Історія справи

Постанова КЦС ВП від 10.01.2024 року у справі №645/1619/21

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 січня 2024 року

м. Київ

справа № 645/1619/21

провадження № 61-627св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - Харківська міська рада;

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ;

треті особи: приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Железняк Лариса Вячеславівна, приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Глуховцева Наталія Володимирівна, Департамент реєстрації Харківської міської ради, Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради, ОСОБА_3 ;

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Полтавського апеляційного суду від 20 грудня 2022 року у складі колегії суддів: Пилипчук Л. І., Дорош А. І., Дряниця Ю. В.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2021 року Харківська міська рада звернулася до суду з позовом,який уточнила у процесі розгляду справи, до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , треті особи: приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Железняк Л. В. (далі - приватний нотаріус Железняк Л. В.), приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Глуховцева Н. В. (далі - приватний нотаріус Глуховцева Н. В.), Департамент реєстрації Харківської міської ради, Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради, ОСОБА_3 , про визнання договорів недійсними, витребування майна з чужого незаконного володіння від добросовісного набувача, скасування запису про право власності.

Позовна заява Харківської міської ради мотивована тим, що у комунальній власності територіальної громади міста Харкова перебувала квартира АДРЕСА_1 , де був зареєстрований ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . З Державного реєстру речових прав на нерухоме майно стало відомо, що за договоромкупівлі-продажу від 28 грудня 2020 року, укладенимміж ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , посвідченим приватним нотаріусом Глуховцевою Н. В. та зареєстрованим в реєстрі за № 3516, ОСОБА_2 набув право власності на вказану квартиру, а 06 січня 2021 року було укладено наступний правочин, а саме договір про встановлення довірчої власності, посвідчений приватним нотаріусом Железняк Л. В., на підставі якого довірчим власником спірної квартири стала ОСОБА_5 04 березня 2021 року було укладено договір про розірвання договору про встановлення довірчої власності, посвідчений приватнимнотаріусом Железняк Л. В.,та в тойже день ОСОБА_2 продав зазначену квартиру ОСОБА_1 за договором купівлі-продажу, посвідченим приватним нотаріусом Железняк Л. В. та зареєстрованим в реєстрі за № 232. Оскільки приватизація спірної квартири фактично не була здійснена, тому ОСОБА_3 не мала правових підстав для відчуження цієї квартири. Однак 28 грудня 2020 року квартира протиправно вибула з володіння Харківської міської ради як законного власника, внаслідок укладання вказаних правочинів, які є недійсними в силу приписів статей 203 215 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України). Оскільки житловий будинок АДРЕСА_2 рішенням Харківської міської ради від 24 червня 2003 року «Про комунальну власність м. Харкова» включено до переліку об`єктів комунальної власності територіальної громади міста Харкова, а спірна квартира не була приватизована, тому Харківська міська рада наділена правом вимоги до добросовісного набувача ОСОБА_1 про витребування майна з чужого незаконного володіння на підставі статті 388 ЦК України. Враховуючи викладене, Харківська міська рада просила:

- визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири від 28 грудня 2020 року, посвідчений приватним нотаріусом Глуховцевою Н.В. та зареєстрований в реєстрі за № 3516, відповідно до якого ОСОБА_3 продала, а ОСОБА_2 купив квартиру АДРЕСА_1 ;

- визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири від 04 березня 2021 року, посвідчений приватним нотаріусом Железняк Л. В. та зареєстрований в реєстрі за № 232, за змістом якого ОСОБА_2 продав, а ОСОБА_1 купила квартиру АДРЕСА_1 ;

- витребувати вказану квартиру з чужого незаконного володіння від добросовісного набувача в особі ОСОБА_1 на користь її законного власника - територіальної громади в особі Харківської міської ради;

- скасувати запис про право власності на квартиру АДРЕСА_3 , внесений 28 грудня 2020 року до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно приватним нотаріусом Глуховцевою Н. В.;

