Історія справи

Постанова

Іменем України

08 травня 2019 року

м. Київ

справа № 569/12163/17

провадження № 61-26401св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Білоконь О. В., Гулька Б. І., Синельникова Є. В. (суддя-доповідач), Хопти С. Ф.,

учасники справи:

позивач – ОСОБА_4 ,

представник позивача - ОСОБА_2 ,

відповідач - ОСОБА_3 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Рівненського міського суду Рівненської області, у складі судді Ковальова І. М., від 23 січня 2018 року та постанову Апеляційного суду Рівненської області, у складі колегії суддів: Хилевич С. В., Шеремет А. М., Ковальчук Н. М., від 17 квітня 2018 року.

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2017 року ОСОБА_4 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором позики.

Позовна заява ОСОБА_4 мотивована тим, що 21 листопада 2013 року між сторонами по справі було укладено договір позики, відповідно до якого він надав у позику відповідачу грошові кошти у сумі 80 000, 00 грн, що станом на день укладення договору становить еквівалент 10 008, 78 доларів США. Сторони домовилися, що позику за договором від 21 листопада 2013 року позичальник зобов'язаний повернути не пізніше 30 грудня 2014 року. 11 січня 2014 року між сторонами було укладено договір позики, відповідно до якого позивач передав відповідачу грошові кошти у сумі 24 000, 00 грн, що станом на день укладення договору становить еквівалент у розмірі 3 002, 63 долари США. Сторони домовилися, що позику за договором від 11 січня 2014 року позичальник зобов'язаний повернути не пізніше 26 лютого 2014 року. 24 червня 2014 року між сторонами по справі було укладено договір позики, відповідно до якого позивач передав відповідачу грошові кошти у сумі 3 000, 00 доларів США, що станом на день укладення договору становить еквівалент у сумі 35 634, 81 грн. Сторони домовилися, що позику за договором від 24 червня 2014 року позичальник зобов'язаний повернути не пізніше 01 вересня 2014 року.

Посилаючись на зазначені обставини та вказуючи про те, що кошти не повернуто, ОСОБА_4 просив суд стягнути з ОСОБА_3 на свою користь заборгованість за договором позики від 21 листопада 2013 року, яка складається з: 259 226 грн основного боргу, 9 410, 00 грн штрафу, 133 661, 64 грн трьох процентів річних, 191 387, 21 грн інфляційних втрат, а всього 593 685, 73 грн; заборгованість за договором позики від 11 січня 2014 року, яка складається з: 77 768, 12 грн основного боргу, 10 930, 00 грн штрафу, 46 660, 87 грн трьох процентів річних, 80 637, 76 грн інфляційних втрат, а всього 215 996, 75 грн; заборгованість за договором позики від 24 червня 2014 року, яка складається з: 35 000, 00 грн основного боргу, 10 600, 00 грн штрафу, 20 328, 77 грн трьох процентів річних, 32 284, 00 грн інфляційних втрат, а всього 98 212, 77 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 23 січня 2018 року задоволено позовні вимоги ОСОБА_4 Стягнуто із ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 заборгованість за договором позики від 21 листопада 2013 року яка, складається з: 259 226, 00 грн основного боргу, 9 410, 00 грн штрафу, 133 661, 64 грн трьох процентів річних, 191 387, 21 грн інфляційних втрат, а всього 593 685, 73 грн; заборгованість за договором позики від 11 січня 2014 року, яка складається з: 77 768, 12 грн основного боргу, 10 930, 00 грн штрафу, 46 660, 87 грн трьох процентів річних, 80 637, 76 грн інфляційних втрат, а всього 215 996, 75 грн; заборгованість за договором позики від 24 червня 2014 року, яка складається з: 35 000, 00 грн основного боргу, 10 600, 00 грн штрафу, 20 328, 77 грн трьох процентів річних, 32 284, 00 грн інфляційних втрат, а всього 98 212, 77 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано наявністю правових підстав для задоволення заявлених позовних вимог. Факт отримання відповідачем коштів у позику за трьома договорами підтверджено допустимими і належними доказами. Оскільки позичальником прострочено грошові зобов'язання, тому стягненню з нього на користь позикодавця підлягають безпосередньо заборгованість за трьома договорами позики, штраф, сума трьох процентів річних та інфляційні втрати.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Поставною Апеляційного суду Рівненської області від 17 квітня 2018 року рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 23 січня 2018 року скасовано у частині стягнення 191 387, 21 грн інфляційних втрат за договором позики від 21 листопада 2013 року, 80 637, 76 грн інфляційних втрат за договором позики від 11 січня 2014 року та 32 284 грн інфляційних втрат за договором позики від 24 червня 2014 року і ухвалено у цій частині нове рішення, яким ОСОБА_4 відмовлено у задоволенні цих позовних вимог. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що місцевий суд дійшов неправильного висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог у частині стягнення інфляційних втрат, оскільки розмір основного боргу на момент ухвалення судом свого рішення визначався як еквівалент заборгованості у доларах США, тому застосування до спірних правовідносин положень про інфляційні втрати не ґрунтується на вимогах закону.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи

У травні 2018 року ОСОБА_3 подано касаційну скаргу, в якій заявник просить скасувати рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 23 січня 2018 року та постанову Апеляційного суду Рівненської області від 17 квітня 2018 року у частині задоволення позовних вимог ОСОБА_4 про стягнення боргу за договором позики від 11 січня 2014 року, справу у цій частині передати на новий судовий розгляд до суду першої інстанції, змінити оскаржені судові рішення у частині вирішення питання про стягнення трьох процентів річних за договором позики від 21 листопада 2013 року, за договором позики від 11 січня 2014 року та за договором позики від 24 червня 2014 року, а також скасувати вказані судові рішення у частині задоволення позовних вимог ОСОБА_4 про стягнення неустойки за договором позики від 21 листопада 2013 року, за договором позики від 11 січня 2014 року та за договором позики від 24 червня 2014 року і ухвалити у цій частині нове рішення, яким відмовити ОСОБА_4 у задоволенні цих позовних вимог, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права.

Доводи касаційної скарги обґрунтовано тим, що судами першої та апеляційної інстанції повно і всебічно не з'ясовано обставини справи. Місцевий суд не мав підстав ухвалювати рішення у справі за наявності заздалегідь поданого клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку з хворобою заявника. Заявник був позбавлений можливості заявити клопотання про застосування наслідків спливу строку позовної давності у суді першої інстанції. Разом з тим про застосування наслідків спливу строку позовної давності заявником було заявлено у суді апеляційної інстанції, проте апеляційним судом ця обставина врахована не була, клопотання не розглянуто. Стягуючи штраф і три проценти річних, місцевий суд не врахував наявність подвійної відповідальності за невиконання зобов'язання.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

06 червня 2018 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження у справі за поданою касаційною скаргою.

17 квітня 2019 року ухвалою Верховного Суду справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором позики, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 23 січня 2018 року та постанову Апеляційного суду Рівненської області від 17 квітня 2018 року призначено до судового розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Доводи відзиву на касаційну скарги

Суд касаційної інстанції не приймає доводи відзиву на касаційну скаргу, який подано представником ОСОБА_4 - ОСОБА_2 , оскільки відзив на касаційну скаргу, який надійшов до суду касаційної інстанції 17 липня 2018 року, не підписаний особою, яка його подала.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

21 листопада 2013 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 було укладено договір позики, відповідно до якого ОСОБА_4 надав у позику ОСОБА_3 грошові кошти у сумі 80 000, 00 грн, що станом на день укладення договору становить еквівалент у сумі 10 008, 76 доларів США.

Відповідно до пункту 4 договору позики від 21 листопада 2013 року позичальник зобов'язується повернути позикодавцю позику у строк та на умовах, передбачених цим договором.

Відповідно до пункту 5 договору позики від 21 листопада 2013 року сторони домовилися, що позичальник зобов'язаний повернути суму позики повністю у розмірі, встановленому у пункті 1 цього договору, не пізніше 30 грудня 2014 року. Повернення позики (її частини) підтверджується розпискою позикодавця про отримання коштів або оформляється актом за підписом сторін. За умови зміни офіційного курсу долара по відношенню до гривні більше ніж на 10 % позика підлягає поверненню у гривнях у сумі, еквівалентній сумі у доларах, зазначеній у пункті 1 цього договору.

