Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 06.03.2019 року у справі №272/442/18

Постанова

Іменем України

30 вересня 2020 року

м. Київ

справа № 272/442/18

провадження № 61-2826св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І. (суддя-доповідач),

суддів: Дундар І. О., Журавель В. І., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,

учасники справи:

позивач - сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "Хлібороб",

відповідачі: ОСОБА_1, товариство з обмеженою відповідальністю "Жива Нива",

третя особа -комунальне підприємство "Центр державної реєстрації",

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Хлібороб" на постанову Житомирського апеляційного суду від 09 січня 2019 року в складі колегії суддів: Миніч Т. І., Павицької Т. М., Трояновської Г. С.,

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2018 року СТОВ "Хлібороб" звернулося з позовом до ОСОБА_1, ТОВ "Жива Нива", третя особа -КП "Центр державної реєстрації", про визнання недійсним договору оренди землі, про визнання поновленим договору оренди землі.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 22 червня 2007 року між СТОВ "Хлібороб" та ОСОБА_1 було укладено договір оренди землі загальною площею 2,7603 га, що розташована на території Степківської сільської ради, Андрушівського району, Житомирської області, кадастровий номер земельної ділянки 1820388600:05:000:0172. Зазначений договір було укладено строком на десять років. Державна реєстрація зазначеного договору була здійснена 17 жовтня 2007 року Андрушівським РВ Житомирської регіональної філії "Центр державного земельного кадастру" та зареєстровано в державному реєстрі земель за №
040720200217. Відповідно до пункту 8 договору оренди землі договір укладено на десять років. Після закінчення строку договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 30 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію".

Згідно положень договору оренди землі, а також норм чинного законодавства України, на адресу ОСОБА_1 було направлено лист-повідомлення від 12 вересня 2017 року, в якому СТОВ "Хлібороб" повідомило її про намір скористатись своїм переважним правом оренди та продовжити дію договору оренди землі. До зазначеного листа-повідомлення було додано проект додаткової угоди від 12 вересня 2017 року до договору оренди землі від 22 червня 2007 року, в якій запропоновано ОСОБА_1 продовжити дію договору оренди землі до 17 жовтня 2027 року на тих самих умовах, що передбачені договором та цією додатковою угодою, якщо інше не передбачено законодавством України. Також зазначеною додатковою угодою було збільшено орендну плату у розмірі 10 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, що становить 11 106,64 грн. Окрім того пунктом 4 зазначеної додаткової угоди передбачалося, що орендар протягом 3 (трьох) банківських днів з моменту державної реєстрації додаткової угоди до договору оренди землі передає орендодавцю разовий платіж в розмірі 3 000 грн, в якості винагороди орендодавцю за підписання цієї додаткової угоди. Не дивлячись на те, що позивач направив цінного рекомендованого листа на адресу ОСОБА_1, що підтверджується копією рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, копією опису вкладення до цінного листа від 13 вересня 2017 року, повідомлення про вручення зазначеного поштового відправлення ОСОБА_1 до позивача, з не залежних від останнього причин повернулося без зазначення інформації про вручення адресату.

Проте позивач вчинив всі передбачені чинним законодавством України та договором оренди дії, що спрямовані на повідомлення ОСОБА_1 про використання свого переважного права оренди зазначеної вище земельної ділянки.

Проте на наступний день після відправлення позивачем листа-повідомлення з проектом додаткової угоди до договору оренди на адресу ОСОБА_1, а саме - 14 вересня 2017 року, на адресу СТОВ "Хлібороб" ОСОБА_1 було направлено заяву, якою вона повідомляє СТОВ "Хлібороб" про своє бажання припинити дію договору оренди земельної ділянки від 22 червня 2007 року, кадастровий номер 1820388600:05:000:0172, площею 2,7603 га. На думку позивача, вказані обставини свідчать про те, що після отримання ОСОБА_1 надісланого на її адресу позивачем листа-повідомлення разом із проектом додаткової угоди, ОСОБА_1 не повідомила позивача про результати розгляду направленої на її адресу пропозиції щодо укладення договору оренди на новий строк, уклала щодо тієї самої земельної ділянки договір оренди із ТОВ "Жива Нива", чим фактично порушила та не визнала переважного права позивача на поновлення договору оренди землі, оскільки в своїй заяві від 14 вересня 2017 року ОСОБА_1 не посилається на пропозицію позивача, яка була надана в додатковій угоді та листі-повідомленні, що були надіслані на її адресу та жодним чином не пояснює причин відмови від наданої позивачем пропозиції.

