Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 05.12.2019 року у справі №357/2192/18

Постанова

Іменем України

02 грудня 2020 року

м. Київ

справа № 357/2192/18

провадження № 61-21035св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.,

суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О. (суддя-доповідач), Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2, яка підписана представником Кучеруком Максимом Васильовичем, на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 10 червня 2019 року у складі судді Кошель Б. І. та постанову Київського апеляційного суду від 16 жовтня 2019 року у складі колегії суддів: Стрижеуса А.

М., Поливач Л. Д., Шкоріної О. І.,

ВСТАНОВИВ:

Історія справи

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до ОСОБА_2 з позовом про стягнення боргу за договором позики.

Позов мотивований тим, що 04 грудня 2013 року ОСОБА_4 взяла у нього в борг грошові кошти у розмірі 20 000 доларів США.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 померла, кошти не повернула.

Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 06 вересня 2017 року за ОСОБА_2 визнано право власності на квартиру АДРЕСА_1, в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_4.

Позивач звернувся до приватного нотаріуса Дуднік І. В. з вимогою (претензією) до спадкоємця, однак нотаріус повідомила, що вже не має можливості направити претензію спадкоємцю, так як спадкова справа закрита та порекомендувала звернутись до суду.

Просив стягнути борг за договором позики в розмірі 20 000 доларів США, що еквівалентно 538 000 грн та понесені судові витрати.

Короткий зміст судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 10 червня 2019 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 16 жовтня 2019 року, позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 борг за договором позики в сумі 20 000
доларів США., в межах вартості майна, одержаного у спадщину.

Вирішено питання щодо судового збору.

Скасовано заходи зустрічного забезпечення позову, застосовані ухвалою суду від 24 квітня 2018 року, якою зобов'язано ОСОБА_1 протягом десяти днів з дня постановлення ухвали внести на депозитний рахунок Білоцерківського міськрайонного суду Київської області кошти в сумі 10 000 грн.

Зобов'язано Білоцерківське управління Державної казначейської служби України Київської області повернути ОСОБА_1 кошти в розмірі 10 000 грн.

Судові рішення мотивовані тим, що укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 договір позики за формою та змістом повністю відповідає вимогам статті 1047 ЦК України.

Письмова розписка позичальника ОСОБА_4 є підтвердженням виконання умов договору позики та отримання нею від позикодавця ОСОБА_1 у власність грошової суми 20 000
доларів США. ОСОБА_2, яка одноособово прийняла спадщину після ОСОБА_4, зобов'язана нести відповідальність перед кредитором за борговими зобов'язаннями померлої ОСОБА_4 в межах вартості отриманого нею у спадщину майна.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У листопаді 2019 року ОСОБА_2 подала до Верховного Суду касаційну скаргу за підписом представника Кучерука М. В., у якій просить рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 10 червня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 16 жовтня 2019 року скасувати, прийняти нову постанову, якою у задоволенні позову відмовити.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд не повинен був враховувати висновок судово-почеркознавчої експертизи від 22 лютого 2019 року № 16882/16883/18-32.

Зазначила, що відсутні підстави вважати, що договір позики, на підтвердження якого суду була надана розписка від 04 грудня 2013 року, був укладений.

Аргументи інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу не подано.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 04 грудня 2019 року поновлено ОСОБА_2, в інтересах якої діє адвокат Кучерук М. В., строк на касаційне оскарження, відкрито касаційне провадження у цій справі, витребувано цивільну справу № 357/2192/18 з суду першої інстанції.

Ухвалою Верховного Суду від 21 січня 2020 року клопотання ОСОБА_2, в інтересах якої діє адвокат Кучерук М. В., про зупинення виконання рішення суду першої інстанції задоволено, зупинено виконання рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 10 червня 2019 року до закінчення касаційного провадження.

У грудні 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.

05 лютого 2020 року справа передана судді-доповідачу Дундар І. О.

Відповідно до пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-IX, який набрав чинності 08 лютого 2020 року, установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-IX, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-IX.

Позиція Верховного Суду

Колегія суддів відхиляє аргументи, які викладені у касаційній скарзі, з таких мотивів.

Суди встановили, що 04 грудня 2013 року ОСОБА_4 отримала від ОСОБА_1 в борг грошові кошти в розмірі 20 000 доларів США під забезпечення її квартири АДРЕСА_1, які зобов'язалась повернути за першою вимогою або укласти договір дарування квартири.

Згідно висновку експерта за результатами проведення судово-почеркознавчої експертизи від 22 лютого 2019 року № 16882/16883/18-32, підпис від імені ОСОБА_4 на розписці від 04 грудня 2013 року виконано рукописним способом без попередньої технічної підготовки та застосування технічних засобів. Підпис, що міститься на розписці від 04 грудня 2013 року, виконано тією особою, зразки підпису якої надано в якості порівняльного матеріалу ОСОБА_4, що містяться в наступних документах: оригіналі відомості за січень 2015 рік на 1 арк. ; оригіналі відомості за лютий 2015 рік на 1 арк. ; оригіналі заяви ОСОБА_4 до УПФУ у м. Біла Церква від 15 листопада 2013 року на 1 арк.

Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 06 вересня 2017 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Київської області від 21 листопада 2017 року, по справі № 357/9171/16-ц встановлено факт, що ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Біла Церква Київської області, є племінницею ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_3, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_4 в м. Мінськ Республіки Білорусь, та являється двоюрідною сестрою ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2 та визнано за ОСОБА_2 право власності на квартиру АДРЕСА_1, в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_4, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1.

У зв'язку з вищевказаними обставинами, 22 лютого 2018 року позивач звернувся до приватного нотаріуса Білоцерківського міського нотаріального округу Дуднік І. В. з вимогою (претензією) кредитора до спадкоємця в порядку статті 1281 ЦК України.

Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Тлумачення статей 1046 та 1047 ЦК України свідчить, що по своїй суті розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видає боржник (позичальник) кредитору (позикодавцю) за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.

У постанові Верховного Суду України від 11 листопада 2015 року у справі № 6-1967цс15 дійшов висновку, що на підтвердження укладення договору позики та його умов, згідно із частиною 2 статті 1047 ЦК України, може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

У постанові Верховного Суду України від 18 січня 2017 року в справі № 6-789цс16 Верховний Суд України дійшов висновку, що договір позики є двостороннім правочином, а також одностороннім договором, адже після його укладення всі обов'язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або відповідної кількості речей того ж роду й такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видає боржник кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей. Отже, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки.

Таким чином, суди дійшли обґрунтованого висновку, що між позивачем та ОСОБА_4 був укладений договір позики, а доводи касаційної скарги в цій частині безпідставні.

Зі смертю позичальника зобов'язання з повернення кредиту включаються до складу спадщини, строки пред'явлення кредитодавцем вимог до спадкоємців позичальника, а також порядок задоволення цих вимог регламентуються статтями 1281 і 1282 ЦК України.

За правилами частин 2 , 3 статті 1281 ЦК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) кредитор має пред'явити свою вимогу до спадкоємців протягом шести місяців з дня, коли він дізнався або міг дізнатися про відкриття спадщини, незалежно від настання строку вимоги, а якщо кредитор спадкодавця не знав і не міг знати про відкриття спадщини, то не пізніше одного року від настання строку вимоги.

Згідно зі статтею 1282 ЦК України спадкоємці зобов'язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен зі спадкоємців зобов'язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині.

Суди встановили, що 07 квітня 2016 року до приватного нотаріуса Білоцерківського міського нотаріального округу у Київській області Дуднік І. В. звернувся із заявою про прийняття спадщини після смерті померлої тітки ОСОБА_4 - ОСОБА_6. В заяві зазначено, що інших спадкоємців першої черги за законом немає.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 червня 2018 року у справі № 758/8549/15-ц (провадження № 61-8438св18) зроблено висновок по застосуванню статті 1281 ЦК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) і зазначено, що "вказана норма не встановлює певного порядку пред'явлення вимог кредиторів. Пред'явлення вимог може відбутися як безпосередньо спадкоємцю, так і через нотаріуса".

Позивач у березні 2016 року звертався з вимогою (претензією) повернути борг за договором позики ОСОБА_4, яка померла у листопаді 2015 року, до єдиного, на час звернення, спадкоємця - ОСОБА_6, що не заперечувалось сторонами.

Відповідно до положень частини 1 статті 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання.

Отже, факт звернення позивача у березні 2016 року з вимогою (претензією) повернути борг за вказаним договором позики, до єдиного, на час звернення, спадкоємця - ОСОБА_6, визнається сторонами та не підлягає доказуванню.

Отже, вирішуючи спір, суди, належним чином оцінивши надані сторонами докази та встановивши, що ОСОБА_4 не повернула кошти, отримані за договором позики, правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню та дійшли обґрунтованого висновку про наявність правових підстав до стягнення зі спадкоємця померлої ОСОБА_4 - ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суми боргу в межах вартості майна, одержаного у спадщину.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржені судові рішення постановлено без додержання норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, що знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду. У зв'язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення залишити без змін.

Ухвалою Верховного Суду від 21 січня 2020 року зупинено виконання рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 10 червня 2019 року до закінчення касаційного провадження.

Оскільки касаційне провадження у справі закінчено, то виконання рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 10 червня 2019 року підлягає поновленню.

Керуючись статтями 400, 410 (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року), 401,409,416,436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2, яка підписана представником Кучеруком Максимом Васильовичем, залишити без задоволення.

Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 10 червня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 16 жовтня 2019 року залишити без змін.

Поновити виконання рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 10 червня 2019 року.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Н. О. Антоненко

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук