:04:002:0276, площею 0,0814 га, та 3222487000:04:002:0297, площею 0,083 га, згідно з договором купівлі-продажу, № 1534 від 29 грудня 2015 року та № 743 від 11 серпня 2015 року, які розташовані поруч з першою земельною ділянкою на АДРЕСА_1 .

23 жовтня 2018 року в результаті об`єднання придбаних земельних ділянок була проведена державна реєстрація сформованої земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 .

Вказувала, що під час будівництва будинку вона та відповідач стали жертвами шахрайських дій, що підтверджується вироком Печерського районного суду м. Києва від 09 березня 2016 року у справі № 757/7099/16.

ОСОБА_1 зазначала, що за час спільного проживання з відповідачем вони збудували два житлові будинки та ввели їх в експлуатацію.

За час спільного життя сторони також придбавали транспортні засоби.

На момент знайомства ОСОБА_2 мав у власності автомобіль «Toyota Land Cruiser Prado», 2012 року випуску.

28 березня 2014 року позивач подарувала відповідачу причіп до легкового автомобіля, державний номерний знак НОМЕР_1 , та гідроцикл.

У 2015 році сторони придбали автомобілі «BMW», «Mercedes-Benz», «Toyota Corolla», 2016 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_2 , а також квадро-техніку.

Наприкінці 2017 року придбали автомобіль «Toyota RAV-4», 2017 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_3 .

До кінця 2018 року стосунки між сторонами погіршилися, і з кінця грудня 2018 року сторони припинили шлюбні стосунки та ведення спільного господарства.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 15 травня 2023 року в задоволенні позову відмовлено.

Додатковим рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 02 червня 2023 року заяву про ухвалення додаткового рішення задоволено частково.

Стягнено з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 40 000,00 грн.

Ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач не довела обґрунтованості своїх позовних вимог, не надала належних та допустимих доказів проживання сторін із січня 2014 року до грудня 2018 року однією сім`єю без реєстрації шлюбу.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 24 листопада 2023 року рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 15 травня 2023 року та додаткове рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 02 червня 2023 року скасовано і прийнято нову постанову про задоволення позову.

Встановлено факт проживання ОСОБА_1 і ОСОБА_2 однією сім`єю без реєстрації шлюбу з січня 2014 року до грудня 2018 року.

Визнано спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 як подружжя, набутою під час перебування у фактичних шлюбних відносинах, нерухоме майно, а саме: земельну ділянку площею 0,2193 га, кадастровий номер 3222487000:04:002:5089, цільове призначення - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), за адресою: АДРЕСА_1 ; житловий будинок загальною площею 222,1 кв. м, житловою площею 53,1 кв. м, гараж літ. Б, госпблок літ. В, басейн, канал, споруди ІІ-V, скважину VІ, вимощення VІІ, підпірну стіну VІІІ, за адресою: АДРЕСА_1 ; житловий будинок загальною площею 150,4 кв. м, житловою площею 72,4 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 .

Визнано за ОСОБА_1 право приватної власності на частини зазначеного нерухомого майна.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд вважав, що ОСОБА_1 надала достатньо належних і допустимих доказів, які у своїй сукупності доводять факт проживання сторін однією сім`єю без реєстрації шлюбу в зазначений нею період часу, а відповідно, й спільний сумісний статус спірного майна.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

21 грудня 2023 року представник ОСОБА_2 - Павлова Н. Є. подала до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Київського апеляційного суду від 24 листопада 2023 року, у якій просить скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Аргументи учасників справ

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Підставою касаційного оскарження судового рішення представник заявника зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права, а саме: суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Крім того, підставою касаційного оскарження вказаного судового рішення представник заявника зазначає порушення судом норм процесуального права, оскільки суд не дослідив зібрані у справі докази, суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Відзив на касаційну скаргу не подано.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню.

Встановлені обставини справи

Установлено, що згідно з довідкою ОСББ «Чисті Сосни» від 08 грудня 2021 року № 383 позивач проживала з ОСОБА_2 і своїм сином в одній квартирі в м. Українка із січня 2014 року до серпня 2017 року (включно).

