Історія справи

Постанова КЦС ВП від 09.08.2023 року у справі №266/4900/21
Постанова КЦС ВП від 24.09.2025 року у справі №266/4900/21
Постанова КЦС ВП від 09.08.2023 року у справі №266/4900/21

Постанова

Іменем України

09 серпня 2023 року

м. Київ

справа № 266/4900/21

провадження № 61-6798св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Фаловської І. М.,

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Сердюка В. В., Стрільчука В. А. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - Акціонерне товариство «Альфа-Банк»,

відповідач - ОСОБА_1 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Гринька Кирила Вікторовича на постанову Київського апеляційного суду від 03 квітня 2023 року у складі колегії суддів: Березовенко Р. В., Лапчевської О. Ф., Мостової Г. І.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог, відзиву на позов і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

У серпні 2021 року Акціонерне товариство «Альфа-Банк» (далі - АТ «Альфа-Банк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, посилаючись на те, що 21 серпня 2007 року між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» (далі - АКБСР «Укрсоцбанк»), правонаступником якого є АТ «Альфа-Банк», та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 08-038/416(далі - Кредитний договір), за яким позичальник отримав кредит у розмірі 348 750 доларів США під 11,75 % річних з кінцевим терміном повернення до20 серпня 2022 року. В подальшому в результаті здійснення рефінансування існуючої заборгованості між сторонами 07 листопада 2012 року було укладено договір про внесення змін до Кредитного договору, яким: валюту кредитування змінено та переведено суму кредиту в розмірі 270 533,31 доларів США разом з нарахованими процентами в сумі 68 005,25 доларів США у гривню за курсом 8,21 грн/1 долар США, що загалом становило 2 779 401,58 грн; кінцевий термін повернення кредитної заборгованості встановлено до03 листопада 2032 року; процентну ставку за користування кредитом в період з дати укладення договору про внесення змін до 31 жовтня 2022 року визначено в розмірі 9,9 % річних, а починаючи з 01 листопада 2022 року - процентна ставка стала плаваючою (змінною), розмір якої визначався як сума базової процентної ставки та маржі (1 % річних). У зв`язку з неналежним виконанням ОСОБА_1 своїх зобов`язань за Кредитним договором станом на 08 липня 2021 року в нього утворилася заборгованість в розмірі 2 589 016,67 грн, з яких: 2 173 379,03 грн - тіло кредиту; 415 637,64 грн - проценти. Враховуючи викладене, АТ «Альфа-Банк» просило стягнути солідарно з відповідача на свою користь вищевказану заборгованість та понесені судові витрати.

У відзиві на позовну заяву представник ОСОБА_1 - адвокат Гринько К. В. зазначив, що позовні вимоги АТ «Альфа-Банк» не підлягають задоволенню, оскільки наданий банком розрахунок не відображає дійсну заборгованість за Кредитним договором. Доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір, є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Банком не доведено обґрунтованості кредитної заборгованості в заявленому розмірі, оскільки в матеріалах справи відсутні належним чином оформлені витяги про стан рахунків позичальника, меморіальні ордери чи будь-які інші первинні документи.

Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 17 серпня 2022 року у складі судді Яровенко Н. О. в задоволенні позову відмовлено.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір, є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Долучений АТ «Альфа-Банк» до позовної заяви розрахунок заборгованості не є первинним документом, який підтверджує розмір наданого позичальнику кредиту, і не дає можливості достовірно перевірити розмір нарахованого банком боргу за тілом кредиту та процентами. В матеріалах справи відсутні інші належні та допустимі докази продійсну заборгованість за Кредитним договором.