- скасувати запис про право власності на квартиру АДРЕСА_4 , внесений 04 березня 2021 року до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно приватним нотаріусом Железняк Л. В.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Фрунзенського районного суду міста Харкова від 23 листопада 2021 року у складі судді Шарка О.П. у задоволенні позову Харківської міської ради відмовлено.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що позивач не підтвердив правову підставу набуття ним у власність квартири АДРЕСА_1 , не довів прийняття та перебування цього майна на балансі та подальше користування або розпорядження ним, зокрема не надав доказів вчинення міською радою дій з управління і утримання вказаної квартири. Оскільки належність спірного майна до об`єктів комунальної власності територіальної громади міста та перебування у власності Харківської міської ради не доведена, то відсутні підстави для застосування визначеного статтею 388 ЦК України способу захисту шляхом витребування майна з чужого незаконного володіння. Саме лише рішення Харківської міської ради без інших доказів перебування квартири на балансі Харківської міської ради та здійснення радою будь-яких правомочностей щодо володіння і користування нею не може бути єдиним доказом для виправдання втручання у принцип мирного володіння майном. Посилання позивача на те, шо рішення про приватизацію вищевказаної квартири не приймалося, не свідчить про перебування цієї квартири у комунальній власності, так як згідно зі статтею 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» орган місцевого самоврядування може розпорядитися нею у інший спосіб, у тому числі продати.

Надходження апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції та короткий зміст постанови апеляційного суду

У січні 2022 року Харківська міська рада подала до Харківського апеляційного суду апеляційну скаргу на рішення Фрунзенського районного суду міста Харкова від 23 листопада 2021 року.

Ухвалою Харківського апеляційного суду від 21 лютого 2022 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Харківської міської ради.

Розпорядженням Голови Верховного Суду від 25 березня 2022 року № 14/0/9-22 «Про зміну територіальної підсудності судових справ в умовах воєнного стану (окремі суди Сумської, Харківської областей)» змінено територіальну підсудність судових справ Харківського апеляційного суду та визначено її Полтавському апеляційному суду.