Згідно з довідкою ОСББ «Солнєчний Луч» від 07 грудня 2021 року б/н позивач проживала з ОСОБА_2 і своїм сином в одній квартирі в смт Козин з травня 2014 року до грудня 2018 року.

Згідно з копії трудової книжки серії НОМЕР_4 ОСОБА_2 з 28 травня 2014 року призначено на посаду заступника прокурора міста Чернігова; 13 листопада 2014 року призначено начальником другого відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням і підтримання державного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів органами внутрішніх справ Головного управління нагляду у кримінальному провадженні Генеральної прокуратури України; 25 вересня 2015 року призначено на посаду заступника начальника Департаменту нагляду у кримінальному провадженні - начальника управління нагляду за додержанням законів органами внутрішніх справ Генеральної прокуратури України; 20 листопада 2015 року переведено на посаду заступника начальника Департаменту нагляду у кримінальному провадженні - начальника управління нагляду за додержанням законів Національною поліцією Генеральної прокуратури України; 17 жовтня 2016 року призначено на посаду заступника начальника управління міжнародно-правового співробітництва та європейської інтеграції Генеральної прокуратури України; 21 квітня 2017 року призначено на посаду заступника начальника Департаменту міжнародно-правового співробітництва Генеральної прокуратури України.

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта від 22 жовтня 2021 року № 280707246 власником земельної ділянки площею 0,2193 га, кадастровий номер 3222487000:04:002:5089, цільове призначення - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), за адресою: АДРЕСА_1 , є ОСОБА_2 Дата державної реєстрації - 23 жовтня 2018 року.

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта від 22 жовтня 2021 року № 280707246 власником житлового будинку загальною площею 222,1 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 є ОСОБА_2 Дата державної реєстрації - 15 серпня 2018 року.

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта від 22 жовтня 2021 року № 280707246 власником житлового будинку загальною площею 150,4 кв. м, житловою площею 72,4 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 є ОСОБА_2 Дата державної реєстрації - 23 жовтня 2018 року.

Згідно з договором купівлі-продажу квартири від 18 грудня 2014 року ОСОБА_2 продав квартиру загальною площею 57,5 кв. м, яка перебувала у його власності, за адресою: АДРЕСА_2 .

Відповідно до договору купівлі-продажу квартири від 24 березня 2015 року ОСОБА_2 продав квартиру загальною площею 29,30 кв. м, яка перебувала у його власності, за адресою: АДРЕСА_3 .

Згідно з договором купівлі-продажу квартири від 27 серпня 2015 року ОСОБА_2 продав квартиру загальною площею 65,4 кв.м, яка перебувала у його власності, за адресою: АДРЕСА_4 .

Відповідно до договору купівлі-продажу квартири від 17 листопада 2015 року ОСОБА_2 продав квартиру загальною площею 44,20 кв.м, яка перебувала у його власності, за адресою: АДРЕСА_5 .

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

У абзаці 1 частини другої статті 3 СК України встановлено, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Сім`я створюєтьсяна підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства (частина четверта статі 3 СК України)

Відповідно до частини першої статті 74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.

Таким чином, проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною (визначеною законом, законною) підставою для виникнення у них деяких прав та обов`язків, зокрема права спільної сумісної власності на майно.

На майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.

Визнання майна таким, що належить на праві спільної сумісної власності жінці та чоловікові, які проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою, відбувається шляхом встановлення факту проживання однією сім`єю, ведення спільного побуту, виконання взаємних прав та обов`язків.

Отже, законодавство не передбачає вичерпного переліку членів сім`ї та визначає критерії, за наявності яких особи складають сім`ю. Такими критеріями є спільне проживання (за винятком можливості роздільного проживання подружжя з поважних причин і дитини з батьками), спільний побут і взаємні права й обов`язки».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 554/8023/15-ц (провадження № 14-130цс19) зроблено висновок, що «вирішуючи питання про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, суд має установити факти: спільного проживання однією сім`єю; спільний побут; взаємні права та обов`язки (статті 3 74 СК України)».

