Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 22.04.2020 року у справі №312/30/19

Постанова

Іменем України

23 листопада 2020 року

м. Київ

справа № 312/30/19

провадження № 61-4005св20

Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Калараша А. А., Штелик С. П.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору:

Великобілозерська сільська рада Великобілозерського району Запорізької області,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Великобілозерського районного суду Запорізької області від 03 жовтня 2019 року у складі судді Рогоза А. Ю. та постанову Запорізького апеляційного суду від 29 січня 2020 року у складі колегії суддів: Подліянової Г. С., Гончар М. С., Маловічко С. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2019 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулася до суду з позовною заявою до ОСОБА_2, ОСОБА_3., ОСОБА_4, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Великобілозерська сільська рада Великобілозерського району Запорізької області про визнання заповіту нікчемним.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтував тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його мати ОСОБА_5. За життя, 10 серпня 2016 року, остання склала заповіт, яким заповіла позивачу земельну ділянку розміром 8,16 га, розташовану на території Трудової сільської ради села Велика Білозерка. Іншим спадкоємцем за цим заповітом була ОСОБА_2. Але під час розгляду Хортицьким районним судом м. Запоріжжя справи за заявою позивача про встановлення факту належності йому вказаного заповіту, було встановлено, що ОСОБА_5 07 вересня 2018 року склала новий заповіт, спадкоємцями за яким є лише ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, а раніше складений 10 серпня 2016 року заповіт скасовано.

Позивач вважає заповіт від 07 вересня 2018 року нікчемним, оскільки його укладено без волевиявлення спадкодавця, посвідчено з численними та грубими порушеннями.

Заповіт не підписаний заповідачкою та нею не прочитаний, але конкретна причина, через яку вона не змогла підписати вказаний заповіт, в посвідчувальному написі не зазначена. Разом з тим, у ОСОБА_5 не було жодних фізичних вад, хвороб, які б не давали можливості прочитати та підписати документи, так як з 15 серпня 2017 року по 25 березня 2018 року вона проживала разом з позивачем у м. Запоріжжі, а після 25 березня 2018 року позивач та його дружина систематично спілкувалися з нею телефоном, зокрема, 14 серпня, 02 та 09 вересня 2018 року, і ОСОБА_5 розповідала, що порається щодня на городі.

Крім того, 07 вересня 2018 року заповідач не приходила до приміщення виконавчого комітету Великобілозерської сільської ради, але в посвідчувальному написі на заповіті і в реєстрі для реєстрації нотаріальних дій не зазначено, ні адреси вчинення нотаріальної дії, ні причини, з якої нотаріальна дія вчиняється поза приміщенням органу місцевого самоврядування. Також, посадова особа, яка посвідчила заповіт, не встановила дату народження свідків, не перевірила їх дієздатність, не перевірила дієздатність особи, яка підписала заповіт - ОСОБА_6.

Згідно з посвідчувальним написом, заповіт був підписаний лише в присутності заповідача. Крім того, заповіт внесено до Спадкового реєстру 23 жовтня 2018 року, тобто, після смерті заповідача.

Разом з тим, позивач також просить суд встановити факт, що заповіт, складений ОСОБА_5 10 серпня 2016 року та посвідчений секретарем виконкому Трудової сільської ради Великобілозерського району Запорізької області Безбісною Н. О. на ім'я ОСОБА_1 належить ОСОБА_1.

Із урахуванням зазначеного позивач просив визнати заповіт ОСОБА_5, складений 07 вересня 2018 року на користь ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, посвідчений Гапотій Л. Г., керуючою справами виконавчого комітету Великобілозерскої сільської ради, 7 вересня 2018 року (зареєстрований в реєстрі за № 167) - нікчемним.

Встановити факт, що заповіт, складений ОСОБА_5 10 серпня 2016 року, посвідчений 10 серпня 2016 року Безбісною Н. О., секретарем виконкому Трудової сільської ради Великобілозерського району Запорізької області на ім'я ОСОБА_1 належить ОСОБА_1.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанцій

Рішенням Великобілозерського районного суду Запорізької області від 03 жовтня 2019 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення мотивоване тим, що заповіт по формі та змісту відповідає вимогам чинного законодавства, а його зміст не викликає сумніву щодо дійсного волевиявлення заповідача.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, вважаючи його таким, що прийняте з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просив рішення суду першої інстанції скасувати, прийняти нове рішення, яким задовольнити позов.

