Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 27.08.2019 року у справі №569/2586/18

Постанова

Іменем України

27 січня 2021 року

м. Київ

справа № 569/2586/18

провадження № 61-15327св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.

суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І., Лідовця Р. А. (суддя-доповідач), Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі: Акціонерне товариство комерційний банк "Приватбанк", ОСОБА_2,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 15 березня 2019 року у складі судді Ковальова І. М. та постанову Рівненського апеляційного суду від 09 липня 2019 року у складі колегії суддів: Ковальчук Н. М., Бондаренко Н.

В., Хилевича С. В.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст вимог скарг

У лютому 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства комерційний банк (далі ПАТ КБ) "ПриватБанк", ОСОБА_2 про переведення прав та обов'язків покупця, визнання права власності на нежитлове приміщення, скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно.

Позовна заява мотивована тим, що 16 березня 2015 року приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Самсонюк О. А. було посвідчено та зареєстровано договір купівлі-продажу нерухомого майна, що належить йому, а саме - нежитлового приміщення підвального поверху, загальною площею 114,5 кв. м, в т. ч. торгова площа - 43,6 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, реєстраційний номер 2475871, номер запису 141-1227 в книзі 10, та належить йому на підставі договору купівлі-продажу від 06 жовтня 2003 року, посвідченого приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Рівненської області Сивоглаз С. С.

Вказував, що продаж нерухомого майна від його імені здійснив представник ПАТ КБ "Приватбанк" на підставі довіреності від 14 січня 2014 року № 104-Н та рішення Рівненського міського суду від 24 жовтня 2013 року у справі № 1715/2539/12.

Зазначав, що даний договір купівлі-продажу укладено з порушенням норм як ЦК України, так і Закону України "Про іпотеку", оскільки в порушення вимог статті 38 Закону України "Про іпотеку" відповідач не повідомив його за 30 днів до укладення договору купівлі-продажу про намір укласти такий договір.

Вважав, що він набув переважне право на придбання предмета іпотеки у іпотекодержателя.

Стверджував, що ПАТ КБ "ПриватБанк" грубо порушило процедуру реалізації предмету іпотеки, чим завдано йому збитків та порушило його законне право на переважну купівлю предмету іпотеки.

Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 просив суд:перевести за договором купівлі-продажу від 16 березня 2015 року, укладеного між ПАТ КБ "Приватбанк" та ОСОБА_2, на нього права та обов'язки покупця, як такого, що має переважне право на купівлю нерухомого майна - нежитлового приміщення підвального поверху, загальною площею 114,5 кв. м у тому числі торгова площа 43,6 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1; визнати за ним право власності на нерухоме майно за вказаною адресою; скасувати державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно: нежитлове приміщення підвального поверху загальною площею 60,5 кв. м, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 847542856101, що належить ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу посвідченого приватним нотаріусом Самсонюк О. А. від 16 березня 2015 року; нежитлове приміщення підвального поверху, загальною площе. 54 кв. м, що знаходиться в АДРЕСА_1, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 595938956101 та належить ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу посвідченого приватним нотаріусом Самсонюк О.

А. від 16 березня 2015 року.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 15 березня 2019 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що банком здійснено продаж майна на підставі рішення Рівненського міського суду у справі № 1715/2539/12 за позовом ПАТ КБ "Приватбанк" до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки. Банком було скеровано лист на адресу позивача з повідомленням про продаж предмета іпотеки, який позивач не отримав, однак, в силу вимог частини першої статті 38 Закону України "Про іпотеку", за невиконання умови направлення повідомлення визначена відповідальність іпотекодержателя перед позивачем за відшкодування завданих збитків, а не визнання договору недійсним.

Районний суд вказав, що статтею 38 Закону України "Про іпотеку" передбачено, що особа, яка має зареєстровані права чи вимоги на предмет іпотеки має право заявити про намір придбання іпотеки письмово повідомивши іпотекодержателя про свій намір купити предмет іпотеки протягом тридцяти денного строку з дня отримання повідомлення іпотекодержателя. Проте лише з дня отримання іпотекодержателем - банком повідомлення вказана особа набуває переважне право на придбання предмета іпотеки у іпотекодержателя. При цьому в судовому засіданні представник відповідача ПАТ КБ "Приватбанк" зазначив, що такого повідомлення від позивача банком не отримано, відтак, він не набув переважного права на придбання нерухомого майна.

