Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 20.08.2020 року у справі №761/21673/19

Постанова

Іменем України

02 грудня 2020 року

м. Київ

справа № 761/21673/19

провадження № 61-11093 св 20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),

суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач- акціонерне товариство "Альфа-Банк",

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Київського апеляційного суду

у складі судді Вербової І. М. від 24 червня 2020 року,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовної заяви

У травні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Шевченківського районного суду міста Києва з позовом до акціонерного товариства "Альфа-Банк" (далі - АТ "Альфа-Банк") про визнання недійсними умов кредитного договору.

Позовні вимоги обґрунтовував тим, що між ним та ПАТ "Альфа-Банк"

17 квітня 2014 року було укладено кредитний договір № 500477759, відповідно до умов якого банк надав йому кредитні кошти в сумі

47 212,98 грн, з процентною ставкою 17,99 % річних, строком до 18 жовтня 2016 року. Договором було передбачено комісійну винагороду банку за управлінням кредитом за період з 1 місяця користування по 60 місяць користування кредитом 2,20 % від суми кредиту.

Позивач вважав, що зазначений у кредитному договорі обов'язок сплачувати, крім відсотків за користування кредитом, ще комісійну винагороду банку за управління кредитом у розмірі 1 038,68 грн, є таким, що суперечить нормам закону, є несправедливою умовою відносно споживача відповідно до статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів", а тому є недійсним. Вказував, що банк ввів його в оману і не попередив, що вказані 2,20 % є неправомірними та незаконно нарахованими, та про це він дізнався лише в травні 2019 року. Крім того, нечіткі або двозначні положення договорів із споживачами тлумачаться на користь споживача, банком не було зазначено про те, які саме послуги за вказану комісійну винагороду будуть надаватись банком позичальнику, а тому в силу частини 1 статті 215, частини 1 статті 203 ЦК України пункт 2.8 вказаного договору має бути визнаний недійсним.

З урахуванням викладено, ОСОБА_1 просив суд позовні вимоги задовольнити.

Короткий зміст судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій

Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 31 травня

2019 року справу направлено за підсудністю до Голосіївського районного суду міста Києва, яка ухвалою цього суду від 29 листопада 2019 року прийнята до розгляду.

Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 18 березня

2020 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до АТ "Альфа-Банк" відмовлено.

Суд першої інстанції мотивував судове рішення тим, що спірний кредитний договір підписаний сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов договору, сторони мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі.

Крім того, суд зазначив, що позивач на момент укладення договору

в 2014 році не заявляв заперечень чи додаткових вимог щодо умов спірного договору та в подальшому виконував умови кредитного договору, а з позовом про визнання його недійсним в частині звернувся до суду лише в 2019 році.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 29 травня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без руху, надано строк для виконання її вимог, а саме для звернення з клопотанням про поновлення процесуального строку на апеляційне оскарження судового рішення.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 24 червня 2020 року у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 18 березня 2020 року відмовлено з підстав, встановлених пунктом 4 частини 1 статті 358 ЦПК України.

Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що копію ухвали Київського апеляційного суду від 29 травня 2020 року про залишення апеляційної скарги без руху ОСОБА_1 отримав 04 червня 2020 року, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, протестаном на 24 червня 2020 року позивач не виконав вимоги суду, не звернувся з клопотанням про поновлення процесуального строку на апеляційне оскарження судового рішення.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У липні 2020 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга

ОСОБА_1, в якій, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, просить скасувати ухвалу Київського апеляційного суду від 24 червня 2020 року, а справу передати на продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 вересня 2020 року відкрито касаційне провадження у вищевказаній справі, витребувано її матеріали із суду першої інстанції та надано учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

У жовтні 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.

Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09 листопада 2020 року справа передана

судді-доповідачеві.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 листопада 2020 року справу призначено до судового розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що судом апеляційної інстанції порушено норма процесуального права, оскільки ухвалу суду апеляційної інстанції

від 29 травня 2020 року про залишення апеляційної скарги без руху позивач не отримував, знаходився на самоізоляції, перебував з 28 травня 2020 року по 19 червня 2020 року на стаціонарному лікуванні з приводу хвороби COVID-19 у госпіталі, а з 20 червня 2020 року по 22 червня 2020 року на амбулаторному лікуванні, для підтвердження вказаного надає докази.