Постановою Запорізького апеляційного суду від 29 січня 2020 року рішення Великобілозерського районного суду Запорізької області від 03 жовтня 2019 року залишено без змін.

Постанова мотивована тим, що підписання заповіту іншою особою на прохання заповідача відбулось з дотриманням вимог закону та відображало дійсне волевиявлення заповідача на розпорядження своїм майном. Текст спірного заповіту був прочитаний вголос свідками ОСОБА_8, ОСОБА_9.

Позивач не надав доказів на спростування цих обставин.

Таким чином, позивачем не доведено обставин, які б могли свідчити про нікчемність заповіту.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

28 лютого 2020 року до Верховного Суду через засоби поштового зв'язку ОСОБА_1 подано касаційну скаргу, в якій заявник просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанції та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

23 березня 2020 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 та витребувано цивільну справу з Великобілозерського районного суду Запорізької області.

18 травня 2020 року до Верховного Суду надійшла витребовувана цивільна справа.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі ОСОБА_1 зазначав, що судами встановлено, що спірний заповіт записаний керуючою справами виконавчого комітету Великобілозерської сільської ради Великобілозерського району Запорізької області Гапотій Л. Г. зі слів заповідача. Виходячи з цього, ОСОБА_5 повинна була прочитати його (до підписання). Проте, як вбачається із спірного заповіту, він не був нею прочитаний, що є достатньою підставою для визнання його нікчемним.

Причини, через які ОСОБА_5 не змогла прочитати заповіт (фізична вада) у ньому не наведені. У заповіті взагалі не зазначено про те був він прочитаний заповідачем чи ні, а висновки суду про дотримання Гапотій Л. Г. положень частини 2 статті 1248 ЦК України є безпідставними, оскільки судами не встановлено, що заповіт було прочитано заповідачем та не встановлено наявності у ОСОБА_5 фізичних вад, які б перешкоджали їй його прочитати. Зважаючи на це, судами, крім іншого, було порушено вимоги статті 263, частини 1 статті 264, статті 367, 376 ЦПК України, що призвело до неправильного вирішення справи.

Зважаючи на вищенаведене, посвідчення заповіту було проведено з порушенням вимог статті 1248 ЦК України, а висновки судів відносно того, що зміст заповіту відповідав волі ОСОБА_5 є безпідставними, такими що не відповідають фактичним обставинам справи та зібраним у ній доказами в цій частині оскаржувані рішення ухвалені без врахування висновків Верховного Суду щодо застосування у подібних правовідносинах частини 2 статті 1248, статті 1257 ЦК України, пункту 1.4.

Розділу III Порядку вчинення нотаріальних дій посадовими особами органів місцевого самоврядування (затвердженого наказом Мінюсту України від 11 листопада 2011 року № 3306/5), а саме: Верховний Суд у постанові від 23 жовтня 2019 року у справі № 299/2546/15-ц, застосовуючи до спірних правовідносин положення статей 1247,1248,1251,1257, а також Порядок вчинення нотаріальних дій посадовими особами органів місцевого самоврядування, затверджений наказом Міністерства юстиції України від 11 листопада 2011 року № 3306/5 зазначив, що Правила посвідчення заповітів визначено положеннями пункту 1.4. Порядку вчинення нотаріальних дій посадовими особами органів місцевого самоврядування. Заповіт має бути складений у письмовій формі, із зазначенням місця і часу складення заповіту, дати та місця народження заповідача та підписаний особисто заповідачем. Посадова особа органу місцевого самоврядування посвідчує заповіт, який написаний заповідачем власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. Посадова особа органу місцевого самоврядування може на прохання особи записати заповіт з її слів власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. У цьому разі заповіт має бути прочитаний уголос та підписаний заповідачем, про що ним зазначається у заповіті перед його підписом. Вищевказаним порядком визначено передумови, за наявності яких посвідчення має відбуватися за обов'язкової присутності не менш як двох свідків: це має місце, якщо заповідач через фізичні вади не може сам прочитати заповіт.