Згідно отриманої представником позивача інформаційної довідки № 119711082 від 04 квітня 2018 року з державного реєстру речових прав на нерухоме майно позивачу стало відомо, що ОСОБА_1 уклала договір оренди належної їй на праві власності земельної ділянки загальною площею 2,7603 га, кадастровий номер 1820388600:05:000:0172 з ТОВ "Жива Нива". Відповідно до зазначеної інформаційної довідки договір оренди землі було укладено між ОСОБА_1 та ТОВ "Жива Нива" 20 червня 2017 року та зареєстровано згідно рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень номер 35988746 від 05 липня 2017 року. Позивач вважає, що ОСОБА_1 було грубо порушено переважне право позивача на укладення договору оренди землі на новий строк, яким мав намір скористатися позивач та зробив для цього всі передбачені чинним законодавством дії з дотриманням процедури, визначеної статтею 33 Закону України "Про оренду землі". Окрім того, укладений між ОСОБА_1 та ТОВ "Жива Нива" договір оренди землі 20 червня 2017 року та зареєстровано згідно рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень номер 35988746 від 05 липня 2017 року створив ситуацію подвійної реєстрації договору оренди, оскільки оспорюваний договір оренди між відповідачами було укладено тоді, коли продовжував діяти договір оренди землі між сторонами від 22 червня 2007 року.

Враховуючи, що договір від 22 червня 2007 року набув чинності в момент реєстрації 17 жовтня 2007 року, а земельну ділянку належну відповідачу було передано за актом від 22 червня 2007 року, право володіння і користування, речове право оренди вказаною земельною ділянкою, вибуло із відання ОСОБА_1 і було передано позивачу.

У подальшому позивач зазначив, що договір оренди землі, укладений між ОСОБА_1 та ТОВ "Жива Нива" 20 червня 2017 року, було розірвано. Натомість 02 квітня 2018 року між ОСОБА_1 та ТОВ "Жива Нива" було укладено новий договір оренди землі, правво оренди за яким зареєстровано 22 червня 2018 року номер 41740023.

СТОВ "Хлібороб", з урахуванням уточнення позовних вимог, просило:

визнати недійсним договір оренди землі, укладений між ОСОБА_1 та ТОВ "Жива Нива" 02 квітня 2018 року 2017 року, загальною площею 2,7603 га, що розташована на території Степківської сільської ради Андрушівського району Житомирської області, кадастровий номер земельної ділянки 1820388600:05:000: 0172 та зареєстровано згідно рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень номер 41740023 від 22 червня 2018 року;

скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень номер 41740023 від 22 червня 2018 року, прийняте державним реєстратором Високівської сільської ради Черняхцвського району Житомирської області Богушем О. В. ;

визнати поновленим договір оренди землі, укладений 22 червня 2007 року між СТОВ "Хлібороб" та ОСОБА_1 щодо земельної ділянки загальною площею 2,7603 га., що розташована на території Степківської сільської ради Андрушівського району Житомирської області, кадастровий номер земельної ділянки 1820388600:05:000:0172, зареєстрованого в державному реєстрі земель 17 жовтня 2007 року за № 040720200217;

визнати укладеною додаткову угоду від 12 вересня 2017 до договору оренди землі від 22 червня 2007 року між СТОВ "Хлібороб" та ОСОБА_1 щодо земельної ділянки загальною площею 2,7603 га, що розташована на території Степківської сільської ради, Андрушівського району, Житомирської області, кадастровий номер земельної ділянки 1820388600:05:000:0172, за умовами якої строк дії договору продовжено до 17 жовтня 2027 року та збільшено розмір орендної плати до 10 % від нормативної грошової оцінки, що становить 11 106,64 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Андрушівського районного суду Житомирської області від 09 жовтня 2018 року позовні вимоги задоволено.

Визнано недійсним договір оренди землі, укладений між ОСОБА_1 та ТОВ "ЖИВА НИВА" 02 квітня 2018 року, загальною площею 2,7603 га, розташованої на території Степківської сільської ради, Андрушівського району, Житомирської області, кадастровий номер земельної ділянки 1820388600:05:000:0172,зареєстрований згідно рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за номером 41740023 від 22 червня 2018 року.

Скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень номер 41740023 від 22 червня 2018 року, прийняте державним реєстратором Високівської сільської ради, Черняхівського району, Житомирської області Богушем Олександром Васильовичем.

Визнано поновленим договір оренди землі, укладений 22 червня 2007 року між СТОВ "Хлібороб" та ОСОБА_1 щодо земельної ділянки загальною площею 2,7603 га., розташованої на території Степківської сільської ради, Андрушівського району, Житомирської області, кадастровий номер земельної ділянки 1820388600:05:000:0172, зареєстрованого в державному реєстрі земель 17.10.2007 року за № 040720200217.

Визнано укладеною додаткову угоду від 12 вересня 2017 року до договору оренди землі від 22 червня 2007 року між СТОВ "Хлібороб" та ОСОБА_1 щодо земельної ділянки загальною площею 2,7603 га, що розташована на території Степківської сільської ради, Андрушівського району, Житомирської області, кадастровий номер земельної ділянки 1820388600:05:000:0172, за умовами якої строк дії договору продовжено до 17 жовтня 2027 року та збільшено розмір орендної плати до 10 % відсотків від нормативної грошової оцінки, що становить 11 106,64 грн.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що:

позивачем були здійснені всі, передбачені пунктом 8 договору, статтею 33 Закону України "Про оренду землі", дії, що спрямовані на пролонгацію договору оренди з використанням свого переважного права. Відповідно до висновку Верховного Суду України, викладених у постановах від 12 жовтня 2016 року у справі № 6-1282цс16, від 23 листопада 2016 року у справі № 6-2540цс16, від 06 вересня 2017 року у справі № 6-2539цс16 за відсутності заперечень орендодавця щодо поновлення договору оренди землі з попереднім добросовісним орендарем та за відсутності попереднього повідомлення останнього щодо наміру укладення нового договору оренди з новим орендарем, право особи на реалізацію свого переважного права, що передбачено статтею 777 ЦК України та статтею 33 Закону України "Про оренду землі", буде порушено, а така поведінка орендодавця відносно попереднього орендаря буде недобросовісною. Заява ОСОБА_1 про бажання припинити дію договору датована 14 вересня 2017 року. Будь-яких інших заяв чи повідомлень від ОСОБА_1 жодним з учасників справи до суду не надано. Тому суд першої інстанції зробив висновок, що позивач у місячний термін з моменту вручення листа-повідомлення не отримав відповіді на свій лист-повідомлення від 12 вересня 2017 року щодо пропозиції про пролонгацію договору оренди землі;

згідно висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 15 квітня 2015 року у справі № 6-55цс15, в разі невизнання орендодавцем права орендаря, передбаченого статтею 33 Закону України "Про оренду землі", на укладення договору оренди земельної ділянки на новий строк таке право підлягає захисту судом за позовом орендаря шляхом визнання недійсним договору оренди цієї самої земельної ділянки, укладеного орендодавцем з іншим орендарем, на підставі пункту 2 частини 2 статті 16 ЦК України;

позовні вимоги про державну реєстрацію договору оренди землі, укладеного між ОСОБА_1 та ТОВ "Жива Нива", похідні від визнання недійсним оспорюваного договору оренди і також підлягають задоволенню;

крім того підлягають задоволенню позовні вимоги щодо визнання додаткової угоди від 12 вересня 2017 року до договору оренди землі від 22 червня 2007 року між СТОВ "Хлібороб" та ОСОБА_1 укладеними, оскільки є невід'ємною складовою такого договору та способом захисту порушеного переважного права позивача.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Житомирського апеляційного суду від 09 січня 2019 року, апеляційну скаргу ТОВ "Жива Нива" задоволено. Рішення Андрушівського районного суду Житомирської областівід 09 жовтня 2018 року скасовано та ухвалено нове рішення.

