Постанова

Іменем України

08 квітня 2020 року

м. Київ

справа № 202/3788/18

провадження № 61-13043св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого -Ступак О. В. (суддя-доповідач), суддів:Гулейкова І. Ю., Олійник А. С., Погрібного С. О., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 06 листопада 2018 року у складі судді Слюсар Л. П. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 05 червня 2019 року у складі колегії суддів: Ткаченко І. Ю., Деркач Н. М., Каратаєвої Л. О.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та рішень судів

У червні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя.

Свої вимоги позивач мотивував тим, що із 29 жовтня 2005 року він перебував із відповідачем у зареєстрованому шлюбі. 27 вересня 2013 року сторони у період шлюбу на підставі договору купівлі-продажу від 27 вересня 2013 року із приватним підприємцем ОСОБА_3 придбали у спільну власність рухоме майно - металоконструкцію торгового павільйону розміром 3 500 на 7 000 см, бежевого кольору, вартістю 40 000,00 грн. Зазначений договір купівлі-продажу підписаний ОСОБА_2 , кошти на виконання договору купівлі-продажу сплачені на користь продавця особисто ним, що підтверджується квитанцією до прибуткового касового ордера від 27 вересня 2013 року № 2709 у сумі 35 000,00 грн, інша частина коштів сплачена за іншим платіжним документом. Зазначений торговий павільйон на підставі договору, який укладений із Комунальним закладом «Управління з організації контролю у сфері благоустрою та розміщення зовнішньої реклами» Дніпропетровської міської ради, законно розміщено за адресою: АДРЕСА_2 . Рішенням Індустріального районного суду від 01 жовтня 2014 року шлюб між сторонами розірвано. Після розірвання шлюбу між сторонами існувала домовленість щодо спільного використання спірного майна із метою отримання і подальшого розподілення доходу. 04 травня 2018 року йому стало відомо, що відповідач має намір самостійно, без погодження із ним продати спірний торговий павільйон на користь іншої особи, про що остання розмістила відповідне оголошення із зазначенням власних контактних даних.

Із урахуванням наведених обставин, позивач просив суд поділити спільне сумісне майно подружжя між ним та відповідачем та визнати право власності на 1/2 частини за кожним із подружжя на торговий павільйон розміром 3 500 на 7 000 см, бежевого кольору, площею 25 кв. м, який розташований за адресою: АДРЕСА_2 , та стягнути із відповідача судові витрати у справі.

Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 06 листопада 2018 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 05 червня 2019 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суди першої та апеляційної інстанцій виходили із недоведеності та необґрунтованості заявлених позивачем вимог та відсутності доказів того, що спірний торговий павільйон набуто подружжям у встановленому законом порядку, що він є саме нерухомим майном за зазначеною позивачем адресою, право власності на яке зареєстровано у передбаченому законом порядку.

Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги

01 липня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 06 листопада 2018 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 05 червня 2019 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій неправильно визначили правовий статус предмета спору, дійшли безпідставного висновку про те, що спірна тимчасова споруда торговельного призначення, яку позивач із колишньою дружиною придбали під час шлюбу, має статус об`єкта нерухомого майна.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню із таких підстав.

Встановлені судами обставини

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстрували шлюб 29 жовтня 2005 року. Шлюб між сторонами розірвано рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 01 жовтня 2014 року.

Згідно з договором купівлі-продажу від 21 вересня 2013 року, укладеного між приватним підприємцем ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , остання придбала металоконструкцію торгового павільйону розміром 3 500 на 7 000 см, бежевого кольору, вартістю 40 000,00 грн.

31 січня 2015 року між ОСОБА_4 , ОСОБА_1 як орендодавцями та приватним підприємцем ОСОБА_5 як орендарем укладений договір оренди торгового павільйону площею 28 кв. м за адресою: АДРЕСА_2 , відповідно до якого орендодавець передав в оренду орендарю майно (торговий павільйон НОМЕР_1 ) у технічно справному стані за орендну плату у визначеному розмірі.

30 червня 2017 року між ОСОБА_4 , ОСОБА_1 як орендодавцями та ОСОБА_6 як орендарем,укладений договір оренди торгового павільйону АДРЕСА_2 , відповідно до якого орендодавець передав в оренду орендарю майно (торговий павільйон НОМЕР_1 ) у технічно справному стані за орендну плату у визначеному розмірі.

Нормативно-правове обґрунтування

Щодо статусу тимчасової споруди торговельного призначення

Відповідно до частини першої статті 181 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

Згідно з частиною другою статті 181 ЦК України рухомими речами є речі, які можна вільно переміщувати у просторі.

