Історія справи

Постанова КЦС ВП від 07.05.2025 року у справі №166/1002/24

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 травня 2025 року

м. Київ

справа № 166/1002/24

провадження № 61-1827св25

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Заболоттівська спеціальна школа Волинської обласної ради,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Волинська обласна рада,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ратнівського районного суду Волинської області

від 01 жовтня 2024 року у складі судді Фазан О. З. та постанову Волинського апеляційного суду від 15 січня 2025 року у складі колегії суддів: Матвійчук Л. В., Федонюк С. Ю., Осіпука В. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

1. У червні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до Заболоттівської спеціальної школи Волинської обласної ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Волинська обласна рада, про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

2. На обґрунтування позовних вимог зазначала, що вона із 31 серпня 2010 року працювала на посаді вчителя фізичного виховання та вихователя Заболоттівської спеціальної школи Волинської обласної ради.

3. Наказом т.в.о. директора Заболоттівської спеціальної школи Волинської обласної ради ОСОБА_5 № 36 к/тр від 27 травня 2024 року її звільнено з посади вчителя фізичної культури на підставі пункту 3 частини першої статті 41 Кодексу законів про працю України у зв`язку із вчиненням аморального проступку, несумісного із продовженням роботи.

4. Підставою звільнення слугувала заява учениці 9 класу Заболоттівської спеціальної школи Волинської обласної ради ОСОБА_2 про вчинення нею як вчителем булінгу щодо вказаної учениці.

5. Вважає звільнення з роботи незаконним та безпідставним, оскільки не вчиняла жодного аморального проступку та булінгу щодо вказаної учениці.

6. Із урахуванням зазначеного просила суд поновити її на посаді вчителя фізичної культури Заболоттівської спеціальної школи Волинської обласної ради та стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Короткий зміст судових рішень

7. Рішенням Ратнівського районного суду Волинської області від 01 жовтня

2024 року, залишеним без змін постановою Волинського апеляційного суду від 15 січня 2025 року, у задоволені позову ОСОБА_1 відмовлено.

8. Судові рішення мотивовані тим, що ОСОБА_1 , як педагогічним працівником, по відношенню до учениці школи було вчинено аморальний та недопустимий проступок, який суперечить загальноприйнятим нормам і правилам, принижує честь та гідність дітей, порушує моральні устої суспільства і суперечить змісту трудової функції такого працівника, відповідно, є несумісним із продовженням роботи.

9. Позивачем, в свою чергу, не доведено суду обставин, які б свідчили про незаконність її звільнення з огляду на вчинення саме аморального проступку, який в силу положень трудового законодавства є додатковою підставою для розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу з працівником, на якого покладено виконання виховних функцій, зокрема, здійснення в межах своїх повноважень педагогічних заходів.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

10. У лютому 2025 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на рішення Ратнівського районного суду Волинської області від01 жовтня 2024 року та постанову Волинського апеляційного суду від 15 січня 2025 року.

11. Ухвалою Верховного Суду від 18 лютого 2025 рокувідкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу і надано строк для подачі відзиву на касаційну скаргу.

12. Ухвалою Верховного Суду від 30 квітня 2025 року справу призначено до розгляду у складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

13. У касаційній скарзі, з урахуванням доповнень, заявник просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог.

14. Підставою касаційного оскарження зазначає неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме необґрунтоване відхилення клопотання та встановлення обставин, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (пункт 4 частини другої

статті 389 ЦПК України).

15. Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про відсутність підстав для задоволення позову, оскільки Заболоттівською спеціальною школою Волинської обласної ради, на підставі заяви учениці школи про вчинення булінгу стосовно неї зі сторони позивачки було проведено засідання комісії з розгляду випадків булінгу (цькування), зокрема, з метою запобігання повторним проявам булінгу з елементами фізичного насилля в закладі для дітей з особливими освітніми потребами, за результатами якого позивача було звільнено із займаної посади з підстав, визначених пунктом 3 частини першої статті 41 КЗпП України.

16. Водночас, звертає увагу суду на те, що мотивами такого звільнення, зокрема, зазначено статтю 173-4 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Проте, ні на момент звільнення, ні на момент звернення до суду її не було визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого

статтею 173-4 КУпАП.

17. Додатково звертає увагу, що на засідання комісії з розгляду випадків булінгу (цькування), з метою запобігання повторним проявам булінгу з елементами фізичного насилля в закладі для дітей з особливими освітніми потребами, на якому, зокрема, було зафіксовано випадок нібито неправомірних дій позивача на підставі свідчень учнів школи, її запрошено не було, відповідно остання має обґрунтовані сумніви стосовно суті свідчень, наданих у такому засіданні.