Відповідно до пункту 9 договору позики від 21 листопада 2013 року у випадку прострочення позичальником понад 10 календарних днів встановлених цим договором строків погашення грошових зобов'язань позичальник сплачує позикодавцю штрафну неустойку у вигляді пені у розмірі 0,5% від суми непогашеної заборгованості, але не менше ніж 10, 00 грн за кожен день прострочення, включаючи перші 10 днів прострочення та день повного погашення заборгованості. Строк позовної давності для пред'явлення вимог за цим пунктом договору встановлено сторонами у три роки.

Відповідно до пункту 10 договору позики від 21 листопада 2013 року додатково до відповідальності, встановленої пунктом 9 цього договору, за несвоєчасне виконання своїх грошових зобов'язань за цим договором позичальник сплачує позикодавцю 20 процентів річних з простроченої суми відповідно до статті 625 ЦК України та інфляційні втрати.

11 січня 2014 року між сторонами по справі було укладено договір позики, відповідно до пункту 1 якого позивач надав у позику відповідачу грошові кошти в сумі 24 000, 00 грн, що станом на день укладення договору становить еквівалент у сумі 3 002, 63 доларів США.

Відповідно до пункту 4 договору позики від 11 січня 2014 року позичальник зобов'язується повернути позикодавцю позику в строк та на умовах, передбачених цим договором.

Відповідно до пункту 5 договору позики від 11 січня 2014 року сторони домовилися, що позичальник зобов'язаний повернути суму позики повністю в розмірі, встановленому у пункті 1 цього договору не пізніше 26 лютого 2014 року. Повернення позики (її частини) підтверджується розпискою позикодавця про отримання коштів або оформляється актом за підписом сторін. За умови зміни офіційного курсу долара по відношенню до гривні більше ніж на 10 % позика підлягає поверненню у гривнях в сумі, еквівалентній сумі в доларах, зазначеній у пункті 1 цього договору.

Відповідно до пункту 9 договору позики від 11 січня 2014 року у випадку прострочення позичальником понад календарних 10 днів встановлених цим договором строків погашення грошових зобов'язань, позичальник сплачує позикодавцю штрафну неустойку у вигляді пені у розмірі 0,5 % від суми непогашеної заборгованості, але не менше ніж 10 грн за кожен день прострочення, включаючи перші 10 днів прострочення та день повного погашення заборгованості.

Відповідно до пункту 10 договору позики від 11 січня 2014 року додатково до відповідальності, встановленої пунктом 9 цього договору, за несвоєчасне виконання своїх грошових зобов'язань за цим договором позичальник сплачує позикодавцю 20 процентів річних з простроченої суми відповідно до статті 625 ЦК України та інфляційні втрати.

24 червня 2014 року між сторонами по справі було укладено договір позики, відповідно до пункту 1 якого позивач надав у позику відповідачу грошові кошти у сумі 3 000, 00 доларів США, що станом на день укладення договору становить еквівалент у сумі 35 634, 81 грн.

Відповідно до пункту 4 договору позики від 24 червня 2014 року позичальник зобов'язується повернути позикодавцю позику в строк та на умовах, передбачених цим договором.

Відповідно до пункту 5 договору позики від 24 червня 2014 року сторони домовилися, що позичальник зобов'язаний повернути суму позики повністю в розмірі, встановленому у пункті 1 цього договору не пізніше 01 вересня 2014 року. Повернення позики (її частини) підтверджується розпискою позикодавця про отримання коштів або оформляється актом за підписом сторін.

Відповідно до пункту 9 договору позики від 24 червня 2014 року у випадку прострочення позичальником понад календарних 10 днів встановлених цим договором строків погашення грошових зобов'язань, позичальник сплачує позикодавцю штрафну неустойку у вигляді пені у розмірі 0,5 % від суми непогашеної заборгованості, включаючи перші 10 днів прострочення та день повного погашення заборгованості. Строк позовної давності для пред'явлення вимог за цим пунктом договору встановлено сторонами три роки.

Відповідно до пункту 10 договору позики від 24 червня 2014 року додатково до відповідальності, встановленої пунктом 9 цього договору, за несвоєчасне виконання своїх грошових зобов'язань за цим договором позичальник сплачує позикодавцю 20 процентів річних з простроченої суми відповідно до статті 625 ЦК України та інфляційні втрати.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України, частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно положень статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно із частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Частиною першою статті 1049 ЦК України встановлено, що за договором позики позичальник зобов'язаний повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.