Відповідно до частини другої статті 28 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» (далі - Закон № 3038-VI) тимчасова споруда торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності - одноповерхова споруда, що виготовляється з полегшених конструкцій з урахуванням основних вимог до споруд, визначених технічним регламентом будівельних виробів, будівель і споруд, і встановлюється тимчасово, без улаштування фундаменту. Тимчасова споруда для здійснення підприємницької діяльності може мати закрите приміщення для тимчасового перебування людей (павільйон площею не більше 30 квадратних метрів по зовнішньому контуру) або не мати такого приміщення.

Частиною четвертою статті 28 Закону № 3038-VI передбачено, що розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності здійснюється в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері містобудування.

У Державному класифікаторі будівель та споруд ДК 018-2000, затвердженому наказом Державного комітету стандартизації, метрології та сертифікації України від 17 серпня 2000 року № 507, міститься визначення терміну «будівля», їх перелік та класифікація - тимчасова споруда до будівель не належить і не є нерухомістю.

Отже, тимчасова споруда є рухомою річчю, оскільки виготовляється з полегшених конструкцій і встановлюється тимчасово без закладення фундаменту, а тому вільне переміщення тимчасових споруд у просторі можливе без зміни їх призначення.

Оскільки тимчасова споруда не є нерухомістю, то законом не вимагається обов`язкове нотаріальне посвідчення та державна реєстрація договору відчуження чи оренди такої споруди, відсутня необхідність державної реєстрації вказаного майна.

Статтею 238 ЦК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочині. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Щодо поділу майна подружжя

У статті 60 Сімейного кодексу України закріплено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно з частиною першою статті 70 Сімейного кодексу України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив з того, що позивач не довів належними доказами те, що спірний торговий павільйон набутий сторонами у встановленому законом порядку, оскільки у матеріалах справи відсутні правовстановлюючі документи, які б підтверджували право власності на торговий павільйон.

Однак такі висновки судів ґрунтуються на неправильному застосуванні норм матеріального права та зроблені з порушенням норм процесуального права.

Як установлено судами та вбачається із матеріалів справи, 21 вересня 2013 року між приватним підприємцем ОСОБА_3 та ОСОБА_2 укладений договір купівлі-продажу металоконструкції торгового павільйону розміром 3 500 на 7 000 см, бежевого кольору.

Тобто між вказаними особами укладений договір купівлі-продажу тимчасової споруди.

Відповідно до наведених вище положень законодавства України вказаний торговий павільйон є рухомим майном, а тому державна реєстрація права власності на вказане майно не проводиться.

Разом з цим спірний торговий павільйон набутий ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 21 вересня 2013 року, який є правовстановлюючим документом та підтверджує факт перебування спірного майна у власності відповідача.

З огляду на викладене, посилання судів попередніх інстанцій на недоведеність позивачем права власності на спірне майно є помилковими і спростовуються наявними в матеріалах справи доказами.

За таких обставин, враховуючи те, що спірний торговий павільйон набутий сторонами у період перебування у шлюбі та жодна із сторін не вказувала, що таке майно є її особистою власністю, Верховний Суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позову та визнання права власності за кожним із подружжя на 1/2 частини торгового павільйону розміром 3 500 на 7 000 см, бежевого кольору.

Викладене свідчить про те, що суди попередніх інстанцій, вирішуючи справу, неправильно застосували норми матеріального права, які підлягали застосуванню, у зв`язку із чим неправильно вирішили спір.

Відповідно до частин першої, третьої та четвертої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга є обґрунтованою, а тому підлягає задоволенню, а рішення судів попередніх інстанцій - скасуванню із ухваленням нового рішення про задоволення позову.

Розподіл судових витрат

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина перша статті 141 ЦПК України).

З огляду на висновок щодо суті касаційної скарги, сплачений у зв`язку із розглядом справи у судах судовий збір у розмірі 3 171,60 грн (704,80 грн + 1 057,20 грн + 1 409,60 грн) підлягає стягненню із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 .

Керуючись статтями 141, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 06 листопада 2018 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 05 червня 2019 року скасувати, ухвалити нове судове рішення.

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частини торгового павільйону розміром 3 500 на 7 000 см, бежевого кольору.

Визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частини торгового павільйону розміром 3 500 на 7 000 см, бежевого кольору.

Стягнути із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати за подання позовної заяви, апеляційної та касаційної скарг у розмірі 3 171,60 грн.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийО. В. Ступак Судді:І. Ю. Гулейков С. О. Погрібний А. С. Олійник В. В. Яремко