Крім того, судом встановлено, що банком було скеровано лист на адресу позивача з повідомленням про продаж предмета іпотеки. Його ухилення від отримання не має значення для укладення договору купівлі-продажу.

Районний суд, посилаючись на правову позицію Верховного Суду України, викладену у постанові від 10 лютого 2016 року у справі № 6-2124цс15 зазначив, що за правилами статті 392 ЦК України позов про визнання права власності може бути пред'явлено, по-перше, якщо особа є власником майна, але її право оспорюється або не визнається іншою особою; по-друге, якщо особа втратила документ, який засвідчує її право власності.

Жодної з зазначених у постанові підстав позивачем та його представником суду не наведено.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Рівненського апеляційного суду від 09 липня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 15 березня 2019 року залишено без змін.

Судове рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, щовстановлені судом обставини та норми законодавства не дають підстав для переведення прав покупця за позивачем у договорі купівлі-продажу, укладеного на підставі рішення Рівненського міського суду від 24 жовтня 2013 року між ПАТ КБ "Приватбанк", який діяв від імені ОСОБА_1 та ОСОБА_2.

Отже, районним судом ухвалено судове рішення, яке відповідає положенням статей 263, 264, 265 ЦПК України.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У серпні 2019 року касаційна скарга надійшла до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду Журавель В. І. від 19 серпня 2019 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

У вересні 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09 листопада 2020 року справу призначено судді-доповідачеві Лідовцю Р. А.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 січня 2021 року справу призначено до розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що судами попередніх інстанцій не надано правової оцінки наявним у матеріалах справи письмовим доказам, що призвело до неповного та суб'єктивного розгляду справи. При цьому посилається на немотивованість судових рішень.

Вважає, що відсутність будь-якого аналізу зі сторони суду змісту позовної заяви, додаткових пояснень представника позивача, відсутність жодної відповіді з боку суду на аргументи позивача та наведення мотивів судового рішення, свідчить про порушення його права на справедливий судових розгляд.

Стверджує, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкових висновків про неправильне обрання позивачем способу захисту.

Також звертає увагу суду на те, що наявність судового рішення від 24 жовтня 2013 року у справі № 1715/2539/12 про звернення стягнення на предмет іпотеки не давало права представникам ПАТ КБ "Приватбанк" ігнорувати норми закону та здійснювати продаж предмету іпотеки з порушенням його прав. При цьому судом не взято до уваги положення статті 38 Закону України "Про іпотеку", у якій зазначено, що підставою для отримання повідомлення про намір придбати предмет іпотеки є першочергове повідомлення іпотекодержателем іпотекодавця за 30 днів до укладення договору купівлі-продажу.

Посилається на те, що він має переважне право на придбання предмету іпотеки та переведення на нього прав покупця, оскільки він так і не отримував повідомлення іпотекодержателя. Однак, якщо ПАТ КБ "Приватбанк" надсилав 06 січня 2015 року повідомлення в порядку статті 38 Закону України "Про іпотеку", строк на прийняття ним відповіді закінчувався через 30 днів з дня отримання такого повідомлення, отже, відповідач ще до закінчення вказаного строку здійснив дії щодо продажу іпотечного майна (отримав більше половини вартості предмету договору купівлі-продажу), не дочекавшись ні доказів про отримання ним повідомлення, ні заяви про намір придбати предмет іпотеки.

Відзив на касаційну скаргу учасники справи не подали.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Рішенням Рівненського міського суду від 24 жовтня 2013 року у справі № 1715/2539/12 за позовом ПАТ КБ "Приватбанк" до ОСОБА_1 про звернення стягнення позов ПАТ КБ "Приватбанк" задоволено повністю.

В рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № ROVPGA00000026 від 05 червня 2007 року в розмірі 575 526,88 доларів США, що за курсом НБУ складає 4
592704 грн 50 коп - звернуто стягнення на предмет іпотеки з початковою ціною реалізації 3 181 197,00 грн: нежитлові приміщення загальною площею 114,5 кв. м, торговою площею 43,6 кв. м, які розташовані на АДРЕСА_1 з початковою ціною реалізації 982 982 грн 50 коп; нежитлові приміщення загальною площею 197,7 кв. м, основною площею 163,3 кв. м, які розташовані на АДРЕСА_2 з початковою ціною реалізації 1 497 577 грн 50 коп; приміщення магазину загальною площею 99,1 кв. м, основною площею 79,8 кв. м, яке розташовано на АДРЕСА_3 з початковою ціною реалізації 700 637,00 грн шляхом продажу вказаного предмету іпотеки ПАТ КБ "Приватбанк" з укладенням від імені відповідача договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою - покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру прав власності, з отриманням дублікатів правовстановлюючих документів на нерухомість у відповідних установах, підприємствах або організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування з можливістю здійснення ПАТ КБ "Приватбанк" всіх передбачених нормативно-правовими актами держави дій, необхідних для продажу предмета іпотеки.

Звернуто стягнення на предмет іпотеки: нежитлові приміщення підвального поверху загальною площею 114,5 кв. м, в т. ч. торговою площею 43,6 кв. м, які розташовані на АДРЕСА_1, що належать ОСОБА_1 на праві власності на підставі договору купівлі-продажу від 06 жовтня 2003 року, посвідченого приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Сивоглаз С. С., зареєстрованого в реєстрі за № 5114 та Комунальним підприємством Рівненське міське бюро технічної інвентаризації за реєстраційним номером 2475871 номер запису 141-1227 в книзі: 10; нежитлові приміщення цокольного поверху загальною площею 197,7 кв. м, в т. ч. основною площею 163,3 кв. м, які розташовані на АДРЕСА_2, що належать ОСОБА_1 на праві власності на підставі договору купівлі-продажу від 31 січня 2005 року, посвідченого приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Сивоглаз С. С., зареєстрованого в реєстрі за № 506 та Комунальним підприємством Рівненське міське бюро технічної інвентаризації за реєстраційним номером 9601389 номер запису 185-1565 в книзі: 12; приміщення магазину загальною площею 99,1 кв. м, в т. ч. основною площею 79,8 кв. м, яке розташовано на АДРЕСА_3, належить ОСОБА_1 на праві власності на підставі договору купівлі-продажу від 23 липня 1996 року, зареєстрованого Рівненським міським бюро технічної інвентаризації від 29 липня 1996 року та записаного в реєстрову книгу м. Рівне за реєстровим № 1-72-72.

Приміщення магазину зареєстроване Комунальним підприємством Рівненське міське бюро технічної інвентаризації за реєстраційним номером 13802927 номер запису 72-72 в книзі: 10.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

16 березня 2015 року приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Рівненської області Самсонюк О. А. було посвідчено договір купівлі-продажу, укладений між ПАТ КБ "Приватбанк" в особі провідного економіста філії Волинське ГРУ ПАТ КБ "Приватбанк" Рибаченка О. І., який діяв на підставі довіреності від 14 січня 2014 року № 104-Н, виданої приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Каримовою Н. С. та на підставі рішення Рівненського міського суду від 24 жовтня 2013 року справа № 1715/2539/12 від імені ОСОБА_1 (продавець) та ОСОБА_2 (покупець) нежитлового приміщення підвального поверху, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

Відповідно до пункту 1 договору купівлі-продажу продавець передає у власність, а покупець приймає у власність і зобов'язується оплатити на нижченаведених умовах нежитлове приміщення підвального поверху, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

ОСОБА_2 своє право власності на придбане нерухоме майно зареєстрував у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини другої розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

Положенням частини 2 статті 389 ЦПК України (тут і далі у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) встановлено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин 1 та 2 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із частиною 1 статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням частиною 1 статті 402 ЦПК України.

Оскаржувані судові рішення суду ухвалено з додержанням норм процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог статтею 526 ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 7 Закону України "Про іпотеку" за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов'язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов'язання.

Частинами першою, третьою статті 33 Закону України "Про іпотеку" передбачено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом.

Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ". Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Загальне правило про звернення стягнення на предмет застави (іпотеки) закріплене у статті 590 ЦК України й передбачає можливість такого звернення на підставі рішення суду в примусовому порядку, якщо інше не встановлено договором або законом.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що рішенням Рівненського міського суду від 24 жовтня 2013 року у справі № 1715/2539/12 за позовом ПАТ КБ "Приватбанк" до ОСОБА_1 в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № ROVPGA00000026 від 05 червня 2007 року в розмірі 575 526,88 доларів США звернуто стягнення на предмет іпотеки: нежитлові приміщення загальною площею 114,5 кв. м, торговою площею 43,6 кв. м, які розташовані на АДРЕСА_1 з початковою ціною реалізації 982 982 грн 50 коп; нежитлові приміщення загальною площею 197,7 кв. м, основною площею 163,3 кв. м, які розташовані на АДРЕСА_2 з початковою ціною реалізації 1 497 577 грн 50 коп; приміщення магазину загальною площею 99,1 кв. м, основною площею 79,8 кв. м, яке розташоване на АДРЕСА_3 з початковою ціною реалізації 700 637,00 грн шляхом продажу предмету іпотеки ПАТ КБ "Приватбанк" з укладенням від імені ОСОБА_1 договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, районний суд, з висновком якого погодився і суд апеляційної інстанції, дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог, оскільки договір купівлі-продажу спірного нерухомого майна від 16 березня 2015 року було укладено на підставі рішення Рівненського міського суду від 24 жовтня 2013 року (справа № 1715/2539/12). Зокрема, від імені ОСОБА_1 на підставі довіреності від 14 січня 2014 року № 104-Н, виданої приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Каримовою Н. С., діяв провідний економіст філії Волинське ГРУ ПАТ КБ "Приватбанк" Рибаченко О. І., з одної сторони, та ОСОБА_2, з іншої сторони.

З огляду на зазначене та виходячи з презумпції правомірності правочину, суди вважали, що підстав для переведення прав покупця за договором купівлі-продажу від 16 березня 2015 року на ОСОБА_1, визнання за ним права власності на спірні приміщення та скасування державної реєстрації речових прав на майно немає.

З такими висновками судів попередніх інстанцій колегія суддів погоджується та вважає, що оскаржувані судові рішення ухвалені з дотриманням норм статей 263, 264, 265 ЦПК України, отже, підстави для їх скасування відсутні.

За змістом частин першої та другої статті 38 Закону України "Про іпотеку", якщо рішення суду або договір про задоволення вимог іпотекодержателя (відповідне застереження в іпотечному договорі) передбачає право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки будь-якій особі-покупцеві, іпотекодержатель зобов'язаний за 30 днів до укладення договору купівлі-продажу письмово повідомити іпотекодавця та всіх осіб, які мають зареєстровані у встановленому законом порядку права чи вимоги на предмет іпотеки, про свій намір укласти цей договір. У разі невиконання цієї умови іпотекодержатель несе відповідальність перед такими особами за відшкодування завданих збитків.

Протягом тридцятиденного строку з дня отримання такого повідомлення особа, яка має зареєстровані права чи вимоги на предмет іпотеки, вправі письмово повідомити іпотекодержателя про свій намір купити предмет іпотеки. З дня отримання іпотекодержателем цього повідомлення вказана особа набуває переважне право на придбання предмета іпотеки у іпотекодержателя. Якщо таких повідомлень надійшло декілька, право на придбання предмета іпотеки у іпотекодержателя належить особі, яка має вищий пріоритет своїх зареєстрованих прав чи вимог.

Положення статті 204 ЦК України закріплюють презумпцію правомірності правочину.

Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.

Отож, у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов'язки підлягають виконанню.

З огляду на зазначене, відсутність судового рішення про визнання договору купівлі-продажу від 16 березня 2015 року недійсним, не спростовує презумпції правомірності правочину, а вказаний договір купівлі-продажу залишається чинним з моменту його укладення.

Колегія суддів вважає, що судами попередніх інстанцій правильно встановлено відсутність підстав для переведення прав покупця на ОСОБА_1, оскільки договір купівлі-продажу від 16 березня 2015 року ніким не оспорений та є чинним.

Доводи касаційної скарги про недотримання ПАТ КБ "Приватбанк" положень статті 38 Закону України "Про іпотеку" колегія суддів відхиляє з огляду на таке.