Статтею 12 ЦПК України встановлено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Змагальність сторін є одним із основних принципів цивільного судочинства, зміст якого полягає у тому, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, тоді як суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, зобов`язаний вирішити спір, керуючись принципом верховенства права.

Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Задовольняючи позов ОСОБА_1 , апеляційний суд виходив з того, що факт проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу підтверджується довідками ОСББ «Чисті Сосни» і ОСББ «Солнєчний Луч», у яких указано про факт проживання сторін разом в оспорюваний період.

Проте колегія суддів Верховного Суду погоджується із судом першої інстанції щодо визнання неналежним доказом спільного проживання довідок ОСББ «Солнєчний Луч» від 07 грудня 2021 року та ОСББ «Чисті сосни» від 08 грудня 2021 року, згідно з якими голои правління ОСББ встановили факт спільного проживання сторін, оскільки в зазначених довідках вказано, що позивач і відповідач проживали однією сім`єю у період з травня 2014 року до грудня 2018 року та, відповідно, із січня 2014 року до серпня 2017 року згідно з актом обстеження від 08 грудня 2021 року. Однак довідки не містять належних та допустимих доказів на підтвердження існування між позивачем і відповідачем відносин, притаманних подружжю, ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та побуту.

Апеляційний суд дійшов висновку, що встановлені у вироку Печерського районного суду м. Києва від 09 березня 2016 року у справі № 757/7099/16-к обставини, де зазначено, що «після телефонної розмови ОСОБА_1 спільно зі своїм чоловіком ОСОБА_2 приїхали за адресою, яку їм вказав ОСОБА_8 », хоч і не можуть бути прямим підтвердженням шлюбних відносин між сторонами, проте у сукупності з іншими доказами у справі вказують на те, що сторони дійсно мали близькі відносини, взаємні права та обов`язки, а також вчиняли спільні дії щодо будівництва спірного нерухомого майна, що притаманно саме сімейним відносинам.

При цьому апеляційний суд вважав, що такі висновки узгоджуються з іншими доказами у справі, зокрема: роздруківками фотографій про спільний відпочинок, свідоцтва про реєстрацію транспортних засобів, у тому числі зареєстрованих на відповідача; повідомлення про початок виконання будівельних робіт/зміну даних у повідомленні про початок виконання будівельних робіт, декларації про готовність до експлуатації об`єкта, проєктів та генплану забудови; ескізу намірів забудови і попереднього розрахунку ДСТУ, плану будинку, проєкту фундаментів; замовлень та рахунків на ремонт автомобіля, придбання будматеріалів, обладнання, меблів і сантехніки, квитанцій на оплату комунальних послуг; видаткові і товарно-транспортні накладні на придбання бетону та акта звіряння розрахунків щодо придбання бетону ОСОБА_1 .

Проте наведені апеляційним судом підстави не є такими, з якими закон пов`язує правовий статус жінки та чоловіка, які проживають у фактичних шлюбних відносинах та на майно яких поширюються положення СК України про спільність сумісної власності подружжя з огляду на таке.

Для встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу потрібно враховувати у сукупності всі ознаки, що притаманні наведеному визначенню, і предметом доказування у таких справах є факти спільного проживання, ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім`ї, наявності між сторонами взаємних прав та обов`язків, притаманних подружжю.

Для встановлення спільного проживання однією сім`єю до уваги беруться показання свідків про спільне проживання фактичного подружжя та ведення ними спільного побуту, документи щодо місця реєстрації (фактичного проживання) чоловіка та жінки, фотографії певних подій, документи, що підтверджують придбання майна на користь сім`ї, витрачання коштів на спільні цілі (фіскальні чеки, договори купівлі-продажу, договори про відкриття банківського рахунка, депозитні договори та інші письмові докази) тощо.

Показання свідків та спільні світлини самі по собі не можуть бути єдиною підставою для встановлення факту спільного проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу.