Постановою Полтавського апеляційного суду від 20 грудня 2022 року апеляційну скаргу Харківської міської ради задоволено частково. Рішення Фрунзенського районного суду міста Харкова від 23 листопада 2021 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким витребувано квартиру АДРЕСА_1 від добросовісного набувача в особі ОСОБА_1 на користь територіальної громади міста Харкова в особі Харківської міської ради. Скасовано запис про право власності ОСОБА_2 на вказану квартиру АДРЕСА_3 , який внесений до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 28 грудня 2020 року приватним нотаріусом Глуховцевою Н. В. Скасовано запис про право власності ОСОБА_1 на зазначену квартиру АДРЕСА_4 , який внесений до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 04 березня 2021 року приватним нотаріусом Железняк Л. В.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що відповідно до інформації комунального підприємства «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» (далі - КП «Харківське МБТІ») від 09 грудня 2020 року № 12385/04-08/20 інвентаризаційна справа на квартиру АДРЕСА_1 - відсутня. Згідно з архівними матеріалами реєстрація права власності на вказану квартиру як на окремий об`єкт нерухомого майна станом на 31 грудня 2012 року бюро технічної інвентаризації не проводилася. Крім того, житловий будинок АДРЕСА_5 , зареєстрований за Державою в особі Верховної Ради (користувач Відкрите акціонерне товариство Харківський тракторний завод ім. С.Орджонікідзе) на праві державної власності. Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради листом від 12 листопада 2020 року № 9723 також повідомило про відсутність у відділі приватизації житлового фонду інформації щодо приватизації зазначеної квартири, а листом від 23 лютого 2021 року № 1349 повідомило, що рішенням Харківської міської ради від 24 червня 2003 року «Про комунальну власність міста Харкова» житловий будинок АДРЕСА_2 було включено до переліку об`єктів комунальної власності територіальної громади міста Харкова. На теперішній час вказаний житловий будинок перебуває на балансі комунального підприємства «Жилкомсервіс» на підставі договору про передачу майна в господарське відання від 28 лютого 2007 року № 1288 (чинний в редакції додаткової угоди від 01 вересня 2016 року). Приватизація квартири АДРЕСА_1 Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради не проводилася, заяви на приватизацію квартири не надходили. Крім викладеної інформації, позивачем також додано до позову згадане рішення міської ради, додаток № 1 з переліком об`єктів, стосовно яких надана згода на прийняття до комунальної власності міста, до якого включений будинок АДРЕСА_2 , а тому апеляційний суд прийняв до уваги долучені до апеляційної скарги додаткову угоду до договору від 28 лютого 2007 року № 1288 про передачу майна в господарське відання комунального підприємства «Жилкомунсервіс» (далі - КП «Жилкомунсервіс») та акт приймання-передачі як додаток № 12 до цього договору, що підтверджує викладену інформацію щодо правового статусу спірного майна та здійснення позивачем дій з управління цього майна. За інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 231363948, сформованої 06 листопада 2020 року, право власності, інші речові права на квартиру АДРЕСА_1 не зареєстровані. КП «Жилкомунсервіс» листом від 03 листопада 2020 року на адресу Департаменту житлового господарства повідомило про звільнення квартири АДРЕСА_1 , яка знаходиться на першому поверсі, не приватизована, складається із одної кімнати, житловою площею 17,6 кв. м, загальною площею 29,6 кв. м, наймач якої ОСОБА_4 помер у травні 2019 року. Відповідно до довідки про зареєстрованих у житловому приміщенні осіб (довідка про склад сім`ї), сформованої 06 листопада 2020 року, ОСОБА_4 значиться зареєстрованим у спірній квартирі. Надані приватним нотаріусом Глуховцевою Н. В. копії документів, які стали підставою для нотаріального посвідчення нею договору купівлі-продажу спірної квартири від 28 грудня 2020 року, не спростовують тієї обставини, що вказана квартира вибула з володіння територіальної громади як комунальної власності, не змінювався на приватну власність. Зокрема, в довідці КП «Харківське МБТІ» від 26 листопада 2020 року зазначено, що спірна квартира належить на праві приватної власності ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право власності на житло від 11 лютого 2005 року, виданого Відділом приватизації житлового фонду Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна виконавчого комітету Харківської міської ради, реєстраційний № 3-02-228382. За змістом вказаного свідоцтва про право власності на житло воно видано згідно з розпорядженням від 11 лютого 2005 року № 4713. Квартира зареєстрована у міському бюро технічної інвентаризації у місті Харкові за ОСОБА_3 та 11 лютого 2005 року записано у реєстрову книгу за № П-2-32310. Однак вказана в цьому свідоцтві інформація не відповідає дійсності та спростовується повідомленням Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради про те, що заяви на приватизацію квартири АДРЕСА_1 не надходило, а свідоцтво від 11 лютого 2005 року № 3-02-228382 відділом приватизації не оформлювалося. Натомість 28 травня 2002 року за реєстраційним № 1-02-228382 оформлено свідоцтво на квартиру за іншою адресою та на іншу особу, а розпорядження відділу приватизації від 11 лютого 2005 року № 4713 стосується іншої квартири та іншої особи. Викладене підтверджує той факт, що право комунальної власності на спірну квартиру є доведеним, як і доведеним факт вибуття цього об`єкту нерухомості із володіння територіальної громади міста Харкова в особі Харківської міської ради, поза її волею на підставі договору від 28 грудня 2020 року, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , а в подальшому за договором від 04 березня 2021 року, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 . Тому позивач, як повноважний представник територіальної громади міста, наділений правами власника, передбаченими статтями 387 388 ЦК України. Місцевий суд не звернув увагу на зазначені обставини та дійшов помилкового висновку про відсутність доказів наявності у позивача права на витребування спірної квартири від добросовісного набувача. Оскільки захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 388 ЦК України, тому позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню, а вимоги в частині визнання недійсними договорів купівлі-продажу не є належним способом захисту та в цих вимогах слід відмовити.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У січні 2023 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Полтавського апеляційного суду від 20 грудня 2022 року,в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржуване судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга подана на підставі пунктів 1, 4 частини другої статті 389, пункту 1 частини третьої статті 411 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) та обґрунтована тим, що апеляційний суд не врахував правових висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених в постановах Верховного Суду від 23 січня 2019 року у справі № 758/16173/16 від 27 серпня 2019 року у справі № 925/366/18, від 02 вересня 2020 року у справі № 910/13536/19 тощо, а також - не дослідив зібрані у справі докази.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 квітня 2023 року клопотання ОСОБА_1 про зменшення розміру судового збору за подання касаційної скарги задоволено частково, зменшено їй розмір судового збору за подання касаційної скарги до 8 000 грн, відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Фрунзенського районного суду міста Харкова.

