Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 21.06.2018 року у справі №2-6821/11

Постанова

Іменем України

07 червня 2018 року

м. Київ

справа № 2-6821/11

провадження № 61-29027 св 18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Усика Г. І. (суддя-доповідач), Кузнєцова В. О., Олійник А. С.,

учасники справи:

позивач - Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,

відповідач - ОСОБА_4,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на рішення Апеляційного суду Рівненської області від 15 червня 2017 року у складі колегії суддів: Бондаренко Н. В., Григоренка М. П., Шимківа С. С.,

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2011 року Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

На обгрунтування позовних вимог зазначав, що 26 вересня 2005 року між

ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_4 укладено кредитний договір

№ ROHIAK17120551, за умовами якого відповідач отримав кредит на придбання автомобіля та оплату страхових платежів у розмірі 46 911,00 грн на строк до

23 вересня 2010 року.

Внаслідок неналежного виконання відповідачем своїх зобов'язань за кредитним договором виникла заборгованість, яка станом на 26 серпня 2011 року становила 70 184,13 грн, що складалася з: 13 429, 33 грн - заборгованість за кредитом; 37 067,68 грн - заборгованість за процентами за користування кредитом; 1 320,29 грн - заборгованість по сплаті комісії за користування кредитом; 18 366,83 грн - пені за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання.

Заочним рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 15 лютого 2012 року позовні вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк» задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором у сумі 70 184,13 грн.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Ухвалою Рівненського міського суду Рівненської області від 18 серпня 2016 року заочне рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 15 лютого 2012 року скасовано, справу призначено до розгляду в загальному порядку.

Під час розгляду справи, ПАТ КБ «ПриватБанк» уточнив свої позовні вимоги та просив стягнути з ОСОБА_4 заборгованість за кредитним договором станом на 29 березня 2017 року у розмірі 39 418,01 грн, з яких 37 675,29 грн - заборгованість за відсотками та 1 742,72 грн - комісія.

У жовтні 2016 року ОСОБА_4 звернувся до суду із зустрічним позовом до ПАТ КБ «ПриватБанк» про припинення зобов'язань за кредитним договором.

На обгрунтування зустрічних позовних вимог зазначав, що він сплатив ПАТ КБ «ПриватБанк» значно більшу суму, ніж та, що підлягала поверненню за кредитним договором. Крім того, 20 березня 2009 року він передав банку належний йому на праві власності автомобіль, що перебував у заставі, та видав на представників ПАТ КБ «ПриватБанк» довіреність на право його реалізації. При цьому банк видав йому гарантійний лист про те, що він немає до нього жодних претензій щодо виконання кредитного договору. Заставний автомобіль був реалізований банком.

Посилаючись на наведене, просив припинити його зобов'язання по поверненню коштів за кредитним договором №ROHIAK17120551 від 26 вересня 2005 року.

Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 12 квітня 2017 року позовні вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк» задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором № ROHIAK17120551 у розмірі 39 418,01 грн, з яких

37 675,29 грн - заборгованість за відсотками, 1 742,72 грн - комісія.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_4 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_4 неналежним чином виконував зобов'язання за кредитним договором, коштів від реалізації заставного автомобіля недостатньо для погашення заборгованості за кредитом, а тому позивач має право на стягнення непогашених процентів та комісії.

Відмовляючи у задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_4, суд першої інстанції виходив із того, що відповідачем не доведено виконання зобов'язань за кредитним договором відповідно до статті 599 ЦК України.

Рішенням Апеляційного суду Рівненської області від 15 червня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 задоволено, рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 12 квітня 2017 року скасовано, ухвалено нове рішення.

У задоволенні позову ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовлено.

Зустрічний позов ОСОБА_4 до ПАТ КБ «ПриватБанк» про припинення зобов'язань за кредитним договором задоволено.

Припинено зобов'язання ОСОБА_4 за кредитним договором

№ROHIAK17120551, укладеним 26 вересня 2005 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_4

Рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що відповідач належним чином виконав свої зобов'язання за кредитним договором, зокрема у період з

24 жовтня 2005 року по 06 квітня 2017 року сплатив грошові кошти у розмірі 73 444,39 грн. При цьому ПАТ КБ «ПриватБанк», отримавши у період з

15 листопада 2006 року по 06 червня 2008 року від відповідача кошти у розмірі 18 356,37 грн, а також 09 вересня 2010 року - кошти від реалізації заставного автомобіля, не надав позичальнику письмовий звіт про результати продажу заставного автомобіля, не повідомив його про те, що вартості реалізованого автомобіля недостатньо для повного задоволення вимог заставодержателя.

У липні 2017 року до суду касаційної інстанції надійшла касаційна скарга ПАТ КБ «ПриватБанк», у якій заявник просив скасувати рішення Апеляційного суду Рівненської області від 15 червня 2017 року та залишити в силі рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 12 квітня 2017 року, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Касаційна скарга обгрунтована тим, що задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_4 про припинення зобов'язання за кредитним договором у зв'язку з їх виконанням, суд апеляційної інстанції не звернув увагу на те, що виручених від реалізації заставного автомобіля відповідача коштів у розмірі 31 157,00 грн виявилось недостатньо для погашення заборгованості за кредитним договором. Ураховуючи зазначене, розрахунок відсотків здійснюється до повного погашення заборгованості за кредитом на суму залишку такої заборгованості, що не було ураховано судом апеляційної інстанції. Сплата боргу в розмірі більшому за основний борг у два рази не свідчить про виконання відповідачем зобов'язань за кредитним договором належним чином, оскільки договором передбачено сплату відсотків, комісії та неустойки. Заборгованість за кредитним договором не сплачена у повному обсязі, а тому зобов'язання ОСОБА_4 не припинилися.

У жовтні 2017 року до суду касаційної інстанції надійшли заперечення ОСОБА_4 на касаційну скаргу, обгрунтовані тим, що виконання зобов'язань з повернення кредиту здійснено ним належним чином, заборгованість за кредитним договором відсутня, а тому зобов'язання за ним є припиненими внаслідок їх виконання. Посилання ПАТ КБ «ПриватБанк» на те, що коштів від реалізації заставного автомобіля було недостатньо для погашення заборгованості за кредитним договором є необгрунтованими, з огляду на те, що позивачем не надано доказів за яку фактичну ціну був проданий заставний автомобіль. На виконання зобов'язань за кредитним договором ним було сплачено 73 444,39 грн, тобто суму яка більш ніж в два рази перевищує тіло кредиту.

Відповідно до статті 388 ЦПК України, який набрав чинності з 15 грудня

2017 року, судом касаційної інстанції є Верховний Суд.

24 травня 2018 року справа передана до Верховного Суду.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Установлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення ухвалено з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують.

Судами попередніх інстанцій установлено, що 26 вересня 2005 року між Закритим акціонерним товариством комерційним банком «Приватбанк», правонаступником якого є ПАТ КБ «Приватбанк», та ОСОБА_4 укладено кредитний договір № ROHIAK17120551, за умовами якого

ОСОБА_4 отримав кредит на купівлю автомобіля у розмірі 34 580,00 грн та на сплату страхових платежів у розмірі 12 331,00 грн, зі сплатою відсотків у розмірі 1,25 процентів на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом, щомісячної комісії у розмірі 0,18 процентів від суми виданого кредиту, на строк до 23 вересня 2010 року.

На забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором

26 вересня 2005 року між ЗАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_4 укладено договір застави рухомого майна, згідно умов якого останній передав банку в заставу належний йому на праві власності автомобіль марки «ВАЗ - 21099»,

2005 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1.

30 жовтня 2006 року приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу вчинено виконавчий напис, відповідно до якого з ОСОБА_4 на користь ЗАТ КБ «Приватбанк» стягнуто заборгованість за зазначеним кредитним договором, яка утворилася станом на 24 жовтня

2006 року, та складалася із тіла кредиту в розмірі 31 866,08 грн, простроченої заборгованості по кредиту в розмірі 1 752,04 грн, відсотків за користування кредитом у розмірі 435,70 грн, прострочених відсотків у розмірі 883,38 грн, комісії у розмірі 62,24 грн, простроченої комісії у розмірі 124,48 грн, пені

59,98 грн, а всього 35 183,90 грн.

06 листопада 2006 року за вказаним виконавчим написом відкрито виконавче провадження.

На погашення кредитної заборгованості, ОСОБА_4 добровільно передав ПАТ КБ «ПриватБанк» автомобіль, що перебував у заставі, для подальшої його реалізації, та видав 10 березня 2009 року довіреність, якою уповноважив співробітників позивача розпоряджатися від його імені належним йому автомобілем марки «ВАЗ 21099», 2005 року випуску, реєстраційний номер

НОМЕР_1, в тому числі підписувати угоди про відчуження (продаж, міну, заставу, ренту, передачу в оренду, тощо) з метою погашення його зобов'язань перед ПАТ КБ «Приватбанк» за кредитним договором № ROHIAK17120551 від

26 вересня 2005 року.

Судами встановлено, що автомобіль марки «ВАЗ 21099», 2005 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1, був реалізований позивачем у 2010 році. Відповідно до меморіального ордеру № А0909SPA2Y від 09 вересня 2010 року на кредитний рахунок ОСОБА_4 зараховано кошти, отримані від продажу заставного автомобіля, у розмірі 31 157,00 грн.

Постановою державного виконавця відділу Державної виконавчої служби Рівненського міського управління юстиції від 14 липня 2010 року виконавче провадження з примусового виконання виконавчого напису нотаріуса закінчено на підставі пункту 9 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження», у зв'язку з письмовою вимогою стягувача від 11 травня

2010 року про повернення виконавчого документу без виконання.

За змістом статей 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Звертаючись до суду із позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором ПАТ КБ «ПриватБанк», з урахуванням уточнених позовних вимог, зазначало, що сплачених ОСОБА_4 у 2006-2008 роках грошових коштів на погашення кредитної заборгованості, а також коштів від реалізованого заставного майна (автомобіля) виявилося недостатньо для погашення усієї суми заборгованості, а тому просило стягнути з відповідача заборгованість за відсотками - 37 675,29 грн та комісію - 1 742,72 грн, а всього 39 418,01 грн.

Суд апеляційної інстанції перевірив надані сторонами докази на підтвердження наявності заборгованості за кредитним договором та встановив, що за період з 15 листопада 2006 року до 06 червня 2008 року відповідачем на погашення заборгованості було сплачено 18 356,37 грн, за період з 21 січня 2014 року по

06 квітня 2017 року - 8 026,44 грн, крім того, згідно меморіального ордеру №А0909SPA2Y від 09 вересня 2010 року зараховано на рахунок позичальника кошти у розмірі 31 157,00 грн, отримані від продажу заставного автомобіля. Загальна сума сплаченої заборгованості за період з 24 жовтня 2005 року по

06 квітня 2017 року згідно виписки з рахунку позичальника становить

73 444,39 грн.

Доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції не звернув увагу на недостатність отриманих від реалізації заставного автомобіля грошових коштів для погашення усієї заборгованості за кредитним договором, а тому банк має право на стягнення решти заборгованості, не підтверджені належними та допустимими доказами.

Відповідно до вимог частини третьої статті 10 та частини першої статті 60 ЦПК України 2004 року, обов'язок доказування і надання доказів покладається на кожну із сторін.

Заперечуючи проти позову, та звертаючись до суду із зустрічним позовом до ПАТ КБ «ПриватБанк» про припинення зобов'язань за кредитним договором їх виконанням, що вдвічі перевищує суму виданого йому кредиту, ОСОБА_4 надав суду квитанції про здійснення ним платежів за кредитним договором з відповідними розрахунками, та у зв'язку з наданням ПАТ КБ «ПриватБанк» суперечливої інформації щодо його заборгованості за кредитним договором, зазначеної у розрахунках заборгованості та виписці по кредитному договору, звернувся до банку з заявами про надання ПАТ КБ «ПриватБанк» детального розрахунку заборгованості за кредитним договором, з відображенням у ньому розміру внесених ним щомісячних платежів, що надавало б можливість перевірити правильність нарахованої банком заборгованості за кредитним договором, а також надати документи на підтвердження вартості проданого банком заставного автомобіля на погашення заборгованості за кредитним договором.

Такого розрахунку, а також документів, які б достовірно підтверджували дійсну вартість проданого на погашення заборгованості ОСОБА_4 заставного автомобіля, ПАТ КБ «ПриватБанк» не надав.

Надані ПАТ КБ «ПриватБанк» меморіальні ордери № А0909SPA2Y, №0901, №08ZZвід 09 вересня 2010 року про зарахування на кредитний рахунок ОСОБА_4 31 157,00 грн. від продажу заставного автомобіля, не є належними та допустимими доказами підтвердження вартості заставного автомобіля, якими б могли бути: договір купівлі-продажу автомобіля, документ, що підтверджує оцінку вартості цього автомобіля, платіжний документ, що підтверджує оплату покупцем вартості придбаного автомобіля.

З матеріалів справи убачається, що реалізація заставного автомобіля відбувалась у процесі примусового виконання виконавчого напису нотаріуса про стягнення з ОСОБА_4 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованості за кредитним договором № ROHIAK17120551 від 26 вересня 2005 року. За заявою стягувача від 11 травня 2010 року виконавче провадження було закінчено на підставі пункту 9 частини 1 статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» - у зв'язку з письмовою вимогою стягувача про повернення виконавчого документа без виконання. Наслідками закінчення виконавчого провадження з вказаних підстав, що передбачені статтею 38 Закону України «Про виконавче провадження», у редакції, яка була чинною на момент винесення постанови про закінчення виконавчого провадження, є неможливість повторного пред'явлення виконавчого документа до виконання.

Після реалізації заставного автомобіля, ПАТ КБ «ПриватБанк» не надало позичальнику письмовий звіт про результати продажу заставного автомобіля, не повідомило його про те, що вартість реалізованого заставного майна є недостатньою для повного задоволення вимог заставодержателя.

Ураховуючи наведене, а також те, що, з урахуванням уточнених позовних вимог, позивач не заявляв вимог про стягнення заборгованості по тілу кредиту з огляду на її відсутність, апеляційний суд дійшов правильного висновку про недоведеність позовних вимог ПАТ КБ «ПриватБанк». Натомість, оцінивши надані ОСОБА_4 докази, суд вважав, що зобов'язання по поверненню кредиту ним належно виконано, а тому обгрунтовано задовольнив його вимоги про припинення кредитного зобов'язання.

Про правильність висновку суду апеляційної інстанції щодо належного виконання ОСОБА_4 зобов'язань за кредитним договором свідчить і відсутність вимог ПАТ КБ «ПриватБанк» про стягнення заборгованості за тілом кредиту, яке відповідно до умов кредитного договору, що передбачають порядок розрахунків (розділ 3), погашається в останню чергу, після відшкодування збитків, пені, погашення простроченої заборгованості та нарахування відсотків за користування кредитом. За таких обставин нарахування банком процентів за користування кредитом та пені за несвоєчасне виконання зобов'язання є безпідставним.

Аналізуючи наведене, Верховний суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що суд апеляційної інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин, вірно застосував закон, що їх регулює, повно і всебічно дослідив матеріали справи та надав належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам,

Доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують, зводяться до переоцінки доказів, що відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень Верховного Суду.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 400, 401, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» залишити без задоволення.

Рішення Апеляційного суду Рівненської області від 15 червня 2017 року залишити без змін.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Г. І. Усик

В. О.Кузнєцов

А. С.Олійник