У задоволенні позовних вимог СТОВ "Хлібороб" відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що:

відповідно до частини 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі" у разі якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди і за відсутності протягом одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі такий договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором. Такий спосіб поновлення договору оренди може мати місце лише тоді, коли сторони до закінчення строку дії договору вчиняли дії, передбачені частинами 1 -5 статті 33 Закону України "Про оренду землі";

листом від 14 вересня 2017 року ОСОБА_1 повідомила СТОВ "Хлібороб" про те, що не бажає продовжувати строк дії договору оренди землі від 22 червня 2007 року.

Таким чином подальше направлення СТОВ "Хлібороб" пропозиції про продовження відносин оренди, так само, як і продовження користування земельною ділянкою після закінчення строку оренди, при наявності вираженого волевиявлення орендодавця про відмову від продовження строку оренди, не може виступати підставою для поновлення орендних відносин між сторонами;

за змістом частини 4 статті 33 Закону України "Про оренду землі" договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором. У разі поновлення договору оренди землі умови договору можуть бути змінені за згодою сторін з укладенням додаткової угоди. У разі недосягнення домовленості щодо орендної плати чи інших істотних умов договору, переважне право орендаря на укладення договору оренди землі припиняється. Проект додаткової угоди до договору оренди земельної ділянки, направлений позивачем, містить інші умови, ніж сам договір оренди, а саме підприємством запропоновано змінити розмір орендної плати. Проте між позивачем та ОСОБА_1 не досягнуто домовленості щодо істотних умов договору оренди землі, що підтверджується змістом листів сторін. Тому СТОВ "Хлібороб" втратило своє переважне право на укладення договору оренди земельної ділянки на новий строк. Аналогічні висновки щодо застосування норм права викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2018 року у справі № 594/376/17-ц, у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 379/338/16-ц, у постановах Верховного Суду від 19 вересня 2018 року (справа №683/3656/16-ц), від 20 вересня 2018 року (справа № 384/648/17-ц), від 17 жовтня 2018 року (справи № 395/1425/16-ц, № 395/1437/16-ц);

встановивши, що орендодавець виразила волевиявлення щодо відмови від продовження строку оренди, що не може виступати підставою для поновлення орендних відносин між сторонами, та між сторонами не досягнуто домовленості щодо істотних умов договору оренди землі, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність підстав для задоволення позову. Оскільки відсутні підстави для задоволення вимог про визнання недійсним договору оренди землі, укладеного між ОСОБА_1 та ТОВ "Жива Нива" 20 червня 2017 року, загальною площею 2,7603 га, що розташована на території Степківської сільської ради, Андрушівського району, Житомирської області, кадастровий номер земельної ділянки 1820388600:05:000:0172 та зареєстровано згідно рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень номер 35988746 від 05.07.2017, тому не підлягають задоволенню інші позовні вимоги, які є похідними від вимоги про визнання недійсним договору оренди землі.

Аргументи учасників справи

У лютому 2019 року СТОВ "Хлібороб" засобами поштового зв'язку подало касаційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржену постанову та залишити в силі рішення суду першої інстанції, вирішити питання про розподіл судових витрат. При цьому посилається на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що:

ОСОБА_1 було порушене переважне право позивача на укладення договору оренди землі на новий строк, яким мав намір скористатися позивач та зробив для цього всі передбачені чинним законодавством дії з дотриманням процедури, викладеної в статтею 33 Закону України "Про оренду землі";

державна реєстрація оспорюваного договору оренди землі відбулася 20 червня 2018 року, тобто, під час розгляду справи, що свідчить про те, що відповідачі свідомо продовжують порушувати права позивача щодо переважного права на укладення договору оренди землі;

заяви ОСОБА_1 від 14 вересня 2017 була надіслана на наступний день після того, як позивач надіслав ОСОБА_1 лист-повідомлення та додаткову угоду у порядку статті 33 Закону України "Про оренду землі", а тому така заява не може бути відповіддю на пропозицію позивача;

ОСОБА_1 була порушена частина 5 статті 33 Закону України "Про оренду землі", якою передбачений порядок відповіді орендодавця на пропозицію орендаря.

