Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 10.06.2018 року у справі №461/245/17

Постанова

Іменем України

10 квітня 2019 року

м. Київ

справа № 461/245/17

провадження № 61-33085св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

Штелик С. П. (суддя-доповідач), Лесько А. О., Мартєва С. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідачі: кредитна спілка «Християнська злагода», ОСОБА_5,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу представника кредитної спілки «Християнська злагода» - Геша Івана Юрійовича, на рішення Галицького районного суду м. Львова в складі судді Юрківа О. Р. від 26 вересня 2017 року та постанову апеляційного суду Львівської області вскладі суддів: Шеремети Н. О., Ванівського О. М., Цяцяка Р. П., від 12 березня 2018 року,

В С Т А Н О В И В :

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2017 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до кредитної спілки «Християнська Злагода» (далі - КС «Християнська Злагода»), ОСОБА_5 про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги.

Позов обґрунтовано тим, що 29 вересня 2007 року між ним та КС «Християнська Злагода» було укладено договір про надання кредиту № 319/07, за яким останній отримав грошові кошти. 14 березня 2013 року між КС «Християнська Злагода» та відповідачем ОСОБА_5 був укладений договір про відступлення права вимоги, відповідно до якого право вимоги повернення кредитних коштів за кредитним договором № 319/07 було передано останній.

Посилаючись на те, що заміна сторони у зобов'язанні, де учасником є кредитна спілка, не допускається, позивач просив суд визнати недійсним спірний договір про відступлення права вимоги від 14 березня 2013 року.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 26 вересня 2017 року поновлено строк позовної давності звернення до суду. Позов ОСОБА_4 задоволено. Визнано недійсним договір, укладений 14 березня 2013 року між КС «Християнська злагода» та ОСОБА_5 про відступлення права вимоги до ОСОБА_4

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що згідно положень статей 1, 21 Закону України «Про кредитні спілки», статей 512, 515 ЦК спірні зобов'язання боржника випливають з кредитного договору, укладеного кредитною спілкою з фізичною особою, надання кредитних коштів за яким здійснено за рахунок об'єднання грошових внесків членів кредитної спілки, у зв'язку із чим такі зобов'язання тісно пов'язані з особою кредитора і в силу положень статті 515 ЦК України заміна кредитора у таких зобов'язаннях не допускається.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою апеляційного суду Львівської області від 12 березня 2018 року апеляційну скаргу КС «Християнська злагода» залишено без задоволення. Рішення Галицького районного суду м. Львова від 26 вересня 2017 року залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що висновки суду першої інстанції відповідають вимогам закону, обставини справи встановлені повно, а доводи апеляційної скарги не підтверджені належними та допустимими доказами і не спростовують висновків суду першої інстанції.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у квітні 2018 року до Верховного Суду, представник КС «Християнська злагода» - Геш І. Ю., посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржені судові рішення та залишити без розгляду позовну заяву ОСОБА_7

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій, на думку скаржника, не повно дослідили зібрані у справі докази та дійшли помилкових висновків про задоволення позову. Позовну заяву про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги підписано та подано до суду представником ОСОБА_4 - ОСОБА_8, однак, на думку скаржника, в матеріалах справи відсутній оригінал довіреності, чи інший документ, що підтверджує повноваження представника, а тому особа, яка подала позовну заяву, на думку скаржника, не мала повноважень на представництво інтересів позивача ОСОБА_9 Також, зазначено, що судом безпідставно поновлено строк позовної давності, який позивачем пропущено.

Доводи інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що 29 вересня 2007 року між КС «Християнська Злагода» та ОСОБА_4 було укладено договір № 319/07 про надання кредиту, відповідно до умов якого останній отримав 77 000 грн кредиту.