18. При цьому вважає показання неповнолітнього свідка ОСОБА_3 недопустимим доказом, оскільки такі свідчення були отримані всупереч вимогам чинного законодавства, неповнолітня особа була допитана

у судовому засіданні виключно в присутності представника Служби у справах дітей Заболоттівської сільської ради у відсутності законного представника останнього ( ОСОБА_4 ). Зауважує, що повідомляла суду, що законний представник неповнолітнього категорично заперечувала проти такого допиту, з приводу чого порушила перед судом клопотання про виклик та допит

ОСОБА_4 у якості свідка. Проте апеляційним судом, всупереч заявленому стороною позивача клопотанню про допит ОСОБА_4 у якості свідка у задоволенні такого клопотання було відмовлено.

19. Таким чином, вважає, що судами попередніх інстанцій було неповно встановлено обставини, які мають значення для вирішення справи, поклавши

в основу судових рішень, на підтвердження законності звільнення позивача, виключно свідчення двох неповнолітніх учнів, які були піддані тиску зі сторони т.в.о. директора Заболоттівської спеціальної школи Волинської обласної ради

ОСОБА_5

Доводи осіб, які подали відзиви на касаційну скаргу

20. У березні 2025 року до Верховного Суду надійшов відзив Волинської обласної ради на касаційну скаргу ОСОБА_1 ,сформований заявником у системі «Електронний суд», у якому вказано, що оскаржувані судові рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги є необґрунтованими.

21. Зокрема, вказує на необґрунтованість посилань касаційної скарги щодо відсутності факту притягнення позивача до адміністративної відповідальності, передбаченої змістом статті 173-4 КУпАП, оскільки останню було звільнено із займаної посади саме з підстав, передбачених пунктом 3 частини першої

статті 41 КЗпП України, а саме за вчинення аморального проступку, а відтак притягнення позивача до адміністративної відповідальності не має значення для прийняття рішення про звільнення позивача як педагогічного працівника за вчинення аморального проступку.

22. Також зазначає, що неповнолітніх осіб було допитано у якості свідків

у присутності завідувача сектору у справах дітей виконавчого комітету Заболоттівської селищної ради, тому вважає, що допит неповнолітніх проведено з урахуванням приписів чинного законодавства, а посилання касаційної скарги в зазначеній частині на увагу не заслуговують, як і не заслуговують на увагу посилання заявника на наявність у допитаних дітей психічних захворювань або розладів психічної діяльності, оскільки такі твердження не підтверджені жодними доказами. Більше того, при допиті неповнолітніх позивачем не порушувалось питання про наявність у останніх психічних захворювань, як і не поставало таке питання при апеляційному перегляді справи.

23. На переконання заявника відзиву, суд апеляційної інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні клопотання позивача про допит свідків, оскільки воно було подане із порушенням строків, визначених процесуальним законодавством.

24. Таким чином, на переконання Волинської обласної ради, судами попередніх інстанцій обґрунтовано встановлено вчинення позивачем аморального проступку, що, в свою чергу, унеможливлює подальше виконання позивачем своїх трудових функцій як педагогічного працівника.

25. Також у березні 2025 року до Верховного Суду надійшов відзив Заболоттівської спеціальної школи Волинської області на касаційну скаргу

ОСОБА_1 , у якому вказано, що оскаржувані судові рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги є необґрунтованими.

26. Так, заявник вказує, що позивачем як педагогічним працівником було вчинено аморальний проступок, не сумісний із подальшим виконанням нею трудових функцій. При цьому вчинення аморального проступку було доведено належними та допустимим доказами, а тому вважає, що доводи касаційної скарги на увагу не заслуговують.

27. Додатково звертає увагу суду, що Заболоттівською спеціальною школою Волинської області не здійснюється навчання дітей із психічними захворюваннями або розладами психічної діяльності, які позбавляють вихованців школи можливості розуміти значення своїх дій та керувати ними, а відтак, посилання заявника касаційної скарги на помилкове покладення в обґрунтування оскаржуваних судових рішень показів вихованців школи на увагу не заслуговують.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

28. Судами попередніх інстанцій при розгляді справи встановлено, що позивач наказом № 24-к від 31 серпня 2010 року із 01 вересня 2010 року призначена на посаду вчителя фізичного виховання та вихователя Заболоттівської спеціальної школи-інтернату. В подальшому переведена на посаду вчителя фізичної культури із повним тижневим навантаженням Заболоттівської спеціальної школи Волинської обласної ради (а.с. 7, 9-15).

