Історія справи

Постанова КЦС ВП від 01.06.2022 року у справі №464/7008/18
Постанова КЦС ВП від 27.11.2024 року у справі №464/7008/18
Постанова КЦС ВП від 08.01.2024 року у справі №464/7008/18

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 січня 2024 року

м. Київ

справа № 464/7008/18

провадження № 61-7681св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Петрова Є. В.

учасники справи за первісним позовом:

позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

відповідачі: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,

третя особа - Головне управління Державної міграційної служби України у Львівській області,

учасники справи за зустрічним позовом:

позивачі: ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , ОСОБА_6 , в інтересах якого діє ОСОБА_4 ,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

третя особа - Орган опіки та піклування Сихівської районної адміністрації Львівської міської ради,

розглянув на стадії попереднього розгляду в порядку письмового провадження касаційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на постанову Львівського апеляційного суду від 11 квітня 2023 року у складі колегії суддів: Бойко С. М., Копняк С. М., Ніткевича А. В.,

у справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , третя особа - Головне управління Державної міграційної служби України у Львівській області, про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням та зняття з реєстрації,

та за зустрічним позовом ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , ОСОБА_6 , в інтересах якого діє ОСОБА_4 , до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа - Орган опіки та піклування Сихівської районної адміністрації Львівської міської ради, про усунення перешкод у користуванні житлом,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_7 та ОСОБА_3 у грудні 2018 року звернулися до суду з позовом до ОСОБА_4 та ОСОБА_5 про визнання їх такими, що втратили право користування житловим приміщенням, а саме квартирою АДРЕСА_1 , та зняти з реєстрації місця проживання в цій квартирі.

На обґрунтування позовних вимог позивачі посилалися на те, що вони є членами сім`ї наймача вищевказаної квартири та зареєстровані в ній.

Окрім них у вказаній квартирі також зареєстровані ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , які з 1993 року не проживають за вказаною адресою й не несуть жодних витрат на утримання квартири, оскільки виїхали на постійне місце проживання у іншу область. Вказували, що реєстрація місця проживання відповідачів у квартирі створює їм перешкоди у користуванні житлом.

ОСОБА_5 , ОСОБА_4 та ОСОБА_8 , в інтересах якого діє ОСОБА_4 , у липні 2020 року звернулися до суду із вищевказаним зустрічним позовом, в якому просили зобов`язати відповідачів усунути перешкоди в користуванні квартирою, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом вселення ОСОБА_5 , ОСОБА_4 та ОСОБА_6 до квартири та передачі ключів від неї.

На обґрунтування зустрічних позовних вимог позивачі посилалися на те, що ОСОБА_5 , її брат ОСОБА_1 та їх батьки в 1983 році отримали ордер № 542 з правом зайняття трикімнатної квартири АДРЕСА_1 .

Основним квартиронаймачем була їх мати ОСОБА_9 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

За вказаною адресою 31 березня 1991 року за згодою усіх членів сім`ї була зареєстрована й ОСОБА_4 та її дочка ОСОБА_5 .

Через агресивну поведінку свого брата в 1993 році вона з чоловіком та дворічною донькою за домовленістю з матір`ю ОСОБА_9 , з метою уникнення загострення конфліктів з відповідачем ОСОБА_1 , тимчасово переїхала до батьків чоловіка в Донецьку область.

З місця реєстрації не знімались та не реєстрували місце проживання в іншому місці.

Протягом багатьох років вони неодноразово робили спроби повернутися додому, регулярно навідували матір та бабусю, усі літні канікули діти ОСОБА_5 проводили у місті Львові.

У червні 2014 року в зв`язку з бойовими діями на сході країни вони разом із сім`єю переїхали у місто Львів, де постійно проживали у спірній квартирі, оплачували комунальні послуги, займались пошуками роботи для подальшого проживання. Однак через три місяці змушені були знову покинути своє місце проживання через постійні конфлікти з відповідачем ОСОБА_1 .

Після смерті матері ІНФОРМАЦІЯ_1 їх у квартиру не впускали.