Апеляційний суд помилково вважаючи заяву ОСОБА_1 відмовою від продовження дії договору з позивачем у розумінні статті 33 Закону України "Про оренду землі", фактично зробив висновок про те, що орендодавець, в розумінні статті 33 Закону України "Про оренду землі", може вимовитись від пролонгації дії Договору З орендарем на майбутнє, тобто в будь-який час, не дочекавшись отримання пропозиції орендаря щодо пролонгації договору;

при відмові орендодавця від продовження договору оренди з попереднім орендарем, така відмова орендодавця повинна бути вмотивованою, що відповідає висновку Верховного Суду України, викладеному у постанові 25 лютого 2015 року в справі № 6-219цс14. Заперечення орендодавця щодо невідповідності листа-повідомлення із проектом додаткової угоди вимогам закону мають бути обґрунтованими і містити конкретні посилання на порушення закону, зазначені у листі-повідомленні або проекті додаткової угоди, або містити конкретні істотні умови договору, щодо яких орендодавець пропонує зміни;

апеляційний суд: допустив до участі у справі представника ТОВ "Жива Нива" Орехова Р. В., який діяв на підставі довіреності; зазначив третьою особою Житомирську обласну філію КП "Центр державної реєстрації", замість державного реєстратора Високівської сільської ради Черняхівського району Житомирської області Богуш О. В.

Рух справи

Ухвалою Верховного Суду від 14 лютого 2019 року відкрито касаційне провадження у справі.

Ухвалою Верховного Суду від 27 березня 2019 року відмовлено в задоволенні клопотання СТОВ "Хлібороб", яке підписано представником Москаликом В. В. про зупинення виконання постанови Житомирського апеляційного суду від 09 січня 2019 року.

У пункті 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-IX, який набрав чинності 08 лютого 2020 року, встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-IX, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-IX.

Ухвалою Верховного Суду від 17 вересня 2020 року справу призначено до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду

Колегія суддів відхиляє аргументи, які викладені у касаційній скарзі, з таких мотивів.

Суди встановили, що22 червня 2007 року між СТОВ "Хлібороб" та ОСОБА_1 було укладено договір оренди землі, загальною площею 2,7603 га, що розташована на території Степківської сільської ради, Андрушівського району, Житомирської області, кадастровий номер земельної ділянки 1820388600:05:000:0172.

Зазначений договір було укладено строком на десять років.

Державна реєстрація зазначеного договору була здійснена 17 жовтня 2007 року Андрушівським РВ Житомирської регіональної філії "Центр державного земельного кадастру" та зареєстровано в державному реєстрі земель за № 040720200217.

На адресу ОСОБА_1 було направлено лист-повідомлення від 12 вересня 2017 року, в якому СТОВ "Хлібороб" повідомило її про намір скористатись своїм переважним правом оренди та продовжити дію договору оренди землі. До зазначеного листа-повідомлення було додано проект додаткової угоди від 12 вересня 2017 року до договору оренди землі від 22 червня 2007 року, в якому запропоновано ОСОБА_1 продовжити дію договору оренди землі до 17 жовтня 2027 року на тих самих умовах, що передбачені договором та цією додатковою угодою, якщо інше не передбачено законодавством України.

Також зазначеною додатковою угодою було збільшено орендну плату у розмірі 10 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, що становить 11 106,64. Окрім того пунктом 4 зазначеної додаткової угоди передбачалося, що орендар протягом 3 (трьох) банківських днів з моменту державної реєстрації додаткової угоди до договору оренди землі передає орендодавцю разовий платіж у розмірі 3 000 грн, в якості винагороди орендодавцю за підписання цієї додаткової угоди.

Разом з тим 14 вересня 2017 року ОСОБА_1 на адресу позивача було направлено заяву, якою вона повідомила СТОВ "Хлібороб" про своє бажання припинити дію договору оренди земельної ділянки від 22 червня 2007 року, кадастровий номер 1820388600:05:000:0172, площею 2,7603 га.