Постановою Київського апеляційного суду від 03 квітня 2023 року апеляційну скаргу АТ «Альфа-Банк» задоволено. Рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 17 серпня 2022 року скасовано і ухвалено нове судове рішення, яким позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «Альфа-Банк» заборгованість в розмірі 2 589 016,67 грн, яка складається із заборгованості за тілом кредиту - 2 173 379,03 грн та заборгованості за процентами - 415 637,64 грн. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що у спірних правовідносинах на позивача покладено обов`язок довести факт укладення між сторонами Кредитного договору та прострочення виконання позичальником взятих на себе зобов`язань, а на відповідача - спростувати розмір існуючої заборгованості. Досягнення сторонами у встановленій законом формі згоди щодо всіх істотних умов Кредитного договору та скріплення такого волевиявлення їх підписами на правочині свідчить про виникнення в кожної із сторін взаємних зобов`язань, в якому обов`язку позикодавця надати кредитні кошти кореспондує обов`язок позичальника повернути суму позики та сплатити проценти. Також факт наявності кредитних правовідносин між сторонами додатково підтверджується умовами договору про внесення змін до Кредитного договору. Аналізуючи твердження відповідача про те, що належними та допустимими доказами на підтвердження надання банком позичальнику кредитних коштів та розміру заборгованості можуть бути лише первинні документи, оформлені відповідно до вимог статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», які відсутні в матеріалах цієї справи, колегія судів врахувала, що в договорі про внесення змін до Кредитного договору позичальник визнав наявність у нього на дату укладення такого договору кредитної заборгованості в розмірі 270 533,31 доларів США та узгодив з банком зміну валюти кредитування з доларів США на гривні. При цьому, наголошуючи на тому, що розрахунок кредитної заборгованості здійснено банком в односторонньому порядку, ОСОБА_1 не надав суду жодних контррозрахунків, якими можна було б спростувати розмір заборгованості та/або її наявність. Таким чином, відповідачем не спростовано обставин отримання та використання ним кредитних коштів та розміру заборгованості, зазначеного в наданому позивачем розрахунку, який узгоджується зі змістом Кредитного договору, а отже, є належним доказом. Окрім того, до письмових пояснень банк надав виписки по особових рахунках ОСОБА_1 , копію заяви на видачу готівки № 02 та розпорядження. Вирішуючи питання щодо дослідження доказів, які без поважних причин не подавалися до суду першої інстанції, апеляційний суд повинен врахувати як вимоги частини першої статті 44 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) щодо зобов`язання особи, яка бере участь у справі, добросовісно здійснювати свої права та виконувати процесуальні обов`язки, так і виключне значення цих доказів для правильного вирішення справи. Про прийняття та дослідження нових доказів, як і про відмову в їх прийнятті, апеляційний суд зобов`язаний мотивувати свій висновок в ухвалі при обговоренні заявленого клопотання або в ухваленому судовому рішенні по суті спору. Колегія суддів вважала, що надані стороною позивача докази, зокрема виписки по особових рахунках позичальника, копія заяви на видачу готівки № 02 та розпорядження за своєю правовою природою, з урахуванням наявності в матеріалах справи інших належних та допустимих доказів, не є новими доказами, а лише додатково підтверджують обґрунтованість позовних вимог. Тому апеляційний суд взяв такі докази до уваги. При цьому суд відхилив посилання ОСОБА_1 на позбавлення його можливості своєчасно ознайомитися з відповідною доказовою базою, надати свої доводи і заперечення, оскільки 29 березня 2023 року представник відповідача ознайомився з матеріалами справи, в тому числі з доданими банком до письмових пояснень виписками по особових рахунках. Відтак, враховуючи встановлені апеляційним судом обставини справи та наявні в матеріалах справи докази, в суду першої інстанції були відсутні підстави для відмови в задоволенні позовних вимог АТ «Альфа-Банк» про стягнення заборгованості за тілом кредиту. Крім того, колегія суддів знайшла також підстави для стягнення з відповідача процентів за користування кредитом, оскільки позивачем доведено погодження їх розміру з позичальником і ці обставини стороною відповідача не спростовані жодними належними та допустимими доказами.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги.

У травні 2023 року представник ОСОБА_1 - адвокат Гринько К. В. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову Київського апеляційного суду від 03 квітня 2023 року, а рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 17 серпня 2022 року залишити в силі.

На обґрунтування підстави касаційного оскарження судового рішення, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, представник заявника зазначив, що апеляційний суд не врахував правових висновків, викладених в постановах Верховного Суду від 16 вересня 2020 року у справі № 200/5647/18, від 28 жовтня 2020 року у справі № 760/7792/14-ц, від 26 травня 2021 року у справі № 204/2972/20, від 31 травня 2022 року у справі № 194/329/15-ц, від 21 грудня 2022 року у справі № 756/11351/18, від 09 лютого 2023 року у справі № 464/3214/16, від 19 квітня 2023 року у справі № 335/4991/16-ц. На час ухвалення рішення судом першої інстанції в матеріалах справи, окрім розрахунку заборгованості, були відсутні інші докази, які підтверджували б правильність цього розрахунку, зокрема первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», виписки з особових рахунків клієнта тощо. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються апеляційним судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Однак, приймаючи та досліджуючи новий доказ - виписку по рахунку позичальника, апеляційний суд залишив поза увагою те, що банк не навів поважних причин неможливості подання цього доказу до суду першої інстанції, оскільки позивач обґрунтовував таку неспроможність лише тим, що, на його думку, розрахунку заборгованостімало бути достатньо для позитивного вирішення справи. Не будучи обізнаним про прийняття апеляційним судом нових доказів, оскільки цей суд мотивував свій висновок про долучення виписки з рахунку до матеріалів справи лише в ухваленому судовому рішенні по суті спору, відповідач фактично був позбавлений можливості висловити свої заперечення щодо змісту цієї виписки, зокрема правильності проведених у ній господарських операцій, або звернутися до суду з клопотанням про проведення судово-економічної експертизи. Апеляційний суд порушив принцип безсторонності судового розгляду, оскільки, з одного боку, поклав на ОСОБА_1 обов`язок надати контррозрахунок на спростування заявленого банком розміру кредитної заборгованості, а з іншого боку - проігнорував клопотання сторони відповідача щодо витребування в позивача оригіналів електронних доказів, які були необхідні для правильного проведення такого контррозрахунку.

Рух справи в суді касаційної інстанції.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 травня 2023 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Дніпровського районного суду міста Києва.

02 червня 2023 року справа № 266/4900/21 надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 червня 2023 року справу призначено до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Відповідно до пункту 1 абзацу 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

За змістом статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин (стаття 264 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 367, частини першої статті 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Справа розглядається апеляційним судом за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою 1 розділу V ЦПК України.

Зазначеним вимогам закону оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції в повній мірі не відповідає.

Статтею 1054 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).

Одним із видів порушення зобов`язання є прострочення - невиконання зобов`язання в обумовлений сторонами строк.

Судами встановлено, що 21 серпня 2007 року між АКБСР «Укрсоцбанк», правонаступником якого є АТ «Альфа-Банк», та ОСОБА_1 було укладено Кредитний договір, за яким позичальник отримав кредит у розмірі 348 750 доларів США під 11,75 % річних з кінцевим терміном повернення до20 серпня 2022 року.

В подальшому в результаті здійснення рефінансування існуючої заборгованості між сторонами 07 листопада 2012 року було укладено договір про внесення змін до Кредитного договору, згідно з яким:

- змінено валюту кредитування та переведено суму кредиту в розмірі 270 533,31 доларів США разом з нарахованими процентами в сумі 68 005,25 доларів США у гривню за курсом 8,21 грн/1 долар США, що загалом становило 2 779 401,58 грн;

- кінцевий термін повернення кредитної заборгованості встановлено до 03 листопада 2032 року;

- процентну ставку за користування кредитом в період з дати укладення договору про внесення змін до 31 жовтня 2022 року визначено в розмірі 9,9 % річних, а починаючи з 01 листопада 2022 року - процентна ставка стала плаваючою (змінною), розмір якої визначався як сума базової процентної ставки та маржі (1 % річних).

За наданим банком розрахунком станом на 08 липня 2021 року в ОСОБА_1 утворилася заборгованість за Кредитним договором в розмірі 2 589 016,67 грн, з яких: 2 173 379,03 грн - тіло кредиту; 415 637,64 грн - проценти.