19 квітня 2023 року справа № 645/1619/21 надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 грудня 2023 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що апеляційний суд не звернув увагу на те, що згідно з наявним в матеріалах справи витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно позивач ніколи не був власником квартири АДРЕСА_1 , це право ніколи не реєструвалося за Харківською міською радою, тому вона не могла звертатися до суду з цим позовом. Також в матеріалах справи відсутні докази перебування спірної квартири в комунальній власності та її незаконного вибуття з власності територіальної громади, тому застосування визначеного статтею 388 ЦК України способу захисту є неможливим. При цьому витребування у неї цієї квартири, яку вона набула на підставі оплатного договору купівлі-продажу та яка є її єдиним житлом призводить до незаконного втручання у мирне володіння майном та порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У травні 2023 року Харківська міська рада подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просила залишити її без задоволення, посилаючись на те, що оскаржуване судове рішення апеляційного суду є законними та обґрунтованими, ухваленим відповідно до вимог чинного законодавства України, з урахуванням всіх фактичних обставин справи.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Відповідно до свідоцтва про право власності на житло від 11 лютого 2005 року, виданого Відділом приватизації житлового фонду Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна виконавчого комітету Харківської міської ради, реєстраційний № 3-02-228382, ОСОБА_3 на праві приватної власності належала квартира АДРЕСА_1 (т.1 а.с.62)

Згідно з рішенням Харківської міської ради від 20 листопада 2015 року № 12/15 «Про перейменування об`єктів топоніміки міста Харкова» АДРЕСА_1 перейменовано на АДРЕСА_1

В довідці КП «Харківське МБТІ» від 26 листопада 2020 року № 1092242 також зазначено, що за інформацією з паперових носіїв до 31 грудня 2012 року право власності на квартиру АДРЕСА_1 зареєстровано на ім`я ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право власності на житло від 11 лютого 2005 року, виданого Відділом приватизації житлового фонду Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна виконавчого комітету Харківської міської ради, реєстраційний № 3-02-228382 (т.1 а.с.63).

При цьому відповідно до інформації управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради, викладеній в листі від 23 лютого 2021 року №1349, житловий будинок АДРЕСА_2 включено до переліку об`єктів комунальної власності територіальної громади міста Харкова згідно з рішенням Харківської міської ради від 24 червня 2003 року № 119/03 «Про комунальну власність м. Харкова». Вказаний житловий будинок перебуває на балансі КП «Жилкомсервіс» на підставі договору про передачу майна в господарське відання від 28 лютого 2007 року № 1288 (чинний в редакції додаткової угоди від 01 вересня 2016 року). Приватизація квартири АДРЕСА_1 управлінням не проводилася, заяви про приватизацію квартири не надходили (т.1 а.с.23).

До вищевказаної інформації управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради додало копію згаданого рішення Харківської міської ради від 24 червня 2003 року № 119/03, додаток 1 якого містить перелік об`єктів, стосовно яких надана згода на прийняття до комунальної власності міста, до якого включений будинок АДРЕСА_2 (т.1 а.с.24-25).

За інформацією КП «Харківське МБТІ» від 09 грудня 2020 року № 12385/04-08/20 інвентаризаційна справа на квартиру АДРЕСА_1 відсутня. Згідно з архівними матеріалами реєстрація права власності на вказану квартиру як на окремий об`єкт нерухомого майна станом на 31 грудня 2012 року бюро технічної інвентаризації не проводилася. Житловий будинок АДРЕСА_5 , зареєстрований за Державою в особі Верховної Ради (користувач Відкрите акціонерне товариство Харківський тракторний завод ім.С.Орджонікідзе) на праві державної власності (т.1 а.с.21).

