Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 18.06.2019 року у справі №182/1806/17

Постанова

Іменем України

07 серпня 2019 року

м. Київ

справа № 182/1806/17

провадження № 61-11021св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Бурлакова С. Ю., Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Коротуна В. М.,

учасники справи:

позивач - Акціонерне товариство Комерційний банк «ПРИВАТБАНК»,

відповідач - ОСОБА_1 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за позовом Акціонерного товариства Комерційного банку «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості,

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 01 квітня 2019 року у складі колегії суддів: Барильської А. П., Бондар Я. М., Зубакової В. П.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст заяви

У квітні 2017 року Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «ПРИВАТБАНК», правонаступником якого є Акціонерне товариство Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» (далі - АТ КБ «ПРИВАТБАНК», банк), звернулося до суду з указаним позовом, в якому просило стягнути з відповідача на свою користь 26 460,23 грн заборгованості за кредитним договором.

В обґрунтування заявлених вимог банк посилався на те, що 14 вересня 2010 року відповідач став клієнтом АТ КБ «ПРИВАТБАНК» ідентифікувався та ознайомився з Умовами та Правилами надання банківських послуг (далі - Умови), підписав Анкету-Заяву про приєднання до цих Умов, та отримав кредитну картку «Універсальна».

25 квітня 2013 року відповідачу переоформлено кредитну карту на престижну картку «Універсальна Gold», відповідно до тарифів якої ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 16 тис. грн, у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну карту зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 27,60 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом, з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.

У зв`язку з неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов`язань, станом на 28 лютого 2017 року виникла заборгованість у розмірі 26 460,23 грн, яка складається з: 13 654,34 грн заборгованості за кредитом; 11 069,69 грн заборгованості за процентами за користування кредитом; 500 грн штрафу (фіксованої частини); 1 236,20 грн штрафу (процентної складової).

Враховуючи наведене банк просив позов задовольнити.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Нікопольський міськрайонний суд Дніпропетровської області рішенням від 27 грудня 2018 року в задоволенні позову відмовив.

Рішення суду першої інстанції мотивовано відсутністю між сторонами договірних відносин, які виникли у зв`язку з підписанням 14 вересня 2010 року ОСОБА_1 анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку.

Короткий зміст рішення апеляційного суду

Дніпровський апеляційний суд постановою від 01 квітня 2019 року апеляційну скаргу АТ КБ «ПРИВАТБАНК» задовольнив частково. Рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 27 грудня 2018 року скасував та ухвалив нове рішення, яким позов задовольнив частково. Стягнув з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПРИВАТБАНК» 24 941,67 грн заборгованості за кредитним договором від 14 вересня 2010 року б/н, яка складається з: 13 654,34 грн заборгованості за кредитом; 9 623,44 грн заборгованості за процентам за користування кредитом; 500 грн штрафу (фіксованої частини); 1 163,89 грн штрафу (процентної складової). У решті позову відмовив. Вирішив питання про розподіл судових витрат.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що між сторонами укладено кредитний договір, умови якого відповідач виконує неналежним чином, у зв`язку з чим виникла заборгованість, яка підлягає стягненню з нього на користь позивача з урахуванням зменшеного розміру нарахованих банком процентів за користування кредитними коштами, оскільки вони нараховані за зміненими банком в односторонньому порядку тарифами, та, відповідно, зменшеного розміру штрафу (процентної складової).

Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву на неї, їх узагальнені аргументи

У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду 12 червня 2019 року, ОСОБА_1 просить скасувати постанову Дніпровського апеляційного суду від 01 квітня 2019 року і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що рішення суду апеляційної інстанції ухвалене з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

У матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази, що підтверджують суму наданого відповідачу кредиту та факт укладення банком з ним кредитного договору з відповідними умовами кредитування, а також встановлені суперечності в наданому банком розрахунку заборгованості та невідповідність первинних документів позивача.

В копії анкети-заяви, на яку банк посилається в позовній заяві, відсутні дані про тип кредитної картки, її номер, розмір процентної ставки та строк кредитування.

Відповідач наголошував, зокрема, на тому, що на Умовах та Правилах надання банківських послуг та Тарифах відсутні підписи сторін, однак цього апеляційний суд не врахував.

Суд першої інстанції повно та всебічно з`ясував обставини справи, зібраним доказам надав належну оцінку, в результаті чого дійшов до правильного висновку про недоведеність заявлених банком позовних вимог.

18 липня 2019 року до Верховного Суду надійшов відзив АТ КБ «ПРИВАТБАНК» на касаційну скаргу, мотивований тим, що рішення апеляційного суду є законним та обґрунтованим, ухвалене з дотриманням норм процесуального права та правильним застосуванням норм матеріального права. Аргументи касаційної скарги на увагу не заслуговують та спростовуються встановленими апеляційним судом фактичними обставинами справи.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 18 червня 2019 року поновлено ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження постанови Дніпровського апеляційного суду від 01 квітня 2019 року, відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області.