Тільки у такому випадку відсутні підстави, передбачені статтею 1257 ЦК України, для визнання оспорюваного заповіту недійсним, і за умови встановлення таких обставин (фізичні вади у заповідача) вказані норми матеріального права будуть застосовані правильно.

Аналогічних висновків Верховний Суд дійшов у справі № 388/281/17 (постанова від 13 березня 2019 року).

Також слід зазначити, що підписання заповіту замість заповідача іншою особою можливе не з будь-якої причини, а лише за умови наявності у заповідача фізичної вади, хвороби або існування іншої причини (наприклад, відсутність пальців руки, неписьменності), які безпосередньо впливають на його здатність підписувати документи.

Верховний Суд у постанові від 23 жовтня 2019 року у справі № 753/22573/15-ц навів висновок щодо застосування у подібних правовідносинах частини 4 статті 207, статей 1247,1248,1252,1253, з якого вбачається, що в таких справах необхідно встановити обставини хвороби або фізичну ваду, які унеможливили особистий підпис у заповіті. У справі № 753/22573/15-ц судами було встановлено, що слабкість рук не передбачена Міжнародним класифікатором хвороб, тобто не є ані хворобою, ані фізичною вадою, а тому не може бути підставою неможливості підписання заповіту особисто заповідачем.

Тобто, "перенесення інсульту", про що зазначено у спірному заповіті як про причину неможливості його підписання заповідачем, не є підставою для підписання заповіту іншою особою.

Таким чином, висновки судів про наявність обставин, які перешкоджали ОСОБА_5 підписати заповіт (як і прочитати його), дотримання форми та порядку посвідчення спірного заповіту є хибними, а оскаржувані рішення ухвалені без врахування висновку Верховного Суду у справі № 753/22573/15-ц та висновків, наведених нижче (щодо застосування статей 207, 1247, 1248, 1257 ЦК України).

Так, Верховний Суд у постанові від 13 лютого 2019 року у справі № 473/1584/16-ц вказав, що відсутність передбачених законом підстав для підписання заповіту замість заповідача іншою особою є порушення вимог щодо його форми.

В ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 червня 2017 року у справі № 2332/1889/15-ц суд, урахувавши вимоги статей 207, 1247, 1248 ЦК України, погодився із визнанням заповіту нікчемним через те, що обставин вади зору заповідача, хвороба рук, які унеможливили особистий підпис, не встановлено. Тобто суд касаційної інстанції, застосовуючи положення вказаних норм права дійшов висновку про те, що тільки хвороба рук заповідача, яка унеможливлює підписання заповіту є підставою для його підписання іншою особою.

Відзиву на касаційну скаргу не надходило.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що 10 серпня 2016 року ОСОБА_5 склала заповіт, посвідчений секретарем Трудової сільської ради Великобілозерського району Запорізької області Безбісною Н. О., яким заповіла позивачу земельну ділянку розміром 8,16 га, розташовану на території Трудової сільської ради с. Велика Білозерка. Іншим спадкоємцем за цим заповітом була ОСОБА_2 (а. с. 9).

07 вересня 2018 року ОСОБА_5 на випадок своєї смерті склала новий заповіт, згідно якого належний їй житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 заповідає ОСОБА_2, належну їй на праві власності земельну ділянку площею 8,16 га, що знаходиться на території Трудової сільської ради Великобілозерського району Запорізької області заповідає відповідачам ОСОБА_4 та ОСОБА_4, а раніше складений заповіт від 10 серпня 2016 року за реєстраційним № 647, цим заповітом скасовує (а. с. 98-99).

Вказаний заповіт записаний та посвідчено керуючою справами виконавчого комітету Великобілозерської сільської ради Гапотій Л. Г., у присутності свідків ОСОБА_8, ОСОБА_9, які зачитали цей заповіт уголос та поставили свої підписи на ньому та підписано іншою особою ОСОБА_6, у зв'язку з перенесеним інсультом заповідача ОСОБА_5. В заповіті зазначено, що особу ОСОБА_6, яка підписала заповіт, установлено, справжність її підпису перевірено. Особу ОСОБА_8, ОСОБА_9 встановлено, справжність їх підписів перевірено. Даний заповіт зареєстрованого в реєстрі за № 167 (а. с. 98-99).

Згідно копії витягу зі спадкового реєстру (заповіти/спадкові договори) заповіт від імені ОСОБА_5 є чинним (а. с. 82-108).

ІНФОРМАЦІЯ_1 померла мати позивача ОСОБА_5, що підтверджується свідоцтвом про смерть Серія НОМЕР_1 від 21 вересня 2018 року (а. с. 17).

Після смерті ОСОБА_5 відкрилася спадщина, зокрема на земельну ділянку площею 8,16 га, що знаходиться на території Трудової сільської ради Великобілозерського району Запорізької області та житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1.

Із заявою про прийняття спадщини звернувся ОСОБА_1 на підставі закону (а. с. 83).

ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, у встановлений законом строк також звернулися до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини за заповітом після смерті свекрухи та своєї бабусі ОСОБА_5 (а. с. 96, а. с. 103, а. с. 105).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини 3 статті 3 ЦПК Українипровадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до частин 1 , 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій відповідають вказаним вимогам закону.

Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваних судових рішень, обговоривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про залишення без задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів.

Усебічність та повнота розгляду передбачає з'ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв'язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об'єктивне з'ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Відповідно до частин 1 -5 статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити частин 1 -5 статті 203 ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно частин 1 та 2 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частин 1 та 2 статті 215 ЦК України.

Відповідно до статей 1233, 1234 ЦК України заповіт є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті. Право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Право на заповіт здійснюється особисто. Вчинення заповіту через представника не допускається.

Загальні вимоги до форми заповіту та порядку його посвідчення встановлені статтями 1247, 1248 ЦК України, відповідно до яких заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення. Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем. Якщо особа не може особисто підписати заповіт, він підписується відповідно до статтями 1247, 1248 ЦК України.

Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтями 1247, 1248 ЦК України.

Відповідно до статті 1248 ЦК України нотаріус посвідчує заповіт, який написаний заповідачем власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів.

Нотаріус може на прохання особи записати заповіт з її слів власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. У цьому разі заповіт має бути вголос прочитаний заповідачем і підписаний ним. Якщо заповідач через фізичні вади не може сам прочитати заповіт, посвідчення заповіту має відбуватися при свідках (стаття 1253 ЦК України).

Частина 1 статті 1257 ЦК України заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК України.

Недійсними є заповіти: 1) в яких волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі; 2) складені особою, яка не мала на це права (особа не має необхідного обсягу цивільної дієздатності для складання заповіту); 3) складені з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення (відсутність нотаріального посвідчення або посвідчення особами, яке прирівнюється до нотаріального, складання заповіту представником тощо).

Крім того, стаття 1251 ЦК України передбачає, що якщо у населеному пункті немає нотаріуса, заповіт, може бути посвідчений уповноваженою на це посадовою особою відповідного органу місцевого самоврядування.

Відповідно до змісту статті 37 Закону України "Про нотаріат" у населених пунктах, де немає нотаріусів, уповноважені на це посадові особи органу місцевого самоврядування вчиняють такі нотаріальні дії: 1) вживають заходів щодо охорони спадкового майна; 2) посвідчують заповіти (крім секретних); 3) видають дублікати посвідчених ними документів; 4) засвідчують вірність копій (фотокопій) документів і виписок з них; 5) засвідчують справжність підпису на документах.

При вчиненні наведених нотаріальних дій посадові особи органу місцевого самоврядування діють відповідно до Порядку вчинення нотаріальних дій посадовими особами органів місцевого самоврядування, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 11 листопада 2011 року № 3306/5, за змістом пункту 1.2 якого нотаріальні дії вчиняють посадові особи, на яких за рішенням відповідного органу місцевого самоврядування покладено вчинення цих дій.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з вимогами ЦПК України учасники справи мають передбачені процесуальним законом права і обов'язки. Обов'язок доказування певних обставин лежить на стороні, яка посилається на них як на підставу своїх вимог та заперечень.

Недоведеність обставин, на наявності яких наполягає позивач - є підставою для відмови у позові; а у разі, якщо на тому наполягає відповідач - для відхилення його заперечень проти позову.