Короткий зміст судових рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій

Сихівський районний суд міста Львова ухвалою від 28 вересня 2020 року прийняв до розгляду зустрічну позовну заяву, об`єднав цивільну справу № 464/7008/18 за первісним позовом із цивільною справою № 464/3385/20 за зустрічним позовом та присвоїв справі єдиний унікальний № 464/7008/18.

Сихівський районний суд міста Львова ухвалою від 07 грудня 2020 року провадження в справі в частині позовних вимог ОСОБА_7 закрив в зв`язку зі смертю позивача.

Сихівський районний суд міста Львова рішенням від 20 січня 2021 року, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного суду від 09 вересня 2021 року, позов задовольнив частково.

Визнав ОСОБА_4 та ОСОБА_5 такими, що втратили право користування квартирою АДРЕСА_1 .

У задоволенні позовних вимог про зняття відповідачів з реєстрації відмовив.

У задоволенні зустрічного позову відмовив.

Вирішив питання про розподіл судових витрат.

Судові рішення мотивовані тим, що відповідачі з 1993 року, тобто понад встановлені статтею 71 ЖК України строки, не проживають в спірній квартирі без поважних причин; відповідачі добровільно в 1993 році виїхали в Донецьку область і до початку війни на Донбасі в 2014 році не виявляли бажання повернутися на постійне місце проживання до міста Львова.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про зняття відповідачів з реєстрації, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив з того, що судове рішення про припинення права користування квартирою є достатньою підставою для зняття відповідачів з реєстрації.

Верховний Суд постановою від 01 червня 2022 року касаційну скаргу ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , підписану адвокатом Загвойською О. В., задовольнив частково.

Постанову Львівського апеляційного суду від 09 вересня 2021 року в частині задоволення позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням, та відмови в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , в інтересах якого діє ОСОБА_4 , до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні квартирою шляхом вселення скасував, справу направив на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції мотивована тим, що спірна квартира надана ОСОБА_9 на підставі ордеру № 542 виконкому Шевченківської районної ради народних депутатів від 27 липня 1983 року, виданого на сім`ю в складі чотирьох осіб, у тому числі позивача ОСОБА_1 та відповідачки ОСОБА_10 ; до смерті наймача (матері позивача та відповідачки) в квітні 2018 року позивачі не порушували питання щодо припинення права відповідачок на користування житлом, тобто визнавали за ними таке право; суд першої інстанції, обмежившись посиланням на те, що відповідачки виїхали зі спірної квартири в 1993 році, не встановив причини їх не проживання в квартирі протягом шести місяців, що передували зверненню до суду з цим позовом, враховуючи встановлені судом обставини повернення відповідачок до міста Львова в серпні та грудні 2018 року; суд першої інстанції не надав оцінки позбавленню відповідачок права користування квартирою на предмет пропорційності в контексті передбачених статтею 8 Конвенції принципів, у тому числі з урахуванням факту реєстрації в спірній квартирі місця проживання малолітнього сина ОСОБА_4 - ОСОБА_8 ; місцевий суд не перевірив дотримання балансу інтересів сторін спору та не встановив наявність або відсутність у відповідачок іншого житла, зокрема, з урахуванням їх доводів про те, що з 2014 року внаслідок збройної агресії РФ вони мають бажання повернутися до міста Львова, однак унаслідок конфліктних відносин з позивачами вимушені знімати житло в Донецькій області.

Також суд касаційної інстанції зазначив, що апеляційний суд допущених судом першої інстанції порушень не усунув, не перевірив усіх доводів апеляційної скарги та не навів мотивів відхилення кожного аргументу, викладеного позивачем, чим допустив порушення підпункту «в» пункту 3 частини першої статті 382 ЦПК України.

Львівський апеляційний суд постановою від 11 квітня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_5 та ОСОБА_4 задовольнив.

Рішення Сихівського районного суду міста Львова від 20 січня 2021 року в частині задоволення позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про визнання їх такими, що втратили право на користування жилим приміщенням квартири АДРЕСА_1 скасував і ухвалив в цій частині нове рішення, яким у задоволенні цього позову відмовив.