24 червня 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 17 липня 2019 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що 14 вересня 2010 року між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 укладено договір про надання банківських послуг шляхом підписання відповідачем анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг, за умовами якого позичальник отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку «Універсальна», яка 25 квітня 2013 року була перевипущена на «Універсальна Gold» зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 27,6 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Виконання банком умов кредитного договору підтверджується цифровим зображенням ОСОБА_1 з отриманою кредитною картою «Універсальна» (а. с.108), та з перевипущеною карткою «Універсальна Gold» і паспортом (а. с.163).

У зв`язку з неналежним виконанням боржником умов укладеного договору, утворилася заборгованість, яка станом на 28 лютого 2017 року, становить 26 460,23 грн та складається з: 13 654,34 грн заборгованості за кредитом, 11 069,69 грн заборгованості за відсотками за користування кредитом, 500 грн штрафу (фіксованої частини), 1 236,20 грн штрафу (процентної складової).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Колегія суддів дійшла висновку про наявність передбачених законом підстав для часткового задоволення касаційної скарги з огляду на наступне.

Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права

Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПРИВАТБАНК»).

Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Таким чином, в разі укладення договору кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави, стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави, стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).

У анкеті-заяві позичальника від 14 вересня 2010 року процентна ставка не зазначена.

Крім того, у цій анкеті-заяві, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру.

Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав у борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, зокрема заборгованість за відсотками за користування кредитними коштами, а також штрафи за несвоєчасну сплату кредиту і процентів за користування кредитними коштами.

Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 14 вересня 2010 року, посилався на Умови та Правила надання банківських послуг та Тарифи банку, які викладені на банківському сайті: https://privatbank.ua/terms/pages/70/ як невід`ємні частини спірного договору.

При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме цей витяг з Умов та Правил надання банківських послуг розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування.

Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в Умови та Правила споживчого кредитування. До такого висновку дійшов і Верховний Суд України у постанові від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15).

Колегія суддів вважає, що в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та Правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПРИВАТБАНК» у період - з часу виникнення спірних правовідносин (14 вересня 2010 року) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (10 квітня 2017 року), тобто кредитор міг додати до позовної заяви витяг з Умов і Правил надання банківських послуг у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.

За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та Правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, наданий банком витяг з Умов та Правил надання банківських послуг не може розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджує вказаних обставин.

Згідно з частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Надані позивачем Умови та Правила надання банківських послуг, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.

Аналогічна правова позиція про неможливість вважати складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору, однак щодо Умов надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка») (Стандарт) та, зокрема пункту 5.5 цих Умов, яким установлено позовну давність тривалістю в п`ять років, оскільки такі не містять підпису позичальника, а також через те, що у заяві останнього домовленості сторін щодо збільшення строку позовної давності немає, викладена у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15).

Наявність в указаних справах неоднакових редакцій та положень Умов та Правил банківських послуг не мають правового значення, оскільки в обох випадках вид банківського кредиту, з огляду на їхній характер, цільове спрямування та об`єкт кредитування є тотожним - споживче кредитування, а визначальним є не безпосередньо вид чи характеристика умов щодо яких сторони досягли згоди та уклали договір, а саме встановлення обставин про додержання письмової форми для цих умов, після чого їх можна буде розцінювати як невід`ємну складову змісту договору.

З тих же підстав не можна вважати складовою частиною кредитного договору витяг з Тарифів банку, оскільки вони також не містять підпису позичальника.

Колегія суддів вважає, що витяг з Умов та Правил надання банківських послуг та витяг з Тарифів банку, які містяться в матеріалах даної справи, не визнаються відповідачем та не містять його підпису, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 14 вересня 2010 року шляхом підписання заяви-анкети, а тому відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань.

Вказане не враховано судом апеляційної інстанцій під час вирішення питання щодо наявності правових підстав для стягнення з відповідача на користь АТ КБ «ПРИВАТБАНК» процентів за користування кредитом, штрафів відповідно до пункту 2.1.1.7.6 Умов та Правил надання банківських послуг, що призвело до неправильного застосування норм матеріального права. Зазначені вимоги позову не можуть бути задоволені у зв`язку з їх безпідставністю через відсутність передбаченого обов`язку відповідача по їх сплаті позивачу у анкеті-заяві від 14 вересня 2010 року, оскільки витяг з Умов та Правил надання банківських послуг, який викладений на банківському сайті: https://privatbank.ua/terms/pages/70/ та витяг з Тарифів банку не можуть вважатися складовою частиною спірного кредитного договору.