Крім того, під час апеляційного перегляду справи банк надав виписки по особовому рахунку позичальника, копію заяви на видачу готівки № 02 та розпорядження. Беручи ці докази до уваги, суд апеляційної інстанції вказав, що за своєю правовою природою та наявністю в матеріалах справи інших належних та допустимих доказів названі документи не є новими доказами, а лише додатково підтверджують обґрунтованість позовних вимог.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема договори та інші правочини (пункт 1 частини другої статті 11 ЦК України).

Відповідно до частини другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямованих на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 626 ЦК України).

Згідно зі статтею 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. У договорах за участю фізичної особи - споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина перша статті 628 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 638 ЦК України в редакції, чинній на час укладення Кредитного договору, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено у статті 1050 ЦК України. Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу (частина друга статті 1050 ЦК України).

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

Скасовуючи рішення місцевого суду та задовольняючи позов, суд апеляційної інстанції виходив з того, що в договорі про внесення змін до Кредитного договору позичальник визнав наявність у нього кредитної заборгованості на дату укладення такого договору в розмірі 270 533,31 доларів США та узгодив з банком зміну валюти кредитування з доларів США на гривні. При цьому ОСОБА_1 не надав суду жодних контррозрахунків, якими можна було б спростувати розмір заборгованості та/або її наявність, а відтак, відповідачем не спростовано обставин отримання та використання ним кредитних коштів та розміру заборгованості, зазначеного в наданому позивачем розрахунку, який узгоджується зі змістом Кредитного договору, а отже, є належним доказом.

Верховний Суд не повністю погоджується з наведеними висновками суду апеляційної інстанції, оскільки вони зроблені з порушенням норм процесуального права та є передчасними з огляду на таке.

За змістом статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Статтею 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно зі статтею 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 11 постанови від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі», у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Отже, належним чином дослідити поданий стороною доказ, перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування - це процесуальний обов`язок суду.

За змістом статті 6 ЦПК України суд зобов`язаний здійснювати правосуддя на засадах рівності учасників цивільного процесу перед законом і судом незалежно від будь-яких ознак.

Згідно з частинами першою-третьою статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 76-78 81 83 84 87 89 228 235 263-265 ЦПК України, визначено обов`язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо.

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У частинах першій-четвертій статті 83 ЦПК України зазначено, що сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.

Згідно з частинами першою, третьою статті 84 ЦПК України учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений у частинах другій та третій статті 83 цього Кодексу. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї. У разі задоволення клопотання суд своєю ухвалою витребовує відповідні докази.

Відповідно до частин першої, другої, четвертої-шостої статті 95 ЦПК України письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього. Копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено в порядку, встановленому чинним законодавством. Учасник справи, який подає письмові докази в копіях (електронних копіях), повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу письмового доказу. Учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який знаходиться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення. Якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу. Якщо оригінал письмового доказу не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.

Згідно з частинами другою-п`ятою статті 100 ЦПК України електронні докази подаються в оригіналі або в електронній копії, засвідченій електронним підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронні довірчі послуги». Законом може бути передбачено інший порядок засвідчення електронної копії електронного доказу. Учасники справи мають право подавати електронні докази в паперових копіях, посвідчених у порядку, передбаченому законом. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом. Учасник справи, який подає копію електронного доказу, повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу електронного доказу. Якщо подано копію (паперову копію) електронного доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал електронного доказу. Якщо оригінал електронного доказу не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.

В постановах Верховного Суду від 16 вересня 2020 року у справі № 200/5647/18, від 28 жовтня 2020 року у справі № 760/7792/14-ц (провадження № 61-16754св19), від 26 травня 2021 року у справі № 204/2972/20 (провадження № 61-168св21), від 31 травня 2022 року у справі № 194/329/15-ц (провадження № 61-3753св22), від 21 грудня 2022 року у справі № 756/11351/18 (провадження № 61-5511св22), від 09 лютого 2023 року у справі № 464/3214/16 (провадження № 61-16156св21), від 19 квітня 2023 року у справі № 335/4991/16-ц (провадження № 61-11981св22), на які послався представник заявника на обґрунтування підстави касаційного оскарження судового рішення, суд касаційної інстанції дійшов таких висновків:

