Постанова
Іменем України
08 квітня2020 року
м. Київ
справа № 2-129/2011
провадження № 61-11035св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф.,
Шиповича В. В. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - публічне акціонерне товариство «Універсал Банк»,
відповідач - ОСОБА_1 ,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Тверська Інесса Володимирівна,
позивач за зустрічним позовом- ОСОБА_1 ,
відповідач за зустрічним позовом- публічне акціонерне товариство «Універсал Банк»,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпровського районного суду м. Києва
від 11 грудня 2018 року, ухвалене у складі судді Катющенко В. П., та постанову Київського апеляційного суду від 07 травня 2019 року, прийняту
у складі колегії суддів: Семенюк Т. А., Кирилюк Г. М., Рейнарт І. М.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2010 року публічне акціонерне товариство «Універсал Банк» (далі - ПАТ «Універсал Банк», банк) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 ,
ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Позовна заява банка мотивована тим, що 22 листопада 2007 року між відкритим акціонерним товариством «Банк Універсальний», правонаступником всіх прав та обов`язків якого є ПАТ «Універсал Банк», та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 012-2900/840-0495, за умовами якого позичальник отримала кредит у сумі 113 109 доларів США строком до 10 листопада 2037 року зі сплатою 12,45% річних за користування кредитом.
В забезпечення виконання зобов`язань ОСОБА_1 за вказаним кредитним договором, 22 листопада 2007 року банк уклав декілька договорів поруки, а саме: із ОСОБА_3 договір поруки № 012-2900/840-0495-Р/1,
із ОСОБА_4 договір поруки № 012-2900/840-0495-Р/2, із ОСОБА_2 договір поруки № 012-2900/840-0495-Р.
Позичальник належним чином не виконувала умови кредитного договору, у зв`язку з чим виникла заборгованість станом на 15 лютого 2010 року на загальну суму 124 318,83 доларів США, що за курсом НБУ (8,0025 грн
за 1 долар США) становило 994 861,44 грн з яких: борг за тілом кредиту - 112 147,89 доларів США; прострочені проценти - 12 134,03 доларів США; прострочені підвищені проценти - 36,91 доларів США.
Уточнивши позовні вимоги, банк просив суд стягнути з відповідачів заборгованість станом на 26 жовтня 2010 року у розмірі 128 848,07 доларів США, еквівалент 2 033 171,01 грн., яка складається із: заборгованості по кредиту - 112 147,89 доларів США, заборгованості за процентами -
16 593,78 доларів США, заборгованості за підвищеними процентами - 106,40 доларів США, вирішити питання щодо розподілу судових витрат.
У травні 2010 року ОСОБА_1 звернулась до суду із зустрічним позовом до ПАТ «Універсал Банк» про захист прав споживачів, визнання кредитного договору недійсним, відшкодування завданих збитків та моральної шкоди.
Зустрічний позов ОСОБА_1 мотивувала тим, що нею дійсно був отриманий кредит від банку, однак кредитний договір не містить порядку зміни договору, умови про порядок припинення договору, умов або правил, які б регулювали відповідальність банку, що в цілому свідчить про порушення вимог чинного законодавства щодо оформлення правочинів. На момент підписання кредитного договору її було поставлено в невигідне та таке, що порушує її права, становище. Порушенням вважала право банку в односторонньому порядку підвищувати проценти, оскільки на це не було її волевиявлення. Крім цього, банк порушив її права як споживача, оскільки вона не отримала в банку інформацію, пов`язану з укладанням, умовами кредитного договору. Банк видав їй валютний кредит в доларах США, тобто продукцію, яка містить значний ризик для її майна, оскільки через значне коливання курсу цієї валюти вона значно ризикує не мати змоги повернути своєчасно кредитні кошти, чим ввів її в оману. Умови договору є несправедливими, банк залишив лише за собою можливість дострокового розірвання договору. Зазначила, що збільшення процентів за кредитом не було обґрунтовано банком.
Остаточно уточнивши позовні вимоги, просила визнати недійсним кредитний договір, застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину та застосувати відповідну реституцію, стягнути з банка на її користь завдані збитки 9 602,50 грн, моральну шкоду 100 000 грн, визнати недійсним договір іпотеки та зобов`язати нотаріуса виключити з реєстру запис про іпотеку.
У липні 2010 року ОСОБА_4 звернувся до суду із зустрічним позовом до ПАТ «Універсал Банк» про припинення договору поруки.
Зустрічний позов ОСОБА_4 мотивовано тим, що він є поручителем згідно з договором поруки, укладеним 22 листопада 2007 року між ним та банком, за яким він зобов`язався відповідати за зобов`язаннями ОСОБА_1 за вказаним кредитним договором. Банк змінив умови кредитного договору, а саме: збільшив відсоткову ставку, однак з ним ніяких додаткових угод з цього приводу не укладів, а збільшення розміру основного зобов`язання призвело до збільшення обсягу відповідальності його як поручителя.
Просив суд визнати поруку припиненню на підставі статті 559 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 27 жовтня 2010 року зустрічні позовні заяви ОСОБА_1 та ОСОБА_4 прийнято до спільного розгляду з позовом ПАТ «Універсал Банк».
У серпні 2011 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 звернулися до суду із зустрічним позовом до ПАТ «Універсал Банк» про визнання договорів поруки припиненими.
Зустрічний позов ОСОБА_2 та ОСОБА_3 мотивовано тим, що вони є поручителями за спірним кредитним договором, відповідно до договорів поруки, які були укладені банком з кожним з них окремо
22 листопада 2007 року. Банк змінив умови кредитного договору, внаслідок чого збільшився обсяг відповідальності позичальника, при цьому не уклав з ними додаткового договору до договору поруки.
Просили суд припинити поруку із серпня 2008 року на підставі статті 559 ЦК України.
Ухвалою судді Дніпровського районного суду м. Києва від 18 жовтня
2011 року зустрічний позов ОСОБА_2 та ОСОБА_3 прийнято до спільного розгляду із позовом ПАТ «Універсал Банк» та зустрічними позовами ОСОБА_1 та ОСОБА_4 .
У серпні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суд із зустрічним позовом до ПАТ «Універсал Банк» про визнання кредитного договору таким, що містить несправедливі умови.
Зустрічний позов ОСОБА_1 мотивовано тим, що спірний кредитний договір укладено з порушенням вимог Закону України «Про захист прав споживачів» у частині недотримання істотних умов, які обов`язкові для кредитних договорів, умови кредитного договору є несправедливими в цілому, суперечать принципу добросовісності, що є наслідком істотного дисбалансу договірних прав та обов`язків на погіршення становища споживача, з урахуванням тих обставин, що всупереч нормам статей 11,
18 Закону України «Про захист прав споживачів» банк не надав їй у письмовій формі повної інформації про умови кредитування та про орієнтовну сукупну вартість кредиту, яка надається перед укладенням кредитного договору; до спірного договору банк включив положення, що є несправедливими, оскільки вони містять умови про зміни у витратах; ураховуючи додаткові нарахування, процент за користування кредитом збільшився, існує дисбаланс зарахування процентів і тіла кредиту; графік погашення кредиту позичальнику не видавався, що є підставою для визнання спірного кредитного договору та всіх похідних від нього правочинів несправедливими, а тому неукладеними.
До підписання кредитного договору, в момент його укладення, сторони не
досягли домовленості по суттєвій умові кредитного договору, а саме з
приводу розміру процентної ставки, винагороди по кредиту, цей факт беззаперечно свідчить про наявність неузгодженості між позичальником та кредитором суттєвих умов кредитного договору.
Також, банк, змінюючи в односторонньому порядку процентну ставку, не повідомив про це позичальника, що призвело до порушень підпунктів 2.12, 5.2.5 кредитного договору.
При цьому, оскільки у спірному кредитному договорі плата за обслуговування кредиту та за його дострокове погашення визначена за формулою зі змінними величинами, то такі умови суперечать як положенням частини п`ятої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», так і затвердженому сторонами графіку платежів, згідно з яким боржник повинен сплачувати щомісяця фіксовану суму. У тексті договору банк позбавляє позичальника права вільно вибирати страхову компанію та умови страхування з одночасним вимаганням великого штрафу за реалізацію законного права. У тексті договору банк намагається відмінити право надане законом, щодо захисту персональної інформації клієнта, причому використовуючи штрафні санкції за таке невиконання у розмірі 10% від загальної суми кредиту.
Просила суд визнати такими, що містять несправедливі умови, а тому неукладеними: кредитний договір № 12-2900/840-0495 від 22 листопада 2007 року з додатками; застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину та застосувати до кредитного договору відповідну двосторонню реституцію; визнати недійсним договір іпотеки від 22 листопада 2007 року, укладений між ОСОБА_1 та ПАТ «Універсал Банк»; зобов`язати приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Тверську І. В. виключити з реєстру іпотеки та заборони відчуження запис про іпотеку та заборону нерухомого майна, яке передано у іпотеку за договором іпотеки, а саме: нерухоме майно - трикімнатну житлову квартиру загальною площею 60,40 кв.м, житловою площею 41,80 кв.м, яка знаходиться за адресою:
АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_1 ; стягнути з ПАТ «Універсал Банк» понесені нею судові витрати, в тому числі, на проведення судових експертиз.
Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 19 жовтня 2017 року зустрічний позов ОСОБА_1 прийнято до спільного розгляду з позовом ПАТ «Універсал Банк» .
Короткий зміст судових рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій
Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 04 березня
2015 року позов ПАТ «Універсал Банк» задоволено частково.
Стягнуто із ОСОБА_1 на користь ПАТ «Універсал Банк» заборгованість по кредитному договору в сумі 124 060,45 доларів США, що становить
983 799,36 грн. Вирішено питання судових витрат.
В іншій частині у задоволенні позову ПАТ «Універсал Банк» відмовлено.
У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до ПАТ «Універсал Банк», відмовлено.
Зустрічні позови ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 задоволено.
Визнано припиненою з 15 липня 2008 року поруку, що виникла на підставі договору поруки від 22 листопада 2007 року № 012-2900/840-0495-Р/2, укладеного між ВАТ «Банк Універсальний» та поручителем ОСОБА_4 на забезпечення виконання умов кредитного договору від 22 листопада 2007 року № 012-2900/840-0495, укладеного між кредитором ВАТ «Банк Універсальний» та позичальником ОСОБА_1 .
Визнано припиненою з 15 липня 2008 року поруку, що виникла на підставі договору поруки від 22 листопада 2007 року № 012-2900/840-0495-Р/1, укладеного між ВАТ «Банк Універсальний» та поручителем ОСОБА_2 на забезпечення виконання умов кредитного договору від 22 листопада
2007 року № 012-2900/840-0495, укладеного між кредитором ВАТ «Банк Універсальний» та позичальником ОСОБА_1 .
Визнано припиненою з 15 липня 2008 року поруку, що виникла на підставі договору поруки від 22 листопада 2007 року № 012-2900/840-0495-Р, укладеного між ВАТ «Банк Універсальний» та поручителем
ОСОБА_3 на забезпечення виконання умов кредитного договору від 22 листопада 2007 року № 012-2900/840-0495, укладеного між кредитором ВАТ «Банк Універсальний» та позичальником ОСОБА_1 .
Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 09 липня 2015 року апеляційну скаргу ПАТ «Універсал Банк» відхилено. Рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 04 березня 2015 року залишено без змін.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 березня 2016 року касаційну скаргу
ПАТ «Універсал Банк» задоволено частково.
Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 04 березня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 09 липня 2015 року в частині стягнення із ОСОБА_1 заборгованості скасовано, справу в цій частині передано на новий розгляд до суду першої інстанції.
Кроткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 11 грудня
2018 року позов ПАТ «Універсал Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задоволено частково.
Стягнуто із ОСОБА_1 на користь ПАТ «Універсал Банк» заборгованість за кредитним договором від 22 листопада 2007 року № 012-2900/840-0495
в сумі 128 848,07 доларів США 07, що еквівалентно за курсом НБУ - 2 030 387,89 грн та судовий збір в сумі 3 774 грн.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до ПАТ «Універсал Банк» про визнання кредитного договору таким, що містить несправедливі умови відмовлено.