Подібні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду, зокрема: від 27 лютого 2019 року у справі № 522/25049/16, провадження № 61-11607св18, від 11 грудня 2019 року у справі № 712/14547/16, провадження № 61-44641св18, від 12 грудня 2019 року у справі № 466/3769/16, провадження № 61-5296св19, від 24 січня 2020 року усправі № 490/10757/16, провадження № 61-42601св18, від 18 жовтня 2023 року у справі № 201/11673/20, провадження № 61-10383св23.

Таким чином, апеляційний суд дійшов помилкового висновку про доведеність позовних вимог, взявши до уваги як докази фотографії, подані ОСОБА_9 , оскільки факт спільного відпочинку сторін, спільна присутність на святкуванні свят самі по собі, без доведення факту ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов`язків, притаманних подружжю, не можуть однозначно свідчити про те, що між сторонами склались та мали місце усталені відносини, які притаманні подружжю.

Аналогічна правова позиція висловлена у постановах Верховного Суду від 15 серпня 2019 року у справі № 588/350/15, від 19 березня 2020 року у справі № 303/2865/17, від 23 вересня 2021 року у справі № 204/6931/20, від 30 червня 2022 року у справі № 694/1540/20.

Щодо інших доказів, поданих ОСОБА_1 на підтвердження позовних вимог, зокрема: свідоцтв про реєстрацію транспортних засобів, у тому числі зареєстрованих на відповідача; повідомлення про початок виконання будівельних робіт/зміну даних у повідомленні про початок виконання будівельних робіт, декларації про готовність до експлуатації об`єкта, проєктів та генплану забудови; ескізу намірів забудови і попереднього розрахунку ДСТУ, плану будинку, проєкту фундаментів; замовлень та рахунків на ремонт автомобіля, придбання будматеріалів, обладнання, меблів і сантехніки, квитанцій на оплату комунальних послуг; видаткових і товарно-транспортних накладних на придбання бетону та акта звіряння розрахунків щодо придбання бетону ОСОБА_1 , колегія суддів виходить з такого.

Суд першої інстанції встановив, що з наданих позивачем доказів випливає, що ОСОБА_1 була замовником сантехніки, плитки та бетону. В усіх інших квитанціях, розрахунках, замовленнях, декларації про готовність до експлуатації об`єкта, проєктів та генплану забудови; ескізу намірів забудови і попереднього розрахунку ДСТУ, плану будинку, проєкту фундаментів, придбання будматеріалів, обладнання, меблів і сантехніки замовником є ОСОБА_2 .

Проте саме по собі це не свідчить про наявність відносин між жінкою та чоловіком, притаманних подружжю.

З огляду на вказане колегія суддів суду касаційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що надані рахунки-фактури та видаткові, де замовником є ОСОБА_1 , не свідчать про проведення спільних витрат та придбання майна в інтересах сім`ї.

Будь-яких інших доказів, з яких можна було б встановити факт проживання сторін однією сім`єю без реєстрації шлюбу, позивач не надала та матеріали справи таких не містять.

У зв`язку з цим висновок апеляційного суду про те, що ОСОБА_1 і ОСОБА_2 були у фактичних шлюбних відносинах і на ці правовідносини поширюється дія статті 74 СК України, є помилковим і таким, що ґрунтується на припущеннях, що суперечить вимогам частини шостої статті 81 ЦПК України.

Суд першої інстанції правильно врахував, що сам факт перебування у близьких стосунках чоловіка та жінки без доведення факту ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов`язків, притаманних подружжю, не може свідчити про те, що між ними склалися та мали місце усталені відносини, які притаманні подружжю.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що позивач не надала належних, допустимих та безспірних доказів того, що вона із січня 2014 року до грудня 2018 року проживала з відповідачем однією сім`єю, вела з ним спільне господарство, мала спільний бюджет, взаємні права та обов`язки, тобто що між нею в цей період часу мали місце усталені відносини, що притаманні подружжю, у розумінні статті 74 СК України без наявності інших ознак сім`ї.

Так як суд першої інстанції зробив висновок про недоведеність факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, обґрунтовано вважав, що немає підстав для визнання спірного майна об`єктом спільної сумісної власності.