При цьому, зазначає, що відповідно до пояснень співробітника поштового відділення № 14 в м. Києві, лист був покладений у поштову скриньку (пошта не розносилася у зв'язку з карантином, який був встановлений з 12 березня 2020 року до 22 червня 2020 року), надаючи диск із звукозаписом та фото із журналів видачи листів-повідомлення.

Також, вказує, що про ухвалу суду апеляційної інстанції від 29 травня

2020 року дізнався 30 червня 2020 року, коли отримав два різні поштові повідомлення: лист-повідомлення № 81821 з ухвалою від 29 травня

2020 року та лист-повідомлення № 95834 з ухвалою від 24 червня 2020 року.

Відзив на касаційну скаргу до суду не надходив.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині 2 статті 389 ЦПК України. Зокрема, підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2,3 частини першої цієї статті,

є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин 1 і 2 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частини 1 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Зазначеним вимогам закону судове рішення апеляційного суду не відповідає.

У статті 129 Конституції України закріплені основні засади судочинства. Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист.

Згідно з пунктом 8 частини третьої цієї статті однією з основних конституційних засад судочинства в Україні є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Конституційний Суд України у Рішенні від 11 грудня 2007 року № 11-рп/2007 зазначив, що реалізацією права особи на судовий захист є можливість оскарження судових рішень у судах апеляційної та касаційної інстанцій. Перегляд судових рішень в апеляційному та касаційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів людини і громадянина (абзац третій підпункту
3.1 пункту 3 мотивувальної частини).

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.

За змістом частини 3 статті 357 ЦПК України апеляційна скарга залишається без руху також у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених законом, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду апеляційної інстанції з заявою про поновлення строку або вказати інші підстави для поновлення строку.

Суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними (пункт 4 частини 1 статті 358 ЦПК України).

Відмовляючи у відкритті апеляційного провадження з тих підстав,

що заявник не виконав вимог ухвали суду про залишення апеляційної скарги без руху та не усунув недоліків, суд апеляційної інстанції не врахував таке.

Так, апеляційний суд в ухвалі від 24 червня 2020 року зазначив,

що ОСОБА_1 отримав копію ухвали від 29 травня 2020 року про залишення апеляційної скарги без руху 04 червня 2020 року,

що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення (а. с. 68), проте, як вбачається з наданих доказів ОСОБА_1 з 28 травня 2020 року по 19 червня 2020 року перебував на стаціонарному лікуванні хвороби COVID-19 у госпіталі військово-медичного управління СБУ, а з 20 червня 2020 року по 22 червня 2020 року на амбулаторному лікуванні при центральній поліклініці вказаного госпіталю, для підтвердження чого надав листи непрацездатності. При цьому, зазначає, що відповідно до пояснень співробітника поштового відділення № 14 в м. Києві, лист був покладений у поштову скриньку (пошта не розносилася у зв'язку з карантином, який був встановлений з 12 березня 2020 року до 22 червня 2020 року), надаючи диск із звукозаписом та фото із журналів видачи листів-повідомлення.

З урахуванням викладеного, вбачається, що ОСОБА_1 не ухилявся

від виконання вимог ухвали суду апеляційної інстанції від 29 травня

2020 року про залишення його апеляційної скарги без руху.

За таких обставин суд апеляційної інстанції дійшов передчасного висновку про те, що заявник ухилявся від виконання вимог ухвали суду

від 29 травня 2020 року про залишення апеляційної скарги без руху, оскільки суд не вжив заходів щодо належного повідомлення заявника про залишення апеляційної скарги без руху з урахуванням того, що заявником не було отримано зазначеної ухвали та станом його здоров'я, який знаходився на стаціонарному лікуванні.

З огляду на зазначене, колегія суддів вважає доводи касаційної скарги обґрунтованими та достатніми для скасування ухвали апеляційного суду, яка перешкоджає провадженню у справі.

Згідно з частиною 3 та 4 статті 406 ЦПК України касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанцій розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції.

Відповідно до частини 6 статті 411 ЦПК України підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу задовольнити, а справу передати на розгляд суду апеляційної інстанції для належної перевірки доводів ОСОБА_1.

Керуючись статтями 400, 406, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Київського апеляційного суду від 24 червня 2020 року скасувати, справу передати до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту її прийняття,

є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. А. Воробйова

Б. І. Гулько

Г. В. Коломієць

Ю. В. Черняк