Згідно з інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 231363948, сформованої 06 листопада 2020 року, право власності, інші речові права на квартиру АДРЕСА_1 не зареєстровані (т.1 а.с.20).

КП «Жилкомунсервіс» листом від 03 листопада 2020 року на адресу Департаменту житлового господарства повідомило про звільнення квартири АДРЕСА_1 , яка знаходиться на першому поверсі, не приватизована, складається із одної кімнати, житловою площею 17,6 кв. м, загальною площею 29,6 кв. м, наймач якої ОСОБА_4 помер у травні 2019 року (т.1 а.с.26).

Відповідно до довідки про зареєстрованих у житловому приміщенні осіб (довідка про склад сім`ї), сформованої 06 листопада 2020 року, ОСОБА_4 значиться зареєстрованим у спірній квартирі (т.1 а.с.27).

25 листопада 2020 року на ім`я ОСОБА_3 виготовлено технічний паспорт на квартиру АДРЕСА_1 (т.1 а.с.64-66).

За договором купівлі-продажу від 28 грудня 2020 року, укладеним між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , посвідченим приватним нотаріусом Глуховцевою Н. В. та зареєстрованим в реєстрі за № 3516, ОСОБА_2 набув право власності на квартиру АДРЕСА_1 (т.1 а.с.60-61).

06 січня 2021 року було укладено наступний правочин, а саме договір про встановлення довірчої власності, посвідчений приватним нотаріусом Железняк Л. В., на підставі якого довірчим власником спірної квартири стала ОСОБА_5

04 березня 2021 року було укладено договір про розірвання договору про встановлення довірчої власності, посвідчений приватним нотаріусом Железняк Л. В., та в той же день за договором купівлі-продажу, посвідченим приватним нотаріусом Железняк Л. В. та зареєстрованим в реєстрі за № 232, ОСОБА_2 продав ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_1 (т.1 а.с.84, 117).

Апеляційним судом було встановлено, що надані приватним нотаріусом Глуховцевою Н. В. копії документів, які стали підставою для нотаріального посвідчення нею договору купівлі-продажу спірної квартири від 28 грудня 2020 року, не спростовують тієї обставини, що вказана квартира вибула з володіння територіальної громади як комунальної власності, не змінювався на приватну власність.

В довідці КП «Харківське МБТІ» від 26 листопада 2020 року зазначено, що спірна квартира належить на праві приватної власності ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право власності на житло від 11 лютого 2005 року, виданого Відділом приватизації житлового фонду Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна виконавчого комітету Харківської міської ради, реєстраційний № 3-02-228382 (т.1 а.с.63).

За змістом вказаного свідоцтва про право власності на житло воно видано згідно з розпорядженням від 11 лютого 2005 року № 4713. Квартира зареєстрована у міському бюро технічної інвентаризації у місті Харкові за ОСОБА_3 та 11 лютого 2005 року записано у реєстрову книгу за № П-2-32310. Однак вказана в цьому свідоцтві інформація не відповідає дійсності та спростовується повідомленням Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради про те, що заяви на приватизацію квартири АДРЕСА_1 не надходило, а свідоцтво від 11 лютого 2005 року № 3-02-228382 відділом приватизації не оформлювалося. Натомість 28 травня 2002 року за реєстраційним № 1-02-228382 оформлено свідоцтво на квартиру за іншою адресою та на іншу особу, а розпорядження відділу приватизації від 11 лютого 2005 року № 4713 стосується іншої квартири та іншої особи (т.1 а.с.62, 137-139).

З огляду на викладене апеляційний суд дійшов висновку про те, що право комунальної власності на спірну квартиру є доведеним, як і доведеним факт вибуття цього об`єкту нерухомості із володіння територіальної громади міста Харкова в особі Харківської міської ради, поза її волею на підставі договору від 28 грудня 2020 року, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , а в подальшому за договором від 04 березня 2021 року, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку: рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Відповідно до пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу.

Касаційна скарга ОСОБА_1 не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення апеляційного суду ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Статтею 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до частини першої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно з частиною першою статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (стаття 316 317 ЦК України).