- у справах № 760/7792/14-ц, № 204/2972/20, № 194/329/15-ц: доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір, є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно із вказаною нормою закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Відповідно до пункту 5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року № 254 (чинного на момент розгляду справи судом першої інстанції), та пункту 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою правління Національного банку України від 04 липня 2018 року № 75 (чинного на момент розгляду справи судом апеляційної інстанції) виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту. Аналіз зазначених норм дає підстави дійти висновку, що виписки за картковими рахунками можуть бути належними доказами щодо заборгованості за кредитним договором;

- у справі № 464/3214/16: по своїй суті розрахунок заборгованості не є доказом (зокрема письмовим) у розумінні статей 76 95 ЦПК України, а є результатом вчинення арифметичних дій стороною, зокрема, позикодавцем, з метою визначення суми боргу з урахуванням умов договору, періоду користування кредитними коштами тощо, з яким суд може погодитись або ж навести свій розрахунок, виконуючи обов`язок щодо визначення належної до стягнення суми заборгованості;

- у справі № 335/4991/16-ц: рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права. У зв`язку з цим суди повинні неухильно додержуватись вимог про законність і обґрунтованість рішення у цивільній справі. Відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, суди повинні у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом. Викладення у рішенні лише доводів та доказів сторони, на користь якої приймається рішення, є порушенням вимог щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. Відповідно до частин першої-третьої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Тлумачення пункту 6 частини другої статті 356, частин першої-третьої статті 367 ЦПК України свідчить, що апеляційний суд може встановлювати нові обставини, якщо їх наявність підтверджується новими доказами, що мають значення для справи (з урахуванням положень про належність і допустимість доказів), які особа не мала можливості подати до суду першої інстанції з поважних причин, доведених нею, наприклад, якщо новий доказ з`явився після розгляду справи судом першої інстанції або раніше був недоступний заявнику. У разі надання для дослідження нових доказів, які з поважних причин не були подані до суду першої інстанції, інші особи, які беруть участь у справі, мають право висловити свою думку щодо цих доказів як у запереченні на апеляційну скаргу, так і в засіданні суду апеляційної інстанції. Вирішуючи питання щодо дослідження доказів, які без поважних причин не подавалися до суду першої інстанції, апеляційний суд повинен врахувати як вимоги частини першої статті 44 ЦПК України щодо зобов`язання особи, яка бере участь у справі, добросовісно здійснювати свої права та виконувати процесуальні обов`язки, так і виключне значення цих доказів для правильного вирішення справи. Про прийняття та дослідження нових доказів, як і про відмову в їх прийнятті, апеляційний суд зобов`язаний мотивувати свій висновок в ухвалі при обговоренні заявленого клопотання або в ухваленому судовому рішенні по суті спору;

- у справі № 756/11351/18: тлумачення пункту 6 частини другої статті 356, частин першої-третьої статті 367 ЦПК України свідчить, що апеляційний суд може встановлювати нові обставини, якщо їх наявність підтверджується новими доказами, що мають значення для справи (з урахуванням положень про належність і допустимість доказів), які особа не мала можливості подати до суду першої інстанції з поважних причин, доведених нею. У разі надання для дослідження нових доказів, які з поважних причин не були подані до суду першої інстанції, інші особи, які беруть участь у справі, мають право висловити свою думку щодо цих доказів як у запереченні на апеляційну скаргу, так і в засіданні суду апеляційної інстанції. Вирішуючи питання щодо дослідження доказів, які без поважних причин не подавалися до суду першої інстанції, апеляційний суд повинен врахувати як вимоги частини першої статті 44 ЦПК України щодо зобов`язання особи, яка бере участь у справі, добросовісно здійснювати свої права та виконувати процесуальні обов`язки, так і виключне значення цих доказів для правильного вирішення справи. Про прийняття та дослідження нових доказів, як і відмову в їх прийнятті, апеляційний суд зобов`язаний мотивувати свій висновок в ухвалі при обговоренні заявленого клопотання або в ухваленому судовому рішенні. […] Під час розгляду справи судом апеляційної інстанції відповідачем надано нові докази - копію перекладу спірної розписки від 26 жовтня 2021 року. Суд апеляційної інстанції задовольняючи клопотання представника відповідача про прийняття нового доказу - копії перекладу спірної розписки від 26 жовтня 2021 року, залишив поза увагою, що представником відповідача не надано доказів про неможливість подання цього доказу до суду першої інстанції та доказів на спростування достовірності перекладу розписки, наданої позивачем, про що було зазначено в рішенні суду першої інстанції. Таким чином, суд апеляційної інстанції неправильно задовольнив клопотання відповідача про прийняття та дослідження нового доказу. За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції при винесенні рішення були належним чином оцінені подані сторонами докази, правильно встановлені обставини справи та застосовані норми матеріального права, натомість апеляційний суд помилково скасував законне та обґрунтоване рішення суду першої інстанції.

