Історія справи

Постанова КЦС ВП від 06.11.2023 року у справі №947/9042/21
Постанова КЦС ВП від 06.11.2023 року у справі №947/9042/21
Постанова КЦС ВП від 06.11.2023 року у справі №947/9042/21

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 листопада 2023 року

м. Київ

справа № 947/9042/21

провадження № 61-2632св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Білоконь О. В., Сакари Н. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ;

відповідач - акціонерне товариство «Сбербанк», правонаступником якого є акціонерне товариство «Міжнародний резервний банк»;

треті особи: Головне управління Національної поліції у місті Києві, Фонд гарантування вкладів фізичних осіб;

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Найди Дмитра Івановича на рішення Київського районного суду міста Одеси від 20 жовтня 2021 року у складі судді Луняченко В. О. та постанову Одеського апеляційного суду від 30 січня 2023 року у складі колегії суддів: Сегеди С. М., Гірняк Л. А., Цюри Т. В.

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до акціонерного товариства «Сбербанк» (далі - АТ «Сбербанк»), третя особа - Головне управління Національної поліції у місті Києві (далі - ГУ НП у місті Києві), про відшкодування матеріальної та моральної шкоди.

Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що згідно з договором від 09 грудня 2019 року № 0364-134-2019 про надання в користування індивідуального банківського сейфу в рамках договору щодо банківського обслуговування, укладеного між нею та АТ «Сбербанк», вона користувалася індивідуальним сейфом № НОМЕР_1 у депозитарії (сховищі для індивідуальних сейфів), який розташований у приміщенні Одеського відділення № 8 АТ «Сбербанк» за адресою: місто Одеса, проспект Шевченка, 25. 22 грудня 2020 року працівники АТ «Сбербанк» без її присутності та її представника надали доступ до зазначеного індивідуального сейфу слідчому Слідчого управління ГУ НП у місті Києві, який провів обшук та вилучив 62 000 доларів США, 8 845 євро, 6300 рублів російської федерації та 100 грн. Такими діями працівників банку їй було завдано матеріальну та моральну шкоду, оскільки вона була позбавлена можливості користуватися своєю власністю. Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просила стягнути з АТ «Сбербанк» на свою користь на відшкодування матеріальної шкоди 62 000 доларів США, 8 845 євро, 6300 рублів російської федерації та 100 грн, а на відшкодування моральної шкоди - 1 000 000 грн.

Короткий зміст судових рішень

Рішенням Київського районного суду міста Одеси від 20 жовтня 2021 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що для відшкодування шкоди обов`язково необхідна наявність шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинно-наслідкового зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Стороною позивача не доведено факт заподіяння збитків внаслідок тимчасового вилучення грошових коштів, а також протиправності дій працівників відповідача під час здійснення обшуку та вилучення майна позивача. Крім того, чинним законодавством та укладеним між сторонами договором визначено умови, за наявності яких працівники банку можуть відкривати індивідуальний банківський сейф без присутності клієнта. Оскільки ухвалою слідчого судді Голосіївського районного суду міста Києва від 27 січня 2021 року було накладено арешт на майно ОСОБА_1 , яка є безумовною підставою для відкриття індивідуального банківського сейфу без присутності клієнта, то відсутні підстави для висновку про порушення працівниками АТ «Сбербанк» вимог закону та умов укладеного між сторонами договору. Сам факт тимчасового вилучення майна (грошових коштів) не є втратою або пошкодженням майна, а є тимчасовим обмеженням позивачки у праві користування майном, тому таке майно не може вважатися втраченим. Обов`язок належно зберігати тимчасово вилучене майно та негайно повернути його після скасування ухвали про накладення арешту на майно прямо передбачений чинним законодавством та покладається на відповідну уповноважену службову особу. За таких обставин суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову у зв`язку з його з недоведеністю.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог про відшкодування моральної шкоди представник ОСОБА_1 - адвокат Найда Д. І. оскаржив його в апеляційному порядку.

За заявою представника акціонерного товариства «Міжнародний резервний банк» (далі - АТ «МР Банк») як правонаступника АТ «Сбербанк», в особі Фонду гарантування вкладів фізичних осіб - адвоката Харитончук О. Г. ухвалою Одеського апеляційного суду від 05 вересня 2022 року Фонд гарантування вкладів фізичних осіб залучено до участі у справі як третю особу.

