Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 05.12.2019 року у справі №2-2438/01

Постанова

Іменем України

30 листопада 2020 року

м. Київ

справа № 2-2438/01

провадження № 61-21293св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Луспеника Д. Д.,

учасники справи:

заявник - головний державний виконавець Тернопільського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Тернопільській області,

заінтересовані особи: ОСОБА_1, ОСОБА_2,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 09 липня 2019 року, постановлену у складі судді Сливка Л. М., та постанову Тернопільського апеляційного суду від 13 вересня 2019 року, прийняту

у складі колегії суддів: Бершадської Г. В., Гірського Б. О.,

Ходоровського М. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2019 року головний державний виконавець Тернопільського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Тернопільській області (далі - державний виконавець) звернувся до суду з поданням про видачу дубліката виконавчого листа у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики.

Подання державного виконавця мотивовано тим, що рішення Тернопільського міськрайонного суду із ОСОБА_3 на користь

ОСОБА_1 стягнуто 72 000 грн боргу за договором позики та 390 грн державного мита. Виконавчий лист по вказаному рішенню пред'явлено до виконання до Тернопільського міського відділу державної виконавчої служби (далі - Тернопільського МВ ДВС), однак згідно з даними Автоматизованої системи виконавчого провадження (далі - АСВП) вказане виконавче провадження на виконанні у відділі не перебуває. Стверджував, що виконавче провадження також відсутнє у Першому та Другому відділах державної виконавчої служби Тернопільського міського відділу юстиції (далі - Перший та Другий відділ ДВС).

Стверджував, що оскільки із заяви стягувача про відновлення виконавчого провадження від 05 листопада 2018 року встановлено, що рішення суду не виконано, тому виникла необхідність у відновленні матеріалів виконавчого провадження.

Державний виконавець просив суд видати дублікат виконавчого листа № 2-2438/2001, виданого 20 листопада 2001 року Тернопільським міським судом Тернопільської області, стягувач ОСОБА_1, боржник ОСОБА_3.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області

від 09 липня 2019 року у задоволенні подання державного виконавця відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні подання, суд першої інстанції виходив з того, що на момент звернення до суду з даним поданням строк пред'явлення до виконання виконавчого листа з виконання рішення суду у справі № 2-2438/2001 пропущений, що є підставою для відмови у видачі його дубліката.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Тернопільського апеляційного суду від 13 вересня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Ухвалу Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 09 липня 2019 року залишено без змін.

Залишаючи без змін рішення суд першої інстанції, суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції про те, що на момент звернення до суду з даним поданням, строк пред'явлення до виконання виконавчого листа № 2-2438/2001 пропущено, що є підставою для відмови

у видачі його дубліката.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У листопаді 2019 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати ухвалу Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 09 липня 2019 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 13 вересня 2019 року, ухвалити судове рішення про задоволення подання.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди допустили ряд процесуальних порушень, зокрема, судом апеляційної інстанції не надіслано копію постанови суду, суд апеляційної інстанції прийняв постанову за відсутності з поважної причини його представника.

Заявник вважає, що відсутність доказів, які б свідчили про те, що виконавчий лист втрачено, не є підставою для відмови у видачі його дубліката, оскільки виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд.

Вказує, що виконавчий лист було пред'явлено до виконання у межах строків, визначених Законом України "Про виконавче провадження", будь-яка інформація щодо закінчення виконавчого провадження відсутня.

Суди попередніх інстанцій не надали оцінку зібраним доказам та дійшли помилкового висновку про відмову в задоволенні подання у зв'язку зі спливом строку для пред'явлення виконавчого документу до виконання. Вказує, що виконавчий лист було пред'явлено до виконання 20 липня

2001 року, тому строк пред'явлення виконавчого листа до виконання переривався.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У січні 2020 року ОСОБА_2 подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просила залишити без задоволення касаційну скаргу, судові рішення, які ухвалено з правильним застосуванням норм матеріального права та без порушень норм процесуального права, просила залишити без змін.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

19 грудня 2019 року ухвалою Верховного Суду у складі судді Сердюка В. В поновлено строк на касаційне оскарження, відкрито касаційне провадження у справі, витребувано матеріали цивільної справи із Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області.

У січні 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.

У вересні 2020 року, згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, справа передана колегії суддів: Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Гульку Б. І., Луспенику Д. Д.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Встановлено, що 13 червня 2001 року Тернопільським міським судом Тернопільської області ухвалено рішення, яким стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 72 000 грн боргу за договором позики та 390 грн сплаченого держмита.

20 липня 2001 року видано виконавчий лист № 2-2438/2001.

20 липня 2001 року виконавчий лист №2-2438/2001 направлено на адресу начальника Тернопільського МВ ДВС для виконання.

Встановлено, що станом на 26 квітня 2005 року у виконавчому провадженні з примусового виконання виконавчого листа № 2-2438/2001, виданого

20 липня 2001 року Тернопільським міським судом Тернопільської області, проводились виконавчі дії.

Встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер. Після його смерті заміна сторони виконавчого провадження не проводилась.

Станом на 2013 рік виконавчий лист № 2-2438/2001 на виконанні у Другому відділі ДВС не перебував.

Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області

від 12 листопада 2013 року задоволено заяву ОСОБА_2 про скасування заходів забезпечення позову по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики та скасовано ухвалу Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області

від 02 березня 2001 року, якою вжито заходи забезпечення позову.

Згідно з довідкою, виданою начальником Тернопільського МВ ДВС

20 листопада 2018 року № 54594, у базі даних АСВП виконавчі документи про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 72 000 грн боргу за договором позики та 390 грн сплаченого держмита, станом на 19 листопада 2018 року на виконанні не перебувають. Перевіркою бази даних АСВП (спецрозділ) встановлено, що виконавчі документи про стягнення боргу з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 також не перебували на виконанні

у Першому та Другому відділах ДВС.

