Історія справи

Постанова КЦС ВП від 26.09.2018 року у справі №755/654/17

Постанова

Іменем України

06 вересня 2018 року

м. Київ

справа № 755/654/17

провадження № 61-18983св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

Лесько А.О. (суддя-доповідач), Мартєва С. Ю., Штелик С. П.,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_4 до Печерського районного суду м. Києва про визнання дій та бездіяльності посадових осіб незаконними, відшкодування матеріальної та моральної шкоди, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва у складі судді Арапіна Н. Є. та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 06 березня 2017 року у складі колегії суддів: Волошиної В. М., Панченка М. М., Слюсар Т. А.,

ВСТАНОВИВ :

У грудні 2016 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до Печерського районного суду міста Києва про визнання дій та бездіяльності посадових осіб незаконними, відшкодування матеріальної та моральної шкоди.

Позовна заява мотивована тим, що Печерським районним судом міста Києва в особі судді ОСОБА_5 при розгляді справи № 757/2216/15 за його позовом до ПАТ «Терра Банк», уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію у ПАТ «Терра Банк» про вчинення дій та відшкодування завданих збитків у розмірі 24 489,52 грн та моральної шкоди у розмірі 30 000,00 грн грубо порушені його права, а саме розгляд справи було проведено з порушення норм процесуального права, чинились перешкоди щодо оскарження судових рішень, невчасно виготовлялись та надавались копії процесуальних документів, на його звернення працівники суду не реагували, матеріали справи

№ 757/2216/15 для ознайомлення не надавали, а сама справа до судів вищестоящих інстанцій вчасно не направлялась. Зазначає, що рішенням суду першої інстанції у цій справі не було відновлено його законних права та інтересів, внаслідок чого йому завдано значних матеріальних збитків та моральної шкоди.

У зв'язку з викладеним просив визнати дії чи бездіяльність посадових осіб Печерського районного суду міста Києва незаконними, стягнути з відповідача на його користь завдану матеріальну шкоду в розмірі 24 489,52 грн, моральну шкоду в розмірі 10 000,00 грн та нестягнуту з ПАТ «Терра Банк» на його корить моральну шкоду в розмірі 15 000,00 грн.

Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 16 січня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 06 березня 2017 року, відмовлено у відкритті провадження у справі за позовом

ОСОБА_4 до Печерського районного суду міста Києва про визнання дій та бездіяльності посадових осіб незаконними, відшкодування матеріальної та моральної шкоди.

21 квітня 2017 року ОСОБА_4 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив ухвали судів першої та апеляційної інстанцій скасувати, та направити справу суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження у справі.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій не врахували те, що позов пред'явлений ним не до конкретного судді

ОСОБА_5, а до Печерського районного суду міста Києва, який є юридичною особою, хоча і виконує специфічні функції, визначені законодавством в сфері судочинства. Посилання судівна те, що оскарження неправомірних дій та рішень судів та суддів не передбачено чинним законодавством, також не відповідає дійсності, оскільки в самому ЦПК України передбачена не лише можливість такого оскарження, а й передбачено порядок такого оскарження - стаття 108 ЦПКУкраїни 2004 року. Підстав для звільнення Печерського районного суду містаКиєва від відповідальності за допущені порушення у законодавсті немає. Відповіднодо норм Конституції України кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

19 квітня 2018 року справа надійшла до Верховного Суду.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі - ЦПК України) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Вивчивши матеріали справи та перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відмовляючи у відкритті провадження у справі, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що дії або бездіяльність суду або суддів у питаннях здійснення ними правосуддя, пов'язаних з підготовкою, розглядом справ у судових інстанціях тощо, можуть оскаржуватись в порядку, передбаченому процесуальними законами, а не шляхом оскарження їх дій (чи відшкодування шкоди одночасно з оскарженням таких дій) до іншого суду, оскільки це порушуватиме принцип незалежності судів і заборону втручання у вирішення справи належним судом.

Відповідно до частини 2 статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Зі змісту позовної заяви встановлено, що позовні вимоги ОСОБА_4 до Печерського районного суду міста Києва зводяться до незгоди з діями судді ОСОБА_5 щодо розгляду справи № 757/2216/15 за його позовом до ПАТ «Терра Банк», уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію у ПАТ «Терра Банк» про вчинення дій та відшкодування завданих збитків у розмірі 24 489,52 грн та моральної шкоди у розмірі 30 000,00 грн та працівників апарату суду щодо забезпечення підготовки розгляду цієї справи та її організаційного забезпечення. У позовній заяві перелічені порушені права ОСОБА_4 при розгляді цієї справи, а саме розгляд справи було проведено з порушенням норм процесуального права, чинились перешкоди щодо оскарження судових рішень, невчасно виготовлялись та надавались копії процесуальних документів, на його звернення працівники суду не реагували, матеріали справи для ознайомлення не надавали, справу до судів вищестоящих інстанцій вчасно не направляли.