Однак, безпідставно не застосувавши до спірних правовідносин правові висновки Верховного Суду, викладені у вищезгаданих постановах, на які послався представник заявника в касаційній скарзі, суд апеляційної інстанції залишив поза увагою те, що по своїй суті розрахунок заборгованості не є доказом (зокрема письмовим) у розумінні статей 76 95 ЦПК України, а є результатом вчинення арифметичних дій стороною, тоді як саме виписки за рахунками позичальника можуть бути належними доказами щодо заборгованості за кредитним договором, тобто слугувати підтвердженням правильності проведених стороною в такому розрахунку арифметичних дій.

За таких обставин апеляційний суд дійшов помилкового висновку, що додані стороною позивача до апеляційної скарги виписки по особових рахунках позичальника за своєю правовою природою не є новими доказами, а лише додатково підтверджують обґрунтованість позовних вимог, оскільки не звернув уваги на те, що в матеріалах справи відсутні інші докази, окрім вказаних виписок, які підтверджували б правильність наданого банком розрахунку заборгованості.

Крім того, у відзиві на апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції сторона відповідача посилалася на те, що долучені АТ «Альфа-Банк» до скарги виписки за рахунками позичальника не містять підпису відповідальних осіб та печатки банку, а отже, не можуть бути належними та допустимими доказами. Крім того, позивачем не надано доказів про неможливість подання цих документів до суду першої інстанції та не зазначено про наявність у нього оригіналів такої первинної документації (том 1, а. с. 178-183).

В подальшому представник ОСОБА_1 - адвокат Гринько К. В. подав письмові заперечення, в яких просив апеляційний суд не долучати до матеріалів справи копії виписки за рахунками позичальника, посилаючись на те, що АТ «Альфа-Банк» не надано доказів про неможливість подання цих документів до суду першої інстанції. Крім того, згадані виписки містяться в регістрах аналітичного обліку банку, а отже, є електронними доказами, тоді як позивачем не зазначено про наявність у нього оригіналів таких електронних доказів (том 4, а. с. 2-3).

Також представник ОСОБА_1 - адвокат Гринько К. В. подав клопотання про витребування оригіналів електронних доказів, в якому просив витребувати в АТ «Альфа-Банк» оригінали виписокза рахунками позичальника та інших документів, за якими можливо було б встановити розмір погашеної заборгованості за Кредитним договором та її залишок (том 4, а. с. 5).

Відхиляючи вищевказане клопотання про витребування доказів, апеляційний суд виходив з того, що стороною відповідача порушено строки для подання такого клопотання (том 4, а. с. 17-18).

Однак в порушення вимог пункту 6 частини другої статті 356, частин першої-третьої статті 367 ЦПК Україниапеляційний суд прийняв та дослідив долучені АТ «Альфа-Банк» до апеляційної скарги виписки за рахунками позичальника, тобто докази, які не були подані до суду першої інстанції, без наведення в ухваленому судовому рішенні по суті спору мотивів щодо неможливості сторони позивача подати такі докази до місцевого суду з поважних причин, доведених нею.