Постановою Одеського апеляційного суду від 30 січня 2023 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Найди Д. І. залишено без задоволення, а рішення Київського районного суду міста Одеси від 20 жовтня 2021 року - без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору в оскаржуваній частині є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального права.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У лютому 2023 року представник ОСОБА_1 - адвокат Найда Д. І. подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Київського районного суду міста Одеси від 20 жовтня 2021 року та постанову Одеського апеляційного суду від 30 січня 2023 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог про відшкодування моральної шкоди та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким стягнути з АТ «Сбербанк» на користь ОСОБА_1 1 000 000 грн на відшкодування моральної шкоди.

Касаційна скарга подана на підставі пунктів 1, 3, 4 частини другої статті 389, пункту 1 частини третьої статті 411 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) та обґрунтована тим, що суди не врахували правових висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених в постанові Великої Палати Верховного Суду від 01 вересня 2020 року у справі № 216/3521/16 (провадження № 14-714цс19), а також - не дослідили зібрані у справі докази. Крім того, наразі відсутні висновки Верховного Суду щодо питання застосування норм права, що врегульовують спеціальні види зберігання, а саме відмінностей у застосуванні статей 970 та 971 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 березня 2023 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Київського районного суду міста Одеси.

У березні 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що за загальним правилом зобов`язання з відшкодування шкоди (майнової та немайнової) є прямим наслідком правопорушення, тобто порушення охоронюваних законом суб`єктивних особистих немайнових і майнових прав та інтересів учасників цивільних відносин. При цьому одне і те ж правопорушення може призводити до негативних наслідків як у майновій, так і немайновій сферах, тобто виступати підставою для відшкодування майнової та моральної шкоди одночасно. Однак суди не звернули увагу на те, що відповідно до положень статей 4, 22 Закону України «Про захист прав споживачів» в редакції, чинній на час розгляду справи судом першої інстанції, споживачі мали право на відшкодування моральної шкоди тільки в разі заподіяння небезпечною для життя і здоров`я людей продукцією у випадках, передбачених законом. При цьому суди попередніх інстанцій неправильно встановили зміст спірних правовідносин та ототожнили договір про надання індивідуального банківського сейфа, що охороняється банком (стаття 970 ЦК України) з договором про надання індивідуального банківського сейфа, що не охороняється банком (стаття 971 ЦК України), не звернули увагу на те, що у разі проведення обшуку у індивідуальному банківському сейфі, що охороняється банком, банк, як відповідальна особа за вміст сейфу, несе всі ризики за несанкціоноване вилучення речей з такого сейфу, а тому може виступати особою, у якої провадиться обшук, з усіма правами, наданими такій особі (знайомитись з ухвалою про проведення обшуку, отримувати її копію, примірник протоколу обшуку разом із доданим до нього описом вилучених документів та тимчасово вилучених речей та ін.). Але правовідносини, що виникли між сторонами випливають з іншого договору, а саме договору надання індивідуального банківського сейфа, що не охороняється банком, згідно з яким банк не несе відповідальності за вміст сейфа та не може виступати особою, у якої провадиться обшук, оскільки права та законні інтереси банку не можуть бути обмежені або порушені. За таких обставин під час обшуку банківського сейфу слідчим Слідчого управління ГУ НП у місті Києві працівники АТ «Сбербанк» безпідставно виступили представниками зацікавленої особи, чим позбавили її можливості запобігти протиправній виїмці належних їй коштів, захищати свої права та законні інтереси, що завдало їй значних душевних страждань.

Доводи осіб, які подали відзиви на касаційну скаргу

У березні 2023 року Фонд гарантування вкладів фізичних осіб подав відзив на касаційну скаргу, в якому зазначив, що АТ «МР Банк» є правонаступником АТ «Сбербанк», а на підставі постанови Правління Національного банку України від 25 лютого 2022 року № 91-рш/БТ «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію АТ «МР Банк» виконавча дирекція Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийняла рішення від 25 лютого 2022 року № 131 «Про початок процедури ліквідації АТ «МР Банк» та делегування повноважень ліквідатора банку». Уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб з делегуванням усіх повноважень ліквідатора АТ «МР Банк», визначених Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», призначено Луньо І. В. строком на три роки з 25 лютого 2022 року до 24 лютого 2025 року включно. З огляду на вказані обставини, посилаючись на відсутність факту заподіяння банком шкоди позивачу, оскільки працівники АТ «Сбербанк» надали доступ до індивідуального сейфу слідчому Слідчого управління ГУ НП у місті Києві на підставі ухвали слідчого судді Голосіївського районного суду міста Києва від 27 січня 2021 року, Фонд гарантування вкладів фізичних осіб просив залишити касаційну скаргу без задоволення.