Задовольняючи позов ПАТ «Універсал Банк», суд першої інстанції виходив з того, що відповідач не заперечує отримання кредиту, а також не оспорює факту порушення нею умов кредитного договору. Суд прийняв до уваги наданий стороною позивача розрахунок заборгованості, при цьому вказав, що висновок судового експерта в розділі щодо розрахунку заборгованості, не приймається судом, оскільки не містить обгунтування неправильності розрахунку банку.
Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що між сторонами кредитного договору досягнута домовленість про істотні умови договору даного виду, договір містить положення про суму кредиту, відсоткову ставку, відомості про ознайомлення позичальника про орієнтовну сукупну вартість кредиту, умови кредитування, надано згоду на розкриття особистих даних, позичальником підписано вказаний кредитний договір на кожному аркуші договору, що свідчить про ознайомлення з умовами кредитного договору та виразу повної згоди під час його підписання з умовами, викладеними у ньому.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 07 травня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилено, рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що ОСОБА_1 не надала належних та допустимих доказів, які дають підстави вважати, що кредитний договір, укладений між сторонами, є несправедливим для неї, оскільки при підписанні даного договору позичальник ознайомилася та погодилася з усіма його умовами. Апеляційний суд вважав, що проаналізувавши умови кредитного договору та встановлені обставини, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність в договорі несправедливих умов.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У червні 2019 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу , в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 11 грудня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 07 травня 2019 року, ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог
ПАТ «Універсал Банк» та задовольнити зустрічний позов.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не надали належної оцінки забраним доказам, та помилково ухвалили рішення про задоволення позову банку.
Крім того, ухвалюючи судові рішення, суди не звернули уваги на приписи, викладені в рішеннях Конституційного суду України у справах № 1-7/1999 та № 1-26/2011, які зобов`язують суди першої та апеляційної інстанції застосовувати вимоги Закону України «Про захист прав споживачів» у його останній редакції на момент винесення рішення, зокрема, що згідно пункту третього частини 1 статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» надання (отримання) споживчих кредитів в іноземній валюті на території України заборонено.
Також зазначає, що суди не врахували правову позицію Європейського суду з прав людини ( далі - ЄСПЛ), викладену у рішенні від 20 грудня 2019 року у справі «Merkantil Car Zrt. проти Угорщини» (заява № 22853/15 і чотири інші) щодо визнання підвищення банком в односторонньому порядку розміру процентної ставки, винагороди по кредиту згідно умов кредитного договору несправедливою умовою такого договору.
На думку заявника, що кредитний договір суперечить вимогам статей 11,
18 Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки є несправедливим в цілому, суперечить принципам добросовісності, що є наслідком істотного дисбалансу договірних прав і обов`язків, погіршення становища споживача, з урахуванням тих обставин, що банк не надав в письмовій формі повної інформації про умови кредитування та про орієнтовну сукупну вартість кредиту, яка надається перед укладенням кредитного договору.
Стверджує, що матеріали справи не місять доказів того, що вона підписувала будь-яку додаткову угоду до кредитного договору стосовно збільшення процентної ставки, оскільки не була належним чином повідомлена про таку пропозицію кредитором, тому банк в порушення вимог статті 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» в односторонньому порядку збільшив процентну ставку.
Вважає, що розрахунок, наданий банком є неправильним, однак суди попередніх інстанцій не звернули увагу на висновок судово-економічної експертизи, яким це встановлено.
Посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанції норм процесуального права при оцінці доказів, вказує, що судами не наведено мотиви щодо прийняття одних доказів та відхилення інших, що є порушенням вимог частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У серпні 2019 року ПАТ «Універсал Банк» подало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просить залишити без задоволення касаційну скаргу ОСОБА_1 , а оскаржувані судові рішення залишити без змін.
При цьому звертає увагу, що факт отримання коштів ОСОБА_1 не заперечує. Умови кредитного договору чітко визначені.
Згідно пункту 8.5 кредитного договору позичальник підтвердила, що розуміє наслідки валютних ризиків за кредитом у іноземній валюті, її проінформовано щодо методів та курсів і комісій, пов`язаних з конвертацією валюти. Крім того, у цьому ж пункті позичальник підтвердила, що в повній мірі ознайомлена з інформацією про умови кредитування та орієнтовною вартістю кредиту.