Відповідно до частини першої статті 3 ЦПК України 2004 року кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Право на оскарження судових рішень та процесуальних дій перебуває у прямому зв'язку із визначенням підвідомчості, а також із процедурою, передбаченою відповідним процесуальним законодавством, а тому реалізовувати право на оскарження судових рішень та дій можна виключно в цих межах.

У частині першій статті 15 ЦПК України зазначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо: захисту порушених, невизнаних або спорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин; інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

У пункті 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 13 червня

2007 року № 8 «Про незалежність судової влади» зазначено про те, що виключне право перевірки законності та обґрунтованості судових рішень має відповідний суд, згідно з процесуальним законодавством. Оскарження у будь який спосіб судових рішень, діяльності судів і суддів щодо розгляду та вирішення справи поза передбаченим процесуальним законом порядком у справі не допускається і суди повинні відмовляти у прийнятті позовів та заяв з таким предметом.

У постанові Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 рку

№ 6 «Про деякі питання, що виникають у судовій практиці при прийнятті до провадження адміністративних судів та розгляді ними адміністративних позовів до судів і суддів» вказано, що суди та судді при розгляді ними цивільних, господарських, кримінальних, адміністративних справ та справ про адміністративні правопорушення не є суб'єктами владних повноважень, які здійснюють владні управлінські функції і не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їх рішень, дій чи бездіяльності, вчинених у зв'язку з розглядом судових справ.

У статтях 62, 126, 129 Конституції України визначено, що рішення суду і відповідно до цього дії або бездіяльність судів у питаннях здійснення правосуддя, пов'язаних з підготовкою, розглядом справ у судових інстанціях тощо, можуть оскаржуватись в порядку, передбаченому процесуальними законами, а не шляхом оскарження їх дій (чи відшкодування шкоди одночасно з оскарженням таких дій) до іншого суду, оскільки це порушуватиме принцип незалежності судів і заборону втручання у вирішення справи належним судом.

Аналогічної позиції дотримується і Консультативна рада європейських суддів, яка в пункті 57 Висновку № 11 (2008) до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень підкреслює, що зміст конкретних судових рішень контролюється, насамперед, за допомогою процедур апеляції або перегляду рішень у національних судах та за допомогою права на звернення до Європейського суду з прав людини.

Отже, законність процесуальних судових рішень і дій (бездіяльності) суду, вчинених при розгляді конкретної справи, не може перевірятися за межами передбаченого законом процесуального контролю. Намагання зробити це в конкретній справі шляхом подання окремого позову проти суду чи судді є протиправним втручанням у здійснення правосуддя і посяганням на процесуальну незалежність суду.

Аналіз зазначених положень свідчить про те, що рішення суду і відповідно до цього дії або бездіяльність судів у питаннях здійснення правосуддя, пов'язаних з розглядом конкретної справи можуть оскаржуватись у порядку, передбаченому процесуальними законами, а не шляхом оскарження їх дій (чи відшкодування моральної шкоди одночасно з оскарженням таких дій) до іншого суду, оскільки це порушуватиме принцип незалежності судів і заборону втручання у вирішення справи належним судом.

Відповідно до інформації, яка міститься в Єдиному державному реєстрі судових рішень вбачається, що ОСОБА_4 скористався своїм правом на апеляційне та касаційне оскарження рішення Печерського районного суду міста Києва від 17 листопада 2015 року у справі № 757/2216/15 за його позовом до ПАТ «Терра Банк», уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію у ПАТ «Терра Банк» про вчинення дій та відшкодування завданих збитків.

Постановою Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 року касаційну скаргу ОСОБА_4 у справі № 757/2216/15 залишено без задоволення, а рішення Печерського районного суду міста Києва від

17 листопада 2015 року, у незміненій апеляційним судом частині, та рішення Апеляційного суду міста Києва від ЗО березня 2016 року залишено без змін.

За таких обставин розгляд судом позовних вимог предметом яких є, по суті, оскарження процесуальних дій судді (суду), пов'язаних із розглядом конкретної справи (від стадії відкриття провадження у справі до розгляду по суті, перегляду судових рішень у передбачених процесуальним законом порядках і їх виконання), нормами ЦПК України чи іншими законами України не передбачено.

Відмовляючи у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_4 на підставі пункту 1 частини другої статті 122 ЦПК України 2004 року, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, обґрунтовано виходив з того, що оскаржені позивачем дії суду (судді) є процесуальними, вчиненими при виконанні ними своїх обов'язків по здійсненню правосуддя, і тому їх законність може перевірятися лише судом вищої інстанції в порядку, передбаченому процесуальним законом.

Наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанції, обґрунтовано викладених у мотивувальних частинах ухвал, та зводяться до переоцінки обставин справи та незгоди заявника з висновками суду.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 400, 401, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 06 березня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: А. О. Лесько

С. Ю. Мартєв

С.П. Штелик