Історія справи

Постанова КЦС ВП від 17.07.2024 року у справі №331/5427/21
Постанова КЦС ВП від 06.08.2025 року у справі №331/5427/21

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 серпня 2025 року

м. Київ

справа № 331/5427/21

провадження № 61-4504св25

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

судді-доповідача - Грушицького А. І.,

суддів: Ігнатенка В. М., Литвиненко І. В., Петрова Є. В., Пророка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Запорізького апеляційного суду від 26 березня 2025 року у складі колегії суддів Кухаря С. В., Кочеткової І. В., Подліянової Г. С.,

у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про визнання договору дарування і договору купівлі-продажу недійсними, припинення права власності.

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій

У жовтні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом та просив суд:

- визнати недійсним договір дарування від 13 грудня 2019 року, укладений

між ОСОБА_6 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Саламатовою М. В., зареєстрований в реєстрі за номером 2404;

- визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири від 17 серпня 2020 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Тізенберг Д. Д., зареєстрований в реєстрі за номером 1159;

- припинити право власності ОСОБА_3 на квартиру

АДРЕСА_1 , яке ОСОБА_3 набув на підставі вказаного договору купівлі-продажу.

Жовтневий районний суд м. Запоріжжя рішенням від 29 травня 2023 року, яке Запорізький апеляційний суд постановою від 20 грудня 2023 року залишив без змін, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовив.

Верховний Суд постановою від 17 липня 2024 року у задоволенні клопотання представника ОСОБА_3 - адвоката Бабенко Г. О. про закриття касаційного провадження відмовив.

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнив.

Рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 29 травня 2023 року

та постанову Запорізького апеляційного суду від 20 грудня 2023 року скасував, справу направив на новий розгляд до суду першої інстанції.

У серпні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про зміну предмета позову.

Жовтневий районний суд м. Запоріжжя ухвалою від 19 лютого 2025 року відмовив у прийнятті до спільного розгляду заяви про зміну предмета позову у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про визнання договору дарування і договору купівлі-продажу недійсними, припинення права власності.

Повернув позивачу ОСОБА_1 заяву про зміну предмета позову у цивільній справі № 331/5427/21 з додатками.

Ухвала місцевого суду мотивована тим, що у позивача відсутнє право на зміну предмета позову, оскільки не відбулася зміна фактичних обставин справи, а заявлені ним вимоги грубо порушують права та законні інтереси інших осіб та вимоги чинного законодавства.

Запорізький апеляційний суд ухвалою від 26 березня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 повернув скаржнику. Справу повернув до суду першої інстанції.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що ухвала суду першої інстанції про відмову у прийнятті до спільного розгляду заяви про зміну предмета позову у цій справі не може бути оскаржена в апеляційному порядку до ухвалення рішення суду по суті спору й окремо від цього рішення. Тобто, оскарження такої ухвали в апеляційному порядку можливе разом з рішенням суду по суті спору.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у квітні 2025 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 , посилаючись на порушення норм процесуального права, просить ухвалу суду апеляційної інстанції скасувати і направити справу до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції

Верховний Суд ухвалою від 09 квітня 2025 року відкрив касаційне провадження у справі, витребував її із Жовтневого районного суду м. Запоріжжя.

21 квітня 2025 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі суддів: Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.

Верховний Суд ухвалою від 31 липня 2025 року справу призначив до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження колегією в складі п`яти суддів.

Згідно із протоколом автоматизованого визначення складу колегії суддів від 01 серпня 2025 року визначено такий склад колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду для розгляду справи: Грушицький А. І. (суддя-доповідач), Ігнатенко В. М., Литвиненко І. В., Петров Є. В., Пророк В. В.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі заявник посилається на порушення норм процесуального права та зазначає, що суд апеляційної інстанції дійшов до помилкового висновку про те, що оскаржувана ухвала не може бути оскаржена в апеляційному порядку окремо від рішення.

Доводи інших учасників справи

У квітні 2025 року ОСОБА_2 надіслала відзив на касаційну скаргу, у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пунктів 2, 3 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку ухвали суду першої інстанції, вказані у пунктах 3, 6, 7, 15, 16, 22, 23, 27, 28, 30, 32 частини першої статті 353 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку та ухвали суду апеляційної інстанції про відмову у відкритті або закриття апеляційного провадження, про повернення апеляційної скарги, про зупинення провадження, щодо забезпечення позову, заміни заходу забезпечення позову, щодо зустрічного забезпечення, про відмову ухвалити додаткове рішення, про роз`яснення рішення чи відмову у роз`ясненні рішення, про внесення або відмову у внесенні виправлень у рішення, про повернення заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, про відмову у відкритті провадження за нововиявленими або виключними обставинами, про відмову в задоволенні заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, про заміну сторони у справі, про накладення штрафу в порядку процесуального примусу, окремі ухвали.

Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги та аргументи відзиву на касаційну скаргу, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню.

Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

У частині першій статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

У статті 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру [стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція)].

Забезпечення права на апеляційний перегляд справи є однією з основних засад судочинства (пункт 8 статті 129 Конституції України).

Водночас таке право не є абсолютним і з метою забезпечення належного здійснення правосуддя та дотримання, зокрема, принципу правової визначеності, підлягає певним обмеженням.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважував, що відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції, якщо апеляційне оскарження існує в національному правовому порядку, держава зобов`язана забезпечити особам під час розгляду справи в апеляційних судах, в межах юрисдикції таких судів, додержання основоположних гарантій, передбачених статтею 6 Конвенції, з урахуванням особливостей апеляційного провадження, а також має братись до уваги процесуальна єдність судового провадження в національному правовому порядку та роль в ньому апеляційного суду. «Право на суд», одним із аспектів якого є право доступу, не є абсолютним і може підлягати обмеженням; їх накладення дозволене за змістом, особливо щодо умов прийнятності апеляційної скарги. Проте такі обмеження повинні застосовуватись з легітимною метою та повинні зберігати пропорційність між застосованими засобами та поставленого метою (рішення ЄСПЛ від 06 грудня 2007 року у справі VOLOVIK v. UKRAINE, 15123/03, § 53, 55); процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (рішення ЄСПЛ від 21 жовтня 2010 року у справі DIYA 97 v. UKRAINE, № 19164/04, § 47).

У пунктах 6, 7 частини другої статті 43 ЦПК України встановлено, що учасники справи зобов`язані: виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки; виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, яке складається з двох елементів: предмета і підстави позову.

Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує його вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц).

Про повернення позовної заяви суд постановляє ухвалу. Ухвалу про повернення позовної заяви може бути оскаржено. Копія позовної заяви залишається в суді (частина шоста статті 185 ЦПК України).

Під час застосування процесуальних норм належить уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до скасування процесуальних вимог, встановлених законом. Надмірний формалізм у трактуванні процесуального законодавства визнається неправомірним обмеженням права на доступ до суду як елемента права на справедливий суд згідно зі статтею 6 Конвенції.

Положеннями частини другої статті 352 ЦПК України визначено, що учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції окремо від рішення суду лише у випадках, передбачених статтею 353 цього Кодексу. Оскарження ухвал суду, які не передбачені статтею 353 цього Кодексу, окремо від рішення суду не допускається.

У частині першій статті 353 ЦПК України передбачений перелік ухвал суду першої інстанції, які можна оскаржити в апеляційному порядку окремо від рішення суду.

Окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо повернення заяви позивачеві (заявникові) (пункт 6 частини першої статті 353 ЦПК України).

Ухвала суду першої інстанції про відмову у прийнятті заяви про збільшення позовних вимог (зміну предмета або підстав позову) не входить до переліку ухвал, які можуть бути оскаржені окремо від рішення суду в порядку статті 353 ЦПК України.

Наслідком відмови у прийнятті заяви про збільшення позовних вимог (зміну предмета або підстав позову) є повернення такої заяви позивачу.

Водночас у пункті 6 частини першої статті 353 ЦПК України визначено, що окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо повернення заяви позивачеві (заявникові).

