Історія справи

Постанова КЦС ВП від 07.02.2023 року у справі №607/5198/21
Постанова КЦС ВП від 07.02.2023 року у справі №607/5198/21

Постанова

Іменем України

07 лютого 2023 року

м. Київ

справа № 607/5198/21

провадження № 61-3570св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: обслуговуючий кооператив «Парк-Престиж», товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія Престижбуд»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 04 жовтня 2021 року в складі судді Черніцької І. М. та постанову Тернопільського апеляційного суду від 28 січня 2022 року в складі колегії суддів Парандюк Т. С., Дикун С. І., Костів О. З.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст вимог

У березні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до обслуговуючого кооперативу «Парк-Престиж» (далі - ОК «Парк-Престиж»), товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія Престижбуд» (далі - ТОВ «Компанія Престижбуд») про визнання права власності на квартиру.

Позовна заява мотивована тим, що вона є учасником пайового будівництва багатоквартирного житлового будинку АДРЕСА_1 на підставі договору № 74 від 11 лютого 2013 року (далі - також договір). За умовами цього договору ОК «Парк-Престиж» за рахунок пайових внесків пайовиків здійснював фінансування будівництва квартири АДРЕСА_2 , а ТОВ «Компанія Престижбуд» як забудовник, зобов`язалась забезпечити спорудження даного об`єкту і передати його у власність позивачу.

Відповідно до пунктів 2.1., 2.3. договору позивач була зобов`язана сплатити 458 735,00 грн в якості пайових внесків у строк до 10 червня 2015 року. У період з 11 лютого 2013 року до 21 січня 2015 року вона сплатила повну вартість квартири у розмірі 458 735,00 грн. У грудні 2015 року спірна квартира у житловому будинку була здана в експлуатацію та могла бути передана їй у власність. Однак, відповідачі свої зобов`язання не виконали. Після повної сплати вартості квартири, позивач дізналась, що 01 серпня 2014 року рішенням правління ОК «Парк-Престиж» було збільшено вартість квадратного метра площі до 7 400,00 грн, а з 01 січня 2015 року - до 13 000,00 грн. Як наслідок, рішенням правління ОК «Парк-Престиж» позивача було виключено із членів кооперативу за систематичну несплату пайових внесків. Однак, рішенням Апеляційного суду Тернопільської області від 25 квітня 2017 року задоволено її позов та визнано незаконним рішення ОК «Парк-Престиж» про виключення її із членів ОК «Парк-Престиж».

27 вересня 2017 року, 04 листопада 2020 року та 11 лютого 2021 року позивач зверталася до відповідачів із вимогою виконати умови договору № 74 від 11 лютого 2013 року та передати документи, необхідні для державної реєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_3 . Однак, жодної відповіді не отримала. Позивач вважає, що діями відповідачів порушуються умови договору та її право власності. Без отримання довідки про повний розрахунок, акту приймання-передачі квартири та фактичного доступу до квартири з метою виготовлення технічного паспорту, вона позбавлена можливості оформити право власності на спірну квартиру.

Згідно із відповіддю ОК «Парк-Престиж», після здачі будинку в експлуатацію, адресний номер квартири АДРЕСА_4 був присвоєний двокімнатній квартирі на шостому поверсі другого під`їзду загальною площею 67,7 кв. м, власником якої є ОСОБА_2 . Квартира за АДРЕСА_5 , загальною площею 81,7 кв. м на шостому поверсі другого під`їзду цього ж будинку є вільною, власник невідомий.

Позивач вважає, що по завершенню будівництва та введення будинку в експлуатацію відбулось зміщення нумерації квартири, та трикімнатна квартира, проектною площею 79,78 кв. м на шостому поверсі другого під`їзду в будинку АДРЕСА_1 придбана нею згідно договору № 74 від 11 лютого 2013 року отримала адресний номер квартири - 73. Позивач просила визнати за нею право власності на квартиру АДРЕСА_6 .