Відповідно до статті 327 ЦК України у комунальній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить територіальній громаді. Управління майном, що є у комунальній власності, здійснюють безпосередньо територіальна громада та утворені нею органи місцевого самоврядування.

Згідно з частинами першою, другою, четвертою статті 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров`я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об`єкти, визначені відповідно до закону як об`єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження. Спадщина, визнана судом відумерлою, переходить у власність територіальної громади за місцем відкриття спадщини. Підставою для набуття права комунальної власності є передача майна територіальним громадам безоплатно державою, іншими суб`єктами права власності, а також майнових прав, створення, придбання майна органами місцевого самоврядування в порядку, встановленому законом. Районні та обласні ради від імені територіальних громад сіл, селищ, міст здійснюють управління об`єктами їхньої спільної власності, що задовольняють спільні потреби територіальних громад.

Статтею 26 Закону України «Про місцеве самоврядування» передбачено, що на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішується, зокрема, питання надання згоди на передачу об`єктів з державної у комунальну власність та прийняття рішень про передачу об`єктів з комунальної власності у державну власність, а також щодо придбання об`єктів державної власності.

Відповідно до частин п`ятої, шостої статті 7 Закону України «Про передачу об`єктів права державної та комунальної власності» передача майна з державної у комунальну власність оформляється актом приймання-передачі, який підписується головою і членами комісії. Форма акта приймання-передачі затверджується Кабінетом Міністрів України. Право власності на об`єкт передачі виникає з дати підписання акта приймання-передачі, а у випадках, передбачених законом, - з дня державної реєстрації такого права.

Положеннями статей 15 16 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Нормами цивільного законодавства передбачені засади захисту права власності.

Зокрема, стаття 387 ЦК України надає власнику право витребувати майно з чужого незаконного володіння.

Згідно зі статтею 330 ЦК України якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Відповідно до частини першої статті 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Виходячи з положень зазначених статей, право витребувати майно з чужого незаконного володіння має лише власник майна.

Якщо є підстави, передбачені статтею 388 ЦК України, які дають право витребувати майно у добросовісного набувача, захист прав особи, яка вважає себе власником майна, можливий шляхом задоволення віндикаційного позову.

Віндикація застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. В цьому разі майно може бути витребуване від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову до добросовісного набувача з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України (див. постанову Верховного Суду України від 17 лютого 2016 року у справі провадження № 6-2407цс15).

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц (провадження № 14-376цс18) наведено правовий висновок про те, що власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.

Таким чином, право на витребування майна з чужого володіння не потребує визнання недійсним правочину, за яким майно вибуло від законного власника, воно лише обмежене добросовісністю набувача і зберігається за власником за умови, якщо майно вибуває з володіння власника поза його волею, що й повинно бути доведено в суді.

В постанові від 07 листопада 2018 року у справі № 488/6211/14-ц (провадження № 14-235цс18) Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що розглядаючи справи щодо застосування положень статті 388 ЦК України у поєднанні з положеннями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, суди повинні самостійно, з урахуванням усіх встановлених обставин справи дійти висновку про наявність підстав для втручання у мирне володіння майном особи, що набула це майно за відплатним договором, виходячи з принципів мирного володіння майном, а також надати оцінку тягаря, покладеного на цю особу таким втручанням. Такими обставинами можуть бути, зокрема, підстави та процедури набуття майна добросовісним набувачем, порівняльна вартість цього майна з майновим станом особи, спрямованість волевиявлення учасників правовідносин та їх фактичні наміри щодо цього майна тощо.

За змістом частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

У частині другій статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Встановивши, що житловий будинок АДРЕСА_2 було включено до переліку об`єктів комунальної власності територіальної громади міста Харкова згідно з рішенням Харківської міської ради від 24 червня 2003 року № 119/03 «Про комунальну власність м. Харкова», і цей житловий будинок перебуває на балансі КП «Жилкомсервіс» на підставі договору про передачу майна в господарське відання від 28 лютого 2007 року № 1288 (чинний в редакції додаткової угоди від 01 вересня 2016 року), апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про доведеність позивачем належності спірного майна до об`єктів комунальної власності територіальної громади міста та перебування його у власності Харківської міської ради.

