Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 24.06.2018 року у справі №181/196/17

Постанова

Іменем України

08 серпня 2018 року

м. Київ

справа № 181/196/17-ц

провадження № 61-33374св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Антоненко Н. О., Журавель В. І. (суддя-доповідач), Крата В. І., Курило В. П.,

учасники справи:

перший заступник прокурора Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області,

позивач - ОСОБА_3,

відповідач - Межівська районна державна адміністрація Дніпропетровської області,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Першого заступника прокурора Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області на ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 27 вересня 2017 року у складі колегії суддів: Варенко О. П., Городничої В. С., Красвітіної Т. П.,

ВСТАНОВИВ:

У березні 2017 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до Межівської районної державної адміністрації Дніпропетровської області (далі - Межівська РДА Дніпропетровської області), у якому просив визнати за ним право на земельну частку (пай) в розмірі 4,96 умовного кадастрового гектара на території Іванівської сільської ради Межівського району Дніпропетровської області, яка встановлена для члена колективного сільськогосподарського підприємства «Іванівське» Межівського району Дніпропетровської області (далі - КСП «Іванівське»).

Позовна заява мотивована тим, що 16 травня 1994 року він прийнятий у члени акціонерного товариства «Іванівське» (далі - АТ «Іванівське») Межівського району Дніпропетровської області, яке згодом перейменовано у КСП «Іванівське».

28 березня 1995 року, за період його членства, АТ «Іванівське» отримало державний акт про право колективної власності на землю, однак, з не відомих йому причин його не було внесено до списку громадян - членів колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу або товариства, що додається до державного акта, які мають право на земельну частку (пай).

Про цю обставину йому стало відомо після отримання 30 грудня 2016 року повідомлення відділу Держгеокадастру в Межівському районі Дніпропетровської області щодо можливості отримання сертифіката на право на земельну частку (пай).

Дотепер він був переконаний, що його право на земельну частку (пай) ніким не оспорюється, а невнесення до зазначеного списку його прізвища не може бути підставою для позбавлення права на земельну частку (пай), тому просив позов задовольнити.

Рішенням Межівського районного суду Дніпропетровської області від 16 березня 2017 року позов ОСОБА_3 до Межівської РДА Дніпропетровської області про визнання права на земельну частку (пай) задоволено.

Визнано за ОСОБА_3 право на земельну частку (пай) у розмірі 4,96 умовного кадастрового гектара на території Іванівської сільської ради Межівського району Дніпропетровської області, яка встановлена для члена АТ «Іванівське» Межівського району Дніпропетровської області. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У червні 2017 року особа, яка не брала участі у справі - перший заступник прокурора Дніпропетровської області в інтересах Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області подав апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції.

Ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 16 червня 2017 року відкрито апеляційне провадження.

Ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 27 вересня 2017 року апеляційне провадження закрито.

Закриваючи провадження у справі, суд апеляційної інстанції виходив із того, що рішенням суду першої інстанції питання про права та обов'язки Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області в інтересах якого перший заступник прокурора Дніпропетровської області подав апеляційну скаргу, не вирішувалося. Головне управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області законодавчо не наділене повноваженнями щодо розпорядження земельними ділянками колишніх коллективних сільськогосподарських підприємств або Акціонерних товариств.

У жовтні 2017 року перший заступник прокурора Дніпропетровської області в інтересах Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просив ухвалу суду апеляційної інстанції скасувати, справу направити до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

Касаційна скарга мотивована тим, що Головне управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області, до повноважень якого входить розпорядження земельними ділянками сільськогосподарського призначення, всупереч вимогам статті 33 ЦПК України (у редакції, чинній на момент ухвалення рішення), не було залучене до участі у справі відповідачем, що позбавило своєчасно встановити факт існування судового рішення та оскаржити його надалі.

Надання земельної ділянки, право на яку визнано за ОСОБА_3 на підставі судового рішення, відбуватиметься за рахунок земель резервного фонду, які призначаються для подальшого перерозподілу за цільовим призначенням.

Крім того, залишено поза увагою той факт, що з апеляційною скаргою звернувся перший заступник прокурора Дніпропетровської області в інтересах Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області, а суд зазначив про відсутність саме у Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області права на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції.

Статтею 388 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VІІІ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», який набрав чинності 15 грудня 2017 року, передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

На підставі підпункту 6 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України 01 червня 2018 року справу № 181/196/17-ц передано до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини сторонами цивільного розгляду є позивач і відповідач, які мають рівні права, включаючи право на юридичну допомогу. Підтримка прокуратурою однієї зі сторін може бути виправдана за певних умов, наприклад, з метою захисту вразливих осіб, які вважаються не здатними захистити свої інтереси самостійно, або в разі, якщо правопорушення зачіпає велику кількість людей, або якщо вимагають захисту реальні державні інтереси або майно (KOROLEV v. RUSSIA (no. 2), № 5447/03, § 33, ЄСПЛ, від 01 квітня 2010 року; MENCHINSKAYA v. RUSSIA, № 42454/02, § 35, ЄСПЛ, від 15 січня 2009 року).

