Історія справи

Постанова

Іменем України

10 лютого 2023 року

м. Київ

справа № 604/1379/20

провадження № 61-12279св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Синельникова Є. В. (суддя-доповідач), Хопти С. Ф., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Скалатська об`єднана територіальна громада Тернопільської області,

особа, яка подала апеляційну скаргу, - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Тернопільського апеляційного суду у складі колегії суддів: Міщій О. Я., Костів О. З., Шевчук Г. М., від 03 листопада 2022 року, і виходив з наступного.

Основний зміст позовних вимог

У грудні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Скалатської об`єднаної територіальної громади Тернопільської області про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини.

Свої вимоги позивач мотивував тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер його батько ОСОБА_3 , після смерті якого відкрилася спадщина на спадкове майно - житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами

по АДРЕСА_1 . Вказував, що він є спадкоємцем першої черги після смерті свого батька ОСОБА_3 , однак з поважних причин не зміг своєчасно подати заяву про прийняття спадщини, яка залишилася після смерті батька, оскільки існували невідповідності у документах, які підтверджують його походження від матері і свідчать про наявність прямого родинного зв`язку, який би дозволив прийняти спадщину.

Із урахуванням зазначеного, позивач просив позов задовольнити, визнати поважними причини пропуску строку для прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 , встановити додатковий строк для подання заяви про прийняття спадщини після смерті його батька.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Підволочиського районного суду Тернопільської області

у складі судді Сташківа Н. Б. від 18 березня 2021 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.

Визначено ОСОБА_1 додатковий строк для подання нотаріусу за місцем відкриття спадщини заяви про прийняття спадщини за законом, що залишилася після смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , терміном три місяці з часу набрання рішенням законної сили.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що факт пропуску строку для прийняття спадщини не є підставою для усунення від спадкування,іншим чином захистити права позивача неможливо, а тому позов ОСОБА_1 підлягає до задоволення.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Тернопільського апеляційного суду від 03 листопада 2022 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_4 задоволено, рішення Підволочиського районного суду Тернопільської області

від 18 березня 2021 року скасовано та ухвалено нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .

Постанова апеляційного суду мотивована тим, щоспір про наявність у ОСОБА_1 поважних причин пропуску строку для прийняття спадщини та визначення йому додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини зачіпає законні права та інтереси ОСОБА_2 .

При вирішенні спору суд першої інстанції не з`ясував усіх обставин справи, зробив висновки про доведеність та обґрунтованість позову ОСОБА_1 та задовольнив позов, не встановивши коло усіх спадкоємців померлого та не залучив їх до розгляду справи, у той час як позов спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини, про визначення йому додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини порушує права іншого спадкоємця, який спадщину прийняв. Тому належними відповідачами у спорах про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини є спадкоємці, які прийняли спадщину, і лише за відсутності таких спадкоємців відповідачем виступає територіальна громада в особі органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини. Спір про наявність в ОСОБА_1 поважних причин пропуску строку для прийняття спадщини та визначення йому додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини зачіпає законні права та інтереси ОСОБА_2 .

Короткий зміст вимог касаційної скарги та доводи особи, яка її подала

07 грудня 2022 року ОСОБА_1 через засоби поштового зв`язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Тернопільського апеляційного суду від 03 листопада 2022 року та залишити в силі рішення Підволочиського районного суду Тернопільської області

від 18 березня 2021 року.

Підставами касаційного оскарження вказаного судового рішення апеляційного суду заявник зазначив неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального і порушення норм процесуального права, вказавши, що суд апеляційної інстанції застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду України

від 23 серпня 2017 року у справі № 6-1320цс17 (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України), а також те, що апеляційний суд не дослідив належним чином зібрані у справі докази

(пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

У касаційній скарзі заявниквказує, що при вирішенні спору апеляційним судом неправильно застосовано до спірних правовідносин положення

ЦК Української РСР 1963 року та не застосовано положення чинного

ЦК України. Вказує, що ЦК України 2003 року застосовується до спадщини, яка відкрилася, але була прийнята спадкоємцями після 01 січня 2004 року, а якщо спадщина була прийнята до 01 січня 2004 року, застосуванню підлягають положення ЦК Української РСР 1963 року.

Заявник зазначає, що у відповідності до положень статті 553 ЦК Української РСР 1963 року, відмова від спадщини на користь інших, закликаних до спадкування спадкоємців, допускається лише протягом шести місяців з дня відкриття спадщини. Вказує, що спадщина після смерті ОСОБА_3 відкрилася в 2002 році, а із заявою про відмову від неї до нотаріуса Гечук Леонія (мати позивача) звернулася 25 травня 2017 року, тобто з пропуском шестимісячного строку, а тому така заява не свідчить про її відмову від належних їй майнових прав на спірне майно, отже вона вважається такою, що прийняла спадщину після смерті свого чоловіка - ОСОБА_3 . Відповідно до заповіту, який залишила померла ОСОБА_5 , все належне їй майно на день смерті вона заповіла йому (позивачу). Апеляційний суд належним чином не дослідив зазначені обставини і дійшов неправильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

Заявник також звертає увагу на те, що суд першої інстанції правильно визначив коло відповідачів у справі, оскільки у цьому позові ставилося лише питання щодо поновлення строку на подання заяви про прийняття спадщини, а не про скасування права власності на спадкове майно ОСОБА_2 , а тому права останньої не порушуються.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 06 січня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі.

У визначений судом строк відзив на касаційну скаргу не надходив

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 в с. Криве Підволочиського району Тернопільської області, про що свідчить свідоцтво про смерть

серії НОМЕР_1 , видане Кривенською сільською радою Підволочиського району Тернопільської області 25 листопада 2002 року.

Після смерті ОСОБА_3 25 грудня 2003 року було заведено спадкову справу № 699/2003 року, що підтверджується витягом про реєстрацію в спадковому реєстрі № 52036889 від 24 травня 2002 року.

У відповідності до матеріалів спадкової справи ОСОБА_3 на підставі заповіту, посвідченого 06 лютого 2002 року секретарем Кривенської сільської ради Підволочиського району Тернопільської області, заповів належне йому право на земельну частку (пай) на підставі сертифіката

ТР 0084551 від 14 лютого 1997 року своєму сину ОСОБА_6 , який прийняв спадщину за заповітом після смерті батька.

25 грудня 2013 року ОСОБА_6 видано свідоцтво про право на спадщину на земельну частку (пай) у землі селянської спілки «Відродження» в с. Криве Підволочиського району Тернопільської області згідно з сертифікатом

серії ТР № 0084551 від 14 лютого 1997 року. Окрім того, 25 грудня 2003 року ОСОБА_6 було видано свідоцтво про праву на спадщину за законом на грошовий вклад з усіма нарахованими процентами, що належав його батькові ОСОБА_3

25 травня 2017 року ОСОБА_7 (матір`ю позивача) складено заяву, посвідчену старостою сіл Криве, Поплави Скалатської міської ради Підволочиського району Тернопільської області, у відповідності до змісту якої вона є спадкоємцем першої черги після смерті чоловіка ОСОБА_3 , однак спадщину вона не прийняла, спадкувати за законом після смерті чоловіка не бажає і отримувати свідоцтва про право на спадщину не буде.

ОСОБА_6 (брат позивача) помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2 .

Як встановлено судами, ОСОБА_1 є сином ОСОБА_3 , який помер

ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_7 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Згідно з заповітом, посвідченим 03 вересня 2015 року, ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , на випадок своєї смерті заповіла усе належне їй майно ОСОБА_1 .

Рішенням Підволочиського районного суду від 13 листопада 2020 року у справі № 604/934/20 встановлено факт родинних відносин, а саме, що ОСОБА_7 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 , є матір`ю позивача

ОСОБА_1 .

03 лютого 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Підволочиської державної нотаріальної контори з заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом на 1/2 частку житлового будинку з надвірними будівлями і спорудами по АДРЕСА_1 після смерті батька ОСОБА_3 , проте йому відмовлено у вчиненні нотаріальної дії у зв`язку з тим, що він на час смерті разом із спадкодавцем за однією адресою не проживав, у встановлений законом строк до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини не звертався, а тому вважається таким, що спадщину не прийняв.

17 травня 2020 року ОСОБА_2 видано свідоцтво про право на спадщину за законом на 1/2 частку житлового будинку з відповідною часткою надвірних будівель під АДРЕСА_2 , що належала померлому ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , спадкоємцем якого був ОСОБА_6 , який спадщину прийняв, але не оформив своїх спадкових прав.

Позиція Верховного Суду

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга до задоволення не підлягає.

Згідно з положеннями пункту 1, 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Частиною першою статті 58 Конституції України передбачено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Відповідно до статті 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності. Визнання закону таким, що втратив чинність, припиняє його дію в повному обсязі.

У пункті 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня

2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» судам роз`яснено, що відносини спадкування регулюються правилами ЦК України, якщо спадщина відкрилась не раніше 01 січня 2004 року. У разі відкриття спадщини до зазначеної дати застосовується чинне на той час законодавство, зокрема відповідні правила ЦК Української РСР, у тому числі щодо прийняття спадщини. У разі коли спадщина, яка відкрилась до набуття чинності ЦК України і строк на її прийняття не закінчився до

01 січня 2004 року, спадкові відносини регулюються цим Кодексом.