Крім того, надавши належну оцінку поданим доказам, як в цілому, так і кожному окремо, виходячи з того, що приватизація квартири АДРЕСА_1 не проводилася, а свідоцтво про право власності від 11 лютого 2005 року № 3-02-228382 на зазначену квартиру видано на підставі розпорядження відділу приватизації від 11 лютого 2005 року № 4713, яке стосується іншої квартири та іншої особи, апеляційний суд дійшов правильного висновку про те, що спірне нерухоме майно вибуло із володіння територіальної громади міста Харкова в особі Харківської міської ради поза її волею, у зв`язку з чим наявні підстави для його витребування з незаконного володіння ОСОБА_1 , яка є його останнім набувачем.

При цьому Верховний Суд звертає увагу на те, що виготовлення 25 листопада 2020 року на ім`я ОСОБА_3 технічного паспорта на квартиру АДРЕСА_1 , укладення 28 грудня 2020 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 договору купівлі-продажу цієї квартири, укладення 06 січня 2021 року договору про встановлення довірчої власності, а також його розірвання 04 березня 2021 року та в той же день укладення між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 договору купівлі-продажу спірної квартири, відбулося у короткий проміжок часу.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, апеляційний суд правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку згідно зі статтями 76-78 81 89 367 368 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Посилання заявника в касаційній скарзі на те, що вона є добросовісним набувачем та законним власником спірної квартири, а витребування у неї цієї квартири, призводить до незаконного втручання у мирне володіння майном та порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, не заслуговують на увагу, оскільки ОСОБА_1 може захистити своє право на отримання сплачених нею за договором купівлі-продажу грошових коштів шляхом пред`явлення відповідного позову до продавця.

З огляду на характер спірних правовідносин та встановлені апеляційним судом обставини справи, посилання заявника в касаційній скарзі на правові висновки, викладені в постановах Верховного Суду від 23 січня 2019 року у справі № 758/16173/16 від 27 серпня 2019 року у справі № 925/366/18, від 02 вересня 2020 року у справі № 910/13536/19 тощо, є безпідставним, оскільки висновки суду апеляційної інстанцій не суперечать висновкам, викладеним у зазначених постановах, а відповідні аргументи касаційної скарги фактично зводяться до незгоди із встановленими обставинами справи та необхідності переоцінки доказів, що за приписами статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Оскільки Верховний Суд встановив необґрунтованість заявлених в касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, то доводи касаційної скарги про недослідження апеляційним судом наявних в матеріалах справи доказів (пункт 4 частини другої статті 389, пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України), не заслуговують на увагу та не підлягають перевірці.

Касаційна скарга не містить посилань на неправильність висновків суду апеляційної інстанції про скасування внесених до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно записів про право власності ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на спірну квартиру, а Верховним Судом не встановлено передбачених частиною третьою статті 400 ЦПК України правових підстав для виходу за межі доводів та вимог касаційної скарги.

Крім того, пунктом 67 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затверджених постановою Кабінету Міністрів України 25 грудня 2015 року № 1127 (зі змінами і доповненнями), передбачено, що для державної реєстрації права власності у разі витребування майна з чужого незаконного володіння на підставі рішення суду подаються необхідні для відповідної реєстрації документи, передбачені статтею 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та цим Порядком, що підтверджують право власності на таке майно належного власника, крім випадку, коли право власності належного власника було зареєстроване в Державному реєстрі прав.

Отже, в оцінці спірних правовідносин, які виникли в цій справі, Верховний Суд вважає, що за обставин обґрунтованості заявленої позовної вимоги про витребування спірної квартири з незаконного володіння відповідача, яка є її останнім набувачем, у зв`язку з необхідністю внесення змін до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, оскаржуване судове рішення не підлягає скасуванню, так як за правилами частини другої статті 410 ЦПК України не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваному судовому рішенні апеляційного суду, питання обґрунтованості висновків цього суду, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків суду апеляційної інстанції.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення апеляційного суду - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують.

Керуючись статтями 400 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Полтавського апеляційного суду від 20 грудня 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

В. В. Шипович