Розмір процентної ставки визначено пунктом 1.1 кредитного договору на рівні 12,45% річних, а у разі порушень з боку позичальника строків повернення чергової частини отриманого кредиту, до простроченої суми кредиту застосовується ставка на рівні 37,35%.
Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Ухвалою Верховного Суду від 29 липня 2019 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі, витребувано справу з Дніпровського районного суду міста Києва, зупинено виконання рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 11 грудня 2018 року до закінчення касаційного провадження.
У серпні 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 30 березня 2020 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
22 листопада 2007 року між ВАТ «Банк «Універсальний» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 012-2900/840-0495 (на придбання майна), за умовами якого кредитор зобов`язується надати позичальнику на умовах цього договору грошові кошти в сумі 113 109 доларів США, що еквівалентно 571 200,45 грн за курсом НБУ на день укладення договору, а позичальник зобов`язується прийняти, належним чином використати та повернути кредит, а також сплатити проценти за користування кредитом в розмірі 12,45% річних у порядку, на умовах та в строки, визначені цим договором.
За умовами пункту 1.1 розділу 1 кредитного договору, сторонами погоджено, що розмір базової процентної ставки може змінюватися згідно умов цього договору.
За користування коштами понад встановлений строк (або термін погашення) нараховується процентна ставка в розмірі 37,35% річних. Розмір підвищеної процентної ставки за користування кредитом понад встановлені цим договором терміни сплати щомісячних платежів застосовується до всієї простроченої суми основного боргу позичальника.
Відповідно до пункт 2.5 розділу 2 кредитного договору, розмір щомісячного платежу встановлений в графіку погашення кредиту, що викладений у додатку № 2 до кредитного договору.
Згідно пунктів 5.3.2 та 5.3 розділу 3 кредитного договору, позичальник зобов`язаний: повернути кредит в сумі, вказаній у пункті 1.1 договору, своєчасно сплачувати проценти за користування кредитом, а також у випадку невиконання або неналежного виконання взятих на себе зобов`язань за цим договором сплатити штрафні санкції та інші платежі, у строки та на умовах, що визначені договором.
Згідно графіку платежів (додаток № 2 до кредитного договору
від 22 листопада 2007 року № 012-2900/840-0495), сторонами кредитного договору погоджено розмір щомісячного платежу на рівні 1 197,84 доларів США.
Судами встановлено, що банк виконав умови кредитного договору в частині надання позичальнику кредиту у розмірі 113 109 доларів США.
Відповідно до наданого банком розрахунку заборгованості за кредитним договором від 22 листопада 2007 року № 012-2900/840-0495 станом на
26 жовтня 2010 року заборгованість ОСОБА_1 складає 128 848,07 доларів США, що еквівалентно за курсом НБУ 2 033 171,01 грн, з яких: заборгованість по тілу кредиту 112 147,89 доларів США, що еквівалентно 1 769 648,85 грн; заборгованість за процентами 16 593,78 доларів США, що еквівалентно 261 843,21 грн; заборгованість за підвищеними процентами 106,40 доларів США, що еквівалентно 1 678,95 грн.
На підставі ухвали Дніпровського районного суду м. Києва від 14 грудня 2017 року в справі проведено судово-економічну експертизу, згідно із висновком якої від 18 червня 2018 року № 1153/18-45:
- не видається можливим надати відповідь на питання щодо розміру процентної ставки, за якою ПАТ «Універсал Банк» розрахована заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором від 22 листопада
2007 року № 012-2900/840-0495;
- розрахунок заборгованості ОСОБА_1 , проведений ПАТ «Універсал банк» неправильно, без відповідності умовам кредитного договору та додатків до нього;
- на момент подання позову у розрахунку еквіваленту загальної заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором повинен бути застосований офіційний курс НБУ на 15 лютого 2010 року в розмірі 8,0025 грн за один долар США, а на момент подання заяви про збільшення позовних вимог 15 січня 2015 року, офіційний курс НБУ на 12 січня 2015 року в розмірі 15,757965 грн за один долар США;
- не видається можливим надати висновок щодо відповідності документального оформлення операцій ПАТ «Універсал Банк» із надання кредиту ОСОБА_1 з повноти та нарахування, сплати відсотків умовам кредитного договору, через його загальний характер, що виключає можливість надання по ньому конкретної відповіді;
- за припущення про відсутність операцій з погашення кредитної заборгованості після 26 жовтня 2010 року, загальний борг ОСОБА_1 за кредитним договором з додатками, станом на 15 січня 2015 року та
18 червня 2018 року становить 128 331,63 доларів США.
Позиція Верховного Суду
Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України (тут і далі по тексту в редакції Кодексу, чинній на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції відповідають.
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
Згідно із положеннями частини третьої статті 12 та частини першої
статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони.
Відповідно до частини п`ятої статті 11, статті 18 Закону «Про захист прав споживачів» до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими: установлюються обов`язкові для споживача умови, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору; надаються продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі; передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.
Згідно частини першої статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти) визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
Пунктом 1.2 постанови правління Національного банку України
від 10 травня 2007 року № 168 «Про затвердження Правил про надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту» встановлено, що ці правила регулюють порядок надання банками споживачу повної необхідної, доступної достовірної та своєчасної інформації про сукупну вартість споживчого кредиту, з урахуванням процентної ставки за ним, вартості всіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобов`язань споживача, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням та погашенням кредиту.
Відповідно до пункту 3.1 цієї постанови банки зобов`язані в кредитному договорі або додатку до нього надавати детальний розпис сукупної вартості кредиту з урахуванням процентної ставки за ним, вартості всіх сукупних послуг, а також інших фінансових зобов`язань споживача.
Згідно частини першої та третьої статті 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
У розглядуваній справі судами попередніх інстанцій встановлено, що перед укладенням кредитного договору банк у письмовій формі надав позичальнику у повному обсязі всю інформацію щодо кредитування, сторони погодили усі істотні умови договору, а саме: суму кредиту, дату видачі кредиту, річну відсоткову ставку, умови повернення кредиту, нарахування та сплати відсотків, порядок плати за кредит, порядок зміни та припинення дії договору, відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання умов договору, позичальник особистим підписом кожного аркуша кредитного договору та переліку вартості супутніх послуг, засвідчив отримання зазначеної інформації та те, що погодився з умовами договору.
Таким чином, банк, перед укладанням договору, виконав усі вимоги, передбачені Законом України «Про захист прав споживачів» та постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 «Про затвердження Правил про надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту».
Спірний кредитний договір підписаний сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі.
Позивач за зустрічним позовом на момент укладення договору не заявляла додаткових вимог щодо умов спірного договору та в подальшому виконувала його умови, а з позовом про визнання його недійсним звернулась лише після позову банку про стягнення заборгованості за кредитним договором.
За таких обставинах суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, дійшов правильного висновку щодо відсутності підстав для задоволення зустрічного позову ОСОБА_1 .
Частиною першою статті 1054 ЦК України визначено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно статті 526, частини першої статті 530 ЦПК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
У відповідності зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
Згідно з частиною першою статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Встановлено, що ПАТ Універсал Банк» свої обов`язки за кредитним договором від 22 листопада 2007 року № 012-2900/840-0495 виконав, надавши кредитні кошти ОСОБА_1 , яка зобов`язалася повертати кредит з процентами періодичними платежами до 10 листопада 2037 року.
У зв`язку із неналежним виконанням ОСОБА_1 зобов`язань за кредитним договором, утворилася заборгованість.
Відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України, у разі порушення відповідачем зобов`язань щодо повернення чергової частини суми кредиту,
позивач має право достроково вимагати повернення усієї суми кредиту.
Банк просив стягнути із ОСОБА_1 борг за кредитним договором, у розмірі 128 848,07 доларів США, що еквівалентно за курсом НБУ 2 033 171,01 грн, з яких: заборгованість по тілу кредиту 112 147,89 доларів США, що еквівалентно 1 769 648,85 грн; заборгованість за процентами
16 593,78 доларів США, що еквівалентно 261 843,21 грн; заборгованість за підвищеними процентами 106,40 доларів США, що еквівалентно
1 678,95 грн, яка утворилася станом на 26 жовтня 2010 року.
Спростовуючи доводи позивача, зокрема, в частині розміру заборгованості, визначеної банком станом на 26 жовтня 2010 року, ОСОБА_1 посилалася на висновки судово-економічної експертизі від 18 червня
2018 року № 1153/18-45 про те, що розрахунок заборгованості
ПАТ «Універсал Банк» проведено неправильно, без відповідності умовам кредитного договору від 22 листопада 2007 року № 012-2900/840-0495 та додатків до нього.
Однак, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, обґрунтовано відхилив ці доводи, вказавши, що висновок експерта
не містить обґрунтування неправильності розрахунку банку.
За таких обставин, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що із ОСОБА_1 на користь банку стягненню підлягає заборгованість за кредитним договором від 22 листопада 2007 року
№ 012-2900/840-0495 у розмірі 128 848,07 доларів США, що еквівалентно за курсом НБУ 2 033 171,01 грн
Доводи касаційної скарги про те, що надання споживчих кредитів в іноземній валюті на території України заборонено, колегія суддів відхиляє, оскільки гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України, сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти - фізичні особи, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов`язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті. Відсутня заборона на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці, на тимчасово окупованій території України; у разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов`язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику.
Тому як укладення, так і виконання окремих договірних зобов`язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству.
Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті. З огляду на положення частини першої статті 1046 ЦК України, а також частини першої статті 1049 ЦК України належним виконанням зобов`язання з боку позичальника є повернення суми коштів у строки, у розмірі та у саме тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України.
Аналогічних висновків дійшла у своїй постанові від 16 січня 2019 року Велика Палата Верховного Суду в справі 464/3790/16-ц (провадження
№ 14-465цс18).
Посилання заявника на те, що судами попередніх інстанцій не враховано висновки, викладені рішенні ЄСПЛ від 20 грудня 2019 року у справі «Merkantil Car Zrt. проти Угорщини» (заява № 22853/15 і чотири інші) щодо презумпції несправедливості одностороннього підвищення банками процентів, є тлумаченням рішень ЄСПЛ на власний розсуд.
Верховний Суд звертає увагу заявника, що застосування практики ЄСПЛ та посилання на рішення цього Суду не повинно бути автоматичним - цей процес повинен мати логічне підґрунтя.
Доводи ОСОБА_1 про порушення судами попередніх інстанцій частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод з посиланням на те, що прийняття одних доказів та відхилення інших без належного мотивування означає ігнорування справедливості, яка гарантується Конвенцією, суд вважає необґрунтованими, оскільки ЄСПЛ вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).
Інші доводи касаційної скарги загалом аналогічні викладеним в апеляційній скарзі на рішення суду першої інстанції, переважно зводяться до незгоди з висновками судів стосовно встановлених обставин справи, містять посилання на докази, що були предметом дослідження й оцінки судом, та спрямовані на переоцінку доказів у справі.
У силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) сформульовано висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у чинній редакції. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах «Пономарьов проти України», «Рябих проти Російської Федерації», «Нєлюбін проти Російської Федерації») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.
Колегією суддів також враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі RuizTorija v. Spain серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.
Таким чином, розглянувши справу в межах доводів касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що суди попередніх інстанцій повно та всебічно дослідили наявні у справі докази, дали їм належну оцінку, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого ухвалили законні й обґрунтовані судові рішення.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно із статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду - без змін.
Згідно частини 3 статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).
Оскільки ухвалою суду касаційної інстанції від 29 липня 2019 року було зупинено виконання рішення Дніпровського районного суду м. Києва
від 11 грудня 2018 року до закінчення його перегляду в касаційному порядку, а колегія суддів дійшла висновку про те, що відсутні підстави для скасування судового рішення, тому виконання рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 11 грудня 2018 року необхідно поновити.
Підстави для нового розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 400, 402, 409, 410, 416, 419, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 11 грудня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 07 травня 2019 року залишити без змін.
Поновити виконання рішення Дніпровського районного суду міста Києва
від 11 грудня 2018 року.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Є. В. Синельников
Судді: О. М. Осіян
Н. Ю. Сакара
С. Ф. Хопта
В. В. Шипович