Із матеріалів справи, яка є предметом перегляду, вбачається, що провадження у справі було відкрито ухвалою суду від 10 серпня 2017 року та призначено її у судове засідання на 20 листопада 2017 року.

У судовому засіданні 20 листопада 2017 року по справі було оголошено перерву, однак ні журнал судового засідання (а.с. 37-39), ні аудіозапис судового засідання не містять відомостей про дату наступного судового засідання. Матеріали справи (після журналу судового засідання від 20 листопада 2017 року) не містять розписки учасників справи про їх обізнаність про наступне судове засідання.

22 січня 2018 року на адресу місцевого суду надійшло електронне повідомлення від ОСОБА_3 , в якому останній просив суд відкласти розгляд справи у зв'язку з хворобою.

23 січня 2018 року місцевим судом у відсутності відповідача розглянуто справу та ухвалено судове рішення.

Статтею 223 ЦПК України визначені наслідки неявки в судове засідання учасника справи.

Частиною першою статті 223 ЦПК України передбачено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Частиною другою статті 223 ЦПК України передбачено, що суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з таких підстав: 1) неявка в судове засідання учасника справи, щодо якого відсутні відомості про вручення йому повідомлення про дату, час і місце судового засідання; 2) перша неявка в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними;

Пунктом першим частини третьої статті 223 ЦПК України визначено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Враховуючи відсутність відомостей про повідомлення відповідача про дату, час і місце наступного судового засідання та приймаючи до уваги заздалегідь подане відповідачем клопотання про відкладення справи, яке не було прийняте до уваги судом першої інстанції, слушними є доводи заявника про те, що місцевий суд не мав процесуальних підстав для проведення розгляду справи 23 січня 2018 року та ухвалення рішення за його відсутності.

Вказані обставини залишились поза увагою апеляційного суду.

Висновки суду апеляційної інстанції про те, що заявник був ознайомлений із часом і датою наступного судового засідання на 23 січня 2018 року, про що особисто розписався у довідковому листі до справи (а.с. 37-39), а також про те, що заявником не було подано будь-яких заяв чи клопотань про причини своєї відсутності у судовому засіданні 23 січня 2018 року не відповідають матеріалам справи.

За загальним правилом суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи, роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав.

Відповідно до положень статей 256 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності виконує кілька завдань, у тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу.

Відповідно до частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Для обчислення позовної давності застосовують загальні положення про обчислення строків, що містяться у статтях 252-255 ЦК України.

20 лютого 2018 року заявником подано до апеляційного суду заяву (а.с. 81), в якій він просив застосувати наслідки спливу позовної давності відносно позовних вимог за договором позики від 11 січня 2014 року (такі ж доводи містяться і у поданій апеляційній скарзі), за умовами якого позичальник мав повернути позику не пізніше 26 лютого 2014 року, з посиланням на те, що ОСОБА_4 звернувся до суду з цим позовом у серпні 2017 року, тобто поза межами трирічного строку. Суд апеляційної інстанції клопотання заявника залишив поза увагою та не надав належної оцінки поданому клопотанню.

Таким чином, суд апеляційної інстанції не перевірив правильність висновків суду першої інстанції та не надав належної оцінки доводам апеляційної скарги та клопотання заявника, яке він був позбавлений можливості подати у суді першої інстанції у зв'язку із тим, що рішення суду було ухвалено у судовому засіданні, проведеному без його участі.

Інші доводи касаційної скарги є безпідставними.

Частиною третьою статті 411 ЦПК України передбачено, що підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Частиною першою статті 400 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції під час розгляду справи в касаційному порядку не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

За таких обставин, оскільки недоліки, допущені судом апеляційної інстанцій не можуть бути усунені при касаційному розгляді справи, рішення суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню з передачею справи на новий судовий розгляд до суду апеляційної інстанції.

При новому розгляді справи суду необхідно об'єктивно дослідити вказані в цій постанові докази у сукупності з іншими доказами у справі, надати оцінку основним доводам та поданим сторонами доказам в обґрунтування своїх вимог та заперечень, як в цілому, так і кожному доказу окремо.

Керуючись статтями 402 409 411 415 416 418 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Постанову Апеляційного суду Рівненської області від 17 квітня 2018 року скасувати.

Справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття є остаточною і оскарженню не підлягає.