Якщо спірні відносини не врегульовані законом, суд застосовує закон, що регулює подібні за змістом відносини (аналогія закону), а за відсутності такого - суд виходить із загальних засад законодавства (аналогія права) (частина дев`ята статті 10 ЦПК України).

У рішенні від 08 січня 2008 року щодо прийнятності заяви № 32671/02 у справі SKORYK v. UKRAINE ЄСПЛ зазначив, що відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції, якщо в національному правовому порядку існує процедура апеляції, держава має гарантувати, що особи, які перебувають під її юрисдикцією, мають право в апеляційних судах на основні гарантії, передбачені Конвенцією. Так, повинні враховуватися особливості провадження, що розглядається, відповідно до національного правопорядку, а також роль апеляційного суду в них.

Таким чином, апеляційне провадження є важливою процесуальною гарантією захисту прав і охоронюваних законом інтересів осіб, які брали участь у розгляді справи у випадках та порядку, встановлених ЦПК України.

Зважаючи на те, що процесуальним наслідком відмови у прийнятті заяви про збільшення позовних вимог є повернення такої заяви, яка, у свою чергу, може бути оскаржена в апеляційному порядку відповідно до вимог пункту 6 частини першої статті 353 ЦПК України, то на ухвалу суду першої інстанції про відмову у прийнятті заяви про збільшення позовних вимог може бути подана апеляційна скарга окремо від рішення суду.

Вказану правову позицію Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду сформулював у постанові від 01 листопада 2021 року у справі № 405/3360/17, якою відступив від висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених Верховним Судом у постанові від 08 квітня 2021 року у справі № 177/1251/18, про те, що ухвала суду першої інстанції про збільшення розміру (уточнення) позовних вимог не може бути оскаржена в апеляційному порядку окремо від рішення суду.

У справі, яка переглядається, суд першої інстанції відмовив ОСОБА_1 у прийнятті заяви про зміну предмета позову та повернув її.

Не погоджуючись із таким судовим рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу.

Повертаючи апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції виходив із того, що оскарження цієї ухвали не передбачено статтею 353 ЦПК України, проте з такими висновками не можна погодитись.

Підстави повернення апеляційної скарги визначені частиною п`ятою статті 357 ЦПК України.

Апеляційна скарга не приймається до розгляду і повертається судом апеляційної інстанції, якщо скаргу подано на ухвалу, що не підлягає оскарженню окремо від рішення суду (пункт 4 частини п`ятої статті 357 ЦПК України).

Зважаючи на те, що процесуальним наслідком відмови у прийнятті заяви про зміну предмета позовних вимог є повернення такої заяви, яка, у свою чергу, може бути оскаржена в апеляційному порядку відповідно до вимог статті 353 ЦПК України, суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про те, що ухвала місцевого суду про повернення заяви про зміну предмета позову не може бути оскаржена в апеляційному порядку окремо від рішення суду та про наявність підстав для повернення апеляційної скарги, що призвело до порушення норм процесуального права.

За таких обставин ухвала суду апеляційної інстанції не відповідає вимогам статті 263 ЦПК України та постановлена з порушенням норм процесуального права, що відповідно до частини четвертої статті 406, частин четвертої та шостої статті 411 ЦПК України є підставою для її скасування з передачею справи до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

Зазначений висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах наведено у постановах Верховного Суду від 10 травня 2023 року у справі № 756/17968/21 та від 09 жовтня 2024 року у справі № 712/13378/23.

За таких обставин касаційна скарга підлягає задоволенню, ухвала апеляційного суду підлягає скасуванню, а справа направленню до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

Згідно із частиною шостою статті 411 ЦПК України підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.

Ураховуючи, що оскаржуване судове рішення ухвалене з порушенням норм процесуального права, тому ухвала суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню з направленням справи до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

Керуючись статтями 400 409 411 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Запорізького апеляційного суду від 26 березня 2025 року скасувати і направити справу до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач А. І. Грушицький Судді В. М. Ігнатенко І. В. Литвиненко Є. В. Петров В. В. Пророк