Рішення Сихівського районного суду міста Львова від 20 січня 2021 року в частині відмови у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , ОСОБА_6 , в інтересах якого діє ОСОБА_4 , до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про усунення перешкод в користуванні квартирою скасував і ухвалив в цій частині нове рішення, яким цей позов задовольнив.

Зобов`язав ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 усунути перешкоди в користуванні квартирою АДРЕСА_1 , шляхом вселення ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , ОСОБА_6 в цю квартиру та передачі ключів від неї.

Вирішив питання про розподіл судових витрат.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що за встановлених обставин справи та з урахуванням правових висновків Верховного Суду колегія суддів визнає обґрунтованими та не спростованими протилежною стороною ті обставини, що ОСОБА_5 та ОСОБА_4 з відома основного квартиронаймача ОСОБА_9 , через неприязні відносини з іншими членами сім`ї, залишили спірне помешкання, але зв`язок з ним за життя основного квартиронаймача не втрачали, основний квартиронаймач ОСОБА_9 ніколи не ставила питання про визнання ОСОБА_5 та ОСОБА_4 такими, що втратили право на користування спірним житлом, а відтак, визнавала поважність причин їхньої відсутності у спірній квартирі та їхнє право на користування спірною квартирою, в тому числі для проживання, а також для участі в приватизації житла, оскільки ОСОБА_5 , як і її рідний брат ОСОБА_1 , була включена до складу членів сім`ї основного квартиронаймача при отриманні спірної квартири, що є істотною обставиною в даній справі у контексті відсутності у ОСОБА_5 та ОСОБА_4 іншого житла та забезпечення справедливого балансу їхніх прав та законних інтересів по відношенню до спірного житла з правами та законними інтересами протилежної сторони, як членів однієї родини, а після смерті основного квартиронаймача ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 вчиняли перешкоди ОСОБА_5 та ОСОБА_4 у користуванні спірною квартирою, що підтверджує поважність причин відсутності ОСОБА_5 та ОСОБА_4 у спірній квартирі, і, в загальному, вказує на відсутність правових підстав для визнання їх такими, що втратили право на користування спірним житлом.

Також суд апеляційної інстанції зазначив, що в контексті статті 29 ЦК України, місце постійного проживання малолітньої дитини пов`язане із місцем постійного проживання одного з батьків, а в даному випадку - це місце постійного проживання матері ОСОБА_4 , відтак, заявлені вимоги до ОСОБА_4 є безпідставними й з урахуванням цієї обставини, до того ж, вимоги про визнання малолітнього ОСОБА_6 таким, що втратив право на користування спірною квартирою, в даному процесі заявлено не було.

Встановленим є й той факт, що після смерті ОСОБА_9 позивачам за зустрічним позовом чиняться перешкоди у користуванні спірним житлом.

Короткий зміст вимог касаційних скарг

Від ОСОБА_1 у травні 2023 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга на постанову Львівського апеляційного суду від 11 квітня 2023 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржуване судове рішення в частині вирішення первісних позовних вимог про визнання ОСОБА_4 та ОСОБА_5 такими, що втратили право користування спірною квартирою та зняття їх з реєстрації та в частині вирішення зустрічних позовних вимог і ухвалити нове судове рішення, яким первісний позов задовольнити в частині визнання ОСОБА_4 та ОСОБА_5 такими, що втратили право користування спірною квартирою, а у задоволенні зустрічного позову відмовити.

Від ОСОБА_2 у липні 2023 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга на постанову Львівського апеляційного суду від 11 квітня 2023 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржуване судове рішення в частині вирішення первісних позовних вимог про визнання ОСОБА_4 та ОСОБА_5 такими, що втратили право користування спірною квартирою та зняття їх з реєстрації та в частині вирішення зустрічних позовних вимог і ухвалити нове судове рішення, яким первісний позов задовольнити в частині визнання ОСОБА_4 та ОСОБА_5 такими, що втратили право користування спірною квартирою, а у задоволенні зустрічного позову відмовити.