Ураховуючи викладене, суд першої інстанції, встановивши фактичні обставини у справі, від яких залежить правильне вирішення спору, дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні позову.

Установивши, що апеляційним судом скасовано судове рішення, яке відповідає закону, суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції і залишає в силі рішення та додаткове рішення суду першої інстанції відповідно до статті 413 ЦПК України.

Щодо судових витрат

Представником ОСОБА_2 - Павловою Н. Є. порушено клопотання про стягнення з позивача судових витрат, а саме: витрати на професійну правничу допомогу понесені в апеляційному суді у розмірі 60 000,00 грн; витрати на професійну правничу допомогу понесені в суду касаційної інстанції

у розмірі 60 000,00 грн; судового збору за подачу касаційної скарги у розмірі

24 810,00 грн.

На підтвердження цих витрат надано наступні докази:

договір про надання професійної правничої допомоги від 04 грудня 2023 року № 0412/1, укладений між ОСОБА_2 і Адвокатським об`єднанням «Атторнейс» в особі керуючого партнера Павлової Н. Є.;

ордер на надання правничої (правової) допомоги від 21 грудня 2023 року, який виданий на підставі договору про надання професійної правової допомоги від 04 грудня 2023 року № 0412/1;

свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю Павлової Н. Є. від 19 квітня 2019 року № 1619;

акт надання послуг від 19 січня 2024 року № 1901/1, згідно з яким адвокат Павлова Н. Є. надав, а ОСОБА_2 прийняв наступний обсяг професійної правничої допомоги, а саме: складання, підготовка та подання відзиву на апеляційну скаргу, участь адвокатів у судових засіданнях, отримання аудіо записів судових засідань в суді апеляційної інстанції, підготовка та подання зауважень на протоколи судового засідання, ознайомлення з матеріалами справи з вчиненням фотокопій;

акт надання послуг від 19 січня 2024 року № 1901/2, згідно з яким адвокат Павлова Н. Є. надав, а ОСОБА_2 прийняв наступний обсяг професійної правничої допомоги, а саме: складання, підготовка та подання касаційної скарги та супутніх процесуальних заяв.

Згідно з положеннями частин першої-п`ятої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Відповідно до частин першої, другої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може,

за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат,

які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Велика Палата Верховного Суду вже вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого2020 року у справі № 755/9215/15-ц, провадження № 14-382цс19 та постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18, провадження № 12-171гс19).

Крім того, у постанові Верховного Суду від 20 січня 2021 року у справі

№ 750/2055/20 (провадження № 61-16723 св 20) вказано, що саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони. Принцип змагальності знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності.

Оскільки в суді апеляційної та касаційної інстанцій ОСОБА_1 не подала відповідного заперечення щодо розміру витрат на професійну правничу допомогу, понесених ОСОБА_2 , а у суду відсутні правові підстави для їх зменшення з власної ініціативи, тому з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 підлягає стягненню 120 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу понесених відповідачем в суді апеляційної та касаційної інстанцій, що відповідає критерію реальності наданих адвокатських послуг, розумності їхнього розміру, конкретним обставинам справи, з урахуванням її складності, необхідних процесуальних дій сторони та часу, витраченого адвокатом на надання правової допомоги.

Також з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 підлягає стягненню судовий збір за подання касаційної скарги у розмірі 24 810,00 грн.

Керуючись статтями 400 409 413 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - Павлової Надії Євгенівни задовольнити.

Постанову Київського апеляційного суду від 24 листопада 2023 року скасувати, рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 15 травня 2023 року та додаткове рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 02 червня 2023 року залишити в силі.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір за подання касаційної скарги у розмірі 24 810,00 грн, витрати на професійну правничу допомогу, понесені у суді апеляційної інстанції

у розмірі 60 000,00 грн; витрати на професійну правничу допомогу, понесені у суді касаційної інстанції у розмірі 60 000,00 грн, а всього 144 810,00 грн.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийМ. Є. Червинська Судді: А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко В. М. Коротун М. Ю. Тітов