Згідно із пунктом 3 частини першої статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

У частині третій статті 23 Закону України «Про прокуратуру» передбачено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Тлумачення частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» дозволяє зробити висновок, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: (а) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; (б) у разі відсутності такого органу.

Захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб'єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб'єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб'єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.

Звертаючись до суду з апеляційною скаргою на судове рішення, перший заступник прокурора Дніпропетровської області зазначив, що орган, уповноважений державою на здійснення відповідних функцій в спірних правовідносинах, не забезпечив належний захист інтересів держави шляхом оскарження незаконного судового рішення, прокурор вступає у вказану справу в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області. Визнання на підставі судового рішення за позивачем права на земельну частку (пай) за відсутності правових підстав є незаконним і порушує встановлений законодавством порядок набуття прав на землю сільськогосподарського призначення та майнові інтереси держави щодо володіння та розпорядження землею. Відповідач у справі не є розпорядником земельної ділянки сільськогосподарського призначення за межами населеного пункту.

Закриваючи апеляційне провадження у справі, суд апеляційної інстанції виходив із того, що апеляційна скарга подана особою, яка не має передбаченого статтею 292 ЦПК України (у редакції, чинній на момент ухвалення судового рішення) права на апеляційне оскарження, оскільки Головне управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області не є стороною у справі та не брало участі при розгляді. Крім того, суд зазначив, що Головне управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області має право розпоряджатись лише земельними ділянками державної форми власності і не має права на виділення земельних часток (паїв) із земель колективної власності. Питання щодо виділення земельної частки (паю) позивачу повинно вирішуватись саме відповідачем у цій справі - Межівською РДА Дніпропетровської області.

Проте такі висновки суду апеляційної інстанції є передчасними.

Згідно з пунктом 8 частини третьої статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства в Україні є забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до частини четвертої статті 122 Земельного Кодексу України (далі - ЗК України) центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Положенням про Головне управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області, затвердженим наказом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 17 листопада 2016 року № 308, Головне управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області відповідно до покладених на нього завдань розпоряджається землями державної власності сільськогосподарського призначення в порядку, визначеному чинним законодавством, на території Дніпропетровської області.

В абзаці четвертому пункту 24 постанови пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року № 7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляду цивільних справ» судам роз'яснено, що позови громадян, пов'язані з паюванням земель (зокрема, про визнання права на земельну частку (пай), її розмір, незаконність відмови у видачі сертифіката, виділення паю в натурі), можуть бути предметом розгляду судів. Відповідачами в таких справах є КСП, сільськогосподарські кооперативи, районна державна адміністрація, яка затверджувала розмір паю, вирішувала питання про видачу сертифіката, а також виконавчий орган чи орган місцевого самоврядування, що має вирішувати питання про виділення земельної частки (паю) в натурі, тощо.

Оскільки до участі у справі Головне управління Держгеокадарстру у Дніпропетровській області залучено не було, тому висновок суду апеляційної інстанції про відсутність права на апеляційне оскарження судового рішення, є передчасним.

Також безпідставним є посилання суду апеляційної інстанції на ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 червня 2015 року у справі № 10584св15.

У цьому випадку вирішенню підлягає питання щодо наявності або відсутності права на апеляційне оскарження судового рішення (процесуальне право), а не права на розпорядження спірною земельною ділянкою, яке розглядається під час розгляду справи по суті.

Отже, за приписами законодавства захисту в суді підлягає не лише порушене суб'єктивне право, а й охоронюваний законом інтерес.

У рішенні Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року у справі № 18-рп/2004 надано офіційне тлумачення поняття «охоронюваний законом інтерес», що визначено як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Таким чином, апеляційний суд допустив порушення норм процесуального права, яке призвело до обмеження права першого заступника прокурора Дніпропетровської області в інтересах Головного управління Держгеокадастру на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції, висновок про відсутність у заявника такого права є передчасним, а тому ухвала апеляційного суду підлягає скасуванню з переданням справи до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

Керуючись статтями 400, 416, 417 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу першого заступника прокурора Дніпропетровської області в інтересах Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області задовольнити.

Ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 27 вересня 2017 року скасувати, справу передати до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийМ. Є. Червинська СуддіН. О. Антоненко В. І. Журавель В. І. Крат В. П. Курило