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 04 жовтня 2021 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні заявлених позовних вимог суд першої інстанції виходив із їх неналежної обґрунтованості та недоведеності.

Постановою Тернопільського апеляційного суду від 28 січня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 04 жовтня 2021 року - без змін.

Апеляційний суд погодився із висновками суду першої інстанції та підтримав їх. Вказав, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим і підстав для його зміни чи скасування, за наведеними у скарзі доводами, апеляційний суд не вбачає, оскільки доводи скарги суттєвими не являються, носять суб`єктивний характер, не відповідають обставинам справи і правильності висновків суду першої інстанції не спростовують.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

08 квітня 2022 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 надіслав засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 04 жовтня 2021 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 28 січня 2022 року.

У касаційній скарзі він просить суд касаційної інстанції скасувати рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 04 жовтня 2021 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 28 січня 2022 року і ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Верховний Суд ухвалою від 23 червня 2022 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 04 жовтня 2021 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 28 січня 2022 року, та витребував справу з суду першої інстанції.

Справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Підставами касаційного оскарження рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 04 жовтня 2021 року та постанови Тернопільського апеляційного суду від 28 січня 2022 року заявник вказує застосування в оскаржуваних рішеннях норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду: від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 27 лютого 2019 року у справі № 761/32696/13-ц, від 03 квітня 2019 року у справі № 1609/6643/12, від 24 квітня 2019 року у справі № 1609/10810/12, від 15 травня 2019 року у справі № 552/102/13-ц, від 29 травня 2019 року у справі № 1609/6645/12, від 26 червня 2019 року у справі № 761/3428/15-ц, від 02 липня 2019 року у справі № 48/340, від 19 травня 2020 року у справі № 916/1608/18, від 14 вересня 2021 року у справі № 359/5719/17, від 14 грудня 2021 року у справі № 344/16879/15-ц. Крім того, зазначає, що судами першої та апеляційної інстанцій порушено норми процесуального права, а саме, не досліджені зібрані у справі докази.

Касаційна скарга подана за пунктами 1, 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).

Позиції інших учасників

Відзив на касаційну скаргу від інших учасників справи до суду не надходив.

Фактичні обставини, встановлені судами

11 лютого 2013 року ТОВ «Компанія Престижбуд» (забудовник), ОК «Парк-Престиж» (кооператив) та ОСОБА_1 (пайовик) уклали договір № 74.

За пунктом 1.1. цього договору кооператив за рахунок пайових внесків ОСОБА_1 здійснює фінансування будівництва квартири АДРЕСА_4 проектною площею 79,78 кв. м на шостому поверсі другого під`їзду багатоквартирного житлового будинку з вбудованими приміщеннями соціальної інфраструктури (для фізкультурно-оздоровчих занять) та творчими майстернями на АДРЕСА_1 (об`єкт будівництва), а забудовник зобов`язується забезпечити спорудження об`єкта будівництва та передати квартиру пайовику у власність.

Згідно з пунктом 2.1. договору, планова вартість (ціна) об`єкта будівництва на день укладення договору складає 458 735,00 грн.

Підпунктом 2.2. договору передбачено, що у випадках, якщо фактична загальна площа збудованого об`єкта будівництва (згідно даних БТІ), перевищує проектну площу, вказану в пункті 1.1. цього договору, то відповідна різниця протягом 15 робочих днів оплачується пайовиком за ціною, вказаною в пункті 2.1. договору.

За наданими позивачем квитанціями, підтверджено, що нею сплачено на виконання умов даного договору пайові внески у сумі 458 735,00 грн.

Після сплати повної вартості квартири, ОСОБА_1 дізналась, що 01 серпня 2014 року рішенням правління ОК «Парк-Престиж» було збільшено вартість квадратного метра площі до 7 400,00 грн, а рішенням від 10 грудня 2014 року - з 01 січня 2015 року до 13 000 грн. Як наслідок, рішенням правління ОК «Парк-Престиж» її виключено із членів кооперативу за систематичну несплату пайових внесків.

Рішенням Апеляційного суду Тернопільської області від 25 квітня 2017 року у справі № 607/7338/16-ц визнано незаконним рішення правління ОК «Парк-Престиж» № 1510/1 від 15 жовтня 2015 року про виключення із членів кооперативу ОСОБА_1 . Постановою Верховного Суду від 22 серпня 2019 року рішення Апеляційного суду Тернопільської області від 25 квітня 2017 року залишено без змін.

05 жовтня 2015 року Управлінням державної архітектурно-будівельної інспекції у Тернопільській області зареєстровано декларацію про готовність до експлуатації об`єкта багатоквартирного житлового будинку з вбудованими приміщеннями соціальної інфраструктури (для фізкультурно-оздоровчих занять) та творчими майстернями, розташованого на АДРЕСА_1 .

Розпорядженням Тернопільської міської ради за № 157 від 08 грудня 2015 року присвоєно прийнятому в експлуатацію багатоквартирному житловому будинку за адресою (будівельною) АДРЕСА_1 , поштову адресу - АДРЕСА_7 .

27 вересня 2017 року, 04 листопада 2020 року та 11 лютого 2021 року ОСОБА_1 зверталася до ОК «Парк-Престиж», ТОВ «Компанія «Престижбуд» із листами, в яких просила відповідачів виконати зобов`язання та передати документи, необхідні для державної реєстрації за нею права власності на квартиру АДРЕСА_2 , зокрема: адресну довідку та завірену копію декларації про готовність об`єкта до експлуатації, а також оформити за нею право власності на дану квартиру. Однак звернення залишено відповідачами без реагування.

Згідно відповіді ОК «Парк-Престиж» від 02 березня 2021 року, після здачі будинку в експлуатацію, адресний номер квартири АДРЕСА_4 був присвоєний двокімнатній квартирі на шостому поверсі другого під`їзду, загально площею 67,7 кв. м, власником якої є ОСОБА_2 , що підтверджується Інформацією з державного реєстру речових прав від 11 лютого 2021 року. Відсутні відомості про реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_6 .

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

У статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року та протоколи до неї (далі - Конвенція), а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Як видно із касаційної скарги, рішення судів першої та апеляційної інстанцій, визначені у пункті 1 частини першої статті 389 ЦПК України оскаржуються на підставі пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України.

Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

У частинах першій та другій статті 400 ЦПК України закріплено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Верховний Суд вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до частини третьої статті 19 Закону України «Про кооперацію» кооператив є власником будівель, споруд, грошових та майнових внесків його членів, виготовленої продукції, доходів, одержаних від її реалізації та провадження іншої передбаченої статутом діяльності, а також іншого майна, придбаного на підставах, не заборонених законом.

У разі викупу квартири, дачі, гаража, іншої будівлі, споруди або приміщення член житлово-будівельного, дачно-будівельного, гаражно-будівельного, житлового, дачного, гаражного кооперативу чи іншого відповідного кооперативу стає власником цього майна. Право власності на таке майно у члена кооперативу виникає з моменту державної реєстрації цього права відповідно до закону (частина друга статті 19-1 Закону України «Про кооперацію»).

Стаття 331 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначає загальне правило, відповідно до якого право власності на новостворене нерухоме майно виникає з моменту державної реєстрації прав на нерухоме майно після завершення будівництва та прийняття його в експлуатацію.

Зазначеними нормами визначено порядок оформлення права власності (здійснення державної реєстрації права власності) на об`єкт інвестування після прийняття такого об`єкта до експлуатації.

У силу статті 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що незаборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Оскільки відповідно до статті 328 ЦК України набуття права власності - це певний юридичний склад, з яким закон пов`язує виникнення в особи суб`єктивного права власності на певні об`єкти, суд при застосуванні цієї норми повинен установити, з яких саме передбачених законом підстав, у який передбачений законом спосіб позивач набув право власності на спірний об`єкт та чи підлягає це право захисту.