29. 24 травня 2024 року учениця Заболоттівської спеціальної школи Волинської обласної ради звернулася до директора школи із заявою про вчинення щодо неї булінгу зі сторони вчителя фізичної культури ОСОБА_1 , що мало місце 18 травня 2024 року (а.с. 16).

30. Наказом т.в.о. директора школи ОСОБА_5 № 32-о/д від 24 травня 2024 року «Про створення комісії щодо розслідування випадку булінгу в закладі, побиття та фізичного насилля над дитиною» створено комісію у складі: ОСОБА_5 - т.в.о. директора (голова комісії), члени комісії: ОСОБА_10 - заступник директора з навчальної роботи, ОСОБА_6 - заступник директора з виховної роботи,

ОСОБА_7 - соціальний педагог, ОСОБА_8 - практичний психолог (а.с. 17).

31. Відповідно до протоколу № 1 засідання комісії з розгляду випадків булінгу (цькування) від 24 травня 2024 року вирішено з метою запобігання повторним проявам булінгу з елементами фізичного насилля в закладі для дітей з особливими освітніми потребами вжити захід, а саме звільнити із займаної посади ОСОБА_1 , відсторонити її від виконання посадових обов`язків до повного з`ясування обставин і прийняття кінцевого рішення (а.с. 18-19).

32. Наказом т.в.о. директора Заболоттівської спеціальної школи Волинської обласної ради ОСОБА_5 № 33-о/д від 24 травня 2024 року тимчасово відсторонено від виконання своїх посадових обов`язків вчителя фізичної культури ОСОБА_1 до повного з`ясування обставин булінгу, вчинення фізичного насилля і побиття учениці 9 класу ОСОБА_2 на уроці фізичної культури 18 травня 2024 року (а.с. 20).

33. 27 травня 2024 року у ОСОБА_1 відібрано письмові пояснення, які розходилися з показами очевидців інциденту.

34. На підставі наказу т.в.о. директора Заболоттівської спеціальної школи Волинської обласної ради ОСОБА_5 № 36 к/тр від 27 травня 2024 року «Про звільнення ОСОБА_1 у зв`язку із вчиненням аморального вчинку» ОСОБА_1 звільнено із займаної посади вчителя фізичної культури у зв`язку із вчиненням аморального проступку, несумісного із продовженням даної роботи згідно з пунктом 3 частини першої статті 41 КЗпП України.

35. Позивач наказ про її звільнення отримала 27 травня 2024 року. З протоколом № 1 засідання комісії з розгляду випадків булінгу (цькування) при звільненні ознайомлена, на засіданні не була присутньою, заяви на комісію не подавала.

З наказом № 33-од від 24 травня 2024 року «Про тимчасове відсторонення від виконання посадових обов`язків ОСОБА_1 » ознайомлена 25 травня 2024 року та його не оскаржувала.

36. 31 травня 2024 року на адресу Волинської обласної ради надійшов лист від Заболоттівської спеціальної школи Волинської обласної ради за вх. №1768/35/1-24, в якому зазначено про випадок, який стався у школі 18 травня 2024 року, а саме:

18 травня 2024 року на уроці фізичної культури вчитель ОСОБА_1 вчинила аморальний проступок щодо учениці 9 класу ОСОБА_2 (зривала з учениці одяг, висловлювалася нецензурними словами, завдала ляпаса по обличчю), що підтверджується поясненнями інших учнів 7-А та 9 класів, які були присутні на уроці. На підставі результатів та висновків службового розслідування (протокол засідання комісії з розгляду випадків булінгу № 1 від 24 травня 2024 року) ОСОБА_1 було відсторонено від роботи та в подальшому звільнено з посади вчителя фізичної культури у зв`язку із вчиненням аморального проступку, несумісного з продовженням даної роботи за пунктом 3 частини першої статті 41 КЗпП України, наказ № 36-к/тр від 27 травня 2024 «Про звільнення ОСОБА_1 у зв`язку із вчиненням аморального вчинку».

37. Про зазначений випадок т.в.о. директора Заболоттівської спеціальної школи Волинської обласної ради ОСОБА_5 повідомила начальника Управління освіти і науки Волинської ОДА та проінформувала начальника ювенальної поліції

у Волинській області. Подія внесена до реєстру досудових розслідувань за частиною першою статті 126 КК України щодо якої проводиться досудове розслідування

і встановлюються всі обставини справи.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

38. Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

39. Положенням частини другої статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного

у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції

в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

40. Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

41. Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи

у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановленні в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

42. Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

43. Спірні правовідносини у справі виникли з приводу звільнення позивача із займаної посади педагогічного працівника у зв`язку із вчиненням аморального проступку.

44. Відповідно до змісту касаційної скарги доводи останньої зводяться до незгоди заявника із встановленими обставинами у справі на підставі показань неповнолітніх свідків.

45. Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений

у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

46. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 41 КЗпП України, крім підстав, передбачених статтею 40 цього Кодексу, трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний також у випадках вчинення працівником, який виконує виховні функції, аморального проступку, не сумісного з продовженням даної роботи.

47. До переліку суб`єктів, які можуть бути звільнені із вказаної підстави, належать учасники навчально-виховного процесу, зазначені у статті 50 Закону України «Про освіту», а саме керівні, педагогічні, наукові, науково-педагогічні працівники, спеціалісти.

48. Звільнення працівника, який виконує виховні функції та який вчинив аморальний проступок, допускається за наявності двох умов: 1) аморальний проступок повинен бути підтверджений фактами; 2) вчинення проступку несумісне з продовженням роботи, що має виховну функцію.

49. Таке звільнення допускається за вчинення аморального проступку як при виконанні трудових обов`язків, так і не пов`язаного з ними, зокрема, вчинення проступку аморального характеру в громадських місцях або в побуті поза межами трудових відносин.

50. Чинне трудове законодавство чітко не визначає саме поняття аморального проступку, відтак визначення проступку аморальним є оціночною категорією. Аморальним проступком є винне діяння, що суперечить загальноприйнятим нормам і правилам, порушує моральні устої суспільства, моральні цінності, які склалися

в суспільстві і суперечить змісту трудової функції, дискредитуючи службово-виховні, посадові повноваження відповідного кола осіб.

51. Згідно із частиною першою статті 24 Закону України «Про освіту» (у редакції на момент виникнення спірних правовідносин) педагогічним працівником повинна бути особа з високими моральними якостями, яка має відповідну педагогічну освіту та/або професійну кваліфікацію педагогічного працівника, належний рівень професійної підготовки, здійснює педагогічну діяльність, забезпечує результативність та якість своєї роботи, фізичний та психічний стан здоров`я якої дозволяє виконувати професійні обов`язки в закладах системи загальної середньої освіти. Перелік посад педагогічних працівників системи загальної середньої освіти встановлюється Кабінетом Міністрів України

52. Відповідно до змісту частини другої статті 56 Закону України «Про освіту» педагогічні, науково-педагогічні та наукові працівники зобов`язані, зокрема, захищати здобувачів освіти під час освітнього процесу від будь-яких форм фізичного та психологічного насильства, приниження честі та гідності, дискримінації за будь-якою ознакою, пропаганди та агітації, що завдають шкоди здоров`ю здобувача освіти, запобігати вживанню ними та іншими особами на території закладів освіти алкогольних напоїв, наркотичних засобів, іншим шкідливим звичкам.

53. З аналізу вищезазначеного можливо дійти висновку про те, що педагогічний працівник зобов`язаний бути людиною високих моральних переконань, бездоганної поведінки та зобов`язаний захищати здобувачів освіти під час освітнього процесу, зокрема, від будь-яких форм фізичного та психологічного насильства.

54. У постанові Верховного Суду від 28 лютого 2024 року у справі № 458/394/22 (провадження № 61-17173св23) викладено висновок про те, що: «аналіз норм матеріального права дає підстави для висновку про те, що працівники, які виконують виховну функцію, вчитель, педагог, вихователь, зобов`язані бути людьми високих моральних переконань та бездоганної поведінки. Якщо педагог недостойною поведінкою скомпрометував себе перед учнями, їх батьками, порушив моральні норми, втратив тим самим авторитет, дискредитував себе як вихователь, він може бути звільнений з роботи за пунктом 3 частини першої статті 41 КЗпП України».

55. Підсумовуючи зазначене, якщо педагог недостойною поведінкою скомпрометував себе перед учнями, іншими учасниками навчально-виховного процесу, порушив моральні норми, втратив тим самим авторитет, дискредитував себе як педагога, що унеможливлює досягнення мети навчально-виховного процесу, він підлягає звільненню з роботи за пунктом 3 частини першої

статті 41 КЗпП України.

56. Водночас, Верховний Суд вкотре зауважує, що підставою для звільнення з підстав, визначених пунктом 3 частини першої статті 41 КЗпП України, може слугувати не будь-який аморальний проступок, а безпосередньо такий, що несумісний із продовженням такої роботи.

57. Законодавцем не визначено критеріїв межі між сумісними і не сумісними з продовженням роботи проступками, а відтак саме на суд, з метою виконання завдання цивільного судочинства, покладено обов`язок самостійно надати оцінку

і встановити, чи є аморальний проступок, за який звільнено працівника, таким, що сумісний із продовженням роботи з урахуванням конкретних обставин справи.

58. Такі висновки узгоджуються зі сталою практикою Верховного Суду, викладеною, зокрема, у постановах: від 27 березня 2019 року у справі № 560/893/17 (провадження № 61-48706св18), від 11 квітня 2019 року у справі № 351/2141/16 (провадження № 61-31226св18), від 31 липня 2019 року у справі № 243/5802/16-ц (провадження № 61-24254св18), від 05 вересня 2019 року у справі № 697/2520/18 (провадження № 61-8551св19), від 02 жовтня 2019 року у справі № 495/47/18 (провадження № 61-44378св18), від 31 жовтня 2022 року у справі № 219/9052/20 (провадження № 61-18516св21), від 25 квітня 2024 року у справі № 462/2096/23 (провадження № 61-16502св23).

59. Таким чином, встановивши, що ОСОБА_1 під час виконання своїх посадових обов`язків 18 травня 2024 року під час уроку фізичної культури було порушено норми педагогічної етики та моралі, що у свою чергу проявились

у застосуванні проявів психологічного та фізичного насильства щодо вихованця школи, що підтверджується заявою потерпілої, протоколом № 1 засідання комісії з розгляду випадків булінгу (цькування) від 24 травня 2024 року та показаннями свідків, допитаних у судовому засіданні, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про вчинення позивачем аморального проступку, який суперечить вимогам педагогічної етики, моралі, а також суперечить загальноприйнятим нормам і правилам, порушує моральні цінності, які склалися в суспільстві, що вказує на наявність підстав для його звільнення за пунктом 3 частини першої статті 41 КЗпП України.

60. При цьому посилання касаційної скарги на відсутність факту притягнення позивача до адміністративної відповідальності за вчинення булінгу (цькування) не мають значення для звільнення педагогічного працівника за пунктом 3 частини першої статті 41 КЗпП України.

61. Щодо посилань касаційної скарги на недопустимість показань неповнолітнього свідка ОСОБА_3 , Верховний Суд зауважує, що допит останнього було проведено із дотриманням приписів частини першої

статті 232 ЦПК України, а саме у присутності представника органу опіки та піклування, при цьому, матеріали справи не містять заперечень щодо допиту свідка від його законного представника.

62. Верховний Суд звертає увагу, що зміст частини першої статті 232 ЦПК України передбачає проведення допиту малолітніх свідків і, за розсудом суду, неповнолітніх свідків в присутності батьків, усиновлювачів, опікунів, піклувальників, якщо вони не заінтересовані у справі, або представників органів опіки та піклування, а також служби у справах дітей.

63. Така правова конструкція статті передбачає проведення судом допиту малолітніх або неповнолітніх свідків або в присутності батьків, усиновлювачів, опікунів, піклувальників, якщо вони не заінтересовані у справі, або представників органів опіки та піклування, а також служби у справах дітей.

64. Відтак, враховуючи, що під час судового засідання при допиті неповнолітнього свідка ОСОБА_3 була присутня завідувачка сектору у справах дітей виконавчого комітету Заболоттівської селищної ради Борисюк Ольга Василівна, в присутності якої і були заслухані неповнолітні свідки, із подальшим підтвердженням останньою правдивості таких свідчень, у судів попередніх інстанцій були відсутні підстави для визнання показів свідків недопустимими. При цьому, доказів на підтвердження як заперечень законного представника щодо допиту малолітнього, так і на підтвердження можливих неправдивих свідчень останнього матеріали справи не містять.

65. Також колегія суддів вважає необґрунтованими доводи касаційної скарги щодо відхилення клопотання позивача про допит свідків.

66. Так, ОСОБА_1 у змісті касаційної скарги посилається на те, що судами попередніх інстанцій було необґрунтовано відмовлено у задоволенні її клопотання про допит у якості свідка неповнолітньої ОСОБА_9 . Зазначає, що була позбавлена можливості порушити перед судом питання про виклик та допит останньої у передбачені ЦПК України строки у зв`язку із перебуванням законного представника свідка поза межами України, що унеможливлювало допит дитини

у судовому засіданні.

67. Зазначені вище доводи не можуть бути прийняті Верховним Судом, оскільки, як вже зазначалось, частина перша статті 232 ЦПК України передбачає можливість проведення допиту малолітніх свідків і, за розсудом суду, неповнолітніх свідків в присутності батьків, усиновлювачів, опікунів, піклувальників, якщо вони не заінтересовані у справі, або представників органів опіки та піклування, а також служби у справах дітей. Таким чином, наявність або відсутність у судовому засіданні батьків неповнолітнього свідка жодним чином не впливає на можливість допиту останнього.

68. З урахуванням зазначеного, районний суд обґрунтовано відмовив

у задоволенні клопотання позивача про виклик та допит свідка, оскільки останнє було заявлене ОСОБА_1 після закриття підготовчого провадження у справі, клопотань про поновлення строку на подання такого клопотання з доказами на підтвердження об`єктивної неможливості його подання у передбачені процесуальним законодавством строки чи про повернення до стадії підготовчого засідання матеріали справи не містять. Суд першої інстанції на виконання приписів статті 222 ЦПК України вислухав думку інших присутніх у судовому засіданні учасників справи та врахував, що інші учасники справи заперечували проти задоволення такого клопотання.

69. З наведених підстав суд першої інстанції ухвалою від 01 жовтня 2024 року, постановленою без виходу до нарадчої кімнати та занесеною до протоколу судового засідання, залишив без задоволення клопотання ОСОБА_1 про допит свідка з підстав недотримання строків на подання такого клопотання.

70. Таким чином, суди попередніх інстанцій обґрунтовано поклали у основу судового рішення показання свідків у справі.

71. Крім того, не заслуговують на увагу посилання заявника касаційної скарги на наявність у дітей, які надавали пояснення про аморальну поведінку позивача, психічних захворювань або розладів психічної діяльності, оскільки матеріали справи не містять доказів на підтвердження зазначених тверджень, на що, зокрема, звернув увагу апеляційний суд при апеляційному перегляді справи.

72. Доводи касаційної скарги про те, що суди попередніх інстанцій не врахували правові висновки, викладені в постановах Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року у справі № 910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18, від 18 листопада 2019 року у справі № 902/761/18, від 04 грудня 2019 року в справі № 917/2101/17 є безпідставними, оскільки висновки у цих справах і у справі, що переглядається, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст спірних правовідносин, є різними.

73. Відтак, встановивши, що позивачем у справі, як педагогічним працівником, по відношенню до учениці школи було вчинено аморальний та недопустимий проступок, який суперечить загальноприйнятим нормам і правилам, принижує честь та гідність дитини, порушує моральні устої суспільства і суперечить змісту трудової функції педагогічного працівника та є несумісним із подальшим продовженням такої роботи, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про правомірність звільнення ОСОБА_1 із займаної посади вчителя фізичного виховання та вихователя на підставі пункту 3 частини першої

статті 41 КЗпП України.

74. Доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм матеріального і процесуального права й зводяться до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

75. Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

76. Колегією суддів враховано усталену практику ЄСПЛ який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain, серія A, № 303-A, §§ 29-30)). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

77. ЄСПЛ зазначив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду. Цей принцип наголошує, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового рішення суду просто тому, що вона має на меті добитися нового слухання справи та нового її вирішення. Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду. Перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Винятки із цього принципу можуть мати місце лише за наявності підстав, обумовлених обставинами важливого та вимушеного характеру (справа «Пономарьов проти України» (CASE «PONOMARYOV v. UKRAINE»), рішення ЄСПЛ від 03 квітня 2008 року).

78. ЄСПЛ вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують

у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (справа Проніна проти України, рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року, заява № 63566/00,

§ 23). Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості.

79. Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

80. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують, на законність та обґрунтованість судового рішення не впливають.

Керуючись статтями 400 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

2. Рішення Ратнівського районного суду Волинської області від 01 жовтня 2024 рокута постанову Волинського апеляційного суду від 15 січня 2025 рокузалишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:Є. В. Синельников О. В. Білоконь О. М. Осіян Н. Ю. Сакара В. В. Шипович