Узагальнені доводи осіб, які подали касаційні скарги

У касаційній скарзі як на підставу оскарження судового рішення ОСОБА_1 посилається на пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України та, зокрема вказує, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 24 жовтня 2018 року у справі № 490/12384/16-ц (провадження № 61-37646св18), від 16 червня 2021 року у справі № 289/2299/18 (провадження № 61-17608св20), від 12 січня 2021 року у справі № 344/7064/16-ц (провадження № 61-15204св20), від 02 грудня 2020 року у справі № 760/11141/19 (провадження № 61-23066св19), від 11 листопада 2020 року у справі № 619/40/17 (провадження № 61-10243св19), від 21 жовтня 2020 року у справі № 645/7374/18 (провадження № 61-10094св20), від 20 травня 2019 року у справі № 756/9515/17 (провадження № 61-43390св18), від 13 червня 2018 року у справі № 539/1238/16-ц (провадження № 61-6575св18), від 20 березня 2019 року у справі № 752/2345/16-ц (провадження № 61-3196св18).

Крім того, апеляційний суд встановив обставини, що мають суттєве значення на підставі недопустимих доказів та не дослідив докази, зібрані у матеріалах справи.

У справах про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням на позивача покладається обов`язок із доведення відсутності відповідача у спірному приміщенні понад строк, із яким законом пов`язана можливість збереження права користування житлом за відсутнім наймачем (користувачем), а на відповідача, відповідно, покладається обов`язок із доведення поважності причин відсутності у спірному приміщенні понад встановлений законом строк.

Судом першої інстанції обґрунтовано було встановлено про доведеність обставин, зазначених у первісному позові, а саме щодо факту не проживання відповідачів у спірній квартирі більше шести місяців за відсутності поважних причин.

Апеляційним судом не наведено підстав для скасування рішення суду першої інстанції; рішення скасовано внаслідок переоцінки доказів, наявних у матеріалах справи, яким надана належна оцінка судом першої інстанції.

У касаційній скарзі як на підставу оскарження судового рішення ОСОБА_2 посилається на пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України та, зокрема вказує, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 14 червня 2022 року у справі № 161/20415/19 (провадження № 61-14025св21, від 03 червня 2020 року у справі № 361/6668/15-ц (провадження № 61-25867св18), від 16 червня 2021 року у справі № 289/2299/18 (провадження № 61-17608св20), від 13 червня 2018 року у справі № 539/1238/16-ц (провадження № 61-6575св18), від 20 березня 2019 року у справі № 752/2345/16-ц (провадження № 61-3196св18).

Суд апеляційної інстанції не повідомив його належним чином про дату, час і місце судових засідань в суді апеляційної інстанції, що унеможливило його, як позивача мати розумну можливість представляти свої інтереси як учасника справи в умовах, які передбачені процесуальним законодавством; вказане перешкодило йому належним чином користуватися передбаченими статтею 43 ЦПК України процесуальними правами.

Апеляційний суд не застосував до спірних правовідносин частину другу статті 107 ЖК України; не дослідив та не надав належної оцінки доказу, а саме договору купівлі-продажу квартири від 12 жовтня 2021 року, який свідчить про те, що у ОСОБА_5 на праві приватної власності було житло, яке вона у 2021 році продала.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

ОСОБА_3 у липні 2023 року подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просить задовольнити касаційну скаргу ОСОБА_1 у повному обсязі, посилаючись на те, що суд апеляційної інстанції при розгляді справи по суті не забезпечив повний та всебічний розгляд цієї справи та не забезпечив дотримання принципу змагальності сторін справи, необґрунтовано відхиливши клопотання ОСОБА_1 про витребування інформації, яка має значення для правильного вирішення справи.

Апеляційним судом скасовано рішення суду першої інстанції внаслідок переоцінки доказів, наявних у матеріалах справи, яким вже надана належна оцінка судом першої інстанції; апеляційний суд не мотивував у чому неправильність оцінки, здійсненої судом першої інстанції; не навів підстав для скасування рішення суду першої інстанції.

Представник ОСОБА_5 та ОСОБА_4 - адвокат Загвойська О. В. у жовтні 2023 року подала Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_2 , в якому просить залишити її без задоволення, посилаючись на те, що судом апеляційної інстанції правильно встановлено та не заперечувалось сторонами існування неприязних стосунків між ними, що було поважною причиною тимчасового не проживання відповідачів за спірною адресою. Окрім того, відповідачі винаймали тимчасове житло, проте власного житла так і не мали. ОСОБА_9 за життя, будучи основним квартиронаймачем, ніколи не ставила питання про визнання дочки ОСОБА_5 та онуки ОСОБА_4 таким, що втратили право на користування жилим приміщенням спірної квартири.

Також апеляційним судом при вирішенні цього спору були враховані правові висновки Верховного Суду, про які зазначив Верховний Суд у постанові від 18 травня 2022 року направляючи справу на новий розгляд.

Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції

Верховний Суд ухвалою від 07 червня 2023 року відкрив провадження у цій справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 та витребував її матеріали із Сихівського районного суду міста Львова.

Справа № 464/7008/18 надійшла до Верховного Суду 20 червня 2023 року.

Верховний Суд ухвалою від 31 липня 2023 року відкрив провадження у цій справі за касаційною скаргою ОСОБА_2 .

Верховний Суд ухвалою від 06 вересня 2023 року відзив ОСОБА_5 , ОСОБА_4 на касаційну скаргу ОСОБА_2 повернув заявнику без розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та малолітній ОСОБА_6 зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 .

Квартира складається з трьох кімнат загальною площею 67,30 кв. м та належить Львівській міській раді.

ОСОБА_1 та ОСОБА_5 (дівоче прізвище - ОСОБА_11 ) разом із своїми батьками ОСОБА_9 та ОСОБА_12 були вселені у вказану квартиру на підставі ордеру № 542 виконкому Шевченківської районної ради народних депутатів від 27 липня 1983 року.

20 липня 1990 року ОСОБА_5 зареєструвала шлюб з ОСОБА_13 .

ІНФОРМАЦІЯ_2 народилася дочка ОСОБА_4

20 вересня 2016 року ОСОБА_4 зареєструвала шлюб з ОСОБА_14

ІНФОРМАЦІЯ_3 у них народився син ОСОБА_6

ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_4 зареєстровані в спірній квартирі, як члени основного квартиронаймача - ОСОБА_9 , та за життя останньої.

ОСОБА_4 у спірній квартирі зареєстрована з народження, а її малолітній син - з 07 грудня 2018 року.

Згідно з довідкою Львівського територіального архівного відділу Галузевого державного архіву Міністерства оборони України від 16 червня 2016 року, ОСОБА_15 працювала у 8 Спортивному клубі Армії Прикарпатського військового округу з 15 жовтня 1985 року до 01 вересня 1997 року, звільнена за власним бажанням.

У листопаді 1991 року ОСОБА_5 зверталась у Галицький РВВС міста Львова із заявою про порушення відносно ОСОБА_1 кримінальної справи по факту заподіяння їй тілесних ушкоджень.

Факт заподіяння ОСОБА_5 легких тілесних ушкоджень підтверджено висновком експерта № 3044 від 21 листопада 1991 року, проте, відмовлено у порушенні відносно ОСОБА_1 кримінальної справи та роз`яснено ОСОБА_5 право на звернення до суду із скаргою в порядку приватного обвинувачення.

Та обставина, що між ОСОБА_5 та її рідним братом ОСОБА_1 існували неприязні відносини, сторонами визнається.

У 1993 році ОСОБА_5 разом із чоловіком та малолітньою ОСОБА_4 переїхали у Донецьку область, де спочатку проживали у батьків чоловіка, а в подальшому, винаймали тимчасове житло, проте, власного житла там не мали.

Також документально підтверджено, що ні ОСОБА_5 , ні її дочка ОСОБА_4 іншого житла для постійного проживання та у власності не мають.

Також судом встановлено, що ОСОБА_5 та ОСОБА_4 періодично приїжджали до міста Львова, з реєстрації постійного місця проживання у спірній квартирі не знімались та зв`язок із квартирою не втрачали.