У пунктах 28-32 договору оренди земельної ділянки, укладеного між ОСОБА_1 і СТОВ "Хлібороб", встановлено права та обов'язки орендодавця і орендаря відповідно до Закону України "Про оренду землі", яким визначаються умови укладення, зміни, припинення і поновлення договору оренди землі.

20 червня 2017 року ОСОБА_1 уклала договір оренди належної їй на праві власності земельної ділянки загальною площею 2,7603 га, кадастровий номер undefined з ТОВ "Жива Нива", який зареєстровано згідно рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень номер 35988746 від 05 липня 2017 року.

У частині 1 та 2 статті 2 ЦПК України закріплено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

У частині 1 статті 11 ЦПК України передбачено, що суд визначає в межах, встановлених частині 1 статті 11 ЦПК України, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Тлумачення вказаних норм свідчить, що завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту. Схожий за змістом висновок зроблений в постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19).

Згідно частини 1 статті 15, частини 1 статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Відповідно до частини 4 статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2018 року у справі № 594/376/17-ц (провадження № 14-65цс18) зазначено, що: "у разі недосягнення домовленості щодо орендної плати та інших істотних умов договору переважне право орендаря на укладення договору оренди землі припиняється. Орендодавець у місячний термін розглядає надісланий орендарем лист-повідомлення з проектом додаткової угоди, перевіряє його на відповідність вимогам закону, узгоджує з орендарем (за необхідності) істотні умови договору і, за відсутності заперечень, приймає рішення про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної та комунальної власності), укладає з орендарем додаткову угоду про поновлення договору оренди землі. За наявності заперечень орендодавця щодо поновлення договору оренди землі орендарю направляється лист-повідомлення про прийняте орендодавцем рішення. Частинами 8 та 9 статті 33 Закону України "Про оренду землі" передбачено, що додаткова угода до договору оренди землі про його поновлення має бути укладена сторонами у місячний строк в обов'язковому порядку. Відмова, а також наявне зволікання в укладенні додаткової угоди можуть бути оскаржені в суді. Ці положення узгоджуються із загальною нормою частини 1 статті 777 ЦК України. Тобто реалізація переважного права на поновлення договору оренди, яка передбачена частиною 1 статті 33 Закону України "Про оренду землі", можлива лише за умови дотримання встановленої цією нормою процедури і строків. Отже, для застосування частини 1 статті 33 Закону України "Про оренду землі" та визнання за орендарем переважного права на поновлення договору оренди згідно частини 1 статті 33 Закону України "Про оренду землі" необхідно встановити такі юридичні факти: орендар належно виконує свої обов'язки за договором; орендар до закінчення строку дії договору повідомив орендодавця в установлені строки про свій намір скористатися переважним правом укладення договору на новий строк; до листа-повідомлення орендар додав проект додаткової угоди; орендодавець протягом місяця не повідомив орендаря про наявність заперечень та своє рішення. Переважне право орендаря, яке підлягає захисту відповідно до статті 3 ЦПК України, буде порушене в разі укладення договору оренди з новим орендарем при дотриманні процедури повідомлення попереднього орендаря про намір реалізувати переважне право, продовження користування земельною ділянкою після закінчення строку дії договору оренди і відсутності протягом місяця після закінчення строку дії договору оренди заперечень орендодавця щодо поновлення договору".