З наведених підстав, Верховний Суд приймає аргументи касаційної скарги ОСОБА_1 про те, що банк не довів, що саме надані ним Умови та Правила надання банківських послуг, а також витяг з Тарифів банку є складовою кредитного договору і що саме їх відповідач мав на увазі, підписуючи анкету-заяву позичальника, та відповідно брав на себе зобов`язання зі сплати винагороди та неустойки в разі порушення зобов`язання з повернення кредиту.

Вимог про стягнення процентів за користування позиченими коштами та інших сум за прострочення виконання грошового зобов`язання, з підстав та у розмірах встановлених актами законодавства, зокрема статтями 625, 1048 ЦК України позивач не пред`явив.

Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України.

Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України.

Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.

У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (частина перша статті 11 Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-XII «Про захист прав споживачів» (далі - Закон № 1023-XII).

Згідно з пунктом 22 частини першої статті 1 Закону № 1023-XII споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.

Конституційний Суд України у Рішенні у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року № 543/96-В «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» від 11 липня 2013 року у справі №1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно- правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.

Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з ОСОБА_1 АТ КБ «ПРИВАТБАНК» дотрималося вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону № 1023-XII, про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк.

Такі висновки, відповідають правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, провадження № 14-131цс19.

Відповідно до частин першої та четвертої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Отже, постанову апеляційного суду з підстав, передбачених статтею 412 ЦПК України, необхідно скасувати в частині стягнення: процентів за користування кредитними коштами - 9 623,44 грн та передбачених пунктом 2.1.1.7.6 Умов та Правил надання банківських послуг: 500 грн - штрафу (фіксованої частини), 1 163,89 грн - штрафу (процентної складової), відмовивши в задоволенні позовних вимог у цій частині.

Також колегія суддів звертає увагу, що укладений між сторонами кредитний договір від 14 вересня 2010 року у вигляді анкети-заяви, підписаної сторонами, не містить і строку повернення кредиту (користування ним).

Враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти у добровільному порядку АТ КБ «ПРИВАТБАНК» не повернуті, а також вимоги частини другої статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, колегія суддів уважає, що він вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов`язання виконати боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів.

Таким чином, апеляційний суд обґрунтовано зазначив про наявність правових підстав для стягнення у примусовому порядку з ОСОБА_1 суми непогашення тіла кредиту у розмірі 13 654,34 грн.

Аргументи касаційної скарги про неотримання відповідачем кредитних коштів спростовуються встановленими апеляційним судом обставинами справи та нормами матеріального права, що регулюють спірні правовідносини.

Щодо судових витрат

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Ураховуючи наведене, судові витрати сплачені сторонами у цій справі підлягають перерозподілу.

Оскільки позовні вимоги АТ КБ «ПРИВАТБАНК» підлягають задоволенню частково, то розмір сплаченого ним судового збору при зверненні до суду з цим позовом та з апеляційною скаргою до суду апеляційної інстанції підлягає стягненню з відповідача на його користь пропорційно задоволеним вимогам у загальній сумі 2 064 грн, а саме в розмірі 825,60 грн за подання позову та 1 238,40 грн за апеляційну скаргу (розмір заявлених вимог - 26 460,23 грн (100 %), розмір вимог, що підлягають задоволенню - 13 654,34 грн (51,6 %), розмір судового збору, що підлягав сплаті при звернення до суду з цим позовом - 1 600 грн (1 600 х 51,6 % : 100 % = 825,60).

Касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню, а тому сплачений ним судовий збір у сумі 3 200 грн за подання касаційної скарги підлягає стягненню з банку на його користь також пропорційно в розмірі 1 548,80 грн.

Керуючись статтями 141, 400, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Дніпровського апеляційного суду від 01 квітня 2019 року в частині вирішення позову Акціонерного товариства Комерційного банку «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 простягнення заборгованості з процентів за користування кредитом, та штрафів за невиконання умов кредитного договору скасувати.

В задоволенні позову Акціонерного товариства Комерційного банку «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення 11 069,69 грн заборгованості за процентами за користування кредитом, 500 грн штрафу (фіксованої частини, 1 236,20 грн штрафу (процентної складової) за невиконання умов кредитного договору відмовити.

Постанову Дніпровського апеляційного суду від 01 квітня 2019 року в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційного банку «ПРИВАТБАНК» 13 654,34 грн заборгованості за кредитом (тіло кредиту) залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційного банку «ПРИВАТБАНК» 2 064 грн (дві тисячі шістдесят чотири гривні) судового збору за подання позову та апеляційної скарги.

Стягнути з Акціонерного товариства Комерційного банку «ПРИВАТБАНК» на користь ОСОБА_1 1 548,80 грн (одна тисяча п`ятсот сорок вісім грн 80 коп.) витрат зі сплати судового збору за подання касаційної скарги.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий М. Є. Червинська

Судді С. Ю. Бурлаков

А. Ю. Зайцев

Є. В. Коротенко

В. М. Коротун