У випадку невиконання учасником справи його обов'язку із доведення відповідних обставин необхідними доказами, такий учасник має усвідомлювати та несе ризик відповідних наслідків, зокрема, відмови у задоволенні позовних вимог, у зв'язку із їх недоведеністю.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, дійшов правильного висновку про те, що заповіт від 07 вересня 2018 року за формою та порядком посвідчення відповідає вимогам статей 1247, 1248 ЦК та розділу ІІ глави 3 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5.

Доводи касаційної скарги про те, що текст заповіту, за відсутності для того підстав, був підписаний іншою особою, а не заповідачем особисто, є необґрунтованими. У тексті заповіту вказано, що його підписала ОСОБА_6 через перенесений заповідачем інсульт, на її особисте прохання та у її присутності.

Посвідчення заповіту відбулося при двох свідках, які не є ані спадкоємцями за заповітом, ані членами сім'ї чи близькими родичами ОСОБА_5. Дієздатність свідків було перевірено керуючим справами виконавчого комітету Великобілозерської сільської ради.

Підписання заповіту іншою особою на прохання заповідача відбулося з дотриманням вимог закону та відображало дійсне волевиявлення заповідача на розпорядження своїм майном. Текст спірного заповіту був прочитаний вголос свідками ОСОБА_8 та ОСОБА_9. Позивачем не надано доказів на спростування цих обставин.

Отже суди дійшли обґрунтованого висновку про недоведеність позивачем обставин, які б могли свідчити про нікчемність заповіту.

Узагальнюючи викладене, Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про відсутність підстав вважати оспорюваний позивачем заповіт нікчемним, оскільки позивач не надав суду жодного належного та допустимого доказу порушення вимог чинного законодавства при його складанні чи посвідченні.

Доводи касаційної скарги щодо незаконності та необґрунтованості оскаржених судових рішень спростовуються змістом оспореного заповіту, іншими матеріалами справи, які не містять доказів відсутності вільного волевиявлення заповідача на складання заповіту і порушення визначених законом умов його складання, а також обґрунтованими висновками судів першої та апеляційної інстанцій.

Також є помилковим посилання у касаційній скарзі на не врахування судами висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року № 299/2546/15-ц, від 13 березня 2019 року № 388/281/17, від 23 жовтня 2019 року № 753/22573/15-ц, від 13 лютого 2019 року № 473/1584/16-ц, оскільки обставини у вказаних справах та обставини справи, яка розглядається, є різними, також є різним і доказування у цих справах.

Доводи касаційної скарги щодо внесення заповіту до Спадкового реєстру 23 жовтня 2018 року, тобто після смерті заповідача, є безпідставним, оскільки виявлене порушення є недостатньою підставою для встановлення факту порушення вимог щодо форми і посвідчення оспорюваного заповіту та як наслідок його нікчемності, оскільки, як встановлено судами, форма оспорюваного заповіту відповідає вимогам статті 1247 ЦК України та посвідчений у відповідності до вимог статті 1251 ЦК України.

Доводи касаційної скарги є аналогічними тим доводами, які були викладені в апеляційній скарзі та перевірялися судом апеляційної інстанції під час апеляційного розгляду цього спору.

Доводи касаційної скарги в їх сукупності зводяться до незгоди із висновками судів, невірного розуміння скаржником вимог чинного законодавства та власного тлумачення характеру спірних правовідносин. Такі доводи оцінені судом першої інстанції, були предметом перегляду судом апеляційної інстанції та не знайшли свого підтвердження.

Таким чином, Верховний Суд доходить висновку про відсутність підстав повторно відповідати на ті самі аргументи заявника, при цьому Верховний Суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі "Руїз Торія проти Іспанії", §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі "Хірвісаарі проти Фінляндії").

Суди першої й апеляційної інстанцій забезпечили повний та всебічний розгляд справи на основі наданих сторонами доказів, оскаржувані рішення відповідають нормам матеріального та процесуального права.

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Великобілозерського районного суду Запорізької області від 03 жовтня 2019 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 29 січня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Є. В. Петров

А. А. Калараш

С. П. Штелик