Статтею 384 ЦК України передбачено, що будинок, споруджений або придбаний житлово-будівельним (житловим) кооперативом, є його власністю. Член житлово-будівельного (житлового) кооперативу має право володіння і користування, а за згодою кооперативу - і розпоряджання квартирою, яку він займає в будинку кооперативу, якщо він не викупив її. У разі викупу квартири член житлово-будівельного (житлового) кооперативу стає її власником.

Власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності (стаття 392 ЦК України).

Згідно з частиною третьою статті 12, частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (стаття 76 ЦПК України).

Відповідно до статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Суди встановили, що багатоквартирний житловий будинок з вбудованими приміщеннями соціальної інфраструктури (для фізкультурно-оздоровчих занять) та творчими майстернями на АДРЕСА_1 , завершений будівництвом та прийнятий до експлуатації 05 жовтня 2015 року і це визнається сторонами.

Розпорядженням Тернопільської міської ради за № 157 від 08 грудня 2015 року присвоєно прийнятому в експлуатацію багатоквартирному житловому будинку за адресою (будівельною) АДРЕСА_1 , поштову адресу - АДРЕСА_1 .

За позовними вимогами ОСОБА_1 просила визнати за нею право власності на квартиру АДРЕСА_8 .

Згідно з договором № 74 від 11 лютого 2013 року ОСОБА_1 здійснювала фінансування будівництва квартири проектною площею 79,78 кв. м, однак у позовній заяві просить визнати за нею право власності на квартиру загальною (фактичною) площею 81,7 кв. м, яка є більшою на 1,92 кв. м, ніж площа квартири, вказана у договорі № 74. Однак вартість різниці цієї площі позивачем не оплачено, що сторонами не заперечується.

Суди відхилили доводи ОСОБА_1 про те, що вона намагалась внести кошти за різницю між проектною та фактичною площею даної квартири відповідачам, зокрема - забудовнику ТОВ «Компанія Престижбуд», оскільки такі не підтверджено належними та допустимими доказами, у справі такі докази відсутні.

Суди також встановили, що ОК «Парк Престиж» фактично не заперечував проти передачі даної квартири ОСОБА_1 при умові доплати останньою різниці вартості між проектною та фактичною площею квартири ТОВ «Компанія Престижбуд» (забудовнику).

Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відтак зазначена норма визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорене право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспоренні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи. Таким чином, порушення, невизнання або оспорення суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Згідно з статтею 16 ЦК України, звертаючись до суду, позивач на власний розсуд обирає спосіб захисту.

Позов про визнання права подається у випадках, коли належне певній особі право не визнається, оспорюється іншою особою, або у разі відсутності в неї документів, що засвідчують приналежність їй права. При цьому спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, що виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду.

Суди першої та апеляційної інстанцій правильно врахували, що оскільки позивач не повністю сплатила вартість спірної квартири на яку претендує, тобто різницю вартості проектною та фактичною площами даної квартири, відсутні достатні підстави для визнання за нею права власності на спірне майно (квартиру).

Суди також обґрунтовано зазначили, що ОСОБА_1 не доведено належними та допустимим доказами, що квартира АДРЕСА_5 , на яку позивач просить визнати право власності, є квартирою із проектною нумерацією - 74, фінансування будівництва якої здійснювала ОСОБА_1 за договором № 74 від 11 лютого 2013 року.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

Таким чином, суд першої інстанції, з яким погодився і апеляційний суд, дійшов правильного висновку про необгрунтованість та недоведеність заявлених позовних вимог ОСОБА_1 та як наслідок - дійшов правильного висновку про відсутність підстав для їх задоволення.

Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги щодо ухвалення оскаржуваних рішень без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду: від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 27 лютого 2019 року у справі № 761/32696/13-ц, від 03 квітня 2019 року у справі № 1609/6643/12, від 24 квітня 2019 року у справі № 1609/10810/12, від 15 травня 2019 року у справі № 552/102/13-ц, від 29 травня 2019 року у справі № 1609/6645/12, від 26 червня 2019 року у справі № 761/3428/15-ц, від 02 липня 2019 року у справі № 48/340, від 19 травня 2020 року у справі № 916/1608/18, від 14 вересня 2021 року у справі № 359/5719/17, від 14 грудня 2021 року у справі № 344/16879/15-ц, оскільки висновки у цих справах і у справі, яка переглядається, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

У справах № 338/180/17, № 905/1926/16, № 569/17272/15-ц, № 48/340, № 761/32696/13-ц, № 916/1608/18, № 359/5719/17та у справі, яка переглядається, різні предмети позовів. У справі № 905/1926/16 - про зобов`язання ПрАТ «ДТЕК ПЕМ-Енерговугілля» виконати умови укладеного договору № АУП-20-07/0003 від 20 липня 2015 року, а саме: прийняти виконання зобов`язань ПАТ «Донбасенерго» за договором № АУП-20-07/0003 від 20 липня 2015 року шляхом надання ПАТ «Донбасенерго» актів приймання-передачі електроенергії за відповідні періоди. У справі № 569/17272/15-ц - про зобов`язання ПП «ТРК «Сфера-ТВ» здійснити публікацію про порушення авторських прав та стягненняз ПП «ТРК «Сфера-ТВ» на користь ТОВ «ТРК «Рівне 1» суму компенсації за використання твору 82 680 грн. У справі № 761/32696/13-ц - про визнання майнових прав на об`єкт інвестування (квартиру та паркомісце). У справі № 48/340 - визнання недійсним договору та повернення майна. У справі № 916/1608/18 - про визнання неправомірними дій державного реєстратора щодо відмови у державній реєстрації права власності на нерухоме майно (павільйон), визнання недійсним рішення про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень, визнання права власності на нерухоме майно (павільйон), зобов`язання провести державну реєстрацію права власності на нерухоме майно (павільйон). У справі № 359/5719/17- про визнання недійсними договору про резервування об`єкта нерухомості та договору купівлі-продажу цінних паперів, актів про пред`явлення до погашення та погашення пакета облігацій, акта приймання-передачі майнових прав на квартиру та свідоцтва про право власності на нерухоме майно, скасування державної реєстрації права власності на квартиру, витребування її із чужого незаконного володіння та визнання майнових прав на квартиру.

У справі № 1609/6643/12 Верховний Суд, залишаючи без змін рішення судів першої та апеляційної інстанцій погодився із ними, що позивач виконав свої зобов`язання за договором № 0506/369-127 у повному обсязі, сплативши повну вартість свого внеску в будівництво об`єкта, а тому мав право на отримання у власність створене (побудоване) спірне майно (квартиру).

У справі № 1609/10810/12 Верховний Суд, залишаючи без змін рішення судів першої та апеляційної інстанцій погодився із ними, що оскільки позивач виконала умови договору повністю, її право на отримання спірної квартири у власність та реєстрацію права власності є порушеним та підлягає захисту шляхом визнання за нею права власності на спірне нерухоме майно.

У справі № 552/102/13-ц Верховний Суд, залишаючи без змін рішення судів першої та апеляційної інстанцій погодився із ними, що позивач повністю виконала умови договорів про пайову участь у будівництві від 09 вересня 2011 року, проте її право на отримання у власність квартир та державну реєстрацію прав на них порушено.Тому наявні підстави для визнання права власності на спірне майно (квартиру).

У справі № 1609/6645/12 Верховний Суд, залишаючи без змін рішення судів першої та апеляційної інстанцій погодився із ними, що позивач виконав свої зобов`язання за договором пайової участі у повному обсязі, сплативши свій внесок у будівництво будинку, а тому мав право на отримання у власність створене (побудоване) спірне майно (квартиру).

У справі № 761/3428/15-ц залишаючи без змін рішення судів першої та апеляційної інстанцій погодився із ними, що вимоги позивача про визнання за ним права власності на спірну квартиру є доведеними й обґрунтованими, оскільки позивачу повному обсязі виконав свої зобов`язання за договором, вказаний об`єкт нерухомості введений в експлуатацію, натомість відповідач ухиляється від виконання своїх зобов`язань за цим договором щодо оформлення за ним права власності на квартиру.

У справі № 344/16879/15-ц Верховний Суд погодився із висновками судів першої та апеляційної інстанцій про наявність підстав для визнання за позивачем права власності на побудовану квартиру як новостворене майно, оскільки позивач виконала свої зобов`язання за договором у повному обсязі, сплативши вартість квартири, а ПП «Екватор-ІФ» відповідно до пункту 1.3 договору зобов`язувалось після введення будинку в експлуатацію оформити та передати позивачу відповідні правовстановлюючі документи та квартиру, однак таке зобов`язання не виконало.

Таким чином, відсутні підстави вважати, що суди у справі, що переглядається, не врахували висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у наведених як приклад постановах касаційного суду, оскільки у цих постановах та у справі, що є предметом перегляду, відмінними є, зокрема, предмет позову та встановлені фактичні обставини.

Колегія суддів Верховного Суду також відхиляє інші доводи касаційної скарги про те, що судові рішення ухвалені з порушенням норм процесуального права з посиланням на пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України, оскільки такі доводи не знайшли свого підтвердження при касаційному перегляді оскаржуваного рішення апеляційного суду. Фактично аргументи касаційної скарги про те, що суди не дослідили належним чином зібрані у справі докази та не встановили всі обставини у справі, зводяться до переоцінки доказів у справі, а тому відхиляються Верховним Судом, оскільки за змістом статті 400 ЦПК України такі дії виходять за межі повноважень суду касаційної інстанції при перегляді рішень судів першої та/або апеляційної інстанцій.

Таким чином, доводи касаційної скарги, які стали підставами для відкриття касаційного провадження, не підтвердилися.

Проаналізувавши зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій з точки зору застосування норм права, які стали підставою для позову по суті, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що судами ухвалені рішення відповідно до встановлених ними обставин на підставі наданих сторонами доказів, які мають індивідуальний характер. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваних судових рішеннях, питання обґрунтованості висновків судів попередніх інстанцій, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

ЄСПЛ у своїх рішеннях вказував, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду. Цей принцип наголошує, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового рішення суду просто тому, що вона має на меті добитися нового слухання справи та нового її вирішення. Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду. Перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Винятки із цього принципу можуть мати місце лише за наявності підстав, обумовлених обставинами важливого та вимушеного характеру (справа «Пономарьов проти України» (CASE «PONOMARYOV v. UKRAINE»), рішення від 03 квітня 2008 року).

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваних рішеннях, питання вичерпності висновків судів попередніх інстанцій, Верховний Суд виходить із того, що у справі, що переглядається, судові рішення відповідають вимогам вмотивованості.

Верховний Суд розглянув справу в межах доводів, наведених заявником у касаційній скарзі, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, і підстав вийти за межі цих доводів судом касаційної інстанції не встановлено.

Ураховуючи зазначене, Верховний Суд вважає, що судами правильно застосовано норми матеріального та процесуального права на підставі наданих доказів та ухвалено законні і обґрунтовані судові рішення в цій справі.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).

Судами першої та апеляційної інстанцій повно встановлено обставини справи на підставі належної оцінки наявних у справі доказів, визначено норми права, які підлягали застосуванню.

У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.

Щодо судових витрат

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 04 жовтня 2021 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 28 січня 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко В. А. Стрільчук