Згідно довідки Другого відділу ДВС від 29 жовтня 2013 року, станом на

28 жовтня 2013 року будь-які виконавчі документи про стягнення з

ОСОБА_2 та її батька ОСОБА_3 боргу, на виконанні у Другому відділі ДВС не перебувають.

У судовому засіданні з пояснень ОСОБА_2 судом апеляційної інстанції встановлено, що батько за життя повернув борг ОСОБА_1.

Із поданням про видачу дубліката виконавчого листа державний виконавець звернувся до суду 21 листопада 2018 року.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини 2 статті 389 ЦПК України (тут і надалі

в редакції, чинній на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Відповідно до вимог частин 1 і 2 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що ухвала суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції прийняті з додержанням норм матеріального та без порушень процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Судами встановлено, що 20 липня 2001 року виконавчий лист №2-2428/01 направлено на примусове виконання до державної виконавчої служби,

а станом на 2013 рік виконавчий документ у відділах ДВС Тернопільського міського управління юстиції на виконанні не перебував.

Натомість, із заявою про видачу дубліката виконавчого листа державний виконавець звернувся у листопаді 2018 року.

Згідно з частиною 1 статті 22 Закону України від 21 квітня 1999 року "Про виконавче провадження", у редакції, чинній на 2013 рік, виконавчі документи, зокрема, виконавчі листи можуть бути пред'явлені до виконання протягом року, якщо інше не передбачено законом.

Відповідно до частини 1 статті 12 Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII "Про виконавче провадження", у редакції, чинній на 2018 рік, виконавчі документи можуть бути пред'явлені до примусового виконання протягом трьох років, крім посвідчень комісій по трудових спорах та виконавчих документів, за якими стягувачем є держава або державний орган, які можуть бути пред'явлені до примусового виконання протягом трьох місяців.

Згідно з пунктом 17.4 Перехідних положень ЦПК України у разі втрати виконавчого документа суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, незалежно від того, суд якої інстанції видав виконавчий документ, може видати його дублікат, якщо стягувач або державний виконавець, приватний виконавець звернувся із заявою про це до закінчення строку, встановленого для пред'явлення виконавчого документа до виконання.

У постанові від 21 серпня 2019 року у справі 2-836/11 (провадження № 14-308 цс 19) Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що якщо строк для пред'явлення виконавчого документа до виконання не сплив або суд його поновив, то заява про видачу дубліката цього документа, який втрачений, вважається поданою у межах встановленого для пред'явлення його до виконання строку.

Натомість, коли строк для пред'явлення виконавчого документа до виконання сплив, і суд його не поновив, то за результатами розгляду заяви про видачу дубліката втраченого виконавчого документа суд відмовляє у задоволенні цієї заяви.

Суди попередніх інстанцій правильно встановили, що державний виконавець звернувся з поданням про видачу дубліката виконавчого листа з пропуском строку, визначеного частиною 1 статті 22 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV "Про виконавче провадження", та дійшли обґрунтованого висновку про те, що на момент звернення до суду з цим поданням, строк пред'явлення до виконання виконавчого листа № 2-2438/2001, виданого 20 листопада 2001 року Тернопільським міським судом Тернопільської області, пропущено, що є підставою для відмови

у видачі його дубліката.

Крім того, відповідно до частини 6 статті 19 Закону України "Про виконавче провадження" особи, які беруть участь у виконавчому провадженні, зобов'язані сумлінно користуватися усіма наданими їм правами з метою забезпечення своєчасного та в повному обсязі вчинення виконавчих дій.

Матеріалами справи встановлено, що із заявою про відновлення виконавчого провадження стягувач звернувся до Тернопільского МВ ВДВС

у листопаді 2018 року. З моменту вчинення останніх виконавчих дій

у виконавчому провадженні, тобто з 2005 року і до звернення ОСОБА_1 до виконавчих органів із заявою про відновлення виконавчого провадження минуло 13 років. Зазначене свідчить про несумлінне використання стягувачем його прав.

Доводи касаційної скарги про те, що судом апеляційної інстанції не направлено йому копію судового рішення, спростовуються матеріалами справи (том 1 а. с.232, том 2 а. с. 22-23).

Посилання в касаційній скарзі на те, що у відсутність з поважної причини представника заявника судом апеляційної інстанції ухвалено судове рішення, не заслуговують на увагу, оскільки з матеріалів справи встановлено, що представник стягувача ОСОБА_1 - ОСОБА_4 належним чином повідомлена про розгляд справи судом апеляційної інстанції 13 вересня

2019 року (том 1 а. с. 223).

У силу положень статті 372 ЦПК України неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Інші доводи касаційної скарги аналогічні викладеним в апеляційній скарзі на ухвалу суду першої інстанції, переважно зводяться до незгоди

з висновками судів стосовно встановлених обставин справи, містять посилання на докази, що були предметом дослідження й оцінки судом, та спрямовані на переоцінку доказів у справі.

У силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) сформульовано висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів

є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так

і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у чинній редакції. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України ", "Рябих проти Російської Федерації", "Нєлюбін проти Російської Федерації") повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Колегією суддів також враховано усталену практику Європейського суду

з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі RuizTorija v.

Spain серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

Таким чином, розглянувши справу в межах доводів касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що суди попередніх інстанцій повно та всебічно дослідили наявні у справі докази, дали їм належну оцінку, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого ухвалили законні

й обґрунтовані судові рішення.

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційного суду - без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області

від 09 липня 2019 року та постанову Тернопільського апеляційного суду

від 13 вересня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Г. В. Коломієць Б. І. Гулько Д. Д. Луспеник