У квітні 2023 року АТ «МР Банк» також подало відзив на касаційну скаргу, в якому просило залишити її без задоволення, посилаючись на те, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, ухваленими відповідно до вимог чинного законодавства України, з урахуванням всіх фактичних обставин справи.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

09 грудня 2019 року між ОСОБА_1 та АТ «Сбербанк» було укладено договір №0364-134-2019 про надання в користування індивідуального банківського сейфу в рамках договору щодо банківського обслуговування строком до 06 лютого 2020 року включно. В подальшому, строк дії цього договору було продовжено за згодою сторін.

На підставі вищевказаного договору позивач користувалася індивідуальним сейфом № ОД015 у депозитарії (сховищі для індивідуальних сейфів), який розташований у приміщенні Одеського відділення № 8 АТ «Сбербанк» за адресою: місто Одеса, проспект Шевченка, 25, в якому зберігала власні речі.

Підпунктом 5 пункту 12.17.2 підрозділу 12 договору банківського обслуговування фізичних осіб в АТ «Сбербанк» передбачено, що банк має право відкрити сейф у відсутності клієнта у разі, зокрема проведення виїмки (конфіскації) уповноваженим представником відповідного державного органу, якому законодавством надано таке право.

22 грудня 2020 року слідчими Слідчого управління ГУ НП у місті Києві на підставі ухвали слідчого судді Голосіївського районного суду міста Києва від 11 грудня 2020 року було проведено обшук індивідуального сейфа № НОМЕР_1 у приміщенні Одеського відділення № 8 АТ «Сбербанк» у присутності працівників банку, які отримавши вказану ухвалу відкрили сейф. Позивач та його представник не були присутні під час обшуку, так як слідчими їм було відмовлено у присутності.

Згідно з протоколом обшуку від 22 грудня 2020 року під час обшуку у індивідуальному сейфі № НОМЕР_1 було виявлено та тимчасово вилучено 62 000 доларів США, 8 845 євро, 6 300 рублів російської федерації та 100 грн.

Ухвалою слідчого судді Голосіївського районного суду міста Києва від 27 січня 2021 року було накладено арешт на майно, яке було тимчасово вилучене 22 грудня 2020 року під час проведення обшуку індивідуального сейфу позивача, зокрема грошових коштів (з окремим описом кожної купюри) 62 000 доларів США, 8 845 євро, 6 300 рублів російської федерації та 100 грн.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 17 березня 2021 року у задоволені апеляційної скарги представника ОСОБА_1 було відмовлено, ухвалу слідчого судді Голосіївського районного суду міста Києва від 27 січня 2021 року залишено без змін.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з пунктами 1, 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

За змістом касаційної скарги рішення суду першої інстанцій в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до АТ «Сбербанк», третя особа -ГУ НП у місті Києві, про відшкодування матеріальної шкоди не оскаржується, тому в силу положень вищенаведеної частини першої статті 400 ЦПК України Верховним Судом не переглядається.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржуване рішення суду першої інстанцій в частині вирішення позовних вимог про відшкодування моральної шкоди та судове рішення апеляційного суду ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої, пункту 3 частини другої статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна.

Аналіз наведеної статті дозволяє зробити висновок, що за загальним правилом підставою виникнення зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі. Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди.