14 березня 2013 року між КС «Християнська Злагода» та ОСОБА_5 було укладено договір про відступлення права вимоги, відповідно до якого відбулася заміна кредитора у борговому зобов'язанні, яке виникло і триває на підставі договору про надання кредиту № 319/07 від 29 вересня 2007 року та рішення Сихівського районного суду м. Львова від 03 березня 2010 року № 2-314/2010 шляхом прощення зустрічної заборгованості. За договором до нового кредитора, ОСОБА_5, перейшли всі права первісного кредитора у зобов'язанні в сумі 77819,09 грн, зокрема і право вимоги до ОСОБА_4

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

За частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд та застосовані норми права

Відповідно до частин першої - п'ятої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно частин першої та другої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - и третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Зобов'язання виникають з підстав, передбачених статтею 11 ЦК України, зокрема, із договорів.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, установлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1054 ЦК України).

Разом з тим, відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Сторонами в зобов'язанні є боржник і кредитор (частина перша статті 510 ЦК України).

Законодавство також передбачає порядок та підстави заміни сторони (боржника чи кредитора) в зобов'язанні.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відступлення права вимоги за суттю означає договірну передачу зобов'язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором.

За загальним правилом наявність згоди боржника на заміну кредитора в зобов'язанні не вимагається, якщо інше не встановлено договором або законом.

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (частина перша статті 514 ЦК України).

При цьому слід враховувати, що у зв'язку із заміною кредитора в зобов'язанні саме зобов'язання зберігається цілком і повністю, змінюється лише його суб'єктний склад у частині кредитора.

Статтею 1054 ЦК України визначено перелік осіб, які можуть бути кредитодавцями в кредитних правовідносинах. Такими є банк або інша фінансова установа. Цей перелік є вичерпним.

У пункті 1 частини першої статті 1 Закону України від 12 липня 2001 року № 2664-III «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», вказано, що фінансова установа - це юридична особа, яка відповідно до закону надає одну чи декілька фінансових послуг, а також інші послуги (операції), пов'язані з наданням фінансових послуг, у випадках, прямо визначених законом, та внесена до відповідного реєстру в установленому законом порядку. До фінансових установ належать банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди і компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг, а у випадках, прямо визначених законом, - інші послуги (операції), пов'язані з наданням фінансових послуг.

З наведених норм права вбачається, що фізична особа, у будь-якому статусі, не наділена правом надавати фінансові послуги, оскільки такі надаються лише або спеціалізованими установами, якими є банки, або іншими установами які мають право на здійснення фінансових операцій, та внесені до реєстру фінансових установ.

Як вбачається з встановлених судами обставин, з укладенням договору про відступлення права вимоги за кредитним договором, відбулася заміна кредитодавця, який є фінансовою установою, що має право на здійснення операцій з надання фінансових послуг, на фізичну особу, яка не може надавати фінансові послуги згідно з наведеними нормами права.

Отже, відступлення права вимоги за кредитним договором на користь фізичної особи суперечить положенням частини 3 статті 512 та статті 1054 ЦК України, оскільки для зобов'язань які виникли на підставі кредитного договору, характерним є спеціальний суб'єкт, а саме, кредитор - банк або інша фінансова установа.

Такий правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 465/646/11 (провадження 14-222цс18).

З прийняттям указаної постанови внесена визначеність при застосуванні положень закону у випадку встановлення обставин відступлення фінансовою установою, що має право на здійснення операцій з надання фінансових послуг, на фізичну особу, яка не може надавати фінансові послуги.

Однакове застосування закону забезпечує загальнообов'язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Неодноразове ухвалення протилежних і суперечливих судових рішень, особливо судами вищих інстанцій, може спричинити порушення права на справедливий суд, закріплене в пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Загальновизнаний принцип правової визначеності передбачає стабільність правового регулювання і виконуваність судових рішень.

Повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв'язку, установивши, що з укладенням оспореного договору про відступлення права вимоги, відбулася заміна кредитодавця - КС «Християнська злагода», на фізичну особу - ОСОБА_5, яка не може надавати фінансові послуги, суди дійшли обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позову у даній справі та визнання недійсним укладеного відповідачами договору про відступлення права вимоги від 14 березня 2013 року.

Зазначення судами попередніх інстанцій інших мотивів ухвалення оскаржених рішень не суперечить указаному вище правовому висновку та не призвело до неправильного вирішення справи.

Доводи касаційної скарги щодо незаконності та необгрунтованості рішень судів попередніх інстанцій спростовуються змістом спірного договору відступлення права вимоги, який укладений із фізичною особою, іншими матеріалами справи та обґрунтованими висновками судів першої та апеляційної інстанції.