У пунктах 42-44,46.1.-46.4. постанови Великої Палати Верховного Суду від 01 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18 (провадження № 14-436цс19) зазначено, що: "звернувшись із позовом за два тижні до закінчення строку дії первинних договорів оренди та не реалізувавши переважне право на продовження строку їх дії у передбачений ними строк, позивач заявив вимоги, які не могли забезпечити поновлення його права користування відповідними земельними ділянками. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що позивач звернувся до суду тоді, коли з огляду на встановлені процесуальним законом строки він завідомо не міг мати чинного права оренди земельних ділянок на момент набрання законної сили судовим рішенням про задоволення відповідного позову. Оскільки на час розгляду справи й ухвалення судом першої інстанції рішення від 27 листопада 2018 року строк дії первинних договорів оренди закінчився, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність у позивача права користування спірними земельними ділянками та внаслідок цього - про відмову у задоволенні позову. Велика Палата Верховного Суду вже зазначала, що орендодавець зобов'язаний не вчиняти дій, які би перешкоджали орендареві користуватися орендованою земельною ділянкою (абзац четвертий частини 2 статті 24 Закону України "Про оренду землі"); укладення договору оренди земельної ділянки під час дії іншого договору оренди цього ж об'єкта може перешкоджати первинному орендареві реалізувати його право користування відповідною ділянкою (див. постанови від 20 березня 2019 року у справі № 587/2110/16-ц, від 10 квітня 2019 року у справі № 587/2135/16-ц, від 2 жовтня 2019 року у справі № 587/2331/16-ц та від 15 січня 2020 року у справі № 587/2326/16-ц). Відомості Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вважаються правильними, доки не доведено протилежне (пункт 6.30 постанови від 2 липня 2019 року у справі № 48/340). Однією із загальних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини 1 статті 3 ЦК України).

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" до загальних засад державної реєстрації прав належить гарантування державою об'єктивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження. Тому суд має оцінювати наявність або відсутність добросовісності зареєстрованого володільця нерухомого майна (пункт 51 постанови від 26 червня 2019 року у справі № 669/927/16-ц). Добросовісна особа, яка придбаває нерухоме майно у власність або набуває інше речове право на нього, вправі покладатися на відомості про речові права інших осіб на нерухоме майно та їх обтяження (їх наявність або відсутність) з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (див. пункт 38 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17). Якщо особа, якій належить право оренди земельної ділянки (первинний орендар) за законодавством, що було чинним до 1 січня 2013 року, після настання цієї дати не зареєструвала її право в у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, то укладення наступного договору оренди того ж майна під час дії первинного договору оренди може порушити відповідне право первинного орендаря у разі, коли на підставі наступного договору оренди відповідна земельна ділянка передана у користування наступному орендареві, а право останнього - зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Така реєстрація унеможливлює внесення запису до вказаного реєстру про право оренди тієї ж ділянки первинним орендарем. У такому випадку суд може захистити право первинного орендаря тоді, коли на підставі відповідного судового рішення цей орендар зможе зареєструвати його право оренди у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Проте, означену можливість первинний орендар матиме тільки тоді, коли на момент набрання судовим рішенням про задоволення відповідного позову законної сили цей орендар матиме чинне право оренди, зокрема, якщо не спливе строк оренди чи буде поновленим первинний договір оренди. В іншому випадку в позові слід відмовити".

Згідно частини 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених частини 1 статті 81 ЦПК України.

Апеляційний суд встановив, що сторони за договором не досягли згоди щодо умов договору оренди на новий строк, орендарем не надано договору з умовами, які б були погоджені орендодавцем, що власник земельної ділянки-орендодавець у своєму листі вказував на відсутність наміру продовжувати договірні відносини з оренди землі, що беззаперечно свідчить про відсутність його волевиявлення на поновлення договору оренди землі від 22 червня 2007 року.

Наявність обґрунтованих заперечень зі сторони орендодавця стосовно поновлення договору з орендарем дає підстави для висновку, що переважне право орендаря, яке передбачено положеннями статті 33 Закону України "Про оренду землі" і може підлягати захисту відповідно до статті 3 ЦПК України, не порушено.

За таких обставин апеляційний суд зробив обґрунтований висновок про відмову у задоволенні позовних вимог.

Аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 квітня 2020 року у справі № 272/452/18 (провадження № 61-3112св19).

Згідно частини 2 статті 410 ЦПК України (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року) не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржена постанова ухвалена без додержання норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, що знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду. У зв'язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, оскаржену постанову - без змін, а тому судовий збір покладається на особу, яка подала касаційну скаргу.

Керуючись статтями 400, 410 (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року), 409,416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Хлібороб" залишити без задоволення.

Постанову Житомирського апеляційного суду від 09 січня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: І. О. Дундар

В. І. Журавель

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук