Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 26.02.2018 року у справі №447/687/17

Постанова

Іменем України

07 травня 2018 року

м. Київ

справа № 447/687/17

провадження № 61-5892св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

Журавель В.І. (суддя-доповідач), Антоненко Н.О., Крата В. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідач - Орган опіки та піклування Миколаївської районної державної адміністрації,

третя особа - ОСОБА_5,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Миколаївського районного суду Львівської області від 25 липня 2017 року у складі судді Павлів В. Р. та постанову апеляційного суду Львівської області від 19 грудня 2017 року у складі колегії суддів Ніткевича А. В., Бойко С. М., Копняк С. М.,

ВСТАНОВИВ:

У липні 2017 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до Органу опіки та піклування Миколаївської районної державної адміністрації, третя особа - ОСОБА_5, в якому просила суд визнати незаконними дії відповідача щодо розгляду заяви ОСОБА_5 із складання висновку від 14 листопада 2016 року № 02-34/М-115-3506/3 та визнати незаконним зазначений висновок.

Свої вимоги обґрунтовувала тим, що рішенням Миколаївського районного суду Львівської області від 03 лютого 2015 року у справі № 447/482/14-ц визначено місце проживання дитини - ОСОБА_6 разом із матір'ю. Дане рішення набрало законної сили.

Незважаючи на те, що спір між батьками про місце проживання дитини вже вирішено судом, 14 листопада 2016 року відповідачем надано висновок про визначення місця проживання дитини ОСОБА_6, який за своїм змістом є протилежним висновку від 24 лютого 2014 року. Однак, відповідно до частини третьої статті 19 СК України у разі звернення з позовом до суду орган опіки та піклування припиняє розгляд поданої йому заяви. Вважає, що відповідач не мав повноважень щодо надання оскаржуваного висновку.

Рішенням Миколаївського районного суду Львівської області від 25 липня 2017 року, залишеним без змін постановою апеляційного суду Львівської області від 19 грудня 2017 року, у задоволенні позову відмовлено.

У січні 2018 року ОСОБА_4 подала до суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати судові рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Касаційна скарга мотивована, зокрема, тим, що дії відповідача під час розгляду заяви ОСОБА_5 та надання висновку щодо визначення місця проживання дитини від 14 листопада 2016 року є неправомірними.

Ухвалою Верховного Суду від 07 лютого 2018 року відкрито касаційне провадження у вказаній вище справі та витребувано її із суду першої інстанції.

Колегія суддів відхиляє аргументи касаційної скарги з наступних підстав.

Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що орган опіки та піклування діяв в межах своїх повноважень. Вирішення питання, щодо обґрунтованості висновку органу опіки та піклування належить до компетенції суду, який розглядає спір між сторонами про визначення місця проживання дитини.

Колегія суддів погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій.

Суд установив, що рішенням Миколаївського районного суду Львівської області від 03 лютого 2015 року, яке набрало законної сили, (справа № 447/482/14-ц) визначено місце проживання малолітньої дитини - ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, з матір'ю ОСОБА_7

Зобов'язано батька ОСОБА_5 повернути малолітню дитину ОСОБА_6 матері ОСОБА_7

В березні 2016 року ОСОБА_5 звернувся до Сихівського районного суду м. Львова з позовом до ОСОБА_7, третя особа - Орган опіки та піклування Миколаївської РДА, про визначення місця проживання дитини. Під час розгляду зазначеної справи, в квітні 2016 року ОСОБА_7 подала зустрічний позов до ОСОБА_5, третя особа - Орган опіки та піклування Миколаївської РДА, про відібрання дитини від батька та повернення її матері.

11 жовтня 2016 року ОСОБА_5 звернувся з заявою до органу опіки та піклування про надання висновку про визначення місця проживання дитини (у ході розгляду справи про визначення місця проживання дитини судом).

Відповідно до оскарженого висновку від 14 листопада 2016 року № 02-34/М-115-3506/3 відповідач вважає за доцільне, щоб дитина проживала з батьком ОСОБА_5

З висновку слідує, що Орган опіки та піклування врахував думку матері та батька, думку психолога, яка зазначила, що дитині комфортно проживати разом з батьком, в ході розмови з психологом дитина зазначила, що не хоче проживати з мамою, результати обстеження умов проживання, згідно з якими, дитині створені належні умови для проживання, навчання та розвитку, те, що з грудня 2015 року дитина перебуває на обліку у зв'язку з захворюванням - псоріаз, причиною виникнення якого є стрес або психологічна травма, а тому зміна місця проживання, всупереч волі дитини, може викликати загострення хвороби

Відповідно до частин четвертої, п'ятої статті 19 СК України при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов'язковою є участь органу опіки та піклування.

Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини (частина шоста статті 19 СК України).

Згідно із статтею 57 ЦПК України (в редакції, що діяла на момент ухвалення судових рішень) доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Оскільки доказів того, що під час підготовки оскаржуваного висновку орган опіки та піклування діяв не в межах своїх повноважень надано не було суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про відмову у задоволенні позову.

Вирішення питання, щодо обґрунтованості висновку органу опіки та піклування належить до компетенції суду, який розглядає спір між сторонами про визначення місця проживання дитини.

Доводи касаційної скарги, що орган опіки та піклування повинен був припинити розгляд заяви, висновків суду не спростовують, оскільки зазначений порядок стосується правовідносин, які виникли на підставі попереднього звернення за захистом своїх сімейних прав та інтересів до органу опіки та піклування, тобто до подачі позову.

Інші аргументи касаційної скарги є аналогічними викладеним ОСОБА_4 у апеляційній скарзі та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

У зв'язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення Миколаївського районного суду Львівської області від 25 липня 2017 року та постанову апеляційного суду Львівської області від 19 грудня 2017 року залишити без змін.

Відповідно до частини третьої стаття 401 ЦПК суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 400 401 409 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Рішення Миколаївського районного суду Львівської області від 25 липня 2017 року та постанову апеляційного суду Львівської області від 19 грудня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді В. І. Журавель

Н. О. Антоненко

В.І. Крат