Зокрема, в останній період, у зв`язку з бойовими діями на Сході країни, приїжджали у червні та грудні 2014 року: у червні ОСОБА_5 проходила лікування за місцем своєї реєстрації, 23 грудня 2014 року ОСОБА_5 у місті Львові оформила в АТ «Ощадбанк» договір про відкриття поточного рахунку та розрахунково-касове обслуговування вкладу «Пенсійний» та довіреність на ім`я матері - ОСОБА_9 на розпорядження цим рахунком, а в подальшому, у серпні 2018 року ОСОБА_5 оформляла пенсію за місцем своєї реєстрації, а у грудні 2018 року - оформляла реєстрацію місця проживання малолітнього онука ОСОБА_6 у спірній квартирі.

ОСОБА_9 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_5 та ОСОБА_4 приїжджали на похорони у місто Львів.

ОСОБА_9 за життя, будучи основним квартиронаймачем, ніколи не ставила питання про визнання своєї дочки ОСОБА_5 та онуки ОСОБА_4 такими, що втратили право на користування жилим приміщенням спірної квартири.

Внаслідок збройної агресії російської федерації ОСОБА_5 та ОСОБА_4 виявляли бажання повернутися до міста Львова для проживання.

За змістом листа начальника Сихівського ВП ГУ НП у Львівській області від 31 липня 2020 року громадяни ОСОБА_5 та ОСОБА_4 у Сихівський ВП ГУ НП у Львівській області в період з 2014 до 2020 роки не звертались. Мали місце звернення до правоохоронних органів громадянкою ОСОБА_5 з приводу протиправних дій відносно неї з боку ОСОБА_1 у 1991 році та 1992 році.

За змістом листа ЛКП «Хуторівка» № 365 від 30 липня 2020 року протягом 2014-2020 років ОСОБА_5 та ОСОБА_4 не звертались до ЛКП «Хуторівка» щодо чинення їм перешкод у проживанні та користуванні житлом - квартирою АДРЕСА_1 .

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційних скарг, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційні скарги підлягають частковому задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

В Україні визнається і діє принцип верховенства права (частина перша статті 8 Конституції України). Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Згідно з частиною першою статті 8 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до юрисдикції якого вона віднесена процесуальним законом.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: керує ходом судового процесу; сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

Однією з основних гарантій права сторони на судовий захист є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (стаття 129 Конституції України).

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, яка набрала чинності для України з 11 вересня 1997 року, таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.

Частиною першою статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка відповідно до статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства України, передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку належним і безстороннім судом, встановленим законом.

Зокрема, у пункті 24 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Надточій проти України» та пункті 23 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гурепка проти України № 2» наголошується на принципі рівності сторін - одному із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

У справі Bellet v. France Суд зазначив, що стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права".

Як свідчить позиція Суду у багатьох справах, основною складовою права на суд є право доступу, в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутись до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинні чинитись правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права.

У своїй практиці Європейський суд неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у 6 § 1 Конвенції, не є абсолютним: воно може бути піддане допустимим обмеженням, оскільки вимагає за своєю природою державного регулювання. Держави-учасниці користуються у цьому питанні певною свободою розсуду. Однак Суд повинен прийняти в останній інстанції рішення щодо дотримання вимог Конвенції; він повинен переконатись у тому, що право доступу до суду не обмежується таким чином чи такою мірою, що сама суть права буде зведена нанівець. Крім того, подібне обмеження не буде відповідати статті 6 § 1, якщо воно не переслідує легітимної мети та не існує розумної пропорційності між використаними засобами та поставленою метою (див. Prince Hans-Adam II of Liechtenstein v. Germany).

У зв`язку із цим, розгляд справи за відсутності учасника процесу, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки є порушенням статті 129 Конституції України та статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Відповідно до частин першої та другої статті 211 ЦПК України розгляд справи відбувається в судовому засіданні. Про місце, дату і час судового засідання суд повідомляє учасників справи.

Частиною п`ятою статті 128 ЦПК України передбачено, що судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за п`ять днів до судового засідання, а судова повістка-повідомлення - завчасно.