Крім того, приймаючи від банку докази, які не були подані до суду першої інстанції, та одночасно відмовляючи стороні відповідача в задоволенні клопотання про витребування оригіналів виписок за рахунками позичальника та інших документів, за якими можливо було б встановити розмір погашеної заборгованості за Кредитним договором та її залишок, апеляційний суд фактично позбавив ОСОБА_1 права надати належні докази на спростування розміру заборгованості, які він не міг отримати самостійно, що, у свою чергу, є порушенням принципу змагальності та процесуальної рівності сторін, який вимагає, щоб кожній стороні надавалась розумна можливість представляти свою позицію за таких обставин, які не ставлять цю сторону в суттєво невигідне становище по відношенню до протилежної сторони.

Таким чином, переглядаючи справу в апеляційному порядку, суд апеляційної інстанції не встановив достатньо повно фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення спору, достовірно не з`ясував розміру заборгованості за Кредитним договором, у зв`язку з чим дійшов передчасного висновку про наявність правових підстав для задоволення позову банку у визначеному цим судом обсязі.

З огляду на викладене Верховний Суд в цій справі дійшов висновку про обґрунтованість наведеної в касаційній скарзі підстави касаційного оскарження судового рішення, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права. У зв`язку з цим суди повинні неухильно додержуватись вимог про законність і обґрунтованість рішення у цивільній справі.

Відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, суди повинні у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом. Викладення у рішенні лише доводів та доказів сторони, на користь якої приймається рішення, є порушенням вимог щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Всебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Всебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, ухвалення законного й обґрунтованого рішення.

Згідно з частиною першою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

У рішенні Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Кузнєцов та інші проти Російської Федерації» зазначено, що одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції. Така позиція є усталеною у практиці ЄСПЛ (рішення у справах «Серявін та інші проти України», «Проніна проти України») і з неї випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

В оскаржуваному рішенні суд апеляційної інстанції в достатній мірі не виклав мотиви, на яких воно базується, адже право на захист може вважатися ефективним тільки тоді, якщо зауваження сторін насправді «заслухані», тобто належним чином судом вивчені усі їх доводи, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення ЄСПЛ у справах «Мала проти України»; «Суомінен проти Фінляндії»).

В силу положень статті 400 ЦПК України щодо меж розгляду справи касаційним судом Верховний Суд позбавлений можливості ухвалити нове рішення в цій справі, оскільки для його ухвалення необхідно встановити обставини, що не були встановлені в рішеннях судів попередніх інстанцій.

Відповідно до пункту 1 частини третьої, частини четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Враховуючи, що внаслідок неналежного дослідження та оцінки зібраних доказів апеляційним судом не встановлені фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, ухвалене ним судове рішення не може вважатися законним і обґрунтованим, а тому підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд. Верховний Суд врахував, що суд апеляційної інстанції не усунув усіх порушень, допущених місцевим судом під час розгляду справи, а тому з метою процесуальної економії та з урахуванням визначених процесуальним законом повноважень апеляційного суду дійшов висновку, що справа підлягає направленню на новий апеляційний розгляд.

Верховним Судом взято до уваги тривалий час розгляду судами вказаної справи, однак з метою дотриманняпринципів справедливості, добросовісності та розумності, що є загальними засадами цивільного законодавства (стаття 3 ЦК України), а також основоположних засад (принципів) цивільного судочинства (частина третя статті 2 ЦПК України), суд дійшов висновку про передачу справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції для повного, всебічного та об`єктивного дослідження і встановлення фактичних обставин, що мають важливе значення для правильного вирішення справи.

Під час нового розгляду суду належить врахувати викладене, розглянути справу в установлені законом розумні строки з додержанням вимог матеріального та процесуального права, дослідити і належним чином оцінити надані сторонами докази, дати правову оцінку доводам та запереченням сторін і ухвалити законне та справедливе судове рішення відповідно до встановлених обставин і вимог закону.

Керуючись статтями 400 409 411 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Гринька Кирила Вікторовича задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного суду від 03 квітня 2023 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийІ. М. Фаловська Судді:В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко В. В. Сердюк В. А. Стрільчук