Згідно з частиною першою статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

В постанові Верховного Суду від 20 січня 2021 року у справі № 197/1330/14-ц (провадження № 61-21956св19) вказано, що причинний зв`язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою, завданою потерпілому, є однією з обов`язкових умов настання деліктної відповідальності. Визначення причинного зв`язку є необхідним як для забезпечення інтересів потерпілого, так і для реалізації принципу справедливості при покладенні на особу обов`язку відшкодувати заподіяну шкоду. Причинно-наслідковий зв`язок між діянням особи та заподіянням шкоди полягає в тому, що шкода є наслідком саме протиправного діяння особи, а не якихось інших обставин. Проста послідовність подій не повинна братися до уваги. Об`єктивний причинний зв`язок як умова відповідальності виконує функцію визначення об`єктивної правової межі відповідальності за шкідливі наслідки протиправного діяння. Заподіювач шкоди відповідає не за будь-яку шкоду, а тільки за ту шкоду, яка завдана його діями. Відсутність причинного зв`язку означає, що шкода заподіяна не діями заподіювача, а викликана іншими обставинами. При цьому причинний зв`язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою має бути безпосереднім, тобто таким, коли саме конкретна поведінка без якихось додаткових факторів стала причиною завдання шкоди.

Отже, для відшкодування моральної шкоди необхідно встановити та довести наявність усіх складових елементів цивільного правопорушення.

За змістом частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

У частині другій статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до частин першої, другої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв`язку,

Встановивши, що обшук індивідуального сейфа № НОМЕР_1 у приміщенні Одеського відділення № 8 АТ «Сбербанк» проведено 22 грудня 2020 року слідчими Слідчого управління ГУ НП у місті Києві на підставі ухвали слідчого судді Голосіївського районного суду міста Києва від 11 грудня 2020 року, і умовами укладеного між сторонами договору передбачено право банку на відкриття сейфу при таких обставинах, суд першої інстанції, з рішенням якого погодився апеляційний суд, дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог про відшкодування моральної шкоди, так як стороною позивача не доведено наявності усіх складових елементів цивільного правопорушення.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суди правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і дали їм належну оцінку згідно зі статтями 76-78 81 89 367 368 ЦПК України, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого ухвалили законні й обґрунтовані судові рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права.

Доводи касаційної скарги про те, що суди попередніх інстанцій не врахували правових висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених в постанові Великої Палати Верховного Суду від 01 вересня 2020 року у справі № 216/3521/16 (провадження № 14-714цс19), не заслуговують на увагу з огляду на таке.

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 01 вересня 2020 року у справі № 216/3521/16-ц (провадження № 14-714цс19) зроблено загальний висновок, що, виходячи з положень статей 16 і 23 ЦК України та змісту права на відшкодування моральної шкоди в цілому як способу захисту суб`єктивного цивільного права, компенсація моральної шкоди повинна відбуватися у будь-якому випадку її спричинення - право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди виникає внаслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних норм цивільного законодавства.

У справі, що переглядається, суди попередніх інстанцій виходили з недоведеності позивачем факту заподіяння збитків внаслідок тимчасового вилучення грошових коштів, а також - протиправності дій працівників відповідача під час здійснення обшуку та вилучення її майна. Тобто висновки судів попередніх інстанцій в цій справі, наведені в оскаржуваних судових рішеннях, не суперечать правовим висновкам Верховного Суду, сформульованим у вищезгаданій постанові, на яку послався заявник, а відповідні аргументи касаційної скарги фактично зводяться до незгоди із встановленими судами обставинами справи та необхідності переоцінки доказів, що за приписами статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

За таких обставин, оскільки доводи касаційної скарги про неврахування судами під час ухвалення оскаржуваних судових рішень правових висновків, викладених у вищезазначеній постанові Великої Палати Верховного Суду від 01 вересня 2020 року у справі № 216/3521/16-ц (провадження № 14-714цс19), не знайшли свого підтвердження під час касаційного розгляду справи, то заявлена в касаційній скарзі підстава касаційного оскарження судових рішень, передбачена пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, є необґрунтованою.

З огляду на те, що Верховний Суд встановив необґрунтованість заявлених в касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, доводи касаційної скарги про недослідження судами наявних в матеріалах справи доказів (пункт 4 частини другої статті 389, пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України), не заслуговують на увагу та не підлягають перевірці.

Аргументи касаційної скарги про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права, що врегульовують спеціальні види зберігання, а саме відмінностей у застосуванні статей 970 та 971 ЦК України, також не спростовують висновків судів попередніх інстанцій з огляду на таке

Відповідно до частини 2 статті 11 ЦК України підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема договори та інші правочини.

Згідно з частиною першою статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема відшкодування збитків та моральної шкоди.