Таким чином, оскільки спадщина після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 відкрилась у період чинності ЦК Української РСР і строк прийняття спадщини закінчився у період дії вказаного кодексу, до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми цього Кодексу. Відповідно спадкуванням після смерті ОСОБА_7 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 , регулюються чиним ЦК України.

За змістом статей 524 525 ЦК Української РСР (діяв на час відкриття спадщини після смерті ОСОБА_3 ) спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом. Часом відкриття спадщини визнається день смерті спадкодавця.

Згідно з частиною першою статті 529 ЦК Української РСР при спадкоємстві за законом спадкоємцями першої черги є, в рівних частках, діти (у тому числі усиновлені), дружина і батьки (усиновителі) померлого.

Статтею 548 ЦК Української РСР встановлено, що для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Не допускається прийняття спадщини під умовою або з застереженнями. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини.

Відповідно до статті 549 ЦК Української РСР визнається, що спадкоємець прийняв спадщину: 1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; 2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.

Звертаючись до суду з цим позовом, позивач посилався на те, що ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_6 (брат позивача), а 23 вересня 2019 року ОСОБА_7 (мати позивача), яка після смерті ОСОБА_3 майно не успадковувала і свідоцтво про право на спадщину не отримувала, разом з тим, 03 вересня 2015 року склала заповіт, яким заповіла ОСОБА_1 усе своє майно.

Відповідно до частини першої статті 22 Кодексу про шлюб та сім`ю України (втратив чинність з 01 січня 2004 року, діяв на час відкриття спадщини після смерті ОСОБА_3 ) майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном.

Позивач претендує на спадщину, яка залишилася після смерті його батька, а саме на 1/2 частину житлового будинку з надвірними будівлями і спорудами по АДРЕСА_1 .

Судом апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_2 є дочкою рідного брата позивача - ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_5 . У відповідності до даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 17 травня 2020 року за ОСОБА_2 зареєстровано право приватної, спільної часткової власності на 1/2 частку житлового будинку із складовими частинами об`єкта нерухомості по АДРЕСА_1 , на частину якого претендує позивач.

До того ж ОСОБА_1 пред`явив позов до ОСОБА_2 про скасування державної реєстрації права власності на 1/2 частку у праві спільної часткової власності щодо житлового будинку по АДРЕСА_1 тавизнання недійсним свідоцтва про право на спадщину щодо вказаного майна (справа № 604/1379/20).

Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України судрозглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Частиною другою статті 48 ЦПК України визначено, що позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава.

Саме позивач визначає у позові відповідачів, до яких пред`явлено вимоги.

Згідно зі статтею 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача. Про залучення співвідповідача чи заміну неналежного відповідача постановляється ухвала. За клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розгляд справи починається спочатку.

У постанові Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 2516/1356/12-ц (провадження № 61-28938св18) зроблено висновок про те, що позов спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини, про визначення йому додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини порушує права іншого спадкоємця, який спадщину прийняв, а тому належними відповідачами у спорах про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини є спадкоємці, які прийняли спадщину. За відсутності таких спадкоємців відповідачем виступає територіальна громада в особі органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (провадження № 14-61цс18) зроблено висновок про те, що пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження.

Предметом спору у цій справі є визначення додаткового строку для прийняття спадщини, а тому відповідачами у справі мають бути спадкоємці, які прийняли спадщину.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, апеляційний суд правильно виходив із того, що заявлені позивачем вимоги про визначення додаткового строку для прийняття спадщини безпосередньо стосуються прав та обов`язків ОСОБА_2 , яка є дочкою рідного брата позивача - ОСОБА_6 (спадкоємець ОСОБА_3 )і прийняла спадщину, на частину якої претендує позивач. При цьому позивач подав позов до Скалатської об`єднаної територіальної громади Тернопільської області, яка не може бути визнана належним відповідачем у справі, а клопотань про залучення ОСОБА_2 в якості відповідачки за цим позовом ОСОБА_1 не заявляв.

Прийняття судового рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі, є підставою для його скасування судом апеляційної інстанції (пункт 4 частини третьої статті 376 ЦПК України).

Позивач не позбавлений права на звернення до суду з вимогами до належного відповідача.

Враховуючи, що позивач пред`явив позов до неналежного відповідача, висновки суду апеляційної інстанції про відмову у задоволенні позову є правильними, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що постанова суду апеляційної інстанції прийнята без додержання норм матеріального і процесуального права.

Висновки апеляційного суду не суперечать висновкам Верховного Суду України, висловленими у постанові, на яку послався заявник у касаційній скарзі.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, встановивши відсутність підстав для скасування оскарженого судового рішення, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржене судове рішення - без змін.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Тернопільського апеляційного суду від 03 листопада 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:Є. В. Синельников С. Ф. Хопта В. В. Шипович