У пункті 70 Постанови Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі № 757/13243/17 (провадження № 14-711цс19) зазначено, що у разі дотримання іпотекодержателем вимог частини 1 статті 35 Закону України "Про іпотеку" щодо належного надсилання іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, вимоги про усунення порушення основного зобов'язання невиконання вимог частини першої статті 38 Закону України "Про іпотеку" щодо повідомлення іпотекодавця про конкретний спосіб задоволення вимог іпотекодаржателя шляхом укладення договору купівлі-продажу предмета іпотеки будь-якій особі-покупцеві не має наслідком настання нікчемності такого правочину та не є підставою, за умови дотримання інших вимог закону щодо такого виду правочину, для визнання такого договору недійсним, однак може бути підставою для відшкодування іпотекодавцю завданих збитків.

У матеріалах справи наявні докази відправлення ОСОБА_1 повідомлення про намір укладення договору купівлі-продажу, яке було повернуто відправнику у зв'язку із закінченням терміну зберігання. Отже, вимоги Закону України "Про іпотеку" щодо обов'язку іпотекодержателя за 30 днів до укладення договору купівлі-продажу письмово повідомити іпотекодавця та всіх осіб, які мають зареєстровані у встановленому законом порядку права чи вимоги на предмет іпотеки, про свій намір укласти цей договір, ПАТ КБ "Приватбанк" не виконало.

Однак, у частині першій статті 38 Закону України "Про іпотеку" передбачено право іпотекодавця на відшкодування збитків за недотримання іпотекодержателем вимог про письмове повідомлення іпотекодавця за 30 днів про укладення договору купівлі-продажу предмету іпотеки.

Неотримання ОСОБА_1 вказаного повідомлення не свідчить про наявність підстав для переведення на нього прав та обов'язків покупця за договором купівлі-продажу від 16 березня 2015 року.

Неналежне повідомлення іпотекодавців про намір укласти договори купівлі-продажу предмета іпотеки не є підставою для задоволення позовних вимог ОСОБА_1, оскільки правовим наслідком невиконання передбаченого статтею 38 Закону України "Про іпотеку" обов'язку іпотекодержателя повідомити іпотекодавців про намір відчужити предмет іпотеки визначено відшкодування іпотекодержателем збитків.

Зазначене узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеній у постанові від 29 вересня 2020 року у справі № 757/13243/17 (провадження № 14-711цс19).

Цивільне законодавство надає право особі звернутися за захистом свої прав до суду. Статтею 16 ЦК України передбачено способи захисту цивільних прав та інтересів. Отже, ОСОБА_1 не позбавлений права на звернення до суду з іншим позовом задля захисту своїх прав.

Щодо доводів касаційної скарги про те, що судами попередніх інстанцій не надано мотивованої оцінки кожному аргументу, наведеному учасниками справи, колегія суддів вважає за необхідне зазначити таке.

Згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказує на те, що "пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати мотивування своїх рішень, хоч це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, серед іншого, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях з огляду на приписи законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок, що випливає зі статті 6 Конвенції, з мотивування може бути визначено лише у світлі конкретних обставин справи" (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справі "Проніна проти України" ("Pronina v. Ukraine") від 18 липня 2006 року, заява № 63566/00, § 23).

У § 30 рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" ЄСПЛ зазначив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належно зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент.

З урахуванням викладеного колегія суддів вважає, що як суд першої інстанції, так і суд апеляційної інстанції дали відповідь на всі аргументи і доводи учасників справи, які мають важливе юридичне значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до положень частини 3 статті 12, частини 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених частини 3 статті 12, частини 1 статті 81 ЦПК України.

Згідно із частиною 6 статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У частинах 1 та 2 статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставою для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи й зводяться до переоцінки судом доказів, що на підставі вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суди попередніх інстанцій правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і дали їм належну оцінку, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого ухвалили законні й обґрунтовані судові рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права.

Згідно із частиною 1 статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Отже, доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм матеріального та процесуального права й зводяться до необхідності переоцінки судом доказів, що на підставі вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

Згідно із частиною 1 статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки доводи касаційної скарги висновку суду апеляційної інстанції не спростовують, на законність та обґрунтованість судового рішення не впливають, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.

Керуючись статтями 400, 402, 409, 410, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 15 березня 2019 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 09 липня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:Д. Д. Луспеник І. А. Воробйова Б. І. Гулько Р. А. Лідовець Ю.

В. Черняк