Статтею 970 ЦК України регулюються особливості договору про надання індивідуального банківського сейфа, що охороняється банком. Вказаною нормою визначено, що банк може передати поклажодавцеві індивідуальний банківський сейф (його частину або спеціальне приміщення) для зберігання у ньому цінностей та роботи з ними. Банк видає поклажодавцеві ключ від сейфа, картку, що ідентифікує поклажодавця, інший знак або документ, що посвідчує право його пред`явника на доступ до сейфа та одержання з нього цінностей. Банк приймає від поклажодавця цінності, контролює їх поміщення у сейф та одержання їх із сейфа.

Статтею 971 ЦК України регулюються відносини за договором про надання індивідуального банківського сейфа, що не охороняється банком. Цією нормою передбачено, що до договору про надання особі банківського сейфа без відповідальності банку за вміст сейфа застосовуються положення цього Кодексу про майновий найм (оренду).

Згідно зі статтею 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у володіння та користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).

Предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ) (частина перша статті 760 ЦК України).

Відповідно до частини другої статті 628 ЦК України сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Згідно з частиною другою статті 780 ЦК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, шкода, завдана у зв`язку з користуванням річчю, відшкодовується наймодавцем, якщо буде встановлено, що це сталося внаслідок особливих властивостей або недоліків речі, про наявність яких наймач не був попереджений наймодавцем і про які він не знав і не міг знати. Умова договору найму про звільнення наймодавця від відповідальності за шкоду, завдану внаслідок особливих властивостей чи недоліків речі, про наявність яких наймач не був попереджений наймодавцем і про які він не знав і не міг знати, є нікчемною.

Частиною першою статті 906 ЦК України передбачено, що збитки, завдані замовнику невиконанням або неналежним виконанням договору про надання послуг за плату, підлягають відшкодуванню виконавцем, у разі наявності його вини, у повному обсязі, якщо інше не встановлено договором. Виконавець, який порушив договір про надання послуг за плату при здійсненні ним підприємницької діяльності, відповідає за це порушення, якщо не доведе, що належне виконання виявилося неможливим внаслідок непереборної сили, якщо інше не встановлено договором або законом.

У справі, що переглядається, суди попередніх інстанцій встановили, що умовами договору банківського обслуговування фізичних осіб в АТ «Сбербанк», в рамках якого між сторонами було укладено договір про надання в користування індивідуального банківського сейфу від 09 грудня 2019 року № 0364-134-2019, було визначено право банку відкрити сейф у відсутності клієнта у разі, зокрема проведення виїмки (конфіскації) уповноваженим представником відповідного державного органу, якому законодавством надано таке право.

Тому посилання заявника на те, що суди попередніх інстанцій неправильно встановили зміст спірних правовідносин та ототожнили договір про надання індивідуального банківського сейфа, що охороняється банком (стаття 970 ЦК України) з договором про надання індивідуального банківського сейфа, що не охороняється банком (стаття 971 ЦК України), є безпідставними та не спростовують висновків судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для стягнення з банку на користь позивача відшкодування моральної шкоди у заявленому розмірі.

Зі змісту підстави оскарження судових рішень у справі, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 389 ЦПК України вбачається, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню судами під час вирішення спору.

Таким чином, у разі подання касаційної скарги на підставі вказаної норми, крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов`язковому дослідженню підлягає також питання необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи.

Такі правові висновки викладено в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 березня 2021 року у справі № 461/2321/20.

Враховуючи викладене, заявлена в касаційній скарзі підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 3 частини другої статті 389 ЦПК України, є необґрунтованою.

Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а у значній мірі зводяться до необхідності переоцінки доказів.

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77-80 89 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З огляду на те, що рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині (вирішення позовних вимог про відшкодування моральної шкоди) та постанова апеляційного суду ухвалені з додержанням норм процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень - без змін.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Найди Дмитра Івановича залишити без задоволення.

Рішення Київського районного суду міста Одеси від 20 жовтня 2021 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Сбербанк», правонаступником якого є акціонерне товариство «Міжнародний резервний банк», третя особа - Головне управління Національної поліції у місті Києві, про відшкодування моральної шкоди та постанову Одеського апеляційного суду від 30 січня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. М. Осіян

Судді: О. В. Білоконь

Н. Ю. Сакара