Розгляд справи за відсутності учасника процесу, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, є порушенням статті 129 Конституції України, статті 6 Конвенції, порушенням права на справедливий суд та вимог статей 128-130 223 372 ЦПК України.

Ухвалою Львівського апеляційного суду від 17 червня 2022 року справу призначено до розгляду на 11 жовтня 2022 року на 16-00 год. Про дату, час та місце розгляду справи повідомлено учасників справи.

Повістка-повідомлення про виклик до суду була направлена, зокрема ОСОБА_2 (а. с. 66, т. 4).

Також у матеріалах справи міститься телефонограма від 23 червня 2022 року № 464/7008/18/16880/2022, якою Львівський апеляційний суд повідомив, зокрема ОСОБА_2 про розгляд справи на 11 жовтня 2022 року на 16-00 год.

Відомостей про вручення судової повістки ОСОБА_2 про слухання справи, призначеної на 11 жовтня 2022 року на 16-00 год матеріали справи не містять.

Розгляд справи 11 жовтня 2022 року відкладено на 13 грудня 2022 року на 16-45 год у зв`язку з відсутністю світла у Львівському апеляційному суді, про що було повідомлено, зокрема ОСОБА_2 (а. с. 135, т. 4).

Відомості про вручення судової повістки ОСОБА_2 про слухання справи, призначеної на 13 грудня 2022 року на 16-40 год у матеріалах справи відсутні.

13 грудня 2022 року розгляд справи відкладено на 28 лютого 2023 року на 15-30 год, у зв`язку із замінуванням суду.

Повістка-повідомлення про виклик до суду на 28 лютого 2023 року була направлена, зокрема ОСОБА_2 (а. с. 147, т. 4).

Відомості про вручення судової повістки ОСОБА_2 про слухання справи, призначеної на 28 лютого 2023 року на 15-30 год у матеріалах справи також відсутні.

28 лютого 2023 року в судовому засіданні оголошено перерву на 11 квітня 2023 року на 15-00 год.

Докази повідомлення ОСОБА_2 про розгляд справи в апеляційному суді на 11 квітня 2023 року у матеріалах справи відсутні.

Такі обставини дають підстави для висновку про те, що справа була розглянута 11 квітня 2023 року за відсутності, зокрема ОСОБА_2 , який не був належним чином повідомлений про час і місце слухання справи відповідно до статей 128-130 ЦПК України.

Крім того, Верховний Суд вважає за необхідне зазначити, що повідомлення учасника справи телефонограмою не відповідає встановленому порядку повідомлення про дату, час і місце розгляду справи.

Вказане узгоджується із правовими висновками Верховного Суду, викладеними, зокрема у постановах від 27 червня 2022 року у справі № 341/1363/21 (провадження № 61-21265св21), від 31 серпня 2022 року у справі № 463/8859/20 (провадження № 61-6211св22), від 07 грудня 2022 року у справі № 520/5811/13 (61-1248св21).

Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

Пунктом 5 частини першої статті 411 ЦПК України визначено, що судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо справу розглянуто за відсутності будь-кого з учасників справи, належним чином не повідомлених про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою касаційну скаргу такою підставою.

Відповідно до вимог частини четвертої статті 411 ЦПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

За таких обставин, ураховуючи вимоги пункту 5 частини першої, частини четвертої статті 411 ЦПК України та доводи касаційної скарги ОСОБА_2 щодо неналежного повідомлення про дату, час та місце проведення судового засідання в апеляційному суді, колегія суддів суду касаційної інстанції дійшла висновку про наявність підстав для обов`язкового скасування постанови суду апеляційної інстанції, оскільки справу розглянуто за відсутності заявника, який належним чином не був повідомлений про дату, час і місце судового засідання, і він обґрунтовує свою касаційну скаргу такою підставою, з направленням справи до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

Враховуючи викладене, Верховний Суд не надає оцінку доводам касаційної скарги ОСОБА_1 щодо суті спору.

Керуючись статтями 400 411 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задовольнити частково.

Постанову Львівського апеляційного суду від 11 квітня 2023 року скасувати, а справу направити до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: І. В. Литвиненко

А. І. Грушицький

Є. В. Петров