Доводи касаційної скарги про те, що позовну заяву про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги підписано та подано до суду, представником ОСОБА_4 - ОСОБА_8, однак в матеріалах справи відсутній оригінал довіреності, чи інший документ, що підтверджує повноваження представника, а тому особа, яка подала позовну заяву, не мала повноважень на представництво інтересів позивача ОСОБА_9, є безпідставними, оскільки до матеріалів позовної заяви було долучено копію довіреності належної форми і з визначеним обсягом повноважень, така виготовлена на бланку, відповідна інформація про яку занесена в Єдиний реєстр спеціальних бланків нотаріальних документів, інформація про довіреність внесена в Єдиний реєстр довіреностей, а відтак така довіреність не викликала у судів попередніх інстанцій жодних сумнівів у її достовірності.

Крім того, представник ОСОБА_4 - ОСОБА_8, брав участь у під час розгляду даної справи. Зокрема, судом першої інстанції, під час якого особу представника було належним чином установлено, а повноваження - перевірено судом, що спростовує відповідні доводи касаційної скарги.

Доводи касаційної скарги про пропуск позивачем позовної давності для звернення до суду із даним позовом також не містять підстав для скасування оскаржених судових рішень, у урахуванням установленим судами обставин справи та викладених вище висновків.

Посилання в касаційній скарзі на що те, що судом безпідставно поновлено термін позовної давності, оскільки заява про поновлення строку ні позивачем, ні його представником не подавалась, є голослівними та надуманими зважаючи на наступне.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ч. 1 ст. 257 ЦК України).

Як встановлено судом першої інстанції, оспорюваний договір, укладений між КС «Християнська Злагода» та ОСОБА_5 14 березня 2013 року.

При цьому, судами установлено відсутність відомостей, які б безспірно підтверджували те, що ОСОБА_4 було відомо про укладення такого договору про відступлення права вимоги.

Копія даного договору, що була надіслана ОСОБА_4 21 березня 2013 року на адресу: АДРЕСА_1, останнім отримана не була, про що зазначав суд апеляційної інстанції.

Матеріали виконавчого провадження щодо стягнення заборгованості з позивача на користь ОСОБА_5, надсилалися ОСОБА_4 за адресою у м. Львові, хоча у постановах державного виконавця була зазначена адреса ОСОБА_4 - АДРЕСА_2.

За таких обставин, колегії суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про поважність причин пропуску позивачем строку позовної давності, оскільки відсутні інші відомості, які б свідчили про інформованість ОСОБА_4 про наявність оспорюваного договору чи можливість дізнатися про порушення його прав таким договором.

Доводи касаційної скарги в їх сукупності, які були також доводами апеляційної скарги, зводяться до незгоди із ухваленими судовими рішеннями, невірного розуміння скаржником вимог чинного законодавства та власного тлумачення характеру спірних правовідносин. Такі доводи оцінені судом першої інстанції, були предметом перегляду судом апеляційної інстанції та не знайшли свого підтвердження.

Згідно вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий судовий розгляд.

Згідно абзацу 10 пункту 9 рішення Конституційного Суду України від 30 січня

2003 року № 3-рп/2003 правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах «Пономарьов проти України» та «Рябих проти Російської Федерації», у справі «Нєлюбін проти Російської Федерації») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржені судові рішення постановлено без додержанням норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, що, відповідно до положень статті 400 ЦПК України, знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.

Рішення судів містять вичерпні висновки, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи, та обґрунтування щодо доводів сторін по суті позову, що є складовою вимогою частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У зв'язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані рішення - без змін.

Згідно із частиною третьою статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З урахуванням викладеного та керуючись статтями 400, 401, 415 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу представника кредитної спілки «Християнська злагода» - Геша Івана Юрійовича, залишити без задоволення.

Рішення Галицького районного суду м. Львова від 26 вересня 2017 року та постанову апеляційного суду Львівської області від 12 березня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: С. П. Штелик

А. О. Лесько

С.Ю. Мартєв